Тема 21 Правове регулювання суспільних відносин та його ефективність
Матеріал цієї теми — підсумкової у даному розділі курсу — призначений інтегрувати і піднести на новий, більш високий щабель узагальнення ті знання, уявлення, котрі були сформовані у процесі вивчення попередніх тем розділу.
Практичне значення загальнотеоретичних уявлень про правове регулювання полягає, зокрема, в тому, що вони відображають єдність, цілісність правової системи шляхом розкриття глибинних, «інтимних» зв'язків і взаємозалежностей її частин, елементів.
Завдяки цьому, такі знання істотно полегшують практичну орієнтацію у складному, багатогранному світі юридичних явищ. Вони (ці знання) дають можливість обирати з розгалуженого юридичного інструментарію саме ті засоби, регулятивна «енергія» котрих здатна забезпечити найповніше задоволення потреб, інтересів людей та їх спільностей, об'єднань.
Окремо слід підкреслити ужитково важливе значення знань про юридичну техніку. Адже від юридично-технічної досконалості право регулятивної практики, від рівня оволодіння юридичною технікою всіма суб'єктами права залежить ефективність юридичного забезпечення і захисту основних, невід'ємних прав кожної людини.
Досконале володіння юридичною технікою (як інтелектуальне, теоретичне, так і фізичне, «матеріальне») — неодмінний професійний обов'язок кожного юриста.
1. Загальна характеристика правового регулювання
Як зазначалося в темі 15, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність ти цілісність становлять правову систему. Основна її частина використовується насамперед органами держави (а подекуди й іншими учасниками суспільного життя) для здійснення специфічного впливу на суспільні відносини. Він відображається поняттям правового регулювання.
Правове регулювання — це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку.
Крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у процесі правового регулювання, так і поза ним). Обидва ці різновиди впливу права на особу і на суспільство відображаються поняттям дії (функціонування) права.
У процесі такої «інтегрованої» дії права реалізуються всі його функції (тема 12), наразі спеціально-соціальні функції виконуються тільки опосередком правового регулювання.
Щодо кожного типу держави і права, то правове регулювання підпорядковується певним типологічним принципам. Стосовно правового регулювання (права) соціально-демократичної орієнтації, такі принципи вже розглядалися у темі 13. Тут лише зауважимо, що «надзавданням» правового регулювання згаданого типу слугує сприяння здійсненню, охороні й захисту прав людини і прав нації (народу).
Види правового регулювання:
1) за способом поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон — загальнодозволенний («дозволено все, що прямо не заборонено законом») і спеціальнодозволенний («дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі»);
2) за територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання — централізоване (якщо таким суб'єктом є вищий або центральний орган держави) і нецентралізоване (коли таким суб'єктом є регіональний, місцевий чи інший територіальний орган);
3) за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання,— загальне, або нормативне, (якщо такий обсяг є кількісно невизначеним) та індивідуальне (якщо регулювання розраховане лише на одну конкретну життєву ситуацію). Індивідуальне правове регулювання здійснюється, наприклад, при застосуванні відносно визначених юридичних норм, коли існує можливість обрати на власний розсуд,— проте в межах норм — конкретний варіант поведінки.
Стадії правового регулювання
Обов'язкові:
1) моделювання (регламентування) суспільних відносин — шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників;
2) виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;
3) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.
Факультативні:
2а) офіційне тлумачення правової норми;
26) застосування правової норми.
Сфери та межі правового регулювання
Сфера правового регулювання — це той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання.
Види сфер і меж правового регулювання:
1) сфера можливого (потенційного) правового регулювання — ділянка суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом; її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб'єктів права, а також самих юридичних норм;
2) сфера необхідного правового регулювання — ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, потреб суспільства і держави. Її межі зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами керівної частини суспільства, які відображає держава;
3) сфера законодавчого (легального) регулювання — ділянка соціального простору, фактично регламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;
4) сфера правореалізуючого (зокрема правозастосовного) регулювання — ділянка суспільного життя, в котрій фактично здійснюються правові норми;
межі її визначаються чинним законодавством.
2. Предмет, метод і типи правового регулювання
Предмет правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, урегульованих правом.
Властивості предмета правового регулювання:
- вольовий («ідеологічний») характер суспільних відносин;
- здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю;
- істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.
Метод правового регулювання — це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юридичних засобів.
Метод правового регулювання характеризується:
- колом суб'єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними;
- змістом та обсягом правового статусу суб'єктів певних відносин;
- порядком формування, встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів;
- ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;
- співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку — повноважень (дозволів), обов'язків та заборон;
- порядком (процедурою) здійснення Юридичних прав та обов'язків;
- способами примусового забезпечення прав і обов'язків.
Тип правового регулювання — це спосіб сполучення загальних юридичних дозволів та загальних .юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.
Види типів правового регулювання:
- загальнодозволенний: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;
- спеціальнодозволенний: «дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі».
3. Механізм правового регулювання
Механізм правового регулювання — це система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини.
Він не збігається повністю з правовою системою суспільства, є дещо «вужчим» від неї. Адже до останньої так чи інакше входять і такі явища, в яких ні держава, ані суспільство не зацікавлені (зокрема, правопорушення).
Дія механізму правового регулювання супроводжується, переплітається, пов'язується із впливом інших соціальних явищ, які в цілому можна відобразити поняттям загальносоціального механізму правового регулювання.
Елементи механізму правового регулювання:
Обов'язкові на відповідних стадіях регулювання:
- норми права (моделюють, регламентують суспільні відносини);
- нормативно-правові акти («організовують» зміст правових норм, виражають їх зовні, забезпечують набуття ними чинності);
- юридичні факти (породжують, змінюють або припиняють суб'єктивні юридичні права і обов'язки персоніфікованих суб'єктів);
- правовідносини (конкретизують взаємні юридичні права та обов'язки персоніфікованих суб'єктів);
- акти тлумачення (з'ясування) змісту правових норм;
- акти реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.
Обов'язкові протягом усього регулювання:
- правосвідомість (ідеологічно, духовно забезпечує процес правового регулювання);
— законність (гарантує реальність здійснення регулятивного процесу). Факультативні:
— інтерпретаційно-правові акти (забезпечують однакове розуміння змісту правових норм);
— акти застосування правових норм (забезпечують владну організацію правовідносин між правореалізаторами).
Характеристика механізму правового регулювання дозволяє з'ясувати, якою мірою юридичне забезпечено здійсненність, ефективність того чи іншого закону, адже без повноцінного механізму реалізації він «повисає у повітрі», перетворюється на пустопорожню обіцянку, декларацію, гасло. Маючи уявлення про належний «набір» елементів такого механізму, можна встановити, яка його ланка відсутня або не спрацьовує через ті або інші вади і, отже, вимагає певного «ремонту».
Зазначені засоби правового регулювання, система яких утворює його механізм, є, так би мовити, юридичними інструментами, що їх використовує держава (через свої органи), а також інші учасники суспільного життя — суб'єкти права — для досягнення тих чи інших цілей. Досконале володіння такими інструментами — неодмінна умова належного професіоналізму юриста.