Розділ ІІ Предмет і метод правової статистики. Роль правової статистики в забезпеченні законності в Україні

§ 1. Історія розвитку в Україні правової статистики

Правова статистика — це одна з галузей статистичної науки. Ви­никнення правової статистики обумовлено тими ж чинниками, що й статистики взагалі. Практика свідчить, що стабільність будь-якого суспільного устрою великою мірою залежить від стану правопорядку в країні. Тому відомості про правове оформлення шлюбно-сімейних стосунків, договірних питань, кількісні та якісні ознаки суспільно не­безпечних посягань та інші аспекти, пов’язані з реалізацією (або по­рушенням) прав та обов’язків населення, завжди були й будуть необ­хідними керівництву будь-якої держави. Успіх вирішення питання захисту населення від суспільно шкідливих та суспільно небезпечних посягань здебільшого залежить від адекватної оцінки ефективності роботи органів, відповідальних за протидію руйнівним для суспільства процесам. Необхідна інформація може бути отримана шляхом збиран­ня та аналізу статистичних даних.

Формуванню правової статистики передувала так звана моральна статистика. Цей термін у науковий обіг увів французький адвокат А. Геррі (1802-1867), який у 1833 р. оприлюднив працю під назвою «Досвід моральної статистики Франції». Вивченню питань, пов’язаних із моральною статистикою, приділяли увагу багато науковців, зокрема такі прибічники школи політичної арифметики, як Д. Граунт, В. Петті, Е. Галей та ін. У 1853 р. на І Міжнародному статистичному конгресі в Гаазі А. Кетле відмічав, що існують 180 різних визначень моральної статистики. З урахуванням цього слід зазначити, що предмет моральної статистики був дуже широким. Вона вивчала всі аспекти життєдіяль­ності суспільства, які стосувалися питань моральності: від ставлення населення до політичного устрою держави, суспільних обов’язків, праці, способу проведення вільного часу тощо до фактів порушення законодавства у вигляді цивільних, адміністративних або злочинних діянь.

Дійсний член Російської академії наук К. Герман у 1823 р. у допо­віді про кількість вбивств і самогубств у Росії за 1819-1820 рр. висунув ідею про наявність закономірностей розвитку злочинності та залеж­ність цього процесу від суспільних умов. Зокрема, він науково обґрун­тував зв’язок між насильницькою смертністю та окремими соціальни­ми явищами. Проте президентом академії О. Шишковим ця доповідь була визнана шкідливою, тому в Росії подальший розвиток цієї ідеї на деякий час призупинився.

Однак наукова думка про можливість статистичного дослідження взаємообумовленості реалій соціуму та процесів, які в ньому відбува­ються, розвивалася в країнах Європи. А. Кетле у своїй доповіді на засіданні Бельгійської королівської академії наук у Брюсселі 9 липня 1831 р. зазначив: «Ми можемо підрахувати заздалегідь, скільки інди­відуумів обагрять руки кров’ю своїх співгромадян, скільки людей стануть шахраями, отруйниками, майже так само, як ми заздалегідь можемо підрахувати, скільки людей народиться і скільки помре. Існує бюджет, який сплачується з жахливою акуратністю та регулярністю. Це — бюджет в’язниць, рудників та ешафотів». А. Кетле так само, як і К. Герман, у великій масі окремо взятих, здавалося б не пов’язаних між собою, фактів (таких, наприклад, як народження людини, одру­ження, самогубство, злочини тощо) простежив наявність закономір­ності, на яку можуть справляли вплив різні чинники.

Найбільшу увагу науковців привертав такий розділ моральної ста­тистики, як кримінальна статистика, оскільки вона містила відомості та аналіз стосовно діянь, що становили найбільшу загрозу суспільству. У 60-ті р. ХІХ ст. побачили світ наукові праці Е. Анучіна щодо осіб, яким було призначено покарання у вигляді заслання, М. Неклюдова, який вивчав вікові характеристики злочинців. Кожне нове досліджен­ня було внеском у розвиток статистичної науки взагалі та кримінальної статистики зокрема.

Судовою реформою 1864 р. у Росії було передбачено видання що­річних даних про всі кримінальні справи. У 1870 р. ці відомості стали оформлюватися у вигляді офіційних збірників статистичних відомос­тей щодо кримінальних справ. Вступні нариси до цих видань писав Є. Тарновський. Дані про злочинність за 1874-1894 рр. було опублікова­но у збірнику «Итоги русской уголовной статистики», а дані за 1905­1915 рр. — в «Ежегодньїх сборниках статистических сведений Минис- терства юстиции».

З 1872 р. у Росії діяла система 12 купонів, за допомогою якої здій­снювався облік та контроль за рухом кожної кримінальної справи. Ці 12 купонів являли собою зошит, який підшивався до кожної кримінальної справи, і кожний із купонів містив відомості про той чи інший крок у провадженні справи. Недоліком цієї системи була її громіздкість. Крім того, паралельно з купонною системою в царській Росії існували й інші системи обліку, які частково дублювали одна одну: кожні півроку до Міністерства юстиції подавалися звіти за 83 формами. Тому в 1909 р. купонна система була скасована. Однак після її скасування з’ясувалося, що без неї важко відстежити рух кримінальної справи, стадію її прова­дження, кількість та якість здійснених за нею процесуальних дій.

У 1918 р. радянською владою було прийняте перше положення про організацію державної статистики в країні, а в 1923 р. згідно з ним при ЦСУ СРСР було створено відділи моральної статистики, які збирали дані не тільки про злочинність, а й про інші правопорушення та про­яви асоціальності й аморальності (безпритульність, алкоголізм тощо). Важливим внеском у розвиток статистики в цей період була видана у 1922 р. монографія М. Гернета (1874-1953) «Моральна статистика», у якій він піддавав аналізу злочинність у дореволюційній Росії, приді­ляючи значну увагу питанням сезонності вчинення злочинів, розподі­лу їх кількості в добовому циклі.

Наприкінці 1930-х рр. відділи моральної статистики було ліквідо­вано. Облік злочинності й інших правопорушень набув відомчого ха­рактеру. До 60-х рр. уся звітність, що стосувалася діяльності правоохо­ронних і судових органів, мала грифи «Для службового користування» та «Таємно після заповнення». При цьому облікові бланки не були уніфіковані.

Єдина система обліку та звітності розпочала працювати у 1961 р., коли за ініціативою органів прокуратури було впроваджено уніфікова­ні бланки для обліку злочинності. А з 1988 р. статистика щодо зло­чинності перестала вважатися відомчою таємницею. Поступово в Укра­їні розширювався спектр загальнодоступної інформації. Відповідно до вимоги гласності статистичні відомості щодо злочинності в державі у зведеній знеособленій формі публікуються в засобах масової інфор­мації, в Інтернеті. Утім, незважаючи на в цілому єдиний методологіч­ний підхід до фіксації відомостей про злочин та особу злочинця, спіль­ної системи обліку злочинності у правоохоронних та судових органів ще й досі немає. Це ускладнює роботу з аналітичної обробки первин­них даних.

§ 2. Поняття, предмет та завдання правової статистики

Термін «правова статистика» на території України став застосову­ватися лише з 1980 р., коли вийшов у світ навчальний посібник із такою ж назвою. До цього за традицією часів царської Росії оперували тер­міном «судова статистика». З порівняння термінів можна зробити ви­сновок про те, що поняття «правова статистика» є більш широким, ніж «судова статистика», оскільки правова статистика не обмежується правовідносинами, пов’язаними з діяльністю судів, а охоплює й на­лежним чином зареєстровані позасудові форми реалізації норм права. Термін «правова статистика» точніше характеризує зміст навчальної дисципліни, яка своїми показниками відображає кількісну сторону явищ і процесів, пов’язаних із застосуванням норм права та реалізаці­єю правової відповідальності: визначає їх рівень, структуру і динаміку, причини і прояви різних правопорушень, заходи боротьби з ними в конкретних умовах простору й часу.

Деякі автори висловлюють думку про те, що правова статистика є суто соціальною наукою. З цим не можна погодитися, оскільки право­ва статистика хоч і вивчає певний аспект суспільного життя, але дуже тісно пов’язана з нормами права, які хоч і приймаються соціумом з метою впорядкування суспільних відносин, але мають штучний (ін­коли суб’єктивний) характер і не завжди відповідають об’єктивним законам розвитку суспільства. Залежність методології правової статис­тики від законних та підзаконних нормативних актів обумовлює спе­цифіку способу вивчення її предмета, яка інколи може бути підкорена не потребам отримати об’єктивну картину дійсності, а обумовлена штучно створеними доктринами, теоріями, поглядами, які не відбива­ють дійсного стану речей. Тому правову статистику слід вважати га­лузевою соціально-правовою наукою.

Предмет правової статистичної науки становить кількісна сто­рона явищ і процесів, пов’язаних із правовим аспектом суспільного життя, зафіксованих компетентними органами відповідно до існуючої методології, що досліджується у нерозривному зв’язку з їх якісною стороною в конкретних умовах простору та часу.

Специфіка предмета правової статистики полягає в такому:

1.  Правова статистика вивчає масові явища та процеси, пов’язані з правовими процесами в суспільстві. Інакше кажучи, сфера предмета правової статистики є обмеженою у порівнянні з предметом статисти­ки взагалі. Але згідно з методологічними засадами загальної теорії статистики правова статистика теж вивчає явища і процеси, що скла­даються із достатньо великої сукупності одиниць чи фактів. Дослі­дження, як правило, здійснюються в масштабах держави, і навіть тоді, коли вони не мають суцільного характеру, сукупність, яка вивчається, має складатися з такої кількості одиниць, яка є достатньо великою для того, щоб проявив свою дію закон великих чисел.

2.  Правова статистика вивчає ті правові явища і процеси, які за­фіксовані відповідно до існуючої методології, зареєстровані згідно з вимогами спеціалізованих нормативних актів. У найбільш узагаль­неному вигляді підходи до особливостей фіксації окремих правових явищ та процесів містяться в законах, а більшої конкретизації набу­вають у положеннях та інструкціях. Особливістю предмета правової статистики є те, що вона характеризує лише ті правові явища, які офіційно зареєстровані правоохоронними органами. Якщо ті чи інші явища з якихось причин не були відображені в статистичній звітнос­ті, то для правової статистики їх не існує. Це дуже важливо знати й мати на увазі, оскільки злочинності притаманна така якість, як латентність (прихованість). Причому деякі вчені порівнюють зареє­стровану частину злочинності з невеличкою верхівкою айсберга, а латентну — з великою частиною, що лишається поза полем зору під водою. Тому для встановлення більш-менш наближеного до іс­тини рівня злочинності окрім використання даних статистичної звітності необхідно проводити спеціально організовані криміноло­гічні та соціологічні дослідження.

3.  Предмет правової статистики характеризує кількісні особливос­ті правових явищ і процесів у нерозривному зв’язку з їх якісними ознаками. Найчастіше статистичні викладки мають форму цифрових (кількісних) показників. Це можуть бути обсяги, рівні, коефіцієнти, пропорції, темпи розвитку тощо. Однак для розуміння дійсного стану злочинності в державі необхідно враховувати ще й якісні особливості вчинених злочинів. Внутрішній склад злочинності не є однорідним. Так, наприклад, суттєво відрізняються між собою вбивство і крадіжка. Тому в статистичних звітах поряд із загальним підсумком кількості злочинів, вчинених за певний період, міститься розподіл на різновиди злочинних дій відповідно до структури злочинності на конкретній території. Існує таке поняття, як поріг злочинності (або рівень насиче­ності злочинністю суспільства). Це той рівень кількості та якості (ступеня суспільної небезпечності злочинності), у межах якого зло­чинність не становить серйозної загрози стабільності існуючого в кра­їні суспільного ладу. У кожному суспільстві є свій поріг злочинності, але при його визначенні слід враховувати не тільки кількість вчинених злочинів, що може бути виражена у цифровій формі, а й ступінь їх тяжкості, який не піддається точному цифровому вираженню, тому визначається за допомогою понять «більш — менш».

4.  Дані правової статистики, як і статистики взагалі, мають сенс лише за умов їх конкретизації в часі та просторі. Зазначення часу до­зволяє простежити кількісні та якісні зміни (динаміку) правових явищ і процесів (наприклад, злочинності) на певній території й оцінити ступінь ефективності роботи правоохоронних та правозастосовчих органів. Завдяки точному визначенню території, на якій отримані ста­тистичні дані, здійснюється можливість порівняння правового стано­вища в різних адміністративних одиницях, що дає змогу вивчати по­зитивний досвід та позбавлятися неефективних методів роботи.

З огляду на особливості предмета правової статистики можна сформулювати таке визначення цієї науки. Правова статистика — це наука, яка вивчає розміри й кількісні співвідношення масових явищ і процесів, пов’язаних з правовим аспектом суспільного життя, у нерозривному зв’язку з їх якісною стороною в конкретних умовах простору й часу з метою складення адекватного уявлення про сферу правовідносин, ефективність роботи правоохоронних та правозастосовчих органів й обрання оптимальних шляхів розвитку нормотворчої та правозастосовної діяльності держави.

Досягненню загальної мети правової статистики сприяє успішне вирішення низки завдань. Ступінь успішності виконання кожного за­вдання обумовлює ступінь досягнення мети. Основними завданнями правової статистики є:

1)  забезпечення надійності й об’єктивності статистичної інформа­ції завдяки вдосконаленню статистичної методології, розробці та впровадженню новітніх інформаційних технологій з опрацювання статистичної інформації, що ґрунтуються на результатах наукових до­сліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях;

2)  здійснення всебічного обліку, збирання, аналізу й узагальнення статистичної інформації про правові явища;

3)  втілення в життя принципу єдиного методологічного підходу та уніфікації обліку правових явищ задля забезпечення вірогідності, ці­лісності, оперативності й стабільності статистичної інформації і ство­рення надійних наукових та емпіричних підвалин для прийняття рішень щодо правової політики держави, розробки окремих правових актів, прийняття рішень щодо структури та компетенції окремих правоохо­ронних і правозастосовчих органів;

4)  сприяння розбудові правової держави шляхом забезпечення до­ступності, гласності й відкритості зведених статистичних даних про правові явища;

5)  надійне збереження статистичної інформації та захист законних прав респондентів.

§ 3. Методологія, методика та методи правової статистики

Самостійність кожної науки обумовлюється не тільки чіткою окрес- леністю власного предмета, а й специфікою її методу. Питання методу (у широкому розумінні цього терміна) тісно пов’язане з такими кате­горіями, як методологія та методика.

Методологія правової статистики базується на системі принципів наукового осмислення кількісних особливостей правових явищ і про­цесів у нерозривному зв’язку з їх якісною стороною, для чого засто­совує філософські, загальнотеоретичні та математично обґрунтовані способи пізнання об’єктивної реальності у правовій сфері суспільного життя.

Методика правової статистики — це сукупність методів і спосо­бів, які мають підбиратися для кожного окремо взятого дослідження з урахуванням його мети, особливостей досліджуваної сукупності, наявності матеріально-технічної бази тощо. Як і в статистичних до­слідженнях будь-якої галузі статистики, на кожному етапі статистич­ного дослідження правової статистики може застосовуватися декілька різних методів, тобто кожен з етапів дослідження у правовій статисти­ці має свою методику.

За формою основні етапи дослідження у правовій статистиці збі­гаються з основними етапами будь-якого статистичного дослідження. Це: 1) підготовчий етап; 2) статистичне спостереження; 3) статистичне зведення і групування первинних даних; 4) математичний аналіз, об­числення узагальнюючих показників; 5) науково-теоретичне осмис­лення статистичної інформації; 6) оприлюднення отриманих та обро­блених даних у зведеному, знеособленому вигляді. Але особливість предмета правової статистики наповнює універсальну для всіх галузей статистичної науки форму дослідження спеціальним змістом, пов’язаним із правовою сферою життєдіяльності суспільства, що дає можливості вивчити її більш глибоко та детально.

При проведенні статистичного дослідження в правовій статистиці використовуються (залежно від етапу статистичного дослідження) різні методи: 1) метод масового статистичного спостереження; 2) метод групувань, 3) метод відносних величин; 4) метод середніх величин; 5) індексний метод; 6) 7) табличний метод; 8) графічний метод; 9) метод кореляції, інші математичні методи. Розглянемо їх застосування в пра­вовій статистиці більш докладно.

Один із найголовніших методів правової статистики (як і статис­тики взагалі) — метод масового статистичного спостереження. З огля­ду на те, що правову статистику цікавить правовий аспект суспільного життя, який має (або може мати) вплив на суспільство в масштабах відносно великих адміністративних одиниць (району, міста, регіону, держави, співдружності держав, світової спільноти), дослідження ма­ють проводитися з урахуванням обраного масштабу. Зважаючи на те, що фіксуються не всі правовідносини, які виникають у суспільстві (певна латентність притаманна майже всім секторам правової життє­діяльності), стовідсоткової вірогідності результатів проведеного до­слідження теоретично досягнути неможливо. Це особливо важливо розуміти й враховувати при вивченні злочинності. Утім принципова неможливість охопити всю сукупність досліджуваного явища певною мірою компенсується можливістю отримання даних із заздалегідь відо­мим відсотком вірогідності. Це досягається завдяки використанню закону великих чисел, який проявляється лише при достатньо великій масі зареєстрованих фактів.

Метод групувань. У сфері правових явищ нема повної однорід­ності — різними за своєю природою та проявами є цивільні, адміні­стративні та кримінально-правові відносини. Однак і в межах однієї галузі права однорідності немає. Так, наприклад, у кримінальному праві різні види злочинів якісно відрізняються один від одного. Мож­ливість аналітичного осмислення різнорідних феноменів у правовій статистиці досягається застосуванням методу групувань, який полягає у виділенні в досліджуваній сукупності найважливіших типів, харак­терних груп та підгруп за істотними ознаками (зокрема, групування всіх вчинених злочинів за їх видами; розподіл осіб, які вчинили зло­чини, за віком, статтю, родом занять; розподіл усіх адміністративних справ за видами правопорушень тощо). Застосування цього методу дає можливість здійснити класифікацію та типологізацію правових явищ і процесів, що вивчаються.

Табличний метод широко використовується для оформлення ре­зультатів статистичного дослідження. Така форма викладення інфор­мації, насиченої цифрами, спрощує її сприйняття й дозволяє порівня­но легко простежити основні тенденції (тренд) розвитку злочинності, виділити найбільш проблемні територіальні ділянки тощо.

Графічний метод характеризується ще більшою наочністю, ніж табличний. Графічний образ може складатися не тільки з абстрактних фігур (стовпчиків, ліній, кругів і т. п.), а й використовувати більш складні зображення, які поряд із доведенням інформації до широких верств населення можуть нести в собі впливове емоційне навантажен­ня і навіть здійснювати виховні функції. Функція графічного методу найчастіше обмежується вимогами раціональності, інформативності, точності, наочності.

Метод відносних величин дозволяє обчислити співвідношення структурних елементів правових явищ та співвідношення правових явищ і процесів з іншими соціальними явищами. Залежно від мети досліджен­ня можна отримати дані про числове співвідношення внутрішньої струк­тури сукупності (наприклад, пропорційне співвідношення корисливих злочинів із насильницькими), визначити ступінь криміногенності тієї чи іншої території, зробити висновки про зміни в кількісних та якісних показниках злочинності протягом певного періоду і т. д.

Метод середніх величин полягає в обчисленні типового розміру ознаки, який одним числом у конкретних умовах простору і часу ха­рактеризує досліджувану сукупність. Так, зокрема, можна підрахувати, скільки в середньому справ розглядається одним суддею протягом року, і мати уявлення про ступінь завантаженості суддів. Можна також під­рахувати середній вік осіб, засуджених протягом певного періоду, і зробити висновки про «омолодження» чи «дорослішання» злочинців, що дозволить точніше спланувати роботу з групою ризику. Сфера за­стосування середніх величин є дуже широкою, але середні показники обов’язково мають доповнюватися іншими відомостями (індивідуаль­ними показниками) про сукупність і підраховуватися лише у відносно однорідних сукупностях.

Індексний метод дає змогу охарактеризувати співвідношення ве­личин складного явища в часі або між окремими об’єктами (наприклад, для правової статистики важливим є такий показник, як індекс інфля­ції). Індексний метод також дає можливість порівняти між собою якісно різнорідні елементи, які безпосередньо є непорівнянними. Ці можливості методу в правовій статистиці практично не застосовують­ся, хоча окремими науковцями висуваються пропозиції щодо присво­єння кожному злочину індексу суспільної небезпечності.

Кореляційний метод дозволяє встановити наявність або відсут­ність взаємозв’язку між різноманітними явищами суспільного життя і за наявності такого взаємозв’язку обчислити його щільність. Так, на­приклад, окремими дослідженнями встановлено наявність кореляцій­ного зв’язку між рівнем злочинності та рівнем безробіття.

Використання інших математичних методів може бути обумовлене специфікою конкретного дослідження, необхідністю поглибленого вивчення окремого правового феномену, особливостями галузі право­вої статистики.

§ 4. Галузі правової статистики

Правова сфера життєдіяльності суспільства охоплює широкий спектр правовідносин, особливостей їх реалізації, специфіки діяльнос­ті компетентних органів. Як правило, специфіка комплексів правовід­носин та юрисдикції їх суб’єктів обумовлені особливостями окремих галузей права. Ці особливості й покладено в основу галузевого розпо­ділу правової статистики. Отже, виділяємо такі галузі.

1. Статистика конституційного судочинства характеризує ді­яльність Конституційного Суду України. Основними її показниками є кількість справ, розглянутих Конституційним Судом, особливості прийнятих за ними рішень та кількість виявлених порушень консти­туційного законодавства.

2. Кримінально-правова статистика в конкретних умовах про­стору та часу дає кількісно-якісну характеристику всіх зареєстрованих злочинів, осіб, які вчинили злочини, призначених покарань. Система її показників побудована відповідно до стадій кримінального процесу і складається з таких органічно пов’язаних між собою розділів: а) статистика органів дізнання та досудового слідства; б) статис­тика кримінального судочинства; в) статистика виконання ви­років.

Статистика органів дізнання та досудового слідства характе­ризує діяльність державних органів, до компетенції яких належать розслідування злочинів і виявлення осіб, що їх вчинили. Показниками цього розділу кримінально-правової статистики є відомості про кіль­кість зареєстрованих злочинів, кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, облік заходів щодо розслідування злочинів, строки розсліду­вання, кількість розкритих злочинів, характеристику застосування запобіжних заходів і т. ін.

Статистика кримінального судочинства відображає у цифро­вих показниках роботу органів суду з розгляду кримінальних справ. її показниками є кількість кримінальних справ, що надійшли до суду; кількість осіб, стосовно яких судом розглянуто кримінальну справу; кількість засуджених осіб; кількість виправданих осіб; кількість справ, які були розглянуті в апеляційній та касаційній інстанціях, і наслідки цього розгляду; строки розгляду справ, а також процесу­альні дії суду.

Статистика виконання вироків характеризує діяльність органів, що виконують призначені судовими вироками покарання. Показника­ми цього розділу є: кількість усіх засуджених з розподілом за видами покарань; облік діяльності органів суду і кримінально-виконавчих установ по умовно-достроковому звільненню від покарань, заміні по­карання більш м’яким; кількість прийнятих рішень про переведення з однієї кримінально-виконавчої установи до іншої тощо.

Система зазначених показників характеризує не тільки рівень, структуру і динаміку злочинності та судимості, а й ефективність ді­яльності органів, на які державою покладено обов’язок протидії зло­чинності.

Сенс збирання кримінально-правової статистичної інформації по­лягає у вивченні чинників злочинності, особи злочинця та розробці ефективних заходів протидії злочинності. Тому за критерієм змістов­ності у кримінально-правовій статистиці виділяють кримінологічну статистику, яка містить відомості не тільки про злочинність, а й про асоціальні прояви, що є для неї поживним середовищем, як-от: алко­голізм, наркоманію, токсикоманію, безпритульність дітей і т. п. Важ­ливою також є статистична інформація про віктимологічний аспект злочинності (віктимологія в буквальному перекладі з лат. victima — жертва і грец. logos — вчення означає вчення про жертву), тобто дані, які характеризують особу потерпілого. Не всі відомості, що становлять предмет кримінологічної статистики, піддаються регулярному зведен­ню, але їх узагальнення при необхідності може здійснюватися у формі аналітичних звітів, доповідей, спеціально організованих статистичних спостережень.

3.  Цивільно-правова статистика охоплює своїми показниками всю сукупність цивільних справ, що знаходилися на розгляді в судових органах, а також облік цивільних правовідносин, що засвідчуються в безспірному судовому, адміністративному або нотаріальному про­вадженні (наприклад, засвідчення судом стажу роботи, засвідчення нотаріусом заповіту тощо).

За цивільно-процесуальними критеріями і специфікою діяльності установ, які беруть участь у реалізації цивільних правовідносин, цивільно-правова статистика поділяється на: а) статистику цивіль­них правовідносин та цивільного судочинства; б) статистику ви­конання судових рішень.

Статистика цивільних правовідносин та цивільного судочин­ства характеризує роботу органів, які мають компетенцію щодо реє­страції, засвідчення, прийняття певних рішень стосовно окремих ци­вільних правовідносин (наприклад, засвідчення угод, видача свідоцтва про спадщину в межах юрисдикції органів нотаріату). Цей підрозділ цивільно-правової статистики також містить інформацію щодо кіль­кості розглянутих судом цивільних справ, обліку основних процесу­альних дій у суді; строків розгляду цивільних справ; різновидів судових рішень, винесених у справах; кількості справ, розглянутих касаційною й наглядовою інстанціями, різновидів рішень, прийнятих стосовно цих справ, тощо.

Статистика виконання судових рішень відображає кількісні характеристики роботи органів виконання рішень суду у цивільних справах.

4. Адміністративно-правова статистика надається органами, юрисдикція яких передбачає можливість порушення ними адміністра­тивного провадження, прийняття рішень щодо виявлених адміністра­тивних деліктів та виконання накладених стягнень. Вона містить відо­мості про кількість зареєстрованих правопорушень, кількість осіб, що вчинили ці правопорушення, види накладених адміністративних стяг­нень, результати їх виконання.

5. Статистика прокурорського нагляду відбиває результати ді­яльності органів прокуратури з нагляду за додержанням законності в різних сферах життя держави.

6. Статистика дисциплінарних правопорушень надається держав­ними підприємствами та установами і відображає стан трудової дис­ципліни в них. Ці дані є обов’язковою вимогою до змісту статистичної звітності всіх міністерств та відомств. За вірогідність поданої інформа­ції несе відповідальність керівник підприємства чи установи.

7. Господарсько-правова статистика характеризує діяльність органів господарських судів з розгляду господарських спорів між юри­дичними особами.

8.  Митна статистика характеризує митну сферу діяльності дер­жавних органів. Вона складається з митної статистики зовнішньої торгівлі та спеціальної митної статистики. Митна статистика зовніш­ньої торгівлі збирає та узагальнює відомості про переміщення товарів через митний кордон. Спеціальна митна статистика містить такі скла­дові: статистика декларування, статистика сплати податків та зборів, статистика з питань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, статистика пасажиропотоків, статистика міжнародних пере­везень, статистика відомчих питань стосовно кадрів, боротьби з право­порушеннями в митних органах, адміністративно-господарських пи­тань тощо.

У своїй сукупності перелічені галузі правової статистики характе­ризують найбільш важливі аспекти правової сфери життєдіяльності держави. Комплексний підхід до вивчення показників, які надаються означеними галузями, дозволяє робити науково обґрунтовані висновки щодо закономірностей існування та розвитку правових явищ і процесів, розробляти оптимальні стратегії розвитку правової політики держави, застосовувати раціональні заходи при втіленні їх у життя.

§ 5. Структура статистичного апарату в органах суду, органах прокуратури та органах внутрішніх справ

Відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 р. «Про держав­ну статистику» державна політика в галузі статистики спрямована на створення єдиної системи обліку і статистики на всій території Укра­їни та її узгодження з міжнародними стандартами і методологією. Отже, це положення поширюється й на систему обліку у сфері право­вої статистики.

Нормативною базою для статистичного обліку в судових органах є Закон України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України», згідно з яким керівництво статистичною роботою судових органів покладено на Управління організації роботи з ведення судової статистики, діло­водства та архіву судів Державної судової адміністрації України, яке має три підрозділи: 1) відділ статистики загальних судів; 2) відділ статистики спеціалізованих судів; 3) сектор організації діловодства та архіву судів.

На рівні областей статистичну роботу здійснюють територіальні відділи організації діяльності судів та судової статистики Державної судової адміністрації України.

Місцеві суди двічі на рік звітують перед територіальними відді­лами організації діяльності судів та судової статистики Державної судової адміністрації України. Відповідальність за вірогідність статис­тичних відомостей несе голова місцевого суду. Обов’язки зі збирання та належного оформлення звітів у місцевих судах покладаються на старшого секретаря або керівника апарату суду. Персональну відпо­відальність несе й кожна окрема особа, яка заповнила і підписала той чи інший документ первинного обліку.

У Генеральній прокуратурі координацію та узагальнення статис­тичної інформації здійснює відділ статистичної інформації і аналітич­ної роботи організаційно-контрольного управління. Цей відділ роз­робляє показники статистичної звітності органів прокуратури, друкує бланки статистичної звітності, інструкції щодо їх заповнення та по­дання різними структурними ланками прокуратури. На підставі уза­гальнення й аналізу статистичних даних цей відділ готує до друку і видає аналітичні збірники та доповіді.

На рівні областей виконання обов’язків зі збирання та аналізу ста­тистичних даних покладається на заступника прокурора області з пи­тань статистики. Він контролює організацію первинного обліку в про­куратурах районів області, проводить інструктажі щодо порядку ве­дення обліку та заповнення документів первинного обліку для район­них прокуратур області, аналізує всі звіти районних прокуратур, а та­кож складає статистичні звіти про роботу прокуратури області, які в суворо обумовлені строки подаються у відділ статистичної інформа­ції і аналітичної роботи організаційно-контрольного управління Гене­ральної прокуратури України.

У районних прокуратурах ведення статистичної звітності покладе­но на прокурора району, який має повноваження організовувати ста­тистичну роботу, виходячи оптимізації розподілу обов’язків у керова­ному ним структурному підрозділі. Прокурор району повинен контр­олювати порядок ведення документів первинного обліку в межах цієї прокуратури, оскільки несе персональну відповідальність за якість первинних і зведених статистичних даних.

У Міністерстві внутрішніх справ України веденням статистичної роботи займається Департамент інформаційних технологій (ДІТ), що функціонує як самостійний підрозділ у складі Міністерства внутрішніх справ. ДІТ МВС одержує і зводить показники статистичної звітності, які подані в масштабах окремих областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, проводить їх аналіз, складає щорічні огляди про рівень злочинності, її коефіцієнти, структуру, динаміку, тенденції її змін, дає оцінку ефективності тих чи інших заходів проти­дії злочинності, здійснених підрозділами МВС у масштабах окремих територій і всієї країни в цілому.

В обласних управліннях Міністерства внутрішніх справ України статистичну роботу покладено на Управління інформаційних техноло­гій, яке здійснює зведення статистичних даних у масштабах області, а також постійно контролює своєчасність та якість заповнення доку­ментів первинного обліку, які щодобово надходять із рай(міськ)відділів внутрішніх справ.

Первинними ланками статистичного обліку в МВС України є сек­тори інформаційних технологій (СІТ). Персональну відповідальність за своєчасне і якісне заповнення та реєстрацію кожного бланка пер­винного документа несе особа, яка розглядає кримінальну справу по суті (працівник органу дізнання або слідчий).

Питання та завдання для самоконтролю

1. Чим обумовлені виникнення та розвиток науки «правова статистика»?

2.  У чому полягає специфіка предмета правової статистики?

3. Перерахуйте основні завдання правової статистики.

4. Назвіть основні галузі правової статистики.

5. Охарактеризуйте структуру статистичного апарату в органах суду, органах прокуратури та МВС.

Завдання 1. Обґрунтуйте необхідність статистичного обліку правових явищ.

Завдання 2. Обґрунтуйте послідовність етапів статистичного дослідження правових явищ.

Завдання 3. Охарактеризуйте наукову доцільність методів правової статистики.