Тема 5 Сутність сучасних держав соціально-демократичної орієнтації PDF Печать
Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави


Знання про сутність сучасних держав озброю­ють державних службовців, юристів розумінням справжньої соціальної ролі їх професійної діяль­ності в суспільному житті, відчутно впливають на ставлення людини до держави — до її політики, діяльності, до її різноманітних органів, службових і посадових осіб.

Викладені тут положення дають змогу зро­зуміти, якою саме має бути держава, що прагне стати правовою і демократичною; на що можна спо­діватися, розраховувати людині, яка у такій дер­жаві проживає. Отже, ці положення можна вико­ристовувати як концептуальні критерії для оцінки того, якою мірою діяльність держави відповідає її деклараціям, проголошеним цілям і намірам, для визначення повноти й ефективності виконання нею основних функцій.

 

1. Майбутня держава соціально-демократичного типу: сутність і передумови

У першій половині XX ст. в багатьох країнах світу розпочався поступовий, здійснюваний різни­ми шляхами, засобами і темпами перехід від тра­диційно буржуазного суспільства (суспільства спо­чатку «вільного», а потім монополістичного капі­талізму) до громадянського суспільства соціальної демократії — суспільства трудівників-власників. Саме останньому має відповідати правова держава, котра водночас не може не бути державою соціаль­ної демократії.

Громадянське суспільствоце спільність вільних, рівноправних людей та їхніх об'єднань, яким держава забезпечує юридичні можливості бу­ти власником, а також брати активну участь у політичному житті.

Основні ознаки громадянського суспільства:

- людина, її інтереси, права, свободи є голов­ною його цінністю;

- рівноправність і захищеність усіх форм влас­ності, насамперед приватної (в її групових та інди­відуальних різновидах);

- економічна свобода громадян та їхніх об'єд­нань, інших суб'єктів виробничих відносин у ви­борі форм і здійсненні підприємницької діяльності;

- свобода і добровільність праці на основі ві­льного вибору форм та видів трудової діяльності;

- надійна та ефективна система соціального за­хисту кожної людини;

- ідеологічна і політична свобода, наявність де­мократичних інститутів та механізмів, які забезпе­чують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики.

Реальне здійснення основних прав кожною лю­диною можливе лише у такому суспільстві, де ліквідовано її відчуження від засобів виробництва і результатів особистої праці, а також її відчужен­ня від політичної, насамперед державної, влади. Таке суспільство може утворитися за умов, коли:

- по-перше, саме трудівники є власниками (чи то колективними, чи індивідуальними) засобів ви­робництва і результатів своєї праці;

- по-друге, такі трудівники-власники станов­лять більшість дорослого населення країни, дорос­лих громадян держави;

- по-третє, політична система суспільства (зок­рема, порядок виборів до представницьких органів держави та органів місцевого самоврядування) за­безпечує вільне і адекватне волевиявлення дорос­лих громадян;

- по-четверте, такому волевиявленню населен­ня належить керівне, вирішальне значення в сус­пільному житті (через забезпечення панування за­конів держави, через їх найвищу юридичну силу);

- по-п'яте, безумовною змістовною межею во­левиявлення більшості населення є основні права людини: непорушність, незаперечність, недотор­канність цих прав має бути абсолютною. Основні права людини — це той універсальний кордон, який не може перетнути будь-яка більшість.

Сучасні тенденції соціального розвитку дозво­ляють, як видається, прогнозувати поступове утво­рення такого суспільства, де всі трудівники будуть власниками чи співвласниками (у тій або іншій формі) засобів та результатів праці. Таким чином, громадянське суспільство соціальної демократії — це, як би там не було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство (якщо мати на увазі капіталізм XVIII — початку XX ст.). А держава у такому суспільстві має бути за своєю сутністю державою трудівників-власників.

Є певні підстави для того, щоб відобразити таку державу окремим, спеціальним поняттям під умов­ною назвою «держава соціальної демократії». Можна запропонувати наступне визначення цього поняття: держава соціальної демократіїце ор­ганізація політичної влади трудівників-власників

(що складають більшість суспільства), яка реаль­но забезпечує максимальне здійснення і захист ос­новних прав людини, прав нації та народу на за­гальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності.

Викладене свідчить про соціально-змістовну єд­ність правової держави і держави соціальної демо­кратії. Власне, це той самий феномен, котрий роз­глядається у дещо різних аспектах.

Належність даної держави до певного типу виз­начатиметься, як і в інших випадках викладеної соціально-сутнісної типології держав, якісною своєрідністю (своєрідним різновидом) виробничих відносин. Йдеться про комбінацію таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (гру­пова й індивідуальна) і суспільна (державна та ко­мунальна, муніципальна). Хоча їм усім забезпечу­ватимуться формально рівні умови співіснування, проте переважна частина засобів виробництва пе­ребуватиме саме у приватній власності. При цьому трудівники — абсолютна більшість населення країни — матимуть можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами ви­робництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів. Таким чином, у соціальній структурі суспільства вперше кількісно переважа­тиме клас трудівників-власників.

Такого варіанта організації економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин в історії людства ще ніколи не існувало. Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, котрий і становитиме об'єк­тивну основу його якісно нового найчисленнішого соціального утворення (трудівників-власників) і відповідного типу держави — держави соціальної демократії.

 

2. Поняття і види держав соціально-демократичної орієнтації

Якісно новому станові всесвітньо-історичного розвитку людства — його переходу до громадянсь­кого правового суспільства соціальної демокра­тії — відповідає у політико-юридичній сфері і зо­рієнтований на соціальну демократію перехідний тип держави.

Держава соціально-демократичної орієнта­ції — це організація політичної влади більшості населення у суспільстві з різноманітними форма­ми приватної та суспільної власності на засоби виробництва, яка постійно поліпшує умови для здійснення основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, спра­ведливості й солідарності.

Соціально-демократичне спрямування такої держави знаходить прояв у тому, що вона:

- створює для всіх громадян формально рівні можливості участі у приватизації значної частини засобів виробництва та іншого майна, активно сти­мулює цей процес;

- послаблює відчуження людини від управлін­ня суспільством, надаючи їй можливості впливати на вироблення і здійснення державної політики шляхом участі у загальних виборах, референду­мах, діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань тощо;

- не тільки зберігає права і свободи, які були рані­ше здобуті у політичній боротьбі, але й розширює їх;

- є прямим учасником, «співорганізатором» суспільного виробництва як власник вагомої части­ни сучасних виробничих засобів;

- бере пряму участь у розподілі матеріальних благ через систему соціальних допомог, виплат, пенсій, прагнучи забезпечити мінімально необхід­ний рівень життя значної частини громадян;

- розширює сферу виконання важливих загальносоціальних функцій, що здійснюються в інтере­сах усього суспільства і питома вага яких в усій державній діяльності помітно зростає;

- користується підтримкою більшої частини населення країни;

- проводить миролюбну зовнішню політику, бе­ре все ширшу участь у розв'язанні глобальних, тобто загальнолюдських, проблем — екологічних, енергетичних тощо.

У сучасних умовах можна виділити два основ­них різновиди держав такого перехідного типу:

а) держави, які існують у промислове розвине­них країнах соціальне орієнтованого, «соціалізова­ного» капіталізму;

б) держави, які існують у країнах, що перехо­дять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдо-соціалізму до громадянського суспільства і пере­творюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на ор­ганізацію влади більшості населення (зокрема, ко­лишні радянські республіки та історично ана­логічні їм держави).