Розділ ХVI. Правове регулювання поводження з відходами

§ 1. Відходи як об’єкт правового регулювання

§ 2. Правова класифікація видів відходів

§ 3. Правовий режим поводження з відходами

§ 4. Особливості правового регулювання поводження з радіоактивними відходами 

§ 5. Відповідальність за порушення законодавства у сфері поводження з відходами

§ 1. Відходи як об’єкт правового регулювання

В Україні в результаті утворення великих обсягів відходів проб­лема екологічної безпеки набула особливої гостроти. Розрив між прогресуючим накопиченням виробничих та побутових відходів і заходами з їх утилізації та знешкодження загрожує поглибленням екологічної кризи і загостренням соціально-економічної ситуації в України.

Більшість виробничих і побутових відходів утворюється у великих містах країни, що може призвести до забруднення навколишнього при­родного середовища. Крім того, певні види відходів належать до кате­горії небезпечних для життя і здоров’я людини. Щороку на підпри­ємствах України утворюється більше 100 мільйонів тонн токсичних відходів^[1]. Особливу небезпеку для життя і здоров’я людини становлять радіоактивні відходи.

Зазначені обставини вимагають чіткого закріплення юридичного визначення такого поняття, як «відходи», виявлення його ознак та юридичної природи. Поняття відходів як правової категорії обґрунто­вується в юридичній літературі та передбачається у нормативно- правових актах національного законодавства України про відходи, а також у правових актах Європейського Союзу.

У першу чергу правове визначення поняття «відходи» закріплю­ється національним законодавством. Так, згідно із Законом України від 5 березня 1998 року «Про відходи», відходи — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлен­ня та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи вида­лення¹.

Аналіз правового поняття відходів дає можливість визначити основ­ні ознаки відходів.

1.  Відходи — це речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності. Таким чином, поняття відходів обме­жується сферою людської діяльності. Проте тут є певний недолік, оскільки вони можуть утворюватися також внаслідок природних та техногенних катастроф. Державний класифікатор відходів ДК 005-1996 розширює їх поняття і включає відходи, які створені внаслідок при­родних та техногенних катастроф.

2.  Відходи не можуть у подальшому використовуватись за місцем утворення чи виявлення. Саме неможливість використання в подаль­шому цих речовин, матеріалів і предметів дає змогу їх відокремлення від інших об’єктів, які не належать до категорії відходів.

3.  Нормами права передбачається наявність їх власника, тобто на­лежність відповідним особам. Суб’єктами права власності на відходи є юридичні і фізичні особи, територіальні громади, а також держава. Вони володіють, користуються і розпоряджаються ними в межах, ви­значених законом. Відходи, що не мають власника, або власник яких невідомий, вважаються безхазяйними. Власниками відходів можуть бути як виробники відходів, тобто суб’єкти, діяльність яких призводить до їх утворення, так і інші особи, які набули права власності на під­ставі правочинів.

4.  Власник повинен позбутися відходів шляхом їх утилізації чи видалення. Згідно із ст. 1 Закону України «Про відходи» утилізація передбачає використання відходів як вторинних матеріальних чи енер­гетичних ресурсів. У свою чергу операція по видаленню відходів, навпаки, не призводить до їх утилізації.

5.  Відходи характеризуються подвійною природою. Як забруд­нююча речовина вони створюють певну небезпеку навколишньому природному середовищу, є істотним фактором забруднення, за­смічення, зараження довкілля. Тому відходи в першу чергу під­лягають видаленню чи переробці з метою захисту навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людини від їх негатив­ного впливу. Водночас, певні види відходів можливо утилізувати, а тому вони є додатковим джерелом матеріальних та енергетичних ресурсів.

В останні роки прийнято багато нормативних актів, які регулю­ють процес поводження з відходами на всіх стадіях — від їх утво­рення до знешкодження, захоронення і утилізації. Основними нормативно-правовими актами в даній галузі є: Закон України від 19 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного се­редовища», Закон України від 5 березня 1998 року «Про відходи», Закон України від 30 червня 1995 року «Про поводження з радіоак­тивними відходами», Закон України від 14 вересня 2000 року «Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами», Закон України від 8 лютого 1995 року «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», Постанова Кабінету Міністрів Укра­їни від 4 березня 2004 року «Про затвердження Програми поводжен­ня із твердими побутовими відходами», а також розпорядження Уряду України від 1 серпня 2007 року «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової екологічної програми поводження з ра­діоактивними відходами».

Особлива роль у регулюванні відносин у сфері поводження з від­ходами належить Закону України від 5 березня 2008 року «Про від­ходи». Він визначає правові, організаційні та економічні засади діяль­ності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, ути­лізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини на території України. У ньому закріп­люються основні терміни, права і обов’язки суб’єктів у сфері пово­дження з відходами, компетенція державних органів і органів місце­вого самоврядування, відносини права власності на відходи та інші найбільш важливі питання.

§ 2. Правова класифікація видів відходів

Правова класифікація відходів повинна ґрунтуватися на таких озна­ках і особливостях, які мають юридичне значення, тобто обумовлюють необхідність встановлення різного порядку поводження з відходами, породжують диференціацію їх правового режиму. Відходи не є одно­рідними, а тому можна провести їх правову класифікацію на групи (види) за певними критеріями, які закріплюються в чинному законо­давстві. Необхідність здійснення класифікації передбачається Законом України «Про відходи», який встановлює вимоги до класифікації від­ходів та їх паспортизації (ст. 6). У нормативно-правових актах розріз­няють такі види відходів: за сферою їх утворення: відходи виробництва і споживання, у тому числі і побутові відходи; залежно від фізичного стану, в якому вони перебувають: тверді, рідкі, газоподібні; за ступенем (рівнем) небезпеки і характером впливу на навколишнє природне се­редовище і здоров’я людини: безпечні і небезпечні відходи (токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні, радіоактивні тощо); за суспільною корисністю залежно від засобу подальшого поводження; від їх приналежності.

Номенклатура відходів закріплена в Державному класифікаторі України «Класифікатор відходів», ДК 005-1996, затвердженому Держ­стандартом України 29 лютого 1996 року, що ведеться з метою надан­ня різнобічної та обґрунтованої інформації про утворення, накопичен­ня, оброблення (перероблення), знешкодження та видалення відходів. Державний класифікатор відходів дозволяє уніфіковано описати від­ходи, які утворилися в різних регіонах та за різними видами економіч­ної діяльності. В його основу покладено генетичний принцип — перш за все за місцем та способом утворення відходів. Нині з метою гармо­нізації української законодавчо-нормативної бази з європейською здійснюється робота по його вдосконаленню згідно з європейськими стандартами і європейським каталогом відходів.

Залежно від сфери утворення відходи поділяються на відходи ви­робництва та споживання і побутові відходи. Найпоширенішими є від­ходи виробництва. Вони утворюються в галузях промисловості і сіль­ському господарстві, при виробництві продукції лісового господарства і веденні лісозаготівель. Відповідно до Класифікатора відходів до них належать: залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, які утворені в процесі виробництва продукції і втратили свої споживчі властивості; супутні гірничі породи та залишкові продукти (шлам, пил, відсіви тощо); новоутворені речовини і їх суміші, що не є метою даного виробництва (шлак, зола, кубові залишки, інші тверді утворення); за­лишкові продукти сільськогосподарського виробництва (у тому числі тваринництва), лісівництва; бракована, некондиційна продукція чи за­бруднена небезпечними речовинами і непридатна до використання.

До відходів споживання належать непридатна до експлуатації про­дукція, вироби, медичні препарати, які втратили свої споживчі власти­вості і в яких містяться певні хімічні та біологічні компоненти, що потребують небезпечного видалення.

Серед них особливе місце займають побутові відходи, які можуть бути твердими та рідкими. Поняття цієї категорії відходів закріплено в Правилах надання послуг із збирання та вивезення твердих і рідких побутових відходів, затверджених наказом Державного комітету бу­дівництва, архітектури та житлової політики України від 21 березня 2000 року^[2].

Тверді побутові відходи — це відходи, які утворюються в процесі життя і діяльності людини і накопичуються у житлових будинках, за­кладах соцкультпобуту, громадських, навчальних, лікувальних, торго­вельних та інших закладах (це харчові відходи, предмети дорожнього вжитку, сміття, опале листя, відходи від прибирання і поточного ре­монту квартир, макулатура, скло, метал, полімерні матеріали тощо) і не мають подальшого використання за місцем їх утворення.

Рідкі побутові відходи — господарчо-побутові (від миття, прання тощо) та каналізаційні стоки (за винятком промислових) за відсутнос­ті централізованого водовідведення.

Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним відхо­дам, тому що вони самостійно або при контактуванні із іншими речо­винами можуть заподіяти шкоду навколишньому природному сере­довищу і здоров’ю людини. Як зазначалося, за рівнем небезпеки від­ходи поділяються на безпечні і небезпечні. Проте такий поділ є умов­ним, оскільки всі відходи є небезпечними.

Небезпечними є відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними^[3].

Такі відходи містять шкідливі речовини, що мають небезпечні властивості (токсичні, вибухонебезпечні, мають високу реакційну здатність) або містять збудників інфекційних хвороб. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи.

Токсичними (отрутними) є відходи, які при потраплянні в організм через органи дихання, травлення або через шкіру, здатні викликати смерть людини або справити на неї сильний негативний вплив. Пере­важно це відходи підприємств чорної і кольорової металургії, хімічної промисловості, машинобудування. Під вибухонебезпечними відходами розуміють тверді або рідкі відходи, які самі по собі здатні до хімічної реакції з виділенням газів такої температури і тиску і з такою швидкіс­тю, що викликає ушкодження навколишніх предметів.

Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактивних відходів закріплюється в Законі України від 30 червня 1995 року «Про поводження з радіоактивними відходами»^[4]. До них належать матері­альні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається. У свою чергу такі відходи залежно від рівня звільнення їх від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки під­розділяються на довгоіснуючі і короткоіснуючі.

Закон України «Про відходи» додатково виділяє групу відходів — відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року «Про впровадження системи збору, сортування, транспортування, переробки і утилізації відходів як вторинної сировини»^[5] передбачають­ся окремі тарифи за збір тари (упакування) з картону, паперу, скла, металу, пластмаси, дерева. Найбільш повно в законодавстві врегульова­не питання відносно збирання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є Закон України від 5 травня 1999 року «Про металобрухт», який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом^[6].

Ще однією класифікаційною ознакою видів відходів є їх поділ за фізичним станом, у якому вони перебувають. До таких видів належать газоподібні, рідкі та тверді відходи.

Окремою групою є розподіл відходів стосовно наявності власника, тобто відходи, що мають власника, та безхазяйні відходи. Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року¹.

§ 3. Правовий режим поводження з відходами

Правовий режим поводження з відходами закріплюється чинним законодавством України і в першу чергу Законом України «Про від­ходи». Даний закон закріплює поняття поводження з відходами. По­водження з відходами — це дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення. Таким чином, правовий режим поводження з відходами включає певні етапи поводження з ни­ми, які врегульовані нормами права з моменту їх утворення і до зне­шкодження, захоронення або утилізації.

Відходи утворюються юридичними і фізичними особами в про­цесі їх діяльності. З метою запобігання або зменшення обсягів їх утворення Закон (ст. 31) передбачає: розроблення та впровадження науково обґрунтованих нормативів утворення відходів на одиницю продукції (сировини та енергії), виконання робіт і надання послуг, що регламентують їх кількісний та якісний склад, відповідно до передових технологічних досягнень; періодичний перегляд встановлених норма­тивів утворення відходів, спрямованих на зменшення їх обсягів, з ура­хуванням передового вітчизняного і зарубіжного досвіду та економіч­них можливостей; встановлення на основі затверджених нормативів (питомих показників обсягів утворення відходів) лімітів на утворення відходів; розроблення системи поводження з імпортними пакувальни­ми матеріалами і тарою; розроблення загальних вимог щодо поводжен­ня з побутовими відходами; розроблення системи інформаційного, науково-методичного забезпечення виробників відходів відомостями про технологічні та інші можливості зменшення обсягів утворення та  утилізації відходів; запровадження відповідно до закону санкцій за перевищення лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Збирання відходів є першим етапом поводження з відходами. Він являє собою діяльність, яка пов’язана з вилученням, накопиченням і розміщенням відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах, включаючи сортування відходів з метою подальшої утилізації або ви­далення.

Перевезення відходів — це транспортування відходів від місць їх утворення або зберігання до місць чи об’єктів оброблення, утилізації чи видалення. У законодавстві додатково закріплюється транскордон­не перевезення відходів. Під ним розуміється транспортування відходів з території, на /або через територію України, на територію або через територію іншої держави.

Транспортування небезпечних відходів дозволяється лише за на­явності їх паспорта та дозволу (ліцензії) на поводження з ними і тіль­ки спеціально обладнаним для цього транспортним засобом. Переве­зення таких відходів здійснюється за умови обов’язкового страхування цивільної відповідальності перевізника за збитки, які можуть бути за­вдані ним під час перевезення. В Україну забороняється ввезення від­ходів з метою їх зберігання чи видалення.

Оброблення (перероблення) відходів — це здійснення будь-яких технологічних операцій, пов’язаних зі зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологіч­но безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення.

Знешкодження відходів — зменшення або усунення небезпеки від­ходів шляхом механічної, фізико-хімічної або біологічної обробки. Знешкодження і переробка відходів здійснюється сміттєпереробними і сміттєспалювальними заводами.

Утилізація відходів передбачає використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. Утилізація здійснюється як твердих побутових відходів, так і відходів промисловості. Утилізація окремих складових частин твердих побутових відходів (скло, чорний і кольоровий металобрухт, макулатура) здійснюється шляхом розділь­ного збору утильних компонентів і при механізованому способі із за­гальної маси. Більшість відходів промисловості також підлягає утилі­зації. Законодавство забороняє змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія.

Видалення відходів — здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації. Закон України «Про відходи» з метою повного обліку та опису місць видалення відходів, їх якісного і кількіс­ного складу, а також здійснення контролю за впливом відходів на на­вколишнє природне середовище та здоров’ я людини передбачає веден­ня реєстру місць видалення відходів. Реєстр таких місць здійснюється на підставі відповідних паспортів, звітних даних виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфе­рі поводження з відходами. Вони підлягають щорічному уточненню. Порядок ведення реєстру місць видалення відходів затверджений По­становою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року¹.

Одним з етапів поводження з відходами є їх розміщення, під яким розуміють їх зберігання і захоронення в спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (полігонах, сховищах, комплексах тощо).

Зберігання відходів — це тимчасове розміщення відходів у спеці­ально відведених місцях чи об’ єктах (до їх утилізації чи видалення). На кожне місце або об’єкт зберігання або видалення відходів склада­ється спеціальний паспорт, у якому визначаються найменування та код відходів (згідно з Державним класифікатором відходів), їх кількісний і якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць або об’єктів зберігання чи видалення, а також відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об’єктів.

Захоронення відходів — остаточне розміщення відходів при їх ви­даленні у спеціально відведених місцях чи об’єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров’ я людини не перевищував установлених норма­тивів. Зберігання і захоронення небезпечних відходів дозволяється лише у спеціально обладнаних місцях.

Законодавством забороняється несанкціоноване скидання і роз­міщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення, а також у межах водоохоронних зон і зон санітарної охорони водних об’ єктів.

За розміщення відходів із суб’єктів підприємницької діяльності стягується плата. Розмір плати встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворення відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території, на якій вони розміщені. Законодавством передбачається стимулювання суб’єктів господарської діяльності, які впроваджують технології, спрямовані на зменшення обсягів утворення відходів, утилізують відходи в процесі виробництва продукції, здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підпри­ємств і цехів, а також організують виробництво устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення. Стимулювання таких суб’єктів здійснюється шляхом надання пільг щодо оподатку­вання прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів, надання дотацій з Державного бюджету України і інших бю­джетів для перевезення відходів, а також здійснення пріоритетного державного кредитування.

Державний контроль і нагляд у сфері поводження з відходами здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середови­ща, а також інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

§ 4. Особливості правового регулювання поводження з радіоактивними відходами

Радіоактивні відходи становлять підвищену небезпеку для життя і здоров’я людини та довкілля. Правовідносини у сфері поводження з радіоактивними відходами регулюються в першу чергу спеціальним Законом України від 30 червня 1995 року «Про поводження з радіоак­тивними відходами», який спрямований на забезпечення захисту лю­дини та навколишнього природного середовища від шкідливого впли­ву радіоактивних відходів. Тому він закріплює особливості правового регулювання поводження з ними.

Поводження з радіоактивними відходами — це всі види діяльнос­ті, що стосується оперування, попередньої обробки, обробки, конди- ціонування, перевезення, зберігання чи захоронення відходів. Право на поводження з радіоактивними відходами мають тільки юридичні та фізичні особи, які отримали у встановленому порядку дозвіл органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення відповідного виду діяльності (ліцензіати).

Закон передбачає створення об’єктів для поводження з радіоактив­ними відходами. Згідно зі ст. 1 Закону до цих об’ єктів належить спо­руда, приміщення або обладнання, призначене для збирання, перевезення, переробки, зберігання або захоронення радіоактивних відхо­дів.

Перевезення радіоактивних відходів здійснюється юридичними або фізичними особами, які мають відповідні ліцензії на даний вид діяль­ності. Таке перевезення можливе тільки у транспортних пакувальних комплектах відповідно до затверджених норм, правил і стандартів щодо перевезення радіоактивних відходів, якими передбачаються: порядок їх перевезення; права і обов’язки вантажовідправника, перевізника та одержувача; заходи безпеки; вимоги до упаковки та транспортних засо­бів; заходи на випадок дорожньо-транспортних подій під час перевезен­ня відходів; запобігання та заходи щодо ліквідації наслідків можливих радіаційних аварій; заходи фізичного захисту (ст. 19 Закону).

Умови та режим перевезення радіоактивних відходів повітряним, залізничним, водним або автомобільним транспортом в обов’язковому порядку погоджуються з відповідними службами Міністерства вну­трішніх справ України.

Захоронення цих відходів здійснюють лише спеціалізовані підпри­ємства по поводженню з радіоактивними відходами за наявності відпо­відної ліцензії. Зберігання та захоронення таких відходів дозволяється тільки у спеціально призначених для цього сховищах радіоактивних відходів, під якими розуміються споруди для зберігання або захоронен- ня радіоактивних відходів з обов’язковим забезпеченням інженерних, геологічних, фізичних та інших бар’єрів, що перешкоджають міграції радіонуклідів. Рішення про будівництво зазначених об’єктів приймають відповідно до компетенції Верховна Рада України або Кабінет Міністрів України. Проектування таких об’єктів здійснюється відповідно до ді­ючих норм, правил і стандартів з використанням технологій, які були підтверджені досвідом, випробуванням чи аналізом. При цьому проект сховища радіоактивних відходів в обов’язковому порядку повинен міс­тити дві оцінки безпеки: під час експлуатації та після закриття сховища. Експлуатація сховищ дозволяється лише після одержання ліцензії на право поводження з радіоактивними відходами.

Земельні ділянки, відведені під сховища радіоактивних відходів, виводяться з господарського обороту і відмежовуються від суміжних територій санітарно-захисними зонами. Вони надаються на весь ви­значений проектом період експлуатації і консервації згідно з земельним законодавством.

У місцях розміщення об’єктів, призначених для розміщення радіо­активних відходів, може бути встановлений особливий режим території, а також виділяються санітарно-захисна зона і зона спостереження. Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті згідно з норма­ми, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії і затверджуються місцевими радами. У санітарно-захисній зоні здій­снюється контроль за радіаційним станом. У її межах забороняється: проживання населення; здійснення всіх видів водокористування, лісо­користування та користування надрами, за винятком зумовлених затвердженими проектами; проведення наукових досліджень без спеціальних дозволів та ін. (ст. 26 Закону). Використання для народ­ногосподарських цілей земель і водних об’єктів, розташованих у санітарно-захисній зоні, можливе лише з дозволу органів держав­ного регулювання ядерної і радіаційної безпеки за погодженням з експлуатуючою організацією за умови обов’ язкового проведення радіологічного контролю продукції, яка виробляється.

Чинне законодавство України забороняє проведення зборів, мітин­гів, демонстрацій і інших громадських заходів на території об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, а також в санітарно-захисних зонах. При цьому слід зазначити, що громадяни і їх об’єднання мають право на одержання інформації, а також на участь в обговоренні проектів законодавчих актів і програм у сфері викорис­тання ядерної енергії і радіаційної безпеки, у тому числі і об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року затверджений По­рядок проведення громадських слухань із питань використання ядерної енергії і радіаційної безпеки¹.

На території України з метою виключення можливості неконтрольо- ваного накопичення радіоактивних відходів та забезпечення оператив­ного контролю за їх місцезнаходженням і переміщенням, умовами їх зберігання та захоронення ведеться Державний облік радіоактивних відходів. Він включає: ведення Державного реєстру радіоактивних відходів; ведення Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів та перелік місць тимчасового їх зберігання.

Державний реєстр радіоактивних відходів — це послідовний по­точний запис актів спеціальної форми про утворення, фізико-хімічний склад, обсяги, властивості, а також перевезення, зберігання та захоро- нення радіоактивних відходів. Положення про Державний реєстр ра­діоактивних відходів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державний кадастр сховищ радіоактивних відходів являє собою зведення систематизованих відомостей про об’єкти для зберігання чи захоронення радіоактивних відходів. Він повинен містити системати­зований банк даних щодо місцезнаходження, кількісних та якісних характеристик, умов зберігання або захоронення радіоактивних від­ходів, систем контролю та моніторингу (ст. 16 Закону). Порядок його ведення здійснюється відповідно до Положення про Державний ка­дастр сховищ і місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів, яке затверджено постановою Уряду України від 29 квітня 1996 року.

Усі юридичні та фізичні особи при здійсненні будь-якого виду ді­яльності у сфері поводження з радіоактивними відходами зобов’язані дотримуватися норм, правил і стандартів щодо ядерної і радіаційної безпеки.

§ 5. Відповідальність за порушення законодавства у сфері поводження з відходами

Підставою юридичної відповідальності у сфері поводження з від­ходами є здійснення екологічного правопорушення. Чинне екологічне законодавство закріплює перелік правопорушень у даній сфері. Зо­крема, у ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» визначені наступні види правопорушень: допущен­ня наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забрудню­ючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів. Крім того, невиконання спеціальних правил по­водження з відходами може привести до порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище або порушен­ня норм екологічної безпеки.

Більш повний перелік правопорушень закріплений у Законі Укра­їни від 5 березня 1998 року «Про відходи». Він передбачає 16 видів правопорушень. Зазначений перелік не є вичерпним. Законами може бути встановлена відповідальність і за інші правопорушення законо­давства про відходи.

Найпоширенішими правопорушеннями в даній галузі є: порушен­ня встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середови­ща, прямого або опосередкованого шкідливого впливу на здоров’я людини і економічних збитків; самовільне розміщення чи видалення відходів; приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів; невиконання вимог поводження з відходами, що призвело до негативних екологічних, санітарно- епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів.

Порушення у сфері поводження з відходами є різновидом еколо­гічних правопорушень. Тим часом вони за своїм складом неоднорідні і їх можна класифікувати за різними критеріями. За об’єктами пося­гання: спрямовані на навколишнє природне середовище або життя і здоров’я людини, у випадку порушення права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Залежно від суб’єкта: при порушенні юридичними і фізичними особами вимог поводження в процесі здій­снення їх діяльності і з боку контролюючих державних органів. Зо­крема, передбачена відповідальність за порушення порядку ведення первинного обліку і здійснення контролю за операціями щодо пово­дження з відходами.

З урахуванням ступеня суспільної небезпеки вони поділяються на проступки та злочини. Згідно з видами правопорушень у сфері поводження з відходами винні особи можуть бути притягнені до дис­циплінарної, адміністративної, кримінальної або цивільної відпові­дальності.

Адміністративна відповідальність є різновидом юридичної відпо­відальності. Кодекс про адміністративні правопорушення (КпАП) із змі­нами, внесеними після прийняття Закону України «Про відходи», перед­бачає відповідальність громадян і посадових осіб за такі порушення: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель хіміч­ними і радіоактивними речовинами, виробничими і іншими відходами (ст. 52); забруднення і засмічування вод (ст. 59); пошкодження лісу стіч­ними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, шкід­ливими викидами-відходами і покидьками (ст. 72); засмічування лісів відходами (ст. 73); порушення правил складування, зберігання, розмі­щення, транспортування, утилізації, ліквідації та використання відходів (ст. 82); порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами (ст. 82¹); виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно- технічної та технологічної документації (ст. 82²); приховування, пере­кручування або відмова від надання повної і достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними (ст. 82³); змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу (ст. 82⁴); порушення правил пере­дачі відходів (ст. 82⁵); порушення встановлених правил і режиму екс­плуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів (ст. 82⁶); приховування перевищення встановлених лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів (ст. 91³).

Кримінальна відповідальність у сфері поводження з відходами передбачена ст. 268 КК України — незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини. Крім того, окремі об’єкти на­вколишнього природного середовища можуть бути забруднені відхо­дами. У таких випадках також настає кримінальна відповідальність, і тут можна говорити про кримінальні злочини у сфері поводження з відходами.

Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за: забруднення або псування земель речовинами, відходами або іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я або довкілля (ст. 239); забруднення або іншу зміну природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров’я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового або іншого виробництва (ст. 241); порушення правил охорони вод (водних об’ єктів), якщо це спричинило забруднення поверхневих і підземних вод... і створило небезпеку для життя, здоров’я людей і довкілля (ст. 242); забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України матеріалами чи речови­нами, шкідливими для життя чи здоров’я людей, або відходами, а також незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи те­риторіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів (ст. 243); порушення законодавства про континенталь­ний шельф України, що заподіяло істотну шкоду, а також невжиття осо­бою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю або здоров’ю людей (ст. 244).

У випадку якщо зазначені діяння (статті 239, 241, 242, 243) спри­чинили загибель або захворювання людей, масову загибель об’ єктів тваринного або рослинного світу або тяжкі наслідки, то в Криміналь­ному кодексі закріплюється більш суворе покарання.

Незалежно від притягнення винних осіб до адміністративної або кримінальної відповідальності, вони повинні нести цивільно-правову відповідальність у разі заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або здоров’ю громадян. Цивільно-правова відповідаль­ність передбачає обов’язок юридичних і фізичних осіб відшкодувати шкоду, заподіяну ними в результаті порушення законодавства у сфері поводження з відходами, тобто покладає на винних осіб несприятливі майнові або інші наслідки.

Екологічне законодавство передбачає відшкодування заподіяної шко­ди, як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження роз­міру відшкодування і незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів.

Відшкодування шкоди, заподіяної об’єктам навколишнього при­родного середовища, здійснюється відповідно до затверджених у вста­новленому порядку такс, а також методик обчислення розміру збитків. При їх відсутності відшкодування провадиться по фактичних витратах на відновлення порушеного стану навколишнього природного сере­довища. Шкода, заподіяна здоров’ю і майну громадян, відшкодовуєть­ся відповідно до норм цивільного законодавства.

Діяльність у сфері поводження з виробничими і побутовими від­ходами належить до підвищеної екологічної небезпеки для навколиш­нього природного середовища. Тому відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особи, які володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам і юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ або навмисних дій потерпілих.

Найбільшу небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини становлять небезпечні відходи. У цьому зв’язку Міністерством охорони навколишнього природного середовища 15 травня 2001 року затверджена Тимчасова методика визначення очікуваних збитків від забруднення довкілля при транспортуванні не­безпечних речовин та відходів¹. Вона визначає орієнтовні розрахунки розмірів відшкодування шкоди, завданої юридичними і фізичними особами при здійсненні ними діяльності з транспортування небезпеч­них речовин та відходів унаслідок аварійного забруднення природних ресурсів небезпечними речовинами та відходами. Зазначені розрахун­ки застосовуються при визначенні страхових сум, страхових тарифів при страхуванні відповідальності при транспортуванні небезпечних речовин та відходів при укладенні договорів страхування. Розмір збит­ків від аварійного забруднення при транспортуванні небезпечних від­ходів визначається залежно від об’ єкта навколишнього середовища. У методиці визначається розмір збитків за забруднення земельних, водних ресурсів і атмосфери. Вона закріплює підвищувальні коефіці­єнти при визначенні розміру збитків. Так, при забрудненні земельних ресурсів додатково враховується еколого-господарське значення зе­мель. Найбільший коефіцієнт підвищення збитків передбачений за забруднення землі зон санітарної охорони водозаборів, прибережної захисної смуги вздовж річок та навколо водоймищ.

Розмір збитків при забрудненні вод залежить від категорії водних об’єктів. Зокрема, при забрудненні небезпечними речовинами та відхода­ми поверхневих і морських водних об’єктів рибогосподарського водоко­ристування першої категорії сума збитків збільшується у два рази.

У випадку забруднення атмосфери закріплюється підвищувальний коефіцієнт, який враховує територіальні соціально-екологічні особли­вості, що залежать від чисельності жителів населеного пункту, його народногосподарського значення.

^[1] Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами : Закон України від 14 вересня 2000 року № 1947-ІІІ // Офіц. вісн. України. - 2000. - № 41. - Ст. 1732.

^[2] Офіц. вісн. України. - 2000. - № 31. - Ст. 1321.

^[3] Про відходи : Закон України від 5 березня 1998 року // Офіц. вісн. України. - 1998. - № 13. - Ст. 483.

^[4] Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 27. - Ст. 198.

^[5] Офіц. вісн. України. - 2001. - № 31. - Ст. 1412.

^[6] Там само. - 1999. - № 21. - Ст. 937.

Контрольні питання

1. Сформулюйте правове поняття відходів та назвіть їх основні ознаки.
2. Перелічіть види відходів відповідно до законодавства Укра­їни.
3. Назвіть основні обов’язки суб’єктів господарювання у сфе­рі поводження з відходами.
4. Які особливості правового регулювання поводження з радіо­активними відходами?
5. Назвіть основні склади правопорушень у сфері поводженняз  відходами.
6. Дайте класифікацію правопорушень у даній сфері.