Розділ ХV Правове регулювання охорони атмосферного повітря

§ 1. Атмосферне повітря як об’єкт правової охорони

§ 2. Поняття правової охорони атмосферного повітря

§ 3. Система правових заходів щодо охорони атмосферного повітря 

§ 4. Юридична відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря

§ 1. Атмосферне повітря як об’єкт правової охорони

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих еле­ментів навколишнього природного середовища. Як природний об’єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Закон «Про охорону атмо­сферного повітря» (далі — Закон)¹ спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення спри­ятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навколишнє природне середовище. Відносини з приводу по­вітря, яке знаходиться в межах приміщень регулюється санітарним, цивільним, житловим та іншим законодавством.

Конституцією України передбачено, що атмосферне повітря є об’єктом права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цим природним об’єктом права власності народу відповідно до закону (ст. 13). Пояснюється це тим, що екологічні суспільні відносини щодо використання атмосферного повітря не потребують узагальнюючого правового регулювання (вони є при­родними), але виникаючі суспільні атмосферно-повітряні відносини вимагають правового регулювання лише тією мірою, в якій це необ­хідно для підтримання та забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливих умов для життєдіяльності, для запобігання шкідливому впливу його на здоров’я людей та довкілля. Сфера правового регулю­вання в сучасних умовах обмежується лише потребами охорони атмо­сферного повітря.

§ 2. Поняття правової охорони атмосферного повітря

Охорона атмосферного повітря розглядається як система заходів, пов’язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмо­сферного повітря, запобіганням і зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів.

Охорона атмосферного повітря здійснюється різноманітними способами: біологічним (проведенням робіт щодо відтворення при­родних ресурсів та охорони їх від вичерпання); технологічним (вдо­сконаленням технологічних процесів, систем очищення, організацією безвідходних виробництв); економічним (плануванням охорони, матеріально-технічним забезпеченням, розвитком матеріального стимулювання за виконання природоохоронних заходів); санітарним (застосуванням заходів щодо оздоровлення навколишнього природ­ного середовища); організаційним (організацією експлуатації та контролю за його станом та охороною); ідеологічним (проведенням еколого-виховної роботи, поліпшенням екологічної підготовки ка­дрів); правовим.

Правова охорона атмосферного повітря — це встановлена законо­давством система державних та суспільних заходів, спрямованих на збереження й відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення еко­логічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей і довкілля. Ефективність охорони атмосфер­ного повітря залежить від взаємодії національних та міжнародних заходів та засобів щодо його захисту. Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони атмосферного повітря відповід­но до законодавства (ст. 35 Закону).

Суб’єктами щодо охорони атмосферного повітря є підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи. Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до Закону здійснюють: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з пи­тань охорони навколишнього природного середовища; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я; Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого само­врядування (ст. 4 Закону).

Підприємства, установи, організації та громадяни — суб’єкти під­приємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря зобов’язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандарта­ми та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферно­го повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вжива­ти заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; своєчасно і в повному обсязі сплачувати збори за забруднення навколишнього природного середови­ща та погіршення якості природних ресурсів; забезпечувати безпере­бійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмо­сферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік тощо. Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не по­винно призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об’єктів.

§ 3. Система правових заходів щодо охорони атмосферного повітря

Під правовим регулюванням атмосфероповітряних охоронних за­ходів слід розуміти систему правових приписів, які регулюють від­носини, що виникають у даній сфері, з метою збереження сприятливого стану атмосферного повітря, поліпшення й відтворення його стану, запобігання й зниження рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних і біологічних чинників. Атмосферо- повітряне законодавство України передбачає систему правових заходів: дозвільного, попереджувального (превентивного), контрольного, сти­мулюючого характеру (заохочення й відповідальність), поновлюваль­ного (відтворювального), заборонного характеру.

До заходів дозвільного характеру належить отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, який видається спеціально уповноваженими органами^[1]. Крім цього, дозволи на експлуатацію (спеціальне використання атмо­сферного повітря) видаються у разі устаткування з визначеними рів­нями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря (ст. 13 Закону); діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях^[2] (ст. 16 Закону) тощо. Кожна юридична особа, яка здійснює викиди забруднюючих речовин, повинна отримати дозвіл на такий викид.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонар­ними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається спеціально уповноваженими органами. Перелік установ, організацій та закладів, яким надається право на розробку документа­ції, що обґрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, орга­нізацій та громадян, які є суб’єктами підприємницької діяльності, ви­значається спеціально уповноваженим центральним органом виконав­чої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 302 затверджено Порядок проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, ор­ганізацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи^[3].

Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами — це офіційний документ, який дає право суб’єктам підприємницької діяльності експлуатувати об’єкти, з яких над­ходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання відповідних нормативів гранично допустимих викидів та вимог до технологічного процесу у частині обмеження викидів забруд­нюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Дозвіл видаєть­ся суб’єкту господарювання — власнику стаціонарного джерела за умови: неперевищення терміну їх дії встановлених нормативів екологічної без­пеки; неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин цими джерелами; дотримання вимог технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин. Дозвіл видається безоплатно територіальними органами Міністерства охорони навколиш­нього природного середовища за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менше п’яти років.

Термін дії дозволу переглядається уповноваженим органом, який його видав, на підставі письмового звернення установ державної санітарно-епідеміологічної служби, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадськості у разі якщо: сту­пінь забруднення атмосферного повітря зумовлює необхідність пере­гляду граничних значень викидів; використання істотних досягнень у сфері розроблення найдосконаліших доступних технологій дає змо­гу значно зменшити викиди без додаткових витрат; вимоги безпеки експлуатації під час виробничого процесу чи провадження діяльності зумовлюють необхідність застосування інших технологій; має місце заміна напрямку виробничої діяльності, що може призвести до істотних негативних наслідків для здоров’я людей та стану довкілля. Дозвіл анулюється органом, який його видав, у разі: подання суб’єктом гос­подарювання заяви про анулювання дозволу; зміни власника стаціо­нарного джерела викидів; прийняття у встановленому порядку рішен­ня про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання.

Крім цього, видаються дозволи на експлуатацію устаткування з ви­значеними рівнями впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря (ст. 13 Закону); провадження діяльності, спря­мованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у гос­подарських цілях (ст. 16 Закону) тощо.

Господарська чи інші види діяльності, пов’язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рів­нів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбаче­них дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена), а при необхідності й припинена за рішенням компетентних органів у встановленому порядку. При здійсненні компетентними державними органами названих дій слід керуватися положеннями, визначеними у Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинен­ня діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі по­рушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, який затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року № 2751-ХІІ¹.

До заходів попереджувального (превентивного) характеру нале­жать: планування; стандартизація (ст. 4 Закону); нормування (ст. 5 Закону); проектування, будівництво та реконструкція підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосфер­ного повітря (ст. 23 Закону); встановлення санітарно-захисних зон (ст. 24 Закону); державна екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза (ст. 25 Закону); державний облік (ст. 31 Закону); моніторинг (ст. 32 Закону) тощо. Ця група заходів містить найбільшу кількість правил, вимог та інших дій щодо забезпечення безпеки та сприятливого стану атмосферного повітря та довкілля у цілому.

Планування — це вироблення головної стратегії і конкретних під­ходів відповідно до характеру, а також часу проведення атмосферо- охоронних заходів. Законодавчо закріплені вимоги щодо раціонально­го планування та забудови населених пунктів з дотриманням норма­тивно визначеної відстані до транспортних шляхів (ст. 17 Закону); розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об’єктів з джерелами шуму під час планування і забудови на­селених пунктів відповідно до встановлених законодавством санітарно- гігієнічних вимог, будівельних норм та карт шуму (ст. 20 Закону) тощо. Наприклад, Програма припинення виробництва та використання озо- норуйнівних речовин на 2004-2030 роки затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 256.

Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря спрямована на: забезпечення безпечного навколишнього природного се­редовища та запобігання екологічним катастрофам; реалізацію єдиної науково-технічної політики у галузі охорони атмосферного повітря; вста­новлення єдиних вимог до обладнання і споруд щодо охорони атмосфер­ного повітря від забруднення; забезпечення безпеки господарських об’єктів і запобігання виникненню аварій та техногенних катастроф; впроваджен­ня і використання сучасних екологічно безпечних технологій.

Відносини у сфері стандартизації регламентуються законами Укра­їни «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 року № 2408-ІІІ зі змінами^[4], «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 1 грудня 2005 року № 3164-TV^[5] та іншими нормативно- правовими актами.

Стандартизація розглядається як діяльність, що полягає у встанов­ленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального сту­пеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональ­ному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково- технічному співробітництву (ст. 1 Закону «Про стандартизацію»).

Стандарт — документ, розроблений на основі консенсусу та за­тверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або ха­рактеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’ язковим.

Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів ви­магають технічні регламенти.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких прин­ципах: забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством; відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандар­тів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників; доступ­ності стандартів та інформації щодо них для користувачів; відповід­ності стандартів законодавству; адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки; пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стан­дартів; дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації та ін.

Стандарти в галузі охорони атмосферного повітря розробляються, приймаються, схвалюються, переглядаються, змінюються, їх дія при­пиняється в порядку, передбаченому законодавством. Вони базуються на досягнутих рівнях науково-технічного прогресу й тим самим утво­рюють єдині вимоги, правила, загальні принципи чи характеристики, які ставляться державою до якості атмосферного повітря, а також до осіб, які здійснюють господарську діяльність і охороняють його з ме­тою забезпечення сприятливого його стану.

На основі стандартів розробляються нормативи в галузі охорони атмосферного повітря. Відповідно до ст. 5 Закону встановлюються такі нормативи:

-      екологічної безпеки атмосферного повітря;

-      гранично допустимого впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарних джерел;

-     вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних чинників пересувних джерел;

-      технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи у цій галузі. Порядок розроблення та затвердження нормативів у галузі охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону «Про охорону атмосферного повітря».

Для оцінки стану забруднення атмосферного повітря встановлю­ються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря та нор­мативи гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруд­нюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів у межах населених пунктів, у рекреаційних зонах, в інших місцях проживання, постійного чи тимчасового перебування людей, об’єктах навколишнього природного середовища з метою забезпе­чення екологічної безпеки громадян і навколишнього природного середовища (ст. 6 Закону).

Особливе значення мають нормативи екологічної безпеки атмо­сферного повітря^[6], які встановлюються з метою уникнення, зменшен­ня чи запобігання негативним наслідкам забруднення атмосферного повітря. Ця група нормативів розробляється з урахуванням вимог між­народних стандартів, норм, рекомендацій. Для оцінки стану забруд­нення атмосферного повітря у місцях постійного чи тимчасового пере­бування людей встановлюються нормативи екологічної безпеки атмо­сферного повітря, до яких належать: нормативи якості атмосферного повітря — критерій якості, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища; гранично допустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України) визначає перелік забруднюючих речо­вин, фізичних та біологічних факторів, для яких розробляються нор­мативи. Для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря.

До основних напрямків нормування належить встановлення нор­мативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціо­нарних джерел (ст. 7 Закону). Порядок розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел регламентується відповідно до постанови Кабі­нету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1780¹.

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пило-газоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з ме­тою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмо­сферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня техно­логічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних устано­вок. Ці нормативи визначаються за методикою, яка затверджується Мінприродою України з метою забезпечення вимог національного за­конодавства і законодавства Європейського Союзу.

Для діючих і тих, що проектуються, окремих типів обладнання і споруд залежно від часу розроблення та введення у дію, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлю­ються: норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речови­ни стаціонарного джерела; технологічні нормативи допустимих ви­кидів забруднюючих речовин або їх суміші, які визначаються у місці їх виходу з устаткування.

До технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин належать: поточні технологічні нормативи — для діючих окремих типів обладнання, споруд на рівні підприємств з найкращою існуючою технологією виробництва аналогічних за потужністю тех­нологічних процесів; перспективні технологічні нормативи — для нових і таких, що проектуються, будуються або модернізуються, окре­мих типів обладнання, споруд з урахуванням досягнень на рівні пере­дових вітчизняних і світових технологій та обладнання.

При розробці нормативів гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел (ст. 9 Закону) слід вра­ховувати приписи, які містяться у Постанові Кабінету Міністрів Укра­їни від 13 березня 2002 року № 300 «Про порядок розроблення і за­твердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря»^[7]. Нормативи встановлюються для кожного стаціонарного джерела забруднення з урахуванням рівня, за умови додержання якого фізичний та біологічний вплив усіх стаціонарних джерел забруднення у тому чи іншому районі, враховуючи перспекти­ви його розвитку, у визначений термін не перевищуватиме нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря. Перелік фізичних та біо­логічних факторів, а також критерії визначення стаціонарних джерел забруднення, для яких розробляються нормативи, встановлюються Мінприродою України за погодженням з МОЗ. Розроблення нормативів здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за власні кошти. Розроблені нормативи погоджуються з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у частині визначення термінів здійснення заходів щодо зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів до нормативного рівня. Погоджені нормативи розглядаються та затверджуються територіальним органом Мінприроди України, про що приймається відповідне рішення.

Встановлюються також нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних дже­рел (ст. 9 Закону). Порядок розроблення та затвердження цих норма­тивів регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 13 бе­резня 2002 року № 303^[8]. Нормативи розробляються для кожного типу новоствореного пересувного джерела та (або) такого, що експлуату­ється на території України, з урахуванням вимог національного і між­народного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки на­вколишнього природного середовища. Для пересувних джерел, що експлуатуються, нормативи розробляються з урахуванням існуючих технологій, а для новостворених — з урахуванням найдосконаліших доступних технологій щодо зменшення вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, впливу фізичних факторів пересувних джерел та очищення відпрацьованих газів. Нормативи розробляються відпо­відно до Інструкції про загальні вимоги до розроблення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фі­зичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного пові­тря, яка затверджується Мінприродою України.

Законодавство припускає регулювання викидів забруднюючих речовин і впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосфер­ного повітря у разі відсутності нормативів (ст. 14 Закону). За загальним правилом викиди забруднюючих речовин і вплив на стан атмосферно­го повітря фізичних та біологічних факторів, для яких не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки, допускаються у винятко­вих випадках лише з дозволу територіальних органів спеціально упов­новаженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я за умови, що за цей період буде встановле­но відповідний норматив та вжито необхідних заходів щодо охорони атмосферного повітря.

Проектування, будівництво і реконструкція підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування здійснюються з обов’ язковим дотриманням норм екологічної безпеки, державних санітарних вимог і правил на запланованих для будівництва та реконструкції підприємствах та інших об’ єктах, а також з урахуванням накопичення та трансформації за­бруднення в атмосфері, його транскордонного перенесення, особли­востей кліматичних умов. Погодження проектів забудови, будівництва та реконструкції підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, здійснюється спеці­ально уповноваженим органом виконавчої влади з питань містобуду­вання та архітектури із врахуванням висновків природоохоронних, санітарних та інших органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом.

З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення на­селення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств та інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони (ст. 24 Закону).

Для визначення безпеки для здоров’ я людини та екологічної без­пеки під час проектування, розміщення, будівництва нових і рекон­струкції діючих підприємств та інших об’ єктів проводяться державна екологічна і санітарно-гігієнічна експертизи у порядку, визначеному законодавством.

Важливим охоронним засобом щодо атмосферного повітря є право­ве регулювання державного обліку усіх об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і на стан атмо­сферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що вики­даються в атмосферне повітря, видів і ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів (ст. 31 Закону). Облік здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 року № 1655 «Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря»^[9]. Ураховані дані ви­користовуються при розробках різних екологічних програм, забезпе­чення державного контролю тощо. Державний облік включає: взяття на облік об’єктів, які справляють шкідливий вплив; ведення на об’ єкті первинного обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними джерелами; проведення інвентаризації викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об’єктах. Взяття на державний облік об’єктів здійсню­ється Мінприродою України за критеріями^[10], встановленими цим Мі­ністерством за погодженням з Держкомстатом.

Істотну роль у проведенні попереджувальних охоронних заходів відіграє моніторинг (ст. 32 Закону), який проводиться з метою отри­мання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про викиди забруднюючих речовин та рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня небезпечності та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря. Він є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природ­ного середовища. Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України^[11].

До об’єктів моніторингу атмосферного повітря належать: атмо­сферне повітря, у тому числі атмосферні опади; викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Моніторинг атмосферного повітря про­водиться Мінприродою разом з іншими суб’єктами моніторингу ат­мосферного повітря в рамках Програми проведення в Україні моніто­рингу атмосферного повітря та відповідних регіональних (місцевих) програм.

У разі виникнення надзвичайної ситуації (виявлення в атмосферно­му повітрі однієї або кількох речовин, кількість яких перевищує їх максимальні разові гранично допустимі концентрації, спричиненого аварією, катастрофою, стихійним лихом, що створило загрозу здоров’ ю населення, призвело або може призвести до матеріальних втрат) інфор­мація про це повинна негайно передаватися суб’єктами моніторингу атмосферного повітря органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування разом з пропозиціями про вжиття необхідних заходів для ліквідації наслідків аварії, катастрофи, стихійного лиха.

Фінансування робіт, пов’язаних з проведенням моніторингу атмо­сферного повітря, їх науково-методологічне та метрологічне забезпе­чення, а також взаємовідносини суб’єктів моніторингу атмосферного повітря здійснюються відповідно до Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року № 391.

Здійснення контрольних заходів у галузі охорони атмосферного повітря передбачено у розділі ІІ Закону України «Про охорону атмо­сферного повітря» (статті 27-30). Контроль здійснюється з метою забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону атмосфер­ного повітря місцевими органами виконавчої влади, органами місце­вого самоврядування, посадовими особами цих органів, а також під­приємствами, установами, організаціями та громадянами. Існують такі види контролю у галузі охорони атмосферного повітря:

а) держав­ний, який здійснюється спеціально уповноваженим центральним ор­ганом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його територіальними органами, а також іншими спеціально уповноваже­ними на це органами виконавчої влади;

б) виробничий — проводиться підприємствами, установами, організаціями та громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє шкідливий вплив на стан атмо­сферного повітря;

в) громадський — здійснюється громадськими ін­спекторами охорони навколишнього природного середовища відповід­но до Закону.

До заходів стимулюючого характеру належать організаційно- економічні заходи (ст. 22 Закону) та відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря (ст. 33 Закону).

Організаційно-економічні заходи передбачають:

а) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

б) відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмо­сферного повітря;

в) надання підприємствам, установам, організаціям та громадянам — суб’єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, яка впливає на клімат, здійснення інших при­родоохоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря;

г) участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об’єктів екологічного призначення.

Заходи поновлювального (відтворювального) напрямку пов’язані з обов’язками підприємств, установ, організацій та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря. Вони, якщо здійснюють викиди забруднюючих речовин або впливи фізичних та біологічних факторів, що можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або до надзвичайних екологічних ситуацій, зобов’язані заздалегідь розробити та погодити спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря відповідно до закону. У разі виникнення таких надзвичайних екологічних ситуацій керівники суб’єктів підприєм­ницької діяльності зобов’язані негайно в порядку, визначеному За­коном України від 8 червня 2000 року «Про захист населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»¹, повідомити про це органи, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря, і вжити заходів щодо охорони атмосферного повітря та ліквідації причин і наслідків його забруднення.

До заборонних заходів віднесено обмеження, тимчасова заборона (зупинення) або припинення викидів забруднюючих речовин в атмос­ферне повітря і впливу фізичних та біологічних факторів на його стан (ст. 12 Закону).

Господарська чи інші види діяльності, пов’язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рів­нів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбаче­них дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.

§ 4. Юридична відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря

Підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності у цій сфері є порушення вимог атмосфероохоронного законодавства. Порушення законодавства про охорону атмосферного повітря являє собою винне, протиправне діяння (дію або бездіяльність), що полягає у невиконанні вимог і правил, встановлених у цілях охорони атмо­сферного повітря, запобігання шкоді здоров’ю людей та навколишньо­му природному середовищу, захисту екологічного правопорядку та забезпечення екологічної безпеки населення і території.

У статті 33 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» встановлені такі види правопорушень: порушення прав громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; пере­вищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел в атмосферне повітря та нормативів гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у від­працьованих газах пересувних джерел; викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону тощо. Перелік атмосфероповітряних правопорушень не є вичерпним, отже, він може бути розширений законодавством України.

У сучасних умовах найбільш поширеними є правопорушення, що сталися внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Зокрема: викиди забруднюючих речовин, які перевищують рівень гранично допустимих або тимчасово погоджених викидів, встановлених дозволами на викид, які видані у встановлено­му порядку; викиди забруднюючих речовин джерелами, які не мають дозволів на викид, у тому числі і по окремих інгредієнтах; викиди за­бруднюючих речовин, що здійснюються з перевищенням граничних нормативів їх утворення і вмісту в газах, що відходять, для окремих типів технологічного та іншого обладнання.

Наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне по­вітря можуть відбуватися за рахунок: неефективної роботи газоочисних установок; роботи технологічного обладнання при несправних газо­очисних установках або їх невикористанні; порушення технологічних режимів; невиконання у встановлені терміни заходів по досягненню нормативів ГДВ; аварійних викидів забруднюючих речовин в атмо­сферне повітря; залпових викидів забруднюючих речовин в атмосфер­не повітря, які не передбачені технологічними регламентами вироб­ництв; використання непроектних сировини і палива в технологічних процесах; інших видів порушень. Факт наднормативного викиду за­бруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється спеціаліс­тами Мінприроди України при перевірці підприємств шляхом інстру­ментальних методів контролю та розрахунковими методами.

Особи, винні в правопорушеннях, несуть відповідальність відпо­відно до закону. Залежно від виду правопорушення застосовується адміністративна, кримінальна, цивільна та дисциплінарна відповідаль­ність. Конкретні склади порушень законодавства про охорону атмос­ферного повітря передбачені відповідними кодексами (КК, КпАП, спеціальним екологічним законодавством).

Кримінальна відповідальність передбачена ст. 241 КК «Забруднен­ня атмосферного повітря». У ній за забруднення або іншу зміну при­родних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров’я людей чи для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового або іншого виробництва внаслідок пору­шення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля; а також ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, передбачено по­карання у вигляді штрафу, або позбавлення волі з відібранням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Об’єктом даного злочину є суспільні відносини, що складаються з приводу на­уково обґрунтованого раціонального використання, відтворення, по­ліпшення, запобігання шкідливому впливу на довкілля та охорону чистоти атмосферного повітря, як сприятливого середовища існування людини, тваринного і рослинного світу. Предметом злочину є атмос­ферне повітря, що знаходиться у відкритому просторі в межах терито­рії України. Забруднення атмосферного повітря в межах приміщення не може бути кваліфіковане за ст. 241 КК, оскільки Кодекс окремо встановлює відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці, що передбачена ст. 271 КК. При цьому забруднення має розглядатися як змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища. Джерелами забруднення є підприємства, окремі цехи, агрегати без за­безпечення заходів для очищення промислових, сільськогосподарських відходів, теплові, енергетичні установки, автомобільний транспорт тощо. Зміна природних властивостей — це зміна фізичних, хімічних, біологічних та інших характеристик атмосферного повітря, що впливає на його прозорість, шумові, електромагнітні та інші показники, що перевищують встановлені екологічні та санітарно-гігієнічні нормати­ви шкідливого впливу на довкілля.

Підставою для притягнення винних осіб у порушенні вимог атмосфероповітряного законодавства є відповідне адміністративне правопорушення (проступок), передбачене у таких статтях КпАП України: самовільне випалювання рослинності або її залишків (ст. 77¹); порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (78¹); недодер­жання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); недо­держання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів або споруд (ст. 79¹); випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюю­чих речовин у відпрацьованих газах (ст. 80); перевищення норма­тивів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах (ст. 81); порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації і використання відходів (ст. 82) та ін. На винних у порушенні законодавства у галузі охорони атмосфер­ного повітря накладаються адміністративні стягнення у вигляді штрафів з громадян та посадових осіб.

Цивільно-правова відповідальність у галузі охорони атмосферного повітря головним чином полягає в обов’язку правопорушника відшко­дувати заподіяну майнову та моральну шкоду, незалежно від притяг­нення його до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Відшкодування шкоди, завданої порушенням атмо- сфероповітряного законодавства, передбачено ст. 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря». У даній статті встановлено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом. Названий припис має загальний та відсильний характер. Він відсилає до чинного законодавства у широкому розумінні. Справа в тому, що забруднення атмосферного повітря пов’язано з погранич- ними еколого-майновими правами громадян та юридичних осіб. Тому доцільно застосування, поряд з атмосфероповітряним, і нормативно- правових приписів інших галузей законодавства. Відшкодування збит­ків може бути як у формі застосування майнової відповідальності, так і у формі використання правових гарантій, які не підпадають під від­повідальність, однією з підвалин застосування якої є вчинення винною особою правопорушення. Тому збитки підлягають відшкодуванню як у разі вчинення правопорушення, так і в інших випадках.

Відомо, що при підрахунку збитків, заподіяних природному середови­щу та суб’єктам екологічного права, використовуються різні такси, мето­дики, правила й інші способи, затверджені відповідними державними органами. Наказом Мінекобезпеки України від 18 травня 1995 року № 38 затверджена Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, за­вданих державі внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря¹. Ця методика встановлює основні вимоги до по­рядку визначення і розрахунку розмірів компенсації збитків за наднорма­тивні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря і є обов’язковою для спеціалістів Міністерства охорони навколишнього природного сере­довища України, що здійснюють державний контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, іноземними юридичними та фізичними особами (підприємствами), незалежно від форм власності, вимог законодавства про охорону атмосферного повітря.

Крім того, необхідно ураховувати деякі загальні приписи, які міс­тяться у ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища». Ці приписи стосуються насамперед таких питань, як обсяг шкоди, яка стягується, деяких сфер виникнення шкоди (від­новлення здоров’я людини, якості навколишнього середовища, від­творення природних ресурсів до нормального стану). Певні особли­вості має відшкодування шкоди, заподіяної власниками джерел підви­щеної небезпеки. Можливі випадки, при яких виникає необхідність застосування окремих норм цивільного законодавства, зокрема, норм щодо застосування солідарної відповідальності, коли збитки спричи­нені діями декількох осіб, тощо.

^[1] Офіц. вісн. України. - 2002. - № 12. - Ст. 574.

^[2] Про затвердження Порядку положення і видачі дозволів на провадження діяль­ності пов’язаної зі штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у гос­подарських цілях : Постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 301 // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 12. - Ст. 573.

^[3] Офіц. вісн. України. - 2002. - № 12. - Ст. 574.

^[4] Офіц. вісн. України. - 2001. - № 24. - Ст. 1057.

^[5] Там само. - 2005. - № 52. - Ст. 3246.

^[6] Про Порядок розроблення та затвердження нормативів екологічної безпеки ат­мосферного повітря : Постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 299 // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 12. - Ст. 571.

^[7] Офіц. вісн. України. - 2002. - № 12. - Ст. 572.

^[8] Порядок розроблення та затвердження нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 12. - Ст. 575.

^[9] Офіц. вісн. України. - 2001. - № 51. - Ст. 2274.

^[10] Про затвердження Інструкції про порядок та критерії взяття на державний облік об’єктів, які справляють або можуть справляти шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидають­ся в атмосферне повітря : наказ Міністерства екології та природних ресурсів від 10 травня 2002 року № 177 // Офіц. вісн. України. - 2002. - № 22. - Ст. 1074.

^[11] Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охо­рони атмосферного повітря : Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 року № 343 // Офіц. вісн. України. - 1999. - № 10. - Ст. 393.

Контрольні питання

1. Атмосферне повітря як об’єкт правової охорони.
2. Поняття правової охорони атмосферного повітря.
3. Правове регулювання стандартизації і нормування в галузі охорони атмосферного повітря. Які нормативи встановлю­ються в галузі охорони атмосферного повітря?
4. Правові заходи з охорони атмосферного повітря.
5. Визначте види відповідальності за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря.
6. Поняття об’єкта охорони атмосферного повітря в широкому та вузькому розумінні.
7. Суб’єкти правової охорони атмосферного повітря.
8. Охарактеризуйте заходи превентивного характеру у сфері правової охорони атмосферного повітря.
9. Проаналізуйте заходи дозвільного характеру у сфері право­вої охорони атмосферного повітря.
10. Які контрольні заходи в галузі охорони атмосферного повітря передбачені діючим законодавством?
11. Проаналізуйте заходи відтворювального та заборонного характеру у сфері охорони атмосферного повітря.