Розділ XIII ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ PDF Печать
Римское право - Є.М.Орач, Б.Й.Тищик Основи римського приват. права

 

§1. Зобов'язаний ніби з договору

Джерела римського права не дають нам точного визначення терміну "зо­бов'язання ніби з договору", однак, відомо, що ним позначаються зобов'язання, які виникають між сторонами, проте вони не базуються ні на договорі, ні на правопорушенні. Ці зобов'язання здавна були подібні до договірних. І саме така подібність дала підставу для створення категорії зобов'язань "ніби з до­говору". Даючи цим зобов'язанням таку назву, римські юристи спірні питання про умови і межі відповідальності, що виникали в подібних випадках, вирішу­вали аналогічно тим, як вони вирішуються стосовно відповідних договорів.

Одностороння дія, з якої виникло зобов'язання ніби з договору, за своїм характером повинна бути правомірною. З недозволеної дії випливає зовсім інший тип зобов'язань - деліктні зобов'язання, про які мова йтиме далі.

У категорію зобов'язань ніби з договору входять різні випадки, з яких можна виділити такі: ведення чужих справ без доручення і зобов'язання, які виникаютьз безпідставного збагачення.

Ведення чужих справ без доручення - negatorium gestio. Ведення чужих справ без доручення мало місце в таких випадах, коли одна особа - гестор (gestor) веде справи іншої - домінуса (dominus) без вигоди, не маючи на це доручення цієї особи. Таке піклування про чужі справи, незважаючи на брак доручення з боку зацікавленої особи, могло бути виявлене в найрізноманітніших формах: управління майном померлої особи до появи спадкоємців, піклування про май­но іншого або сплата боргів відсутнього, надання будь-якої юридичної або фізичної послуги. Наприклад: раптово хтось помирає або в силу інших при­чин не має змоги турбуватися про свої інтереси. Сусід веде справу померлого до появи спадкоємців. У такому випадку встановлюються відносини, подібні до договору доручення, причому необхідно, щоб справа для гестора була чу­жою. З самого факту ведення чужих справ за певних умов виникало зобов'язання як на стороні гестора, так і на стороні домінуса.

В одному з преторських едиктів зазначалося: "Якщо хтось буде вести справу іншої особи або померлого, я дам на цій підставі позов". Ульпіан у своєму коментарі до цього едикту називає це розпорядження єдикту важливим і необ­хідним, оскільки для відсутніх власників конче потрібно не залишитися беззахисними і не зазнати збитків у відносинах володіння і продажу речей, або не позбутися права на позов про стягнення штрафу, або втратити свою річ.

Цей вид зобов'язань виникає за таких умов:

1. Як зазначено, ведення чужих справ без доручення виявляється в найріз­номанітніших діях на користь господаря. При цьому не так важливо, яку справу взяв на себе гестор - важливо те, що він виявив турботу про майно іншої осо­би, і вже це визнавалося як ведення чужих справ. Найчастіше піклувалися про майно осіб, відсутніх на місці знаходження майяа. Однак відсутніть власника майна не була необхідною ознакою ведення чужих справ. Будь-яка інша особа могла взятися за ведення чужих справ тому, що безпосередньо зацікавлена в цьому особа в силу певних обставин була неспроможна це зробити.

2.     Піклування про чуже майно повинно виявлятися в певних діях, спрямо­ваних на обслуговування чужого майна. Це робиться особою для виникнення зобов'язання ніби з договору. Важливо лише те, щоб Особисто перед господа­рем справи на гесторі не було ніякого обов'язку здійснювати ці дії ні за договором, ні в силу закону. А тому не може бути ведення чужих справ, коли є доручення від господаря, або коли гестор є опікуном, який згідно з законом повинен піклуватися про свого підопічного.

3.     Для того, щоб виникло зобов'язання ніби 3 договору, ведення справи по­винно відбуватися за рахунок господаря, Це треба розуміти так: особа, яка вела чужі справи, робила певні витрати з наміром віднести їх на рахунок власника. У Дигестах сказано: "Не можна вимагати повернення зроблених витрат, коли, роблячи їх, я не котів нікого зобов'язувати стосовно себе".

4.     Ведення чужих справ - відносини безоплатні. Оскільки відносини між гестором та господарем засновані на взаємній довірі, повазі, то оплачувати таку послугу вважалося явищем ганебним для вільної людини.

Якщо господарем справи виявиться не той, кого вважав гестор, то це не є перешкодою для визнання юридичних наслідків ведення чужих справ без до­ручення, але тільки стосовно справжнього господаря.

Які ж права та обов'язки сторін у зобов'язанні ніби з договору?

Права i обов'язки сторiн. Гестор, який взявся за ведення чужої справи, зобов'язаний був виконати її зi всiєю стараннiстю i ретельнiстю, як свою власну справу. Вiн вiдповiдав за будь-яку вину, в тому числi i за легку недбалiсть. Бiльш того, якщо дiї гестора не будуть схваленi господарем i визнанi доцiльними, вiн зобов'язаний вiдновити попереднiй стан майна, яким воно було до початку ведення справи. Проте, як уже зазначалося, гестор мав право на вiдшкодування витрат по веденню справи.  По завершеннi справи гестор зобов'язаний був повнiстю звiтуватися перед господарем i передати йому все набуте по справi.

При схваленнi дiй гестора господар зобов'язаний був прийняти звiт. Однак якщо суд визнає їх доцiльними, господар, навiть не схвалюючи, зобов'язаний прийняти звiт i вiдшкодувати витрати по справi. В свою чергу, вiн може вимагати вiд гестора надання повного звiту i передачi всього одержаного в результатi ведення справи.

Зобов'язання, що виникали iз безпiдставного збагачення. Вiдомi нам джерела не мiстять даних про те, чи було загальне правило, через яке той, що збагатився без достатньої для цього правової пiдстави, зобов'язаний був повернути збагачення. Проте достовiрно вiдомо, що зобов'язання, якi виникли iз безпiдставного збагачення, в римському правi були. Вони одержали захист засобами кондикцiйних позовiв чи просто кондикцiй - condictio: а) позов про повернення незаборгованого; б) позов про повернення майнового представлення, мета якого не досягнута; в) позов про повернення краденого; г) позов про повернення одержаного несправедливо чи неправильною пiдставою.

В основi виникнення зазначених зобов'язань лежать врештi-решт дозволенi, правомiрнi дiї, проте мотиви їх здiйснення неправомiрнi або через помилку, або через iншi фактори. Вони наближаються до реальних договорiв - зобов'язання в обох випадках виникають з моменту фактичної передачi якого-небудь майна однiєю стороною другiй. Однак мiж зобов'язаннями iз реальних договорiв i зобов'язаннями з безпiдставного збагачення iснують суттєвi вiдмiнностi. Вони полягають в тому, що в реальних договорах передача майна здiйснюється на законнiй пiдставi (угода сторiн), i тому одержане за договором майно не може визнаватися безпiдставним збагаченням. Зобов'язання iз безпiдставного збагачення виникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок iншої, тобто збагатилася без достатнiх для цього правових пiдстав.

Позов про повернення незаборгованого - condictio indebiti. Якщо одна особа сплачує iншiй неiснуючий борг, то ця друга особа збагачується за рахунок першої без достатнiх для цього правових пiдстав i зобов'язана повернути безпiдставно одержане. Iз фактичного складу випливає зобов'язання, за яким безпiдставно збагачений зобов'язаний повернути все одержане особi, за рахунок якої вiгi збагатився. Це зобов'язання вiдноситься до зобов'язань з безпiдставного збагачення тому, що в даному випадку немає правової пiдстави для платежу, бо немає i самого боргу.

Характернi елементи пiдстави виникнення зобов'язання iз помилкового платежу.

1. Здiйснення платежу по неiснуючому боргу. Форма провадження такого платежу значення не має. Це могла бути вiдмова вiд певної вимоги (тодi збагаченому залишалося певне майно чи сума грошей), передача суми або iншого майна особi, що не мала права на його отримання. Платiж мiг виражатися в безоплатному виконаннi робiт на користь певної особи, внаслiдок чого вона неправомiрно зберегла за собою якусь суму грошей тощо.

2. Вiдсутнiсть боргу, що також може виражатися в рiзноманiтних формах: повна вiдсутнiсть боргу; борг iснує, але плата по ньому вiдшкодована не кредитору, а iншiй особi, яка мовчазно прийняла платiж, який їй не належав. До цих випадкiв незаборгованого платежу прирiвнюється сплата боргу не зобов'язаним боржником, а iншою особою, а також плата умовного боргу до настання умови.

Проте плата боргу достроково, плата по натуральному зобов'язанню не визнавалися платою по неiснуючому боргу.

3. В основу плати по неiснуючому боргу покладено вибачну помилку, помилку особи, яка здiйснила цей платiж. Бажання одарити iншу особу (animus donandi), вiдмова вiд вимоги з цiєю ж метою не можуть бути пiдставою виникнення даного зобов'язання.

Iз факту сплати не заборгованого виникало зобов'язання повернути неправомiрно отримане, яке за своїм змiстом наближалося до договiрного. Внаслiдок цiєї причини дане зобов'язання було вiднесене до групи нiби договiрних, квазiконтрактних.

Позов про повернення майнового представлення, мета якого недосягнута - condictio causa data causa non datorum. Квазiконтрактом є зобов'язання, через яке особа, що одержала майнове надання з певною мiрою, яка не здiйснилась, зобов'язана повернути його тому, вiд кого це майно одержано. Це одностороннє зобов'язання, що виникає з огляду на одностороннє волевиявлення. Його пiдставами могли бути рiзноманiтнi надання майнової вигоди однiєю особою другiй з певною метою. Наприклад, видача боргової розписки в передбаченнi одержання позики, встановлення приданого до шлюбу, дарування на випадок смертi, якщо дарувальник пережив того, кому дарував.

Необхiднi елементи пiдстави виникнення зазначеного зобов'язання.

1. Фактичне надання майнової вигоди однiєю особою другiй. Вигода може полягати в передачi певної суми чи майна, вiдмова вiд вимоги та iнших фактичних дiй на користь другої особи.

2. Надання майнової вигоди з певною метою: боргова розписка видавалася з метою одержання позики, придане встановлювалося з метою укладення шлюбу, дарування здiйснювалося з метою надання майнової допомоги тому, кому дарували.

3. Мета, для досягнення якої надавалася майнова вигода, не здiйснилася: особа, що видала боргову розписку, позики не одержала; придане, встановлене на користь жениха, не привело до шлюбу; особа, що одержала дарунок, померла ранiше за дарувальника. Тут не має значення причина, через яку мета не була досягнута.

За наявностi зазначених елементiв виникало зобов'язання, з огляду на яке безпiдставно збагачена особа зобов'язана була повернути все одержане.

Позов про повернення краденого - condictio ex causa furtiva. Оскiльки злодiй нi за яких умов не може стати власником краденої речi (майна), проти нього завжди можна було застосувати вiндикацiю - позов про повернення власником своєї речi iз незаконного володiння злодiя. Проте це досить складнi процесуальнi дiї, якi потребували великих затрат часу та енергiї. Однак проти злодiя вимагалася оперативна вимога. Отже, було визнано можливим допустити кондикцiйний позов для повернення краденого. Римськi юристи виходили з того, що юридичною пiдставою кондикцiї iз крадiжки є факт збагачення злодiя за рахунок власника без достатнiх для цього правових пiдстав.

За об'єктивним змiстом кондикцiя iз крадiжки нагадує попереднi кондикцiї i тому для виникнення зобов'язання вимагалися такi ж самi елементи юридичної пiдстави. Це квазiконтрактне зобов'язання, на пiдставi якого злодiй повинен був повернути крадене власнику. Кондикцiя iз крадiжки надавалася тiльки власнику краденого. Вiдповiдачами могли бути тiльки злодiї та спадкоємцi їх. Пособники злодiя вiдповiдали за делiктним позовом.

Стосовно зобов'язання, яке випливало з кондикцiї iз крадiжки, злодiй повинен повернути передусiм все крадене в повному обсязi з усiм приростом, не тiльки з фактично одержаними, а й з тими, якi могли бути одержанi. Злодiй вiдповiдав також за випадкову загибель речi, що вiдбулася протягом часу мiж крадiжкою i присудженням. В такому випадку вiн зобов'язаний був оплатити найвищу цiну краденого.

Пiзнiше дану кондикцiю застосовували i для iнших випадкiв неправомiрного збагачення однiєї особи за рахунок другої, наприклад при утриманнi одним iз подружжя речi, що належала другому. Однак цю кондикцiю вже не називали кондикцiєю iз крадiжки. Застосовувати до взаємин подружжя таке поняття було просто незручно, не етично. Гай зазначав: < Бо для вшанування честi шлюбу заперечують (можливiсть закладання) до дружини ганебних позовiв> (Д.25.2.2).

 

4. Condictio ex causa injusta - позов про набуття за несправедливою підста­вою. Цей позов почали називати кондикцією з незаконної або несправедливої підстави, наприклад, для повернення заставленої речі після сплати боргу, за­безпеченого заставою, а також прибутків, одержаних від цієї речі після сплати боргу.

У випадку повернення одержаного від крадіжки і за несправедливою підста­вою мали таку особливість, що поряд з об'єктивним моментом - збагачення за рахунок іншого - є також і суб'єктивний момент - недобросовісність того, хто збагатився.

Поряд з вищеописаними видами кондикції в римських джерелах згадуєть­ся й загальна кондикція - condictio sine causa, яка є виразом загального правила, за яким той, хто збагатився без певної правової підстави, зобов'язаний повер­нути все набуте тій особі, за рахунок якої він збагатився. Різновидом загальної кондикції був той випадок, коли грошова сума чи інші речі надходили в май­но даної особи на законній підставі, але згодом ця обставина відпала. Нариклад, condictio sine causa давалася для повернення розписки, яка залишилася у кре­дитора, незважаючи на погашення боргу.