| Розділ ХІІІ. Правове регулювання охорони, відтворення і використання тваринного світу |
|
| Экологическое право - Екологічне право України (Гетьман, Шульга) |
Розділ ХІІІ. Правове регулювання охорони, відтворення і використання тваринного світу
§1. Тваринний світ як об’єкт правової охорони, відтворення і використання
§ 2. Суб’єкти, види і підстави права використання та охорони тваринного світу
§ 3. Правове регулювання полювання і мисливськогогосподарства 248
§ 4. Правове регулювання рибальства і рибного господарства
§ 5. Правове регулювання інших видів спеціального використання тваринного світу
§ 6. Правова охорона тваринного світу. Червона книга України
§ 7. Відповідальність за порушення законодавства про охорону, використання та відтворення тваринного світу
§ 1. Тваринний світ як об’єкт правової охорони, відтворення і використання Тваринний світ є невід’ємним компонентом навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей. Правовою основою, на якій ґрунтуються охорона, використання і відтворення тваринного світу, є закони України від 13 грудня 2001 року «Про тваринний світ»[1], від 16 травня 1995 року «Про виключну (морську) економічну зону України»[2], від 22 лютого 2000 року «Про мисливське господарство і полювання»[3], від 6 лютого 2003 року «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них»[4], інші нормативні акти України, а також міжнародні угоди. Завдання законодавства про тваринний світ України полягає в регулюванні відносин у галузі охорони, раціонального використання і відтворення об’ єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища його перебування, забезпечення умов сталого існування їх видової і популяційної різноманітності. Об’ єктам тваринного світу притаманні певні юридичні ознаки, які дозволяють відрізняти їх від інших об’єктів власності чи користування. До представників тваринного світу, що охороняються наведеними законами, належать лише дикі тварини. Відносини в галузі охорони і використання сільськогосподарських, домашніх та інших тварин для господарських, наукових, естетичних цілей регулюються не екологічним, а цивільним, аграрним чи іншим законодавством України. Так само у сферу дії згаданих законів не входять охорона і використання залишків викопних тварин. Об’єктами користування можуть бути як безпосередньо хордові (хребетні та безхребетні) тварини в усій їх біологічній різноманітності на всіх стадіях розвитку, так і їх частини (роги, шкіра тощо), а також продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск, пух тощо.). Житла і споруди тварин, а також території, що є середовищем їх перебування та шляхами міграції, підлягають охороні. Об’єкти тваринного світу надзвичайно пластичні. Вони можуть перебувати на суші, у воді, ґрунті та повітрі незалежно від адміністративно-територіального поділу та державних кордонів. На території України нині відомо близько 45 тис. видів тварин, певна частина яких мігрує[5]. Тому тварини можуть постійно чи тимчасово населяти територію країни або належати до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Дикі тварини можуть знаходитись у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах. Така ознака досить суттєва при визначенні суб’єкта права розпорядження тваринним світом та законності набуття тварин у власність чи користування. Тваринний світ, що перебуває у стані природної волі, належить до природних ресурсів загальнодержавного значення. Відповідно дикі тварини та інші об’єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законодавством шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних чи фізичних осіб. У цьому випадку власники тварин можуть самі здійснювати їх використання, а також передавати відповідне право іншим суб’єктам на свій розсуд. З метою безпеки населення і в інтересах охорони тваринного світу законодавством України може бути встановлений перелік видів тварин, які можуть перебувати у недержавній власності, та форма документів на підтвердження законності їх придбання чи утримання.
§ 2. Суб’єкти, види і підстави права використання та охорони тваринного світу Враховуючи можливість існування декількох суб’єктів права власності на тваринний світ, законодавство встановлює, що використання об’ єктів тваринного світу може здійснюватись як на праві його власності, так і на праві користування ним. Власниками або користувачами дикого тваринного світу (тобто суб’єктами права використання його об’єктів) у першу чергу є юридичні особи всіх форм власності та підпорядкування (державні мисливські господарства, господарства громадських мисливських товариств або їх колективи, фауністичні приватні підприємства, рибогосподарські об’єднання, наукові та навчальні установи тощо). Означені суб’єкти повинні користуватися тваринним світом згідно з цілями і завданнями їх статутної діяльності. Використання тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням підприємствам, установам, організаціям права користування середовищем перебування тварин — мисливськими угіддями та рибогосподарськими водоймами. Фізичні особи (громадяни України, а в передбачених законодавством випадках — особи без громадянства і іноземці), які на законних підставах використовують тваринний світ, повинні перш за все бути правосуб’єктними, тобто мати право- і дієздатність на здійснення такого виду природокористування. Тваринний світ різноманітний, тому різняться і види його використання. Кожен з користувачів здійснює певний вид користування залежно від цілей та характеру своєї діяльності та інших конкретних обставин. Чинним законодавством встановлено такі види використання об’ єктів тваринного світу: - мисливство; - рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; - використання об’єктів тваринного світу в наукових, культурно- освітніх, виховних та естетичних цілях; - використання корисних властивостей життєдіяльності тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо; - використання диких тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності; - добування (придбання) диких тварин з метою утримання і розведення у неволі чи напіввільних умовах. Найбільш поширеними видами користування тваринним світом є мисливство та рибальство, що обумовлює детальнішу правову регламентацію здійснення цих видів діяльності порівняно з іншими видами. Залежно від ступеня і засобів правового регулювання здійснення наведених видів використання тваринного світу можливе на підставі права загального і спеціального використання його об’єктів. Загальне використання тваринного світу здійснюється громадянами без вилучення тварин з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування). Воно провадиться безоплатно для задоволення життєво необхідних потреб — естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо. Засоби здійснення такого користування можуть бути досить різноманітними. Так, дозволяється спостерігати за тваринами, фотографувати, мітити їх; використовувати корисні властивості життєдіяльності тварин (наприклад, запилювачів рослин) та продукти їх життєдіяльності — мед і віск диких бджіл і т. ін. Наведені дії не повинні спричиняти шкоди тваринам і місцям їх перебування та порушувати права інших користувачів. Тому під час загального використання тваринного світу забороняється знищення тварин, руйнування їх жител та біотехнічних споруд, порушення середовища перебування тварин і погіршення умов їх розмноження. При дотриманні таких умов громадянам гарантується здійснення права загального використання тваринного світу. До спеціального використання належать усі інші види користування тваринним світом (за винятком безоплатного любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюються з вилученням (добуванням, збиранням) тварин із природного середовища. Право спеціального використання тваринного світу здійснюється лише за спеціальними дозволами. Вони являють собою офіційні документи, які посвідчують право юридичних чи фізичних осіб на здійснення цього виду природокористування. Дозволи видаються на підставі затверджених належним чином лімітів граничного використання тварин, тобто науково обґрунтованих обсягів можливого вилучення диких тварин з природного середовища. Умови та порядок затвердження лімітів і одержання відповідних дозволів визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року із наступними змінами «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»1. Згідно з наведеним нормативним актом щорічно за поданням відповідних державних органів галузевого управління природокористуванням Мінприроди затверджує ліміти використання: - рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, — на підставі подання Держрибгоспу України; - ліцензійних та цінних хутрових тварин мисливських видів — за поданням Державного комітету лісового господарства; - використання немисливських тварин по кожному їх виду — за зверненнями обласних управлінь екології і природних ресурсів; - тварин і рослин, що занесені до Червоної книги України, — за зверненнями зацікавлених, як правило, наукових установ. Затверджені ліміти використання об’єктів тваринного світу доводяться до відома Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій та природокористувачів для видачі і отримання відповідних дозволів. Дозвіл на спеціальне використання тваринного світу — це офіційний документ, що засвідчує право особи на використання конкретних видів (виду) тварин у лімітних межах. Отримання дозволу — це основний, але не єдиний юридичний факт, на підставі якого виникає відповідне право. Таких фактів, як правило, декілька і вони утворюють складну юридичну сукупність, яку практично неможливо уніфікувати щодо права користування тваринним світом у всіх його різновидах. Тому внаслідок різноманітності і несхожості видів, умов та підстав спеціального використання тваринного світу вважається доцільним конкретні підстави і порядок виникнення такого права розглянути при характеристиці особливостей окремих видів користування тваринним світом. Користувачі об’єктами тваринного світу, крім загальних прав і обов’язків, властивих усім природокористувачам, мають певні спеціальні права і обов’язки, які обумовлені конкретним видом відповідного права. Так, користувачі можуть: в установленому порядку здійснювати спеціальне використання об’єктів тваринного світу; мати право власності на добуті в законному порядку об’єкти тваринного світу і доходи від їх реалізації; оскаржувати рішення державних органів і посадових осіб, що порушують їх законні права і інтереси; вимагати усунення перешкод у здійсненні своїх прав, відшкодування заподіяних збитків та ін. Права користувачів стосовно використання об’ єктів тваринного світу можуть бути обмежені в передбачених законодавством випадках у суспільних інтересах, інтересах інших природокористувачів або якщо того вимагає необхідність охорони тваринного світу. Користувачі зобов’язані: додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків щодо об’єкта користування; використовувати тваринний світ способами, що забезпечують стале користування і збереження біологічного різноманіття тварин; своєчасно вносити збір за спеціальне використання тваринного світу; сприяти діяльності органів державного екологічного контролю. Окрім наведених, користувачі можуть мати й інші, більш специфічні обов’язки, що обумовлені конкретним видом використання тваринного світу. Право спеціального використання може бути припинено на умовах і підставах, передбачених законодавством, у разі: припинення діяльності юридичної особи або смерті громадянина; закінчення строку, на який було видано дозвіл на використання; коли минула потреба у користуванні або є добровільна відмова від нього; систематичного невиконання користувачем встановлених правил, норм та інших вимог щодо охорони, використання і відтворення об’єктів тваринного світу. При суттєвих змінах у користуванні раніше виданий дозвіл скасовується, а новий видається в установленому порядку. Припинення права користування об’єктами тваринного світу здійснюється шляхом скасування, тобто визнання нечинним спеціального дозволу.
§ 3. Правове регулювання полювання і мисливського господарства Мисливство — один з основних видів спеціального використання тваринного світу, який задовольняє матеріальні, рекреаційні та інші потреби громадян і суспільства. Правова регламентація відповідних суспільних відносин ґрунтується на Законі України від 22 лютого 2000 року «Про мисливське господарство і полювання», відповідних постановах Кабінету Міністрів, нормативних актах Міністерства охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди) та Державного комітету лісового господарства (Держкомлісгоспу) України. Держкомліс- госп законодавчо визначений спеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення мисливського господарства. Мисливством вважається добування диких звірів і птахів, які віднесені до об’єктів полювання і перебувають у стані природної волі чи напіввільних умовах у межах мисливських угідь. Мисливські угіддя — це ділянки земної поверхні (території і акваторії), які є середовищем перебування диких тварин і де можливе їх добування. Особливість мисливських угідь як правової категорії полягає в тому, що вони не утворюють самостійного природного об’єкта, як земля, надра, води, ліси. Мисливські угіддя відбивають лише особливі функціональні властивості природних об’єктів — бути середовищем перебування диких тварин. Якщо на певних площах перебувають звірі і птахи, але встановлюється постійна заборона на їх добування, то це виключає відповідно ці площі зі складу мисливських угідь, оскільки не досягається основна мета ведення мисливського господарства — одержання певних матеріальних цінностей, продукції мисливського господарства. Тому не вважаються мисливськими угіддями території і акваторії, функціональне призначення яких несумісне з таким видом спеціального використання тваринного світу, як мисливство. До них належать: - території населених пунктів (сіл, селищ, міст) і зони навколо них. Забороняється полювання на відстані ближче 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей; - території та об’єкти природно-заповідного фонду України (природні та біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, загальнозоологічні та орнітологічні заказники). На означених територіях та в їх охоронних зонах мисливські тварини можуть добуватися лише в порядку, визначеному законодавством та відповідно до положень про ці території; - рекреаційні території (курорти та округи їх санітарної охорони, місця організованого масового відпочинку населення і туризму). З метою охорони тваринного світу і його відтворення місцеві державні адміністрації чи мисливські господарства можуть тимчасово обмежувати чи припиняти здійснення мисливства на певній площі угідь. Однак, зважаючи на тимчасовість заборони полювання, такі угіддя не втрачають статусу мисливських. В Україні налічується близько 50 млн га мисливських угідь. Основною організаційно-правовою формою їх використання є надання угідь у платне користування мисливським товариствам та господарствам, юридичним особам, статутною правоздатністю яких передбачено ведення мисливського господарства. Переважне право на користування угіддями мають власники і постійні користувачі земельними ділянками (при додержанні вищенаведеної умови), а також попередні користувачі мисливських угідь. Угіддя надаються обласними радами за поданням органів управління лісовим і мисливським господарством, погодженим з відповідними органами, на строк не менше 15 років. Надання угідь оформлюється шляхом укладання між користувачем і місцевими органами лісового господарства договору, який повинен відповідати його Типовій формі, затвердженій Держкомлісгоспом 12 грудня 1996 року. У договорі визначаються межі закріплених угідь, строки користування ними, перелік обов’язкових заходів, спрямованих на раціональне використання і охорону мисливського фонду тварин, права і обов’язки сторін, їх відповідальність. Об’єктом полювання виступає державний мисливський фонд, тобто дикі звірі і птахи, що перебувають у мисливських угіддях у стані природної волі чи напіввільних умовах. Згідно з національним законодавством тваринний світ становить самостійний природний об’єкт і не є елементом середовища його перебування, як вважається у деяких країнах. Тому не має правового значення, у чиїй власності чи користуванні знаходиться територія або акваторія, на якій перебувають тварини. Власники або користувачі земельними, лісовими ділянками чи водними площами повинні одержувати право на спеціальне використання об’ єктів тваринного світу на загальних підставах. Полюванням вважаються безпосередні дії мисливця, спрямовані на добування диких звірів і птахів, які віднесені до державного мисливського фонду і перебувають у мисливських угіддях. До дій, що створюють процес добування тварин, належать їх відшукування (вистежування, виявлення), переслідування або підманювання і власне добування (відстріл, відлов). До полювання прирівнюється перебування осіб у мисливських угіддях із мисливськими собаками, стрілецькою зброєю та іншими знаряддями добування тварин або з добутою мисливською продукцією. Право полювання в мисливських угіддях мають громадяни України[6], які досягли 18-річного віку і отримали відповідні документи, що посвідчують це право. Право на полювання посвідчують такі документи, наявність яких для мисливця є обов’язковою: - посвідчення мисливця, яке видається органами Держкомлісгос- пу України після перевірки у громадянина необхідного мінімуму знань з мисливської справи; - щорічна контрольна картка обліку добутої дичини та порушень правил полювання (ці документи видаються після сплати в установленому порядку і розмірі державного мита та відповідного збору за їх видачу); - при наявності вогнепальної мисливської зброї — дозвіл органів внутрішніх справ на право користування нею; - при використанні мисливських собак, ловчих звірів і птахів — відповідний паспорт на них; - для мисливців — членів громадських мисливських організацій (Українського товариства мисливців і рибалок, Товариства мисливців і рибалок Збройних Сил України, Товариства «Динамо») — членські квитки; - спеціальний дозвіл на добування мисливських тварин. Форми таких дозволів та органи, які їх видають, суттєво відрізняються залежно від того, до якої категорії мисливського фонду віднесені ті чи інші дикі звірі та птахи. За схожістю правового режиму охорони і використання об’єктів державного мисливського фонду можна виділити кілька таких категорій. 1. Звірі та птахи, віднесені до мисливських видів, але добування яких за загальним правилом забороняється. Це в першу чергу тварини, що занесені до Червоної книги України, або ті, що знаходяться у межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також малопоширені й цінні звірі — видра, борсук та ін. Добування їх здійснюється у виняткових випадках для наукових і селекційних цілей за спеціальними дозволами Мінприроди України. 2. Парнокопитні тварини (лосі, олені, лані, кабани, муфлони, козулі), використання яких здійснюється за особливим ліцензійним порядком їх добування на підставі лімітів, затверджених Мінприроди для кожної області. Обласні органи лісового господарства розподіляють ліцензії серед користувачів мисливських угідь згідно з їх планами добування, на підставі яких і затверджувалися ліміти. Користувачі, у свою чергу, надають ліцензії одному або декільком мисливцям за плату, розмір якої визначається Держкомлісгоспом України. Ліцензія — це іменний офіційний документ, який засвідчує право мисливця на добування однієї особини тварини і де зазначається період її дії (як правило, світовий день), місце і спосіб полювання. Після полювання ліцензія повертається органу, який її видав. Якщо звіра не було добуто або полювання не проводилось не з вини користувача угіддями, ліцензія втрачає чинність і її вартість не відшкодовується[7]. 3. Полювання на найбільш цінні види хутрових звірів (бобра, бабака, білку, куницю, норку та ін.) також проводиться за індивідуальними дозволами-ліцензіями, що видаються обласними органами лісового господарства. Полювання на менш цінних хутрових звірів (єнотоподібного собаку, лисицю, зайця-русака та ін.) здійснюється на підставі дозволу користувача мисливських угідь, документальною формою якого є від- стрільна картка. 4. Добування пернатої дичини (дикі качки, гуси, кулики, фазани, перепела та ін.) здійснюється за дозволом користувача мисливських угідь з отриманням відстрільної картки, як і в попередньому випадку, але іншого змісту. З метою зменшення втрат дичини дозволи видаються переважно мисливцям, що мають собак мисливських порід. 5. Шкідливі звірі і птахи (вовки, лисиці, сірі ворони, сороки, здичавілі собаки і коти та ін.) спричиняють значну шкоду мисливському господарству. Тому мисливцям дозволяється їх винищувати під час полювання на інших мисливських тварин, а в недозволений для полювання час або в заборонених місцях відстріл і відлов вовків та лисиць здійснюється мисливцями за дозволом обласних органів лісового господарства. З метою раціонального використання, охорони і забезпечення відтворення ресурсів мисливського господарства законодавством встановлюється ряд обмежень і заборон щодо часу, засобів полювання, кількості добутої продукції тощо. Так, полювання на мисливських звірів і птахів має вестися переважно восени і взимку в граничні строки, визначені Законом України «Про мисливське господарство і полювання». Щорічно Держкомлісгосп України за погодженням з Мінприроди визначає початок і закінчення мисливського сезону по областях і категоріях мисливського фонду залежно від кліматичних умов року і наявності дичини. Полювання протягом мисливського сезону може проводитись в усі дні тижня, у певних випадках — тільки в суботу та неділю. Держкомлісгоспом України і обласними органами лісового господарства встановлюються норми відстрілу звірів і птахів на одного мисливця за день полювання. Мисливець, який здобув звіра чи птаха, зобов’язаний на місці добування внести в контрольну картку добутої дичини відповідну відмітку, відсутність якої означає грубе порушення ним правил полювання. Законодавство забороняє застосування загальнонебезпечних або винищувальних знарядь і засобів полювання, наприклад, вибухівки, немисливської вогнепальної зброї, використання автомототранспорт- них засобів, отрути, пасток тощо. Полювання без належних мисливських документів, у заборонених місцях, у неналежний час, забороненими засобами і знаряддями та порушення інших встановлених правил добування мисливських звірів і птахів кваліфікується як незаконне полювання (браконьєрство), яке тягне за собою юридичну відповідальність винних осіб.
§ 4. Правове регулювання рибальства і рибного господарства Рибальство — один з основних видів користування об’єктами тваринного світу, метою якого є одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції для задоволення потреб населення і народного господарства. Правова регламентація відповідних суспільних відносин ґрунтується на Законі України від 13 грудня 2001 року «Про тваринний світ», законодавстві про виключну (морську) економічну зону України, постановах Кабінету Міністрів України, зокрема від 28 вересня 1996 року «Про затвердження Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства»1, нормативних актах Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Державного комітету рибного господарства України. Останній законодавчо визнаний спеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення рибного господарства і здійснення рибальства. У сучасному розумінні рибальством охоплюється процес вилучення (вилову, добування, збирання) не тільки риб, а всіх водних живих ресурсів, тобто організмів, життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних живих ресурсів (біоресурсів) належать: риби на всіх стадіях розвитку; морські ссавці; водні безхребетні; ракоподібні; інші водні тварини; водорості. Ведення рибного господарства здійснюється у рибогосподарських водних об’ єктах, до яких належать канали, водосховища, озера, ріки, моря, включаючи води континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України та інших держав. Водний кодекс України передбачає можливість обмеження прав водокористувачів в інтересах рибного господарства та водного промислу на тих водних об’ єктах держави, які використовуються для промислового добування риби або мають значення для відтворення її запасів (ст. 68). Використання водних живих ресурсів можливе на праві загального та спеціального користування. Спеціальним використанням ресурсів рибного господарства вважаються всі види користування водними біоресурсами (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (виловом, добуванням, збиранням) із природного середовища. Це, зокрема, промислове добування, науково-промислові чи науково-дослідні, контрольні лови. Підстави, порядок і умови виникнення, здійснення і припинення таких видів користування визначено, крім вищенаведеної Постанови Кабінету Міністрів України, Інструкцією про порядок спеціального використання водних живих ресурсів, затвердженою Мінекоресурсів і Держкомрибгоспом 10 лютого 2000 року[8]. Промислове добування ресурсів здійснюється на основі відповідних Правил промислового рибальства, затверджених Держрибгоспом для басейнів Чорного і Азовського морів, а також для рибогосподарських водних об’єктів України, а також Режимів рибальства до зазначених Правил, які встановлюються щорічно[9]. Наведені нормативні акти обумовлюють досить жорстку правову регламентацію дій користувачів водних живих ресурсів. Спеціальне використання водних живих ресурсів здійснюється за плату в межах затверджених у встановленому порядку лімітів (виділених квот). На їх підставі державним органом рибоохорони, в зоні діяльності якого буде здійснюватись промисловий лов, видається дозвіл, у якому зазначаються найменування користувача, назва і реєстрація судна, обсяг квоти, мета і знаряддя лову. При промисловому добуванні водних живих ресурсів, крім дозволу, користувачі повинні мати: - у виключній (морській) економічній зоні України та за її межами — рибальський квиток, який видається на судно; - у рибогосподарських водних об’єктах України рибалки повинні мати посвідчення, а посадові особи, відповідальні за вилучення ресурсів, — промислові квитки і талони встановленого зразка. За відсутності таких юридичних документів рибальство вважається незаконним і передбачає відповідні види юридичної відповідальності винних осіб. Любительське (спортивне) рибальство здійснюється громадянами України, іноземцями, особами без громадянства переважно як загальне користування об’єктами тваринного світу. Воно полягає у безоплатному вилові риби, добуванні водних безхребетних і збиранні водних рослин з метою особистого споживання у спеціально визначених для цього рибогосподарських водоймах за винятком тих, що розташовані у межах об’єктів природно-заповідного фонду, риборозплідних господарств, питних і технічних водойм. На відміну від мисливства надання громадянам права любительського рибальства не потребує здійснення таких юридичних фактів, як обов’язкове отримання відповідного посвідчення, реєстрація знарядь лову, сплата мита тощо. Але законодавство про тваринний світ встановлює певні правові засади забезпечення правомірної поведінки рибалок-любителів. Кабінетом Міністрів України постановою від 18 липня 1998 року затверджений Порядок здійснення любительського і спортивного рибальства[10]. Подальші вимоги щодо здійснення любительського (спортивного) рибальства в частині дозволених знарядь, способів і норм лову, заборонених місць і часу встановлюються Правилами, що затверджені наказом Держрибгоспу від 15 лютого 1999 року за басейно-територіальним принципом[11]. Правила встановлюють ряд суттєвих обмежень і заборон. Так, громадянам під час здійснення любительського (спортивного) рибальства заборонено добувати будь-яких морських звірів. Цінні види риб можна добувати тільки в порядку спеціального користування водними живими ресурсами і в певних водоймах. Крім цього, Правила також визначають: заборонені для рибальства місця (у каналах, біля гребель, на промислових ділянках); заборонені для добування цінні види риб (осетер, білуга, кефаль, форель та ін.); загальнонебезпечні і винищувальні засоби і знаряддя лову (вибухові та отруйні речовини, електроприлади, сітки тощо); дозволені знаряддя лову, до яких за загальним правилом віднесені вудки і спінінги; граничну кількість добутої рибної продукції; пільги членам громадських товариств рибалок. Громадяни, що здійснюють любительський (спортивний) лов рибних ресурсів, зобов’язані дотримуватись наведених правил і встановленого на конкретному водоймі режиму рибальства. Особи, винні в їх порушенні, несуть відповідальність в установленому законодавством порядку.
§ 5. Правове регулювання інших видів спеціального використання тваринного світу Крім основних, традиційних видів права користування тваринним світом — мисливства і рибальства — законодавство передбачає можливість здійснення інших видів використання фауни, які вперше опинились у правовому полі з прийняттям Закону УССР від 27 листопада 1981 року «Про охорону і використання тваринного світу»[12], але в подальшому не отримали законодавчого розвитку. Це стосується використання тварин в наукових, культурно-освітних, виховних та естетичних цілях, з метою одержання продуктів їх життєдіяльності, утримання їх для розведення у неволі чи напіввільних умовах, а також заходів, спрямованих на регулювання чисельності окремих видів тварин, їх переселення чи акліматизацію. Міністерством екології і природних ресурсів України наказом від 26 травня 1999 року затверджені Правила видачі дозволів на спеціальне використання диких тварин та інших об’ єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення[13]. Дія Правил спрямована на правове забезпечення можливості здійснення вищенаведених видів спеціального використання тварин і заходів, що впливають на їх стан. Вона не поширюється на використання водних живих ресурсів в означених цілях, оскільки Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства передбачив випадки використання ресурсів для наукових, освітніх, акліматизаційних та інших цілей. Мінприроди на підставі попередньо затверджених лімітів видаються дозволи на спеціальне використання: немисливських тварин — з будь-якою метою; мисливських птахів та хутрових звірів з науковою, культурно-освітньою, виховною, естетичною метою; відлов усіх видів тварин з метою їх переселення у нові місця перебування; для збирання продуктів життєдіяльності тварин та їх частин; з метою регулювання чисельності диких тварин (крім хижаків мисливського фонду).
§ 6. Правова охорона тваринного світу. Червона книга України Тваринний світ становить один з найбільш вразливих об’єктів природи, бо впливати на його стан можна як безпосередньо (на самих тварин), так і через вплив на середовище його перебування. Тому ст. 37 Закону «Про тваринний світ» містить перелік правових, організаційних, матеріально-технічних та інших заходів, спрямованих на відтворення, раціональне використання і збереження тваринного світу у всьому його біологічному різноманітті. Підґрунтям такої діяльності є комплексний підхід щодо охорони та поліпшення всієї екологічної системи довкілля, в якій перебуває і складовою частиною якої є тваринний світ. Відповідно заходи щодо його охорони можна умовно поділити на дві групи: спрямовані на охорону самих тварин та ті, які забезпечують охорону середовища їх перебування, умов відтворення та шляхів міграції тварин. До першої групи передусім слід віднести встановлення науково обґрунтованих правил та норм охорони, використання тваринного світу, а також заборони та обмежень у користуванні деякими його об’єктами. Здійснення окремих видів використання тваринного світу і вилучення із природного середовища тварин може бути обмежено або повністю заборонено на певній території чи на певні строки. Певні заборони та обмеження передбачені законодавством практично по кожному виду користування тваринним світом. Добування диких тварин можливе лише на підставах, умовах і в порядку, передбачених законодавством. Для забезпечення сталого існування і використання дикої фауни забороняється користування загальнонебез- печними і винищувальними засобами добування, встановлюються нормативи, ліміти, квоти вилучення тварин. Забороняється добувати звірів і птахів у разі виникнення стихійного лиха та при надзвичайних екологічних ситуаціях. Створення і поповнення зоологічних колекцій у зоопарках, зоосадах, океанаріумах шляхом вилучення тварин із природного середовища провадиться лише за дозволами, виданими Мінприроди України. Забороняється самовільне переселення тварин у нові місця перебування, їх акліматизація та схрещування. Такі дії повинні також здійснюватись за спеціальними дозволами органів Мінприроди за погодженням з органами мисливського і рибного господарства. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані вживати заходів щодо запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів у сільському та лісовому господарстві, при експлуатації електричної мережі та транспортних засобів. Під час зберігання, транспортування і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших хімічних речовин повинні вживатися заходи по забезпеченню запобігання захворюванню і загибелі тварин. Органи Мінприроди за погодженням з місцевими державними адміністраціями можуть визначати окремі території, на яких обмежується чи забороняється застосування зазначених препаратів. Законодавство передбачає, що права власників і користувачів землі, лісів та інших природних ресурсів можуть бути обмежені і на них можуть покладатися відповідні обов’язки щодо охорони і відтворення тваринного світу. Винятковим у своїй важливості засобом охорони рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тварин, є їх занесення до Червоної книги України, положення про яку затверджено Законом України від 7 лютого 2002 року1. Червона книга є основним державним документом, який містить узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення. На сьогодні це 382 види тварин і 541 вид рослин. Залежно від стану та ступеня загрози для популяції вони поділяються на такі категорії: зниклі, зникаючі, вразливі, рідкісні, неоцінені, недостатньо відомі. Незалежно від категорії всі тварини і рослини підлягають особливій охороні на всій території країни. Рішення про занесення об’єктів тваринного і рослинного світу до Червоної книги і її ведення здійснює Мінприроди за поданням Національної комісії з питань Червоної книги України. Правове значення Червоної книги полягає в тому, що занесені до неї тварини набувають особливого правового статусу, який виявляється у такому: 1. Не можуть передаватись у недержавну власність тварини, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини одержані шляхом розведення в неволі чи придбані у власність за межами України). У свою чергу розведення в неволі таких тварин потребує спеціального дозволу Мінприроди України. 2. Перебування на певній території тварин, занесених до Червоної книги, є підставою для проголошення цієї території об’єктом природно- заповідного фонду загальнодержавного значення. 3. Добування таких тварин здійснюється лише у виняткових випадках тільки для наукових і селекційних цілей. Його можуть здійснювати лише наукові установи за іменними дозволами Мінприроди на підставі рішень Національної комісії. 4. Законодавством встановлена підвищена відповідальність за знищення чи пошкодження видів тварин, занесених до Червоної книги України. Інші заходи охорони тваринного світу спрямовані на охорону середовища перебування, умов відтворення та шляхів міграції тварин. Найбільш ефективними серед них є створення заповідників, інших територій, правовий режим яких визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд». Тваринний світ на таких територіях може охоронятись як у комплексі з іншими природними ресурсами (наприклад, у заповідниках, національних природних парках), так і в спеціально створених з метою охорони тваринного світу об’єктах (загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні заказники, зоологічні пам’ятки природи, зоологічні парки, сади тощо). При проведенні екологічної експертизи об’єктів, впровадженні нової техніки, технологій, матеріалів і речовин обов’язково повинен враховуватися їх вплив на стан тваринного світу, середовище його перебування та шляхи міграції. Місця будівництва підприємств, споруд та інших об’єктів, що впливають або можуть вплинути на стан тваринного світу, погоджуються з органами Мінприроди та з державними органами управління мисливським і рибним господарством. Забороняється введення в експлуатацію об’єктів і застосування технологій без забезпечення їх засобами захисту тварин і середовища їх перебування. При здійсненні окремих видів природокористування (меліорація земель, ведення лісового господарства, видобування корисних копалин, організація міст відпочинку населення та ін.) повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо збереження середовища перебування тварин, забезпечення недоторканності ділянок, що становлять особливу зооекологічну цінність. Нормативно-правове регулювання захисту тварин «як братів наших менших» від жорстокого поводження здійснюється Законом України від 21 січня 2006 року «Про захист тварин від жорстокого поводження», який спрямований на їх захист від знущань та загибелі, зміцнення суспільної свідомості та моралі.
§ 7. Відповідальність за порушення законодавства про охорону, використання та відтворення тваринного світу Стаття 63 Закону «Про тваринний світ» і ст. 42 Закону «Про мисливське господарство і полювання» містять перелік порушень відповідного законодавства. Серед них найбільш поширеними є порушення порядку і правил надання об’єктів тваринного світу в користування, їх самовільне чи понадлімітне спеціальне використання, незаконне вилучення тварин з природного середовища, порушення вимог щодо охорони середовища перебування тварин. Вчинення наведених та інших правопорушень передбачає дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та майнову відповідальність. Але через те, що процес оновлення екологічного законодавства просувався швидше, ніж в «охоронних» галузях законодавства, не всім наведеним у статтях законів правопорушенням кореспондує відповідна правова норма Кримінального кодексу чи Кодексу про адміністративні правопорушення. Це, зокрема, стосується таких порушень, як приховування та перекручення інформації про стан і чисельність тварин і їх використання, використання мисливських угідь не за призначенням, невжиття заходів щодо запобігання загибелі тварин, погіршення середовища їх перебування тощо. Тому при визначенні виду і міри юридичної відповідальності за вчинення тих чи інших порушень законодавства про тваринний світ слід керуватись чинним кримінальним (статті 248, 249 КК) та адміністративним (статті 50, 771, 83 ч. 2, 85-91 КпАП) законодавством. Незалежно від притягнення винних до адміністративної чи кримінальної відповідальності або звільнення від неї юридичні і фізичні особи зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про тваринний світ. У справах, пов’ язаних з відшкодуванням шкоди природним об’ єктам (і тваринний світ — не виняток), вирішальним є визначення її матеріального розміру. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 10 грудня 2004 року «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля», якщо спеціальним екологічним законодавством визначено порядок обчислення даної шкоди, її розмір належить обраховувати в точній відповідності з установленими таксами або методиками. Перші, як правило, застосовуються у випадках, коли є реальна можливість обчислити кількість добутих тварин та зважити на їх екологічну цінність, другі — коли така можливість відсутня (наприклад, при масовій загибелі риби від забруднення водойми). Особи, винні в незаконному полюванні, якщо їхніми діями була спричинена шкода державному мисливському фонду, повинні її відшкодувати в сумі, передбаченій Таксами для обчислення розміру відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення законодавства в галузі мисливського господарства (крім видів, занесених до Червоної книги України). Такси затверджені 18 липня 2007 року наказом Державного комітету лісового господарства і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у вигляді певної грошової суми за одну особину залежно від виду звіра чи птаха. Наприклад, за незаконне добування або знищення лося розмір стягнення становить 20 тис. грн; кабана — 10 тис. грн; зайця, фазана — 500 грн тощо. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну водним живим ресурсам, обчислюється дещо складніше, залежно від характеру та суб’єкта правопорушення, і тому передбачається кількома нормативними актами. Фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), винні в незаконному добуванні риби, водних тварин та рослин, несуть майнову відповідальність згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 року «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об’єктів водного промислу»1. Цією постановою (за принципом обрахування шкоди — пропорційно неоподатковуваним мінімумам доходів громадян за один екземпляр добутого) затверджено три такси, за якими відшкодовуються збитки, заподіяні добуванням: - цінних видів риб, водних безхребетних та водних рослин у рибогосподарських водоймах України (наприклад, осетер — 30, сом — 5, форель — 3 тощо); - водних безхребетних і водних рослин на континентальному шельфі України (краб — 0,3, молюски — 0,006 тощо); - живих організмів у виключній (морській) економічній зоні України, а також анадромних видів риб, що утворюються у річках України, за межами вказаної зони (севрюга — 30, кефаль — 3 тощо). Юридичні особи, у тому числі іноземні, які спричинили шкоду рибному господарству, а також громадяни, винні у незаконному вилові риби нецінних видів, відшкодовують її у розмірі, який обчислюється згідно з Методикою розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення правил рибальства та охорони рибних запасів, затвердженою Державним комітетом по рибному господарству і Міністерством охорони природи 11 вересня 1992 року. Обчислення шкоди, заподіяної рибному господарству внаслідок забруднення рибогосподарських водойм стічними водами та шкідливими речовинами, проводиться відповідно до Методики розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що затверджена Мінекобезпеки 18 травня 1995 року. Наведені методики встановлюють, що підрахунок збитків здійснюють на підставі спеціальних розрахункових формул по кожному виду рибних ресурсів і по кожній стадії їх розвитку з визначенням загальних втрат рибного господарства спочатку у натуральному, а потім у вартісному вираженні. При незаконному добуванні чи знищенні диких звірів і птахів або руйнуванні їх жител на територіях природно-заповідного фонду обчислення розміру шкоди здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 року «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду»[14]. Розмір шкоди, заподіяної незаконним добуванням тварин, що занесені до Червоної книги України, визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 1993 року (зі змінами від 16 березня 1999 року) «Про розміри компенсації за добування (збір) і шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, що занесені в Червону книгу України»[15]. Обчислення шкоди проводиться у гривнях за кожний екземпляр тварини залежно від її категорії (зникаючі, рідкісні, уразливі та ін.). Шкода тваринному світу може бути спричинена також при здійсненні інших видів користування об’ єктами тваринного світу, не віднесених до ресурсів мисливського чи рибного господарства. У цьому випадку розмір шкоди за понадлімітне, самовільне та інше незаконне використання або знищення таких тварин обчислюється шляхом збільшення встановлених нормативів плати за їх правомірне спеціальне використання в п’ять разів. Такі нормативи плати містяться у Постанові Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 року «Про затвердження тимчасового порядку справляння плати за спеціальне використання диких тварин»1. При вирішенні питання про те, чи є шкода, заподіяна об’єктам тваринного світу, значною, враховуються їх вартість, екологічна цінність, кількість добутих чи знищених об’єктів, а також сумарний розмір шкоди. Законодавством передбачено, що незаконно добуті живі об’єкти тваринного світу (звірі, птахи, риби) підлягають вилученню у правопорушника і, по можливості, поверненню у природне середовище. Незаконно добута продукція полювання (хутро, шкіра, м’ясо, мисливські трофеї тощо) підлягає вилученню і передачі для реалізації торговельним або заготівельним організаціям. При неможливості вилучення незаконно добутої продукції (використана чи реалізована порушником, стала непридатною з його вини тощо) має бути стягнена її вартість відповідно до законодавства про ціни і ціноутворення. Вартість незаконно добутих об’єктів тваринного світу не враховується як підстава зменшення визначення і відшкодування шкоди. [1] Офіц. вісн. України. - 2002. - № 2. - Ст. 47. [2] Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 21. - Ст. 152; 1996. - № 15. - Ст. 70; 1997. - № 6. - Ст. - 49 (у ред. від 1 серпня 2008 року). [3] Офіц. вісн. України. - 2000. - № 12. - Ст. 442 (у ред. від 14 травня 2004 року). [4] Офіц. вісн. України. - 2003. - № 10. - Ст. 430 (у ред. від 5 лютого 2004 року). [5] Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 38-39. - Ст. 248. [6] Іноземці користуються правом полювання на території України. Порядок і умови здійснення мисливських турів, розмір плати за них визначаються договорами між ними і користувачами мисливських угідь на підставі положень, встановлених Держ- комлісгоспом України. [7] Положення про порядок поводження із зброєю, видачі ліцензій на добування мисливських тварин та проведення полювань, затверджене наказом Держкомлісгоспу України від 2 квітня 2007 року // Офіц. вісн. України. - 2007. - № 31. - Ст. 1254. [8] Офіц. вісн. України. - 2000. - № 10. - Ст. 389. [9] Там само. - 1999. - № 21. - Ст. 982. [10] Офіц. вісн. України. - 1998. - № 29. - Ст. 1099. [11] Там само. - 1999. - № 19. - Ст. 372. [12] Свод законов Украинской ССР. - К., 1988. - Т 4. - С. 389. [13] Офіц. вісн. України. - 1999. - № 37. - Ст. 1878. [14] Офіц. вісн. України. - 1998. - № 16. - Ст. 600. [15] ЗП України. - 1993. - № 11. - Ст. 226.
Контрольні питання
|