Глава 21 Страховий ринок

§ 1. Страхування: сутність і функції

Страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Термін «страхування» усталився на українських землях із часів розвит­ку відповідних послуг у Російській імперії ХІХ ст., має російське по­ходження, відбиваючи зміст слова «страх» у значенні «ризик». Але в Росії інститут страхування був досить пізнім запозиченням із країн Західної Європи. У більшості з них термін зберіг зв’язок з латинськи­ми коренями. В їх основі — слова «securus» і «sine», які означають «безтурботний». Таким чином, первісно поняття страхування розви­вало ідею захисту та безпеки. В англійському словнику страхових термінів поняття «страхування» (insurance) визначається «як система передання ризику і його комбінування».

Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відносини, від­чували страх за його схоронність, що було обумовлено можливими стихійними лихами, пожежами, грабунками тощо. Ризиковий характер суспільного виробництва — головна причина занепокоєння будь-якого суб’єкта господарювання за всіх часів. Люди завжди об’єднувалися для того, щоб допомагати один одному в нещастях і лихах. На цьому ґрунті виникла ідея відшкодування матеріального збитку шляхом його пере­розподілу між усіма зацікавленими учасниками виробничих відносин.

Для юристів акт страхування — це договір, що відповідає законо­давству, на підставі якого одна особа (страховик) за визначену плату зобов’язується відшкодувати збитки, яких може зазнати інша особа (страхувальник) від заздалегідь оговореної події. Відповідно до редак­ції ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів грома­дян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових ви­падків), визначених договором страхування або чинним законодав­ством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення цих фондів.

Як економічна категорія страхування має такі ознаки.

1.  Відносини страхування мають ризиковий та ймовірний харак­тер. Їхніми суб’єктами є страхувальники і страховики, які утворюють страхові товариства.

Потребу в страхуванні викликає саме фактор ризику і необхідність покриття можливих збитків у результаті прояву цього фактора. Аналіз ризиків дає можливість поділити їх на дві групи: страхові і нестрахові ризики.

Нестрахові ризики — це ризики, для яких неможливо визначити ймовірність та величину пов’язаних з ними збитків. Як правило, стра­ховики не беруть на себе відповідальність за цими ризиками. До не- страхових відносять, наприклад, політичні ризики. Вони передбачають настання таких подій, як: зміна уряду, війна, революція; обмеження вільної торгівлі; необгрунтовані надмірні податки; обмеження вільно­го обміну валют. Деколи, якщо з’являються дані для об’єктивної оцін­ки ризиків і точного вимірювання шкоди, нестрахові ризики переводять у ранг страхових.

Страхові ризики повинні відповідати таким вимогам: ймовірність виникнення повинна бути більшою 0, але меншою 1; випадковість реалізації;

можливість співвіднесення випадковості з чисельністю подібних об’єктів;

ризик повинен мати об’єктивний характер і не залежати від воле­виявлення зацікавлених сторін, наприклад страхувальника; час прояву ризику не можна визначити завчасно; наслідки не повинні бути катастрофічними.

Як елемент системи економічних відносин страхування тісно пов’язане з підприємництвом, для якого характерна готовність йти на ризик, організаційно-господарське новаторство та ефективні способи використання і збереження ресурсів. Природа підприємницької діяль­ності, так само як і незахищеність людини від зовнішніх несприятли­вих для неї впливів, обумовлюють виникнення певних страхових інтересів, що закріплюються у відповідних договорах страхування. Динаміка страхових інтересів, у свою чергу, обумовлює появу нових форм страхування і нових видів страхових продуктів.

2.  Страхування відбувається за рахунок коштів страхового фонду, які утворюються за рахунок спеціальних внесків юридичних і фізичних осіб, що призначаються для відшкодування заздалегідь передбачених збитків. На відміну від фінансів, кошти страхового фонду можуть бути представлені не тільки у грошовій, але й у натуральній формі. При цьо­му вони можуть перерозподілятися тільки серед замкненого кола осіб.

У цілому суспільна практика виробила три основні організаційні форми страхового фонду:

централізовані резерви держави в натуральній та грошовій формі; фонди самострахування окремих суб’єктів господарювання (само­страхування);

фонди, які створюються страховиками (страховими організаціями).

Наприклад, страховий захист через створення страхового фонду суспільства потребує акумуляції частини валового продукту. До сукуп­ного фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди в частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбачуваними подіями, — самострахування, а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового за­хисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.

Прикладом створення сукупного фонду страхового захисту може бути соціальне страхування, що є механізмом реалізації соціальної політики держави, основою організації соціального захисту населення. Завданням соціального страхування є надання матеріальної допомоги непрацездатним громадянам (дітям, пенсіонерам, інвалідам); відшкодування втраченого трудового доходу в періоди хвороби, догляду за дітьми, безробіття; надан­ня медичної допомоги, охорона дитинства і материнства; перерозподіл доходів і вирівнювання рівня життя різних соціальних груп населення.

Самострахування має місце тоді, коли суб’єкт господарювання самостійно створює натуральні або грошові резерви.

3.  Матеріальні наслідки збитків перерозподіляються між усіма платниками страхових внесків. Причому центральною ланкою в трак­туванні сутності страхування вважається замкнута розкладка збитків між зацікавленими учасниками такої розкладки й обов’язкова прив’язка до можливості настання та наслідків страхового випадку. Випадковий же характер настання надзвичайних подій, властивий ризикам, та нерівно­мірність завдання збитків уможливили використання способу солідар­ної замкнутої розкладки збитків.

Отже, на стадії утворення страхового фонду, з огляду на його ком­пенсаційне призначення, страхові відносини мають характер розпо­дільних відносин, а на стадії його використання — винятково перероз- подільний незалежно від способу його утворення.

4.  Страхова діяльність є самоокупною. За сучасних умов страху­вання стає важливим напрямом підприємницької діяльності й розгля­дається як окрема галузь (індустрія). З одного боку, воно є заходом захисту бізнесу і добробуту людей, а з другого — видом діяльності, що дає прибуток. Природно, що кожна страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, має власне фінансове господарство, за допомогою якого забезпечує свою статутну діяльність. У цій частині страхування можна трактувати як сферу фінансів підприємств і галузей.

Страхування, таким чином, являє собою систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових коштів та їх використання на відшкодування збитків за різних неперед­бачених несприятливих явищ (ризиків), а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій у їх житті.

Основними цілями страхування є:

а) підтримка суб’єкта господарювання, який потрапив у кризову ситуацію, шляхом компенсації матеріальних збитків, передбачених договором страхування, спрямованого на збереження виробничих ресурсів, тобто дотримання інтересів суб’єктів господарювання;

б)  спостереження за ефективним використанням економічних об’єктів, що покликане забезпечити захист інтересів усіх суб’єктів господарювання.

Зміст страхування розкривається в його функціях. Найважливіши­ми серед них вважають:

ризикову, оскільки страхування пов’язане з ризиковим характером виробництва. У межах дії даної функції здійснюється перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з на­слідками випадкових страхових подій;

попереджувальну, у зв’язку з тим, що значна частина перерозпо- дільних відносин пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню страхових ризиків. Разом із тим, організація цих відносин часто залежить від рівня захищеності майна і життя страху­вальників, від настання страхової події;

ощадну, бо довгострокові види страхування є засобом накопичен­ня населенням коштів до настання певної події в їхньому житті аж до закінчення строку страхування. Особисте страхування поєднує ризи­кову й ощадну функції;

інвестиційну; її сутність полягає в тому, що за рахунок тимчасово вільних коштів страхових фондів відбувається фінансування економіки. Страхові компанії накопичують у себе великі суми коштів, призначених відшкодовувати збитки, але доти, поки на настав страховий випадок, вони можуть бути інвестовані. Тому страхові організації фактично ви­конують для своїх клієнтів відразу дві функції: гарантійну, пов’язану з компенсацією ризику, і інвестиційну, що полягає у прирості капіталу;

стабілізаційну, у сучасній економіці страхування виступає в ролі найважливішого стабілізатора процесу суспільного відтворення. По­стійне збільшення суспільного багатства, що накопичується, і усклад­нення техногенних, економічних і соціальних ризиків, які загрожують його збереженню і збільшенню, вимагають створення ефективної і масштабної системи страхових фондів, призначених для своєчасної компенсації непередбачених матеріальних збитків. У розвинутих кра­їнах світу страхові компанії за потужністю й розмірами проведених інвестиційних вливань конкурують із такими загальновизнаними інституціональними інвесторами, як банки та інвестиційні фонди.

§ 2. Страховий ринок. Властивості страхової послуги

Об’єктивна основа розвитку страхового ринку полягає в необхід­ності забезпечення безперервності виробничого процесу шляхом на­дання грошової допомоги постраждалим у разі непередбачуваних несприятливих обставин.

Страховий ринок — це система економічних відносин, що вини­кають між суб’єктами ринку з приводу забезпечення потреби у стра­ховому захисті.

Об’єктом купівлі та продажу на страховому ринку є страхова по­слуга. Страхову послугу може бути надано на договірних засадах (доб­ровільне страхування) або на засадах певних нормативних актів, що визначається суспільними інтересами і реалізується через систему обов’язкового страхування.

В Україні страховий ринок сегментований на ринок страхування життя (life) та іншого страхування (non-life).

Український страховий ринок на сьогодні класифікується:

1)  за галузями страхування. При цьому виокремлюють ринки: обов’язкового страхування,

добровільного страхування майна, добровільного страхування відповідальності, добровільного страхування життя,

добровільного особистого страхування (за винятком страхування життя);

2) за видами страхування. Найвигіднішими для страхових компаній України є такі види страхування:

майнове страхування (на випадок стихійних лих), страхування цивільної і загальної відповідальності, страхування фінансових ризиків (переривання бізнесу), страхування вантажів, страхування будівельно-монтажних робіт,

страхування технічних ризиків, у тому числі устаткування від по­ломки,

страхування відповідальності роботодавця, колективне страхування від нещасного випадку, страхування професійної відповідальності, медичне страхування.

Страхові послуги диференціюються з урахуванням особливостей забезпечення інтересів як юридичних, так і фізичних осіб.

Юридичним особам надаються такі страхові послуги: страхування авіаційних ризиків, страхування будівельно-монтажних ризиків, стра­хування вантажів, страхування автотранспортних засобів, страхування КАСКО автотранспортних засобів, обов’язкові види страхування на транспорті, обов’язкове страхування цивільної відповідальності влас­ників транспортних засобів на території України, обов’язкове страху­вання цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території країн Європи — «Зелена картка», обов’язкове страхування від нещасних випадків водія, пасажирів та кондукторів, добровільні види страхування на транспорті, добровільне страхування цивільної відпо­відальності, добровільне страхування від нещасних випадків водія, па­сажирів та кондукторів, страхування майна та відповідальності та ін.

Фізичним особам надаються такі страхові послуги: особисте стра­хування, страхування професійної відповідальності, страхування майна та відповідальності та ін.

Страхова послуга має споживну вартість, що реалізується у стра­ховому захисті, який набуває форми страхового покриття, та вартість, що відображає страховий платіж (премія).

Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витра­чанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попере­дження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і від­шкодування пов’язаних із ними втрат.

Взятими під страховий захист об’єктами можуть бути фізичні та юри­дичні особи, їх майно, життєдіяльність (життя, здоров’я, професія) та її результати (прибутки, капітал). Передбачено поділ страхування на:

майнове страхування, що забезпечує відшкодування збитків, пов’язаних із втратою чи ушкодженням матеріальних благ;

особисте страхування, що гарантує виплати визначених грошових сум при настанні смерті, каліцтва, хвороби, при дожитті до певного віку людини;

страхування відповідальності, пов’язане з відшкодуванням стра­хувальником заподіяної ним шкоди особистості чи майну фізичної особи, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Формою прояву страхового захисту є страхове відшкодування (по­криття), яке не може перевищувати розміру прямого збитку, що зазнав страхувальник, та обмежується страховою сумою. Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Здійснення страхових виплат залежить від обраної системи стра­хового забезпечення та розміру і виду франшизи.

Система страхового забезпечення — це спосіб боротьби зі сти­хійними, природними, суспільними явищами шляхом формування спеціальних фондів, здатних за будь-яких обставин відшкодувати збитки, завдані окремому членові страхового товариства.

Існує кілька систем страхування:

1) страхування за дійсною вартістю. У цьому разі за основу беруть фактичну вартість майна на момент укладення договору страхування. Страхове забезпечення дорівнює розмірові збитків;

2)  страхування за системою пропорційної відповідальності. Така система забезпечує лише часткове страхування об’єкта. Розмір страхово­го відшкодування прямо пропорційний страховій сумі, визначеній дого­вором, і обернено пропорційний вартісній оцінці об’єкта страхування;

3)  страхування за системою першого ризику. Воно дає змогу здійс­нити виплати страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми (перший ризик), тобто збитки понад встановлену стра­хову суму (другий ризик) відшкодуванню не підлягають;

4)   страхування за відновленою вартістю, яке визначає страхове відшкодування в межах ціни нового аналогічного майна, при цьому не враховується також знос постраждалого майна.

Франшиза — це передбачена договором частина збитків, що в разі настання страхової події не відшкодовується страховиком. Розрізняють умовну і безумовну франшизи. Умовна засвідчує право звільнення страховика від відповідальності за шкоду, якщо її розмір не перевищує розміру франшизи. Збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір перевищує умовну франшизу. Безумовна франшиза свід­чить, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом франшизи.

Вартість страхової послуги визначається розміром страхового платежу (внеску, премії) — плати за зобов’язання відшкодувати в разі виникнення матеріальні збитки, завдані застрахованому майну, або виплатити страхову суму при настанні певних подій. Страховий платіж сплачується до вступу в дію договору страхування або періодично в передбачені ним строки.

Розмір страхового платежу залежить від страхового тарифу (брутто- ставки) і страхової суми, періоду страхування та іноді від деяких інших факторів.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці стра­хової суми за певний період страхування.

Тарифна політика базується на таких принципах:

1. Еквівалентність страхових відносин. Це вимагає того, щоб нетто- ставки відповідали ймовірності збитку, що й забезпечувало б поворот- ність коштів страхового фонду за тарифний період тій сукупності страхувальників, у масштабі якої визначалися страхові тарифи.

2.  Прийнятність величин страхових тарифів для широкого кола страхувальників (тобто її відповідність платоспроможності попиту).

3. Стабільність розмірів страхових тарифів протягом тривалого часу.

4.  Розширення обсягу страхової відповідальності.

5.  Забезпечення прибутковості й рентабельності операцій страху­вання.

Страховий тариф встановлюється на певний період. Передбачається, що зібраних страхових премій повинно бути достатньо для покриття ви­трат, обумовлених створенням страхової послуги і отриманням прибутків від такої діяльності. Структура страхового тарифу така (рис. 21.1): Брутто-ставка = нетто-ставка + навантаження.

Нетто-ставка — складова частина страхового платежу, що повин­на забезпечувати страхові відшкодування. Нетто-тариф виражає ціну страхового ризику і використовується для створення фонду страхових виплат, який будується на основі еквівалентності відносин поміж спо­живачем та виробником страхової послуги. Тобто виробник має зібра­ти стільки коштів, щоб їх було достатньо для забезпечення виплат у разі настання передбаченої угодою події.

Навантаження страхової премії — це частина страхового платежу, котра використовується страховою компанією на покриття видатків на ведення справ.

У з в’язку з тим, що страхування передбачає замкнений перерозпо­діл збитків поміж споживачами страхової послуги, при побудові нетто- ставка спрацьовує рівняння:

В умовах жорсткої конкуренції та боротьби за довіру кожного клі­єнта компанії змушені брати на себе відповідальність і за заздалегідь збитковими ризиками. Механізмом, що дає змогу компенсувати коли­вання і скорочувати потенціал збитків в разі, коли охоплено дрібні ризи , зосереджені на обмеженому страховому полі, та великі дорогі об’єкти, є перестрахування.

Але перестрахування — це не страхова операція, його відносять до фінансових операцій, що припускають перерозподіл між страхови­ми організаціями створеного первинного страхового фонду.

У пе зестрахуванні беруть участь два страховики: перший — той, хто взяв ризик від страхувальника у всій сумі, здійснивши його первинне розміще ння. Якщо цей ризик для нього є надто великим, він виступає як цеде т і звертається до іншого страховика чи до спеціалізованого перестрахового товариства (цесіонера) з пропозицією взяти частину ризику на свою відповідальність у вторинне розміщення (рис. 21.2). Отже, другий страховик приймає ризик у вторинне розміщення.

Пере страхування не може обмежуватися рамками однієї держави. Прагнення максимально розосередити ризики, неоднорідність останніх та їх су арна величина припускає проведення операцій перестрахування на міжнародному страховому ринку. Водночас вторинне розміщення ри­зиків за межами держави обумовлює відплив частини зібраних страхових платежі у вигляді комісійних винагород з перестрахування за кордон.

Страховий ринок України останніми роками розвивається досить активно. Наприкінці 2005 р. 398 зареєстрованих вітчизняних страхових компаній отримали страхових премій на суму 12 853,5 млн грн, що становило 3,02 % від ВВП країни (у 2004 р. — 5,6 %).

§ 3. Регулювання страхового ринку

Регулювання страхового ринку може здійснювати як держава, так і спеціально створені для цього організації.

Система державного регулювання страхового ринку включає такі складові:

1) законодавство, що регулює страхову сферу;

2) інституціональну систему державно-правового регулювання страхового ринку;

3) непрямі економічні регулятори.

У Законі України «Про страхування» визначається, що державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховика та захисту інтересів страхувальника.

Відповідно до «Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року», основними принципами розвитку діяльності страхових організацій в Україні є:

вільний рух капіталів та страхових послуг на території України; захист прав споживачів страхових послуг; вільний вибір страховика споживачем страхових послуг; прозорість діяльності учасників страхового ринку; уніфікація процедур страхування; використання міжнародного досвіду;

державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а також формування системи попереджувального (пруденційного) нагляду;

невтручання з боку органів державної влади в поточну діяльність учасників страхового ринку;

узгодження напрямів розвитку страхового ринку з напрямами роз­витку фінансового сектору економіки;

рівність перед законом усіх учасників страхового ринку; функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції. Механізм державного регулювання страхового ринку перед­бачає:

удосконалення системи ліцензування страхової діяльності; запобігання неплатоспроможності (банкрутству) страховиків; впровадження нових інформаційних технологій, електронної звіт­ності страховиків;

удосконалення моніторингу діяльності страховиків;

сприяння створенню фондів страхових гарантій, фондів гаранту­вання страхових виплат за договорами страхування життя;

забезпечення першочерговості задоволення вимог страхувальників у загальній черзі інших кредиторів.

В Україні на сучасному етапі головний нагляд за страховим ринком здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. Комісія була створена 12 грудня 2002 р., розпочала свою практичну діяльність 2003 р. як колегіальний орган, покликаний розробляти і реалізовувати стратегію розвитку ринків фінансових послуг, проводи­ти ефективну державну політику в цій сфері, впроваджувати міжна­родний досвід і захищати права споживачів фінансових послуг. Комісія повинна вирішувати такі завдання у сфері надання страхових по­слуг:

проведення ефективної державної політики у сфері страхових по­слуг;

розробку і реалізацію стратегії розвитку ринків страхових по­слуг;

здійснення державного регулювання і нагляду за наданням страхо­вих послуг і дотриманням законодавства у цій сфері;

захист прав споживачів страхових послуг;

узагальнення практики застосування законодавства України з пи­тань функціонування ринків фінансових послуг, розробку і внесення пропозицій щодо удосконалення законодавства;

впровадження системи фінансового моніторингу небанківських фінансових установ відповідно до вимог законодавства з питань проти­дії та запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних зло­чинним шляхом;

впровадження міжнародних правил розвитку ринку страхових по­слуг;

сприяння інтеграції в європейський і світовий ринки страхових послуг.

На сучасному етапі відбувається формування глобального стра­хового ринку, сутність якого визначається щільним переплетенням усієї сукупності фінансових відносин, за допомогою яких національні ринки впливають один на одного і світовий ринок у цілому.

Ознаками глобалізації страхового ринку є: прискорення концентра­ції страхового капіталу, а також активний процес купування акцій і злиття страхових компаній різних країн; інтернаціоналізація і геогра­фічний перерозподіл ризиків; інтернаціоналізація фінансових операцій страховиків.

Інтеграційні явища в страховому бізнесі обумовили появу міжна­родних установ, які беруть на себе певні керуючі функції. На європей­ському рівні міждержавна система регулювання страхування поєднує саморегулювання і державне регулювання. Саморегулювання здійсню­ється міжнародними об’єднаннями страховиків. Головне з них у Євро­пі — Європейський комітет зі страхування — ЄКС (Comite Europeen des Assurances, CEA), створений у 1953 р. як консультаційний і коор­динаційний центр, покликаний сприяти розвитку страхування в Євро­пі і представляти інтереси європейського страхового ринку в міжна­родному масштабі. Напрямки роботи ЄКС — це сприяння формуванню страхової культури в суспільстві, організація конференцій, видавнича діяльність у галузі страхування, розвиток інформаційного забезпечен­ня страховиків, участь у розробці міжнародних норм права, захист еконо­мічних інтересів учасників національних ринків у взаєминах з їхнім урядом та ін.

Метою Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою ді­яльністю (IAIS) є забезпечення кращого контролю за сферою страху­вання та створення сприятливих умов для розвитку страхової діяль­ності на світовому ринку. До складу IAIS входять понад 100 органів нагляду за страховою діяльністю з усього світу та понад 60 спостері­гачів, серед яких страхові та перестрахові компанії, професійні асоці­ації, міжнародні фінансові інститути тощо.

Створено Суспільну раду зі страхової діяльності країн-учасниць СНД при Виконавчому комітеті СНД.

Законодавство України передбачає можливість діяльності організацій на засадах саморегулювання. У 1992 р. було створено Лігу страхових організацій України (ЛСОУ) як добровільне об’єднання страховиків. З 1994 р. діє спеціалізоване об’єднання страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників тран­спортних засобів, що є гарантом платоспроможності своїх членів щодо страхових зобов’язань з цього виду страхування — Моторне (транспорт­не) страхове бюро України (МТСБУ). За галузевою ознакою в 1996 р. створено Ядерний страховий пул (ЯСПУ). Це угода між страховиками про прийняття на себе ядерних ризиків. В Україні діє Асоціація страхо­виків в аграрному секторі, два сільськогосподарські страхові пули. У 1998 р., відповідно до Повітряного кодексу України, створено Авіа­ційне страхове бюро та, відповідно до Кодексу торговельного мореплав­ства України, — Морське страхове бюро України (МСБ). У 1999 р. за­сновано Асоціацію «Українське медичне страхове бюро» (УМСБ).

Ефективне регулювання страхової діяльності вимагає наявності низки передумов, зокрема:

життєздатної макроекономічної політики (тих її аспектів, що мо­жуть впливати на структуру страхової галузі, макроекономічні та зов­нішні ризики і недоліки, які чинять вплив на ефективність механізмів контролю та захисту страхових компаній);

добре розвинутої інфраструктури (включаючи правові аспекти, питання бухгалтерського обліку, платежі, прозорість та практику конт­ролю фінансового сектору);

процедур ефективного вирішення проблем у страхових компаніях; ринкової дисципліни (фінансова прозорість, практика корпоратив­ного управління у сфері страхування).

Запитання для самоконтролю

1.  Дайте визначення поняттю «страхування».

2.  Хто такий страховик і страхувальник?

3.  Що охоплює поняття «страховий захист»?

4.  З яких фондів складається сукупний фонд страхового захисту?

5.  Які функції виконує страхування?

6.  Назвіть критерії страхувальності ризиків.

7.  У чому полягає особливість страхової послуги?

8.  Порівняйте принципи добровільного та обов’язкового стра­хування.

9.  Які суб’єкти діють на страховому ринку?

10.  З якою метою і як здійснюється перестрахування?

11.  Які існують особливості державного регулювання страхово­го ринку?