| Розділ ХІ. Правове регулювання охорони та використання надр |
|
| Экологическое право - Екологічне право України (Гетьман, Шульга) |
Розділ ХІ. Правове регулювання охорони та використання надр
§ 1. Державний фонд надр як об’єкт правової охорони та використання
§ 2. Правове регулювання використання надр
§ 3. Правове регулювання основних видів використання надр
§ 4. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання надр
§ 1. Державний фонд надр як об’єкт правової охорони та використання Надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Вони є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Це самостійний елемент природи, частина природного середовища. До надр відносять суцільні породи і породи, що перебувають у рідкому або газоподібному стані, та ін. Державний фонд надр включає як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Складовим елементом надр є корисні копалини. Корисні копалини — це природні мінеральні речовини, які можуть використовуватися безпосередньо або після їх обробки. Корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного значення і корисні копалини місцевого значення. Віднесення корисних копалин до загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України. Безпосереднім об’єктом користування є не корисні копалини, а їх родовища, які надаються для видобутку корисних копалин. Родовища корисних копалин мають як природний, так і техногенний характер походження. Природні родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод та газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання. Техногенні родовища корисних копалин — це місця, де накопичилися відходи видобутку, збагачення та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні та використанні продуктів переробки мінеральної сировини. Усі родовища корисних копалин, у тому числі техногенні, із запасами, оціненими як промислові, становлять Державний фонд родовищ корисних копалин, а всі попередньо оцінені родовища корисних копалин — резерв цього фонду. Державний фонд родовищ корисних копалин є частиною державного фонду надр. Єдиний правовий режим використання діє стосовно всіх складових частин державного фонду надр, що дозволяє зробити висновок: у законі поняття «надра» і «державний фонд надр» за своїм правовим режимом тотожні, тож фактично відносини щодо користування надрами виникають з приводу користування об’єктами державного фонду надр.
§ 2. Правове регулювання використання надр Надрові та гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексом України про надра та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них. Це закони України «Про концесії», «Про державну геологічну службу України», «Про угоди про розподіл продукції», «Про нафту і газ», «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», «Про видобування і переробку уранових руд», «Про поводження з радіоактивними відходами», Гірничий Закон України, Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 1995 року № 75 «Про затвердження Порядку державного обліку родовищ, запасів і проявів корисних копалин» та ін. Земельні, лісові та водні відносини, що виникають під час використання надр, регулюються відповідним законодавством України. Стаття 2 Кодексу України про надра (далі — КУпН) передбачає, що завданням кодексу є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Право користування надрами є різновидом права природокористування і має свої особливості. Це один із центральних інститутів гір- ничного права, оскільки надра становлять виключну власність народу України і надаються тільки в користування. Цей інститут включає в себе сукупність правових норм, що регулюють підстави і порядок виникнення та припинення права користування надрами, основні права та обов’язки надрокористувачів. Таким чином, право користування надрами — це інститут екологічного права, що регулює за допомогою правових норм суспільні відносини, які виникають з приводу використання надр. Класифікація права користування надрами здійснюється на основі цільового призначення та строків користування. За строком користування надрами може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування поділяється на короткострокове — до п’яти років і довгострокове — до двадцяти років. У разі необхідності строк тимчасового користування може бути подовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, коли в ньому не передбачається інше (ст. 15 КУпН). Головною класифікаційною ознакою поділу права користування надрами за видами є мета їх використання. Від неї залежить зміст прав та обов’язків надрокористувачів, склад суб’єктів та інші сторони правового регулювання відповідних відносин. Згідно зі ст. 14 КУпН розрізняють такі види користування: - геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; - видобування корисних копалин; - будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; - створення геологічних територій та об’єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам’ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); - задоволення інших потреб. Користування надрами здійснюється на підставі спеціальних дозволів (ліцензій). Ліцензування в екологічних відносинах є елементом загальнодержавного процесу ліцензування певних видів господарської діяльності. Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання — ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Екологічне законодавство використовує різні терміни, що аналогічні поняттю «ліцензія». Наприклад, дозволи на користування надрами та ін. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів. Видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється: - на видобуток корисних копалин, у тому числі тих, що видобуваються на континентальному шельфі — Мінприроди; - природних ресурсів місцевого значення (крім корисних копалин) — місцевими радами за погодженням з органами Мінприроди. Спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами. Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. Порядок надання дозволів затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 року № 1540 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами». Об’єктом надрокористування може бути якась одна, індивідуалізована на місцевості, у натурі, частина (ділянка) державного фонду надр, що надається в користування для певної мети, — гірничний відвід. Гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. До індивідуалізуючих ознак даного об’ єкта належать: розмір, межі та місцезнаходження. Відокремлена частина державного фонду надр (гірничий відвід) розглядається як юридично самостійний об’єкт права користування. Особливість об’єктів права користування надрами полягає в тому, що їх розміри не нормуються законом. Розмір гірничого відвода, що надається, визначається у кожному випадку державними компетентними органами з урахуванням мети надрокористування, виробничих потужностей гірничодобувних підприємств, строків їх діяльності та інших факторів. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється. Порядок надання гірничих відводів затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року1 № 59 «Про затвердження Положення про порядок надання гірничих відводів». Надання додаткових гірничих відводів до існуючого оформлюється як новий відвід. На розробку родовищ корисних копалин гірничий відвід, як правило, надається для всього родовища. На розробку великих родовищ корисних копалин, крім нафтових і газових, гірничі відводи можуть бути надані двом або кільком підприємствам чи громадянам. Гірничі відводи надаються окремо для розробки кожного родовища, коли різні види корисних копалин залягають на одній території. Підприємство чи громадянин для одержання гірничого відводу залежно від виду родовища подає заяву місцевому органу державного гірничого нагляду або Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській раді. У заяві зазначаються назва підприємства чи відомості про громадянина, що мають намір одержати гірничий відвід, місцезнаходження гірничого відводу та мета, з якою він одержується. Подається також проект гірничого відводу в двох примірниках. Проект гірничого відводу складається з пояснювальної записки та графічних матеріалів. У пояснювальній записці мають бути викладені: - мета, з якою подається заява про надання гірничого відводу; - обґрунтування необхідності одержання гірничого відводу; - назва організації, що виконала проектування гірничодобувного об’ єкта чи підземної споруди, і організації, що підготувала проект гірничого відводу; - загальні відомості про територію, на якій знаходиться гірничий відвід, у тому числі про її географічне та адміністративне положення, площу, характеристику сільськогосподарських та інших угідь, річок, озер та інших водних об’єктів, окремі будівлі і споруди, а також вказуються категорії, до яких належать землі відповідно до земельного законодавства; - коротка геологічна характеристика ділянки надр у межах гірничого відводу та прилеглої до неї території, у тому числі дані про геологічну будову, гірничотехнічні та гідрогеологічні умови і ступінь їх вивченості; коротка геологічна характеристика наявного родовища корисних копалин (розміри та елементи залягання рудних тіл, жил тощо), гірничотехнічні та гідрогеологічні умови його розробки; обґрунтування та розрахунок меж і розмірів гірничого відводу. Рішення щодо заяви на одержання гірничого відводу приймається протягом не більше 30 днів. У деяких випадках користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу. Так, відповідно до статей 20, 21 Кодексу про надра користування надрами без надання гірничого відводу здійснюється при геологічному вивченні надр, у тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, а також для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу. Без надання гірничого відводу мають право видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф, а також підземні прісні води землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок, якщо загальна глибина розробки не буде перевищувати двох метрів, а у випадку видобування прісних підземних вод — 20 метрів. Іноземним юридичним особам і громадянам надра у користування та право на переробку мінеральної сировини надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів). Надання земельних ділянок для потреб, пов’язаних із користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Право користування надрами може бути припинено (повністю чи частково), зупинено на деякий час через підстави, передбачені чинним законодавством. Повне припинення права надрокористування настає, коли користувач позбавляється цього права на весь наданий йому гірничий відвід. Частковим припиненням називається вилучення у над- рокористувача лише частини гірничого відводу із збереженням за ним права користування частиною, що залишилася. Підстави припинення права користування надрами передбачені у ст. 26 КУпН. Ці підстави можна поділити на обов’язкові (безумовні) та умовні. До обов’язкових можна віднести: - закінчення встановленого строку користування надрами; - коли відпадає потреба в користуванні; - припинення діяльності користувачів надр; - позбавлення надрокористувача спеціального дозволу (ліцензії). Право користування надрами може бути припинено в безумовному порядку, коли надра вилучаються для державних або громадських потреб у встановленому законодавством порядку. Надрокористувачам у такому разі зобов’язані відшкодувати збитки, завдані внаслідок вилучення надр. Інші підстави можуть тягнути за собою припинення права над- рокористування лише при наявності певних умов. До таких підстав належать: - користування надрами із застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров’я населення; - використання надр не за цільовим призначенням; - порушення інших вимог, а також у випадку, коли користувач без поважних причин протягом двох років не приступив до користування. Деякі підстави припинення права надрокористування прямо законодавством не передбачені, хоча й мають місце. Так, смерть громадянина як підстава припинення права надрокористування законом не передбачена, хоча зрозуміло, що право користування будь-яким об’ єктом природи не може зберігатися за померлим. Однією з підстав припинення права надрокористування може бути несплата або несвоєчасна сплата обов’язкових платежів за користування надрами. Право надрокористування припиняється й у випадках вилучення земельної ділянки у землевласників і землекористувачів на підставах і в порядку, передбачених чинним земельним законодавством. Підставою припинення права надрокористування іноземних юридичних осіб і громадян є також і дострокове розірвання угоди (контракту) на право користування надрами або переробку мінеральної сировини. Воно є умовною підставою припинення права користування надрами, бо для його дострокового розриву необхідна наявність порушень умов контракту з боку іноземної юридичної особи або громадянина. Екологічне законодавство передбачає також випадки зупинення (тимчасової заборони) і обмеження права надрокористування. Це означає тимчасову заборону надрокористування до виконання необхідних природоохоронних заходів. Обмеженням права надрокористування є випадки, коли на певний період (до виконання необхідних природоохоронних заходів) встановлюються зменшені обсяги викидів і скидів забруднюючих речовин як у цілому по підприємству, так і на окремих його виробничих підрозділах. Надрокористування обмежується або тимчасово забороняється (зупиняється) в разі перевищення надрокористувачами лімітів використання надр, порушення екологічних нормативів і стандартів, а також вимог екологічної безпеки у спеціально передбачених випадках. У разі незгоди користувачів з припиненням права надрокористу- вання у випадках використання надр не за цільовим призначенням; із застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення довкілля; невикористання надр без поважних причин протягом двох років це питання вирішується в судовому порядку, а в інших випадках — в адміністративному. Надрокористувачі володіють широким колом прав і обов’язків, закріплених у Кодексі про надра та інших нормативних актах. Необхідно розрізняти загальні права і обов’язки, які поширюються на всіх без винятку або на велику частину надрокористувачів, і специфічні, які поширюються тільки на окремих осіб, що здійснюють конкретний вид надрокористування. Слід мати на увазі, що право користування земельною ділянкою для потреб, пов’язаних із користуванням надрами, до змісту права надрокористування не входить. Надрокористувачам, що здійснюють головні види надрокористу- вання, належать такі права: проводити на наданій їм ділянці геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи відповідно до умов спеціального дозволу (ліцензії); розпоряджатися видобутими корисними копалинами, коли інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу (ліцензії); здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії) консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини. Надрокористувачі мають право на першочергове подовження строку тимчасового користування надрами. Вони також мають право на будівництво підземних і наземних споруд і об’єктів із дотриманням установлених правил. Права користувачів надр охороняються законом і можуть обмежуватися лише у випадках, передбачених чинним законодавством. Збитки, завдані порушенням прав надрокористувачів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі. На надрокористувачів покладаються і відповідні обов’ язки: використовувати надра за цільовим призначенням, для якого їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища, не допускати шкідливого впливу робіт, пов’язаних із користуванням надрами, збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд. Надрокористувачі зобов’язані охороняти рідкісні геологічні відшарування, мінералогічні утворення, палеонтологічні об’ єкти та інші ділянки надр, які становлять особливу наукову або культурну цінність і оголошені в установленому порядку об’ єктами природно-заповідного фонду. Після закінчення робіт, пов’язаних із користуванням надрами, надрокористувачі зобов’язані привести земельні ділянки, порушені при користуванні, у стан, придатний для подальшого їх використання в суспільному виробництві. Користувачі надр зобов’язані виконувати й інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України про надра. Користування надрами на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони є платним. Плата справляється у вигляді платежів за користування надрами; відрахувань за геологорозвідувальні роботи за рахунок Державного бюджету; збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) та акцизного збору. Платежі можуть справлятися як разові внески або регулярні платежі, що визначаються згідно з відповідними еколого-економічними розрахунками залежно від економіко-географічних умов і розміру ділянки надр, виду корисних копалин, тривалості робіт, від стану геологічного вивчення території та ступеня ризику. Нормативи плати за користування надрами та порядок її справляння встановлюються Кабінетом Міністров України[1]. Плата за користування надрами може вноситися як у вигляді грошових платежів, так і в натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої виробленої продукції, виконання робіт чи надання інших послуг), крім радіоактивної сировини та продуктів її переробки, благородних металів, алмазів та коштовних каменів, матеріалів та послуг оборонно-військового характеру, а також інформації, що віднесена до державної таємниці[2]. Для деяких категорій користувачів надрами законодавством визначаються пільги і знижки при справлянні плати. Так, користувачам, які здійснюють видобування дефіцитних корисних копалин при низькій економічній ефективності розробки родовищ або видобування корисних копалин із залишкових запасів зниженої якості, надається знижка при платі за користування надрами за вичерпання надр (ст. 36 КУпН). Від плати звільняються користувачі надр при проведенні робіт по геологічному вивченню надр і розвідуванні родовищ корисних копалин, якщо вони виконуються за рахунок Державного бюджету, і при організації геологічних об’єктів природно-заповідного фонду. Звільнені від плати за користування надрами землевласники і землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб або користуватися надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках (ст. 29 КУпН). Платежі за користування надрами направляються в Державний бюджет, бюджети Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Савастополя. Так, наприклад, за видобування корисних копалин загальнодержавного значення у Державний бюджет відраховується 40 % платежів, решта надходить до місцевого бюджету. За видобування корисних копалин місцевого значення всі платежі направляються в місцевий бюджет, а за користування надрами континентального шельфу — у Державний бюджет (ст. 31 КУпН).
§ 3. Правове регулювання основних видів використання надр Геологічне вивчення надр — це спеціальні роботи і дослідження, спрямовані на одержання інформації про надра для задоволення потреб суспільства. Геологічне вивчення здійснюється з метою одержання даних про геологічну будову надр, процеси, які відбуваються в них, виявлення та оцінки корисних копалин, вивчення закономірностей їх формування і розміщення, з’ясування гірничотехнічних та інших умов розробки родовищ корисних копалин і використання надр для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Геологічне вивчення надр включає декілька стадій: регіональне геологічне вивчення території України (геологічне картування), геологічні пошуки корисних копалин, їх геологічну розвідку та дослідно- промислову розробку[3]. Геологічні пошуки — це сукупність робіт з відкриття родовищ корисних копалин. Пошуки проводяться на основі вивчення геологічної будови місцевості одночасно з геологічним картуванням. Геологічна розвідка родовищ корисних копалин становить сукупність геологорозвідувальних робіт і пов’язаних з ними досліджень, що проводяться з метою виявлення і геолого-економічної оцінки запасів мінеральної сировини в надрах. Дослідно-промислова розробка надр — остання стадія геологічного вивчення ділянки надр, яка попередньо була досліджена. На цій ділянці здійснюють видобуток з родовища обмеженої кількості копалин з метою визначення його промислової цінності, уточнення гірничо- геологічних та технологічних параметрів, необхідних для підрахунку запасів корисних копалин та обґрунтування вибору раціонального методу промислової розробки родовища. Ця стадія є фактичною основою підтвердження результатів геологічного вивчення надр. Для геологічного вивчення, у тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, надра надаються у користування без надання гірничого відводу на підставі спеціального дозволу на геологічне вивчення надр. Проведення робіт по геологічному вивченню надр організовується та координується Мінприроди України. Воно передбачається державними комплексними або цільовими програмами, здійснюється, як правило, за рахунок коштів, що відраховуються видобувними підприємствами до Державного бюджету за раніше виконані геологорозвідувальні роботи. В окремих випадках (наприклад, для геологічної розвідки родовищ корисних копалин, що не мають промислового видобутку) вивчення надр може виконуватися за рахунок прямих видатків Державного та місцевого бюджетів або залучення недержавних інвестицій. При здійсненні зазначеного виду надрокористування повинні забезпечуватися: раціональне і ефективне проведення геологорозвідувальних робіт; екологічно безпечний для життя і здоров’ я людей стан довкілля; повнота вивчення геологічної будови надр; достовірність визначення кількості та якості запасів усіх корисних копалин і наявних у них компонентів; геолого-економічна оцінка корисних копалин; ведення робіт методами і способами, які б виключали невиправдані втрати корисних копалин та інші вимоги, які передбачені ст. 38 КУпН. Роботи по геологічному вивченню надр підлягають обов’язковій державній реєстрації та обліку з метою узагальнення і максимального використання результатів вивчення надр, а також запобігання дублюванню зазначених робіт. Державна реєстрація та облік робіт по геологічному вивченню надр провадяться Державним інформаційним геологічним фондом України. Умови розпорядження геологічною інформацією визначаються Положенням про порядок розпорядження геологічною інформацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 року № 423[4]. Пошук родовищ корисних копалин являє собою дії, які безпосередньо спрямовані на виявлення корисних копалин. Згідно зі ст. 41 КУпН особи, які відкрили невідоме раніше родовище, що має промислову цінність, або виявили додаткові запаси корисних копалин чи нову мінеральну сировину в раніше відомому родовищі, що істотно підвищують його промислову цінність, визнаються першовідкривачами. Вони мають право на винагороду та отримують спеціальний нагрудний знак «Першовідкривач родовища». Положення про першовідкривачів родовищ корисних копалин затверджено Кабінетом Міністрів України 1 лютого 1995 року[5]. Видобування корисних копалин — найбільш поширений, але й водночас небезпечний для навколишнього природного середовища та людини вид права користування надрами. Це діяльність спеціалізованих підприємств, установ і організацій по розробці твердих, рідких та газоподібних корисних копалин у межах наданих їм гірничих відводів. Особливістю зазначеного виду користування надрами є залежність від того, які корисні копалини видобуваються, — загальнодержавного (наприклад, природний газ, вугілля, нафта та ін.) або місцевого значення (гіпс, гравій, пісок тощо). Від виду корисних копалин залежать порядок та умови їх видобування, система державних органів, які надають відповідний гірничий відвід, та рівень державного управління надрокористуванням. Поділ корисних копалин на загальнодержавні та місцеві здійснює Кабінет Міністрів України. Корисні копалини загальнодержавного значення здебільшого вважаються перспективними ресурсами, що є стратегічно важливими для економіки України. Тому їх видобування має свої особливості та регулюється окремими нормативними актами. Певними ознаками, які визначають їх правовий режим, характеризуються й корисні копалини місцевого значення. По-перше, їх родовища широко поширені та розташовані відносно рівномірно в межах земної кори. По-друге, їх видобування здійснюється переважно відкритим способом і не потребує значних коштів, спеціальних технічних пристроїв і складного обладнання. І нарешті, такі корисні копалини здатні задовольняти передусім побутові і господарські потреби населення. Згідно зі ст. 23 КУпН землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх потреб загальнопоширені корисні копалини і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви всіх корисних копалин підлягають обліку в Державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин та державному балансі запасів корисних копалин, які містять відомості про кожне родовище, включене до Державного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості, якості та ступеня вивчення їх запасів. Запаси корисних копалин розвіданих родовищ підлягають також експертизі та оцінюються Державною комісією України по запасах корисних копалин у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розробка родовищ корисних копалин та переробка мінеральної сировини провадяться згідно з затвердженими проектами та планами робіт, правилами технічної експлуатації та охорони надр, які погоджуються користувачами надр з Міністерством охорони навколишнього природного середовища. З метою запобігання негативним демографічним, соціальним та екологічним наслідкам, інтенсивному видобутку корисних копалин установлюються квоти на видобуток окремих видів корисних копалин[6]. Законодавство про надра у зв’язку з необхідністю ефективного та комплексного їх використання встановлює відповідні вимоги щодо розробки корисних копалин та переробки мінеральної сировини, згідно з якими повинні забезпечуватися: 1) застосування раціональних, екологічно безпечних технологій видобування корисних копалин, недопущення наднормативних втрат і погіршення якості корисних копалин, а також вибіркового відпрацювання багатих ділянок родовищ, що призводить до втрат запасів корисних копалин; 2) здійснення дорозвідки родовищ корисних копалин та інших геологічних робіт, проведення маркшейдерських робіт, ведення технічної документації; 3) облік стану і руху запасів, втрат і погіршення якості корисних копалин, а також подання до статистичних та інших державних органів встановленої законодавством звітності; 4) недопущення псування розроблюваних і сусідніх з ними родовищ корисних копалин у результаті проведення гірничих робіт, а також збереження корисних копалин родовищ, що консервуються; 5) складування, збереження та облік корисних копалин, а також відходів виробництва, що містять корисні компоненти і тимчасово не використовуються; 6) раціональне використання розкривних порід і відходів виробництва; 7) безпечне для людей, майна і навколишнього природного середовища ведення робіт. Окремо слід зупинитися на особливостях правового регулювання використання надр виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України. Україна як прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою розвідки і розробки його природних ресурсів. Відповідно до ст. 13 Конституції України природні ресурси її виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу є об’єктами права власності Українського народу. Ділянки континентального шельфу можуть надаватися фізичним та юридичним особам України, а також іноземним фізичним та юридичним особам у користування для розробки його природних ресурсів, зокрема, геологічного вивчення надр та видобування корисних копалин. Використання природних мінеральних ресурсів континентального шельфу України здійснюється за спеціальними дозволами, які надаються Міністерством охорони навколишнього природного середовища на всі види користування надрами, на які вони необхідні. Особливістю використання природних багатств континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України є те, що надання у користування надр здійснюється з урахуванням правового режиму морського простору. Дозвіл на користування надрами в межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, розташованої за межами територіального моря, надається з урахуванням норм міжнародного морського права та міжнародних договорів. Крім того, у випадку надання відповідного спеціального дозволу визначається площа морського дна (ділянки надр), із зазначенням кодинат та меж, у яких можливо здійснення діяльності, передбаченої у дозволі. У спеціальному дозволі на користування надрами континентального шельфу передбачається спеціальний режим ведення робіт, який узгоджується зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади, до ведення яких належать питання охорони державного кордону, безпеки судноплавства, рибного господарства, охорони навколишнього природного середовища. Роботи по геологічному вивченню та видобуванню корисних копалин континентального шельфу пов’язані з підвищеним технологічним та екологічним ризиком, великою вартістю розробки, до того ж здійснюють негативний вплив на стан водних живих ресурсів, всієї екологічної системи морського простору. Тому постають питання обмеження розмірів та кількості ділянок надр, наданих у користування; визначення окремого правового режиму видобування в межах континентального шельфу нафти і газу тощо.
§ 4. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання надр Відповідно до ст. 65 КУпН порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно із законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у самовільному користуванні надрами, порушенні норм, правил і вимог щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр; вибірковому виробленні багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних втрат запасів корисних копалин; наднормативних втрат і погіршення якості корисних копалин при їх видобуванні; пошкодженнях родовищ корисних копалин, які виключають повністю або суттєво обмежують можливість їх подальшої експлуатації; порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин; невиконанні правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами; знищенні або пошкодженні геологічних об’єктів, що становлять особливу наукову і культурну цінність, спостережених режимних свердловин, а також маркшейдерських і геодезичних знаків; незаконному знищенні маркшейдерської або геологічної документації, а також дублікатів проб корисних копалин, необхідних при подальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ; невиконанні вимог щодо приведення гірничих виробок і свердловин, які ліквідовано або законсервовано, у стан, який гарантує безпеку людей, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок і свердловин на час консервації. Законодавчими актами України може бути встановлено відповідальність й за інші порушення законодавства про надра. Самовільне користування надрами та забудова площ залягання корисних копалин з порушенням установленого порядку припиняється без відшкодування понесених втрат. Дисциплінарна відповідальність полягає в обов’язку працівника відповідати перед роботодавцем за дисциплінарний проступок і зазнавати дисциплінарних санкцій, передбачених законодавством про працю. Деякі види дисциплінарних правопорушень в екологічній сфері визначені в ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». До них можливо віднести порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації гірничих підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів; допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин; перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання надр; невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на надра та навколишнє природне середовище та ін. Можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності передбачена Положенням про дисципліну працівників гірничих підприємств. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. (ст. 147 КзпП). Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також вищестоящими органами (ст. 1471 КзпП). Види екологічних правопорушень, за які передбачена адміністративна відповідальність, в основному містяться в ст. 57 КУпАП (порушення вимог щодо охорони надр). Види кримінальної відповідальності за правопорушення передбачені восьмим розділом Кримінального кодексу України. Крім того екологічні злочини містяться і в інших розділах КК України наприклад: Самовільне заняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 1971), Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274) та ін. Цивільно-правова відповідальність за правопорушення полягає в обов’язку винної особи відшкодувати матеріальну та/або моральну шкоду, що була спричинена порушенням екологічного законодавства. Шкода, заподіяна внаслідок порушення екологічного законодавства, підлягає компенсації, як правило, у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’ язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Загальні засади відшкодування шкоди визначені цивільним законодавством (гл. 82 ЦКУ). [1] Про затвердження Тимчасового порядку справляння плати за використання надр при видобуванні корисних копалин : Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року // ЗП України. - 1994. - № 6. - Ст. 143. [2] Про затвердження переліку матеріалів, продуктів та послуг, що не можуть бути використані як плата за користування надрами : Постанова Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року // ЗП України. - 1995. - № 2. - Ст. 41. [3] Про затвердження Положення про стадії геологорозвідувальних робіт на тверді корисні копалини : Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2000 року № 19 // Офіц. вісн. України. - 2000. - № 10. [4] ЗП України. - 1995. - № 8. - Ст. 220. [5] Там само. - № 4. - Ст. 102. [6] Положення про порядок установлення квот на видобуток окремих видів корисних копалин : Постанова Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року // ЗП України. - 1995. - № 3. - Ст. 54.
Контрольні питання
|