ЧАСТИНА ПЕРША ПРАВА ЛЮДИНИ І ПРАВОВА ДЕРЖАВА (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ) Тема 1 Основні права людини як загальносоціальне явище - Страница 2 PDF Печать
Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави

 

4. Міжнародно-правові засоби, призначені для забезпечення і захисту основних прав людини

Усі сучасні держави залежно від стану дотри­мання ними основних прав людини можна розділи­ти на три групи:

1. Тоталітарні держави, які відверто нехтують правами людини (М'янма (Бірма), Ірак, Судан, Заїр).

2. Держави, котрі декларують, визнають зага­лом всі основні права людини, проте ще не створи­ли усіх належних механізмів для їх дотримання (Україна, Росія, деякі країни Східної Європи, ряд

держав Центральної і Латинської Америки, які звільнилися від диктатури).

3. Держави, де існують досить розвинені правові інститути із захисту прав громадян, хоча й там є порушення прав окремих меншин (ФРН, Франція).

Таке становище вимагає використання у різних країнах засобів міжнародного контролю за дотри­манням прав людини. До них належать: а) міжна­родно-правові акти, які вміщують правила діяль­ності, формулюють права і обов'язки відповідних суб'єктів (конвенції, пакти, угоди, договори тощо), а також міжнародні документи, які звичайно не вміщують норм, правил поведінки, безпосередньо не формують прав і обов'язків (зокрема декларації, заяви, меморандуми); б) міжнародні органи спос­тереження, контролю за дотриманням основних прав людини (комісії, комітети) та захисту цих прав (суди, трибунали).

Серед усіх цих засобів слід також розрізняти «всесвітні» (тобто такі, які створені і використову­ються світовим співтовариством в особі Організації Об'єднаних Націй, її компетентних органів або під її егідою) і «регіональні» (або, умовно кажучи, кон­тинентальні).

Засоби всесвітнього співтовариства

а) Міжнародно-правові акти, документи:

Загальна декларація прав людини (1948 р.);

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);

Міжнародний пакт про громадянські і політич­ні права (1966 р.);

Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;

Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.);

Декларація про право на розвиток (1986 р.);

Декларація і План дій другої Всесвітньої конфе­ренції з прав людини (1993 р.).

б) Міжнародні органи:

Комісія з прав людини Економічної і Соціальної Ради 00Н;

Комітети 00Н з прав людини; економічних, соціальних, культурних прав; ліквідації расової дискримінації; ліквідації дискримінації жінок;

Центр з прав людини Відділення 00Н у Женеві;

Верховний Комісар 00Н з прав людини;

Верховний Комісар 00Н у справах біженців.

Регіональні (континентальні) засоби

Європа

а) Міжнародно-правові акти, документи:

Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (прийнята Радою Європи, до складу якої тоді входило 11 країн, в Римі у 1950 р.; зараз до складу Ради Європи входять понад 40 кра­їн, у тому числі й східноєвропейські);

Європейська соціальна хартія (Турін, 1961 р.);

Заключний акт Наради з безпеки і співробіт­ництва в Європі (НБСЄ) (підписаний 35 державами в Гельсінкі у 1975 р.);

Підсумковий документ Віденської зустрічі дер­жав — учасниць НБСЄ (1989 р.);

Хартія основних соціальних прав робітників Єв­ропейського Економічного Співтовариства (Страс­бург, 1989 р.);

Паризька хартія для нової Європи (НБСЄ, 1990 р.);

Документи Конференцій з людського виміру за­гальноєвропейського процесу держав — учасниць НБСЄ (Паризької (1989 р.), Копенгагенської (1990 р.). Московської (1991 р.);

Заключний документ Гельсінської наради дер­жав — учасниць НБСЄ «Виклик часу перемін» (1992 р.).

б) Міжнародні органи:

Європейський суд з прав людини;

Комісар Ради Європи з прав людини.

Америка

а) Міжнародно-правові акти, документи:

Американська декларація прав та обов'язків людини (прийнята Організацією Американських Держав (ОАД), до складу якої входять понад ЗО держав, у квітні 1948 р.);

Американська конвенція про права людини (ОАД, Коста-Ріка, 1969 р.). б) Міжнародні органи:

Міжамериканська комісія з прав людини;

Міжамериканський суд з прав людини.

Африка

а) Міжнародно-правові акти, документи:

Африканська хартія прав людини і народів (прийнята Організацією африканської єдності (ОАЄ), до складу якої входить ЗО держав, у м. Бан-джулі (Гамбія) 1981 р.).

б) Міжнародні органи:

Африканська комісія з прав людини і народів. Отже, сучасна практика свідчить про інтенсифі­кацію процесу міжнародного визнання і забезпе­чення основних прав людини, що, безперечно, має гуманістичне, прогресивне значення.

5. Основні тенденції розвитку прав людини

До таких тенденцій належать:

- все ширше запровадження у суспільну свідо­мість уявлення про те, що саме людина є первин­ним, головним суб'єктом права;

- дедалі ширше запровадження у свідомість суспільства розуміння прав людини як соціально-історичного явища;

- розповсюдження принципу правової рівності на все більше коло людей;

- збільшення «каталога» прав людини (як ре­зультат зростання їхніх потреб), якому, проте, не завжди відповідають реальні можливості задово­лення деяких прав (тобто у ряді випадків права людини фіксуються у законодавстві «достроково», « випереджувально »;

- зростання кількості країн, які допускають наддержавний (міжнародний) контроль за станом дотримання прав людини.

Внаслідок того, що після Другої світової війни .права людини поступово переставали бути лише внутрішньою справою держав, виникла, утверджу­ється та набуває дедалі більшого поширення ідея ут­ворення нового міжнародного правового порядку. Серед найважливіших його рис слід відзначити такі:

- універсалізація концепції прав людини, по­ширення її на дедалі більшу кількість держав;

- поширення примату, верховенства норм мі­жнародного права щодо норм внутрішньодержав­ного законодавства з питань прав людини;

- об'єктивна поінформованість світової громад­ськості про стан дотримання прав людини у різних країнах;

- утворення і розгортання діяльності неурядо­вих (громадських та інших) організацій із захисту прав людини, їх державна підтримка;

- підвищення ефективності міжнародних конт­рольних механізмів щодо захисту прав людини.

Яскравим проявом наведених тенденцій стала друга Всесвітня конференція з прав людини, орга­нізована 00Н у Відні в червні 1993 р. (перша така конференція відбувалася під егідою цієї організа­ції 1968 р. в Тегерані). У Віденській конференції, що проходила під девізом «Права людини: знати їх, вимагати їх, захищати їх», взяли участь деле­гації на чолі з міністрами закордонних справ май­же 140 держав, у тому числі й України.

Зазначені тенденції, гадаємо, повинні врахову­ватись при загальній оцінці стану законодавства су­часної України з питань прав людини і громадяни­на та при підготовці відповідних законодавчих про­позицій. У цьому, мабуть, полягає один із шляхів забезпечення наукової обґрунтованості становлення сучасної цивілізованої, гуманної правової системи в Україні.

 

6. Основні права дитини

Люди у віці до 18 років за міжнародно-правови­ми критеріями є неповнолітні і тому належать до категорії «дітей» (ст. І Конвенції про права дити­ни, прийнятої 00Н у 1989 р.; за 10 років до того 00Н проголосила Декларацію прав дитини).

Для цієї категорії суб'єктів значна частина ос­новних прав людини нічим не відрізняється за своїм змістом від прав повнолітніх (дорослих) осіб. Інша ж група таких прав певним чином специфікується, змістовно конкретизується (наприклад, право на розвиток). Та, окрім цього, дітям належать і особли­ві, «додаткові» можливості, які зафіксовані зазначе­ною Конвенцією в усіх «змістовних» різновидах прав. Зокрема виділяють серед прав:

фізичних права на першочерговість захисту і допомоги, здорове зростання, неприпустимість та­ких кримінальних покарань, як смертна кара і до­вічне тюремне ув'язнення;

особистісних права на знання своїх батьків і не розлучення з ними (сімейні зв'язки), виховання;

культурних право на відповідні ігри і роз­важальні заходи;

економічних — право не бути залученим до ро­боти до досягнення певного віку;

політичних права не призиватись на дер­жавну військову службу до 15 років, на захист з боку держави від недбалого і брутального, жорсто­кого поводження, експлуатації та розбещення.

Спеціальним органом всесвітнього співтоварист­ва із спостереження та контролю за дотриманням прав дитини, закріплених у згаданій Конвенції (Україна приєдналась до неї у 1991 р.), є Комітет 00Н з прав дитини.

 

7. Загальносоціальні обов'язки людини

Із загально соціальними правами дорослої (пов­нолітньої) психічно нормальної людини природно пов'язуються її соціальні обов'язки, зобов'язання.

Загальносоціальний обов'язок людинице необхідність певної її поведінки, що об'єктивно зу­мовлена конкретно-історичними потребами існу­вання та розвитку інших людей, нації., народу, йо­го соціальних верств і всього людства.

Видова класифікація загально соціальних обо­в'язків людини переважно відповідає згаданій кла­сифікації її основних прав. Тому серед таких обо­в'язків можна зазначити:

фізичні (наприклад, утримування і захист сво­їх неповнолітніх дітей);

особистісні (наприклад, поважати честь, гід­ність, сумління, думки і погляди людей або їхніх спільностей; виховувати своїх дітей);

культурні (наприклад, дбайливо ставитися до пам'яток історії людства);

економічні (наприклад, віддавати частину індивідуального прибутку, доходу на загальносус­пільні потреби);

політичні (наприклад, протистояти насильст­ву, вдаватися тільки до мирних засобів задоволен­ня своїх політичних інтересів).