ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ПРАВОЗНАВСТВО ТА ЙОГО МЕТОДОЛОГІЯ Тема 22 Правознавство (юридична наука): загальнотеоретична характеристика PDF Печать
Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави

 

1. Поняття і структура юридичної науки

Юридична наукаце система об'єктивних соціальна значущих знань про закономірності пра­ва і держави (державно-правові закономірності}. Оскільки право і держава належать до соціальних явищ, остільки й юридична наука входить до скла­ду суспільних наук — до загальної системи суспільнознавства.

У зв'язку з тим, що державно-правові явища мають зазвичай складну будову, характеризуються наявністю різних сторін, граней, аспектів, юридич­на наука (юриспруденція) — це багатопрофільна, системна дисципліна.

У системі юридичної науки (юриспруденції) можна виділити такі елементи'.

1) за формою відображення державно-правових явищ — судження про минулі, теперішні і май­бутні (прогнозовані) факти державно-правової дійсності, уявлення про державно-правові явища,

правові категорії і поняття, державно-правові концепції й теорії;

2) залежно від безпосереднього предмета дослід­ження — науки теоретико-історичні, галузеві, міжгалузеві (наприклад, наука екологічного пра­ва), прикладні (наприклад, судова психіатрія), міжнародно-правові (науки міжнародно-публічно­го і міжнародного приватного права);

3) залежно від конкретного елемента предме­та дослідження — вчення про право, вчення про правове (юридичне) регулювання, вчення про дер­жаву, вчення про правосвідомість, вчення про юридичну науку (теорія правознавства);

4) залежно від аспекта вивчення державно-правових явищ — онтологія права і держави (вивчення їх існування як реальних феноменів у «статиці»): філософія держави і права (вчення про їх необхідність, призначення для людини і су­спільства, їх місце у соціокультурній системі, серед здобутків людської цивілізації); аксіологія права та держави (вчення про значущість, цінність цих явищ для особи і суспільства); соціологія права і держави (знання про «динаміку», механізм і соці­альні результати функціонування зазначених фе­номенів); гносеологія права й держави (знання про методологію і методику дослідження держав­но-правових явищ);

5) за гносеологічним (пізнавальним) статусом знань — фактологічна або емпірична частина науки (знання про державно-правові факти), тео­ретична частина (категорії, поняття, теорії, кон­цепції державно-правових явищ), практична час­тина (рекомендації, пропозиції стосовно удоскона­лення держави і права, правового регулювання).

 

2. Предмет юридичної науки

Як і будь-яку науку, юриспруденцію з-поміж ін­ших суспільних наукових дисциплін вирізняє своє­рідність її предмета, тобто тих особливих закономір­ностей, об'єктивних законів, що нею вивчаються.

Таким предметом виступають специфічні законо­мірності права і держави (державно-правові зако­номірності).

Державно-правова закономірністьце об'єк­тивний, необхідний, суттєвий, для певних умов загальний і сталий зв'язок державно-правових явищ між собою, а також з іншими соціальними феноменами, який безпосередньо обумовлює і впрова­джує якісну визначеність цих явищ, що прояв­ляється в їхніх юридичних властивостях. Інакше кажучи, це такий зв'язок, котрий юридичне опосе­редковує: а) соціальну детермінованість; б) струк­туру функціонування і розвиток; в) соціальну ак­тивність, дієвість державно-правових явищ.

Наявність специфічних державно-правових за­кономірностей якраз і виступає об'єктивною осно­вою для виділення юриспруденції у самостійну на­уку в усій системі суспільнознавства.

Види державно-правових закономірностей:

1) за змістом, типом зв'язку — генетичні (за­кономірності виникнення державно-правових явищ), структурні (закономірності побудови, формування, організації державно-правових явищ, наприклад, зв'язок між елементами юридичної норми), функціональні закономірності «життя», взаємозв'язку, взаємовпливу державно-правових явищ (наприклад, зв'язок між матеріальними і процесуальними юридичними нормами), законо­мірності зміни, розвитку державно-правових явищ;

2) за дією закономірностей у соціальному просторі — внутрішні (зв'язок державно-правових явищ між собою, наприклад, зв'язки між держа­вою і об'єктивним юридичним правом) і зовнішні (зв'язки державно-правових явищ з іншими соціальними феноменами, наприклад, взаємоза­лежність політики і права);

3) за сферою дії закономірностей у державно-правовому просторі — загальні, дія котрих поши­рюється на всю державу в цілому і на всю її право­ву систему, і окремі, які діють лише на частині, на «фрагменті» державно-правової дійсності (ска­жімо, закономірності методу правового регулюван­ня суб'єктів майнових відносин в умовах ринкової економіки);

4) за історичними межами дії — всезагальні (які стосуються права і держави за будь-яких істо­ричних умов, у будь-якому місці й за всіх відтинків часу), формаційні (які діють на право й державу лише визначеного історичного типу) і особливі (притаманні тільки конкретній державі чи певній групі держав);

5) за способом здійснення, формою прояву — так звані динамічні (їх дія проявляється одно­значно у кожному конкретному, одиничному зв'яз­ку державно-правових явищ — наприклад, за­лежність юридичної сили нормативно-правового акта від місця правотворчого органу, яким його прийнято, в апараті держави) і «статистичні», дія котрих проявляється лише на значному масиві, множині державно-правових явищ як багатознач­ний, так званий стохастичний зв'язок останніх (наприклад, залежність рівня, динаміки правопо­рушень, злочинності від стану й змін тих чи інших соціальних явищ).

Методологічне значення викладеної класифіка­ції державно-правових закономірностей полягає насамперед у тому, що вона:

- полегшує виявлення тих сфер державно-пра­вової дійсності, в котрих її закономірні зв'язки до­сліджені недостатньо;

- відіграє суттєву роль при виборі методу до­слідження;

- виступає необхідним засобом встановлення субординації, «ієрархії» об'єктивних державно-правових законів, а тим самим і їх тлумачення, інтерпретації;

- дозволяє конкретизувати уявлення про шля­хи здійснення основних функцій юридичної науки;

- дає об'єктивну основу для структурування всієї системи юридичних наук.

Так, спираючись на наведену класифікацію, слід дійти висновку, що предмет теорії права і дер­жави становлять тільки універсальні і загальні спе­цифічні закономірності виникнення, структури,

функціонування і розвитку державно-правових явищ. Своєрідність таких закономірностей серед інших зв'язків у сфері державно-правової дійсності якраз і є об'єктивною підставою для виділення особливої галузі знань, котра їх вивчає й відобра­жає,— загальної теорії права та держави в ок­рему, самостійну науку у системі юриспруденції.

Означеним предметом даної науки об'єктивно зумовлюються її статус у цій системі, її роль щодо інших наук — як юридичних, так і неюридичних. Ця роль концентровано відображається положен­ням про те, що загальна теорія права та держави е світоглядною, фундаментальною, методологічною юридичною наукою.

 

3. Функції юридичної науки

Функції юридичної науки — це основні напрям­ки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи.

Серед таких функцій вирізняються:

1) констатуюча виявлення, фіксація наяв­них державно-правових явищ;

2) інтерпретаційна пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функцій та ін.;

3) евристична відкриття, формулювання невідомих раніше об'єктивних державно-правових закономірностей;

4) прогностична формулювання гіпотез, прогнозів розвитку державно-правових явищ;

5) методологічна використання положень юридичної науки як дослідницьких інструментів для «нарощення» нових знань як у юриспруденції, так і в інших науках (особливо важливу роль у цьо­му контексті відіграють, як відзначалось, висновки загальної теорії права і держави);

6) практико-прикладна — формулювання ре­комендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

7) ідеологічно-виховна вплив на формування й розвиток правової, політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб'єктів, на зміцнен­ня (чи послаблення) у суспільній свідомості престижу, авторитету права, держави, законодавства.

Виконання юридичною наукою інтерпретаційної, евристичної та прогностичної функцій пов'я­зане з дослідженням механізму дії державно-пра­вових закономірностей, а виконання її практико-прикладної функції — з визначенням механізму їх використання.

Механізм дії державно-правових закономірно­стейце система соціальних явищ, які зумовлю­ють та опосередковують юридична значущу дія­льність суб'єктів.

Механізм використання державно-правової за­кономірностіце система активних, цілеспрямо­ваних дій зі створення умов і засобів для реалізації такої закономірності, а також їі безпосереднього використання на практиці. Це поняття, таким чи­ном, призначене відобразити діяльність щодо конст­руювання, виготовлення й «експлуатації» механізму дії державно-правової закономірності — діяльність, яка «організовує» здійснення останньої.

У кожному із зазначених блоків діяльності мож­на дещо умовно виділити «підмехнізми»: а) загальносоціальний та б) спеціально-соціальний (юридич­ний).

Юридичний механізм використання державно-правової закономірності — це система юридична значущих дій зі створення державно-правових умов і засобів для реалізації такої закономірності, а та­кож її безпосереднього використання у практиці.