1.1.   Безпека життєдіяльності як елемент безпекознавства

1.1.1.   Наукові засади безпеки життєдіяльності

Як наука безпека життєдіяльності людини є однією із складових безпекознавства. Моделлю наукової основи безпеч­ної життєдіяльності визначено новітню комплексну біотехгу- манітарну науку та світоглядно-професійну дисципліну - севі- тологію (Sevitologos як Sevitalitologo) та її складові науки і компоненти, а саме: сек’юритологію (лат. Sa+curity - безпеч­ність, упевненість, гарантія, здійснення і вчення) - науку про безпекознавство як про властивості, здібності та здатності лю­дини створювати й підтримувати свій безпечний стан; сефето- логію (лат. Sa+Fety - безпека, безпечність, вчення) - науку про безпекознавство як стан захищеності людини від ризиків, загроз і небезпек природного та штучного походження; віталітологію (дат. Vita+lity - життєдіяльність і вчення науки про життєзнавст- во) - науку про життєдіяльність людини.

Безпека життєдіяльності базується як на досягненнях віт­чизняних учених, так і напрацюваннях закордонних фахівців у галузі безпеки. У Європейській програмі навчання у сфері наук з ризиків “FORM OSE“ зазначено, що науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер, складовими яких є гумані­тарні (філософія, теологія, лінгвістика), природничі (математи­ка, фізика, хімія, біологія), інженерні (опір матеріалів, інженер­на справа, електроніка) науки, науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка) та науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Виходячи з уявлень науки про безпеку, можна вважати, що гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про люди­ну та суспільство є складовими галузі знань, яка називається безпекою життєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева безпеки життєдіяльності, кроною якого є охорона і гігіє­на праці, пожежна безпека, цивільний захист, інженерна психо­логія, промислова екологія тощо.

Безпека життєдіяльності як галузь наукових знань гли­боко досліджує проблеми життєдіяльності, намагаючись охопи­ти всі сфери життя і діяльності людини. Об ’єктами досліджен­ня в теорії безпеки життєдіяльності є людина і навколишнє се­редовище в їх найширшому розумінні, а предметами - дослі­дження небезпеки для людини її взаємодії з навколишнім сере­довищем і заходи безпеки.

Складовими поняттями безпеки життєдіяльності є :

-        безпека - стан об’єкта небезпеки, за якого відсутні рі­зного роду небезпеки і загрози, що можуть завдати шкоди (збитків) життєво важливим інтересам людини;

-        небезпека - потенційний результат взаємодії людини з навколишнім середовищем, здатний завдати шкоди (збитків) життєво важливим інтересам людини;

-        об’єкт небезпеки (людина) - (залежно від ситуації) індивід, особа, об’ єднання людей (громад, спільноти) різного рівня аж до світової спільноти;

-        навколишнє середовище (довкілля) - природне сере­довище і середовище, перетворене людиною (соціа­льне і техногенне);

-        загроза - небезпека на стадії переходу з можливості в дійсність;

-        небезпечна ситуація - стан, явища, події, за яких ви­никла небезпека для об’єкта;

-        катастрофа - подія, внаслідок якої загинула велика кількість людей;

-       рівень безпеки - кількісне вираження безпеки об’єкта;

-        суб ’єкти безпеки - люди (від індивідуума до систем безпеки об’ єднань різного рівня);

-        культура безпеки - способи і результати розумної життєдіяльності людини в галузі забезпечення безпе­ки, а також ступінь розвиненості особистості і суспі­льства в цій галузі.

Як наукова категорія безпека життєдіяльності використовує чіткі наукові поняття та визначення. Основні з них необ­хідно розглянути детальніше.

Базовим поняттям безпеки життєдіяльності є поняття без­пеки. Державний стандарт України (ДСТУ 2293-99) визначає термін “безпека” як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. Дуже часто можна зустріти визначення безпеки як “такий стан будь-якого об’єкта, за якого йому не за­грожує небезпека”. Безпеку можна визначити і як стан діяльнос­ті, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небез­пек або ж відсутня небезпека.

Безпека людини - поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. “Безпека - невід’ємна складова характеристика стратегічного напряму людства і базисна потреба людини”, - так зазначено в конвенції ООН “Про сталий людський розвиток”. Такий розви­ток веде не тільки до економічного, а й до соціального, культу­рного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Дуже важливим є поняття “життєдіяльність”. Хоч воно виникло з початку існування людства, сам термін “життєдіяль­ність” порівняно новий. Слово “життєдіяльність” складається з двох слів: “життя” і “діяльність”, тому необхідно з’ясувати зміст кожного з них.

Згідно з енциклопедичним визначенням, життя є одні­єю з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосуван­ня до середовища та наявність обміну речовин і реакції на по­дразнення. У науковій літературі наводиться таке: життя - це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фі­зичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспі­льних конгломератів.

З цього досить складного визначення можна виділити головне: життя необхідно розглядати як послідовний, упоряд­кований обмін речовин і енергії.

Невід’ємною властивістю всього живого є активність. Отже, активність є властивістю всього живого, тобто термін “життя” уже деякою мірою передбачає активну діяльність. Тоді як діяльність є специфічно людською формою активності, необ­хідною умовою існування людського суспільства, зміст якої по­лягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини на­вколишнього середовища.

Діяльність - це основа розвитку особистості людини. Як елемент природи і ланка в глобальній екологічній системі, люди­на відчуває на собі вплив природного світу. Завдяки своїй діяль­ності, яка поєднує її біологічну, соціальну та духовно- культурну сутності, людина сама впливає на природу, змінюю­чи та пристосовуючи її відповідно до законів суспільного роз­витку для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб. Водночас у процесі своєї діяльності з метою поліпшення побу­тових умов людина настільки змінила природу - середовище свого буття, що воно стало небезпечним для її існування. Спра­ведливо вважають, що небезпека для людини виникла з того ча­су, коли вона почала користуватися вогнем.

Отже, під життєдіяльністю розуміється не просто дія­льність людини в навколишньому середовищі, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи лю­дей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих по­треб і можливостей. Життєдіяльність - це створення людиною умов для свого існування і розвитку за допомогою перетворен­ня речовини, енергії, інформації в собі і в навколишньому сере­довищі.

Безпека життєдіяльності може визначатися як якість життєдіяльності, за якої не створюються небезпеки й загрози, здатні завдати шкоди (збитків) життєво важливим інтересам людини. Безпека життєдіяльності визначається як галузь знань та науково-практична діяльність, спрямована на форму­вання безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення за­гальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властиво­стей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захи­сту здоров’ я та життя людини і середовища її проживання.

1.1.2.   Безпека життєдіяльності як галузь знань

Безпека життєдіяльності як галузь знань є складовою науки безпекознавства. У становленні й розвитку безпеки жит­тєдіяльності як науки можна виділити три етапи.

Перший етап починається з давніх часів і триває до по­чатку 80-х рр. XX ст. Він характеризується формуванням мето­дів та напрямів щодо питань, пов’язаних із безпекою життєдія­льності. Найважливішим результатом цього етапу слід вважати формування у свідомості людей необхідності вирішення про­блем безпеки їх життєдіяльності. В рамках кожного з напрямів (наукових дисциплін) розглядалися окремі складові, які забез­печували безпеку людини. Наприклад, екологія та охорона до­вкілля торкалися питань безпеки людини з точки зору збере­ження біосфери - природної основи всього живого на землі; охорона праці - питань безпеки людини на виробництві; меди­цина - питань впливу на здоров’я людини шкідливих речовин та об’єктів, у тому числі біологічних; цивільна оборона - пи­тань порятунку.

Перший президент Академії наук України В.І. Вернад- ський одним із перших у світі звернув увагу на погіршення яко­сті навколишнього середовища внаслідок діяльності людини. За визначенням Вернадського, людина стала наймогутнішою гео­логічною силою на планеті, людська діяльність почала переви­щувати масштаби найпотужніших стихійних лих.

Другий етап розпочався з 80-х рр. XX ст., коли розгор­нулася робота з систематизації наукових та практичних розро­бок, що торкалися тією чи іншою мірою питань, пов’язаних з безпекою людини, у єдиний напрямок.

Наприкінці ХХ - початку XXI ст. розпочався третій етап, який визначається як етап формування й розвитку фун­даментальної і комплексної науки про безпеку життєдіяльності людини. Про це свідчать активна робота і наукові праці у цій галузі вчених усього світу. Діяльність науково-дослідних та на­вчальних закладів і спеціалізованих рад із захисту докторських та кандидатських дисертацій, щорічні конференції, наукові чи­тання, випуск журналів “Надзвичайна ситуація” і “Безпека жит­тєдіяльності”, підготовка фахівців за спеціальністю і спеціалі­заціями безпеки життєдіяльності тощо красномовно свідчать про створення науково-теоретичних засад вирішення проблем безпечної життєдіяльності в Україні.

З середини 90-х рр. XX ст. в Україні для входження на­шої держави у світовий науково-інформаційний та освітній простори розпочали свою діяльність міжнародні академії без­пеки життєдіяльності або їх відділення. З 2000 р. Україна є чле­ном Європейської асоціації безпеки життєдіяльності, яка функ­ціонує з метою освіти для безпеки осіб, установ, закладів і фірм в об’єднаній Європі.

1.1.3. Безпека життєдіяльності як навчальна дисципліна

Вивчення дисципліни “Безпека життєдіяльності” має на меті: забезпечити знаннями студентів про загальні власти­вості небезпек, фактори їх впливу на життя і здоров’я людини і на цій основі сформувати необхідні у майбутній практичній ді­яльності фахівця-юриста уміння і навички для захисту від шкі­дливих та небезпечних факторів небезпек у навколишньому се­редовищі.

Предмет дисципліни - теоретичні основи безпеки жит­тєдіяльності людини та способи і засоби забезпечення захисту працівників від небезпек.

Завдання дисципліни - вивчення джерел виникнення небезпек, наслідків їх реалізації, негативних факторів, які впли­вають на життєдіяльність людини, формування вмінь і навичок практичного застосування способів та засобів захисту праців­ників правоохоронних органів за умов дії наслідків небезпек.

Вивчення дисципліни “Безпека життєдіяльності” відбу­вається у поєднанні теоретичних і практичних форм навчання: лекцій, практичних, семінарських занять, самостійної роботи, контрольних заходів.

На лекціях викладаються теоретичні основи безпеки життєдіяльності, основні способи і засоби захисту людини в умовах дії наслідків реалізації небезпек.

На практичних заняттях здійснюється детальний роз­гляд як окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, так і вправ, за допомогою яких формуються вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.

На семінарських заняттях у формі дискусії поглиблено розглядається теоретичний матеріал попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на основі інди­відуально виконаних завдань.

Самостійна робота є основним засобом засвоєння сту­дентом навчального матеріалу в час, вільний від обов’язкових навчальних занять. На самостійну роботу виносяться завдання з доопрацювання матеріалів практичних занять, робота в інфор­маційних мережах, складання конспектів тем для самостійного вивчення.

Метою виконання індивідуальної роботи є поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти отримують у процесі вивчення положень дисципліни, а також застосування цих знань на практиці. Індивідуальна робота виконується у фо­рмі навчально-дослідного завдання з підготовки плану- конспекту і проведення занять за тематикою дисципліни.

На заключному етапі вивчення дисципліни проводиться залік, метою якого є оцінювання рівня знань і вмінь студентів із навчальної дисципліни. На залік виносяться вузлові питання і практичні завдання, що потребують вміння студентів синтезу­вати знання з дисципліни. На консультаціях студенти можуть отримувати відповіді на конкретні запитання або пояснення пе­вних теоретичних положень чи аспектів їх практичного засто­сування.

У результаті вивчення дисципліни студент повинен:

-     знати сутність понять “безпека” і “небезпека” в на­вколишньому середовищі; основні ознаки, види, рівні і критерії надзвичайних ситуацій та джерел їх виникнення; можливий ха­рактер, наслідки і методи оцінки впливу факторів навколиш­нього середовища на життєдіяльність людини, способи і засоби захисту працівників, правила поведінки при перебуванні в умо­вах небезпек та в небезпечних ситуаціях;

-     вміти проводити розрахунки щодо визначення показ­ників небезпек і надзвичайних ситуацій; вибирати і застосову­вати необхідні методи оцінки їх можливих наслідків, вирішува­ти завдання з оцінки радіаційно небезпечних ситуацій; визнача­ти найбільш доцільні способи, засоби та заходи захисту для конкретної ситуації; здійснювати підготовку і проводити занят­тя з питань безпеки життєдіяльності.