| Глава 1. Використання положень бухгалтерського обліку та судової бухгалтерії в юридичній практиці |
|
| Учебные материалы - Судова бухгалтерия (В.М.Глібко, О.П.Бущан) |
|
Глава 1. Використання положень бухгалтерського обліку та судової бухгалтерії в юридичній практиці § 1. Історія розвитку бухгалтерського обліку
§ 2. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві
§ 3. Використання судової бухгалтерії в юридичній практиці
§ 4. Поняття судової бухгалтерії, її завдання, предмет і методи пізнання
§ 1. Історія розвитку бухгалтерського обліку Розвиток бухгалтерського обліку є складовою частиною історії становлення суспільних відносин людства. Господарський облік розпочав формуватися близько шести тисяч років тому. В ті часи з еволюцією суспільства вдосконалювався і господарський облік. Еволюція суспільства і розвиток економічних відносин призвели до спеціалізації діяльності та необхідності обміну її результатами, що визначило потребу у вимірюванні, встановленні еквівалентів обміну та обліку. З’являється необхідність в обліку на матеріальних носіях, підрахуванні результатів — тим самим закладалися основи бухгалтерського обліку. Першу відому реєстрацію торговельних правочинів — на камінні в Шумері — відносять до періоду близько 3600 р. до н. е. Там з 3200 р. до н. е. виникло рахівництво на глиняних табличках, а близько 2500 р. до н. е. на камінні було зареєстровано перші торговельні операції. Приблизно в цей час у давніх Вавилоні та Єгипті з’являються школи з підготовки працівників-рахувальників. Поява бухгалтерського обліку пов’язана із загальним прогресом суспільства: виникненням мови, писемності, обліку. Крім того, були й матеріальні передумови його становлення. Розпад родового ладу, виникнення родини та приватної власності виділили індивіда із общини і зробили його самостійним суб’єктом економічних відносин. Особи, які мали індивідуальне господарство, так чи інакше були змушені обліковувати своє майно, аби зберегти його і раціонально використовувати, а також з метою примноження власного багатства. Спочатку облік особистого майна провадився в натуральних одиницях. Зі зміцненням відносин обміну речі як засіб обміну в окремих випадках стали використовувати для узагальнення даних про майно. У V ст. до н. е. з’являються перші монети, які спочатку дорівнювалися до одного з видів майна. З часом вони, замінюючи інші засоби обміну, все більше набували функції міри вартості (грошей). Згодом ця їхня функція закріплюється як постійний чинник обліку, отже, починають функціонувати два паралельні еквіваленти майна — натуральний та грошовий. Суперечність майнових інтересів різних суб’єктів економічних відносин призводить до того, що облік починають застосовувати як засіб їх узгодження. При цьому він також стає ареною зіткнення цих інтересів. Торговці, обліковуючи оборот товарів і грошей, запроваджують оформлення зі своїми контрагентами документів про виконання строкових правочинів. У І ст. до н. е. облікові записи вперше почали набувати доказової ваги в судовій практиці. У Стародавньому Римі, наприклад, облік державних (зокрема й воєнних) фінансів було зосереджено в руках інвесторів, які контролювали всі операції, пов’язані з виплатою грошей. Виплати здійснювалися лише в разі надання первинних документів, що були єдиною підставою для ведення записів. До часів Стародавнього Риму належить також відомий в історії випадок про використання в суді як доказів облікових регістрів. Марк Туллій Цицерон виграв судовий процес, виголосивши промову «За Росція — актора». Він виступив проти посилання на щоденні чорнові записи (adversalir) як єдиний доказ вини, якщо таких записів не було в кодексах — облікових журналах, котрі розглядалися в Римі як юридичні повноцінні документи. Наприкінці XII — на початку ХІІІ ст. бухгалтерський облік стає об’єктом пізнавальної діяльності людини. Першим теоретичним дослідженням у сфері бухгалтерського обліку вважають трактат Луки Пачолі «Про рахунки і записи» (трактат XI із праці «Суми, арифметики, геометрії, пропорції та пропорційності», 1494 р.). У ньому автор уперше не тільки описав використання подвійного запису, а й сформулював такі завдання бухгалтерського обліку: 1) одержання інформації про стан справ («щоб можна було без затримки одержувати різні дані як щодо боргів, так і щодо вимог»); 2) відрахування фінансового результату («мета кожного купця полягає в тому, щоб придбати дозволену відповідну вигоду для свого утримання»). У XIII-XV століттях правова регламентація облікових записів пов’язувалася з діяльністю посередницьких судів, що їх створювали купці (особливо в Середземномор’ї). Дещо пізніше з’являються перші нормативні акти, які стосувалися бухгалтерського обліку. Найвідомі- шим з-поміж них вважають комерційний кодекс Саварі (1673 р.). У Німеччині 13 лютого 1498 р. вперше використано слово «бухгалтер». У буквальному розумінні це книготримач. Імператор Священної Римської імперії Максиміліан І підписав указ: «Повелеваем делопро- изводителя нашей палати, доверенного и прилежного писца, которьій ведет книги, отньїне звать бухгалтером». У Німеччині в 1512 р. вийшла друкована праця Грамматеуса, а в XVI ст. були відкриті спеціальні школи для навчання рахівництву (лічбі), і вже у XVIII ст. створено облікові кафедри при університетах. У Франції у 1673 р. розроблено торговельний статут «Ордонанс» (автор Ж. Б. Кольбер), в якому порушувалося питання про організацію і ведення бухгалтерського обліку. Цим було покладено початок публічної фінансової звітності перед інвесторами та формування облікових нормативних актів. В Англії промислова революція XVII-XVIII століть надала поштовх розвиткові обліку. До досягнень англійської школи належать: розроблення ідей амортизації, форм обліку, теорій рахунків та впровадження інституту незалежних присяжних аудиторів. Починаючи з XV ст., виходить друком велика кількість книжок з питань бухгалтерії. В Росії вже за часів Петра І стали видаватися перекладені з німецької посібники з подвійної бухгалтерії. У 1722 р. Петро І здійснив рахункову реформу: в практику рахункової роботи вперше в Росії вводився баланс, а через 10 років (11 вересня 1732 р.) створюється посада Головного бухгалтера Санкт-Петербурзької митниці. В Україні за часів Запорізької Січі (XV ст.) облік майна, доходів і витрат козацтва вів зберігач січової казни (шафар) з помічниками. Наприкінці року вони здавали звіт кошовому отаману і козацькій раді. У середині XIX ст. з розвитком економіки та ускладненням організації господарських відносин роль держави і права в регулюванні бухгалтерського обліку значно зростає, що пов’язується передусім із масовим виникненням акціонерних товариств, збільшенням кола осіб із суперечними інтересами в господарських і відповідно облікових сферах. До цього часу відносять і значні зміни в оподаткуванні. Запроваджуються основні сучасні види податків, безпосередньо пов’язані з результатами господарської діяльності підприємств і організацій. Держава все більше залучається до сфери регулювання економічних та облікових відносин і для узгодження суперечних інтересів суб’єктів використовує свій специфічний механізм — право.
§ 2. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві Регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» з метою: - створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов’язковими для всіх підприємств, гарантують і захищають інтереси користувачів; - удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Питання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності регулюються Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку і нормативно- правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Бухгалтерський облік в умовах ринкової економіки має велике значення. З одного боку, він дає можливість власникові чітко відмежувати майно його підприємства від майна інших суб’єктів, що дозволяє здійснювати суворий контроль за змінами форм власності. З другого боку, бухгалтерський облік відображує процес виробництва активів підприємства і дає змогу простежити за всіма змінами, що відбуваються з майновими і немайновими засобами. Враховуючи сукупність витрат,підприємець визначає собівартість виробництва чи мінімум того, що він мусить одержати, якщо не бажає мати збитки, для чого постійно порівнює собівартість своєї продукції, робіт, послуг з ринковими цінами. Таким чином підприємець контролює продуктивність і доход- ність свого підприємства. Головними завданнями бухгалтерського обліку є: забезпечення контролю за виконанням зобов’язань, наявністю і рухом майна, використанням матеріальних і фінансових ресурсів відповідно до затверджених нормативів та кошторисів; вчасне запобігання негативним явищам у фінансово-господарській діяльності, виявлення і мобілізація внутрішньогосподарських резервів; формування повної, достовірної інформації про господарські процеси і результати діяльності підприємства, установи, необхідної для оперативного керівництва та управління, а також для її використання інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, фінансовими, податковими, статистичними і банківськими установами та іншими користувачами. Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно від дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Поліпшення організації бухгалтерського обліку на підприємстві належить до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, реєстрів і звітності протягом установленого строку, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, а саме: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами фахівця з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою; самостійне здійснення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Підприємство самостійно визначає свою облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, установлених законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології оброблення облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю за господарськими операціями, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообігу і технологію оброблення облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку. Керівник підприємства зобов’язаний створити належні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо додержання порядку оформлення та подання для обліку первинних документів. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, забезпечує додержання на підприємстві єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням збитків від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства. Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов’язаних із ліквідацією підприємства, враховуючи оцінку майна і зобов’язань підприємства та складання ліквідного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, що створюється відповідно до законодавства. Принципи бухгалтерського обліку докладно визначено в положеннях та інструкціях, проте діяльність і організація обліку в певних аспектах (наприклад, облік матеріальних цінностей, облік виробничих витрат, облік праці та заробітної плати) значною мірою залежать від особливостей господарської діяльності підприємства, установи, організації. Залежно від специфіки діяльності підприємства чи організації головний бухгалтер разом із начальником планового та інших відділів, не порушуючи загальних принципів організації бухгалтерського обліку, встановлюють порядок реєстрації в документах господарських операцій, документообігу, використання автоматизації в процесі здійснення механізації в обліку тощо. Для ведення бухгалтерського обліку в складі апарату підприємства, установи, організації створюється бухгалтерія, яка є його самостійним структурним підрозділом. Органи бухгалтерського обліку не можуть належати до складу інших управлінь і відділів. Основні функції бухгалтерії — організація і ведення обліку активів, власного капіталу, зобов’язань і операцій; попередній і подальший контроль за виконанням фінансової, штатної і кошторисної дисципліни; контроль за правильним використанням грошових і матеріальних цінностей; суворий контроль за додержанням режиму економії та повного господарського розрахунку; складання фінансової звітності. На промислових підприємствах до апарату бухгалтерії належать: матеріальний відділ, що здійснює облік та контроль за наявністю і рухом товарно-матеріальних цінностей і основних засобів; розрахунковий відділ — контроль праці та заробітної плати, розрахунки з органами соціального забезпечення, бюджетом; виробничий відділ — простежує всі витрати основного і допоміжного виробництва, калькулює собівартість продукції, здійснює інвентаризацію незавершеного виробництва та звітність. У структурі бухгалтерії можуть бути створені й інші відділи (обліку капітальних вкладень, готової продукції, розрахунків і грошових коштів тощо). Очолює бухгалтерію підприємства головний бухгалтер, з яким узгоджуються зарахування на посади (призначення), переведення та звільнення матеріально відповідальних осіб.
§ 3. Використання судової бухгалтерії в юридичній практиці В юридичній та правоохоронній практиці, особливо під час розслідувань та судових розглядів кримінальних справ про злочини проти власності у сферах господарської та службової діяльності, доводиться вирішувати питання, пов’язані з бухгалтерським обліком, економікою та технологією виробництва, товарознавством тощо. Практика свідчить, що сліди таких злочинів, навіть найретельніше спланованих і продуманих, залишаються в документах бухгалтерського обліку, економічних і технічних документах, технологічних процесах, споживчих якостях виготовленої продукції. Тому вони стають предметом наукового зацікавлення і вивчення з метою не тільки знешкодження та розкриття подібних злочинів, а й запобігання ним. Ось чому дуже важливим і ефективним складником професіональної компетенції юриста у площині успішного вирішення таких питань є знання основ бухгалтерського обліку, економічного та документального аналізів, уміння правильно і вчасно призначати документальні ревізії, судово-економічні, планово-економічні, комплексні та інші експертизи, аналізувати результати інвентаризацій, ревізій, експертиз та вміти використовувати економічну інформацію. Всі ці та інші питання розглядає і вивчає спеціальна дисципліна — судова бухгалтерія. Фаховий професіоналізм вимагає від юристів застосування різноманітних джерел і об’єктів інформації з різних галузей знання (економіки, товарознавства, технології виробництва, бухгалтерського обліку). Наприклад, юрист, який працює на підприємстві, має постійно вирішувати бухгалтерські питання під час оформлення претензійно-позовних документів, стягнення дебіторської заборгованості, беручи участь в інвентаризаціях та ревізіях. Слідчий, суддя, адвокат, прокурор мусять розумітися на типових характеристиках злочинної діяльності у відповідних галузях господарства (що дає змогу виявляти механізм створення слідів в обліковій, плановій та технологічній інформації), пізнавати і розуміти можливості використання фахових економічних та бухгалтерських знань у кримінальному, цивільному та адміністративному процесах. Судова бухгалтерія активно використовує такі знання і максимально наближує їх до потреб конкретної юридичної практики.
§ 4. Поняття судової бухгалтерії, її завдання, предмет і методи пізнання Судова бухгалтерія — це спеціальна комплексна дисципліна, що досліджує теоретичні та практичні питання використання спеціальних економічних і бухгалтерських знань в окремих галузях юридичної практики. Судова бухгалтерія має своїм завданням вивчення та усунення деструктивних відхилень у господарській практиці, пов’язаних з економічними злочинами, господарськими правопорушеннями та недоліками в господарській діяльності. Вона також: 1) вивчає закономірності відображення в системі економічної інформації негативних змін у господарській діяльності, зумовлених деструктивними чинниками (злочинами, адміністративними порушеннями тощо); 2) виробляє спеціальні заходи і методи виявлення та усунення цих змін; 3) розробляє наукові основи організації та проведення бухгалтерських, планово-економічних експертиз, ревізій та інвентаризацій, визначає коло питань для їх вирішення експертами, методики взаємодії слідчих та судових працівників із ревізорами та експертами; 4) виробляє критерії оцінки висновків експертів та актів ревізій, а також методики роботи юристів з документами — носіями економічної інформації, що можуть стати доказами у судовій справі. Отже, судова бухгалтерія є комплексною прикладною дисципліною, що містить елементи економічних та юридичних галузей знань. Вона поділяється на Загальну та Особливу частини. У Загальній частині розглядаються питання бухгалтерського, економічного та документального аналізу господарської діяльності. Особлива частина вивчає питання вдосконалення і порядку призначення та використання в процесі право- застосовної діяльності матеріалів інвентаризації, документальної ревізії, судово-економічної експертизи та інших економічних експертиз. Під об’єктами судової бухгалтерії передусім розуміють матеріальні носії інформації економічного характеру (бухгалтерські дані та звіти, планові та аналітичні документи), в яких відображуються як позитивні, так і негативні зміни економіки, бухгалтерського обліку та контролю, аналізу господарської діяльності. Судова бухгалтерія покликана вчасно встановлювати ці зміни, узагальнювати практику і надавати науково обґрунтовані рекомендації юристам з метою якнайефективнішого виконання ними службових обов’язків. Методологічною базою судової бухгалтерії є діалектичний метод пізнання, який спирається, зокрема, на закони про загальний взаємозв’язок явищ природи і суспільства, безперервність розвитку і зміни предметів пізнання, здатність матерії до відображення, а також такі категорії, як частина і ціле, форма і зміст. Судова бухгалтерія активно використовує й загальнонаукові методи та заходи їх реалізації: спостереження, опис, вимірювання, порівняння, експеримент та ін. Водночас вона розробляє фахові суто судово- економічні методи і методики вирішення своїх завдань. До фахових методів судової бухгалтерії належать: метод бухгалтерського аналізу, заснований на використанні контрольних функцій елементів методу бухгалтерського обліку (балансу, рахунків, оцінки, калькуляції); метод економічного аналізу, що базується па принципі несуперечності взаємопов’язаної системи техніко-економічних показників (собівартості, рівня виробництва); метод документального аналізу, заснований на комплексній економічній та юридичній оцінці документів як матеріальних носіїв інформації про негативні відхилення, що трапляються в господарській діяльності.
Запитання до самопідготовки
|