2.1.  Умови праці та методи захисту працівників від негативного впливу шкідливих факторів

Умови праці на виробництві значною мірою визнача­ються наявністю виробничих шкідливостей (шкідливих факто­рів виробничого середовища).

Під виробничими шкідливостями розуміють умови ви­робничого середовища, трудового та виробничого процесів, які за нераціональної організації праці впливають на стан здоров’ я працівників та їх працездатність.

Шкідливі виробничі фактори за харак­тером впливу поділяються на:

1)    фізичні - параметри мікроклімату у приміщенні (те­мпература, вологість, рухомість повітря), вібрації, шум, освіт­леність, різні види випромінювань, нетоксичний пил;

2)    хімічні - токсичні речовини, пил, пара, газ;

3)     біологічні - різні мікроорганізми, бактерії, інфекції;

4)    психологічні - фізичні та нервові психічні наванта­ження, монотонність праці, емоційне перевантаження.

Залежно від характеру походження виробничі шкідливості поділяються на три групи:

-       шкідливості, пов’язані з трудовим процесом. Вони зумовлені нераціональною організацією праці (надмірним на­пруженням нервової системи, напругою органів зору, слуху, ве­ликою інтенсивністю праці тощо);

-       шкідливості, пов’язані з виробничим процесом. Вони виникають через технічні недоліки виробничого устаткування (промислового пилу, шуму, вібрації, шкідливих хімічних речовин, випромінювання). Майже всі вони нормуються шляхом установ­лення стандартів, санітарних норм і кількісно оцінюються;

-       шкідливості, пов’язані із зовнішніми обставинами праці і виробництва. Вони зумовлені недоліками загальних са­нітарних умов на робочому місці (нераціональним опаленням виробничих приміщень та ін.).

Численними дослідженнями гігієністів і фізіологів праці встановлено, що виробничі шкідливості несприятливо вплива­ють на працівників, знижують їх дієздатність та погіршують стан здоров’я.

Наслідком дії виробничих шкідливостей можуть бути:

-       професійні захворювання;

-       посилення захворювання, яке вже має працівник, зниження опірності його організму щодо зовнішніх чинників, які зумовлюють підвищення загальної захворюваності;

-       зниження працездатності та продуктивності праці.

2.1.1.  Мікроклімат виробничих приміщень

На підприємствах на самопочуття, стан здоров’я люди­ни впливає мікроклімат виробничих приміщень, який визнача­ється дією на організм людини температури, вологості, рухо­мості повітря і теплового випромінювання.

Вимоги до мікроклімату виробничих приміщень наве­дені в Державних санітарних нормах (ДСН 3.3.6.O42-99 Мікро­клімат виробничих приміщень).

Виробничий мікроклімат, як правило, відрізняється знач­ною мінливістю, нерівномірністю по горизонталі та вертикалі, різноманітністю сполучень температури, вологості, рухомості повітря, інтенсивності випромінювання залежно від особливос­тей технології виробництва, кліматичних особливостей місцево­сті, конструкцій споруд, організації повітрообміну із зовнішнім середовищем.

Джерелами теплоти повітря на виробни­цтві є:

-       технологічне устаткування, яке має високі температу­ри нагріву (плавильні, сушильні печі, котли, паропроводи та ін.);

-       нагріті до високих температур деталі й розплавлені матеріали, наприклад, метал, скло;

-       теплова енергія, яка виділяється рухомими механіз­мами.

Тепло від усіх цих джерел викликає значне підвищення температури повітря у робочих приміщеннях. Наприклад, у га­рячих цехах у теплий період року температура повітря може досягати 40^о С. Високий температурний режим спостерігається в мартенівських цехах металургійної промисловості, термічних і ливарних - машинобудувної, у фарбувальних, сушильних це­хах тощо. На деяких виробництвах люди працюють при зниже­ній температурі (на складах, у суднобудівній промисловості, елеваторах). Температура повітря на робочому місці вимірю­ється ртутними термометрами. Вплив високих температур на організм людини розглядався у Розділі 1 даного посібника.

Технологічні процеси, пов’язані з підвищеною вологіс­тю, мають місце на підприємствах харчової промисловості (на молоко- та м’ ясокомбінатах), заводах з обробки шкіри, у галь­ванічних і травильних відділеннях машинобудівних підпри­ємств.

Розрізняють абсолютну і відносну вологість повітря. Абсолютна вологість характеризується вмістом парів води в грамах в одиниці об’єму повітря (г/м³). Відносна вологість яв­ляє собою відношення абсолютної вологості повітря до волого­сті при максимальному його насиченні при тій же температурі, виражена у відсотках. Рівень відносної вологості вимірюється гігрометром або психрометром. Вплив вологості на організм людини у поєднанні з температурою та швидкістю рухомості повітря розглядався у Розділі 1 даного посібника.

Зниження негативного впливу мікроклі­мату можна досягти шляхом вжиття таких за­ходів:

-       впровадження раціональних технологічних процесів;

-       механізації та автоматизації виробничих процесів;

-       дистанційного управління;

-       захисту працівників різними видами екранів;

-       раціональної теплової ізоляції устаткування;

-       раціонального розміщення устаткування;

-       ефективного планування і конструкторського рішен­ня виробничих приміщень (гарячі цехи розташовуються в од­ноповерхових приміщеннях);

-       раціональної вентиляції та опалюванням;

-       раціоналізації режимів праці й відпочинку, перерви;

-       спеціального питного режиму;

-       застосуванням спецодягу.

Зниження інтенсивності теплового ви­промінювання досягається застосуванням різних екранів (водяної завіси, скла, сітки), теплоізоляційних матеріалів (азбе­сту, скловати), а також індивідуальними засобами; збільшенням відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.

Заходи захисту працівників від пере­охолодження у виробничих умовах передба­чають: створення захисних споруд від вітру на відкритих майданчиках, застосування пристроїв місцевого опалення на постійних робочих місцях, установлення періодичних перерв у роботі, обладнання спеціальних приміщень для обігріву, вико­ристання спецодягу з достатнім тепловим опором. Надійним захистом від холодного повітря є також повітряна завіса.

Параметри мікроклімату повітряної середи, що зумов­люють оптимальний обмін речовин в організмі і при яких немає неприємних відчуттів і напруженості системи терморегуляції, називаються комфортними, або оптимальними.

Зона, у якій навколишнє середовище повністю відводе теплоту, що виділяється організмом, і відсутня напруженість системи терморегуляції, називається зоною комфорту.

2.1.2.  Запиленість повітря

Чимало виробничих процесів пов’язано з дією промис­лового пилу на працівників. Дрібні частки твердих речовин, зважувані у повітрі, прийнято називати пилом. Наявність поро­ху в повітрі робочих приміщень зумовлена характером та орга­нізацією технологічного процесу, ступенем герметичності уста­ткування, наявністю або відсутністю вентиляційних установок, ефективністю їх роботи.

Пил за походженням поділяється на:

-       органічний (рослинного чи тваринного походження - борошно, цукор, тютюн тощо);

-       неорганічний (металевий), мінеральний (гіпс, цемент  тощо).

Запиленість має місце на виробництві з такими проце­сами, як обточка, обдирка, поліровка, вибиття опок, заточка, шліфовка абразивними кругами. Іноді пил виникає під час го­ріння, транспортування і розважування порошкуватих речовин.

Концентрацію пилу в повітрі робочої зони визначають безпосередньо за допомогою фотопиломіру.

Важливе значення має гігієнічна оцінка пилу, тобто ви­значення її дисперсності (розміру та кількості пилових частин у повітрі). При цьому встановлено, що чим менший розмір час­тинок пилу, тим більша їх біологічна, фізіологічна та хімічна активність.

Пил шкідливій для легень людини. Під його впливом виникає таке тяжке професійне захворювання, як силікоз (при незначних концентраціях - через 6-10 років, а при великих до­зах через 2-3 роки). Це захворювання найбільше виявляється серед працівників гірничої промисловості (бурильників, підри­вників), у керамічному, гончарному виробництві, при шліфу­ванні на піскових каміннях.

Важливою властивістю окремих видів пилу, таких як вугільний, цукровий, пил цинку, алюмінію, борошна та деяких інших є вибуховість.

За певних умов (достатньо високої температури, наяв­ності електричного розряду, полум’я, відповідної концентрації пилу в повітрі) пил здатний вибухнути. Мінімальна концентра­ція пилу, за якої може виникнути вибух, становить для вугілля - 30г/м³, алюмінію - 7г/м³, для цукру - 10г/м³.

Заходи щодо боротьби з пилом різноманітні і, як прави­ло, повинні вживатись у комплексі. Їх можна поділити за характерними ознаками та спрямованістю:

-       скорочення утворення пилу;

-       зменшення запиленості приміщень;

-       ліквідація пилоутворення від устаткування та обме­ження поширення пилу у приміщенні.

До заходів, завдяки яким скорочується утворення пилу, належать:

-       використання прогресивних технологічних процесів та устаткування (формування методом пресування, термомеха­нічні й механічні види зварювання, електрохімічне очищення виливок);

-       герметизація устаткування;

-       влаштування місцевої вентиляції;

-       мокрі способи обдирання та шліфування виливок;

-       зволоження переробних матеріалів;

-       підтримання чистоти приміщень та устаткування.

Якщо санітарно-технічні заходи щодо зниження пилу в робочій зоні не дають достатнього ефекту, необхідно застосо­вувати індивідуальні засоби захисту.

2.1.3.  Освітлення виробничих приміщень

2.1.3.1. Види освітлення.

Освітлення відіграє важливу роль у житті людини. Біля 9O% інформації сприймається через зоровий канал, тому правильно виконане раціональне освітлен­ня має важливе значення для виконання всіх видів робіт. Світло є не тільки важливою умовою роботи зорового аналізатора, а й біологічним фактором розвитку організму людини в цілому Для людини день і ніч, світло і темрява визначають біологічний ритм - неспання та сон. Отже, недостатня освітленість або її надмірна кількість знижують рівень збудженості центральної нервової системи і активність усіх життєвих процесів. Раціона­льне освітлення є важливим фактором загальної культури виро­бництва. Неможливо забезпечити чистоту та порядок у примі­щенні, в якому напівтемрява, світильники брудні або в занедба­ному стані.

Стан освітлення виробничих приміщень відіграє важли­ву роль і для попередження виробничого травматизму. Багато нещасних випадків на виробництві стається через погане освіт­лення. Втрати від цього становлять досить значні суми, а, голо­вне, людина може загинути або стати інвалідом.

Вимоги до освітлення виробничих приміщень наведені в Строительньїх нормах и правилах (СНиП 11-4-79 Естественное и искусственное освещение.).

За джерелом світла освітлення може бути:

• природне - створюване прямими сонячними проме­нями і розсіяним світлом небозводу, мінливе залежно від гео­графічної широти, пори року і часу доби, ступеня хмарності і прозорості атмосфери;
• штучне - створюване електричними джерелами світла;
• сумісне - при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюють штучним.

Конструктивно природне освітлення по­діляють на:

• бокове (одно- і двостороннє), здійснюване через світ­лові отвори у зовнішніх стінах;
• верхнє - через аераційні і зенітні ліхтарі, отвори у по­крівлі і перекритті;
• комбіноване - сполучення верхнього і бокового осві­тлення.

За функціональним призначенням розрі­зняють наступні види природного освітлення:

• робоче - призначене для забезпечення нормального виконання виробничого процесу, проходження людей, руху транспорту і є обов’язковим для усіх виробничих приміщень;
• аварійне - створюють для продовження роботи у тих випадках, коли трапляється раптове вимкнення робочого освіт­лення (під час аварій) і пов’язані з цим порушення нормального обслуговування обладнання, які можуть викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо;
• евакуаційне - призначене для забезпечення евакуації людей з виробничого приміщення під час аварій та вимкненні робочого освітлення; організується у місцях небезпечних для проходження людей, на сходах, уздовж основних проходів ви­робничих приміщень, у яких працюють понад 50 осіб;
• охоронне - розміщують вздовж границь територій, що охороняються спеціальним персоналом;
• чергове - застосовується в нічний час або за умов об­меженої видимості, у разі потреби використовується частина освітлювачів будь-якого виду освітлення.

Штучне освітлення за конструктивним виконанням може бути:

• загальним;
• комбінованим.

Систему загального освітлення застосовують у примі­щеннях, де по всій площі виконуються однотипні роботи (лива­рні, зварювальні, гальванічні цехи), а також у адміністративних, конторських і складських приміщеннях.

Розрізняють загальне рівномірне освітлення (світловий потік розподіляється рівномірно по всій площі без урахування розміщення робочих місць) і загальне локалізоване освітлення (з урахуванням розміщення робочих місць).

Для виконання точних зорових робіт і освітлення тільки робочих поверхонь призначене місцеве освітлення.

Освітлення повинно забезпечувати:

-       достатню яскравість робочої поверхні (характеризує здатність поверхні відбивати світловий потік, що на неї падає);

-       постійність освітленості робочої поверхні у часі;

-       зручність і простоту в експлуатації, довговічність, відповідність вимогам естетики, електробезпеки, а також не по­винне бути причиною вибуху і пожежі.

2.1.3.2. Методи контролю освітлення.

Джерела світла розміщуються у спеціальній освітлювальній апаратурі, основна функція якої - перерозподіл світлового потоку лампи з метою підвищення ефективності освітлювальної установки. Комплекс, що складається із джерела світла і світлової арматури, назива­ється освітлювачем або освітлювальним приладом.

Нормування освітленості здійснюється згідно з СНиП 23-O5-95 Естественное и искусственное освещение.

Освітленість контролюють за допомогою приладів, що називаються люксометрами. Їх робота основана на застосуванні фотоелементів. У процесі контролю освітленості перевіряють усі кількісні та якісні характеристики освітлення. Виявлені від­хилення від норм освітленості усувають, змінюючи тип ламп, їх потужність, перерозподіляючи освітлювачі або змінюючи їх. Результати перевірки освітленості актуються. Фактична освіт­леність повинна бути не нижчою за нормовану, помножену на коефіцієнт запасу.

2.1.4.  Шум та заходи щодо його зниження

Одним із найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації, є шум. Виробничий шум - це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність.

Вимоги до припустимих рівнів шуму наведені в Держа­вних санітарних нормах (ДСН 3.3.6.037-99 Державні санітарні норми виробничого щуму, ультразвуку та інфразвуку).

Вимоги до заходів і засобів захисту від шуму наведені в Строительньїх нормах и правилах (СНиП 11-12-77 Здания и со- оружения. Защита от шума).

Джерелами шуму є: всі види транспорту, насоси, проми­слові об’єкти, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо. З шумом пов’язані деякі технологічні процеси - клепання, карбування, обрубка, вибивка лиття, шта­мповка, робота на ткацьких верстатах, випробування авіадвигу­нів тощо.

В останні роки шум став одним із небезпечних факторів зовнішнього середовища на виробництві. Це пов’язано з підви­щенням потужності та продуктивності машин, їх повсюдним застосуванням на всіх ділянках і сферах виробництва. Вимірю­вання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювача- ми та аналізаторами спектра шуму. Рівень шуму на робочих мі­сцях потрібно контролювати не менше одного разу на рік. В умовах виробництва, як правило, мають місце шуми різної ін­тенсивності і спектри, які виникають унаслідок дії різноманіт­них механізмів, агрегатів та інших пристроїв.

Класи умов праці залежно від рівня шу­му поділяються на допустимі, які відповідають гранично допустимим рівням (ГДР) згідно з Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6 O37-99, шкідливі та небезпечні.

Шум несприятливо впливає на людину. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, що нерідко призводить до професійних захворювань (глухуватості і глухоти). Найбільша втрата слуху спостерігається протягом перших десяти років ро­боти, і з плином часу ця небезпека зростає.

Проте тривалий шум впливає не лише на слух. Він робить людину нервовою, погіршує її самопочуття, знижує працездат­ність та швидкість руху, сповільнює розумовий процес. Усе це може спричинити аварію на виробництві. Наслідки впливу шуму на організм людини розглядалися у Розділі l даного посібника.

Найефективніший засіб боротьби із шумом - зниження його в джерелі створення.

Для цього вживають наступні заходи:

-       заміна устаткування ударної дії на устаткування без ударної дії. Так, ефективними є заміна клепання клепальними молотками на гідравлічне клепання чи зварювання, застосуван­ня прокладок великим внутрішнім тертям (гуми), поглинаючих коливальну енергію;

-       заміна металу іншими матеріалами - пресованим текстолітом, капроном та різними пластмасами;

-       використання змащувальних матеріалів (наприклад, машинного масла при різанні та шліфуванні металу) для боро­тьби з шумом тертя в джерелі його створення. Своєчасне змазу­вання не тільки забезпечує безшумну роботу устаткування, а й зменшує зношення деталей, підвищує їх довговічність;

-       організаційно-технічні заходи, такі як своєчасний ремонт, догляд та відповідне зберігання ручного механізовано­го інструмента.

Зменшення шуму на шляху його поши­рення в тих випадках, коли зниження шуму в джерелі його створення не досягло потрібних результатів, рекомендується використовува­ти :

-       місцеву та загальну звукоізоляцію. Місцева звукоізо­ляція здійснюється у вигляді боксів, де розміщують окремий агрегат чи технологічну лінію. Застосовуються також різні конструкції звукоізолювальних кабін з цегли, бетону та інших будівельних матеріалів, завдяки яким можна забезпечити прак­тично будь-яке необхідне зниження шуму. Загальна звукоізоля­ція досягається створенням загорож (стін, стель) із звукопогли­нальних матеріалів (цеглини, бетону, залізобетону);

-        шумовловлювальні екрани, поглинальні фільтри, глу­шителі шуму. Важливу роль у боротьбі з шумом відіграють архі­тектурно-будівельні і планувальні рішення при проектуванні та будівництві промислових споруд. Шумні цехи підприємств по­винні бути сконцентровані в одному - двох місцях. Їх необхідно оточувати зеленою зоною для послаблення шуму. За зеленою зо­ною слід розташовувати цехи середньої шумності, за ними - безшумні цехи й адміністративні приміщення. Приміщення з джерелом шуму залежно від його інтенсивності слід розташову­вати на відстані 100, 200 та 1000 м від безшумних приміщень.

Одним із важливих профілактичних засобів попере­дження стомлення через дію шуму є чергування періодів робо­ти і відпочинку. Відпочинок знижує негативний вплив шуму на працездатність лише в тому разі, якщо його тривалість та кіль­кість відповідають умовам, у яких відбувається найефективніше відновлення нервових центрів. Важливе значення для осіб, за­йнятих на роботах із шумом, має короткочасний відпочинок під час роботи, а також організоване дозвілля поза робочим часом.

Захист від високочастотного шуму забезпечують засоби індивідуального захисту (навушники, заглушки для вух та ін.). Працівники, які направляються у цехи з високим шумом, пови­нні обов’ язково проходити медичні огляди, а під час праці для профілактики профзахворювань - профілактичні медичні огляди не менш одного разу на рік. Такі огляди допомагають своєчасно виявити зміни у стані здоров’я і запобігти профзахворюванню.

Нормування шуму для робочих місць регламентується санітарними нормами та державним стандартом. Захист від шуму регламентують такі документи: ГОСТ 12.1.003-83 Шум. Общие требования безопасности, ДСН 3.3.6.037-99 Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку.

2.1.5.  Вібрації та заходи щодо їх зниження

Деякі виробничі процеси пов’ язані з вібрацією.

Вібрація - це тремтіння всього тіла або окремих його частин унаслідок виконання певних робіт.

Джерелом вібрації є механічні, пневматичні й електри­чні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, вста­новлене без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні і сільськогосподарські машини. За характером впливу на організм розрізняють загальну та локальну вібрацію. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, лока­льна - зумовлює до коливання лише окремих частин тіла (рук, передпліччя, ніг). Наслідки дії вібрацій на організм людини розглядалися у розділі 1 даного посібника.

Класи умов праці залежно від рівня вібрації згідно з Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6037-99 поділя­ються на допустимі, шкідливі та небезпечні.

Вживаються колективні та індивідуальні заходи бороть­би з вібрацією. До перших належать, віброгасіння, віброізоляція та вібропоглинання.

Віброгасіння - вібруючі машини з динамічним наванта­женням (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюють на окре­мі фундаменти.

Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружинними або комбінова­ними віброізоляторами.

Вібропоглинання здійснюється покриттям машин в’язкими матеріалами (мастикою), використанням масляних ванн для зубчастих зчеплень. Дистанційне керування дозволяє виключати постійне знаходження людини в зоні шкідливих віб­рацій.

До засобів індивідуального захисту від вібрації відно­сяться: спеціальне віброзахистне взуття, рукавиці з м’ якими надолонниками.

2.1.6. Випромінювання та заходи щодо зниження їх впливу

Джерела випромінювання мають місце в різних галузях виробництва: промисловості, сільському господарстві, медици­ні, атомній енергетиці (ядерні реактори). Ризик випромінюван­ня виникає також під час роботи на рентгенівських установках, з радіоактивними ізотопами, при дефектоскопії металів, конт­ролі якості зварних з’єднань, під час роботи на комп’ютерах тощо.

Випромінювання поділяється на іонізуюче, ультрафіо­летове, електромагнітне, лазерне.

Іонізуючим є будь-який вид випромінювання, взаємодія якого із середовищем спричиняє виникнення електричних заря­дів різних знаків. Проникаючи до організму людини та прохо­дячи через біологічну тканину, воно призводить до загибелі клітин, порушує функції центральної нервової системи, що, у свою чергу, викликає порушення функції залоз внутрішньої се­креції, зміни судинної проникності. Внаслідок цих змін пору­шується нормальний перебіг біохімічних процесів та обмін ре­човин, що призводить до променевої хвороби.

Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся; впливаючи на очі, - ката­ракту. Механізми дії іонізуючого випромінювання на організм людини розглядався у Розділі l даного посібника.

Захист від іонізуючих випромінювань забезпечується такими засобами та методами:

-       ізоляцією або захищенням джерел випромінювання за допомогою спеціальних камер, огорож, екранів;

-       обмеженням часу перебування персоналу в радіацій­но небезпечній зоні;

-       відділенням робочого місця від джерел випроміню­вання;

-       використанням дистанційного керування;

-       застосуванням приладів сигналізації і контролю;

-       використанням засобів індивідуального захисту.

Ультрафіолетове випромінювання, джерелами якого є електродугове зварювання, плазматичне обладнання, газороз­рядні лампи тощо, негативно впливає на людину. Дія його по­лягає в порушенні поділу та загибелі клітин. Великі дози ви­промінювання можуть призвести до уражень шкіри та органів зору.

Виділяють наступні засоби захисту від ультрафіолетового випромінювання:

-        екранування джерел випромінювання;

-        загородження робочих місць щитами, ширмами, спеціальними кабінами;

-        застосування індивідуальних засобів захисту (спец­одягу, спецвзуття, захисних окулярів, рукавиць).

Електромагнітне випромінювання - це процес утворен­ня вільного електромагнітного поля, що випромінює заряджені частинки, які прискорено рухаються. Його головними джерела­ми є телевізійні передачі та радіолокаційні станції, пристрої стільникового й інших видів радіозв’язку, високовольтні мере­жі електропередач, комп’ютерна техніка тощо.

Ступінь біологічного впливу електромагнітних полів на організм людини залежить від частоти коливань, напруженості та інтенсивності поля, тривалості його впливу.

Вимоги до заходів та засобів захисту від електромагніт­ного випромінювання наведені в Державних санітарних нормах (ДержСанПіН 239-96 Державні санітарні норми і правила захи­сту від впливу електромагнітних випромінювань).

Підвищений рівень електромагнітних випромінювань шкодить здоров’ ю людини. Особливості їх впливу розглядалися в Розділі 1 даного посібника.

Захист від електромагнітного ви - промінювання здійснюється через:

1)  дистанційний контроль і керування в екранованому приміщенні. Захисні властивості екранів базуються на ефекті послаблення напруженості електричного поля в просторі по­близу заземленого металевого предмета. Екрани виготовляють­ся у вигляді металевої сітки, розміщеної між екранним просто­ром та джерелом електричного поля;

2)   організаційні заходи (проведення дозиметричного контролю, медичних оглядів, додаткову відпустку, скорочення робочого часу);

3)    застосування засобів індивідуального захисту (оку­лярів, шоломів, рукавиць, спеціального взуття, спецодягу).

Екранувальні костюми виготовляються зі спеціальної механізованої струмопровідної тканини у вигляді комбінезона, куртки зі штанами. Впровадження електронної техніки все бі­льше поширюється на промислових підприємствах.

Необхідно докладніше зупинитися на негативному впливі на людину роботи на комп’ютері. Під час роботи за комп’ютером виникають небезпечні й шкідливі фактори, які поділяються на фізичні та психофізіологічні, пов’язані з вели­ким обсягом оброблюваної інформації.

До фізичних факторів належать: підвищене значення напруги електричного поля, збільшений рівень електромагніт­ного випромінювання, підвищений рівень статичної електрики, зростаючий рівень іонізації повітря.

До психофізіологічних факторів належать: статичні та динамічні перевантаження, розумове перенапруження, перена­пруження зору при роботі з екранами пристроїв.

За даними Міжнародної організації праці (МОП) у опе­раторів, які обслуговують дисплейну техніку, погіршується зір, з’являються м’язові болі, реєструються гінекологічні захворю­вання, психічні та нервові розлади, захворювання серцево- судинної системи, новоутворення. Наслідки залежать від кіль­кох факторів: тривалості роботи з дисплеєм, інтенсивності пра­ці тощо.

Професійний ризик операторів, які обслуговують комп’ютери, пов’язаний з можливим опроміненням. Катодне, ультрафіолетове, інфрачервоне, радіочастотне випромінювання екрана також можуть становити певну небезпеку. Однак з при­воду її серйозності думки спеціалістів розходяться. Одні вва­жають, що випромінювання від дисплея, як від звичайного те­левізора, не перевищує допустимих норм. Інші наполягають, що шкода від дисплейної техніки порівняно з телевізором знач­но більша. Останнє пояснюється близькістю екрана та триваліс­тю роботи.

Усі наведені типи професійного ризику під час роботи з дисплейною технікою, накладаючись на стресові ситуації, нері­дко спричинюють нервові, психічні та захворювання серцево- судинної системи. В Україні розроблені й діють нормативні до­кументи, що регламентують роботи з візуальними дисплейними терміналами.

Вимоги до умов роботи з комп’ютерами наведені в Державних санітарних нормах (ДержСанПіН 3.3.2-007-98 Сані­тарні норми роботи за візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин).

Одним із найбільш ефективних напрямів вирішення за­значених питань є широке і швидке поширення атестації та ра­ціоналізації робочих місць, пов’ язаних із візуальними дисплей­ними терміналами й електронно-обчислювальною технікою.

При цьому необхідно звернути увагу на такі вимоги:

-      обмеження часу постійного перебування службовців і робітників біля пульту дисплея (не більше чотирьох годин на зміну);

-      обмеження контролю за обсягом оброблюваної опе­ратором інформації;

-      видачу дозволів на довільні перерви в роботі;

-      створення умов для участі працівників в інших видах діяльності;

-      впровадження бригадного методу організації праці;

-      підвищення значення розумової діяльності в роботі операторів завдяки раціональному розподілу робочого часу.

Лазерне випромінювання має місце у техніці, медицині, де використовуються лазери. Лазерне випромінювання перш за все впливає на очі (ушкоджує сітчатку очей). Серед засо­бів захисту виділяють:

-       застосування телевізійних систем спостереження за технологічним процесом, захисних екранів;

-       системи блокування та сигналізації;

-       загородження лазерно небезпечної зони;

-       індивідуальні засоби захисту (спеціальні протилазе- рні окуляри, щитки, маски, спецодяг, рукавиці).

2.1.7.  Основні засоби забезпечення охорони праці

Під час проектування і виготовлення машин і обладнан­ня необхідно враховувати основні вимоги безпеки для обслуго­вуючого їх персоналу, а також надійність і безпеку експлуатації цих пристроїв.

При здійсненні різноманітних технологічних операцій на виробництві виникають небезпечні зони і/або шкідливі ви­робничі чинники. Прикладом таких чинників можуть служити небезпека механічного травмування (отримання травм в резуль­таті впливу рухливих частин машин і обладнання, пересувних виробів, предметів, що падають з висоти, тощо), небезпека ура­ження електричним струмом, вплив різноманітних видів ви­промінювання (теплового, електромагнітного, іонізуючого), ін- фра- та ультразвуку, вібрації тощо.

Розміри небезпечної зони можуть бути постійними і змі­нюваними. Перше пов’ язано з переміщенням елементів облад­нання, транспортних засобів, а також персоналу.

Для захисту від дії небезпечних і шкідливих виробничих чинників використовують засоби колективного та індивідуаль­ного захисту. Основні засоби колективного захи­сту, що поділяються на обмежувальні, запо­біжні, блокувальні, сигналізаційні, системи дистанційного управління машинами і обладнан­ням, а також спеціальні.

Обмежувальними засобами захисту, або огородження­ми називають пристрої, що перешкоджають появі людини в не­безпечній зоні. Огородження можуть бути стаціонарними (не- знімними), рухомими (знімними) і переносними. Огородження виконуються у вигляді різноманітних сіток, решіток, екранів, кожухів тощо. Вони повинні бути таких розмірів і встановлені таким чином, щоб у будь-якому випадку виключити доступ лю­дини до небезпечної зони.

При встановленні огороджень треба до­держуватися певних вимог:

1)   огородження повинні бути достатньо міцними, щоб витримати удари часток (стружки), що виникають при обробці деталей, а також випадковий вплив обслуговуючого персоналу, і надійно закріпленими;

2)    огородження виготовляються із металів (як суцільних листів, так і сіток, решіток), пластмас, дерева, прозорих матері­алів (органічного скла тощо);

3)    всі рухомі частини машин повинні бути закриті ого­родженнями;

4)    внутрішня поверхня огороджень повинна бути пофа­рбована у яскраві кольори (яскраво-червоний, помаранчевий), щоб було помітно, якщо огородження зняте;

5)    забороняється робота зі знятим або несправним ого­родженням.

Запобіжні пристрої - це такі пристрої, що автоматично вимикають машини або агрегати при виході будь-якого параме­тру обладнання за межі допустимих значень. Ця ланка руйну­ється або не спрацьовує при відхиленні режиму експлуатації обладнання від нормального. Загальновідомий приклад такої ланки - плавкі електричні запобіжники (“пробки”), призначені для захисту електричної мережі від великих струмів, що викли­кані короткими замиканнями і дуже великими перевантажен­нями. Такі струми можуть пошкодити електроапаратуру й ізо­ляцію дротів, також призвести до пожежі. Плавкий запобіжник діє наступним чином: струм проходить через тонкий дріт (пла­вку вставку), розтин якого розраховано на певний максималь­ний струм. При перевантаженні дріт розплавляється, вимикаю­чи несправну або перевантажену струмом ланку мережі.

Прикладами пристроїв такого типу можуть служити запо­біжні клапани і розривні мембрани, установлені на ємності, що працюють під тиском, для запобігання аваріям, різноманітні галь­муючі пристрої, що дозволяють швидко зупиняти рухомі частини обладнання, кінцеві вимикачі і обмежувачі підйому, що оберіга­ють рухомі механізми від виходу за встановлені межі тощо.

Блокувальні пристрої виключають можливість проник­нення людини в небезпечну зону або усувають небезпечний чинник на час перебування людини в небезпечній зоні. За прин­ципом дії розрізняють механічні, електричні, фотоелектричні, радіаційні, гідравлічні, пневматичні і комбіновані блокувальні пристрої.

Широко відоме застосування фотоелектричних блоку­вальних пристроїв у конструкціях турнікета на входах станцій метрополітену. Проходження через турнікет контролюється світловими променями. При несанкціонованій спробі прохо­дження через турнікет на станцію (не зчитано код магнітної карточки) він відсікає світловий потік, що падає на фотоеле­мент. Зміна світлового потоку подає сигнал на вимірювально- командний пристрій, що приводить до дії механізми, які пере­кривають прохід. При санкціонованому проходженні блокува­льний пристрій вимикається.

Сигналізаційні пристрої — призначені для інформування персоналу про роботу машин і обладнання, попередження про відхилення технологічних параметрів від норми або про безпо­середню загрозу.

За способом надання інформації розрізня­ють звукову, візуальну (світлову) і комбіновану (світло­звукову) сигналізацію. У газовому господарстві використову­ють одораціонну (за запахом) сигналізацію про витік газу, під­мішуючи до газу пахучі речовини.

В умовах підвищеного шуму рекомендується викорис­товувати візуальну сигналізацію, котра вмикає різні джерела світла, світлові табло, кольорове фарбування тощо. Для звуко­вої сигналізації використовують сирени або дзвоники.

Залежно від призначення всі системи сигналі­зації прийнято поділяти на оперативну, попереджувальну, роз­пізнавальну.

Оперативна - надає інформацію про перебіг різних тех­нологічних процесів. Для цього використовуються різноманітні вимірювальні прилади: амперметри, вольтметри, манометри, термометри тощо.

Попереджувальна - вмикається у разі виникнення не­безпеки. У пристроях цієї сигналізації використовують всі за­значені способи надання інформації.

Розпізнавальна - служить для виділення найнебезпечні- ших вузлів і механізмів промислового обладнання, а також зон.

У червоний колір фарбують сигнальні лампочки, що по­переджають про небезпеку, кнопку “стоп”, протипожежний інвентар, струмопровідні шини тощо. У жовтий - елементи буді­вельних конструкцій, які можуть бути причиною отримання травм персоналом, внутрішньозаводський транспорт, огоро­дження, встановлені на межах небезпечних зон, тощо. У зеле­ний колір фарбують сигнальні лампочки, двері евакуаційних і запасних виходів, конвеєри, рольганги та інше обладнання.

Колір балону для транспортування і зберігання стисне­них і розчинених газів залежить від його вмісту. Також на їх поверхню наносять напис відповідного кольору, а у деяких ви­падках - відрізнювальні смуги. Наприклад, якщо в балоні транспортують азот, то колір балону - чорний, текст напису - жовтий, колір смуги - коричневий; якщо аміак, то колір ба­лону - жовтий, текст напису - чорний.

Системи дистанційного управління основані на викори­станні телевізійних і телеметричних систем, а також візуального спостереження з віддалених на достатню відстань від небезпеч­них зон. Керування роботою обладнання з безпечного місця до­зволяє перевести персонал з важкодоступних зон та зон підви­щеної небезпеки. Найчастіше системи дистанційного управління використовують у роботі з радіоактивними, вибухонебезпечни­ми, токсичними і легкозаймистими речовинами і матеріалами.

У деяких випадках застосовуються спеціальні засоби за­хисту: дворучне вмикання машин (здійснюється двома рукоят­ками) і виключає непередбачуваний запуск цих пристроїв), різ­номанітні системи вентиляції, глушники шуму, освітлювальні прилади, захисне заземлення тощо.

У тих випадках, коли не передбачені колективні засоби захисту працюючих або ж вони не надають потрібного ефекту, використовують індивідуальні засоби захисту.