Розділ 4 Сімейне право

§ 1. Римська сім’я. Агнатське та когнатське споріднення

Юристи вважали правовий устрій римської сім’ї специфічними римськими правовими конструкціями. Дійсно, тільки римський гро­мадянин, який уклав римський шлюб (matrimonium iustum), мав право створити римську сім’ю^[1].

Римське сімейне право починає свою історію з моногамної сім’ї. Вона будувалася на абсолютній владі — главі родини (pater familias) та підпорядкуванні всіх членів сім’ї його волі. До складу сім’ї, крім pater familias, входили його дружина, діти та їх нащадки, дружини синів, інші родичі, кабальні, раби. Усі члени сім’ї, що безпосередньо були підвладні главі, називалися sui — «свої», тоді як сам pater familias — sui juris — «сам собі господар», «повноправний»^[2].

Таким чином, у римській сім’ї існувало дві категорії осіб: особа свого права — pater familias (persona sui juris) — з повною правоздатні­стю та особи чужого права — підвладні (persona alieni juris) з досить обмеженими приватними правами. Від влади домовладики не визволяло синів та онуків навіть їх поважне соціальне становище — посада ма- гістрата. Юридичне становище підвладних змінювалося за умов однієї з двох підстав — смерті pater familias або за його волею при визволенні з-під своєї влади сина, виданні заміж дочки, звільненні на волю раба. Таким чином, римська сім’я на перших етапах свого розвитку була об’єднанням осіб не за ознакою кровного споріднення, а за ознакою загальної юридичної підлеглості всіх членів сім’ї pater familias. Такий сімейний устрій називався агнатським, а особи, які проживали разом в сім’ї, — агнатами (це означало «родич по батькові»).

Доньки (сестри), видані до чужої сім’ї, переставали бути агнатками своїх батька, братів, сестер. Діти, народжені донькою, потрапляли під владу її нового pater familias, і таким чином рахунок вівся за чоловічою лінією. Юридичним спорідненням вважався не кровний зв’язок, а зв’язок, заснований на владі та підпорядкуванні.

Споріднення агнатів розрізнялося за лініями та ступенями. Агнати одного спільного предка вважалися родичами за побічною лінією, а народжувані послідовно один від одного — родичами за прямою лінією. Ступінь агнатського споріднення визначався кількістю народжень, які віддаляли конкретну особу від його pater familias. Так, син — агнат батька першого ступеня, онук — агнат діда другого ступеня. Спо­ріднення за побічною лінією визначалося загальною кількістю наро­джень, які віддаляли двох конкретних осіб від спільного для них пред­ка до другого родича. Так, брати були агнатами другого ступеня, дядько та племінник — агнатами третього ступеня.

Особливістю римської сім’ї того часу було те, що поняттям «familia» охоплювалися не тільки агнати, але і все, що перебувало в домі pater familias: раби, худоба та неживі речі, тобто сукупність певних майнових цінностей.

Поступово устрій римської сім’ї почав змінюватися. Залежність під­владних від pater familias негативно впливала також на економічні відно­сини в римському суспільстві. Ніхто не хотів укладати договори з підвладними, за якими все одержане переходило у власність pater familias, що за договором не мав жодних зобов’язань. Крім того, відносини в аг- натській сім’ї суперечили природному бажанню батьків залишити спад­щину своїм кровним нащадкам, які стали агнатами іншого pater familias. Саме тому дедалі більшу роль у римському суспільстві почали відіграва­ти відносини кровного споріднення. Формується новий устрій римської сім’ї, основу якого становлять зв’язки між кровними родичами. Родичі по матері називалися когнатами (cognati) — кровними родичами, а кровне споріднення, яке їх пов’язувало між собою, — когнатським споріднен­ням (cognatio). До когнатів належали особи, пов’язані кровними зв’язками. Когнатське споріднення також визначається за лініями (пряма і побічна) та ступенями. Визначення ліній і ступенів споріднення впливало на ви­никнення важливих юридичних фактів, у першу чергу, — встановлення прав на спадщину, оскільки ближчий ступінь споріднення усував від спадщини родичів дальшого ступеня.

Родичі дружини, з одного боку, та родичі чоловіка — з іншого, вважа­ються свояками. Брати та сестри, які мають спільних батька та матір, є повнорідними. Брати та сестри, які походять від спільної матері, але мають різних батьків, — є єдиноутробними. Якщо діти мають спільного батька, але різних матерів — вони єдинокровні. Ті та другі вважаються непов- норідними братами та сестрами. Якщо діти мають різних батьків і різних матерів, вони не є кровними родичами і називаються зведеними.