Тема 21 Правове регулювання суспільних відносин та його ефективність PDF Печать
Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави

 

Матеріал цієї теми — підсумкової у даному роз­ділі курсу — призначений інтегрувати і піднести на новий, більш високий щабель узагальнення ті знання, уявлення, котрі були сформовані у процесі вивчення попередніх тем розділу.

Практичне значення загальнотеоретичних уяв­лень про правове регулювання полягає, зокрема, в тому, що вони відображають єдність, цілісність правової системи шляхом розкриття глибинних, «інтимних» зв'язків і взаємозалежностей її час­тин, елементів.

Завдяки цьому, такі знання істотно полегшують практичну орієнтацію у складному, багатогранному світі юридичних явищ. Вони (ці знання) дають мож­ливість обирати з розгалуженого юридичного ін­струментарію саме ті засоби, регулятивна «енергія» котрих здатна забезпечити найповніше задоволення потреб, інтересів людей та їх спільностей, об'єднань.

Окремо слід підкреслити ужитково важливе значення знань про юридичну техніку. Адже від юридично-технічної досконалості право регулятивної практики, від рівня оволодіння юридичною технікою всіма суб'єктами права залежить ефекти­вність юридичного забезпечення і захисту основ­них, невід'ємних прав кожної людини.

Досконале володіння юридичною технікою (як інтелектуальне, теоретичне, так і фізичне, «мате­ріальне») — неодмінний професійний обов'язок кожного юриста.

1. Загальна характеристика правового регулювання

Як зазначалося в темі 15, всі державно-правові (юридичні) явища як певна єдність ти цілісність становлять правову систему. Основна її частина ви­користовується насамперед органами державиподекуди й іншими учасниками суспільного жит­тя) для здійснення специфічного впливу на су­спільні відносини. Він відображається поняттям пра­вового регулювання.

Правове регулюванняце здійснюваний дер­жавою за допомогою всіх юридичних засобів влад­ний вплив на суспільні відносини з метою їх упо­рядкування, закріплення, охорони і розвитку.

Крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у про­цесі правового регулювання, так і поза ним). Оби­два ці різновиди впливу права на особу і на суспіль­ство відображаються поняттям дії (функціонування) права.

У процесі такої «інтегрованої» дії права реалі­зуються всі його функції (тема 12), наразі спеці­ально-соціальні функції виконуються тільки опосередком правового регулювання.

Щодо кожного типу держави і права, то правове регулювання підпорядковується певним типологіч­ним принципам. Стосовно правового регулювання (права) соціально-демократичної орієнтації, такі принципи вже розглядалися у темі 13. Тут лише за­уважимо, що «надзавданням» правового регулюван­ня згаданого типу слугує сприяння здійсненню, охо­роні й захисту прав людини і прав нації (народу).

Види правового регулювання:

1) за способом поєднання загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон — загальнодозволенний («дозволено все, що прямо не за­боронено законом») і спеціальнодозволенний («до­зволено лише те, про що прямо зазначено в законі»);

2) за територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання — централізоване (якщо таким суб'єктом є вищий або центральний орган держави) і нецентралізоване (коли таким суб'єк­том є регіональний, місцевий чи інший територіаль­ний орган);

3) за обсягом суспільних відносин, на які поши­рюється правове регулювання,— загальне, або нормативне, (якщо такий обсяг є кількісно невизначеним) та індивідуальне (якщо регулювання розраховане лише на одну конкретну життєву си­туацію). Індивідуальне правове регулювання здійснюється, наприклад, при застосуванні віднос­но визначених юридичних норм, коли існує мож­ливість обрати на власний розсуд,— проте в межах норм — конкретний варіант поведінки.

Стадії правового регулювання

Обов'язкові:

1) моделювання (регламентування) суспільних відносин — шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

2) виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;

3) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

Факультативні:

2а) офіційне тлумачення правової норми;

26) застосування правової норми.

Сфери та межі правового регулювання

Сфера правового регулюванняце той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання.

Види сфер і меж правового регулювання:

1) сфера можливого (потенційного) правового регулювання — ділянка суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом; її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб'єктів права, а також самих юридич­них норм;

2) сфера необхідного правового регулювання — ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, по­треб суспільства і держави. Її межі зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами ке­рівної частини суспільства, які відображає держава;

3) сфера законодавчого (легального) регулюван­ня — ділянка соціального простору, фактично рег­ламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;

4) сфера правореалізуючого (зокрема правозастосовного) регулювання — ділянка суспільного жит­тя, в котрій фактично здійснюються правові норми;

межі її визначаються чинним законодавством.

 

2. Предмет, метод і типи правового регулювання

Предмет правового регулюванняце сукуп­ність суспільних відносин, урегульованих правом.

Властивості предмета правового регулювання:

- вольовий («ідеологічний») характер суспіль­них відносин;

- здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього контролю;

- істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави.

Метод правового регулюванняце специфіч­ний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий здійснюється за допомогою юри­дичних засобів.

Метод правового регулювання характеризується:

- колом суб'єктів, яких держава визнає право­здатними і дієздатними;

- змістом та обсягом правового статусу суб'єк­тів певних відносин;

- порядком формування, встановлення юри­дичних прав і обов'язків суб'єктів;

- ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків;

- співвідношенням основних регулятивних за­собів впливу на поведінку — повноважень (дозво­лів), обов'язків та заборон;

- порядком (процедурою) здійснення Юридич­них прав та обов'язків;

- способами примусового забезпечення прав і обов'язків.

Тип правового регулюванняце спосіб сполу­чення загальних юридичних дозволів та загальних .юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

Види типів правового регулювання:

- загальнодозволенний: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

- спеціальнодозволенний: «дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі».

 

3. Механізм правового регулювання

Механізм правового регулюванняце систе­ма всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини.

Він не збігається повністю з правовою системою суспільства, є дещо «вужчим» від неї. Адже до ос­танньої так чи інакше входять і такі явища, в яких ні держава, ані суспільство не зацікавлені (зокрема, правопорушення).

Дія механізму правового регулювання супрово­джується, переплітається, пов'язується із впливом інших соціальних явищ, які в цілому можна відо­бразити поняттям загальносоціального механізму правового регулювання.

Елементи механізму правового регулювання:

Обов'язкові на відповідних стадіях регулю­вання:

- норми права (моделюють, регламентують сус­пільні відносини);

- нормативно-правові акти («організовують» зміст правових норм, виражають їх зовні, забезпе­чують набуття ними чинності);

- юридичні факти (породжують, змінюють або припиняють суб'єктивні юридичні права і обов'яз­ки персоніфікованих суб'єктів);

- правовідносини (конкретизують взаємні юри­дичні права та обов'язки персоніфікованих суб'єктів);

- акти тлумачення (з'ясування) змісту право­вих норм;

- акти реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.

Обов'язкові протягом усього регулювання:

- правосвідомість (ідеологічно, духовно забез­печує процес правового регулювання);

— законність (гарантує реальність здійснення регулятивного процесу). Факультативні:

інтерпретаційно-правові акти (забезпечують однакове розуміння змісту правових норм);

— акти застосування правових норм (забезпечу­ють владну організацію правовідносин між правореалізаторами).

Характеристика механізму правового регулю­вання дозволяє з'ясувати, якою мірою юридичне забезпечено здійсненність, ефективність того чи іншого закону, адже без повноцінного механізму реалізації він «повисає у повітрі», перетворюється на пустопорожню обіцянку, декларацію, гасло. Маючи уявлення про належний «набір» елементів такого механізму, можна встановити, яка його ланка відсутня або не спрацьовує через ті або інші вади і, отже, вимагає певного «ремонту».

Зазначені засоби правового регулювання, систе­ма яких утворює його механізм, є, так би мовити, юридичними інструментами, що їх використовує держава (через свої органи), а також інші учасники суспільного життя — суб'єкти права — для до­сягнення тих чи інших цілей. Досконале володіння такими інструментами — неодмінна умова належ­ного професіоналізму юриста.