ВСТУП

Безпрецедентні трансформації світу, свідками яких ми є, спричинили докорінну зміну уявлень про безпеку та стали по­штовхом до радикального переосмислення місця безпеки в іє­рархії потреб людини. Сьогодні нагальною є проблема пошуку шляхів безпекостворення та розвитку оновленої системи безпе­ки, формування нового наукового напряму, предметом якого є безпека - безпекознавства.

Безпекознавство - це міждисциплінарна наука, яка ви­вчає закономірності ефективного забезпечення безпеки, що ре­алізуються через відповідні відносини у сфері безпеки.

Концептуальним ядром безпекознавства є ідеологія безпекостворення, яка постає як ідея безпеки. Безпекостворення виступає життєдайною основою ідеї безпеки, а безпека людини, суспільства, держави, навколишнього енерго-інформаційного середовища у своїй органічній єдності - цілісною вартістю ідеї безпеки, основою сучасних безпекотворчих процесів.

Безпекознавство охоплює широке коло проблем. По- перше, воно нерозривно пов’язане з реалізацією важливої наці­ональної ідеї - безпеки нації. По-друге, саме безпекознавство заглиблюється в різні аспекти керування, право, геополітику, психологію, кібернетику тощо, досліджуючи корелятивний зв’язок організаційних і самоорганізаційних структур та мож­ливість розроблення механізму управління ними. По-третє, на безпекознавство покладається завдання розкриття природи без­пеки, сучасне тлумачення поняття “безпека”, вироблення під­ходів щодо теорії безпекознавства, галузевих безпекознавчих дисциплін, співвідношення державної і недержавної систем безпеки в контексті потреби формування системи національної безпеки - стрижня сучасної державності.

Безпекознавство як наука має декілька напрямів, най­важливіші серед - яких соціально-правовий, організаційно-управ­лінський, науково-технічний, психологічний, синергетичний.

Сутність кожного з них в наступному:

-        соціально-правового - у визначенні цілей, які стоять перед системами безпеки, напрямів та методів досягнення мети;

-        організаційно-управлінського - в дослідженні органі­заційно-управлінської системи забезпечення безпеки;

-        науково-технічного - в аналізі організаційної та фун­кціональної структур системи безпеки, інформаційно- аналітичному, технічному забезпеченні;

-        психологічного - у вивченні проблем, які пов’язані з впливом різних факторів на людину в процесі забезпечення безпеки;

-        синергетичного - у тому, що системи безпеки вва­жаються такими, що мають механізм самоорганізації.

Основою безпекознавства є безпекоцентризм, який по­лягає в тому, що на центральному місці стоїть забезпечення безпеки об’єкта (людини) і базується на принципі безумовного пріоритету безпеки у вирішенні будь-яких питань.

Загальну структуру знань про безпеку можна предста­вити таким чином:

1.  Знання про людину як суб’єкт забезпечення безпеки - знання про місце людини в керуванні процесами безпеки.

2.  Знання про людину як об’ єкт безпеки - знання про формування, розвиток та функціонування об’ єкта безпеки.

3.  Відносини між суб’єктом та об’єктом - відомості про структуру систем безпеки, методи її розроблення, розвиток та функціонування даних структур.

4.  Знання про безпеку - знання про методологію забез­печення безпеки.

5.  Знання про психологію безпеки.

6.  Знання про юридичні основи безпеки.

7.  Знання про синергетичні основи безпеки - знання про суть самоорганізаційних процесів і можливість ефективного ке­рування ними.

Безпекознавство є підґрунтям великої кількості науко­вих напрямів, наприклад, національної безпеки, менеджменту безпеки, аудиту безпеки, фінансової безпеки, економічної без­пеки, інформаційної безпеки, безпеки підприємства тощо.

Одним із напрямів безпекознавства є безпека життєді­яльності людини. Актуальність вивчення цього напряму визна­чається наступним:

-     глобальними негативними проблемами людства, які є результатом складних демографічних, соціально-політичних та економічних процесів;

-       науково-технічною революцією, яка призводить до суттєвого техногенного впливу на довкілля і здоров’я людини;

-      катастрофічним зростанням забруднення навколиш­нього середовища, що є результатом прорахунків та недбалого ставлення суспільства до вирішення екологічних проблем.

Дослідження моделі дійсності, основаної на зазначено­му колі подій, виявляє і пояснює суттєві закономірності, пов’ язані із задоволенням найважливішої потреби людини в безпеці, зокрема:

-    залежність рівня безпеки людини не тільки від власної поведінки, а й від досягнутого спільнотою рівня безпеки, в якій вона існує;

-    рівень безпеки людини віддзеркалює рівень розвитку суспільства, в якому вона живе;

-    першочергового значення набуває запровадження комплексних заходів безпеки в забезпеченні безпеки всієї спі­льноти і кожного її члена.

У концепції ООН “Про сталий людський розвиток” (далі - Концепція) виділені наступні напрями створення умов для зба­лансованого безпечного існування людини:

-        безпека життєдіяльності населення будь-якої країни забезпечується не озброєнням, а довготривалим процесом ста­лого розвитку людини;

-        безпека життя і здоров’я людини повинна розгляда­тися як компонент розвитку матеріально-виробничої, соціаль­но-політичної, культурно-духовної та побутової сфер життя суспільства;

-        для більшості людей відчуття безпеки асоціюється переважно з проблемами повсякдення (харчування, тепло, ста­більність, одяг, медичне обслуговування, робота, зарплата, освіта та інше);

-        безпека людини є загальною категорією, яка характе­ризує забезпечення життєдіяльності людини будь-якої країни.

За Концепцією, основними завданнями освіти з безпеки життєдіяльності людини є:

-        формування культури молодої людини щодо безпеки, її відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо;

-        освітнє й інформаційне забезпечення молоді, а також усіх верств населення з питань безпеки, пропаганди безпечної поведінки та здорового способу життя;

-        забезпечення певного стану індивідуальної захище­ності людини шляхом формування і розвитку тих рис особи­стості, що сприяють підвищенню рівня безпеки, а також необ­хідних знань та вмінь;

-        сприяння високій ефективності роботи державної системи з безпеки населення шляхом навчання і підготовки лю­дей до їх адекватної взаємодії, активної позиції щодо вдосконалення державної системи, у тому числі у законодавчій сфері.

Пріоритетним напрямом підготовки вважається форму­вання правильної соціальної позиції особи щодо власної безпе­ки, мотивація її безпечної поведінки в побуті, на виробництві, в інших сферах існування, засвоєння певних знань та вмінь з ак­центом на запобіганні можливій шкоді.