Глава 7 Ринок як економічна форма організації функціонування економіки

§ 1. Сутність і функції ринку. Інфраструктура ринку

Економіка не може ефективно розвиватися без певного рівня рин­кових відносин, які повинні охоплювати всі фактори виробництва та умови їх функціонування. Центральне місце в ринкових відносинах належить ринку як механізму, інституту або інструменту взаємодії економічних суб’єктів за допомогою купівлі-продажу, попиту і пропо­зиції, конкуренції й ціноутворення. А. Сміт вважав, що ринок має стихійну саморегулюючу силу, яка все і всіх поставить на своє місце у виробництві, розподілі, обміні та споживанні, вирішить проблеми вироблення необхідної кількості та якості товарів і послуг.

Ефективне функціонування ринку можливе лише за таких умов:

свобода економічного вибору для економічних суб’єктів, яка гаран­тована законом;

існування на рівних усіх можливих форм власності та господарю­вання, що є основою для розвитку конкуренції і підприємництва;

наявність повноцінних грошей як основи для раціонального ціно­утворення, виробництва та споживання.

Відсутність цих умов негативно впливає на формування ринкових відносин, досягнення кінцевих результатів господарювання і потребує спеціальної економічної політики держави. Щоправда, теоретично ринок можна розвивати в умовах відсутності грошового обміну, за іс­нування продуктообміну, але це не супроводжуватиметься зростанням ефективності економіки, попиту споживачів і самого процесу обміну. Коли в економіці відсутні необхідні умови для розвитку цивілізовано­го ринку, тоді він функціонує як «тіньовий».

Ринок є формою відображення системи економічних відносин, які діють на основі товарного виробництва та обміну.

Існує кілька визначень поняття «ринок»:

ринок — це інститут чи механізм, що об’єднує покупців (пред­ставників, суб’єктів попиту) і продавців (представників, суб’єктів пропозиції) окремих товарів та послуг;

ринок — це форма суспільних зв’язків між людьми у процесі купівлі-продажу товарів та послуг;

ринок — це сфера відносин між виробниками і споживачами.

В економічно розвинутих країнах із соціально орієнтованою рин­ковою економікою ринку відведено чимало функцій. До них насампе­ред належать такі:

1) регулююча — ринок визначає структуру пропозиції товарів від­повідно до попиту на товари та послуги, визначає напрями розподілу та перерозподілу ресурсів відповідно до платоспроможності попиту;

2)   інформаційна — ринок формує уявлення виробників про су­спільні потреби, попит на товари та послуги, а покупців — про стан виробництва в країні;

3)  стимулююча — ринок націлює виробників на зниження витрат виробництва і підвищення його ефективності на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, поліпшення якості товарів та послуг;

4)  сануюча — ринок через механізм конкуренції (а тому справед­ливо і неупереджено) звільняє економіку від суб’єктів, які господарю­ють неефективно, є збитковими за умов ринкової економіки;

5)  контрольна — ринок забезпечує вплив споживача на виробни­цтво, оскільки тільки на ринку визначається, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт;

6) інтегруюча — ринок забезпечує взаємодію функцій, перелічених вище, і допомагає виробити ефективні рішення щодо стратегії подаль­шої підприємницької діяльності.

Якщо ринок не виконує своїх функцій, тоді в економіці та суспільстві панують негативні явища, риси та наслідки: зростання дефіциту товарів і послуг або їх надвиробництво; зростання рівня цін швидше за доходи споживачів і прибутки виробників; зубожіння населення; відсутність або низький рівень конкурентоспроможності суб’єктів ринкових відносин. Це свідчить про необхідність подальшого створення умов розвитку ринку та його інститутів, а також удосконалення структури ринку.

Структура ринку — це його внутрішній устрій та зовнішнє розта­шування інститутів, які забезпечують ефективне існування ринку як системного економічного явища. Внутрішні складові елементи структури ринку — співвідношення попиту, пропозиції і ціни, їх зв’язки, тенденції або закони розвитку — визначають поняття «кон’юнктура ринку».

Ринок залежно від об’єкта, суб’єкта, місця розташування, рівня конкуренції, пропозиції та попиту, кінцевого призначення товарів і по­слуг має свою кон’юнктуру, яка постійно змінюється і потребує систе­матичного дослідження, яке здійснює спеціальна наука — маркетинг.

Залежно від об’єкта ринкових відносин, тобто специфіки товару, що продається, розрізняють такі види ринків: ринок готової продукції та послуг (насамперед споживчий ринок), ринок ресурсів (праці, засо­бів виробництва, інвестиційних ресурсів, землі); фінансовий ринок (кредитних ресурсів, цінних паперів, страховий, грошовий та валютний ринки). Важливе місце належить також ринку нерухомості та ринку природних ресурсів.

Залежно від того, хто є суб’єктами попиту (покупцями), можуть бути виокремлені такі види ринків: споживчий ринок; ринок підпри­ємств (ринок товарів промислового призначення; ринок проміжних продавців; ринок державних установ); міжнародний ринок. Такий по­діл ринків більш характерний для маркетингу.

Відповідно до ринкової кон’юнктури ринки поділяються на: ринок продавця — такий ринок, коли попит перевищує пропозицію. Йому властивий обмежений асортимент товарів, їх постійний дефіцит, не­значні масштаби виробництва; повна відсутність конкуренції виробників;

ринок покупця — ринок з перевищенням пропозиції над попитом: має місце великий асортимент пропонованих товарів; стійкі обсяги й масштаби виробництва цих товарів; високий рівень конкуренції виробників.

ринки не продавця й не покупця — стан ринку, на якому фірма- виготовлювач може збувати продукцію в достатньому обсязі, якщо буде здійснюватися стимулювання попиту. Відправним моментом діяльнос­ті фірми при цьому є вивчення ринків, на яких реалізується продукція фірми, які розрізняються за формою їх регулювання;

регульовані ринки — такі, що підпадають під дію товарних угод, а також державних нормативних актів, спрямованих на їх стабілізацію.

З погляду на характер взаємин між продавцями й покупцями виок­ремлюють:

закритий ринок — товарний ринок, де взаємодіють виробники й споживачі, пов’язані різними формами некомерційних відносин: юри­дичною залежністю, системою участі на паях і фінансового контролю, спеціальними договорами, які не мають суто комерційного характеру;

відкритий ринок — сфера звичайної комерційної діяльності необ­меженого кола незалежних продавців і покупців.

За географічною ознакою та сферою охоплення покупців можна вирізнити:

світовий ринок — ринок, що включає країни всього світу; регіональний ринок — ринок, що охоплює всю територію певної держави;

місцевий ринок — ринок, що включає один або кілька районів країни.

Для раціонального функціонування ринків потрібна ринкова інфра­структура, тобто сукупність організацій, установ, посередників, які існують у специфічній організаційно-правовій формі для забезпечення функціонування кожного конкретного виду ринку та системи ринків у цілому.

Інфраструктура і кон’юнктура ринку повинні розвиватися у взаємозв’язку, доповнювати один одного за допомогою прямих і зворот­них зв’язків. Так, розвиток інфраструктури ринку стимулює удоскона­лення його структури й змінює кон’юнктуру, а розвиток внутрішньої структури ринку та самої системи ринків потребує подальшого удоско­налення її інфраструктури. Про ефективність та зрілість їх стану свід­читиме зростання рівня цивілізованості ринкових відносин, їх здатнос­ті забезпечити економічне зростання обсягів виробництва й реалізації товарів та послуг, задоволення потреб споживачів і суспільства.

Розвиток інфраструктури сприяє:

1)  правовому й економічному консультуванню виробників та спожи­вачів продукції, захисту їх інтересів у державних та інших структурах;

2)  страхуванню підприємницької діяльності;

3) забезпеченню фінансової підтримки і кредитуванню підприємств і споживачів;

4)  створенню умов для ділових контактів підприємців;

5)   швидкому просуванню й реалізації товарів і послуг на різних ринках;

6)  маркетинговим дослідженням ринку та ін.

Сучасна ринкова інфраструктура має такі підсистеми:

організаційно-технічна: товарні біржі, оптові ринки, аукціони,

ярмарки, сервісні центри, промислові палати та ін.;

фінансово-кредитна: банки, валютні та фондові біржі, страхові компанії, інвестиційні фонди, ломбарди та ін.;

державно-регулятивна: служби зайнятості, ліцензування, опо­даткування, митна система, державні фонди сприяння діловій актив­ності та ін.;

науково-дослідне та інформаційне забезпечення: консалтингові компанії, інформаційні центри, наукові інститути, спеціальні навчаль­ні заклади, юридичні фірми, рекламні агентства та ін.

§ 2. Механізм функціонування ринку. Закони попиту і пропозиції. Ринкова рівновага

Основними елементами ринкового механізму є попит, пропозиції і ціна.

Попит — це така кількість продукції, яку споживачі хочуть і мо­жуть купити за певною ціною протягом певного періоду часу на пев­ному ринку.

Слід розрізняти попит і потребу людини в тому чи іншому товарі або послузі. Потреба свідчить тільки про бажання людини мати товар (послугу). Якщо ж споживач ладен заплатити певну суму грошей, купити товар, він стає суб’єктом попиту. Інакше кажучи, попит — це платоспроможна потреба людини.

Гранична максимальна ціна, за якою споживачі ще згодні купити товар, називається ціною попиту.

Закон попиту діє таким чином: за незмінності всіх інших факторів зниження ціни веде до зростання попиту, і навпаки: зростання ціни на товар скорочує попит на нього.

Визначення цього закону вперше дав французький економіст Ав- густин Курно (1838), а глибоке його дослідження здійснив англієць Альфред Маршалл (кінець ХІХ ст.).

Закон попиту наочно демонструє крива попиту D (рис. 7.1). Якщо по вертикальній осі розмістити ціни за одиницю товару (Р — price), а по горизонтальній осі — кількість товарів (Q — quantity), то одержимо кри­ву, за якою рухаємося вниз праворуч в міру зниження ціни і, навпаки, угору ліворуч в міру зростання ціни. Тобто при ціні 0P₁ попит на товар становить 0Q₁ одиниць, а при зменшенні ціни до 0Р₂ він зростає до 0Q₂.

Зрозуміло, що на ринковий попит впливає не лише ціна, а й багато інших факторів. Серед них:

ціни на інші товари (Р P_b ), насамперед на взаємодоповнюючі та взаємозамінні товари. Взаємодоповнюючі товари — це комплементар­ні товари, які споживаються разом. Зростання цін на один із таких товарів зменшує попит на інший товар. Наприклад, зростання цін на цукор скорочує попит на цукерки, торти, тістечка.

Взаємозамінні товари — це товари-субститути, здатні заміняти один одного і задовольняти одну й ту ж потребу. При збільшенні цін на один із таких товарів підвищується попит на інший. Наприклад, подорожчання квитків на авіаційний транспорт переключає попит на послуги залізниці;

чисельність покупців на ринку (n);

грошові доходи покупців (I): із зростанням останніх попит теж, як правило, зростає;

уподобання споживачів (T). Наприклад, українці люблять їсти сало, що підтримує постійний попит на нього незалежно від ціни, однак у мусульманських країнах цей продукт попиту не має; накопичене покупцями майно (W);

очікування споживачами зниження або підвищення цін на товар чи їх доходів, що відповідно підвищує або знижує попит;

зміни в структурі населення країни. Наприклад, зростання чисель­ності пенсіонерів підвищує попит на ліки, а молоді — на спортивні приладдя, модний одяг; ефективність реклами; умови споживчого кредиту;

економічна політика держави. Політика лібералізації (а як наслі­док — підвищення) цін, скажімо, суттєво скорочує попит споживачів на товари та послуги.

Вплив різноманітних факторів на ринковий попит відбиває функція попиту:

Зміни в попиті під впливом нецінових факторів зсувають криву попиту вгору праворуч або вниз ліворуч (рис. 7.2).

В окремих випадках поведінка покупця взагалі не відповідає за­кону попиту. Наприклад, бажання окремого споживача поводити себе специфічно, не так, як інші, може привести до того, що при зменшенні ціни на товар попит на нього також зменшиться, і навпаки. Така по­ведінка характерна для споживача-сноба, який ніколи не купить той товар, який споживає решта покупців (ефект сноба).

Інколи ціна товару може бути для споживача показником його пре­стижу. Тобто товар з низькою ціною є непрестижним, і тому попит на нього зменшується, і навпаки (ефект Веблена).

Не підпадають під дію закону попиту й так звані блага нижчого по­рядку, або товари Гіффена. Останні дістали свою назву за прізвищем британського статистика, який ще в ХІХ ст. виявив відповідну законо­мірність стосовно ринку картоплі. Нині до благ нижчого порядку від­носять хліб, макаронні вироби, маргарини та інші товари, доступні не­заможним верствам населення. Тенденція їхнього споживання така: обсяги споживання (попиту) зростають незалежно від ціни (і навіть при підвищенні ціни) в міру зниження рівня життя населення. І навпаки, із зростанням рівня добробуту обсяги споживання (попит) на такі товари скорочуються, навіть при зменшенні цін на них (ефект Гіффена).

Пропозиція — це така кількість продукції, яку виробник хоче і може виробити й запропонувати для продажу за певною ціною про­тягом певного часу на певному ринку.

Гранична мінімальна ціна, за якою виробники ще готові продавати свої вироби покупцям, називається ціною пропозиції.

Закон пропозиції діє так: за незмінності всіх інших факторів зни­ження ціни веде до скорочення пропозиції товару для продажу, і на­впаки, зростання ціни стимулює зростання пропозиції товару для продажу на ринку.

На рис. 7.3 показана крива пропозиції S, яка демонструє дію за­кону пропозиції. За кривою пропозиції ми рухаємося вгору праворуч в міру подорожчання товару і, навпаки, униз ліворуч — в міру здешев­лення товару. Тобто при ціні 0P₁ пропозиція товару становить 0^ одиниць, а при зменшенні ціни до 0P₂ вона впаде до 0^₂.

На пропозицію товару, крім ціни, також впливають багато неціно­вих факторів, такі як:

ціни на ресурси (P_r): за їхнього зростання зменшується обсяг вироб­ництва і відповідно ринкової пропозиції товару, що зсуває криву S угору ліворуч на позицію S_r І навпаки, здешевлення виробничих ресурсів дає змогу розширити виробництво і запропонувати ринку більше продукції; крива S тоді зміститься вниз праворуч до позиції S₂ (рис. 7.4);

стан засобів виробництва (С). Нові технології, скажімо, підвищу­ють продуктивність праці, знижують собівартість товарів, що супро­воджується зростанням обсягу пропозиції та переміщенням кривої S праворуч униз на позицію S₂; природні умови (/); якість праці (L); чисельність продавців (n);

оподаткування (t). Зростання податків на виробників збільшує роз­мір витрат, собівартість виробництва товарів, тому обсяг пропозиції зменшується, а крива пропозиції переміщується вгору ліворуч до S ;

субсидування виробництва продукції (5) державою або місцевими органами влади;

ціни на товари-конкуренти. Їх зниження приваблює покупців, переклю­чаючи споживчий попит на продукцію конкурентів. Пропозиція ж до­рожчого товару в цьому разі тимчасово скорочується — на час оновлення асортименту та вживання необхідних заходів виробником щодо ціни;

очікування виробників. Прогнозування вигідніших умов виробни­цтва даних товарів у майбутньому (зростання цін, зниження рівня оподаткування, зростання попиту, зменшення конкуренції тощо) по­зитивно впливає на зростання пропозиції, і навпаки;

кількість виробників (фірм) у галузі: зростання кількості фірм, що працюють на даний ринок, збільшує ринкову пропозицію, і навпаки.

Отже, нецінові чинники активно впливають на динаміку обсягу пропозиції і потребують постійного контролю та використання з метою зростання обсягу ринку, забезпечення споживачів товарами і послуга­ми відповідно до їх потреб та попиту.

Вплив нецінових факторів на ринкову пропозицію відбиває фун к- ція пропозиції:

Qs = f (P_r, C, l, L, n, t, s, ...).

Зміни у пропозиції зсувають криву пропозиції під впливом різних факторів.

На рис. 7.5 показана взаємодія ринкового попиту на продукцію і ринкової пропозиції. Точка перетину кривих попиту і пропозиції є точкою ринкової рівноваги. Їй відповідає ціна рівноваги 0P₀ і рівно­важний обсяг продукції 0Q₀.

Ринкова рівновага постійно змінюється. При цьому можуть вини­кати к надлишковий попит, так і надлишкова пропозиція.

Надлишковий попит, або дефіцит, як наслідок зниження цін до рівня меншого за ціну рівноваги, свідчить, що покупцям необхідно платити вищу ціну, щоб не залишитися без продукту. Перевищення ціно рівноважного рівня стимулює перерозподіл ресурсів виробни­ками за користь виробництва цих товарів.

Надлишкова пропозиція продукції виникає, коли ціна перевищує ціну рівноваги, що спонукає конкуруючих один із одним продавців знижувати ціни, щоб позбутися від зайвих запасів. Ціни, що знижу­ються, сигналізуватимуть фірмам про необхідність скорочення ресур­сів, з трачуваних на виробництво даної продукції, та залучення на ринок додаткових покупців. Досягнення ринкової рівноваги неможли­ве бе розвитку підприємництва та конкуренції.

§ 3. Поняття еластичності попиту і пропозиції

Зміна попиту на певний товар під впливом цінових чинників свід­чить про його еластичність (E — elasticity), яка показує ступінь впливу ціни на рівень попиту. Відношення динаміки попиту до дина­міки ціни вперше ввів А. Маршалл з метою кращого аналізу поведінки споживачів на ринку товарів і послуг відповідно до зміни цін.

Ступінь цінової еластичності або нееластичності визначають за допомогою коефіцієнта цінової еластичності попиту (E ), що ви­значається як співвідношення відсоткової зміни обсягу попиту до від­соткової зміни ціни:

Розглянемо приклад. Книжковий кіоск продає 50 журналів щодня за ціною 10 грн. Якщо ціна знизиться до 8 грн, то обсяги продажів зростуть до 70 штук. Еластичність попиту за ціною буде такою:

Якщо ж рух цін і попиту буде відбуватися у протилежному напря­мі, то та ж сама зміна ціни (на 2 грн) і попиту на журнали (20 штук) дасть інший результат:

Отже, залежно від обраної комбінації цін та обсягів попиту в межах одного й того ж інтервалу змін одержуємо різні значення коефіцієнта еластичності.

Щоб позбутися цього, застосовують спосіб розрахунку коефіцієн­та еластичності за допомогою середніх значень ціни і попиту:

У нашому прикладі це означатиме:

Таким чином, в інтервалі цін між 10 і 8 грн кожна зміна ціни на 1% приводить до зворотної зміни попиту на 1,5 %. Знак «-», як правило, до уваги не береться, він лише засвідчує обернений характер залеж­ності між ціною та попитом.

Розрізняють такі види попиту залежно від його еластичності:

1)  еластичний попит; у цьому разі E_Dpi > 1, тобто збільшення (змен­шення) ціни на 1 % приводить до зниження (зростання) попиту більш ніж на 1 % (рис. 7.6);

2)  нееластичний, або жорсткий, попит, коли E_Dp < 1, тобто підви­щення (зниження) ціни на 1 % веде до зменшення (зростання) попиту менше ніж на 1 % (рис. 7.7). Така ситуація можлива, коли йдеться про основні продукти харчування, лікарські препарати, продукцію фірм- монополістів на ринку, продукцію високої якості;

3)   попит з одиничною еластичністю, коли E_Dp = 1, тобто підви­щення (зниження) ціни на 1 %, обумовлює зменшення (зростання) попиту теж на 1 % (рис. 7.8);

4)  абсолютно еластичний попит з E_Dpi ^ <», тобто за певного рівня цін попит існує постійно. Йдеться найчастіше про економіку, що виходить із кризи, або про появу на ринку товарів молодої галузі, що лише зароджується, попит на продукцію якої поки що не задоволений (рис. 7.9);

5)  абсолютно нееластичний попит, за якого E_Dp = 0, тобто підви­щення (зниження) ціни не впливає на обсяг попиту (рис. 7.10).

На цінову еластичність попиту впливають такі фактори: здатність товарів до заміни. Що більше гарних замінників дано­го продукту пропонується споживачеві, то вищою є еластичність по­питу на нього;

питома вага витрат на продукти в доході споживача. Що вона більша, то вища еластичність попиту на такі товари. При цьому попит на предмети першої необхідності є нееластичний, а попит на предме­ти розкоші — еластичний;

фактор часу. Якщо продукт призначений для довгострокового користування (телевізор, холодильник, автомобіль), то споживачу потрібен певний час для прийняття рішення про його покупку, еластич­ність попиту тоді перебуває в прямій залежності від тривалості часу.

Еластичність попиту за доходом пов’язана зі зміною потреб у товарах і послугах при зростанні або зниженні доходів. У розвинених країнах зростання доходів приводить до зростання потреб у знаннях, інформації, вільному часі, а в країнах, що розвиваються, — у товарах тривалого користування.

Еластичність попиту за доходом дає змогу виміряти відсоткову змі­ну кількості запитуваної продукції, яка обумовлена певними змінами розміру доходу споживача. Для нього також розраховується коефіцієнт еластичності попиту за доходом (E_Dy) як співвідношення відсоткової зміни кількості товарів, на які є попит, до відсоткової зміни доходу:

Еластичність попиту за доходом на різні товари різна. Наприклад. для таких продовольчих товарів, як картопля, хліб або сало, попит із зростанням доходів падає. Узагалі, що більше товар потрібний родині, то менша його еластичність.

Еластичність пропозиції за ціною виражає зв’язок між зміною ціни на товар і обсягом його пропозиції на ринку. Коефіцієнт цінової еластичності пропозиції (E ) визначається як відношення відсотко­вої зміни обсягу пропозиції до відсоткової зміни ціни на товар:

Тип еластичності пропозиції пов’язаний з тривалістю періоду (по­точний, короткий, довгостроковий), протягом якого виробник може або не може змінити умови виробництва або виробничі потужності.

За умови еластичної пропозиції (рис. 7.11, крива S) виробник ак­тивно реагує на зміну ціни, зокрема збільшує пропозицію вищими темпами, ніж зростає ціна, і навпаки (E > 1).

Нееластична пропозиція (рис. 7.11, крива S₂) означає, що виробник мляво реагує на зміну ринкової ціни (E_S < 1).

Одинична еластичність пропозиції (рис. 7.12, крива S₃) виникає в умовах, коли збільшення ціни товарів на 1 % приводить до збільшення пропозиції також на 1 % (E_Sp = 1), що спостерігається в короткостро­ковому періоді, коли виробник має час лише для перерозподілу ресур­сів з метою зростання виробництва товару.

Абсолютно нееластична пропозиція (рис. 7.13, крива S₄) свідчить про незмінний обсяг виробництва товару, що характерно для коротко­го періоду часу функціонування виробника на ринку, коли він не має можливості змінити умови виробництва і підвищити обсяг пропозиції товару (E_Sp = 0). Крива пропозиції тоді перпендикулярна осі 0Q.

Абсолютна еластичність пропозиції (рис. 7.14, крива S) спостері­гається в довгостроковий період і характеризується можливістю виробника збільшити виробничі потужності й покращити умови для зростання пропозиції товару та його ціни (E_Sp ^ да). При цьому крива пропозиції буде паралельна горизонтальній лінії 0Q.

Знання теорії еластичності попиту і пропозиції залежно від ціни та доходу необхідні виробникам, споживачам та бізнесменам для форму­вання адекватної поведінки, прогнозування динаміки обсягів продажів товарів і послуг, своєчасного виявлення тенденції впливу попиту і про­позиції на доходи суб’єктів ринкової економіки, рівень їхньої плато­спроможності, конкурентоспроможності та комерційних ризиків.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке ринок? Які функції він виконує?

2. Які види ринку вам відомі? За якими ознаками вони розріз­няються?

3. Охарактеризуйте ринкову інфраструктуру.

4. Що таке попит і чим він відрізняється від потреб?

5.  Сформулюйте закон попиту. Нарисуйте графік, який пояснює дію закону попиту.

6.  Що означає функція попиту?

7.  Що таке пропозиція?

8.  Сформулюйте закон пропозиції. Побудуйте графік, що ха­рактеризує дію закону пропозиції.

9.  Запишіть і поясніть функцію пропозиції.

10.  Як встановлюється і змінюється ринкова рівновага? Покажіть на графіку точку рівноваги.

11.  За яких умов на ринку виникають дефіцит і залишок товарів?

12.  Як розрахувати коефіцієнт цінової еластичності попиту? Що він показує?

13.  Яким буває попит залежно від його цінової еластичності?

14.  Що означає еластичність попиту за доходом?

15.  Як розрахувати коефіцієнт цінової еластичності пропозиції? Що він показує?

16.  Якою буває пропозиція залежно від її цінової еластичності?