| Глава 17. Відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян, судовими, правоохоронними органами та органами юстиції |
|
| Право - Держ. буд. і місц. самоврядування (Серьогіна) |
Глава 17. Відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян, судовими, правоохоронними органами та органами юстиції§ 1. Відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян
§ 2. Відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування із судовими органами та органами юстиції
§ 3. Відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування з органами прокуратури,
Служби безпеки України та органами внутрішніх справ
§ 1. Відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян Держава, місцеве самоврядування і громадські формування є самостійними частинами політичної системи суспільства, кожна з яких має власну структуру, принципи організації та діяльності. Вони є незалежними у вирішенні питань, що належать до їх компетенції, і водночас тісно взаємодіють між собою. Зокрема, демократична держава усіляко підтримує самостійність громадських формувань, які у свою чергу допомагають державі вирішувати завдання соціально- економічного і культурного характеру, беруть участь у формуванні самих органів публічної влади тощо. Сьогодні важливим напрямом діяльності держави є якісна зміна її взаємовідносин із громадськими формуваннями. Насамперед йдеться про переорієнтацію діяльності держави від прямого керівництва громадськими формуваннями до сприяння реалізації конституційного права громадян України на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, як це передбачено ст. 36 Конституції. Усвідомлення суспільного значення об’ єднань громадян для формування громадянського суспільства і демократичної держави сприяло їх інституціоналізації, тобто правовому нормуванню порядку їх створення та діяльності з боку держави. В Україні правовий статус об’ єднань громадян визначається законами «Про об’єднання громадян», «Про політичні партії в Україні», «Про молодіжні та дитячі громадські організації» тощо. Загальні принципи взаємодії органів державної влади з об’єднаннями громадян закріплені у ст. 8 Закону «Про об’єднання громадян»: 1) держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об’єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому законом; 2) втручання державних органів та службових осіб у діяльність об’єднань громадян, так само як і втручання об’єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених Законом. Взаємодія об’єднань громадян із органами місцевого самоврядування ґрунтується фактично на тотожних засадах, що дає підстави для висновку про спільність вихідних начал взаємовідносин об’єднань громадян з усіма органами публічної влади. Однак на характер взаємодії суттєво впливає вид самого об’єднання громадян, адже всі вони, незалежно від назви, поділяються на політичні партії та громадські організації. Політичні партії відіграють особливу роль у політичній системі. Держава та місцеве самоврядування є тими соціальними інститутами, де партійні інтереси можуть виступати як суспільні, забезпечуватися владною підтримкою, супроводжуватися механізмом їх реалізації. Однак державний і муніципальний апарат не повинен «зрощуватися» з партійним, тому органам публічної влади та їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, сприяти їх діяльності. Членами політичних партій не можуть бути судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці, працівники органів державної податкової служби, персонал Державної кримінально-виконавчої служби України. Політичні партії відіграють ключову роль у формуванні органів публічної влади, оскільки є головними суб’єктами права висування кандидатів на всі виборні посади в апараті публічної влади — від поста Президента України до депутата місцевої ради. Саме за партійною ознакою потім формуються депутатські фракції у Верховній Раді України, Верховній Раді АРК та місцевих радах, новий склад уряду. На відміну від політичних партій, громадські організації обмежені в можливостях участі у виборчому процесі. Вони не мають права висувати кандидатів на виборах чи брати участь у фінансуванні передвиборної кампанії, однак можуть поряд із партіями брати участь у передвиборній агітації. Всі об’єднання громадян підлягають обов’язковій легалізації, яка може бути здійснена шляхом реєстрації або повідомлення про заснування. Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов’язковій реєстрації Міністерством юстиції України, їх місцеві осередки та місцеві об’єднання громадян — Головним управлінням Міністерства юстиції України в АРК, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними в містах Києві та Севастополі управліннями юстиції, виконкомами сільських, селищних, міських рад. Всеукраїнські та місцеві громадські організації можуть легалізуватися і шляхом повідомлення про заснування. Для здійснення цілей і завдань зареєстровані об’ єднання громадян можуть представляти і захищати свої законні інтереси та інтереси своїх членів у державних та громадських органах, брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації), вносити пропозиції до органів публічної влади тощо. Центральні органи об’єднань громадян мають право розробляти і вносити на розгляд органів публічної влади проекти нормативно-правових актів з питань своєї статутної діяльності. Під час зустрічей з посадовими особами органів публічної влади представники об’єднань громадян мають змогу інформувати їх про наявні в суспільстві проблеми, висловлювати власне бачення шляхів і способів їх вирішення. Об’єднання громадян беруть активну участь у вирішенні питань місцевого значення та у діяльності органів місцевого самоврядування. Їх представники можуть бути присутніми на сесіях місцевих рад з правом дорадчого голосу, брати участь у засіданнях постійних комісій місцевих рад, виконавчих комітетів, загальних зборах громадян за місцем проживання, проводити спільні засідання з органами самоорганізації населення. Невтручання у законну статутну діяльність об’ єднань громадян з боку органів публічної влади та їх посадових осіб не виключає контролю за законністю їх функціонування. Зокрема, органи, які проводять їх легалізацію, здійснюють контроль за додержанням ними положень статутних документів; нагляд за додержанням законності об’єднаннями громадян здійснюють органи прокуратури, а контроль за джерелами, розмірами надходжень і сплатою податків — фінансові органи й органи Державної податкової адміністрації.
§ 2. Відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування із судовими органами та органами юстиції Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суди теж є органами публічної влади, однак, на відміну від інших, вони перебувають поза політикою і здійснюють розгляд справ фахово, неупереджено, виключно на основі закону. При здійсненні правосуддя судді є незалежними і підкоряються лише закону. Вплив на суддів і втручання в діяльність судді при здійсненні правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством. Однак належне здійснення правосуддя потребує організаційного, кадрового, матеріально-фінансового, інформаційного та іншого забезпечення судів. Це обумовлює необхідність постійної взаємодії судів з главою держави, органами законодавчої та виконавчої влади, з органами влади АРК та органами місцевого самоврядування. Така взаємодія передбачена законодавством і виявляється у різних формах, починаючи від формування суддівського корпусу і закінчуючи матеріально- фінансовим забезпеченням суддів. Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ ять років здійснюється Президентом. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково. Список народних засідателів затверджується місцевою радою за поданням голови місцевого суду строком на чотири роки. Конституційний Суд України формується на паритетних засадах різними гілками влади: глава держави, парламент і з’їзд суддів України призначають до його складу по шість суддів. У процесі формування особового складу Вищої ради юстиції беруть участь усі гілки державної влади, а також представники адвокатури, прокуратури і юридичної науки. Всі судді володіють гарантією недоторканності: суддя без згоди парламенту не може бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. У свою чергу, судові органи заді- яні у процедурі притягнення до відповідальності посадових осіб органів публічної влади. Зокрема, у межах процедури імпічменту Президента Верховний Суд України дає висновок про наявність у діях глави держави ознак складу злочину, а Конституційний Суд України — про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи. Керівники інших органів публічної влади можуть бути притягнуті в судовому порядку до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Активна взаємодія органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування із судовими органами відбувається в інформаційній сфері. Вони зобов’ язані надавати судам інформацію і документи, необхідні для вирішення конкретних судових справ. У свою чергу, народні депутати доволі часто звертаються до судів зі своїми запитами і зверненнями. Взаємодія судових органів із Президентом України є досить багатогранною. Крім номінаційних повноважень глави держави, він наділений установчими повноваженнями щодо судів. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Кількість суддів у судах визначається Державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Взаємодія судових органів з органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування полягає у матеріально-технічному, кадровому, правовому, інформаційному забезпеченні, яке здійснюється Міністерством юстиції України, Міністерством юстиції АРК, управліннями юстиції на місцях, Державною судовою адміністрацією України. Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації вишукують можливості для забезпечення суддів, поліпшення умов житла працівників судових органів, розглядають питання матеріально-технічного забезпечення судів.
§ 3. Відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування з органами прокуратури, Служби безпеки України та органами внутрішніх справ Прокуратура, Служба безпеки України та органи внутрішніх справ належать до категорії правоохоронних органів. Їх основним завданням є забезпечення законності й правопорядку, попередження і припинення злочинів та адміністративних проступків. Взаємодія органів публічної влади з органами прокуратури пов’язана здебільшого зі здійсненням прокурорського нагляду. Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів АРК, місцевими радами, їх виконавчими органами, посадовими особами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Взаємодія виявляється і через установчу функцію вищих органів державної влади. Так, Генеральний прокурор України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом за згодою Верховної Ради України. Персональний склад колегії Генпрокуратури затверджується парламентом за поданням Генерального прокурора. Прокурор АРК призначається на посаду Генеральним прокурором за погодженням з Верховною Радою АРК, а всі інші прокурори — Ге - неральним прокурором самостійно. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади. Генеральний прокурор, його заступники мають право брати участь у засіданнях парламенту й уряду України, колегій центральних органів виконавчої влади. Генеральний прокурор, прокурор АРК, їх заступники мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради АРК та її органів, Ради міністрів АРК, колегій міністерств, комітетів АРК, місцевих рад, їх виконавчих комітетів, а прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів — у засіданнях місцевих рад, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування. Генеральний прокурор України має право бути невідкладно прийнятий Головою Верховної Ради України, Президентом, Прем’єр-міністром України; прокурор АРК — Головою Верховної Ради АРК і головою Уряду АРК; прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міські і прирівняні до них інші прокурори — керівниками, іншими посадовими особами відповідних органів державної влади та управління, підприємств, установ і організацій. Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню справ забороняється. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Прокуратура відіграє ключову роль у процедурах, пов’язаних із притягненням певних осіб до конституційно-правової відповідальності. Зокрема, згідно зі ст. 111 Конституції України для проведення розслідування у справі про усунення Президента з поста в порядку імпічменту Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої обов’язково входить спеціальний прокурор. Подання до Верховної Ради України щодо надання згоди на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності вносить Генеральний прокурор України. Прокурори здійснюють повноваження, спрямовані на усунення порушень законів, причин та умов, що їм сприяють, шляхом опротестування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, міністерств, державних комітетів, органів місцевого самоврядування. При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право: 1) опротестовувати акти Прем’єр- міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад, підприємств, установ, організацій, громадських об’ єднань, рішення і дії посадових осіб; 2) вносити подання або протест на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень; 3) порушувати в установленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій; 4) давати приписи про усунення порушень закону; 5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону, умов, що їм сприяли. Фінансування органів прокуратури здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України. Місцеві ради, їх виконавчі органи забезпечують розташовані на їх території органи прокуратури відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди. Транспортними і матеріально-технічними засобами органи прокуратури забезпечуються за рахунок державного бюджету України у централізованому порядку, що визначається Президентом України. Далі розглянемо взаємовідносини органів публічної влади з органами Служби безпеки України. СБУ є державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, підпорядкований Президенту і підконтрольний Верховній Раді України. Організаційна структура СБУ визначається главою держави, а її загальна структура, чисельність і функції — парламентом. Призначення на посаду та звільнення з посади Голови СБУ здійснюється Президентом України. Заступники Голови СБУ, начальники підрозділів Центрального управління СБУ, а також начальники обласних управлінь СБУ призначаються Президентом за поданням Голови СБУ. При цьому начальники регіональних органів СБУ призначаються з відома глави місцевої держадміністрації. Глава держави затверджує положення про колегію СБУ, за поданням Кабінету Міністрів України — положення про Антитеро- ристичний центр при СБУ, а також здійснює як особисто, так і через уповноважені ним органи контроль за діяльністю СБУ, яка повинна регулярно інформувати Президента, членів РНБО України і спеціально призначених ним посадових осіб про свою діяльність. Голо - ва СБУ щорічно подає Президенту письмовий звіт про діяльність СБУ та постійно інформує парламент і комітет з питань оборони і державної безпеки про свою діяльність, про стан державної безпеки, забезпечення прав і свобод людини та з інших питань. Згідно з Указом Президента від 18.05.2007 р. № 427/2007 «Про повноваження та гарантії здійснення постійного контролю за діяльністю Служби безпеки України» (зі змінами) постійний контроль за дотриманням конституційних прав громадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності та діяльності у сфері охорони державної таємниці органів і підрозділів СБУ, за відповідністю виданих СБУ положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок Конституції і законам України здійснюється Уповноваженим Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України. Взаємодія СБУ з Кабінетом Міністрів України здійснюється з питань фінансування, соціально-побутового, матеріально-технічного забезпечення. Умови та оплата праці працівників СБУ визначаються урядом України. Органи влади на території АРК, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування сприяють СБУ, її органам і підрозділам у вирішенні житлових, соціально-побутових проблем, а також забезпеченням транспортом і зв’язком. Взаємодія органів публічної влади з органами внутрішніх справ (далі — ОВС) є найбільш тісною й багатогранною серед усіх правоохоронних органів. У системі ОВС провідне місце посідає міліція, організаційна структура і штатна чисельність якої визначаються в порядку, встановлюваному урядом України. Ефективне виконання міліцією покладених на неї завдань можливе лише за умови тісної співпраці з іншими органами публічної влади. Водночас ряд обов’язків міліції передбачає взаємодію з іншими органами публічної влади. Зокрема, міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана: 1) подавати у межах наданих прав допомогу депутатам, представникам органів публічної влади у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників; 2) забезпечувати виконання рішень місцевих рад, прийнятих ними в межах компетенції, з питань охорони громадського порядку, правил торгівлі, додержання тиші в громадських місцях. Депутати всіх рівнів мають право звертатися до органів міліції із зверненнями або запитами. У свою чергу, міліції надано право безкоштовно і безперешкодно отримувати від органів публічної влади за письмовим запитом відомості, необхідні у справах про злочин, які перебувають у її провадженні. У силу завдань, що стоять перед ОВС, вони постійно співробітничають з органами місцевого самоврядування. Багаторічною практикою вироблено різні форми такої взаємодії — обмін інформацією, спільний аналіз стану правопорушень, розробка і здійснення профілактичних заходів, узгодження дій тощо. Органи міліції повідомляють органи державної влади та місцевого самоврядування про аварії, пожежі, катастрофи, стихійні лиха та інші надзвичайні події і разом із цими органами, внутрішніми військами, СБУ вживають негайних заходів для ліквідації їх наслідків, рятування людей, надання їм допомоги, охорони майна, що залишилося без нагляду. У свою чергу, органи місцевого самоврядування повинні: 1) забезпечувати доступ та перебування працівників міліції на своїй території й у приміщеннях з метою запобігання та припинення злочинів, переслідування і затримання осіб, підозрюваних у їх вчиненні, гарантування громадської безпеки; 2) безперешкодно надавати міліції за письмовим запитом відомості, необхідні у справах про злочини; 3) у випадках, передбачених законом, безперешкодно надавати свої транспортні засоби та засоби зв’язку; 4) розглядати внесені подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушень. Згідно із Законом «Про міліцію» виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад надають безоплатно органам і підрозділам міліції службові приміщення, а дільничним інспекторам міліції — приміщення для роботи, обладнані меблями і засобами зв’язку. Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї компетенції місцеві ради. При цьому, здійснюючи контроль за роботою міліції, ради не мають права втручатися в її оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та адміністративну діяльність. На сесіях місцевих рад заслуховуються повідомлення керівників ОВС про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території. На практиці при виконавчих комітетах місцевих рад діють координаційні ради по профілактиці правопорушень і боротьбі зі злочинністю, засідання яких за участю сільського, селищного чи міського голови, прокурора району, начальника ОВС, голови місцевого суду, начальника відділу державної служби охорони та інших керівників проводяться щоквартально.
Питання для самоперевірки
|