Розділ 15. Конституційно-правові засади здійснення правосуддя в Україні PDF Печать
Конституционное право - Конституційне право України (Годованець В.Ф.)

 

Розділ 15. Конституційно-правові засади здійснення правосуддя в Україні


Правосуддя — самостійна галузь державної діяльності, яку здійснює суд шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.
Існування судової влади поряд із законодавчою та виконавчою є ознакою демократичності держави.
Головне призначення судової влади — охорона членів суспільства від будь-якого свавілля — як від свавілля громадян, так і від неправильних дій власне держави, її органів, посадових осіб. Без здійснення такої діяльності держава не може вважатися правовою.
Разом із законодавчою й виконавчою гілками влади судова входить у систему народовладдя. Вона забезпечує реалізацію важливих конституційних прав і свобод людини й громадянина, прав колективів і народу загалом. Демократичні засади організації та діяльності судової влади (участь суддів із народу — присяжних і засідателів, гласність, незалежність суддів, змагальність і рівноправність сторін) дають змогу розглядати її як особливий канал реалізації волі народу.
Судова влада має всі ознаки державної влади. Рішення, що їх приймають судові органи в межах своєї компетенції, обов'язкові для всіх державних органів, посадових осіб і громадян. Судові органи застосовують різноманітні види державного примусу. Правомірною є характеристика судової влади як форми соціального регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. При цьому судова влада має специфічні ознаки:
- винятковість — "правосуддя в Україні здійснюється виключно судами" (стаття 124 Конституції України);
- особливий статус і режим діяльності посадових осіб — суддів, які здійснюють судову владу;
- особлива система контролю за діяльністю судової влади (тільки контроль за законністю судових рішень і дотриманням судом процедури їх прийняття).
Основу судової влади в Україні становлять судові органи, різні за компетенцією та юрисдикцією. Вона реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.
На підставі статті 124 Конституції України судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, а на підставі статті 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції повинна будуватися за принципами територіальності та спеціалізації. Перший з них означає, що суди загальної юрисдикції створюються в районах, містах, областях, в Автономній Республіці Крим, а також, що діяльність окремих судів може поширюватися на певну територію, у тому числі й на кілька областей і на всю територію держави. Другий принцип передбачає спеціалізацію суддів зазначених судів, запровадження відповідних організаційних структур — галузевих судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних, адміністративних, як це передбачено Концепцією судово-правової реформи в Україні, схваленою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р.
Нині в Україні функціонує система судів загальної юрисдикції, встановлена Конституцією України та Законом України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. На підставі статті 18 цього Закону цю систему становлять місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди і Верховний Суд України. Цією ж статтею встановлюється, що до системи судів загальної юрисдикції належить Касаційний суд України, але Конституційний Суд України своїм рішенням № 20-рп від 11 грудня 2003 р. визнав положення Закону України "Про судоустрій України" про утворення в системі судів загальної юрисдикції Касаційного суду України таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
За статтею 125 Конституції України та статтею 47 Закону України "Про судоустрій України" найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Він діє у складі Пленуму Верховного Суду України, Судової палати в цивільних справах; Судової палати у кримінальних справах; Судової палати в господарських справах; Судової палати в адміністративних справах. У складі Верховного Суду України діє також Військова судова колегія. Крім того, для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України.
Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України, який обирається Пленумом Верховного Суду України строком на п'ять років шляхом таємного голосування і не може бути обраний на цю посаду більше як на два строки поспіль. До складу Верховного Суду України входять обрані на посаду безстроково судді Верховного Суду України, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що розглядають справи з питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років.
Верховний Суд України здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. Верховний Суд України виконує такі функції:
- переглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом; переглядає справи в касаційному порядку у випадках, встановлених законом; у передбачених законом випадках розглядає інші справи, пов'язані з розглянутими обставинами;
- дає суддям роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики і аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду, які той дає з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;
- складає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;
- звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України;
- веде і аналізує судову статистику, вивчає і узагальнює судову практику, ознайомлюється в судах з практикою застосування законодавства;
- у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах із судами інших держав;
- здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Суддя Верховного Суду України здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, необхідні процесуальні та організаційні заходи з метою забезпечення своєчасного та якісного розгляду справ; бере участь у розгляді питань, що вносяться на засідання відповідної Судової палати та Пленуму Верховного Суду України; вивчає в судах нижчого рівня стан організації здійснення судочинства, подає їм методичну допомогу; аналізує судову практику, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її поліпшення і вдосконалення законодавства; здійснює інші передбачені законодавством повноваження.
Судові палати Верховного Суду України мають такі повноваження:
- здійснюють судочинство у справах, що належать до їх відання, у порядку, встановленому процесуальним законом;
- аналізують судову статистику і вивчають судову практику;
- готують проекти постанов Пленуму Верховного Суду України;
- здійснюють інші передбачені законом повноваження.
Судова палата Верховного Суду України утворюється за рішення Пленуму Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України. Судову палату очолює Голова судової палати, який призначається на посаду за рекомендацією суддів Верховного Суду України з числа суддів Верховного Суду України строком на п'ять років та звільняється з посади Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування.
Президія Верховного Суду України діє у складі Голови Верховного Суду України, його заступників, голів судових палат, секретаря Пленуму Верховного Суду України та суддів Верховного Суду України, кількісний склад яких визначається Пленумом Верховного Суду України.
Президія Верховного Суду України виконує такі функції:
- розглядає питання організації діяльності Верховного Суду України, судових палат та апарату Верховного Суду України;
- затверджує персональний склад судових палат; заслуховує інформацію голів судових палат і Військової судової колегії про їх діяльність;
- розглядає матеріали узагальнення судової практики і аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;
- розглядає питання фінансування та організаційного забезпечення діяльності Верховного Суду України і виробляє пропозиції щодо їх поліпшення; схвалює пропозиції до проекту Державного бюджету України щодо фінансування діяльності Верховного Суду України;
- розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апарату Верховного Суду України та підвищення їх кваліфікації;
- затверджує положення про преміювання суддів і працівників апарату Верховного Суду України, про надання матеріальної допомоги; встановлює надбавки до посадових окладів суддів, які займають адміністративні посади;
- заслуховує інформацію голів апеляційних загальних судів та вищих спеціалізованих судів щодо організації роботи цих судів;
- виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах на основі нормативів навантаження суддів у судах усіх рівнів;
- вирішує питання щодо заснування друкованих видань Верховного Суду України і заслуховує звіти про роботу редакційних колегій цих органів; затверджує за поданням Голови Верховного Суду України положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України та її персональний склад;
- вносять на розгляд Пленуму Верховного Суду України питання відповідно до його Регламенту;
- здійснює інші передбачені законом повноваження.
Засідання Президії Верховного Суду України проводяться не рідше як один раз на два місяці.
Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та Законом України "Про судоустрій України". До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники та голова Апеляційного суду України.
Пленум Верховного Суду України здійснює такі повноваження:
- відповідно до Конституції України обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Голову Верховного Суду України, а також здійснює призначення і звільнення суд дів з інших адміністративних посад у Верховному Суді України в порядку, встановленому законом;
- утворює судові палати Верховного Суду України, визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників;
- визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду України та обирає їх у порядку, передбаченому законом;
- призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України і звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду України;
- заслуховує інформації Голови Верховного Суду України, голів судових палат Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів та апеляційних судів щодо організації діяльності судових палат та відповідних судів;
- дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів;
- приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також офіційного тлумачення Конституції України та законів України;
- відповідно до Конституції України схвалює висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також ухвалює подання до Верховного Суду України про не можливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;
- затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України;
- здійснює інші передбачені законом повноваження.
Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України. Пленум Верховного Суду України скликається за необхідністю, але не рідше як один раз на три місяці. Про час скликання Пленуму і питання, що виносяться на його розгляд, учасники засідання Пленуму повідомляються не пізніше як за десять днів до засідання. З розглянутих питань Пленум Верховного Суду України приймає постанови.
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є вищий господарський суд України, вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що утворюються Президентом України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Законом України "Про судоустрій України". Вони складаються із суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.
У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Склад таких палат формується за поданням голови суду і затверджується президією вищого спеціалізованого суду, яка вирішує організаційні питання в суді й діє у складі голови суду, його заступників (вони одночасно є головами судових палат), заступників голів палат, а також суддів цього суду, обраних до складу президії відповідно до Закону України "Про судоустрій України".
Для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду.
Вищий спеціалізований суд виконує такі функції:
- розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;
- веде і аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;
- надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення й аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;
- здійснює інші передбачені законом повноваження.
Справи у вищому спеціалізованому суді розглядаються колегіально.
Суддя вищого спеціалізованого суду здійснює правосуддя в порядку, визначеному процесуальним законом; здійснює процесуальні дії і організаційні заходи, необхідні для забезпечення своєчасного та якісного розгляду справ; відповідно до закону здійснює контроль за своєчасним зверненням до виконання винесених за його участю судових рішень; здійснює інші передбачені законом повноваження.
Президія вищого спеціалізованого суду здійснює такі повноваження:
- розглядає питання організації діяльності суду, судових палат та апарату суду;
- за поданням голови вищого спеціалізованого суду затверджує склад кожної із судових палат;
- заслуховує інформацію голів судових палат про діяльність судових палат;
- розглядає матеріали узагальнення судової практики і аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;
- розглядає питання організаційного забезпечення діяльності суду і виробляє пропозиції щодо його поліпшення;
- розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апарату вищого спеціалізованого суду та підвищення їх кваліфікації;
- заслуховує інформацію голів апеляційних та місцевих спеціалізованих судів щодо організації роботи цих судів;
- опрацьовує пропозиції щодо кількості суддів у відповідних спеціалізованих місцевих та апеляційних судах;
- надає методичну допомогу апеляційним та місцевим судам для забезпечення правильного застосування ними законодавства;
- здійснює інші передбачені законом повноваження.
Засідання президії вищого спеціалізованого суду проводяться не рідше одного разу на два місяці.
Пленум вищого спеціалізованого суду діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних спеціалізованих судів і здійснює такі повноваження:
- дає роз'яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;
- затверджує склад Науково-консультативної ради при вищому спеціалізованому суді та положення про неї; затверджує склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізованого суду;
- визначає кількісний склад судців — членів президії вищого спеціалізованого суду;
- заслуховує інформацію голови вищого спеціалізованого суду про діяльність відповідних спеціалізованих судів, а також повідомлення заступників голови вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних і місцевих спеціалізованих судів про практику вирішення судових справ;
- вносить у встановленому порядку пропозиції щодо необхідності змін чинного законодавства;
- приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України;
- розглядає і вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.
Пленум вищого спеціалізованого суду скликається не рідше двох разів на рік.
У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. За необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на кілька районів області.
Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.
До складу апеляційного суду входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстроково, голова суду та його заступники.
В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюються судові палати в цивільних та кримінальних справах. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.
Апеляційний суд України діє у складі судових палат у цивільних та кримінальних справах, а також військової судової палати.
Судді апеляційного суду призначаються до складу відповідної судової палати розпорядженням голови апеляційного суду.
В апеляційних судах для вирішення організаційних питань діє президія апеляційного суду відповідно до вимог закону.
Апеляційні суди розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону; розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів); ведуть і аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику; надають методичну допомогу в застосуванні законодавства місцевим судам; здійснюють інші передбачені законом повноваження.
Апеляційний суд України розглядає справи, що належать до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону.
До президії апеляційного суду входять голова суду, його заступники, а також судді, кількісний склад яких визначається рішенням загальних зборів суддів цього суду. Судді обираються до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.
Президія апеляційного суду виконує такі функції:
- розглядає питання організації діяльності суду, судових палат та апарату суду;
- за поданням голови апеляційного суду затверджує персональний склад судових палат, визначає кількість заступників голів судових палат;
- заслуховує інформацію голів судових палат про діяльність судових палат;
- розглядає матеріали узагальнення судової практики і аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;
- розглядає питання організаційного забезпечення діяльності суду і виробляє пропозиції щодо його поліпшення;
- розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апарату суду та підвищення їх кваліфікації;
- заслуховує інформацію голів місцевих судів про організацію діяльності цих судів;
- надає методичну допомогу місцевим судам з метою забезпечення правильного застосування ними законодавства;
- забезпечує виконання рішень зборів суддів відповідного суду;
- здійснює інші передбачені законом повноваження.
Засідання президії апеляційного суду проводяться не рідше одного разу на місяць.
Основною ланкою системи судів загальної юрисдикції є місцеві суди, до яких належать районні, районні в містах, міські та міськ-районні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними — окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.
Місцевий суд складається із суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді, де кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду.
Повноваження місцевого суду встановлені статтею 22 Закону України "Про судоустрій України", зокрема, місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, що за процесуальним законом належать до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, що за процесуальним законом належать до їх підсудності. А місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, які розглядають військові суди.
Підсудність окремих категорій справ місцевим судам і порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.
Суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом; процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду справи; контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням; інші передбачені законом повноваження.
Голова місцевого суду має такі повноваження:
- здійснює організаційне управління діяльністю суду;
- визначає обсяг обов'язків заступника (заступників) голови суду;
- на підставі акта про призначення на посаду судді чи обрання суддею безстроково або про припинення повноважень судді видає відповідний наказ;
- приймає на роботу і звільняє працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця у встановленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення;
- здійснює заходи забезпечення формування складу народних засідателів;
- організовує ведення судової статистики;
- організовує роботу з підвищення кваліфікації працівників апарату суду;
- представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями;
- здійснює інші передбачені законом повноваження.
Голова місцевого суду з питань, що належать до його повноважень, видає накази і розпорядження.
Справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також судом присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших передбачених законом випадках здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Перегляд же справ у зв'язку з винятковими обставинами здійснюється Верховним Судом України у складі, встановленому процесуальним законом.
Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями і обіймають штатну суддівську посаду в одному із судів, передбачених Законом України "Про судоустрій України". На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше десяти років і володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів крім цих осіб можуть бути також особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендований відповідною кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший тридцяти років, який проживає в Україні не менше десяти років, володіє державною мовою, має вищу освіту в галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду, а також стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років.
Згідно зі статтею 128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України на підставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Верховною Радою України на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за поданням Голови Верховного Суду України (голови відповідного вищого спеціалізованого суду).
Порядок обрання на посаду та звільнення з посади судді безстроково Верховною Радою України визначається Законом України "Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України" від 18 березня 2004 р.
Народними засідателями є громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Під час здійснення правосуддя народні засідателі користуються всіма правами судді.
Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.
Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду на строк чотири роки і переглядається в разі необхідності, але не рідше як через два роки. Такий список публікується у друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.
Присяжними визнаються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя. Суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом. Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку.
Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами. До складу комісії повинні входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. До списків присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області. Одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і списку присяжних.
Народні засідателі залучаються до здійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їх участі. У здійсненні правосуддя спеціалізованими судами народні засідателі участі не беруть.
Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до Закону України "Про судоустрій України" за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.
Підставами для утворення чи ліквідації суду згідно зі статтею 20 Закону України "Про судоустрій України" є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної Законом України "Про судоустрій України" системи судів, а також інші підстави, передбачені законом. Щоправда, 15 березня 2004 р. Указом Президента України без обгрунтування тих чи інших підстав було ліквідовано 146 районних і місцевих судів і утворено замість них 73 місцевих міськрайонних суди.
Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.
Голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду строком на п'ять років з числа суддів і звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів — рекомендації відповідної ради суддів).
Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді, але припинення повноважень судці припиняє здійснення ним повноважень на адміністративній посаді в суді.
Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства належать такі:
- законність;
- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
- забезпечення доведеності вини;
- змагальність сторін і свобода в наданні ними своїх доказів суду й у доведенні перед судом їх переконливості;
- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
- забезпечення обвинуваченому права на захист;
- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
- забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
- обов'язковість рішень суду.
Законом можуть бути також визначені інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.
Стаття 1 Закону України "Про статус судців" від 15 грудня 1992 р. (з наступними змінами та доповненнями) встановлює, що "професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосудця представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади".
Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. Згідно зі статтею 127 Конституції України та статтею 5 Закону України "Про статус судців" судця не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
Судді зобов'язані при здійсненні правосудця дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків; додержувати вимог про несумісність, службової дисципліни та розпорядку роботи суду; не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді й можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.
Вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу.
Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:
- закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
- досягнення ним шістдесяти п'яти років;
- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
- порушення ним вимог про несумісність;
- порушення ним присяги;
- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
- припинення його громадянства;
- визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
- подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Повноваження судді припиняються також у разі його смерті.
Стаття 126 Конституція України закріплює непорушний принцип правосуддя — незалежність і недоторканність суддів. Цей принцип гарантується Конституцією і законами України. На підставі статті 11 Закону України "Про статус суддів" незалежність суддів забезпечується встановленим законом порядку їх обрання, призначення, зупинення їх повноважень та звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових знань суддям військових суддів; передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручатися у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; правом судді на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу і особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування.
Усі державні органи, установи та організації, органи місцевого самоврядування, громадяни та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї. Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені Законом України "Про статус суддів", поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України.
Зі статті 126 Конституції України випливає, що будь-яке втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя і вплив на нього в будь-який спосіб забороняються і зумовлюють відповідальність згідно із законодавством.
У системі судоустрою України важливими є кваліфікаційні комісії суддів як постійно діючі органи, повноваження яких визначаються Конституцією України та Законом України "Про судоустрій України". Завдання таких комісій полягають у забезпеченні формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлінно і неупереджено здійснювати правосуддя шляхом відбору і рекомендації осіб для обіймання посади професійного судді та визначення рівня фахової підготовки професійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади.
У системі судоустрою України діють кваліфікаційні комісії суддів загальних судів; кваліфікаційна комісія суддів військових судів; кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів; Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів здійснюють свою діяльність у центрах апеляційних округів, а всі інші комісії — у місті Києві. Строк повноважень усіх комісій становить три роки з дня їх утворення.
Кваліфікаційні комісії проводять кваліфікаційну атестацію, яка полягає в оцінці професійного рівня судді (кандидата на посаду судді) та прийнятті комісією рішення про присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу (вищий, перший, другий, третій, четвертий і п'ятий класи), рекомендації для обіймання посади судді, у тому числі в суді вищого рівня.
Особи, вперше призначені на посаду судді, проходять кваліфікаційну атестацію не пізніше шести місяців з дня призначення. Мінімальний строк перебування судді у кваліфікаційному класі, який дає право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу, становить: у п'ятому і четвертому класах — три роки, у третьому і другому класах — п'ять років. Строк перебування судді в першому кваліфікаційному класі не обмежується.
Кваліфікаційна атестація проводиться у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту.
Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання бути рекомендованою для призначення на посаду судді вперше. Він полягає у виявленні знань та рівня професійної підготовки кандидата в судді, ступеня його готовності здійснювати правосуддя з питань юрисдикції відповідного суду.
Після виконання кандидатом письмового завдання, співбесіди з ним і постановки йому запитань в усній формі кваліфікаційна комісія залежно від результатів кваліфікаційного іспиту дає висновок про складання іспиту і підготовленість кандидата до судової роботи та рекомендацію для призначення його на посаду судді або вмотивований висновок про відмову в такій рекомендації.
Кваліфікаційна співбесіда полягає в перевірці знань професійного судді, встановлення рівня кваліфікаційної підготовленості судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень і здійснювати правосуддя, у тому числі в судах вищого рівня.
Повторний (додатковий) іспит — це складання кваліфікаційного іспиту особою, яка за рішенням кваліфікаційної комісії суддів не рекомендується до обрання суддею безстроково.
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених питань професійними суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання адміністративного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. Суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів.
Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи. Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Апеляційного Суду України, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України; конференції суддів загальних (крім військових) місцевих та апеляційних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; конференції судців військових судів; конференції суддів спеціалізованих судів; з'їзди суддів України.
Збори суддів — це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективне рішення з обговорюваних питань.
Збори суддів місцевого суду скликаються в міру необхідності, але не рідше одного разу на шість місяців. Збори судців апеляційних судів, Верховного Суду України та вищого спеціалізованого суду скликаються не рідше одного разу на три місяці.
Конференція суддів — це зібрання представників суддів (делегатів) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих судів та приймають колективне рішення з обговорюваних питань. Вона скликається не рідше одного разу на рік.
У період між конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада судів.
Найвищим органом суддівського самоврядування є з'їзд суддів України. ЗЪд суддів України має такі повноваження:
- заслуховує звіт Ради суддів України про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;
- заслуховує інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та голови Державної судової адміністрації України про їх діяльність, може висловити останньому недовіру;
- призначає та звільняє судців Конституційного Суду України відповідно до Конституції України і закону;
- призначає членів Вищої ради юстиції та приймає рішення про припинення іх повноважень відповідно до Конституції України і закону;
- обирає членів Вищої кваліфікаційної комісії судців України;
- звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів і посадових осіб державної влади;
- визначає кількісний склад Ради суддів України та обирає Раду суддів України;
- розглядає інші питання суддівського самоврядування.
З'їзд суддів України приймає рішення, що є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх професійних суддів.
Черговий з'їзд суддів України скликається Радою суддів України один раз на три роки.
У період між з'їздами суддів України вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України.
Рада суддів України обирається з'їздом суддів України в кількісному складі, визначеному рішенням з'їзду. До складу Ради суддів України повинні бути обрані не менше як по одному представнику від суддів Апеляційного суду України, конференцій суддів військових судів, судців відповідних спеціалізованих судів, суддів Верховного Суду України, а також судців Конституційного Суду України. Представники загальних місцевих та апеляційних судів повинні складати не менше як половину загальної кількості членів Ради суддів України.
Фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів забезпечує держава відповідно до Конституції України.
Організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи (крім Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів) здійснює Державна судова адміністрація України (ДСА України), яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Державна судова адміністрація України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, рішеннями вищих органів суддівського самоврядування, а також Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим Указом Президента України від 3 березня 2003 р.
Основними є такі завдання ДСА України:
- організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, забезпечення діяльності Академії суддів України, роботи з'їздів суддів України, діяльності Ради суддів України, конференцій судців, рад суддів;
- участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної юрисдикції;
- розроблення пропозицій щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;
- забезпечення матеріального та соціального забезпечення суддів та працівників апаратів судів.
Державну судову адміністрацію України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з неї Президент України в порядку, встановленому для призначення керівників центральних органів виконавчої влади, за поданням Прем'єр-міністра України, погодженим з Радою суддів України.
Важливе значення в забезпеченні високопрофесійної діяльності суддівського корпусу України має Вища рада юстиції. Створення такого органу передбачено статтею 131 Конституції України. Загальні положення про неї, порядок її утворення, організація роботи, вирішення питань, що належать до її компетенції, організаційне та інформаційне забезпечення її діяльності викладені в Законі України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 р.
До відання Вищої ради юстиції належить внесення подання про призначення суддів на посади чи їх звільнення з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями та прокурорами вимог про несумісність; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів; розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також прокурорів.
Діяльність Вищої ради юстиції покликана, з одного боку, не допускати проявів корпоративності у формуванні суддівського корпусу, а з іншого — забезпечувати гарантію незалежності суддів у здійсненні правосуддя від можливого тиску з боку представників виконавчої та законодавчої гілок державної влади шляхом використання процесу призначення суддів. Тому склад Вищої ради юстиції формується так, щоб жодна з гілок державної влади не мала вирішального голосу під час прийняття рішення щодо кандидата на посаду судді чи притягнення його до відповідальності.
Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзди суддів України, адвокатів України, представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членів. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.
Значну роль у державному механізмі України відіграють органи прокуратури. Згідно зі статтею 121 Конституції України Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються такі функції:
- підтримання державного обвинувачення в суді;
- представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених законом;
- нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
- нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
- нагляд за додержанням прав і свобод людини й громадянина, до держанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (за Законом України "Про внесення змін до Конституції України"від 8грудня 2004р.).
Систему органів прокуратури становлять Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові. До останніх належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського Флоту та Військово-Мор-ських Сил України (на правах міських).
Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади (частина перша статті 122 Конституції України). Це положення Конституції України відповідно до Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. викладене в такій редакції: "Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його відставку з посади ". Строк повноважень Генерального прокурора України — 5 років.
Організація й порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. (зі змінами й доповненнями, внесеними законодавством у наступні роки).
У пункті 9 Перехідних положень Конституції України зазначається, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням та застосуванням законів і попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів і до сформування системи досудового слідства, введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Діяльність прокуратури спрямована на зміцнення демократичної, соціальної, правової держави та забезпечення національної безпеки України. Прокуратура покликана сприяти утвердженню верховенства права, дотриманню прав і свобод людини й громадянина, захисту конституційного ладу, суверенітету, зміцненню законності та правопорядку шляхом підтримання державного обвинувачення, нагляду за додержанням законів, представництва інтересів громадян або держави в суді.
Органи прокуратури зобов'язані реагувати на порушення закону й забезпечувати їх усунення у встановленому законом порядку.
Законні вимоги прокурора є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян. Вони виконуються невідкладно чи в передбачені законом або визначені прокурором строки. Проте вимоги прокурора не є обов'язковими для суду.
Забороняється будь-яке втручання органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, засобів масової інформації, політичних партій, об'єднань громадян у діяльність прокуратури щодо виконання нею конституційних функцій. Вплив на прокурора в будь-якій формі з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або домогтися прийняття неправомірного рішення зумовлює передбачену законом відповідальність.
За змістом Конституції України посада прокурора та слідчого прокуратури є несумісною з посадою в будь-якому іншому органі державної влади, місцевого самоврядування, а також із належністю до партії чи іншої політичної організації. Прокурор і слідчий не мають права також суміщати службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої в позаробочий час.
Зважаючи на важливу роль прокурора у здійсненні судочинства, Закон України "Про прокуратуру" містить главу "Підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави в суді".
Прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що ґрунтуються на законі. Він може вступити у справу на будь-якій стадії процесу, якщо цього потребує захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів усунення порушень закону, від кого б вони виходили, а також має рівні права з іншими учасниками судового засідання.
Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються Законом України "Про прокуратуру" та процесуальним законодавством України.
Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, він бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому він керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.
Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є такі:
- звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання не законними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
- участь у розгляді судами справ;
- внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що містяться у справі.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Важливу роль в Україні покликана відігравати Адвокатура, яка згідно із Законом України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним за Конституцією України сприяти захисту прав і свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.
Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності та прийняв Присягу адвоката України.
Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Стаття 59 Конституції України встановлює, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Діяльність адвокатури базується на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму та конфіденційності.
Види адвокатської діяльності:
- надання консультацій і роз'яснень з юридичних питань;
- надання усних і письмових довідок щодо законодавства;
- складання заяв, скарг та інших документів правового характеру;
- засвідчення копій документів у справах, які ведуть адвокати;
- здійснення представництва в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;
- подання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям;
- здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;
- виконання адвокатами обов'язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.
Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.
Закон України "Про адвокатуру" визначає права й обов'язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності. Згідно з цим Законом для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатись адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на три роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної). Порядок їх організації та діяльності визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.
При Кабінеті Міністрів України утворюється Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, яка розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури і має право скасовувати чи змінювати їх рішення. її діяльність регулюється також відповідним положенням, яке затверджується Президентом України. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.
Принагідно зауважимо, що у справі про право вільного вибору захисника Конституційний Суд України вирішив (Рішення від 16 листопада 2000 р. № 13-рп), що положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", в аспекті конституційного звернення громадянина С, треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що "для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура", треба розуміти як одну з конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката — особу, яка має право займатися адвокатською діяльністю.
Насамкінець зауважимо, що питання функціонування судової системи і суддів впродовж всіх років незалежності України викликали широкий резонанс в осередку політиків, юристів-практиків, юристів-вчених України та й суспільства загалом. Це зумовлювалось малоефективним здійсненням так званої малої судової реформи, що повинна була полягати у сформуванні в Україні системи судів загальної юрисдикції відповідно до статті 125 Конституції України, але не довше як п'ять років з дня прийняття Конституції України (пункт 12 її Перехідних положень). Майже весь цей час питанню функціонування судової системи не приділялося належної уваги з боку як судової влади, так і Президента України та Верховної Ради України. Наприкінці п'ятирічного строку за один день було прийнято більше десятка законів стосовно судової системи, які, зрозуміло, не могли бути досконалими. Ситуація була деякою мірою виправлена з прийняттям Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р.
Це було пов'язано також зі значними недоліками в підготовці та доборі кадрів на посади суддів, постійним недофінансуванням судів, низьким матеріально-технічним їх забезпеченням, врешті, з недовірою частини суспільства до суду як такого. Проблемою був і залишається низький професійний рівень деякої частини суддів. Для багатьох громадян України є незрозумілим Указ Президента України "Про внесення змін до мережі судів" від 15 березня 2004 p., яким без будь-якої аргументації ліквідовано 146 районних і міських судів і створено 73 міськрайонних суди.
Разом з тим нині є всі підстави бути впевненими, що судова система функціонуватиме ефективніше. Адже в умовах, коли Україна тримала іспит на життєздатність, її судова система привернула пильну увагу громадян, усього політикому світу. Події осені 2004 року, пов'язані з виборами Президента України, сприяли тому, що поняття "конституція" і "закон" міцно утвердились у повсякденному вжитку мільйонів людей як переконлива ознака того, що саме їх громадяни вважають підвалинами державного і суспільного життя, гарантією здійснення народом своєї влади. Таке досягнення було б неможливим без органів правосуддя. Події, що відбулися в парламенті, судовій гілці влади, на майдані Незалежності в Києві, на майданах багатьох міст і містечок підтвердили тенденцію до зміцнення демократичних засад, прискорили процес формування в Україні громадянського суспільства. Фальсифікації на виборчих дільницях під час президентських виборів-2004 і некомпетентний підрахунок результатів голосування Центральною виборчою комісією вразили людей, викликали масові акції на захист своїх виборчих прав. Але саме суди гарантували тисячам громадян доступ до виборчих урн. Розглянувши понад 40 тисяч скарг, судді компенсували бездіяльність і зневажливе ставлення до виборців з боку чиновників місцевих органів виконавчої влади. Еталон пошуку правової істини подав суспільству Верховний Суд України, який не ухилився від свого покликання розв'язувати всі спори і конфлікти в державі й розв'язав політичний і правовий конфлікт, справдивши надії людей. Важко переоцінити ту обставину, що процес, який відбувся в Судовій палаті у цивільних справах Верховного Суду України, транслювався по телебаченню на всю країну і за ним слідкували громадяни багатьох країн світу. Саме констатація порушення невіддільного права людини на вільне волевиявлення, що серед інших загальновизнаних у цивілізованому світі фундаментальних прав людини становить основу принципу верховенства права, була втілена в рішенні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від З грудня 2004 p., яким визнано "дії Центральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування з виборів Президента України та складанню протоколу про результати повторного голосування з виборів Президента України від 24 листопада 2004 року неправомірними", а постанову Центральної виборчої комісії "Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 року та обрання Президента України" від 24 листопада 2004 р. № 1264 скасовано.

 

Питання для самоконтролю


1. Поняття судової влади в Україні.
2. Система судів загальної юрисдикції. Принципи їх побудови та повноваження.
3. Основні засади судочинства в Україні.
4. Конституційні вимоги до суддів. Порядок їх призначення чи обрання.
5. Участь громадськості у судочинстві.
6. Гарантії суддівської діяльності.
7. Вища рада юстиції, її конституційний склад, порядок форму вання та функції.
8. Конституційний статус прокуратури та адвокатури.