Розділ 7  Трасологія

§ 1. Поняття трасології та її значення

У криміналістиці сліди, що залишаються після вчинення злочину, вивчаються з метою швидшого його розкриття, виявлення злочинців, встановлення істини у справі. Дослідження слідів має також важливе криміналістичне значення, оскільки допомагає встановити знаряддя злочину, одержати відомості про злочинця, визначити механізм зло­чинної події. Матеріально-фіксовані сліди (сліди-відображення) вивчає трасологія — криміналістичне вчення про сліди.

Трасологія^[1] — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розро­бляє прийоми, методи, науково-технічні засоби їх виявлення, фік­сації, вилучення та дослідження.

Трасологія базується на таких наукових положеннях:

1)  об’єкти матеріального світу є індивідуальними. Кожний об’єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Індивідуалізація об’єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;

2)  за певних умов зовнішня будова одного об’ єкта може відбитися на іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів, механізму слідоут- ворення. За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення тотожності) об’єкта, який їх залишив;

3)   відносна стійкість об’єктів. Об’єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають доволі стійкі зо­внішні ознаки;

4)  відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вид негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення.

Криміналістичне значення слідів визначається існуванням їх при­чинного зв’язку з подією злочину. В трасології за слідами можна вста­новити:

1)  індивідуальну тотожність об’єкта, яким утворено слід (іденти­фікувати об’єкт);

2)  групову належність об’єктів (тип, клас, рід, вид, різновид);

3)  механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об’єктів тощо);

4)  окремі обставини злочинної події (спосіб проникнення у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіологічні особливості, напря­мок пересування злочинців, використання транспортних засобів, орі­єнтовний час вчинення злочину та ін.).

Трасологічні дослідження дають змогу вирішувати ідентифікацій­ні та діагностичні завдання.

§ 2. Поняття сліду в трасології. Механізм слідоутворення

Учинення багатьох злочинів супроводжується певними змінами у навколишньому оточенні. Такі зміни прийнято називати слідами зло­чину. Слід являє собою відображення злочинних дій, окремих елемен­тів злочинного акту. У криміналістичному розумінні цінність слідів зумовлена існуючою залежністю між злочином та його відбиттям (слі­дами). Історично використання слідів з метою розкриття злочинів відо­мо з давніх часів (особливо це стосується держав Стародавнього Сходу: Індії, Китаю, Камбоджі, Японії).

У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядається за кількома аспектами. У широкому розумінні слід — це результат будь-якої мате­ріальної зміни первинної обстановки внаслідок вчинення злочину: матеріально-фіксовані зміни одного об’ єкта на інший; поява чи зник­нення тих чи інших предметів, порушення початкового розташування, місцезнаходження, стану різних об’ єктів (наприклад, загублені зло­чинцем на місці події власні речі, скалки розбитого віконного скла). Сліди в широкому розумінні охоплюють: комплекси елементів, при­таманних певним подіям (сліди дорожньо-транспортної події, сліди пожежі та ін.); зміни обстановки (поява або зникнення предметів, змі­на їх місця розташування); зміна вигляду або стану предмета (зламаний замок). На сучасному етапі розвитку криміналістики як сліди розгля­даються: звукові сліди, запахові сліди, сліди-мікрочастинки, сліди- речовини, сліди генетичного коду людини.

Традиційно трасологія вивчає сліди тільки у вузькому розумінні, а саме — матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одно­го об’єкта на іншому (сліди-відображення). Сліди-відображення ви­никають унаслідок взаємодії двох об’ єктів і достатньо поширені: це сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо. Сліди-відображення є основним предметом ви­вчення у трасології.

Механізм слідоутворення — це система компонентів процесу утво­рення слідів-відображень. Такий механізм може бути різним: слідоут- ворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біоло­гічних та інших процесів. Матеріально-фіксовані сліди виникають унаслідок механічної контактної взаємодії двох об’єктів: один об’єкт утворює слід (той, який залишив слід) — слідоутворюючий об ’єкт, другий — сприймає змінення (на якому утворився слід) — слідосприй- маючий. Ділянки поверхні об’єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємо­дії — слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприй- маючих об’ єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об’ єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий, і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідо- сприймаючого об’єктів залежить від низки чинників: твердості об’єктів, напрямку взаємодії, розташування об’єктів, сили і характеру взаємодії.

§ 3. Класифікація слідів

У трасології сліди класифікують за різними підставами. Залежно від роду слідоутворюючих об’єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Що стосується конкретних слідоутворюючих об’ єктів, то найчастіше трапляються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утво­рення слідів розрізняють сліди: об’ємні та поверхневі, статичні та динамічні, локальні та периферичні.

Об’ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоут­ворюючого об’єкта в об’ємі, тобто у всіх трьох його вимірах — за довжиною, шириною та глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об’ єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. Часто об’ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об’ємний слід дає змогу уявити зо­внішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об’єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверх­ні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають у результаті змін, що від­буваються на поверхні слідосприймаючого об’єкта (за двома виміра­ми — довжиною і шириною). Обидва об’єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть належати, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора тран­спортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашаруван­ня і сліди відшарування. Сліди нашарування формуються внаслідок накладення на слідосприймаючий об’єкт речовини, яка має на собі слі- доутворюючий об’ єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою взуття, та ін.). Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої виокремлюються від слідосприймаючого об’ єкта і залишаються на слідоутворюючому об’єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій порохом або свіжопофарбованій поверхні).

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі сліди — це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі — відшукання і сприйняття яких передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об’єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.

Статичні сліди виникають у момент спокою (статики), котрий наступає під час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприй- маючого об’єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. В більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні ознаки слідоут- ворюючого об’ єкта, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками. Типовими прикладами статично­го сліду є відбиток пальця руки з відображенням папілярного візерун­ка та відбиток підошви взуття на ґрунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при прокатуванні слідоутворюючого об’ єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транспорт­ного засобу, утворений при поступально-обертальному русі по якій- небудь поверхні).

Динамічні сліди виникають у результаті руху одного або обох об’ єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних можуть належати сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об’єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об’єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев’яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об’ єкта залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилом) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).

Сліди можуть бути механічного, хімічного, біологічного, термічно­го походження. У криміналістиці переважно вивчаються сліди механіч­ної дії як найбільш поширені об’єкти трасологічного дослідження.

§ 4. Основи дактилоскопії

Шкірні візерунки на пальцях і долонях рук належать до перших об’єктів, про які навіть первісні люди мали певні відомості. Серед малюнків печерної людини є й такі, що зображують відбитки руки людини. Так, у 1832 р. під час розкопок курганів на Гавр-Інісе, малень­кому острові в Морбіганській затоці (Франція), було виявлено підзем­ний коридор завдовжки 13 м з двома рядами кам’яних стовпів, на 23 з них було знайдено малюнки у вигляді повної колекції папілярних ліній рук людини.

Велике значення слідам рук приділялося у східних народів. Так, в Японії та Китаї здавна була відома дактилоскопія. Згідно з сімейним правом Японії, аби розірвати шлюб, чоловік повинен був видати жінці документ, який мав бути написаний його рукою, а у разі його непись­менності на ньому проставлявся відбиток його пальця. У ХІІ-ХІІІ ст.ст. китайці використовували відбитки пальців не тільки під час розірван­ня шлюбу, а й при розслідуванні злочинів.

Сучасний стан криміналістики дає можливість з високою достовір­ністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є незаперечним доказом того, що пев­на особа знаходилася на цьому місці. Останнім часом в Україні ви­словлювалися пропозиції щодо необхідності введення системи загаль­ного дактилоскопіювання та створення відповідного банку даних.

Дактилоскопія^[2] — це розділ трасології, що вивчає властивості і будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи та розкриття злочинів.

У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:

1)  контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається пере­важно долонною поверхнею кисті;

2)  на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;

3)  шкіра руки має специфічні властивості.

Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох осно­вних шарів: верхнього — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, роз­міщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усьо­го життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папі­лярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0,4-0,6 мм, а висота — 0,1-0,4 мм.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуаль­ність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних ві­зерунків полягає в тому, що у кожної людини свої рисунки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу від­різнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його донь­ки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дає можливість їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на третьому-четвертому місяці розвитку плода люди­ни, а остаточне їх формування відбувається на шостому місяці. Розви­ток організму людини пов’ язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних ліній залишаються незмінними. В експертній практиці тра­плялися випадки виявлення пересадження злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Од­нак і в цих випадках є певні ознаки, що дають змогу встановити факт пересадження шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Ушкоджений епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а ушкодження дерми призво­дить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість візерунків на нігтьових фа­лангах пальців складається з таких потоків папілярних ліній: 1) вну­трішнього рисунка у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; 2)  верхнього потока зовнішнього рисунка; 3) нижнього потока зовніш­нього рисунка; 4) дельти — місця зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; 5) основи, яка підкреслює рисунок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основні типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 4). Якщо візерун­ки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утво­рюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візе­рунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візе­рунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки станов­лять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнку є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяють­ся на ульнарні (основи петель звернено до мізинця) і радіальні (осно­ви петель звернено до великого пальця). Розрізняють такі види петльо- вих візерунків: прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки — найскладніші за будовою, їх вну­трішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне пів­коло, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерун­ки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділя­ються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою вну­трішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків.

§ 5. Виявлення, фіксація та вилучення слідів рук. Сутність дактилоскопічної експертизи

На місці події трапляються такі види слідів пальців рук, як об’ємні (утворюються на пластичних речовинах) та поверхневі (видимі, слаб- ковидимі та невидимі; відшарування і нашарування). Поверхневі сліди рук можуть бути безбарвними або забарвленими. Механізм утворення слідів та їхній вид зумовлюють техніку їх виявлення.

Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці по­дії необхідно уявляти, до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення об’ ємних і забарвлених слідів не викликає значних трудно­щів. Поверхневі сліди рук виявляють:

1)  оглядом у косопадаючих променях;

2)  оглядом в проникаючому світлі (якщо об’єкт огляду прозо­рий);

3)  обробленням поверхні дактилоскопічними порошками;

4)  окурюванням парами йоду;

5)  використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрину та алоксану).

Об’ ємні сліди виявляють візуальним оглядом.

Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності по- тожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошка). Існує загальне правило, згідно з яким слідчий або спеціаліст повинні уника­ти застосування порошків з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети ці­лими разом з виявленими слідами. Якщо немає іншої можливості ви­явити та вилучити сліди рук, то виникає потреба в їхньому копіюван­ні або застосуванні дактилоскопічних порошків.

Дактилоскопічні порошки — це порошки, які використовуються для виявлення невидимих або слабковидимих потожирових слідів рук (дво­окис титану, основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порош­ки алюмінію та заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні. Найбільш відомі такі магнітні порошки: «Агат», «Сапфір», «Рубін», «Малахіт», «Топаз» та ін. Існують універсальні суміші порошків, придатні для забарвлення слі­дів на різних поверхнях (темна суміш: родамін — 3 %, окис кобальту — 60 %, живиця — 37 %; світла суміш: окис цинку (оброблений спиртовим розчином оксихінолу) — 3 %, окис свинцю — 60 %, живиця — 37 %). Принцип використання порошків полягає в тому, що потожирові виді­лення на відбитках пальців рук тривалий час залишаються зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні за­барвлюють світлим порошком, а на світлій — темним.

До способів виявлення слідів рук належить також оброблення по­верхні об’єкта парами йоду. Окурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Сліди за­барвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). У такий спосіб виявляють сліди рук на найрізноманітніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лакованих меблях. Однак сліди, виявлені за допомогою парів йоду, швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються (протягом 10-15 хв). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза.

Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви всту­пають в реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Най­більшого поширення одержали такі хімічні реактиви, як водний розчин азотнокислого срібла (5-10 %), розчин нінгідрину (0,2-2 %) або алок- сану в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекису водню (у 100 см³ етилового спирту розчиняється 0,25 г бензидину). Робота з хімічними реактивами проводиться в лабораторних умовах.

Способи фіксації слідів рук: 1) основний спосіб — опис у протоко­лі; 2) фотографування; 3) копіювання слідів.

Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати у протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначаються: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об’єкті; характер і стан поверхні об’єкта; вид сліду; розміри кожного сліду; які способи виявлення та фіксації використовувалися; як саме упаковано об’ єкти зі слідами.

Копіювання потожирових слідів, забарвлених дактилоскопічними порошками, здійснюється на спеціальну слідокопіювальну плівку (темну або світлу). Для копіювання об’ємних слідів рук використову­ють полімерні матеріали: силіконові пасти «К», «У-4», «СКТН-1», «Сиеласт».

Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені предмети зі сліда­ми рук повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між дво­ма дощечками, які перев’язують шпагатом; предмет може бути затис- нутий листами картону, поміщений у коробку, яка перев’язується шпагатом.

Сутність дактилоскопічної експертизи. Дактилоскопічна експер­тиза (експертиза слідів рук) є різновидом трасологічної експертизи, основним завданням якої є ідентифікація особи за слідами рук, зали­шеними на місці події.

Для проведення дактилоскопічної експертизи слід підготувати:

1) постанову про призначення експертизи;

2)  протокол огляду місця події (інші матеріали кримінальної спра­ви);

3) досліджувані об’єкти зі слідами або сліди, перенесені на плівки, фотознімки слідів тощо;

4)  зразки для порівняння.

Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза, є такі: чи залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, ви­лучені з місця події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності; якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо); якими ділянками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої дії залишено слід (хапання, торкання тощо).

Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складаєть­ся з декількох послідовних етапів: підготовчого етапу, роздільного аналізу, порівняльного дослідження, складання висновків. При роз­дільному аналізі окремо досліджують слід (чи його копію) та об’єкт (експериментальні зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та притаманні об’єкту. Спочатку виявляють загальні ознаки папілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узору, загальна спря­мованість окремих потоків ліній узору, його розмір, ширина ліній узо­ру, загальна кількість деталей в узорі тощо), а потім окремі ознаки (початок та кінець лінії, місток, гачок, розвилок, згиб, стоншення чи стовщення папілярної лінії, форми країв, пори та ін.).

Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є викорис­тання папіляроскопа (дактилоскопа) — прилада, який призначено для розглядання, порівняльного дослідження і фотографування двох по­рівнюваних дактилокарт або вивчення папілярних візерунків у збіль­шеному вигляді.

Порівняння ознак здійснюється з метою встановлення збігу або відмінностей щодо кожної ознаки та їх сукупності. Порівняльне до­слідження папілярного візерунка дає змогу зробити висновок про на­явність або відсутність тотожності.

§ 6. Сліди ніг та взуття людини

Сліди ніг та взуття — це відбитки морфологічних особливостей ніг, шкірного рельєфу (або рельєфу підошви взуття). Види слідів ніг (взуття) поділяються на об’ємні (утворюються на поверхні ґрунту) та поверхневі (видимі, невидимі), статичні та динамічні. Об’єктом тра- сологічного дослідження можуть бути сліди ніг людини, сліди взуття та доріжка слідів.

Сліди босої ноги бувають об’ємні та поверхневі; в них виділяють пальці, плюснову частину, звід і п’ятку. На поверхні ступні розташо­вані папілярні лінії, які утворюють певні візерунки. За статичними слідами босої ноги можна встановити особу, яка їх залишила.

На місці події може бути виявлено одиночний слід або декілька послідовно залишених слідів ніг чи взуття (рис. 5). Доріжка слідів ніг — це група слідів ніг людини, яка складається з декількох (три і
більше) послідовно розташованих відбитків босих ніг або взуття (рис. 6). Елементи доріжки слідів ніг: лінія напрямку руху, лінія ходьби, до­вжина кроку, ширина кроку, кут розгортання стопи. Доріжка слідів ніг має діагностичне значення (дає змогу зробити висновок про напрямок, швидкість і характер пересування, зріст, стать, фізичний стан і при­близний вік, фізичні вади).

Способи фіксації слідів ніг (взуття):

1)  опис у протоколі;

2)  фотографування;

3)  копіювання;

4)  виготовлення зліпків (із гіпсу, паст «К», «СКТН», сірки, парафіну);

5)  складання схем і замальовок.

У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час виявлення слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт тощо); вид сліду (об’ємний, поверхневий); форму (сліди черевиків, чобіт, босої ноги); розміри сліду; індивідуальні особливості підошви; дані вимірів елементів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення сліду та його упакування.

Сліди ніг (взуття) фотографують за правилами масштабної зйомки. Об’ємні сліди ніг на снігу фотографують із жовтим або жовтогарячим світлофільтром і блендою. Доріжку слідів фотографують панорамним способом.

Під час огляду одиночного сліду взуття підлягають вимірюванню такі параметри:

1) довжина сліду;

2) довжина і ширина підметки;

3) довжина і ширина проміжної частини;

4) довжина і ширина під­бора.

Завжди необхідно намагатися вилучити слід в натурі. Якщо це не­можливо, вдаються до копіювання слідів ніг.

Виготовлення зліпків. Після фотографування та опису в протоколі слідів з них виготовляють зліпки, використовуючи при цьому гіпс, парафін, сірку, полімерні матеріали.

Порядок виготовлення гіпсового зліпка: із сліду видаляють сторон­ні предмети; готують арматуру для каркаса (за довжиною і шириною) і бирку; готують розчин гіпсової маси; заповнюють слід насипним, наливним або комбінованим способом; після затвердіння зліпка його видаляють і промивають чистою водою (рис. 7).

Наливний спосіб. У посуд із во­дою невеличкими дозами насипають сухий гіпс, рівномірно перемішуючи до утворення «сметаноподібної» маси. Заливають у слід гіпсову масу на 10-15 мм, розміщують арматуру, потім виливають іншу частину гіп­сового розчину. Для виготовлення одного зліпка необхідно мати 0,5 л води і 0,5-0,7 кг медичного гіпсу. Якщо сліди взуття залишено на снігу, рекомендується застосовувати комбінований спосіб. Слід по­кривають тонким шаром сухого гіпсу, а потім заливають гіпсовим розчином. У цьому разі розчин повинен мати температуру повітря, а при дуже низькій температурі розчин гіпсу роблять на антифризі (су­міші води зі спиртом).

Якщо сліди взуття залишено на сипучому ґрунті, їх попередньо укріплюють, поливаючи навколо них на відстані 50 мм водою, а потім застосовують наливний спосіб.

Якщо в сліді є вода, рекомендується застосовувати насипний спосіб. Для цього в слід насипають на 2-2,5 мм сухого гіпсу, кладуть армату­ру, поверх знову насипають стільки ж гіпсу і крізь зволожену марлю ллють воду, поки вона не буде на його поверхні.

Поверхневі сліди-нашарування копіюють на глянцевий фотопапір чи дактилоплівку, а на нерівних поверхнях копії виготовляють за до­помогою полімерних матеріалів — паст «К», «У-4», «СКТН-1».

§ 7. Сліди знарядь злому та інструментів

Сліди знарядь злому — це сліди, залишені різними засобами, які використовувалися злочинцем для відкриття сховищ і руйнування перепон. Сліди знарядь злому поділяють на такі види: сліди натискан­ня, сліди ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу та свердлін­ня (рис. 8). Залежно від умов слідоутворення вони можуть бути об’ємними та поверхневими, статичними та динамічними. Сліди зна­рядь злому та інструментів виявляють на зламаних вікнах, дверях, проломаних підлогах або стелях, замикаючих пристроях.

Знаряддя злому — це будь-який твердий предмет (металевий прут, лом, труба, сокира та ін.), який може бути використаний для подолання перешкод. Зазвичай застосовується різний столярський або слюсарський інструмент, металеві предмети. До особливої групи знарядь злому на­лежать спеціально виготовлені у злочинних цілях інструменти та при­строї: «гусяча лапа», «рак», «фомка», «уїстіті», «відмички» та ін.

Сліди фіксують за загальними правилами в протоколі слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу виготовлено цей об’єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження, їх розміри, контур, фор­ма, механізм утворення, вид слідів, наявність у них сторонніх речовин тощо. Виявлені на місці події знаряддя злому підлягають ретельному огляду та опису в протоколі. Сліди знарядь злому та інструментів необ­хідно сфотографувати за правилами масштабної зйомки. Дрібні сліди- відображення доцільно фотографувати методом макрозйомки.

Способи фіксації слідів знарядь злому:

1) опис у протоколі;

2)  фотографування;

3)  виготовлення схем;

4)  копіювання;

5)  виготовлення зліпків.

Для виготовлення зліпків використовують різні матеріали: пласти­лін, гіпс, синтетичні матеріали — пасти «К», «У-4», «СКТН-1», зубо­лікарські зліпочні маси (стіракрил, стенс, дентол, тіодент). Виготовле­ні зліпки слід упакувати та опечатати.

Дослідження слідів знарядь злому та інструментів дає змогу з’ ясувати механізм злому, навички злочинця, встановити групову на­лежність знаряддя, яке було застосовано, або ідентифікувати його.

§ 8. Сліди транспортних засобів

Сліди транспортних засобів — це сліди, які відображають зовніш­ню будову частин транспортного засобу: сліди-відображення (сліди коліс на ґрунті); предмети, що виокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного походження — сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження — сліди гальмування. Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків протектора (рис. 9). Вони можуть бути об’ємними (на снігу, глині, іншому ґрунті) та поверхневими (на асфальті).

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову на­лежність (тип, марку, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер пошкоджень та ін.). Вивчення слідів дозволяє визначити: колію (відстань між середніми лініями слідів колес, встановлених на одній осі), базу (відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та колес, ширину бігової доріжки, довжину кола колес.

Способи фіксації слідів транспортних засобів:

1) опис у протоколі;

2)  фотографування;

3) виготовлення схем, замальовок;

4) копіювання;

5)  виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: місцезнаходжен­ня слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об’ ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об’ ємних слідів щодо поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або прошкурену листову гуму. В разі виявлення слідів на картоні, фа­нері, папері, одязі потерпілого їх вилучають у натурі.

З об’ємних слідів транспортних засобів виготовляють гіпсові зліп­ки (зліпки повинні бути завдовжки 600-700 мм). Для фіксації окремих деталей використовують полімерні матеріали.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке трасологія?

2. На яких наукових положеннях базується трасологія?

3. У чому полягає криміналістичне значення слідів?

4. Які сліди вивчаються в трасології?

5. Що являє собою механізм слідоутворення?

6. За якими підставами класифікують сліди в трасології?

7. Які сліди розрізняють залежно від механізму слідоутворення?

8. Як утворюються об’ємні та поверхневі сліди?

9. Що таке сліди нашарування та відшарування?

10. Який механізм утворення статичних і динамічних слідів?

11. Який механізм утворення локальних та периферичних слідів?

12. Що таке дактилоскопія?

13. Чому в криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук?

14. Які основні властивості папілярних ліній?

15. На які типи поділяються папілярні візерунки?

16. Які існують способи виявлення слідів рук?

17. Які дактилоскопічні порошки застосовуються для ви­явлення слідів рук?

18. Як здійснюється оброблення поверхні об’єкта парами йоду для виявлення слідів рук?

19. Які існують способи фіксації слідів рук?

20. Як упаковують предмети зі слідами рук?

21. У чому полягає сутність дактилоскопічної експертизи?

22. З яких елементів складається доріжка слідів ніг?

23. Які існують способи виготовлення гіпсових зліпків?

24. Які існують види слідів знарядь злому та інструментів?

25. Які пасти використовують для фіксації слідів знарядь злому та інструментів?

26. Які сліди залишає колісний транспорт?

27. У чому полягають особливості виготовлення гіпсових зліпків з об’ ємних слідів транспортних засобів?

^[1] Від франц. trace — слід і грецьк. XOyo Z — слово, вчення; букв. — вчення про сліди.

^[2] Від грец. бактиХо^ — палець і сткотсєю — дивлюся, розглядаю; букв. — пальцероздивляння.