Розділ 4 Первісні історичні форми релігії

§ 1. Загальна характеристика первісних форм релігії

Коли ми говоримо про ранні, або первісні, форми релігії, то спираємося не на прямі, а на опосередковані свідчення археологічних розкопок та спостереження ет­нографів над сучасними примітивними суспільствами. Таким чином ми можемо лише створювати певні більш- менш надійні реконструкції цих релігійних форм, не ма­ючи можливості безпосередньо спостерігати їх.

Витоки перших релігійних уявлень наших пращурів тісно пов’язані з виникненням у них ранніх форм духов­ного життя. Приблизно 40 тис. років тому у розвитку сус­пільства сталися якісні зміни щодо світосприйняття лю­дини. Дані сучасної археології свідчать, що принаймні 40 тис. років тому вже можна зафіксувати появу найпро­стіших форм вірувань одночасно з завершенням транс­формації первісних людей (неандертальців) у людей су­часного типу. В їхній свідомості відбувається перехід від етапу кількісного накопичення елементарного практич­ного досвіду до етапу якісного осмислення причинних зв’язків між явищами навколишнього світу, переважно в ілюзійно-фантастичній формі. Розвиток мислення в духовній сфері сприяв формуванню примітивних уяв­лень про абстрактні надприродні сили, від яких зале­жить доля людей. Завдяки цим уявленням відбувається перша в історії свідома організація суспільного буття та встановлюються норми родоплемінних стосунків. Люди намагалися винайти найефективніший спосіб успішно­го виживання за допомогою певних псевдопрактичних дій, спрямованих на встановлення зв’язку з «вищими» си­лами, щоб знайти захист від різноманітних негараздів природного та соціального життя. Вже первинні релігійні уявлення виконують світоглядну та ілюзорно-компенса­торну функції, бо складаються як засіб перетворення ба­жаного в дійсне, незрозумілого в зрозуміле, хаотичного в упорядковане.

Одна з найважливіших проблем, яку намагаються вирішити вже тогочасні релігійні уявлення, — це визна­чення сутнісного та символічного значення смерті лю­дини. Про це свідчать розкопані поховання ще верхньо­го палеоліту, які несуть в собі залишки ритуалу: покійни­ка готували до «життя» після смерті таким чином: поряд з померлим клали прикраси, зброю, посуд, необхідний для життя інвентар. У північно-західній Італіі поблизу Ментони знайдено подвійні «склепи» того часу, що та­кож свідчить про певні уявлення стосовно подальшої спільної долі померлих. Мислення людини орієнтоване на подолання протиріч між протилежностями, завдяки яким створюється система життєвих координат: буття — небуття, світло — темрява, життя — смерть. Французь­кий етнограф К. Леві-Строс, який вивчав особливості функціювання примітивних суспільств ХХ ст. (афри­канські племена бороро, намбіквара та ін.), показав, що ці протилежності світу первісна людина долає шляхом припущення можливості перехідних станів між життям та смертю. Саме тому особливого значення набувають поховальні обряди як своєрідний «місток» між буттям живих та мертвих, а в міфології первісних суспільств значне місце посідають сюжети про птахів та тварин, що поїдають мертві тіла. Шанобливе ставлення до померлих пояснюється також уявленнями про можливість їхнього впливу на подальші події в житті людини. Вважалося, що у разі невиконання живими своїх обов’язків щодо по­мерлих їхні духи можуть занапастити рід або ж «забра­ти» у небуття своїх соплемінників.

Існування стародавніх релігійних уявлень підтверд­жують також пам’ятки первісного живопису та пласти­ки. Це, наприклад, печера Альтаміра в іспанській про­вінції Сантандер (зображення бізонів та інших тварин), печера Трьох братів на березі притоки ріки Гарони у Франції (відтворення замаскованих людських фігур), грот Монтеспан у Франції (скульптурна фігура ведмедя та малюнки тварин) та ін. Умовність та особлива схема­тичність цих зображень дають підстави говорити про наявність вірувань у надприродні зв’язки між людиною та певними тваринами. Певна тварина могла уособлюва­ти генетичного пращура роду — зооантропоморфні істо­ти зображувалися як тотемічні предки. Відтворені на ма­люнках дивні рухи, що нагадують танок, свідчать про існування комплексу магічних дій, які «впливали» на поведінку тварин під час полювання. Очевидно, саме тоді вперше відбувається спеціалізація серед людей первісного суспільства: з’являється постать чаклуна як посередника між світом, що сприймається на чуттєвому рівні, та тонким надприродним світом.

§ 2. Міф та міфологія

Утворенню релігії як відносно самостійної духовної сфери передував досить тривалий процес формування та розвитку вірувань у рамках первісної міфології.

Міф (від грецьк. mythos — слово, сказання) визнача­ють як універсальну форму свідомості людей ранніх ци­вілізацій. Він являє собою таке відтворення дійсності, в якому реальні та фантастичні знання, персонажі та події вважаються однаково можливими і дієвими.

Міфові притаманні певні суттєві риси.

Ототожнення суб’єкта і об’єкта, природного і надпри­родного, чуттєвого і духовного. Для людини немає різниці між міфологічною картиною світу та своїми думками про неї. Те, що відбувається лише у свідомості людини, сприй­мається як те, що відбувається об’єктивно. Міф створює синкретичну картину єдиної та неподільної реальності, в якій раз і назавжди заведений богами порядок гарантує стабільність природного і соціального світу

Образність та емоційність. Пізнання та освоєння світу відбувається за допомогою образів, знаків, сим­волів, що спираються на розвинуту уяву та розрахову­ються перш за все на сильне емоційні враження, а не на критичний інтелектуальний розсуд. Тому міфи від сивої давнини до нашого часу були і залишаються могутнім джерелом натхнення в співах, танцях, ритуалах, живо­пису. Емоційна складова спрощує пояснення феноменів природи.

Антропосоціоморфізм. На природу в цілому перено­сяться властивості та якості самої людини, а також соці­альні правила та норми, що регулюють життя племені або роду. Природний світ пояснюється шляхом аналогій з духовно-емоційним життям людини. Вважалося, на­приклад, що не лише камінь або озеро, рослини та тва­рини, а й боги, подібно до людей, також можуть відчу­вати страждання або задоволення, стосунки між ними видаються подібними до тих, що існують серед людей.

Генетизм як універсальний спосіб пояснення світу за по­ходженням. Міфи, як правило, організуються навколо генетичних (від грецьк. genesis — походження) або етіо­логічних (від грецьк. etiologia — вчення про причини) по­яснень, звідки, яким чином і навіщо виникає певний по­рядок речей у світі. У міфі древні люди намагалися дати відповіді на можливий перелік питань, пов’язаних з по­ходженням людей та самих богів; виникнення світу; соціальних інститутів тощо.

Відносно усталена і систематизована сукупність міфів називається міфологією. На початкових стадіях розвитку суспільної свідомості міфологія була єдино можливим універсальним засобом духовного засвоєння світу і по­єднувала реалістичні знання, художні образи, соціальні норми та релігійні вірування. З часом міфологія набуває більш конкретних форм прояву. Так виникають ранньо- історичні форми релігії та родоплемінні культи.

§ 3. Ранньоісторичні форми релігії та родоплемінні культи

До ранніх релігійних уявлень належить фетишизм і ма­гія, анімалізм і тотемізм, землеробський культ і шаманізм.

Родоплемінний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов через три основні фази: ранній матріар­хат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень, що від­бивала особливості свідомості давніх людей у даних, кон­кретних суспільних умовах: ранньому матріархатові — то­темізм, пізньому — землеробський культ, патріархатові — шаманізм. Але усі ці основні форми вірувань супроводжу­валися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом.

Фетишизм. Фетишизм (від португ. feitico — зачарова­на річ) — це поклоніння неживим предметам (фети­шам). До реальної користі та значення матеріальних предметів додається надприродна здатність бути по­мічником і заступником людей. Так, у древніх германців ще у перші сторіччя нашої ери найбільш могутнім фети­шем вважалася ялина. Узимку вони приходили до однієї з найвищих ялин у лісі, просили в неї допомоги і заступ­ництва, співали і танцювали навколо неї, вішали на неї подарунки. Наша новорічна ялинка за своїм походжен­ням теж належить до цього обожнювання дерева, хоча зараз у цьому немає нічого релігійного, бо ніхто не при­писує ялині надприродних властивостей.

У сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді ша­нування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани та амулети. Талісман, з погляду марновірних людей, при­носить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, підкови, ладанки, кулони, слони­ки, іграшки, «щасливі» проїзні квитки.

Магія. Магія (від грецьк. magia — ворожба) — су­купність уявлень та ритуальних дій, що вчиняються з метою вплинути надприродним шляхом на природу або людину. Наприклад, деякі північноамериканські індіанці навіть у ХІХ ст. перед початком полювання на бізонів ви­конували особливий мисливський танець: танцювальним рухам вони приписували надприродні властивості залу­чати бізонів до стійбища і забезпечувати вдале полюван­ня. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважалося, що людина могла впливати на при­роду не лише своєю працею (природний шлях), але й особливими символічними діями-обрядами (надпри­родний шлях).

Сфера магії — це діяльність в умовах підвищеного ризику. Людина звертається до неї, коли відчуває не­впевненість у своїх силах, не може знайти ефективні рішення в умовах особистої невизначеності, кожного ду­ховної розгубленості та соціальної нестабільності. І хоча ця форма релігії виникла ще у стародавні часи, в періо­ди соціальних криз, різких змін соціокультурних орієн­тирів, духовної порожнечі та песимізму, в історії різних народів періодично відбувається відродження магії. Тому ця ранньоісторична форма релігії була і залишається ак­туальною, коли йдеться про аналіз релігійних уявлень та уподобань сьогодення.

Магія поділяється на такі основні види: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), запо­біжну, військову, метеорологічну (магія погоди) тощо. Найбільш розповсюдженим видом магії була виробнича, яка, у свою чергу, мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна і т.ін. У ході розвитку суспільства з’являлися все нові різновиди виробничої магії: земле­робська, скотарська, гончарна, ковальська, навчальна, спортивна тощо. Зокрема, особливим різновидом за­побіжної магії були релігійні табу — заборони на здійс­нення якихось дій, що нібито можуть викликати над­природним шляхом нещастя і лиха.

Залежно від методу дії на предмет впливу магія кла­сифікується таким чином:

Контактна магія — передбачає безпосередній кон­такт носія магічної сили з предметом магічних дій.

Ініціальна магія — вважається, що вплив здійснюєть­ся за допомогою переважно мовних формул без безпосе­реднього контакту з об’єктом впливу та використання його речей.

Парціальна магія — вплив здійснюється опосередко­вано, шляхом маніпуляцій з частинами предмета впли­ву — із залишками їжі, волосся, нігтей, особистих речей.

Імітативна магія — передбачає використання імі­тацій предмета впливу (воскові ляльки, художні портре­ти, фотографії тощо).

Розрізняють також магію білу та чорну. Біла магія спрямована на те, щоб якось поліпшити життя людини. Магія чорна, навпаки, здійснюється з метою завдати збитків, фізичних та психічних ушкоджень, справити інші негативні впливи.

Магія збереглася до наших днів і як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів), і в самостійній формі (у вигляді таких побутових марновірств, як гадан­ня на картах та ін.). Іноді до магії вдаються під час іспи­тів учні та студенти: кладуть п’ятак під п’яту, складають іспити в тому самому «щасливому» одязі тощо.

В сучасному релігійному житті України магія набула значного поширення. У кожному місті, на кожному те­леканалі можна зустріти оголошення про надання магі­чних послуг різного гатунку (останнім часом здебільшого любовно-магічних). У принципі, якщо йдеться про віру або невіру в магію, то це питання особистого релігійно­го самовизначення людини. Але слід знати, що викори­стання контактної та парціальної магії може спричини­ти цілком природним чином суттєві матеріальні збитки, зашкодити здоров’ю та призвести до моральних втрат. Отже, певні магічні ритуали та їхня дія на нестабільну психіку деяких громадян у конкретних випадках можуть становити небезпеку для суспільства. У такому разі ма­гічні дії мають ознаки злочину, хоча притягнути «магів» до кримінальної відповідальності досить важко.

Анімізм. Анімізм (від лат. anima — душа) — це віра в існування духів і душ як надприродних двійників при­родних об’єктів і процесів. Анімізм починається з при­писування двійників матеріальним об’єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. Потім у своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двій­ників матеріальних процесів (хвороби, війни, ковальсь­кої справи й ін.).

У слов’ян для забезпечення ілюзорних двійників за­стосовувалися два терміни: менш могутніх називали «ду­шами», більш могутніх «духами». Духи, у свою чергу, підрозділялися на добрих і злих.

Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уяв­лення ескімосів Гренландії (ХІХ ст.). На їхню думку, над­природні двійники наявні в кожної людини, кожного дерева, струмка, звіра. Ночами, думали вони, людські душі залишають свої тіла і відправляються полювати, танцювати і відвідувати друзів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам люд­ських тіл у «країні мертвих».

У багатьох народів головними двійниками, яких най­більше шанували первісні анімісти, були душі померлих родичів. Вони розглядалися як могутні охоронці людей. Тому в літературі первісний анімізм часто називають ще культом предків.

З уявлення про безсмертя двійника виросло уявлен­ня про загробне життя. У первісних анімістів «країна мертвих» була не на небі, а десь на землі або під землею. Життя душ у «країні мертвих» у принципі уявлялося як просте продовження реального життя. Так, за уявлення­ми індійців-алконгинів, душа мисливця в «країні мерт­вих» на душі лиж женеться по душі снігу за душами лося і бобра. У деяких народів замість уявлення про «країну мертвих» з’явилося уявлення про переселення душ у нові тіла.

У сучасних релігіях анімістичний елемент займає ве­лике місце. Уявлення про бога, сатану, ангелів, безсмерт­них душах — усе це за своєю суттю є складним анімізмом. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, у спіритизм (можливість спілкування з душами померлих за допомо­гою різних приладів).

Тотемізм. Тотемізм (у мові північноамериканських індіанців-оджибве «ототем» означає «його рід») є віра в надприродну спорідненість людських родів з певними видами тварин, яких і називали тотемами. На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захис­ників, помічників у розв’язанні всіх конфліктів. Тотеми мислилися як брати і сестри людей, і тому свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. На­приклад, північноамериканські індіанці з племені жу­равля (оджибве) у ХІХ ст. мали п’ять родових колективів, які називалися журавлем, сомом, гагарою, куницею, ведмедем. А в Австралії спочатку (наприкінці ХУІІІ — на початку ХІХ ст.) європейців чимало дивувало, що на за­питання: «Хто ти такий?» — аборигени відповідали: «Я— кенгуру». Так через указівку родового тотему авст­ралійці підкреслювали свою племінну приналежність.

Спочатку як тотеми шанувалися тільки тварини, і при цьому лише ті, що були об’єктом полювання. Але потім (разом зі збільшенням числа людських колективів) родинні відносини були поширені і на всіх інших тварин, а в окремих народів також і на рослини, предмети, природні фактори. Наприклад, в австралійців тотемами були собака дінго, латаття, сливове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце.

У тотемізмі були дві специфічні соціальні передумо­ви: виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Разом із виникненням родово­го ладу з’явилася і залежність кожного члена від колек­тиву родичів, тому що тільки від них первісна людина могла одержати допомогу, заступництво і підтримку. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, первісна людина відчувала свою залежність також і від тварин. Залежність від родового колективу і від тварин — ось ті головні особливості раннього мат­ріархату, що відбивалися у тотемізмі.

Відзначимо дві основні риси тотемізму. Перша — виділення як головних об’єктів поклоніння тотемічних духів, тобто двійників тотемів. Тотемам поклонялися лише тією мірою, в якій вони були вмістищами духів. Це поклоніння виражалося через молитовні прохання, ри­туальні танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображень і шанування тотемів тощо. Особливим видом поклоніння були обряди уподібнення тотемам. Так, деякі жителі Африки, прагнучи походити на антилопу зебу, вибивали собі нижні зуби.

Друга риса — дозвіл убивати і поїдати тотема тільки за умови дотриманні особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялися, але тотемних же тварин убивали і з’їдали. Важливо при цьому було лише одне: убити і з’їсти за правилами, тобто щоб не зашкодити тотеміс­тичному духові. Так, індіанці-шеванізи в Канаді ще на початку ХХ ст. робили таку процедуру над тілом убито­го оленя-«родича»: ставили перед головою забитого по­суд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували і бажали щастя духові оленя в «країні мертвих».

Тотемізм як елемент увійшов в усі сучасні релігії. Особливо сильним є його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин шанують як «священних» (слонів, мавп, зміїв тощо). Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин у індусів посідає корова. Сліди тотемізму чітко видні і в християнстві. Святий дух і зараз зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається «агнцем Божим», тобто ягням, або символізується рибою. Від обряду ри­туального поїдання тотема веде свій початок христи­янське таїнство причащання: вважається, що під вигля­дом хліба і вина віруючі поїдають тіло і п’ють кров бога.

Землеробський (аграрний) культ. Це система релігій­них обрядів і уявлень, пов’язаних із землеробством і спрямованих на забезпечення збереження врожаю через звертання за допомогою до духів і богів. Типовий при­клад — релігійні погляди індіанців-ірокезів, що жили ра­ніше на території сучасної Канади, де зараз розташовані міста Квебек і Монреаль. Ще в ХІХ ст. ірокези як голо­вних шанували чотирьох духів: землі, кукурудзи, бобів і гарбуза. Усі ці чотири духи вважалися жінками. Зокрема, духів кукурудзи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зобра­жувала як трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Поряд з духами-жінками шанувалися також, але вже як другорядні, такі духи-чоловіки, як дух сонця, дух дощу і дух вітру.

Землеробський культ виник на етапі розвинутого матріархату близько 8 тис. років тому. Основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, що ви­росло зі збирання. А збиранням раніш займалися жінки. Почавши відігравати головну роль у господарському жит­ті, вони водночас стали керувати чоловіками і в інших сферах життя. Залежність хлібороба від природи і керів­на роль жінки — ось дві головні особливості того часу, що відбилися в релігійних поглядах людей.

Можна виділити певні риси даної релігійної сис­теми.

1.  Перенесення головної ролі на землеробських духів, як це робили вже згадані ірокези. Крім того, у багатьох на­родів шанувалися деякі природні фактори, що певним чином впливали на врожай. Наприклад, багато народів (вавилоняни, єгиптяни та ін.) помітили, що на якість посівів та відповідно на врожай впливають фази Місяця і розташування планет, і тому поклонялися духам цих небесних світил.

2. Провідна роль жінки в релігії. Це відбилося у тому, що найважливіші духи уявлялися як духи жіночої статі і най­важливіші релігійні обряди в цей час справляли жінки. У деяких народів дозволялося найважливіші релігійні обря­ди робити й чоловікам, але за однієї неодмінної умови, що вони будуть одягатися і поводитися як жінки.

3. Систематичні людські жертвопринесення. Не ро­зуміючи сутності землеробських процесів, люди наївно вважали, що врожай є відповідною подякою духів за ці жертвопринесення. Тому первісні хлібороби намагалися дарувати своїм духам найбільш дорогі і коштовні речі. Цим і обґрунтовувалася ідея необхідності людських жерт­вопринесень.

4.  Ідея воскресіння деяких духів. Спостерігаючи за зер­ном, люди помітили, що після «похорону» воно «воскре­сає» знову. Звідси народилося уявлення, начебто деякі духи можуть тимчасово вмерти, щоб потім воскреснути.

5.  Перенесення «країни мертвих» з землі на небо. Бага­то благ і водночас неприємностей хліборобам «посила­ло» небо: світло і тепло, дощ і вітер, сніг і град. Звідси народилося уявлення, начебто духи живуть на небі. За аналогією «країну мертвих» переселили з землі на небо і відповідно виникла ідея, що духи померлих живуть у «царстві небесному».

Землеробський культ широко представлений у сучас­них релігіях. Навіть серед християнських святих ми зна­ходимо і заступника землеробства (св. Георгій), і волода­ря дощу і грому (Ілля-пророк). Це явні відгомони землеробського культу. Від жіночого духу землі веде свій поча­ток культ Богородиці: недарма віруючі на селі називали її «сповитальницею хлібів». Із землеробського культу прий­шло в християнство і святкування Воскресіння Христово­го (у минулому — свято Воскресіння духу зерна).

Шаманізм. Евенкійською мовою «шаман» означає «несамовитий». Цим терміном позначається широке коло анімістичних вірувань і уявлень у поєднанні з вірою в особливо могутні надприродні можливості найдав­ніших професійних служителів культу (шаманів). Так, у якутів ще на початку ХХ ст. вважалося, що хвору люди­ну ніхто не може вилікувати, крім шамана. До процеду­ри «лікування» входила складна сукупність релігійних дій: заклинання, пісні, танці, биття в бубон, звернення до духів по допомогу тощо. Якщо після такого «лікуван­ня» організм людини перемагав хворобу, слава припису­валися шаманові, якщо ж хворий помирав, винуватим вважався злий дух, що викрав душу хворого.

Магія, фетишизм і анімізм відбили безсилля не- освіченої людини. В усіх випадках, коли люди, не маю­чи достатніх знань, відчували себе безсилими, вони цей стан розгубленості компенсували за допомогою магії, фетишів або надприродних двійників. Ранні форми ре­лігії, які виникли ще в період формування родового ладу, у відносно «чистому» та повному вигляді збереглися до наших днів серед нечисленних племен, що свідомо ве­дуть ізольоване від сучасної цивілізації життя (деякі аф­риканські, індіанські та австралійські племена). Окремі фрагменти цих релігійних уявлень увійшли до більш роз­винутих і складних сучасних релігій. Вони також прояв­ляються у поширених побутових забобонах. Однак ранні релігійні форми були відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, що більш повно задовольняли духовні потреби суспільного розвитку людей. Цей процес розпо­чався з історично документованих релігій стародавньо­го світу.

Питання до самопідготовки

1. Коли виникають ранні форми релігійних уявлень?

2. Соціально-історичні та психологічні передумови ранніх форм релігійних уявлень.

3. Основні риси міфології.

4. Фетишизм і його прояви у сучасному житті.

5. Тотемізм і його прояви у сучасному житті.

6. Магія і її прояви у сучасному житті.

7. Основні риси землеробського культу. Його прояви у сучасно­му житті.