Практичне значення наукових уявлень з питань право реалізуючої діяльності зумовлюється насам­перед її універсальною поширеністю, життєвою необхідністю для всіх і кожного — адже жодна лю­дина або група людей у сучасному суспільстві не можуть її уникнути.

Проте результативність право реалізуючої діяль­ності, її ефективність та інші бажані показники без­посередньо залежать від дотримання низки умов і вимог, від рівня досконалості вмінь та навичок здій­снення найрізноманітніших право реалізуючих вчинків, акцій, операцій, Формуванню саме таких умінь і навичок активно сприятимуть теоретичні положення, викладені у даній темі.

Окрім того, викладений теоретичний матеріал покликаний озброїти всіх громадян, насамперед професійних юристів, а також інших службових осіб, чіткими критеріями, орієнтирами правомірно­сті поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири (зокрема, принципи соціально-демократичної законності) не тільки засвоювалися теоретично, а й беззастереж­но, неухильно запроваджувалися у практику.

Цьому найбільше сприятимуть положення про юридичні гарантії законності, оскільки засвоєння саме таких положень — неодмінна умова вироблення прак­тичних навичок забезпечення та захисту законності.

 

1. Загальна характеристика правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це такі вчинки (діян­ня), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Види правомірної поведінки:

1) за суб'єктами — діяльність громадян (лю­дей), державних організацій (зокрема, органів держави), громадських об'єднань, соціальних спільностей;

2) за сферою суспільних відносин — економіч­на, політична та ін.

3) за об'єктивною стороною (тобто за формою зовнішнього прояву) — активна (вчинення дії), пасивна (утримання від неї);

4) за суб'єктивною стороною (тобто належно від психологічного ставлення особи до своїх діянь) — принципова, зумовлена особистим, внут­рішнім переконанням у необхідності поводитися правомірно; звичаєва, зумовлена особистою звич­кою без роздумів і сумнівів виконувати будь-який державний припис; пристосувальна (конфор­містська) , викликана прагненням не відрізнятися від інших суб'єктів, які поводяться правомірно;

маргінальна, що пояснюється загрозою відпові­дальності у разі вчинення правопорушення;

5) залежно від зафіксованості у законодав­стві — врегульована законодавством, не врегу­льована законодавством;

6) залежно від ставлення держави до правомір­ної поведінки — схвалювана, стимульована (за­охочувана), допустима;

7) за формою зовнішнього прояву — фізична (діяльнісна), вербальна (усна), письмова (доку­ментована).

 

2. Загальна характеристика реалізації правових норм

Реалізація правових норм — це здійснення їх при­писів у практичних діях (бездіяльності) суб'єктів.

Соціальна сутність реалізації правових норм — задоволення учасниками суспільного життя своїх потреб соціальне прийнятними (допустимими) спо­собами, засобами, які змодельовані, «сконструйо­вані» державою.

Форми реалізації правових норм залежно від характеру їх диспозиції розподіляються за такими видами:

використання — форма реалізації уповноважу-вальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту);

виконання — форма реалізації зобов'язальних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація законодавства про державні податки);

дотримання — форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, вчинюваній незалежно від їх власного бажання (наприклад, не порушення водіями транс­портних засобів обмежень швидкості руху в місті).