Розділ ІХ. Правове регулювання охорони та використання земель

§ 1. Землі як об’єкт правової охорони та використання

§ 2. Правове регулювання у сфері охорони земель

§ 3. Правове забезпечення раціонального використання земель як об’єкта природи   

§ 4. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання земель

§ 1. Землі як об’єкт правової охорони та використання

Земля як об’єкт охоронних відносин законодавчо визначається як поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природ­ними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею (ст. 1 Закону України «Про охорону земель»). Серед інших компонен­тів довкілля земля займає домінуюче місце і виконує різні за характе­ром функції. Так, будучи основою життя людини, джерелом задово­лення її першочергових потреб та необхідною умовою існування, вона є головною ланкою всіх біоценозів і біосфери планети в цілому. Як центральний і домінуючий ресурс екологічної системи земля виконує екологічну функцію, оскільки від її стану залежить функціональна стійкість не лише всієї екосистеми в цілому, а й окремих елементів довкілля. Сутність економічної функції землі полягає в тому, що земля як важливий матеріальний ресурс відіграє роль основного засобу ви­робництва в сільському та лісовому господарстві, а також служить просторовим базисом для функціонування багатьох галузей економіки (промисловості, транспорту, будівництва та ін.). Нарешті, соціальне значення землі проявляється в тому, що вона є місцем проживання всього людства і важливим фактором при забезпеченні підтримання здоров’ я людей, організації їх відпочинку, тобто виконує культурно- оздоровчу функцію.

Всеохоплююче і обґрунтоване визначення поняття «земля» (в юри­дичному значенні) запропоноване В. І. Андрейцевим. На його думку земля — це головна територіально-просторова частина довкілля у ме­жах території України, матеріальна основа її територіальної ціліснос­ті, суверенітету і національної безпеки, що характеризується осо­бливістю природної структури — ґрунтового покриву, розміщення, поширення рослинності, водних об’ єктів, корисних копалин та інших ресурсів, що формують сферу життя для людини та інших живих організмів; природні властивості якої використовуються на праві загального землекористування, диференціюється на окремі земельні ділянки (частини), які перебувають у власності Українського народу або уповноваженого ним органу — держави для задоволення загаль­нолюдських інтересів або на праві приватної власності з метою за­безпечення особистих прав людини та права комунальної власності територіальних громад як матеріальної основи місцевого самовряду­вання, є основним засобом виробництва у сільському господарстві та інших галузях господарювання, операційною базою для систем розселення, у тому числі садівницьких поселень, розміщення галузей народного господарства, державного матеріального резерву та шляхів сполучення, є невід’ ємною умовою, місцем, засобом і джерелом іс­нування живих організмів, життєдіяльності людини, забезпечення її духовних і матеріальних потреб і вимагає у разі деградації вжиття заходів щодо відвернення небезпечного впливу на населення та якість довкілля^[1].

Чинне законодавство оперує термінами «земля» і «землі», які мають різне юридичне змістовне навантаження. Як слушно підкреслювалося в літературі, «земля» — це відокремлена від природного середовища працею людини частина (маса) речовини, яка може бути поміщена в якусь місткість (вагони, контейнери тощо). Під поняттям «землі» слід розуміти природний компонент, не вилучений з довкілля, а органічно в нього вплетений, взаємодіючий з водами, лісами, атмосферним по­вітрям та іншими природними ресурсами^[2].

Таким чином, землі можуть розглядатися як інтегрований та дифе­ренційований об’єкт, об’єкт правової охорони та використання.

Чинне земельне законодавство встановлює, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, що характеризуються особливим правовим режимом.

Земельний кодекс України (далі — ЗК України) виділяє у складі земель України дев’ять категорій земель.

1. Землі сільськогосподарського призначення. Ними визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здій­снення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяль­ності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призна­чені для цих цілей. Їх правовий режим визначається не лише приписа­ми ЗК України (статті 22-37), а й деталізується в окремих положеннях законів України («Про фермерське господарство», «Про особисте се­лянське господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію» та ін.), а також у підзаконних нормативно-правових актах.

2.  Землі житлової та громадської забудови. До цих земель нале­жать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використову­ються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і спо­руд, інших об’єктів загального користування. Правове регулювання відносин щодо охорони та використання даних земель здійснюється як нормами ЗК України (статті 38-42), так і нормами спеціального за­конодавства, присвяченими регламентації містобудівної діяльності (наприклад, закони України «Про планування та забудову територій», «Про основи містобудування», «Про благоустрій населених пунктів», Типові регіональні правила забудови, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів та ін.).

3.  Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного при­значення. До складу цих земель належать ділянки суші і водного про­стору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Їх правовий режим визначений статтями 43-46 ЗК України, а також законами України «Про природно-заповідний фонд України», «Про екологічну мережу» та підзаконними нормативно- правовими актами (наприклад, Положенням про Проекти організації території установ природно-заповідного фонду України, затвердженим наказом Мінприроди України від 6 липня 2005 року¹ та ін.).

4.  Землі оздоровчого призначення. До складу земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для про­філактики захворювань і лікування людей. Порядок їх охорони та ви­користання визначається статтями 47-49 ЗК України та Законом Укра­їни «Про курорти».

5.  Землі рекреаційного призначення. Землями рекреаційного при­значення визнаються землі, які використовуються для організації від­починку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Від­носини щодо охорони та використання цих земель врегульовані стат­тями 50-52 ЗК України, Законом України «Про туризм», Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затвер­дженими наказом Мінбуду України від 10 квітня 2006 року^[3] та іншими нормативно-правовими актами.

6.  Землі історико-культурного призначення. їх склад та правовий режим охорони і використання визначений статтями 53-54 ЗК України, законами України «Про охорону культурної спадщини»^[4], «Про музеї та музейну справу»^[5], Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року «Про затвердження Порядку визначення меж та розмірів використання історичних ареалів населених місць, обмежен­ня господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць»^[6] та ін.

7.  Землі лісогосподарського призначення. До земель лісогосподар­ського призначення, які раніше мали назву «землі лісового фонду», ст. 55 ЗК України відносять землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та викорис­товуються для потреб лісового господарства. Особливості правового режиму охорони та використання цих земель визначаються статтями 55-57 Земельного кодексу України, Лісовим кодексом України, Законом України «Про мисливське господарство та полювання» та ін.

8.  Землі водного фонду. їх склад та правовий режим охорони і ви­користання регламентується статтями 58-64 ЗК України, нормами Водного кодексу України, постановами Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду»^[7], від 8 травня 1996 року «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення гос­подарської діяльності в них»^[8], від 14 квітня 1997 року «Про затверджен­ня Порядку встановлення берегових смуг водних шляхів та користуван­ня ними»², від 12 липня 2005 року «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду»³ та ін.

9.  Землі промисловості транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Стаття 65 ЗК України визнає такими земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Загальні поло­ження правового режиму їх охорони та використання закріплені при­писами, які зосереджені у главі 13 ЗК України. Деталізація та конкре­тизація даних положень здійснюється нормами спеціальних законо­давчих актів. Йдеться, зокрема, про закони України, які регламентують режим здійснення відповідного виду господарської діяльності: Гірни­чий закон України⁴, закони України «Про транспорт»⁵, «Про трубопро­відний транспорт»⁶, «Про автомобільний транспорт»⁷, «Про залізнич­ний транспорт»⁸, «Про міський електричний транспорт»⁹, «Про телекомунікації»¹⁰, «Про електроенергетику»^[9], «Про оборону України»¹², Повітряний кодекс України¹³ та прийняті на їх виконання відповідні підзаконні акти.

До самостійних об’єктів правового режиму охорони ЗК України відносить ґрунти (ст. 168). Закон України «Про охорону земель» (ст. 1) містить визначення поняття «ґрунт», розглядаючи його як природно- історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, осно­вою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивос­ті — родючості.

§ 2. Правове регулювання у сфері охорони земель

Правове регулювання у сфері охорони земель здійснюється відпо­відно до Конституції України, ЗК України, Закону України «Про охо­рону земель», інших нормативно-правових актів, які приймаються на їх розвиток.

Важливе значення для правової регламентації охоронних відносин, об’єктом яких є земля, має конституційне положення про те, що земля, будучи основним національним багатством, перебуває під особливою охороною держави. Воно знайшло своє відображення та деталізацію в ЗК України (ст. 1) та в інших актах земельного законодавства. Так, ст. 5 ЗК передбачено, що земельне законодавство базується на таких принципах, як забезпечення раціонального використання і охорони земель, та пріоритетності вимог екологічної безпеки.

Принципи охорони земель, закріплені в ЗК, конкретизуються в ін­ших законодавчих актах. Так, Закон України «Про охорону земель»¹, визначаючи головні напрями державної політики у сфері охорони зе­мель, називає такі принципи:

а) забезпечення охорони земель як основ­ного національного багатства Українського народу;

б) пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, при­родного ресурсу і основного засобу виробництва;

в) відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель;

г) нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси;

ґ) поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель;

д) публічність у вирішенні питань охорони земель, використання кош­тів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель (ст. 3).

Завдання охорони земель визначає ЗК України, ст. 163 якого вста­новлено, що воно полягає в забезпеченні збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. В основу завдання правової охорони земель щодо забезпечен­ня збереження земельних ресурсів та екологічної цінності їх якостей покладена необхідність забезпечення перш за все екологічної безпеки країни. Що ж стосується відтворення земельних ресурсів та екологіч­ної цінності їх якості, то слід зазначити, що землі — це не відтворю- вальний об’єкт природи. Тому мова йде про їхні якісні характеристики,які можуть поліпшуватися чи погіршуватися. Екологічна ж цінність якостей земель важливу роль відіграє щодо земель природоохоронно­го, рекреаційного та іншого призначення.

Змістовна частина охорони земель включає: обґрунтування і забез­печення досягнення раціонального землекористування; захист сіль­ськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрун- тованого їх вилучення для інших потреб; захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіо­активними речовинами та від інших несприятливих природних і тех­ногенних процесів; збереження природних водно-болотних угідь; попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі ан­тропогенних ландшафтів; консервацію деградованих і малопродуктив­них сільськогосподарських угідь.

Порядок охорони земель врегульовано спеціальним Законом Укра­їни «Про охорону земель», який передбачає реалізацію системи відпо­відних заходів, до складу якої входять: державна комплексна система спостережень; розробка загальнодержавних і регіональних (республі­канських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель; створення екологічної мережі; здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; еко­номічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та вико­ристання земель і підвищення родючості ґрунтів; стандартизація і нор­мування. Стандартизація і нормування у галузі охорони земель поля­гають у забезпеченні екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарсько­го освоєння земель. У складі нормативів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів виокремлюються такі нормативи: гра­нично допустимого забруднення ґрунтів; якісного стану ґрунтів; опти­мального співвідношення земельних угідь; показників деградації зе­мель та ґрунтів. Вони мають встановлюватися Кабінетом Міністрів України з метою запобігання виснаженню ґрунтів, надмірному антро­погенному впливу на земельні угіддя, погіршенню стану земель та ґрунтів тощо.

Землі охороняються переважним чином при здійсненні господар­ської діяльності, пов’язаної з їх використанням. Носії земельних прав, що здійснюють таку діяльність на землях відповідних категорій з урахуванням їх цільового призначення, мають дотримуватися вимог зе­мельного та природоохоронного законодавства та виконувати покла­дені на них спеціальні обов’язки.

Але головну роль у здійсненні завдань правової охорони земель має відігравати саме держава. Це можливо лише шляхом реалізації нею ряду відповідних функцій, серед яких виокремлюються: регу­лююча, стимулююча, контрольна і каральна. Перша функція держа­ви полягає у встановленні правил раціонального використання зе­мель, зокрема при встановленні обов’ язків осіб, які використовують землі. Сутність другої функції становить запровадження державою економічних стимулів раціонального використання та охорони зе­мельних ресурсів. Третя функція полягає у здійсненні відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державно­го та самоврядного контролю за використанням та охороною земель. Нарешті, четверта функція проявляється у встановленні санкцій за порушення вимог раціонального використання та охорони земель, а також застосуванні цих санкцій до порушників земельного зако­нодавства.

§ 3. Правове забезпечення раціонального використання земель як об’єкта природи

Забезпечення раціонального використання та охорони земель — це не тільки самостійна мета правового регулювання земельних від­носин (ст. 4 Земельного кодексу України), а й один з найважливіших принципів земельного та екологічного законодавства (ст. 5 ЗК Укра­їни; ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Проблема раціонального використання земель, як і інших природ­них ресурсів, важлива і актуальна. Встановлення порядку раціональ­ного використання земель — це прерогатива держави, її уповноважених органів. Організація раціонального використання земель як природно­го ресурсу, засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві і просторової основи, операційної бази для здійснення будь-якої ді­яльності неможливі без належної реалізації державою таких управлін­ських функцій щодо землі, як землеустрій, земельний кадастр, контроль за використанням земель та ін. Компетенція відповідних державних органів у зазначеній сфері закріплена нормами ЗК України та норма­тивними актами екологічного спрямування.

Раціональне використання земель — історична категорія, яка була відома і раніше діючому законодавству. Так, відповідно до ЗК УРСР (1970 р.) забезпечення раціонального землекористування визнавалося обов’язком землекористувачів.

Проблема раціонального землевикористання в умовах сьогодення наповнюється елементами якісно нового змісту, зокрема екологічними факторами.

Поширене свого часу розуміння раціонального використання зе­мель як «досягнення максимального ефекту (результату) в реалізації мети, для якої надана земля», сьогодні потребує уточнення. У сучасних умовах раціональність землевикористання вже не можна пов’язувати лише з досягненням економічного ефекту. Прискорене одержання власником економічного і фінансового ефекту не лише не може бути нині показником раціонального землевикористання, а й у ряді випадків може створювати певну екологічну небезпеку. Нині спостерігається посилення антропогенних факторів та активізація впливу людини на всі природні процеси. Це стосується і земельних ресурсів. За умов же, коли суттєво розширюється господарське використання земель, не за­повідний режим, а їх охорона саме в процесі виробничого використан­ня формують основний зміст проблеми раціонального землевикорис- тання.

Включення в процесі реалізації земельної і аграрної реформ певної частини земель в орбіту ринкових підприємницьких відносин створює певний конфлікт між економічними інтересами приватного власника на ці землі та загальносуспільними екологічними інтересами. Він мо­же бути вирішений лише за умов належної екологічної правосвідомос­ті таких власників землі.

У літературі слушно зазначається, що саме вимога раціональ­ності використання землі становить головну сутність земельного права. Ця обставина відрізняє його від цивільного права, за яким користування майном (навіть нерухомим) покладається на авто­номну волю суб’єкта права. Що ж до використання земель, напри­клад сільськогосподарського призначення, то воно означає не що інше, як трудову діяльність, яка є екологічно обґрунтованою і най­більш доцільною.

Конкретним змістом раціонального землевикористання виступає науково обґрунтований процес діяльності людини по використанню природних властивостей земель за цільовим призначенням при до­триманні всіх правил їх охорони.

Згідно з чинним законодавством усі суб’єкти мають право саме на раціональне використання відповідних земель. Водночас це предмет загальнодержавного та загальносуспільного інтересу.

Раціональність землевикористання передусім означає, що воно здійснюється суто за цільовим призначенням. Серед обов’ язків земле­користувачів та власників земельних ділянок головне місце посідає обов’язок забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням (статті 91, 94 ЗК України). Нецільове використання землі є не лише нераціональним, але й незаконним. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням — це одна з підстав припинення права користування земельною ділянкою (ст. 140 ЗК Укра­їни). При цьому таке примусове припинення здійснюється відповідно до ст. 143 ЗК України в судовому порядку.

Невиконання вимог щодо використання земель за цільовим при­значенням визнане законом одним з порушень земельного законодав­ства, за які передбачена адміністративна відповідальність (ст. 54 Ко­дексу про адміністративне правопорушення України).

Кожний власник земельної ділянки та землекористувач зобов’ язаний якнайповніше використовувати всю закріплену за ним земельну ді­лянку.

Раціональне використання землі передбачає також ефективну її експлуатацію. Це означає, що земельна ділянка має використовувати­ся найбільш доцільно і з найбільшою віддачею.

При раціональному використанні землі її якість не повинна по­гіршуватися, а, навпаки, має поліпшуватися, тобто обов’язково повинен враховуватися екологічний фактор. На власників земельних ділянок та землекористувачів закон покладає обов’язок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати корисні властивості землі (статті 91, 94 ЗК Украї­ни). Експлуатація землі, яка не передбачає відтворення її корисних властивостей або сприяє розвитку процесів, що погіршують стан зе­мельної ділянки, є хижацьким використанням землі. Таке використан­ня землі веде до її псування та тягне за собою негативні правові на­слідки у вигляді відповідальності (наприклад, ст. 239 Кримінального кодексу України).

§ 4. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону та використання земель

Юридична відповідальність — це юридичний обов’язок порушни­ка правового припису нести відповідальність за свою суспільно нега­тивну поведінку та прийняти на себе негативні наслідки через засто­сування заходів державного примусу.

Юридична відповідальність за порушення законодавства про охо­рону та використання земель як різновид юридичної відповідальнос­ті — це важлива складова правового забезпечення охорони та раціо­нального використання земель. Така відповідальність завжди існує у межах правовідносин, що формуються між суб’єктом, який порушив правові вимоги щодо охорони та використання земель, з одного боку, і державою, в особі її органів — з другого. Юридичний зміст відпо­відальності в зазначеній сфері полягає в тому, що порушник безумов­но зобов’язаний у будь-якому випадку зазнавати несприятливих (не­гативних) наслідків особистого, майнового або організаційного харак­теру. Негативні правові наслідки як результат неправомірних діянь (дій чи бездіяльності) винної особи завжди пов’язані з відповідальністю. Вид, міра та обсяг цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм.

Неправомірна поведінка у сфері охорони та використання земель можлива як з боку самих власників чи користувачів земельними ді­лянками, так і з боку сторонніх осіб. Якщо йдеться про неправомірну поведінку носіїв земельних прав, то можливе припинення земельних прав цих суб’єктів (право власності на земельну ділянку чи право на землекористування), яке в літературі іноді називають земельно- правовою відповідальністю. Але в сьогоднішніх умовах з положенням щодо виділення спеціального виду відповідальності навряд чи можна погодитися.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону та ви­користання земель виконує ряд важливих функцій. Основними з них є: забезпечення виконання вимог екологічного й земельного законо­давства; попередження здійснення дій чи бездіяльності, які спричиня­ють порушення відповідних правових норм; стимулювання щодо до­держання правил земельного правопорядку; компенсаційна; виховна тощо.

Юридична відповідальність може настати лише за наявності пев­ного юридичного факту — вчинення правопорушення, що є єдиною підставою зазначеної відповідальності.

Земельне правопорушення необхідно розуміти як суспільно шкід­ливу дію чи бездіяльність, що суперечить нормам земельного права, за вчинення якої винна, деліктоздатна особа несе юридичну відпові­дальність^[10].

Порушення земельного законодавства, за які громадяни та юридич­ні особи несуть адміністративну, кримінальну чи цивільно-правову відповідальність, передбачені у ст. 211 Земельного кодексу України. До загального переліку земельних порушень включені різні за харак­тером і змістом земельні правопорушення. Серед них самостійне місце займають, наприклад, порушення права власності на землю (укладення угод, самовільне зайняття земельних ділянок та ін.). Крім того, значна кількість земельних правопорушень стосується саме охо­рони і використання земель. До таких правопорушень належать такі правопорушення земельного законодавства, в результаті яких заподі­юється шкода землі як об’єкту природи. Зокрема, це такі правопору­шення, як псування сільськогосподарських та інших земель, забруд­нення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами та стічними водами; використання земель способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів та погіршення екологічної обстановки; порушення встановленого природоохоронного режиму використання земель та деякі інші. У свою чергу наведена група право­порушень може бути класифікована залежно від змісту правопорушень: ті, що стосуються охорони земель, та правопорушення, які виникають у результаті використання останніх.

Залежно від суб’єктного складу правопорушення також можуть бути класифіковані на ті, що вчинені власниками чи користувачами земельних ділянок, та правопорушення, які заподіяні особами, що не є носіями суб’єктивних земельних прав.

Земельні правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідаль­ність винних суб’єктів. Залежно від вчиненого правопорушення, за­стосовуваних санкцій та за юридичною силою впливу на правопоруш­ників виділяють такі види юридичної відповідальності, як адміністра­тивна, кримінальна, цивільно-правова та дисциплінарна. Санкції за земельні правопорушення і порядок їх застосування мають свою спе­цифіку.

Притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення земельних правопорушень встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення. Так, глава 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури» КпАП України (із змінами відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за по­рушення вимог земельного законодавства» № 271-VI від 15 квітня 2008 року¹) наводить перелік адміністративних земельних правопо­рушень, настання яких тягне за собою відповідну адміністративну відповідальність: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовина­ми, нафтою і нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, ви­робничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур’янами (ст. 52 КпАП); порушення правил використан­ня земель, а саме: використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, роз­міщення проектування, будівництво, введення в дію об’ єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень (ст. 53 КпАП); зняття та перенесення ґрун­тового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу, а також невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту (ст. 53³ КпАП); порушення строків повернення тимчасово за­йнятих земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; непроведення рекуль­тивації порушених земель (ст. 54 КпАП); пошкодження сінокосів

і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69 КпАП); недодержання екологічних вимог під час проектування, роз­міщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів або споруд (ст. 79¹ КпАП) та ін.

Кримінальна відповідальність застосовується за вчинення земель­них правопорушень відповідно до Кримінального кодексу України. Так, цей кодекс передбачає кримінальну відповідальність за забруд­нення або псування земель (ст. 239 КК України); за умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’ єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК України); безгосподарське використання земель (ст. 254 КК України).

Залежно від конкретних обставин та характеру за правопорушення щодо охорони і використання земель може настати в одних випадках кримінальна, в інших — адміністративна відповідальність. Так, псу­вання сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хіміч­ними і радіоактивними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, не- очищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами згідно із ст. 52 КпАП тягнуть за собою адміністративну відповідаль­ність у вигляді штрафу. А забруднення або псування земель речовина­ми, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля, є під­ставою для притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за правопорушення щодо охорони і використання земель обумовлюють­ся, насамперед, положеннями екологічного та земельного законодав­ства (Закон України «Про охорону навколишнього природного сере­довища» (статті 68, 69) Закон України «Про охорону земель» (ст. 56); Земельний кодекс України (ст. 211); Роз’яснення Вищого господарсько­го суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишньо­го природного середовища» від 27.06.2001 року № 02-5/744 (з наступ­ними змінами) та ін.).

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного зако­нодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обра­хування розмірів шкоди, що діють на час вчинення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, на час його виявлення. За відсутності таких такс або методик шкода компен­сується за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збит­ків, у тому числі неодержаних доходів, тобто загальними правилами природоохоронного законодавства. Так, цивільно-правова відповідаль­ність настає за наявності шкоди, яка є наслідком спричинення таких земельних правопорушень, як забруднення, засмічення земель, псу­вання і знищення родючого шару ґрунту, невиконання обов’язкових заходів щодо поліпшення земель та охорони ґрунтів, проектування, розміщення, будівництво, запровадження в експлуатацію об’єктів, що негативно впливають на стан земель, тощо. її розмір визначається згідно з Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забруднен­ням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохорон­ного законодавства, затвердженою наказом Міністерства охорони на­вколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27 жовтня 1997 року в редакції від 4 квітня 2007 року^[11]. Вона поширю­ється на всі землі, незалежно від форм їх власності та цільового призна­чення. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 затверджена Методика визначення розміру шкоди, за­подіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, викорис­тання земельних ділянок на за цільовим призначенням, зняття ґрунто­вого покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу^[12].

Окрім відшкодування завданої шкоди Земельним кодексом України (гл. 24) передбачені підстави та порядок відшкодування збитків влас­никам землі та землекористувачам. Зокрема, ст. 156 ЗК вказує на те, що за наявності підстав відшкодування збитків (погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогоспо­дарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогос­подарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан), якщо вони є результатом порушення земельного законодавства, відшкодуванню підлягають збитки, які включають не тільки суму коштів на відшкодування пошкодження, погіршення самих земель або ґрунтів, але й витрати на відшкодування негативних на­слідків, які спричинили винні особи внаслідок вчинення неправомірних дій, що унеможливлюють подальше цільове використання відповідних земельних ділянок.

Особливою рисою цивільно-правової відповідальності у галузі охорони і використання земель є те, що при відшкодуванні збитків стягненню підлягають в основному майбутні витрати власників і ко­ристувачів земельних ділянок, а також держави по відновленню якос­ті земельних ресурсів і навколишнього середовища.

За вчинення дисциплінарних проступків земельно-правового ха­рактеру можливе настання дисциплінарної відповідальності. Об’єктом дисциплінарних проступків є земельний правопорядок. Суб’єктами такої відповідальності виступають лише ті працівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, до чиїх трудових обов’язків входить дотримання вимог земельно-правових норм. На цих суб’єктів відповідно до Кодексу законів про працю України за певні порушення земельно-правового характеру можуть бути накладені дисциплінарні стягнення.

^[1] Екологічне право: Особлива частина : підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : повний акад. курс / за ред. акад. АПрН В. І. Андрейцева. - К. : Істина, 2001. - С. 205-206.

^[2] Титова, Н. Землі як об’єкт правового регулювання / Н. Титова // Право Укра­їни. - 1998. - № 4. - С. 10.

^[3] Офіц. вісн. України. - 2006. - № 31. - Ст. 2276.

^[4] Там само. - 2000. - № 27. - Ст. 1112.

^[5] Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 25. - Ст. 191.

^[6] Офіц. вісн. України. - 2002. - № 12. - Ст. 587.

^[7] Екологія і закон: Екологічне законодавство України : у 2 кн. - К., 1998. - Кн. 1. - С. 380.

^[8] ЗП України. - 1996. - № 10. - Ст. 318.

² Офіц. вісн. України. - 1997. - № 16. - С. 83-84.

³ Там само. - 2005. - № 28. - Ст. 1631.

⁴ Там само. - 1999. - № 43. - Ст. 2125.

⁵ Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 51. - Ст. 446.

⁶ Там само. - 1996. - № 29. - Ст. 139.

⁷ Офіц. вісн. України. - 2001. - № 17. - Ст. 719.

⁸ Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 40. - Ст. 183.

⁹ Офіц. вісн. України. - 2004. - № 30, ч. 1. - Ст. 1992.

¹⁰ Там само. - 2003. - № 51, ч. 1. - Ст. 2644.

^[9] Там само. - 1997. - № 46. - С. 1-16.

¹² Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 9. - Ст. 106.

¹³ Там само. - 1993. - № 25. - Ст. 274.

^[10] Земельне право України : підручник / М. В. Шульга (кер. авт. кол.), Н. О. Багай, А. П. Гетьман та ін. / за ред. М. В. Шульги. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С. 235.

^[11] Офіц. вісн. України - 2007. - № 31. - Ст. 1265.

^[12] Там само. - № 55. - Ст. 2221.

Контрольні питання

1. Назвіть категорії земель, передбачені Земельним кодексом України.
2. Які види прав на землю передбачені Земельним кодексом України?
3. Яка система заходів включена до змісту охорони земель?
4. Які землі віднесені до земель з обмеженим використанням чи вилучені з господарського використання?
5. Які державні органи здійснюють державний контроль за використанням і охороною земель?
6. Які земельні правопорушення віднесені до категорії злочинів та адміністративних правопорушень?
7. Дайте характеристику відшкодування збитків власникам земель та землекористувачам і відшкодування втрат сільсько­господарського та лісогосподарського виробництва.
8. Які особливості цивільно-правової відповідальності за зе­мельні правопорушення?