Глава 23 Економічна безпека держави

§ 1. Сутність та зміст економічної безпеки держави. Система індикаторів економічної безпеки держави

Економічна безпека держави (ЕБД) — це такий стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечується гарантований захист на­ціональних інтересів, гармонійний, соціально орієнтований розвиток країни в цілому, достатній економічний та оборонний потенціал навіть за найнесприятливіших варіантів розвитку внутрішніх та зовнішніх процесів.

Загальний стан національної економічної безпеки України в умовах розбудови ринкової економіки і громадянського суспільства є, по- перше, інтегрованим макроекономічним показником соціально- економічного розвитку країни; по-друге, основою для розробки стра­тегічної державної політики і конкретних заходів її реалізації і, по- третє, вирішальною умовою узгодження та реалізації всієї системи економічних інтересів країни.

Як економічна категорія ЕБД втілює певну сукупність відносин і пов’я­заних з ними заходів, що забезпечують здійснення економічного суве­ренітету, економічне зростання, підвищення добробуту населення в умовах наявності системи міжнародної економічної взаємозалежнос­ті. Вона є сукупністю економічних, соціальних, демографічних, еко­логічних, технологічних, науково-інформаційних відносин. Специфіка ЕБД як категорії полягає в тому, що вона постійно вказує на рівень ефективності функціонування всіх структурних її елементів, що дає змогу вчасно виявити загрози і запобігти небезпеці нанесення збитків державі, економічній системі і національним економічним інтересам з метою забезпечення їх стабільного розвитку і зростання.

ЕБД має внутрішню матеріально-речову основу — досить високий рівень розвитку продуктивних сил, що здатний забезпечити важливу частку натуральних та вартісних елементів розширеного відтворення ВНП; внутрішню соціально-політичну основу — достатньо високий рівень суспільної злагоди щодо довгострокових національних цілей, які дають можливість розробити і прийняти державну стратегію со­ціального та економічного розвитку.

Система ЕБД не існує сама по собі. Вона пов’язана з економічною безпекою людини та міжнародною економічною безпекою. Тому струк­турна схема суб’єктів цієї тріади має такий вигляд: людина (особа) — національна держава — світове співтовариство. Безпека людини є скла­довою безпеки держави, яка, у свою чергу, є складовою міжнародної безпеки. Отже, держава має дбати про забезпечення економічної без­пеки своїх громадян, власної та світового співтовариства. Тому перед нею стоїть надзвичайно складне завдання — пов’язати й погодити інтереси кожного громадянина з інтересами держави, а також з інтер­есами світового співтовариства. У зв’язку з цим вирізняють внутрішній і зовнішній рівні ЕБД.

Якщо національні економічні інтереси України розуміти як сукуп­ні потреби громадян, суспільства та держави, адекватні особливостям соціально-економічного стану країни, рівню її економічного розвитку, місцю в міжнародному розподілі праці, то саме вони повинні визначати всі інші інтереси, що випливають із спільних геополітичних факторів, а також визначати конкретні дії та звершення, що знаходять свій вияв, наприклад, у зовнішньоекономічних доктринах, програмах тощо.

За ступенем соціального значення ці інтереси поділяються на жит­тєво важливі і другорядні, а за тривалістю дії — на довго-, середньо- та короткострокові, причому в міру задоволення одних інтересів їм на зміну приходять інші.

За своєю спрямованістю економічні інтереси можуть бути орієн­товані на забезпечення: a) виживання; б) прогресивного розвитку; в) певного ступеня лідерства громадян, суспільства або держави. Осо­бливе значення мають життєво важливі економічні інтереси, такі як сукупність а) та б) — сума потреб, задоволення яких надійно забез­печує існування та можливість прогресивного розвитку людини, сус­пільства, держави.

До кола життєво важливих економічних інтересів України на сучасному етапі належать:

забезпечення її економічного суверенітету;

побудова правового демократичного механізму державного регу­лювання економіки;

економічне відродження держави та поліпшення добробуту її на­роду;

розвиток міжнародних економічних відносин.

Таким чином, головні компоненти системи ЕБД пов’язані з наявністю національно-державних інтересів України і відповідно цілей, які з них випливають. Ці інтереси існують як у межах кордонів країни, так і зовні. Йдеться, насамперед, про підтримку державного суверенітету і само­стійного розвитку. Безпека країни безпосередньо пов’язана з суверені­тетом.

Основою економічного суверенітету як головної складової дер­жавного суверенітету, і відповідно системи ЕБД, є власність україн­ського народу на своє національне багатство, спираючись на яку уповноважені ним органи самостійно регулюють економіку і зовнішньо­економічну діяльність. Структура економічного суверенітету пов’язана

зі структурою економічної системи і охоплює незалежність держави у формуванні та розвитку технологічного способу виробництва, еконо­мічних відносин власності і відповідного господарського механізму.

Економічний суверенітет держави як складова системи ЕБД за сучасних умов є базою для:

1)  державного контролю за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва і якості продукції, який забезпечує її конку­рентоспроможність і дає змогу брати участь у світовій торгівлі, коопе­раційних зв’язках та обміні науково-технічними досягненнями;

2)   стабільності і усталеності економіки, які зумовлюють захист власності у всіх її формах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності;

3)   створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійної модернізації виробництва, підвищення професійного, освіт­нього і загальнокультурного рівня робітників.

Система ЕБД має досліджуватися з передбаченням її розпаду, тобто за критичними умовами й параметрами, які визначають ступінь безпеки системи. При цьому порогом чутливості є рівень безпеки, за якого система починає відчувати наявність змін. Поріг вразливо­сті — це рівень безпеки, за якого система починає розбалансовува- тися, тобто зазнає змін, що ведуть до її знищення; поріг розпаду — рівень безпеки, після перевищення якого система зазнає нищівних змін; стан спокою — рівень безпеки, за якого забезпечений розвиток системи.

Зміст економічної безпеки держави як системної категорії можна проаналізувати передусім шляхом розкриття таких понять:

1.  Об’єкти ЕБД — те, що безпосередньо потребує захисту і на що спрямовані дестабілізуючі дії. Слід зазначити, що проблема ЕБД має як власний об’єкт — економічну систему країни, так і об’єкти, суміж­ні з іншими можливими сферами країни: військовою, громадською, екологічною, інформаційною, криміногенною та ін.

2.  Фізичні об’єкти — представлені матеріальними утвореннями в діапазоні країна в цілому (держава) — зони та сфери зовнішньоеконо­мічних інтересів.

3.  Неречові об’єкти — цінності, потреби, інтереси, плани та ін., елементи суспільної свідомості.

4. Суб’єкти ЕБД — держава в цілому або її структури, які органі­зовують захист об’єктів безпеки.

5. Загрози ЕБД — акції, події, явища або формалізована сукупність факторів, які містять небезпеку і спрямовані на об’єкт захисту.

6. Джерела загроз — локалізовані в часі і в просторі небезпеки; вони можуть бути свідомими або стихійними. У цьому плані вирізня­ють загрози суб’єктивні і об’єктивні.

7. Параметри ЕБД — показники, які кількісно характеризують безпеку і застосовуються для оцінки, моніторингу і прогнозування ЕБД.

До загальних параметрів ЕБД відносять такі:

збитки — кількісний розмір економічних втрат у разі реалізації загроз;

ризик — гіпотетичний (нормативний або максимальний) збиток, скоригований на ймовірність його реалізації;

рівень ЕБД — інтегральний показник ЕБД, який в загальному ви­гляді показує співвідношення сукупності всіх загроз та потенціалу захисту від них.

Загрози ЕБД можна згрупувати в найзагальнішому вигляді за та­кими показниками:

1) походженням (внутрішні та зовнішні);

2)    переважними якостями загрози (фізичні, політичні, екологічні, інформаційні, військові, психологічні, технологічні тощо);

3)  специфікою впливу на окремі об’єкти або їхні системи;

4)    спрямованістю на окремі галузі та види діяльності (продоволь­чий, інвестиційний, енергетичний, транспортний та інші комплекси господарства);

5)  масштабами можливих збитків (за силою загрози);

6)  можливістю реалізації загроз;

7)    часовими та просторовими координатами дій (коротко- та дов­гострокові, реальні та потенційні);

8)  ступенем виявлення (прямі та непрямі загрози);

9)  ступенем комплексності (одиничні та системні загрози);

10) джерелами виникнення (об’єктивні та суб’єктивні загрози з боку окремих осіб, фірм, спецслужб, країн, регіонів та ін.);

11) якостями матеріальних носіїв загроз;

12)  формою виразу загрози.

Слід зазначити, що зовнішні економічні загрози, що випливають з нормальної діяльності в конкурентному середовищі, безпосередньо стосуються проблеми взаємозалежності. Остання означає, що пере­плетіння національних відтворювальних комплексів, що відображає її сутність, дає країні не тільки користь, а й створює можливість нега­тивного впливу з боку чинників, які беруть початок за її межами.

Особливість залежності полягає в тому, що вона виявляється не тільки як факт зовнішнього впливу, а ще й як його очікування, як роз­рахунок на отримання певної вигоди від потенційної взаємодії. Як приклад можна навести залежність від стабільних поставок нафти, від можливості реалізації товару, отримання капіталу тощо.

У наведеній вище класифікації доцільно конкретизувати таку озна­ку загроз, як часові та просторові координати їх дії. За цією ознакою вони поділяються на наявні (короткострокові) та потенційні (довго­строкові).

Головними із них у безпосередньо економічній сфері нашої країни є:

а) наявні:

порушення господарських зв’язків після розпаду Союзу РСР; нестабільність грошово-фінансової системи, відплив валюти, до- ларизація економіки;

вразливість економіки і відсутність достатніх ресурсів для струк­турної перебудови;

посилення залежності від іноземних інвестицій;

б) потенційні:

втрата економічної самостійності і перетворення країни на ринок сировини, збуту, робочої сили, закріплення технологічного відста­вання;

відсутність вільно конвертованої національної валюти; посилення вразливості внаслідок залежності від імпорту;

у науково-технічній сфері:

а) наявні:

руйнування системи науково-дослідницьких та дослідно- конструкторських робіт, особливо фундаментальної та прикладної науки;

еміграція вчених та науковців;

занепад системи підготовки та перепідготовки кадрів; відсутність необхідної системи організації експертиз та прогнозо- вих оцінок розвитку науки і техніки;

недостатньо надійна система захисту інтелектуальної власності;

б) потенційні:

технологічне відставання від розвинутих країн і втрата конкурен­тоспроможності;

втрата можливості самостійного технологічного розвитку; відсутність ефективного механізму реалізації науково-технічних досягнень;

недосконалість системи організації науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт і зв’язків між академічною, вузів­ською, галузевою та фірмовою наукою;

невідповідність інфраструктури науки й техніки рівню і складності першочергових проблем, відсутність необхідної матеріально-технічної бази;

у технологічній сфері:

а) наявні:

зношування устаткування і внаслідок цього швидке наближення ймовірності технологічних катастроф;

дефіцит коштів для технологічного оновлення виробництва;

зниження до небезпечних меж рівня технологічної дисципліни в економіці країни;

б) потенційні:

відставання від розвинутих країн у темпах та масштабах впрова­дження нової техніки;

перспектива невідворотного технічного відставання, запізнення в переході на енергозберігаючі та екологічно чисті технології;

зростання масштабів можливих технологічних катастроф внаслідок підвищення концентрації шкідливих речовин та енергії в штучних об’єктах.

Отже, системність усієї сукупності загроз об’єктивно потребує комплексного, системного підходу до розв’язання питань забезпечен­ня ЕБД.

Аналіз ЕБД у найважливіших сферах економіки — ресурсного, виробничого та науково-технічного потенціалу, зовнішньоекономічної діяльності, соціальній сфері — свідчить про те, що, порівняно із зовніш­німи загрозами, більшу небезпеку для України становлять загрози внутрішні.

Основою державного цілеспрямування у сфері забезпечення ЕБД є завдання нейтралізації факторів небезпеки для існування і прогре­сивного розвитку суспільства і держави.

У сукупності критеріїв і показників (індикаторів) змісту і розвитку ЕБД провідне місце посідають граничні (порогові) позначки стану по­казників економічного розвитку, за межами яких настає загроза руй­нації економічної системи (табл. 23.1), а також показники підвищеної небезпеки.

В економічній сфері до показників підвищеної небезпеки відносять передусім:

1) втрату здатності економічної системи держави вийти із економічної кризи внаслідок критичного впливу таких чинників, як інтенсивне зростання економічної злочинності, що паралізує економічну систему держави і цивілізоване підприємництво;

2) критичне звуження ресурсного простору і втрату можливостей адаптації еконо­мічної системи до скорочення сировинних та енергетичних ресурсів;

3) якісну деградацію і структурну кризу індустріальних галузей вна­слідок критичного падіння промислового, технологічного, науково- технічного, експортного, платіжного потенціалів держави;

4) інтенсив­не зростання інфляційних процесів;

5) критичний стан інфраструкту­ри держави;

6) розвал її фінансової системи та інші.

Наближення до цих показників свідчить про наростання загроз соціально-економічній стабільності суспільства, а перевищення граничних значень — про вступ суспільства в зону нестабільності й соціальних конфліктів, тоб­то про реальний підрив економічної безпеки.

§ 2. Практичне забезпечення економічної безпеки держави

Ефективність забезпечення ЕБД за сучасних умов значною мі­рою залежить від застосування наукових підходів до проблем цієї сфери.

Великомасштабні дослідження у сфері ЕБД привели на Заході до створення нової науки, яка дістала назву «екосестейт» (economic security of state), тобто наука про економічну безпеку. Сутність екосе- стейту полягає в тому, що він є базою для будь-яких інших напрямків, проявів та відгалужень ЕБД, а також у тому, що завдяки накопиченим знанням цього відгалуження можна передбачити наслідки зовнішніх або внутрішніх дій з метою зменшення їх можливого негативного або збільшення позитивного впливу на розвиток держави.

Державі ринкового типу обов’язково потрібна науково обґрунто­вана державна стратегія (концепція) ЕБД. Вона має визначати глобальні і поточні національні інтереси та цілі, а також методи, засо­би й механізми їх досягнення і відповідно забезпечити національну економічну безпеку (НЕБ).

Методична основа побудови такої концепції має бути пов’язана насамперед із визначенням найбільш загальних позицій для кожного періоду часу, серед яких:

роль і місце України в глобалізованому міжнародному просторі; сфери діяльності, на які поширюються життєво важливі економіч­ні інтереси держави;

характер реальних і потенційних загроз для національних еконо­мічних інтересів за сферами діяльності;

можливості попередження чи нейтралізації цих загроз; варіанти заходів забезпечення НЕБ.

Наприклад, найближчими, наступними та кінцевими завданнями забезпечення НЕБ України в умовах ринкової розбудови мають бути відповідно: 1) подолання посткризових процесів; 2) формування умов для створення ресурсів модернізації; 3) входження в постіндустріаль- ний етап розвитку.

Розробка концепції НЕБ потребує комплексного розв’язання питань організаційного, нормативно-правового, методологічного, аналітичного, інформаційного та експертного забезпечення діяльності в цій сфері.

У будь-якому варіанті структура концепції НЕБ повинна охоплю­вати три базові елементи: 1) інтереси; 2) загрози; 3) захист. Саме захист втілює комплекс заходів щодо запобігання або нейтралізації зазіхань, ворожих дій, небезпек. Методи та засоби здійснення захисту можуть бути досить різними і не обов’язково симетричними загрозам. Головна властивість цих заходів — адекватність загрозам, основна спрямова­ність — зниження рівня небезпеки. Сутність методу захисту охоплює засоби, що використовуються, та способи їх застосування. Держава повинна забезпечити всі види захисту як своїх економічних інтересів, так і інтересів суспільних структур та громадян.

При цьому головними принципами забезпечення захисту як про­цесу мають бути: а) законність; б) додержання балансу інтересів дер­жави, підприємств різних форм власності та фізичних осіб; в) їх вза- ємовідповідальність щодо забезпечення захисту.

Законність реалізується шляхом розробки усталеної правової осно­ви у сфері захисту об’єктів та суб’єктів ЕБД. При цьому слід врахову­вати необхідність додержання міжнародних угод та норм, до яких приєдналася Україна.

Основними принципами організації та здійснення захисту у сфері ЕБД є:

1)   системність, що передбачає розглядання проблем захисту з урахуванням усіх небезпечних каналів відпливу інформації та несанкціонованого доступу до неї, а також можливого часу й умов їх виникнення, комплексного застосування правових, організаційних і технічних заходів щодо захисту; при цьому має бути забезпечена спад­коємність і безперервність захисту;

2)  обґрунтованість, оскільки складність завдань, що вирішуються, великий обсяг робіт, а також обмеженість ресурсів зумовлюють необ­хідність глибокого науково-технічного обґрунтування рішень, що при­ймаються, всебічної оцінки щодо їх реалізації;

3)   достатність, що означає необхідність пошуку ефективних і надійних заходів захисту, без зайвих витрат, і забезпечується вико­ристанням найдосконаліших методів та засобів захисту. За характером впливу на загрозу серед способів захисту можна виокремити узгоджен­ня, стримування, протидію і примушення. Суспільство і громадяни використовують значно менший, ніж держава, арсенал засобів і спо­собів їх втілення для захисту своїх економічних інтересів і значною мірою покладаються на захист держави;

4)   гнучкість в управлінні, яка забезпечує здатність, залежно від умов захисту та важливості об’єктів, що захищаються, прогнозування загроз і запобігання їх нейтралізації, оперативну та ефективну лікві­дацію наслідків цих загроз;

5)  своєчасність, що зумовлюється необхідністю завчасної розроб­ки заходів захисту та контролю (у протилежному разі проведення за­ходів щодо захисту може не лише не дати ефекту, а й призвести до додаткових збитків).

При розробці та застосуванні конкретних заходів щодо забезпечен­ня НЕБ економічного та правового напряму слід враховувати фунда­ментальні положення екосестейту. Зокрема, слід чітко з’ясувати, що саме загрожує економічній безпеці, де міститься джерело виникнення небезпеки, яким чином конкретні загрози впливають на стан економіч­них відносин.

§ 3. Тіньова економіка. Криміналізація економіки: соціально-економічна природа, форми, шляхи подолання

Серед сучасних факторів дестабілізації суспільно-економічних відносин особливе місце посідає тіньова економіка як системна за­гроза ЕБД.

Під тіньовою економікою розуміють різноманітну діяльність суб’єктів економічних відносин, які прямо чи опосередковано пов’язані з отриманням доходів без сплати податків поза межами чинного за­конодавства і соціального контролю.

Структуру тіньової економіки становлять:

1)  неофіційний (неформальний) сектор — вся легальна економічна діяльність, що не враховується офіційною статистикою і не оподатко­вується (дрібне виробництво на присадибних ділянках, ремісництво, надання послуг на непостійній основі, разові підробітки, догляд за дітьми і т. ін.);

2)  підпільний (протизаконний) сектор — економічна діяльність, що забороняється законом і навмисно приховується (від незначних проти­правних доходів за рахунок адміністративно-правових проступків до наркобізнесу і работоргівлі), а також кримінальний конгломерат анти­соціальних, самовідтворювальних, надпотужних джерел накопичення тіньових капіталів.

Визначальною рисою тіньової економіки завжди є незаконна ді­яльність. Якщо в умовах адміністративно-командної системи за до­мінування тоталітаризму і держмонополізму тіньова економіка була наслідком і за своєю природою — антиподом легальної економіки, то в умовах ринкових відносин, коли приватна власність, підприємництво, конкуренція закріплені законодавством, вона вже має іншу економічну природу. Тому аналіз причин зростання тіньового сектору і посилення його ролі в житті суспільства має велике значення для вибору шляхів її подолання.

Розширення тіньового сектору за всіма напрямками і складовими (кількість зайнятих, сфери діяльності, розмір капіталу, частка у ви­робництві валового внутрішнього продукту, ступінь входження в дер­жавні структури всіх рівнів тощо) в сучасних умовах мають такі при­чини:

1)   проблеми первісного нагромадження капіталу як передумови ринку штовхають підприємців на шляхи якнайшвидшого збагачення за будь-яку ціну;

2)  зниження загального життєвого рівня більшості населення кра­їни; безробіття; падіння реальних доходів;

3)   втрата авторитету державними структурами, особливо після хаотичної, неефективної та антисоціальної приватизаційної політи­ки;

4)  посилення корупції та безвідповідальності держслужбовців;

5)   недосконалість податкової системи; її нестабільність і склад­ність; надмірний податковий тягар;

6)  криза неплатежів, створена державними структурами;

7)  важкий і витратний процес організації і ведення бізнесу;

8)  низька економічна культура і правовий нігілізм населення.

Як відносно самостійне господарське утворення тіньова економіка виконує певні функції.

Перша функція — економічна, яка полягає в компенсації недоліків офіційної економіки. Так, суб’єкти господарювання винаходять такий спосіб встановлення вертикальних і горизонтальних зв’язків, за допо­могою яких значною мірою долаються структурні, технологічні, орга­нізаційні й інституціональні диспропорції економіки. Неформальні взаємодії між керівниками і виконавцями всіх рангів забезпечують функціонування всієї тіньової сфери.

Друга функція — соціальна. Тіньова економіка створює робочі міс­ця і тим самим забезпечує існування й певний рівень доходів тим, хто в ній працює. Тіньова економіка надає певну «віддушину» й для найіні- ціативнішої частини суспільства — підприємців, які не можуть повністю реалізувати себе в офіційних структурах, і нехай в досить спотвореній формі, але виконує функцію забезпечення їх самореалізації.

Однак накопичення значних капіталів у тіньовій економіці при­зводить до прояву таких негативних процесів у суспільстві, як:

вилучення з легальної економіки значної частки коштів у неконт- рольовану сферу, що веде до втрати державою можливості реального управління економікою. За деякими оцінками, більше половини еко­номічної діяльності має неофіційний характер, отже, не підпадає під чинність державно-правових регуляторів;

зменшення обсягів інвестицій, що спрямовуються на розвиток ви­робництва, використовуються для підтримки соціальної інфраструк­тури; зростання податкового тиску на виробника, що, у свою чергу, сприяє збільшенню обсягів тіньового сектору економіки;

протидія тіньової економіки утворенню легального національного капіталу. При цьому значна частина вільних фінансових ресурсів, як правило, спрямовується за кордон для збереження або інвестування економіки інших країн, тобто створюється інвестиційний вакуум, що буде заповнюватися іноземним капіталом і вести до ще більшої за­лежності національної економіки від нього;

утворення економічного і фінансового підґрунтя для існування паралельної інфраструктури влади, створення перешкод реальним зов­нішнім інвестиціям;

ігнорування суспільством встановлених державою правил, ототож­нення нових ринкових відносин у свідомості громадян з протиправною діяльністю, тінізація економічного мислення;

зниження або повне припинення податкових та інших обов’язкових надходжень до бюджету, що затримує виплату заробітної плати і пен­сій;

тіньова економіка є основою зростання економічної організованої злочинності і корупції.

Тінізація економіки нерозривно пов’язана з її криміналізацією. Вона сьогодні охопила практично всі сфери господарського життя — відносини власності, кредитно-фінансову систему, виробництво, тор­гівлю і послуги, зовнішньоекономічні відносини і стала реальною загрозою економічній безпеці країни.

Головною детермінантою криміналізації економіки і економічної злочинності стали порушення регулятивних функцій управління в еко­номічній системі, а саме:

1)  безсистемність ринкової трансформації економіки України. Ін- ституціональні перетворення і заходи щодо фінансово-економічної стабілізації проводились без відповідної структурної перебудови еко­номіки, спрямованої на економічне зростання, при забезпеченні ста­більності виробництва, інвестицій і соціальної сфери;

2)  скорочення сфери державного регулювання, яке відбувалося за­надто швидкими темпами;

3)   обмеження важелів державного регулювання головним чином традиційними методами неоліберальної економічної політики — пере­важно протидією інфляції і збалансованістю бюджету;

4)   недосконалість системи організації фінансових структур, що мала забезпечити фінансування реального сектору;

5)   забезпечення фінансової стабілізації за допомогою жорсткого обмеження грошової маси і високих відсотків за кредити. Це сприяло приборканню інфляції, але разом із тим призвело до гострої нестачі ліквідності, що породило безпрецедентну «кризу неплатежів» і пов’язану з нею бартеризацію економіки;

6)   очевидні прорахунки при проведенні приватизації. Фактично безоплатна передача держмайна в руки нових власників відбувалася на тлі самоусунення держави від відповідальності за подальшу долю приватизованих активів;

7)  вивезення значної частини свого багатства новими власниками, які усвідомлювали нелегітимний характер надбань, за кордон;

8)  негайне і масштабне збагачення як домінуюча установка в по­ведінці суб’єктів господарювання, що заблокувало довгострокові ін­вестиції, структурну перебудову та економічне зростання.

Найактивніше відбувалася криміналізація влади, яка сама створю­вала нові «правила гри» і сама ж ними користувалась. Так здійснюва­лась «перекачка» бюджетних коштів у приватні структури. Найвигід- ніші галузі і підприємства приватизувалися за безцінь. Поряд із зубо­жінням населення вузьке коло осіб, що мають доступ до влади, при­власнюють величезну кількість національного багатства. При цьому отримані в такий спосіб кошти вивозяться за кордон.

До того ж реформування економіки України відбувалося і відбува­ється в умовах правового дефіциту, без створення адекватного меха­нізму контролю і захисту від протиправних зазіхань.

Суспільна небезпека криміналізації економіки в загальному плані полягає в прихованому перерозподілі доходів і власності, що загрожує життєво важливим економічним інтересам країни, який здійснюється стихійно або організовано; в дестабілізації економічного життя, зро­станні соціальної напруженості і зневірі в ефективності державної влади.

Конкретно суспільна небезпека криміналізації економіки у всіх її формах реалізується в порушенні механізмів функціонування еконо­міки: виробництва, розподілу, обміну, споживання, фінансово-кредитної сфери, ціноутворення, управління тощо.

Реальна загроза від поширення криміналізації економіки і зростан­ня організованої економічної злочинності полягає в тому, що на регіо­нальному і галузевому рівнях відбувається перехоплення права воло­діння і розпорядження національним багатством країни в інтересах кримінальних або корумпованих угруповань.

Механізми протидії криміналізації економіки слід узгоджувати з більш загальними комплексними заходами щодо детінізації економічних процесів. Визнаючи двосторонній причинно-наслідковий зв’язок між тіньовою еко­номікою і її криміналізацією, потрібно враховувати те, що тіньова економі­ка є наслідком не так кримінальних та правових проблем, як соціально- економічної ситуації в державі, яка потребує невідкладного впровадження неординарних, скоординованих заходів з боку законодавчої, виконавчої і судової влад, спрямованих на легалізацію тіньової економіки.

Зазначені заходи мають реалізовуватися у двох основних напрямах:

1)   застосування жорстких санкцій стосовно сектору, що характе­ризується як суто кримінальний бізнес (поширення наркотиків, про­ституція, контрабанда, фінансові махінації, насамперед відмивання отриманих злочинним шляхом коштів тощо);

2)  поступова легалізація тих сфер економічної діяльності, що здатні існувати в межах чинного законодавства, але через його недосконалість та інші причини суб’єкти підприємницької діяльності змушені вкладати свій капітал у тіньову сферу. Можливість залучення тіньових капіталів в офіційну економіку полягає в комплексному вирішенні двох ключових проблем: наданні законодавчих гарантій некримінальному тіньовому капіталу і створенні відповідних умов для його функціонування.

Для протидії тіньовій економіці потрібна насамперед спеціальна комплексна державна програма з такими основними елементами: 1) здій­снення комплексної податкової реформи; 2) спрощення й уніфікація національної системи бухгалтерської звітності; 3) створення більш при­вабливих, ніж в інших країнах, умов для інвестування і залучення фі­нансових ресурсів; 4) удосконалення законодавства щодо захисту при­ватної власності і підприємництва; 5) прийняття і реалізація програм легалізації тіньових капіталів; 6) зосередження роботи силових структур влади на локалізації організованої злочинності і кримінальної діяльності, а також на захисті власності, економічних прав і життя людини.

Запитання для самоконтролю

1.  У чому полягає специфіка економічної безпеки держави як економічної категорії?

2.  Як ви розумієте економічний суверенітет держави?

3.  Як класифікуються національні економічні інтереси?

4.  Як ви уявляєте собі систему економічної безпеки держави?

5.  Що таке економічна загроза?

6.  За якими ознаками класифікуються загрози економічній без­пеці держави?

7.  Які існують показники підвищеної небезпеки в економічній сфері?

8.  Визначіть предмет державної діяльності у сфері економічної безпеки.

9.  У чому полягає стратегія економічної безпеки України?

10.  Охарактеризуйте засоби забезпечення економічної безпеки держави.

11. Охарактеризуйте головні принципи забезпечення захисту як базового елементу системи національної економічної без­пеки?

12. Охарактеризуйте причини виникнення, характерні риси і фор­ми прояву тіньової економіки.

13.  Яку структуру має тіньова економіка?

14.  Які перспективи легалізації тіньового сектору і її можливі наслідки?

15.  У чому знаходить свій вияв криміналізація економіки?