На порозі нового тисячоліття Україна - нова незалежна дер­жава на карті світу. Територія України на якій знаходиться гео­графічний центр Європи (603,7 тис. кв. км) перевищує територію Франції. Населення країни складає 51,3 млн. чоловік, 68 відсотків якого мешкає в містах.

Протягом тисячоліть українська нація формувалась на території сучасної України. Понад 1100 років тому на просторах України утворилась могутня середньовічна європейська монархічна держа­ва- Київська Русь, яка відіграла визначну роль у соціально-по­літичному й економічному розвитку середньовічної Європи.

Сучасна Україна - це країна невичерпного потенціалу, її надра багаті вугіллям, залізною рудою, марганцем, нікелем, ураном. Чорноземи України визнані найкращими в світі. Україна володіє значним банком унікальних технологій та наукових роз­робок, реалізація яких відкриває нові можливості для власного і світового прогресу. Запуск супутника Землі «Січ» ввів Україну до складу космічних держав. Вантажні літаки, що не мають аналогів у світі, електронні мікроскопи, різних типів і класів кораблі, най­потужніші в світі преси, турбіни та дизельні двигуни, висококлас­ні тепловози - все це є на виробничому конвеєрі України.

Київ, Харків, Донецьк, Львів, Дніпропетровськ Сімферополь, Чернігів, Запоріжжя і Одеса - визнані в світі центри культури, освіти і науки. В Україні була створена перша в Європі елект­ронна обчислювальна машина. Генна інженерія і біотехнології, монокристали і штучні алмази, технологія зварювання, в тому числі й космічного, дослідження в галузях радіаційного матеріа­лознавства і надтвердих технологій, фундаментальні дослідження в математиці, теоретичній фізиці, біології та хімії ставлять Украї­ну до ряду передових високорозвинутих країн зі значним науко­во-технічним потенціалом.

У травні 1945 року Україна стала одним із засновників ООН.

Споконвіків Україна давала світу талановитих дочок і синів. Вона є батьківщиною багатьох видатних особистостей, серед яких перші речники української ідеї Б. Хмельницький, І. Мазепа, Т. Прокопович, П. Орлик, Г. Сковорода, М. Максимович, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, П. Куліш, М. Кос­томаров, Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський¹, академік В. Вернадський, конструктори С. Корольов і Г. Сікорський, філософ О. Потебня. Всьому світові відомі імена пред­ставників національної культури Д. Бортнянського, М. Лисенка, Соломії Крушельницької, Сержа Лифаря.

Україна - це держава, яка першою в світі прийняла свою влас­ну Конституцію (Конституцію Пилипа Орлика - 1710 p.). З набут­тям незалежності (1991 p.), Верховна Рада України 28 червня 1996 р. прийняла Конституцію України, яка визначила статут України - суверенна і незалежна, демократична, соціальна право­ва держава. Таким чином, на конституційному рівні закріплено верховенство права, закону.

Загальновідомо, що одне з важливих місць у системі життєді­яльності людини, суспільства, держави належить селам, селищам і містам в яких практично сконцентровані всі ланки влади, ресур­си (населення, земля, надра) і комунікації. Сьогодні ми можемо констатувати, що вперше за останні кілька сотень років в Україні реалізуються на практиці ідеї місцевої влади - влади місцевого самоврядування, які були чинними в нашій державі 500 років то­му. Магдебурзьке право - це історичний документ, що заклав перші підвалини демократичного самоврядування в Києві та ін­ших містах України, визначив права й обов'язки територіальної громади.

Магдебурзьке право - це сьогоднішнє закріплення в нашому законодавстві (Конституції України, Законах України) принци­пу самоврядування - наявності певного права в територіальних громад.

Таким чином, відкривається реальна перспектива вдоскона­лення і розвитку самоврядування в селах, селищах, містах, столи­ці нашої держави на новому історичному етапі.

У Конституції України 1996 р. вперше за новітніх часів на кон­ституційному рівні проголошено, що «6 У країні визнається і гаран­тується місцеве самоврядування» (ст. 7 Конституції України) і за­кріплено поняття місцевого самоврядування, яке визначається як право «територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та мі­ста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Україні» (ст. 140 Конституції України).¹

Як бачимо, в Україні, сьогодні в стадії становлення і форму­вання знаходиться самостійна навчальна дисципліна, наука, га­лузь законодавства і напрямок практичної діяльності в сфері міс­цевого самоврядування.

Вивчення навчальної дисципліни «Місцеве самоврядування в країні» передбачено навчапьними планами юридичних вузів Ук­раїни.

Місцеве самоврядування в Україні є самостійною галуззю пра­ва, яке представляє собою сукупність правових норм, що регулю­ють правові відносини в системі місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні - це комплексна галузь українського права, що представляє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що ви­никають в процесі організації місцевого самоврядування і вирі­шення територіальною громадою безпосередньо через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, а також у процесі реалізації окремих державних повноважень, якими мо­жуть наділятися органи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні має давню історію. Управ­ління в українських містах та регіонах традиційно базувалося на використанні різних історичних форм місцевого самоврядування (вічового права, магдебурзького права, козацького самоврядуван­ня, земства тощо), що відповідало загальним тенденціям розвитку європейської цивілізації.

На жаль, поступальний розвиток місцевого самоврядування було перервано з втратою державної самостійності України в 1920 р. та встановленням централізованої системи територіальної організації влади, яка передбачала пряме державне управління на всіх субнаціональних територіальних рівнях, формально - через єдину систему органів державної влади - Ради народних депута­тів, а фактично - через централізовану, підпорядковану по верти­калі систему партійних органів.

Розвал монопартійної командно-адміністративної системи управління, відновлення та розбудова на демократичних засадах української державності об'єктивно призвели до пошуку такої організації влади, яка відповідала б як національним традиціям, так і сучасним світовим та європейським демократичним вимо­гам, була б спрямована на забезпечення прав і свобод людини, задоволення її потреб, підвищення ефективності надання громад­ських послуг.

Нова модель влади вже не могла базуватися на політико-орга-нізаційному принципі «вертикалі влади», реалізація якого факти­чно відсторонює людину від участі в управлінні державними та громадськими справами. Світовий та європейський досвід пере­конливо свідчить, що в демократичному суспільстві територіаль­на організація влади може будуватися лише на основі обо­в'язкового використання місцевого самоврядування - специфіч­ної форми публічної влади територіальних громад, в рамках якої забезпечується реалізація їх права здійснювати управління в ме­жах відповідних територіальних одиниць, самостійно вирішувати всі питання місцевого значення. Місцеве самоврядування сьогод­ні виступає важливим фактором демократизації суспільного жит­тя, децентралізації управління та необхідною передумовою ста­новлення громадянського суспільства, наближення влади до її джерела - народу. І навпаки, місцеве самоврядування може ефективно функціонувати лише за умови наявності розвинутих еле­ментів громадянського суспільства.

Зрозуміло, що Україна, декларуючи створення незалежної, демократичної, правової держави, формуючи, з врахуванням сві­тового досвіду, власну модель організації влади, прийти до ви­знання місцевого самоврядування як єдино можливої форми ор­ганізації публічної влади на місцях.

Нова історія місцевого самоврядування в Україні розпочинає­ться після прийняття 7 грудня 1990 р. Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», де воно визначалося як «територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через державні і громадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого жит­тя, виходячи з інтересів населення, на основі законів Української РСР та власної фінансово-економічної бази». Прийняття Закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради (які на той час входили до єдиної системи органів державної влади) всіх те­риторіальних рівнів в органи місцевого самоврядування.

Наступним кроком у становленні місцевого самоврядування в Україні стало прийняття 26 березня 1992 р. нової редакції Закону (тепер він мав назву Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»), в якій пере­дбачалося впровадження інститутів місцевого і регіонального самоврядування.

Надійною правовою основою місцевого самоврядування ста­ла Конституція України 1996 p., де самоврядування визнане од­ним із елементів конституційного ладу держави. Прийняття Конс­титуції відкрило простір для становлення реального місцевого самоврядування в Україні.

Правові засади місцевого самоврядування також закріплені в нині чинному Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

Перший досвід свідчить, що цей процес проходить досить складно та суперечливо. Розвиток місцевого самоврядування в Україні стримується, насамперед, економічними чинниками, від­сутністю достатніх матеріальних та фінансових ресурсів для здій­снення завдань і функцій місцевого самоврядування. Немаловаж­ну роль відіграють також і чинники політичного, правового та психологічного характеру. Це й відсутність реального суб'єкта місцевого самоврядування - самодостатньої територіальної гро­мади, яка володіла б необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами, мала б належні внутрішні джерела формування дохо-дної частини місцевого бюджету, і недостатнє правове забезпе­чення значного масиву питань організації і функціонування міс­цевого самоврядування, та існування в суспільній свідомості, в свідомості значної частини політичних, державних і муніци­пальних діячів старих стереотипів сприйняття місцевого самовря­дування; відсутність нових механізмів взаємовідносин органів місцевого самоврядування з територіальною громадою та її під­розділами, громадськими організаціями, підприємствами, устано­вами та організаціями приватного сектора, інших форм власності; недостатній рівень саморегуляції територіальної громади тощо.

Значною мірою вплив негативних чинників на розвиток міс­цевого самоврядування та стан соціально-економічного розвитку українських міст можна зменшити шляхом реалізації програм, спрямованих на налагодження взаємодії та співпраці на засадах рівноправності між різними елементами системи місцевого само­врядування, між муніципальним, приватним і громадським секто­рами, між органами і посадовими особами місцевого самовряду­вання та громадськими організаціями, об'єднаннями підприємців, ініціативними групами членів територіальної громади, що фор­муються з метою залучення громадян до безпосередньої участі у здійсненні функцій місцевого самоврядування.

Над проблемою місцевого самоврядування в Україні сьогодні працює велика плеяда українських дослідників.

Перші результати свідчать, що місцеве самоврядування в Україні - це довгострокова стратегія розвитку суспільства на де­мократичних засадах.

Автори книги сподіваються, що наведені в посібнику теоре­тичні і методичні розроблення, чинне міжнародне та українське законодавство, які охоплюють широкий діапазон діяльності спрямованої на економічний розвиток міст і сіл, допоможуть по­інформувати вчених, викладачів, студентство, всіх хто вивчає і досліджує проблеми місцевого самоврядування.