Розділ 10 Криміналістичне дослідження письма

§ 1. Предмет судового почеркознавства. Навик письма та його властивості

Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознав­ство) — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономір­ності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої екс­пертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Письмо — це засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Роз­різняють смисловий і графічний боки письма. Смисловий бік письма виявляється у мовних засобах і відображає письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків та їх сполучень — почерку.

Письмова мова — це вираження думок людини за допомогою різних мовних засобів (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стиліс­тики). Письмова мова кожної людини відрізняється власним стилем викладання, словниковим складом, загальним рівнем грамотності. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.

Почерк — це манера написання, виражена в системі рухів, які фік­суються в рукопису. Почерк залежить від рівня розвитку особи і за­кріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку ви­являється в певній сукупності загальних та окремих ознак. Ідентифі­каційними властивостями почерку є його індивідуальність (виража­ється в наявності ознак, які рідко зустрічаються) і відносна сталість (основні ознаки почерку не зазнають істотних змін протягом іденти­фікаційного періоду).

Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформо­ваний почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою для ідентифі­кації.

Почерк людини пов’язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неод­норазові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов’язані з динамічним сте­реотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок:

1) технічні (спосіб техніки письма);

2)   безпосередньо графічні (вміння зображувати літери (цифри), об’ єднувати їх у слова);

3)  орфографічні (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).

§ 2. Ідентифікаційні ознаки письма

Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відобража­ються в рукописі, становлять систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому для кожної особи ця сукупність ознак є не­повторною.

Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До за­гальних ознак належать: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних на­вичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразе­ологічних засобів; лексичні ознаки й обсяг словникового запасу та ін.

До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфогра­фічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживан­ня архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо).

Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком.

Топографічні ознаки письма характеризують особливості розмі­щення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчення топографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб перенесення слів, нумерацію сторінок тощо. Так, вирізняють розмір полів — малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци — малі (20 мм), середні (30 мм), ве­ликі (понад 40 мм), лінію полів — пряма, хвиляста, опукла, ввігнута, ступінчаста.

Ознаки почерку поділяють на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:

1)   виробленість почерку — відображає здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків та їх з’єднань. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння тех­нікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку:

2)   складність почерку — свідчить про те, якими рухами викону­ються письмові знаки, конфігурацію їх будови. Розрізняють простий, спрощений та ускладнений почерки;

3)   нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів. За нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим та безладним:

4)  розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм):

5)  розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі і визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) — ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній — ширина малих літер приблизно дорів­нює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) — ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літе­рами збільшені:

6)  зв ’язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Харак­теризується як мала (при з’єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з’єднанні від чотирьох до шести) та велика (при виконан­ні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма):

7)    натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків. Визна­чається ступенем:

8)  переважаючі форма і напрям рухів — форма рухів буває прямо­лінійною і криволінійною. Вирізняють округлий (ліво- і правоокруж- ний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляєть­ся при виконанні окремих літер чи їх елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак по­черку:

1)   форму траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2)  напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи ліво- окружний тощо);

3)  протяжність рухів;

4)  спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;

5)  вид з’єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);

6)  кількість рухів;

7)  послідовність рухів;

8)  розміщення точки перетину рухів щодо лінії рядка або інших елементів знака;

9)  складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне зна­чення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при умисному зміненні особою свого почерку.

§ 3. Підготовка матеріалів для судово- почеркознавчої експертизи

При підготовці матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи головним завданням слідчого є надати у розпорядження експерта до­броякісні порівняльні зразки. У разі потреби слідчий має право вине­сти постанову про вилучення чи відібрання зразків почерку, необхідних для порівняльного дослідження. Про відібрання зразків складається протокол (ч. 1 ст. 199 КПК).

Зразки для експертного дослідження поділяються на експеримен­тальні (спеціально одержані для цілей даної конкретної експертизи) та вільні (створені або одержані поза зв’язком із розслідуваною кримі­нальною справою, як правило, до її порушення). Іноді можуть вико­ристовуватись умовно-вільні зразки почерку, тобто такі, що виконані після порушення кримінальної справи, але поза зв’язком з експерти­зою.

Основні вимоги щодо вільних зразків почерку: достовірність (без­сумнівність) походження; відповідність досліджуваному документу (близькі за часом виконання, формою і змістом, виконані аналогічним письмовим приладдям та ін.), достатність зразків за кількістю. Екс­периментальні зразки одержують тоді, коли відсутні вільні зразки або вони недостатні за обсягом і якістю. Експериментальні зразки почерку, підписів, цифрових записів повинні відповідати досліджуваному до­кументу за матеріалом письма, письмовим приладдям і бути надані у достатній кількості.

Експериментальні зразки відбираються під диктовку чи шляхом самостійного написання підозрюваним (обвинуваченим) за пропози­цією слідчого або судді і обов’язково в їхній присутності. При цьому використовується текст досліджуваного документа або складається спеціальний текст з використанням окремих слів, їх поєднань чи цифр з досліджуваного.

У разі необхідності дослідити рукописний текст експерту надають:

1)  вільні зразки письма підозрюваного (обвинуваченого) на 8-10 арку­шах; 2) експериментальні зразки — на 5-10 аркушах. Вільні та екс­периментальні зразки засвідчуються слідчим або суддею.

Для вирішення питання про те, чи виконано підпис певною особою, необхідні такі зразки: вільні та експериментальні зразки підпису осо­би, від імені якої виконано досліджуваний підпис; вільні зразки підо­зрюваного у вигляді текстів; вільні зразки підписів підозрюваної особи; експериментальні зразки, виконані у вигляді написів прізвища особи, від імені якої зроблено підпис.

Експериментальні зразки підписів одержують на кількох аркушах паперу через деякі проміжки часу. При призначенні експертизи під­писів експерту рекомендується надавати: вільні та експериментальні зразки почерку на 8-10 аркушах, по 10-15 вільних і 20-30 експеримен­тальних зразків підписів особи. Експериментальні зразки відбирають­ся на окремих аркушах паперу (по 5-6 підписів на кожному аркуші) або на таких самих бланках, що й досліджуваний документ.

Почеркознавча експертиза призначається за мотивованою поста­новою (ухвалою) слідчого або судді (суду), де вказуються об’єкти, які мають бути досліджені.

§ 4. Методика судово-почеркознавчої експертизи

Судово-почеркознавча експертиза — судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифіка- ційні завдання, а саме: встановлення факту виконання рукопису в не­звичних умовах або у незвичайному стані виконавця, умисно зміненим почерком із підробленням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи.

Типові питання, що вирішуються експертизою, такі: чи виконано рукопис певною особою; чи виконані кілька рукописів однією особою; чи виконано рукопис умисне зміненим почерком; чи виконано рукопис у незвичних умовах; чи перебувала особа, яка виконала рукопис, у не­звичайному стані; чи володіє особа, яка виконала рукопис, навичками письма спеціальними шрифтами; особою якої статі виконано рукопис; до якої вікової групи належить виконавець рукопису.

Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає чотири стадії дослідження:

1)   попереднє ознайомлення з матеріалами (вивчення матеріалів кримінальної справи, ознайомлення з документами — речовими дока­зами і зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом, та ін.);

2)   роздільне дослідження (здійснюється роздільне вивчення доку­мента — речового доказу та зразків для порівняльного дослідження; провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма та почерку);

3)   порівняльне дослідження (виявлені ознаки зіставляються; ре­зультати порівняння заносяться до спеціальних таблиць — розро­бок);

4)  оцінка наслідків і формулювання висновків (оцінюється індиві­дуальна сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок про наявність або відсутність індивідуальної тотожності).

Існують певні особливості дослідження почерку, який зазнав умис­них змін. Найбільш поширеними видами умисного змінення почерку є скорописне маскування (умисна зміна зовнішнього вигляду почерку); наслідування друкованого почерку (той, хто пише, обирає для себе новий вид письма, яким він зазвичай не користується); зміна особою пишучої руки (виконання письма лівою рукою); імітація чужого по­черку (наслідування почерку іншої особи); наслідування шкільних прописів; наслідування недостатньо виробленого почерку. Так, озна­ками зміни особою пишучої руки є розлад координації рухів, нестійкий нахил, нерівномірність розташування літер щодо горизонтального рядка, ознаки «дзеркальності» окремих елементів, розмір і розставлян­ня літер, злами овальних та вертикальних штрихів тощо.

Під час дослідження експерт має виявити ознаки, що виникли вна­слідок умисного спотворення почерку. Встановлюються стійкі ознаки та їх достатність для ідентифікації особи, яка писала.

Особливості дослідження підписів. Підпис — це особливий вид рукопису, який відображає прізвище особи або умовні письмові знаки і має посвідчувальне значення. Підпис виконується власноручно. Його особливістю є малий обсяг графічного матеріалу та графічні ознаки.

До графічних ознак підпису належать:

1)  розчерк (напрямок завершального штриха);

2)   співвідношення рядків основи письма та верхніх закінчень штрихів;

3)  гладіолаж (зменшення розміру штрихів до кінця підпису);

4)  положення підпису щодо тексту документа (топографічна озна­ка). Підписи можуть мати різну транскрипцію — літерну, безлітерну, змішану.

Методика дослідження підписів базується на загальних почерко­знавчих положеннях (охоплює чотири основні стадії), але має певну специфіку. Дослідження підпису слід розпочинати з таких ознак, як транскрипція, загальний вигляд, ступінь виробленості. При досліджен­ні підпису, виконаного з наслідуванням або спотворенням, виявляють­ся ознаки, які є відмінними чи збігаються.

§ 5. Особливості авторознавчого дослідження

Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове авто- рознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення автора тексту за допомогою даних лінгвістики (фразеології, граматики та ін.). Такі дослідження проводяться на підставі призначення авто- рознавчої експертизи.

Авторознавча експертиза — це різновид криміналістичної екс­пертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифі­кація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюва­тися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні дані автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, ді­ловим або іншим функціональним стилем мови).

Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором де­кількох різних текстів; чи є у тексті соціально-біографічні дані автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою екс­пертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів).

Методами авторознавчого дослідження є: 1) лінгвістичні; 2) психо­лінгвістичні; 3) соціолінгвістичні; 4) логіко-психологічні; 5) матема­тичні та ін. Об’єктами дослідження виступають письмова мова та мовні навички (загальні — лексикофразеологічні, синтаксичні, стиліс­тичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі — використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо).

При підготовленні матеріалів для проведення авторознавчої екс­пертизи слідчий (суддя) повинен зібрати вільні, умовно-вільні та екс­периментальні зразки. Вільні зразки мають відповідати досліджувано­му тексту за мовою, а також, по можливості, за часом виконання, ха­рактером документа, іншими суттєвими обставинами, які могли впли­нути на формування ознак письмової мови. Вільні зразки повинні надаватися не менш ніж як на 25 аркушах. Умовно-вільні зразки нада­ються як доповнення до вільних, особливо якщо останні не вдалося зібрати в достатньому обсязі. Експериментальні зразки мають бути виконані мовою документа, що досліджується. Спочатку особі, яка ідентифікується, пропонують написати текст на вільно обрану нею тему, але аналогічну досліджуваному за своїм функціональним при­значенням (скарга, особистий чи службовий лист тощо). Після цього відбираються зразки, аналогічні досліджуваному не тільки за своїм функціональним призначенням, а й за темою. Мінімальний обсяг кож­ного зразка — 500 слів. Якщо текст зразка виявився меншим, ніж мі­німальний, слід відібрати зразки на інші вільні теми. Бажаний загаль­ний обсяг експериментальних зразків — 25-30 сторінок тексту. До постанови (ухвали) про призначення експертизи бажано додавати соціально-біографічну характеристику гаданого автора.

Методика експертного авторознавчого дослідження складається з чотирьох стадій: попереднє дослідження; роздільне дослідження; по­рівняльне дослідження; оцінка результатів і складання висновків.

Запитання для самоконтролю

1.  Що таке криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство)?

2. Що являє собою почерк?

3. Які існують ознаки письмової мови?

4. Які існують ознаки почерку?

5. Які елементи охоплює підготовка матеріалів для судово- почеркознавчої експертизи?

6. Які вимоги ставляться до вільних та експертиментальних зразків почерку?

7. Які питання вирішує судово-почеркознавча експертиза?

8. З яких стадій складається методика судово-почерко­знавчої експертизи?

9. Які особливості існують при дослідженні підписів?

10.  Що таке судове авторознавство?

11.  Що є об’єктом дослідження авторознавчої експертизи?

12.  Які існують методи авторознавчого дослідження?