Розділ 17 Обшук і виїмка

§ 1. Поняття та ознаки обшуку

Розслідування злочинів передбачає використання пошукових дій, що сприяють виявленню джерел доказової та орієнтуючої інформації. Відшукання прихованих об’єктів (знарядь злочину, речових доказів, трупів, осіб, які переховуються від суду і слідства) може бути здійсне­но під час проведення обшуку, процесуальний режим якого визначено кримінально-процесуальним законодавством (ст. ст. 177, 179-186, 188, 189 КПК).

Обшук має на меті виявити знаряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини у справі. Метою обшуку може бути також виявлення розшукуваних осіб, трупів, тварин. Додатковою метою обшуку є виявлення і вилучення речей та предметів, вилучених з цивільного обігу і заборонених для використання, а також пошук майна для забезпечення відшкодування заподіяних збитків або з метою можливої конфіскації.

Обшук має примусовий характер і посідає особливе місце в систе­мі слідчих дій. У Конституції України передбачено певні гарантії у додержанні прав та законних інтересів громадян при провадженні об­шуку. Зокрема, в ст. 30 встановлено недопущення проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи об­шуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Обшук житла чи ін­шого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводить­ся лише за вмотивованою постановою судді (ст. 177 КПК).

Примус під час обшуку полягає в тому, що обстеження приміщень або інших об’єктів можливе без згоди особи, у розпорядженні якої ці об’єкти знаходяться. Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством (ст. 183 КПК) слідчий, коли він проводить обшук, має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, виходити з при­міщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки. Обшук пов’язаний зі втручанням у сферу осо­бистих інтересів громадян та обмежує їх права.

Обшук починається з того, що слідчий оголошує обшукуваній осо­бі постанову про провадження обшуку, яка засвідчується підписом обшукуваного на постанові. Слідчий пропонує обшукуваній особі до­бровільно видати всі предмети, документи та інші матеріальні об’єкти, що мають значення для справи. Видання слідчому матеріалів, що мають значення для справи, не позбавляє його права провести обшук та здій­снити суцільне обстеження. У разі відмови обшукуваного добровільно видати ті або інші предмети вилучення здійснюється в примусовому порядку.

Обшук — це самостійна слідча дія, яка проводиться з метою ви­явлення об’ єктів, що мають значення для встановлення істини у спра­ві. Це положення викликало до життя існування підходу у визначенні поняття обшуку, що припускає перерахування різних об’ єктів пошуку. Такий підхід найчастіше зустрічається в кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі. Такі визначення розкривають мету об­шуку, але не його сутність.

Обшук — це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб.

Обшук займає своєрідне положення в класифікації слідчих дій на вербальні та невербальні. Він може характеризуватися присутністю і, навпаки, відсутністю обшукуваного. Ця дія може мати елементи вза­ємодії з обшукуваним, а може відрізнятися протидією.

Обшук є невідкладною слідчою дією й у випадках, що не терплять зволікання, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступ­ним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати (ст. 177 КПК). Водночас, як відзначається в кри­мінально-процесуальній літературі, до проведення обшуку варто вда­ватися лише за наявності вагомих підстав, для цього завжди повинні бути вагомі, або, як сформульовано в законі, «достатні підстави» (ст. 177 КПК).

Проведення обшуку залежить від багатьох чинників: особливостей процедури (кримінально-процесуальних розпоряджень); слідчої ситу­ації (ситуації розслідування і ситуації обшуку); предмета пошуку та об’ єктів обшуку; організації пошукових дій; обраної тактики обшуку;

специфіки взаємодії суб’єктів обшуку та ін. Індивідуальність кожного обшуку не виключає можливості встановлення якихось загальних рис, виявлення типового.

Обшуки можна класифікувати за видами залежно від:

1) виду злочину;

2)  етапу розслідування;

3)  принципу повторності;

4)  принципу одночасності (груповий і одночасний);

5)  характеру об’єктів обшуку;

6)  характеру об’єктів пошуку;

7)  обсягу обстеження об’єктів обшуку (основний і додатковий).

У криміналістичній літературі залежно від принципу одночасності розрізняють одиночний і груповий обшуки.

Груповий обшук — це не єдина слідча дія, а комплекс одночасних об­шуків. Груповий обшук є системою однойменних слідчих дій у межах одного акту розслідування з метою реалізації певного тактичного за­вдання. Тому груповий обшук — це тактична операція, комплекс (система) узгоджених між собою слідчих дій.

Під час підготовки до групового обшуку слід передбачити засоби зв’язку між учасниками, єдине керівництво та єдиний план його про­ведення, порядок обміну інформацією та одночасність здійснення обшуків. Його проведення має свою специфіку: 1) одночасно працю­ють кілька слідчо-оперативних груп; 2) реально існує кілька об’єктів обшуку; 3) має місце єдине керівництво в проведенні обшуку кількох об’єктів; 4) існує єдність часу початку обшуку на всіх об’єктах; 5) за­пропоновано єдиний план проведення обшуку; 6) визначено засоби зв’язку між учасниками обшуку і порядок обміну інформацією між ними.

Залежно від характеру об ’єктів обшуку можуть бути названі такі види: 1) обшук приміщень: житлових, нежитлових, приміщень дипло­матичних представництв; 2) обшук ділянок місцевості; 3) обшук осо­би; 4) обшук транспортних засобів; 5) обшук комп ’ютерних засобів.

Обшук у приміщенні передбачає примусове обстеження всіх при­міщень, що є у володінні фізичних або юридичних осіб, якщо там можуть знаходитися об’єкти пошуку. Приміщення, в яких проводить­ся обшук, можуть бути поділені на: 1) приміщення, при обстеженні яких є конструктивно-змістовні особливості (квартири, будинки, коте­джі, дачі, сараї, гаражі та ін.); 2) приміщення, при обстеженні яких є процедурні особливості (приміщення дипломатичних представництв, інші приміщення^[1], для яких передбачено особливий процесуальний порядок проведення обшуку).

Існують криміналістичні рекомендації стосовно послідовності об­шуку приміщень. Розпочинати обшук рекомендується з найбільш «складних» ділянок помешкання, проводити пошуки спочатку в не­жилих, а потім у жилих приміщеннях, здійснювати обшук у напрямку від входу до приміщення. Також рекомендується розпочинати обсте­ження приміщень з місць загального користування (кухня, туалет, коридор).

Обстеження нежитлових приміщень відрізняється специфікою. Пошукові дії в службових приміщеннях слід розпочинати з робочого місця обшукуваного. Насамперед оглядаються й обстежуються робочий стіл, сейфи і шафи. У певних випадках злочинці використовують кон­структивні елементи будинку і влаштовують тайники під підлогою, у стінах, під підвіконними дошками, у вентиляційній шахті. У разі по­шуку дрібних об’єктів або документів варто звертати увагу на книжки, альбоми, часописи тощо.

Обшук ділянки місцевості передбачає примусове обстеження при­садибної ділянки, саду, городу або іншої території, що знаходиться у віданні певних осіб. Пошукові дії варто провадити у певній послідов­ності, планомірно, враховуючи особливості місцевості. Ділянку міс­цевості, що займає значну територію, доцільно попередньо розділити на квадрати чи сектори.

Під час обстеження місцевості необхідно перевірити купи землі, сміття, стоги сіна тощо. Потрібно звертати увагу на дерева, що ростуть, чагарники, наявні пташині гнізда, шпаківні, годівниці, дупла. Під час пошукових дій достатньо часто й успішно використовуються щуп, метало- або трупошукач (газовий індикатор «Поиск-1», металошукачі «Омуль», «Гамма»).

Ознаками тайника на місцевості може бути: розпушеність ґрунту, його неоднакове забарвлення, ділянки трави, що нерівномірно пожов­кли, позначки на деревах чи в інших місцях тощо.

Обшук особи — це примусове обстеження тіла живої людини, її одягу, речей, а також інших предметів або документів. Згідно зі ст. 184 КПК обшук особи може провадитися тільки особою однієї статі з осо­бою, яку обшукують. Обшук особи провадиться відповідно до вимог ст. 177 КПК на підставі постанови слідчого, санкціонованої прокуро­ром. Проте можливі випадки, коли його можна здійснювати без по­станови: 1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, що становлять загрозу для оточу­ючих, чи намагається звільнитися від доказів, що викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину; 2) під час затримання підозрюваного; 3)   під час взяття підозрюваного, обвинуваченого під варту; 4) за на­явності достатніх підстав вважати, що особа, яка знаходиться в при­міщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, що мають значення для встановлення істини у справі.

Обшук особи пропонується проводити у такій послідовності — «зверху до низу». Спочатку обстежують головний убір, потім одяг (пальто, сукню, піджак, брюки та ін.), взуття. Слід приділяти увагу кишеням, швам на одязі, підкладці пальта або піджака, каблукам взут­тя обшукуваного.

Слідчий має додержуватися певних правил, що забезпечують без­пеку. Зокрема, обшукуваного потрібно поставити обличчям до стіни або автомобіля під кутом 45° із широко розсунутими ногами і розве­деними руками.

Обстеження тіла обшукуваного доцільно здійснювати в присутності лікаря. Слід перевірити волосся обшукуваного, оглянути пахові западини і природні отвори. При провадженні обшуку особи може використовува­тися портативний металошукач або рентгенівська установка.

Обстеженню підлягають також предмети та речі, що є у обшуку­ваного: портфелі, папки, дипломати, сумки, валізи, фотоапарати, га­манці, годинники, палиці тощо. Вони підлягають обстеженню з метою виявлення в них шуканих об’єктів або тайників.

Обшук транспортних засобів передбачає примусове обстеження будь-якого транспортного засобу, який є у володінні громадянина (ав­томобіль, яхта, особистий літак, мотоцикл тощо).

Обшук транспортних засобів — це відносно новий вид обшуку в практиці органів розсліду­вання, який вимагає знання будови та особливостей конструкції кон­кретного транспортного засобу.

Обшук транспортних засобів повинен мати певний порядок і по­слідовність. Для обстеження транспортного засобу слідчому бажано запросити відповідного спеціаліста (автотехніка, автомеханіка). У кри­міналістичній літературі містяться певні рекомендації щодо послідов­ності провадження обшуку легкового автомобіля. У такому випадку обшук пропонується починати з багажника і закінчувати мотором. У багажнику перевіряються сумка з інструментом, запасне колесо, інші предмети. У салоні знімаються килимки, настили, чохли. Перевіряєть­ся місце між сидіннями і спинками, досліджується торпеда, знімаєть­ся автомагнітола тощо. Механізми і деталі автомобіля, що знаходяться під днищем, бажано обстежити на «ямі». Обстежується автомобіль і під капотом. У разі пошуку викрадених деталей автомобіля слід мати на увазі, що вони можуть бути не окремим предметом, а частиною об­шукуваного автомобіля. Важливо звертати увагу і фіксувати правиль­ність маркування тих або інших частин транспортного засобу.

Обшук комп ’ютерних засобів полягає у примусовому обстеженні комп ’ютерної техніки та електронної інформації. Слідчому треба пам’ятати, що існують різні системи захисту інформації та можливості швидкого її знищення. Для проведення обшуку комп ’ютерних засобів необхідно запрошувати спеціалістів (фахівця в галузі інформаційних технологій, програміста, системотехніка та ін.).

Досить новим видом обшуку є обшук, спрямований на виявлення осіб, яких переховують у тих чи інших місцях. Норми чинного кримінально-процесуального законодавства не називають такий об’єкт пошуку. Водночас практика боротьби зі злочинністю свідчить, що такий об’єкт реально існує. Це стосується розслідування таких зло­чинів, як незаконне позбавлення волі, викрадення людей з метою ви­купу, торгівля органами людського тіла та ін.

§ 2. Об’єкти пошукової діяльності

Провадження обшуку передбачає взаємодію слідчого з певними об’єктами. У криміналістичній літературі використовуються різні тер­міни, що характеризують об’єкти, які мають значення при обшуку. На­самперед це два різні поняття: «об’єкти обшуку» і «об’єкти пошуку».

У ст. 177 КПК зазначено, що обшук проводиться у тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Слідчий проводить обшук і в тому разі, якщо він має у своєму розпорядженні достатні дані про те, що у певному при­міщенні або місці переховується злочинець.

Аналіз норми закону дає можливість установити два основні роди об’єктів: 1) об’єкти пошуку — це те, що необхідно відшукати, виявити під час обшуку (знаряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети та документи, що мають значення для встановлення істини у справі); об’єктом пошуку може бути і злочинець, який переховується; 2) об’єкти обшуку — це те, відносно чого (або кого) здійснюється обстеження (певне приміщення, місце або яка- небудь особа).

Вивчення криміналістичної та кримінально-процесуальної літера­тури, аналіз кримінально-процесуального законодавства, узагальнення слідчої практики дають можливість підтримати таку класифікацію об’ єктів пошуку:

1) залежно від характеру попередньої інформації про об’єкт пошуку:

а) індивідуально визначені об’єкти;

б) об’єкти, відомості про які можуть указувати лише на їх родову (групову) належність;

в) випадково виявлені об’єкти;

2)  залежно від форми вказівки в законі:

а) прямо передбачені й названі в КПК як об’єкти;

б) віднесені до «інших предметів і документів», що мають значен­ня для встановлення істини у справі;

в) які є вилученими із законного обігу;

г) які вилучаються з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна;

3)  залежно від природи шуканого:

а) предмети, що можуть служити речовими (або письмовими) до­казами (знаряддя і засоби вчинення злочину):

предмети, на які було спрямовано злочинне посягання;

предмети, що мають на собі сліди злочину;

предмети, використані для приховування злочину та злочинця;

інші предмети, що знаходяться у певному зв’язку зі злочином;

різного роду документи;

б) предмети та документи, заборонені до обігу:

предмети за виготовлення, збереження і збут яких передбачено кримінальну відповідальність;

предмети, що дістаються тільки за спеціальними дозволами;

в) предмети та документи, що можуть бути доказами в іншій кри­мінальній справі;

г) речі та цінності, здобуті злочинним шляхом;

ґ) цінності або майно обвинуваченого чи підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації;

д) особи, які переховуються від слідства і суду;

е) особи, яких переховують у тих чи інших місцях;

є) трупи або частини розчленованого трупа.

У ст. 177 КПК йдеться про те, що ті або інші предмети та докумен­ти, що мають значення для встановлення істини в справі, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Таким чином, у законі зазначено три різновиди об’єктів обшуку: 1) певне приміщення;

2)  певне місце; 3) яка-небудь особа.

Особливим різновидом приміщень відповідно до ст. 182 КПК є приміщення дипломатичних представництв (посольства, місії), рези­денція глави дипломатичного представництва; жилі приміщення ди­пломатичного персоналу (радників, торгових представників, військо­вих, військово-морських і військово-повітряних аташе, перших, других і третіх секретарів, аташе та ін.); жилі приміщення, в яких проживають сім’ї членів дипломатичних представництв; приміщення консульських представництв (приміщення, що займаються генеральним консуль­ством, віце-консульством, консульським агентством); резиденція глави консульського представництва та ін.

До іншого (або певного) місця можуть бути віднесені будь-які, крім приміщення, об’єкти, що знаходяться у когось у розпорядженні (воло­дінні). Зі змісту закону випливає, що до них можуть бути віднесені ділянки місцевості (присадибна ділянка, сад, город тощо), транспорт­ні засоби (автомобілі, мотоцикли, яхти, особисті літаки та ін.), комп ’ютерні засоби.

Об’ єктом обшуку, про який йдеться в законі, є «яка-небудь особа». Стаття 184 КПК регламентує порядок провадження обшуку особи.

Таким чином, об’єктами обшуку можуть бути:

1) певні приміщення: а) житлові приміщення (квартира, будинок, дача, номер готелю тощо); б) нежитлові приміщення (службові, торговельні, виробничі та ін.); в) приміщення дипломатичних представництв;

2) інші місця: а) ділянки місцевості (садиба, сад, город та ін.);

б) транспортні засоби (автомобілі, мотоцикли, причепи та ін.); в) комп ’ю- терні засоби;

3) особи: а) одяг, взуття та інші носильні речі; б) тіло живої людини.

§ 3. Підготовка до обшуку

Ефективність обшуку визначається старанністю підготовки до його проведення. Підготовка до обшуку — система заходів організаційного та прогностичного характеру.

Основними елементами підготовки до обшуку є: 1) вивчення ма­теріалів кримінальної справи; 2) збирання орієнтуючої інформації; 3)  визначення кола учасників обшуку; 4) підготовка науково-технічних засобів; 5) планування обшуку. Розглянемо зміст зазначених елементів підготовки до обшуку.

При підготовці до обшуку суттєве значення мають вивчення та аналіз матеріалів кримінальної справи. Цікава інформація для прове­дення обшуку може міститися в поясненнях тих чи інших осіб, у яких відображено їх позицію про подію злочину.

Вивчення матеріалів кримінальної справи припускає аналіз даних, що містяться в протоколах різних слідчих дій (огляду місця події, до­питів, очних ставок та ін.). Слідчий має звернути увагу на дані, що стосуються обстановки злочину, знарядь та засобів його вчинення, особливостей злочинної події.

До проведення обшуку необхідно зібрати та вивчити дані про шу­кані об’ єкти (кількість, зовнішній вигляд, форма, розміри, індивіду­альні ознаки — пошкодження, позначки та ін.).

Важливим елементом підготовки до обшуку виступає збирання орієнтуючої інформації, яке охоплює комплекс дій, що передбачають одержання відомостей про умови майбутнього обшуку, об’єкти, що підлягають виявленню та вилученню, особу обшукуваного. Орієнту­юча інформація допомагає слідчому цілеспрямовано вести пошуки та виявляти шукане. Збирання орієнтуючої інформації про місце прова­дження обшуку передбачає встановлення відомостей, що можуть бути одержані з різних джерел. Це можуть бути плани, схеми, проекти бу­динків або споруд, топографічні карти, дані оперативних працівників, інформація фахівців або інших співробітників.

Збирання орієнтуючої інформації передбачає одержання відомостей про особу обшукуваного та інших осіб, які проживають чи працюють на обшукуваному об’єкті. Дані про особу обшукуваного охоплюють такі групи ознак: 1) соціально-демографічні (соціальний стан, освіта, професія, стаж роботи, родинний стан, склад сім’ї, дані про членів сім’ї, взаємостосунки в сім’ї, матеріальне становище, найближче по­бутове оточення, зв’язки та ін.); 2) соціально-біологічні (стать, вік, стан здоров’я, фізичні вади); 3) етико-психологічні (моральні погляди, прагнення, життєві очікування, рівень розумового розвитку, життєвий досвід, рухливість нервових процесів, темп реакцій на подразники, цілеспрямованість та ін.). Такі відомості надають змогу викори­стовувати особливості обшукуваного з тактичною метою.

При підготовці до обшуку визначається коло його учасників. Його проводить слідчий або особа, у провадженні якої знаходиться кримі­нальна справа, а обшук також може здійснюватися органом дізнання в порядку виконання окремого письмового доручення слідчого (ч. 3 ст. 114, ч. 4 ст. 104 КПК). Кримінально-процесуальне законодавство визначає осіб, в присутності яких проводиться обшук (ст. ст. 181, 182 КПК): 1) обшук провадиться в присутності не менше двох понятих. Понятими не можуть бути працівники органів досудового слідства і дізнання, а також інші зацікавлені у результатах справи особи; 2) обшук провадиться в присутності особи, яка займає це приміщення (у разі неможливості забезпечити її участь — у присутності кого-небудь із повнолітніх членів її сім’ї, а у разі неможливості участі таких — у присутності представника житлово-експлуатаційної організації або органу місцевого самоврядування). Обшук у приміщеннях, що їх за­ймають підприємства, установи та організації, провадиться в присут­ності їх представників; 3) у разі проведення обшуку в приміщеннях, що займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім’ ї, обов’язково потрібна присутність прокурора і представника Міністер­ства закордонних справ. Провадження обшуку за відсутності зазна­чених осіб законом не допускається.

Для проведення обшуку можуть залучатися різні спеціалісти, опе­ративні працівники органів внутрішніх справ, представники громад­ськості.

Спеціалісти залучаються до участі в обшуку в тих випадках, коли необхідно застосування спеціальних знань. Допомога спеціаліста при проведенні обшуку може бути виражена у таких формах: консультації з питань техніки безпеки, застосування спеціальної техніки, виявлення тих або інших об’ єктів і поводження з ними; поради зі специфіки пере­вірки різних місць під час провадження пошукових дій; виконання до­ручень, що потребують спеціальних навичок (верхолаз, водолаз, будівель­ник та ін.); використання спеціальних пошукових приладів тощо.

Важливим елементом підготовки до обшуку є приготування науково-технічних засобів. У пошуковій діяльності слідчому допомо­гу надають спеціальні пошукові засоби або комплект науково-технічних засобів (слідча валіза). Під час підготовки до обшуку в деяких випад­ках необхідно передбачити освітлювальні прилади та ультрафіолетові освітлювачі, інструменти для розкопок і розкриття сховищ, багри, металошукачі, трупошукачі тощо.

Заключним етапом підготовки до обшуку виступає планування, яке завжди передбачає здійснення прогностичної функції.

До складання плану обшуку необхідно підходити диференційовано. Залежно від рівня складності майбутнього обшуку, його ситуаційної обумовленості, реальних можливостей слідчого план може бути усним або письмовим, стислим або розгорнутим.

У складних випадках доцільно складати розгорнутий письмовий план обшуку. Оптимальний варіант такого плану подано нижче.

План обшуку може супроводжуватися відповідним графічним ма­теріалом (схеми приміщення, плани входів і виходів із нього, замальов­ки місцевості та ін.).

§ 4. Тактика обшуку

Проведення обшуку може характеризуватися як конфліктністю, так і безконфліктністю ситуації. Водночас конфліктність і безконфліктність слідчої дії є її найбільш загальними характеристиками, що не дозво­ляють заздалегідь обрати необхідну тактику, ті або інші тактичні при­йоми, їх системи. Тактика обшуку ситуаційно зумовлена.

Ситуації обшуку можна поділити на ті чи інші види залежно від різних підстав:

1)  залежно від присутності чи, навпаки, відсутності обшукувано­го під час обшуку:

а) здійснення обшуку в ситуації присутності обшукуваного;

б) здійснення обшуку в ситуації його відсутності;

2)  залежно від ставлення обшукуваного до пропозиції слідчого ви­дати зазначені у постанові предмети або документи, а також вка­зати місце, де переховується злочинець:

а) ситуація обшуку в разі добровільної видачі;

б) ситуація обшуку в разі відмови від добровільної видачі;

3) залежно від ставлення обшукуваного до обшуку, що проводиться:

а) ситуація активної протидії;

б) ситуація нейтральної поведінки обшукуваного і його відмови від спілкування зі слідчим;

в) ситуація надання допомоги слідчому під час здійснення пошу­кових дій;

4)  залежно від передбачуваного способу зберігання предмета по­шуку:

а) обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку зберігається без спеціального маскування;

б) обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку видозмінено або знищено;

в) обшук здійснюється в ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку зберігається у спеціальних тайниках або інших суб’єктивно недоступних місцях.

Ситуації обшуку можуть бути диференційовані також залежно від передбачуваного способу схову предмета пошуку. Тут можна просте­жити три типові ситуації, коли припускається, що предмет пошуку:

1)  зберігається без спеціального маскування (документи знаходять­ся у шухляді письмового столу чи сейфі; сокира, якою було вчинено злочин, лежить у сараї разом з іншим інструментом тощо);

2)   видозмінено або знищено (зливкам золота можуть надаватися вигляд і форма предметів (елементів) домашньої обстановки; у квар­тирі, де відбувалося розчленування трупа, можуть пофарбувати меблі, замінити шпалери);

3)   сховано у спеціальних тайниках або інших суб’єктивно недо­ступних місцях (обрання способу приховування не є повністю вільним, воно детерміновано низкою чинників, обставин, зокрема обстановкою дому чи квартири).

Специфіка обшуку відображає й своєрідність запропонованих груп ситуацій, їх взаємозв’язки та динамізм. Дослідження ситуативної ва­ріантності обшуку дозволяє накреслити певні системи тактичних при­йомів, які будуть доцільними в тій чи іншій ситуації обшуку.

Розглянемо можливі варіанти ситуативних змін у процесі прове­дення обшуку та проаналізуємо відповідні системи тактичних при­йомів у тій чи іншій ситуації (рис. 30). Перш за все обшук може здійснюватися у присутності або за відсутності обшукуваного. Якщо об­шукуваний присутній під час обшуку, слідчий повинен запропонувати йому добровільно видати об’єкти, що розшукуються. Після цього можливе виникнення двох різних ситуацій обшуку: в разі добровільної видачі та при відмові від добровільної видачі. У разі добровільної ви­дачі обшук вже на цій стадії може бути завершено. Встановити істин­ність добровільної видачі або її фальшивість (підміна предмета по­шуку, видання тільки його частини) допомагає використання системи тактичних прийомів, спрямованої на діагностику такої видачі.

У разі відмови від добровільної видачі має місце перехід у два різних за своєю природою блоки ситуацій:

1)  блок ситуацій, що відображає ставлення обшукуваного до здій­снюваного обшуку (ситуація активної протидії; ситуація нейтральної поведінки обшукуваного та його відмова від спілкування; ситуація надання допомоги слідчому під час здійснення пошукових дій);

2)  блок ситуацій, що відображає передбачуваний спосіб збережен­ня предмета пошуку (ситуація, коли припускається, що предмет по­шуку зберігається без спеціального маскування; ситуація, коли при­пускається, що предмет пошуку видозмінено або знищено; ситуація, коли припускається, що предмет пошуку сховано у спеціальних тайни­ках або інших суб’єктивно недоступних місцях).

Стосовно кожного блоку ситуацій пропонуються і відповідні види систем тактичних прийомів:

1)  пов’язані зі взаємодією з обшукуваним (система тактичних при­йомів, спрямована на усунення активної протидії обшукуваного; сис­тема тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшуку­ваного від спілкування; система тактичних прийомів, спрямована на одержання пошукової інформації від обшукуваного);

2)   пов’язані зі взаємодією з матеріальними об’єктами (система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, що зберігаються без спеціального маскування; система тактичних прийомів, спрямова­на на пошук видозмінених або знищених об’єктів; система тактичних прийомів, спрямована на пошук об’єктів, схованих у спеціальних тай­никах або інших суб’єктивно недоступних місцях).

Системи тактичних прийомів обшуку (тактичні комбінації) — це своєрідні алгоритми (типові програми) для слідчого в процесі їх ви­користання. Застосування таких систем полегшує прийняття правиль­них рішень у різних ситуаціях. Між системами тактичних прийомів і ситуаціями їх реалізації існують нерозривні зв’язки, які мають науко­во обґрунтований характер.

Системи тактичних прийомів обшуку виконують різноманітні функції (діагностичні, пізнавальні, психологічного впливу), дозволяють визначити необхідність пошуків, вплинути на обшукувану особу, одер­жати від неї певну інформацію, обрати напрямок пошуків та виявити об’ єкти пошуку. Системи прийомів передбачають їх певний зміст і структуру, доцільність елементів, логічну послідовність способів дії. Розглянемо окремі системи тактичних прийомів.

Система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування, включає:

1) роз’яснення мети і необхідності обшуку;

2)  постановку нейтральних запитань;

3)  залучення обшукуваного до діяльності слідчого;

4)  словесну розвідку.

Тактичний прийом системи, який стосується роз’яснення мети і необхідності обшуку, передбачає розкриття причин візиту слідчого, важливості виявлення об’єктів пошуку, зв’язку обшукуваної особи з розшукуваним предметом. Цей прийом впливає на обшукуваного, спо­нукає його до аргументації відсутності у нього певних речей.

Подоланню відмови від спілкування сприяє постановка нейтраль­них запитань, не пов’язаних з предметом обшуку. Відповіді на такі запитання ні до чого не зобов’язують респондента і разом із тим спри­яють його залученню до спілкування. У психології такий прийом іно­ді називають «методом зачіпки», який дає змогу увійти в контакт із співрозмовником. Важливим тут є те, що співрозмовника необхідно «спіймати на гачок» зацікавленості, використовуючи для цього незна­чну подію, порівняння, особисте враження, анекдотичний випадок чи незвичне запитання.

Ефективним способом усунення конфліктних стосунків є залучен­ня обшукуваного до діяльності слідчого. Такий прийом включає про­позиції слідчого надати йому технічну допомогу (відкрити шухляду або шафу, перенести білизну тощо). Процес «спільної» діяльності спо­нукає обшукуваного до спілкування зі слідчим. Функцію подолання відмови обшукуваного від спілкування в процесі обшуку виконує також тактичний прийом словесної розвідки. Цей прийом має силу побічно­го навіювання. Слідчий звертається не до обшукуваного, а до інших учасників обшуку (працівників міліції, спеціалістів, понятих) з певни­ми вказівками і пропозиціями (наприклад, про необхідність перейти до наступної стадії обшуку, доцільність пошуків у тому чи іншому місці, можливість застосування технічних засобів). Використання при­йому словесної розвідки дає змогу слідчому не тільки діагностувати ставлення обшукуваного до того, що відбувається, а й спонукати його до спілкування, змінити поведінку та обрану позицію. Обшукуваний може відмовитися від зайнятої ним нейтральної позиції і зробити спробу вербальної взаємодії зі слідчим.

Особливий інтерес становлять системи тактичних прийомів об­шуку, пов’язані зі взаємодією з матеріальними об’єктами. Характер їх спрямованості ґрунтується на ймовірнісному судженні слідчого про спосіб зберігання предмета пошуку.

Так, система тактичних прийомів, спрямована на пошук об ’єктів, що зберігаються без спеціального маскування, включає:

1)  аналіз обстановки місця обшуку з метою визначення місць при­родного зберігання предмета пошуку;

2)  аналіз об’єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання;

3)  зіставлення виявленого об’єкта з ознаками того, що шукають.

Важливе значення має пошук об’ єктів, схованих у спеціальних тай­никах (створених чи пристосованих сховищах, прихованих від інших, відомих не всім) або в інших суб’єктивно недоступних місцях (важко- доступних, незручних, непридатних для зберігання). Слід мати на увазі, що злочинці часто застосовують витончені способи переховування пред­метів, прагнуть їх замаскувати, перешкодити доступу до них. Однак повністю усунути демаскуючі ознаки практично неможливо.

Система тактичних прийомів, спрямована на пошук об ’єктів, схованих у спеціальних тайниках або в інших суб ’єктивно недоступних місцях, може включати:

1)  аналіз ознак предмета пошуку;

2)  зіставлення предмета пошуку з різними об’єктами місця обшуку;

3)   орієнтацію на професійні (чи інші) навички обшукуваного під час визначення місця схову;

4)  використання можливостей типових аналогів;

5)   аналіз окремих ділянок приміщення, меблів, інших об’єктів з метою встановлення демаскуючих ознак;

6)   зіставлення однакових предметів між собою.

Запропоновані прийоми вимагають їх стислої інтерпретації. Так, аналіз ознак предмета пошуку полягає в тому, аби визначити (чи при­пустити) можливі його властивості та інші особливості (розміри, масу, об’єм, специфіку умов зберігання тощо). Важливого значення набуває  також з’ ясування такої особливості предмета пошуку, як його ділимість (можливість розчленування) або неділимість на окремі самостійні час­тини (вузли), які можуть бути сховані в різних місцях. Аналіз пред­мета пошуку здійснюється з метою встановлення місць його можли­вого схову і тому виконує певну функцію.

Наступним прийомом системи є зіставлення предмета пошуку з різними об’єктами місця обшуку. Такий прийом дозволяє встановити найбільш імовірні місця можливого зберігання і виключити ті з них, в яких не може бути сховано предмет пошуку (за своїми розмірами, осо­бливостями будови, можливістю руйнування та ін.). Характер тайників залежить від особливостей об’єктів, схильностей особи, яка переховує їх, здатності її до фантазування.

Під час визначення місця схову як тактичний прийом може бути розглянута орієнтація на професійні (чи інші) навички обшукуваного. Злочинець вдається до тих способів, якими він краще володіє, вико­ристовує звичні виробничі методи. Це неминуче відображається на обранні місця приховання, конструкції тайника, способі маскування. Професія людини визначає можливість наявності у неї тих чи інших інструментів, знарядь, сировини, матеріалів, що можуть бути викорис­тані для створення тайників, приховування слідів та знарядь злочину.

Тактичним прийомом системи є використання можливостей типо­вих аналогів. Аналоги — це типові випадки виявлення тих чи інших об’ єктів у певних місцях. Документи виявляють у книжках, музичних інструментах, предметах одягу; зброю — у м’ яких частинах меблів, книжках, тайниках, що зроблені у стінах чи підлозі, підсобних при­міщеннях або санвузлах.

Важливе значення має й такий тактичний прийом системи, як ана­ліз окремих ділянок приміщення, меблів та інших об’єктів з метою встановлення демаскуючих ознак. Характер демаскуючих ознак за­лежить від конкретних умов, в яких діє особа, особливостей місць приховування предметів, дій обшукуваного. У приміщеннях місце схову виказують різниця у фарбуванні предметів, сліди на підлозі, від­сутність сполучення шпалер та ін. Демаскуючі ознаки є своєрідними негативними обставинами, які сигналізують про необхідність пошуків у певному місці.

Тактичним прийомом є також зіставлення однакових предметів між собою. Зіставлення дозволяє виявити різницю між однорідними пред­метами, що може бути пов’язано з переховуванням у них предметів пошуку.

§ 5. Особливості виїмки

Виїмка — це самостійна слідча дія, яка провадиться у разі необ­хідності вилучення лише певних предметів і документів, коли точно відомо, де і в кого вони знаходяться. Процесуальний режим виїмки регламентується ст. ст. 178-184, 186, 187¹, 188, 189 КПК.

Проведення виїмки не потребує санкції прокурора. Винятком є виїмка документів, що становлять державну таємницю. У цих випадках виїмка проводиться з санкції прокурора або його заступника і в по­рядку, погодженому з керівником відповідної установи. Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмо­тивованою постановою судді (ст. 178 КПК).

Виїмка здійснюється щодо предметів і документів, які знаходяться у віданні установ, організацій та підприємств. У деяких випадках ви­никає необхідність у виїмці й в окремих громадян.

Виїмка, як правило, проводиться у денний час, за винятком випад­ків, коли ця дія є невідкладною. Невідкладною є виїмка, якщо існують підстави вважати, що предмети або документи можуть бути знищені або переховані.

При виїмці повинна бути забезпечена присутність особи, у воло­дінні якої знаходяться предмети, що підлягають вилученню, або повно­літніх членів її сім’ ї. У разі відсутності цих осіб виїмка може здійсню­ватися у присутності представника житлово-експлуатаційної організа­ції чи органу місцевого самоврядування. Виїмку в установах і на підприємствах бажано проводити у присутності особи, у віданні якої знаходяться предмети чи документи.

У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представ­ництв та їх сім’ ї, які користуються правом дипломатичної недоторкан­ності, виїмка може проводитися тільки за згодою дипломатичного представника.

Виїмка проводиться у присутності двох понятих. Про проведення виїмки складається протокол, копія якого вручається особі, в якої про­ведено виїмку, чи повнолітнім членам її сім’ї або представникові житлово-експлуатаційної організації чи органу місцевого самовряду­вання.

Виїмка може бути здійснена у примусовому порядку. Згідно зі ст. 183 КПК у разі відмови виконати вимоги слідчого виїмка прово­диться у примусовому порядку.

§ 6. Фіксація результатів обшуку і виїмки

Результати обшуку та виїмки фіксуються в протоколі слідчої дії. Від повноти та об’єктивності фіксації перебігу і результатів обшуку (виїмки) залежить доказове значення цієї дії.

Протокол обшуку (виїмки) має відповідати загальним вимогам, передбаченим ст. 85 КПК. Тому в протоколі повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що провадять слідчу дію; прізвища осіб, що брали участь у провадженні слідчої дії, адреси цих осіб; роз’яснення їх прав і обов’язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обстави­ни, виявлені при проведенні зазначеної слідчої дії. Протокол зачиту­ється всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз’ясняється їх право робити зауваження. Ці особи можуть озна­йомитися з протоколом особисто.

Спеціальні вимоги, запропоновані до складання протоколу, перед­бачено ст. 188 КПК. У протоколі обшуку мають зазначатися: підстави для обшуку; приміщення або інше місце, в якому був проведений об­шук; дії слідчого і результати обшуку. Стосовно кожного предмета, що підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і за яких обставин його було виявлено. До протоколу обшуку заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку осіб, зроблені з при­воду тих або інших дій слідчого.

Протокол обшуку складається з трьох частин: вступної, описової та заключної. У вступній частині зазначається, коли, де, ким, на якій підставі, у кого, в присутності яких осіб проведено обшук. Тут також зазначається, що перед обшуком слідчий запропонував добровільно видати предмети або документи і яку було дано на це відповідь.

Описова частина містить відомості про об’єкти пошуку, умови їх зберігання і засоби маскування. У протоколі необхідно докладно ви­класти відомості про виявлені предмети або цінності, місця їх знахо­дження. У разі виявлення тайника слід докладно описати його зовніш­ній вигляд, розміри, форму, особливості конструкції, місце знаходжен­ня, способи приховування тощо.

У протоколі обшуку необхідно зазначити загальні та окремі ознаки виявлених предметів (назва, розмір, форма, вага, колір, маркування, позначки, номери, пошкодження та ін.). Завдання слідчого полягає в тому, аби охарактеризувати та індивідуалізувати вилучений предмет, зафіксувати ознаки та особливості, що дають змогу відрізнити його від інших подібних предметів, виключити можливість підміни. У разі ви­лучення виробів із дорогоцінних металів у протоколі обшуку вказують назву виробу, його родові та індивідуальні ознаки, колір або відтінок, розмір, кількість, особливості окремих частин (якщо є можливість — масу і розмір кожної частини), наявність пробірних знаків (фігурних клейм і цифрових позначень проби). Чи виготовлений виріб із дорого­цінного металу, перевіряється насамперед за наявністю клейма, проби (рис. 31). Існують два види проб: золотникова і метрична. Цифра проби в золотниковій системі означає, що на 96 одиниць маси сплаву в ньому міститься стільки таких саме одиниць дорогоцінного металу. В метрич­ній системі проба означає кількість дорогоцінного металу на 1000 одиниць сплаву (наприклад, проба 750 означає, що є 750 г дорогоцін­ного металу на 1000 г сплаву) (табл. 4).

Не встановивши точного найменування виявленого металу або дорогоцінних каменів, не варто називати їх «золотом», «платиною» або «діамантами». Слід мати на увазі, що виявлене клеймо (проба) може бути підробленим. При описі вилучених предметів не варто вказувати їх ознаки, що можуть виявитися несправжніми. У протоколі обшуку в цьому разі достатньо зазначити колір, розміри, форму, кількість об’єктів, наявність проб та ін.

В описі виробів із фарфору, фаянсу та майоліки треба звертати увагу на їх маркування (рис. 32).

Певну специфіку має опис зброї і боєприпасів, вилучених під час обшуку. Необхідно вказувати тип або вид зброї, систему, марку, номер, розміри, кількість, клеймо виробника. Причому слідчий фіксує лише об’ єктивні дані, що виявляє на відповідних предметах. В описі зброї і боєприпасів у протоколі обшуку може бути зазначено їх калібр. В описі боєприпасів у протоколі обшуку необхідно звертати увагу на клейма на донних частинах патронних гільз (рис. 33).

У разі вилучення продовольчих товарів у протоколі зазначаються найменування, маса, об’єм, кількість продуктів, їх стан, якість, упа­
ковка, маркування, дата виготовлення тощо. Цих вимог слід дотриму­ватися й в описі промислових товарів. У разі вилучення однорідних предметів необхідно зазначити їх кількість.

У разі вилучення цінних паперів або грошей слід вказувати їхні серії та номери, вартість, інші реквізити.

Якщо в процесі обшуку застосовувалися технічні засоби, то це по­винно бути відображено в протоколі із зазначенням найменувань, типів і видів приладів та пристосувань. У протоколі вказується, що про за­стосування технічних засобів було повідомлено осіб, які беруть участь у провадженні обшуку.

У заключній частині протоколу обшуку зазначається, які предмети вилучені, як вони упаковані та опечатані, кому і що було передано на відповідальне зберігання. За наявності заяв і зауважень присутніх їх заносять до цієї частини протоколу обшуку.

Протокол обшуку складається у двох примірниках. Другий при­мірник протоколу, а також другий примірник опису вилучених пред­метів (документів) і цінностей вручаються особі, в якої проведено обшук, а в разі її відсутності — повнолітньому члену сім’ї або пред­ставнику житлово-експлуатаційної організації або органу місцевого самоврядування. При провадженні обшуку на підприємстві, в устано­ві або організації другий примірник протоколу та опису вручається представнику підприємства, установи або організації (ст. 189 КПК).

Обидва примірники протоколу, а також опису вилучених предметів підписуються слідчим, особою, в якої провадився обшук, і запрошені особи, що були присутні (ст. 188 КПК).

Додатковими засобами фіксації результатів обшуку або виїмки є фото­зйомка, відеозапис, а також складання планів і схем. Фотознімки, відео- стрічки, плани та схеми додаються до протоколу обшуку (виїмки).

Загальним завданням фотозйомки під час обшуку є фіксація: а) місця обшу^ (або його частин); б) місць перебування шуканих об’єктів, у тому числі тайників; в) виявлених предметів, документів, трупа та ін. Під час провадження обшуку за допомогою фотозйомки необхідно зафіксувати зовнішній вигляд тайника, окремі етапи його відкриття, відкритий тайник з об’єктом, що там знаходиться, і сам виявлений предмет. Масштабна детальна зйомка дає змогу зафіксувати багато індивідуальних ознак ви­лученого під час обшуку предмета, документа та ін.

Відповідно до ст. 85² КПК відеозапис може застосовуватися у про­цесі обшуку. Учасники слідчої дії повідомляються про застосування відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки відеострічка демонструєть­ся всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол.

Перевагою використання відеозапису є можливість зафіксувати динамічну інформацію. Відеозапис надає змогу відтворити поведінку обшукуваного в процесі обшуку, його реакції у разі виявлення пред­метів, документів чи цінностей.

Запитання для самоконтролю

1.  У чому полягає сутність обшуку?

2.  Які ознаки притаманні обшуку?

3.  Які існують види обшуку?

4.  У чому полягають особливості проведення групового обшуку?

5.  Чи існує певна послідовність у проведенні обшуку особи?

6.  Яким чином можуть бути класифіковані об’єкти по­шуку?

7.  Що таке об’єкти обшуку і які види їх існують?

8.  Які елементи охоплює підготовка до обшуку?

9.  Чи може план обшуку супроводжуватися відповідним графічним матеріалом?

10. Які існують види ситуацій обшуку?

11. Які системи тактичних прийомів можуть використову­ватися при обшуку?

12. У чому полягає сутність словесної розвідки?

13.  Що таке виїмка?

14.  Чи може виїмка провадитися у примусовому порядку?

15.  Яким вимогам має відповідати протокол обшуку (ви­їмки)?

16.  З яких частин складається протокол обшуку?

17.  Чи доцільно використовувати відеозапис при обшуку?

^[1] Так, відповідно до законодавства Російської Федерації проникнення до житла або службового приміщення судді, в особистий або використовуваний ним транспорт, провадження там обшуку або виїмки, обшук судді, а також вилучення або виїмка його кореспонденції, майна і документів, що належать йому, провадиться по кримінальній справі, порушеній Генеральним прокурором РФ або особою, яка виконує його обов’язки, і не інакше, як із санкції прокурора відповідного рівня або за рішенням суду (ст. 16 Закону РФ от 26 июня 1992 г. «О статусе судей в Российской Федерации», в редакции от 21 июня 1995 г. (див.: Российская юстиция. - 1995. - № 11. - С. 56-63). Суддя Конституційного Суду РФ не може бути підданий обшуку без згоди Конституційного Суду РФ, за винятком випадків затримання на місці злочину (ст. 15 ФКЗ РФ «О Конституционном Суде Российской Федерации» (див.: СЗ РФ. - 1994. - № 13. - Ст. 1447).