Глава 13. Засади місцевого самоврядування Печать
Право - Держ. буд. і місц. самоврядування (Серьогіна)

Глава 13. Засади місцевого самоврядування


§ 1. Поняття і система місцевого самоврядування в Україні

§ 2. Територіальна громада — первинний суб’єкт місцевого самоврядування

§ 3. Принципи місцевого самоврядування в Україні

§ 4. Функції місцевого самоврядування в Україні

§ 5. Основи місцевого самоврядування

§ 6. Гарантії місцевого самоврядування в Україні

 

 

§ 1. Поняття і система місцевого самоврядування в Україні


Одним з важливих елементів взаємозв’язку держави і суспільства є місцеве самоврядування — громадсько-політичний і правовий інсти­тут, який набуває все більшого значення як демократична форма орга­нізації публічної недержавної влади на місцях. Історія розвитку місце­вого самоврядування доводить: чим більш розвинутими є правова держава і громадянське суспільство, тим вищими є роль і значення місцевого самоврядування в їх житті.

Поняття «місцеве самоврядування» відображає комплексне явище, яке має багато значень і характеристик.

По-перше, місцеве самовряду­вання можна розглядати як принцип здійснення влади в державі та суспільстві. Визнання місцевого самоврядування одним з принципів організації публічної влади передбачає встановлення децентралізова­ної системи управління, визначення на законодавчому рівні форм вза­ємодії центральних і місцевих органів влади.

По-друге, місцеве само­врядування може розглядатись і як право громадян самостійно вирі­шувати всі питання місцевого значення на певній території. Тим самим держава визнає самостійність місцевого самоврядування в межах його повноважень і бере на себе обов’язок створювати необхідні умови для їх здійснення.

По-третє, місцеве самоврядування можна характеризу­вати і як форму, спосіб організації влади на місцях, що здійснюється з урахуванням історичних, національних та інших традицій.

Саме з цього можна зробити висновок, що місцеве самоврядування — це система організації і діяльності громадян, яка забезпечує самостійне, під власну відповідальність вирішення питань місцевого значення, управління комунальною власністю, виходячи з інтересів усіх жителів даної території. Отже, ця система є сукупністю організаційних форм та інститутів прямого волевиявлення виборних та інших органів міс- 264 цевого самоврядування, через які реалізуються принципи та функції місцевого самоврядування.

Поняття місцевого самоврядування дається в Європейській хартії місцевого самоврядування 1985 р. у ст. 3, відповідно до якої місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого само­врядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетен­ції, в інтересах місцевого населення. У Конституції України 1996 р. проголошено, що «в Україні визнається і гарантується місцеве само­врядування» (ст. 7) і закріплено поняття місцевого самоврядування як права «територіальної громади — жителів села або добровільного об’ єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Консти­туції і законів України» (ст. 140). Аналіз наведених положень дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об’ єкт конституційно- правового регулювання виступає відповідною засадою конституційно­го ладу України; як специфічна форма народовладдя; право жителів від­повідної територіальної одиниці (територіальної громади) на само­стійне вирішення питань місцевого значення.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» у ст. 2 за­кріплює більш розширене поняття місцевого самоврядування — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної гро­мади — жителів села чи добровільного об’ єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідаль­ність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За Конституцією України право територіальної громади на місцеве самоврядування здійснюється громадою як безпосередньо через різно­манітні форми прямої демократії (місцеві референдуми та вибори, за­гальні збори тощо), так і через діяльність виборних та інших органів місцевого самоврядування, тобто шляхом представницької демократії.

Сукупність різних організаційних форм здійснення місцевого само­врядування утворює систему місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; вико­навчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

 

 


 

§ 2. Територіальна громада — первинний суб’єкт місцевого самоврядування


Провідне місце у системі місцевого самоврядування посідають територіальні громади. Вони являють собою жителів, об’єднаних по­стійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Стаття 140 Конституції України закріпила конституційну правосуб’єктність територіальної громади, визначивши, що саме їй належить право на здійснення місцевого самоврядування, яке реалізу­ється у самостійному вирішенні громадою питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. Це конституційне положення, ґрунтуючись на самобутніх самоврядних традиціях українського на­роду та враховуючи демократичний досвід організації місцевого само­врядування в зарубіжних країнах, вимагає формування та функціону­вання територіальної громади не як простої сукупності жителів пев­ного населеного пункту, а як дієздатного суб’єкта, соціально і політично активного, самодостатнього з точки зору забезпечення матеріально-фінансовими ресурсами, спроможного на ефективне та відповідальне управління власними справами. Відповідно можна ви­окремити основні ознаки територіальної громади.

а) інтеграційна ознака. Територіальна громада виступає як сукуп­ність фізичних осіб, причому законодавче застосування узагальнюю­чого терміна «жителі» дає підстави включити до її складу не лише громадян України, але й іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах;

б) територіальна ознака. Громада формується як сукупність тих осіб, що пов’язані з територією певного населеного пункту фактом постійного проживання. Відповідно визначаються просторові межі функціонування громади та основні види територіальних громад: те­риторіальна громада села або добровільного об’єднання в сільську громаду жителів декількох сіл; територіальна громада селища; тери­торіальна громада міста. Опосередковано Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказує і на такий вид громад, як територі­альна громада району в місті (ч. 5 ст. 6, ч. 4 ст. 16);

в) інтелектуально-комунікативна ознака. У територіальних гро­мадах існує система різноманітних інтересів, соціальних зв’язків і відносин. Їх дія приводить до утворення громадської інфраструктури громади, до якої можна віднести різноманітні організаційні форми та інститути, спрямовані на задоволення потреб та інтересів членів гро­мади, — громадські об’ єднання, засоби масової інформації, органи самоорганізації населення, підприємства, організації, суб’єкти підпри­ємницької діяльності тощо;

г) функціонально-цільова ознака. Територіальна громада має само­стійні функції та компетенцію у вирішенні питань місцевого значення, що визначають особливе місце та роль цього суб’єкта в системі місце­вого самоврядування.

Функції територіальних громад являють собою основні напрями діяльності цих соціальних спільнот щодо реалізації місцевих інте­ресів шляхом вирішення в межах Конституції і законів України питань місцевого значення. Систему функцій громад становлять об’єктні — соціальна, політична, економічна, екологічна функції та управлін­ські — установча, нормотворча, контрольна. Соціальна функція — це напрям діяльності територіальної громади, пов’язаний із задоволен­ням потреб життєзабезпечення її членів, створенням умов вільної реалізації членами громади їх вікових, фахових, культурних, національно-етнічних, релігійних та інших інтересів, з розвитком системи соціальної взаємодії. Політична функція виступає одним з основних напрямів діяльності громад як інституції не лише грома­дянського суспільства, але й правової держави, зміст якого становить здійснення на місцевому рівні особливої форми публічної влади. Економічна функція характеризує діяльність територіальних громад щодо формування достатньої для задоволення потреб громад та їх членів матеріально-фінансової бази та здійснення заходів з ефектив­ного її використання. Поняттям екологічної функції охоплюється напрям діяльності, пов’язаний з підтриманням безпечного для життя і здоров’я громадян навколишнього середовища, доцільним, ефек­тивним і дбайливим використанням належних громаді природних ресурсів.

Забезпечення ефективної реалізації функцій територіальної грома­ди вимагає нормативного встановлення її компетенції.

До виключної компетенції територіальної громади належать:

а) формування місцевої ради, обрання місцевого голови й ухвалення рішення про дострокове припинення їх повноважень;

б) заслуховування звітів депутатів та місцевого голови;

в) здійснення контролю за діяльністю органів і по­садових осіб місцевого самоврядування у встановлених законодавством і статутом формах;

г) об’єднання з іншими територіальними громада­ми і вихід із таких об’єднань;

ґ) організаційна ознака. Територіальна громада як первинний суб’єкт місцевого самоврядування запроваджує організаційну систему — сукупність інститутів і форм здійснення місцевого самоврядування. Складовими її виступають система форм безпосереднього здійснення громадою місцевого самоврядування та система органів і посадових осіб місцевого самоврядування;

д) май­нова ознака. Важливим елементом правового статусу територіальної громади є характеристика її як суб’єкта права комунальної власності. Громада вправі володіти, користуватися і розпоряджатися на свій роз­суд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

е) історико-культурна озна­ка. Територіальна громада зазнає впливу чинників історико-культурного характеру, під дією яких формуються соціокультурні надбання, що вшановуються громадою як особлива цінність — звичаї, традиції, свята. Історичні, культурні й інші особливості та традиції територіаль­ної громади відбиває її символіка — герб, прапор тощо.

Зміст, опис та порядок використання символіки, згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначаються рішенням міс­цевої ради.

Таким чином, територіальна громада виступає як специфічний первинний колективний суб’єкт місцевого самоврядування, що скла­дається з громадян України, іноземних громадян й осіб без громадян­ства, об’ єднаних фактом постійного проживання на території населе­ного пункту (села, селища або міста) та спільністю місцевих інтересів, наділений гарантованим державою правом самостійно на підставі власної матеріально-фінансової основи в межах Конституції і законів України вирішувати питання місцевого значення у різноманітних фор­мах реалізації компетенції.

Територіальна громада реалізує належне їй конституційне право на здійснення місцевого самоврядування безпосередньо та через ор­гани місцевого самоврядування. До форм безпосередньої демократії на муніципальному рівні законодавцем віднесені місцеві вибори, міс­цеві референдуми, загальні збори громадян за місцем їх проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання.

Місцеві вибори є формою прямого волевиявлення громадян, за до­помогою якої відбувається формування сільських, селищних, міських, районних у місті, районних та обласних рад, обрання сільських, се­лищних та міських голів.

Місцевий референдум є формою волевиявлення територіальної громади з питань місцевого значення, а також формою нормотворчої діяльності цього суб’єкта місцевого самоврядування, яка дозволяє громаді безпосередньо здійснювати управління місцевими справами. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму визна­чається Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991 р.

Ще однією формою безпосереднього здійснення місцевого само­врядування є загальні збори громадян. Стаття 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановила, що порядок проведен­ня загальних зборів громадян за місцем проживання визначається за­коном та статутом територіальної громади. Але за умов відсутності статуту громади при вирішенні питань підготовки і проведення за­гальних зборів слід керуватися Положенням про загальні збори грома­дян за місцем проживання в Україні, затвердженим Постановою Верхов­ної Ради України від 17.12.93 р.[1]

Загальні збори громадян скликаються в міру необхідності за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплек­су, вулиці, кварталу, будинку) для обговорення найважливіших питань місцевого життя. У роботі зборів мають право брати участь громадяни, які досягли 18 років і постійно проживають на відповідній території, а також депутати місцевих рад, представники державних органів, тру­дових колективів, об’єднань громадян.

Територіальна громада має право проводити громадські слухання — зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Вони повинні проводитися не рідше одного разу на рік. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» члени територіальної громади мають право в порядку місцевої ініціативи ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, відне­сеного до відання місцевого самоврядування. Таке питання підлягає обов’ язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи, а прийняте за ним рі­шення — оприлюдненню.

 

 


 

§ 3. Принципи місцевого самоврядування в Україні


В організації місцевого самоврядування важливу роль відіграють його принципи. Принципи місцевого самоврядування — це ви­значені Конституцією України та відповідними законами вихідні начала, що покладені в основу його організації і функціонування і визначають властивості та ознаки місцевого самоврядування. За­кріплення в національному законодавстві таких принципів є однією з вимог Європейської хартії місцевого самоврядування, до якої при­єдналась Україна. Хартія визначає ряд принципів, на яких всі держави-учасниці повинні будувати свої системи місцевого само­врядування.

По-перше, ст. 2 Хартії передбачає що принцип місцевого самовря­дування має бути включений у писаний закон або в Конституційний закон. Конституція України проголосила цей принцип у ст. 7.

Суть інших принципів полягає в такому:

1) місцеве самоврядування стано­вить одну із засад будь-якого демократичного ладу;

2) право громадян брати участь в управлінні публічними справами є загальним демокра­тичним правом і безпосередньо може бути реалізовано на місцевому рівні;

3) з метою забезпечення ефективного і наближеного до грома­дянина управління мають бути створені органи місцевого самовряду­вання, наділені реальною владою;

4) органи місцевого самоврядуван­ня мають бути створені демократичним шляхом, мати широку авто­номію щодо своєї компетенції та порядку її здійснення і приймати владні рішення;

5) місцеві органи влади мають володіти відповідними ресурсами, достатніми для здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування;

6) права територіальних громад та органів місцевого самоврядування мають бути надійно захищені.

Принципи місцевого самоврядування в Україні, встановлені Кон­ституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 4), охоплюють всі аспекти організації і функціонування місцевого самоврядування. Їх можна поділити на дві групи.

Перша група принципів визначає загальні засади організації та здійснення публічної влади в Україні. Вони закріплені в розділі 1 Кон­ституції України і деякі з них у Законі України «Про місцеве самовря­дування в Україні». До цих принципів можна віднести гуманізм, на­родовладдя, демократизм, верховенство права, законність.

Друга група відображає принципи місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади. Вони отримали закріплення в Конституції України та в Законі України «Про місцеве самоврядуван­ня в України» відповідно до положень та вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. До цієї групи принципів належать гласність, колегіальність, поєднання місцевих і державних інтересів, виборність, правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність у ме­жах повноважень, визначених законом, підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, дер­жавна підтримка та гарантії місцевого самоврядування, судовий захист прав місцевого самоврядування.

Всі ці принципи мають самостійне значення і водночас тісно пов’язані між собою. У сукупності вони становлять єдину цілісну систему принципів організації та функціонування місцевого самовря­дування.

 

 


 

§ 4. Функції місцевого самоврядування в Україні


Найважливішим компонентом правового статусу територіальних громад, органів місцевого самоврядування виступають притаманні їм функції. Класифікація функцій місцевого самоврядування пов’ язана з різними критеріями, однак найбільш поширеним є поділ функцій за формами та сферами діяльності. За формами діяльності виділяють нор- мотворчу, установчу, контрольну і правоохоронну функції.

За сферами діяльності можна виділити такі функції:

залучення населення до участі у вирішенні питань місцевого та загальнодержавного значення;

управ­ління комунальною власністю; забезпечення комплексного соціально- економічного та культурного розвитку відповідної території;

надання соціальних послуг населенню; забезпечення законності, громадської безпеки, правопорядку, охорона прав, свобод і законних інтересів гро­мадян;

соціальний захист населення, сприяння працевлаштуванню громадян;

зовнішньоекономічну;

природоохоронну;

регулювання зе­мельних відносин;

облікову;

дозвільно-реєстраційну;

інформаційну.

Реалізуючи нормотворчу функцію, органи місцевого самовряду­вання приймають нормативні акти локального характеру, розробляють і приймають статут територіальної громади, регламент ради, здійсню­ють правове регулювання комунальних відносин у межах повноважень, передбачених законодавством (порядок управління і розпорядження об’єктами комунальної власності, місцевими фінансами, регулювання земельних відносин, використання природних ресурсів на відповідній території та ін.).

Установчу функцію представницькі органи місцевого самовряду­вання реалізують на пленарних засіданнях, де вирішують питання про кількісний склад ради, внутрішню структуру і персональний склад комісій ради, її виконавчих органів, апарату ради та її виконавчих ор­ганів, забезпечуючи тим самим принцип організаційної самостійності місцевого самоврядування.

Контрольна функція органів місцевого самоврядування має до­сить об’ ємний зміст. Представницькі органи місцевого самовряду­вання здійснюють контрольні заходи щодо перевірки діяльності по­садових осіб, виконавчих органів місцевого самоврядування і депу­татів відповідних рад. Ці заходи здійснюються у вигляді заслуховування звітів, повідомлень, розгляду депутатських запитів, прийняття рішень про дострокове припинення повноважень посадо­вих осіб місцевого самоврядування, у діяльності тимчасових комісій місцевих рад. Контрольна функція також реалізується шляхом вза­ємного контролю радами, посадовими особами і виконавчими орга­нами місцевого самоврядування за дотриманням правових актів ор­ганів місцевого самоврядування.

Зміст правоохоронної функції стосовно місцевого самоврядування та його органів становить охорона громадського порядку, який забез­печується діяльністю всієї системи правоохоронних та судових органів, державних служб, інспекцій, які здійснюють функції нагляду та контр­олю за дотриманням законодавства. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено коло повноважень щодо за­безпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян на підвідомчій території.

Функції місцевого самоврядування за сферами діяльності деталі­зуються та конкретизуються у вигляді певних повноважень, які закрі­плені в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» та галузевому законодавстві.

 

 


 

§ 5. Основи місцевого самоврядування


Під основами місцевого самоврядування розуміють об’єктивно сформовані в суспільстві економічні, соціальні, фінансові, правові й інші можливості й умови, сукупність яких утворює той базис, на якому будується вся система місцевого самоврядування.

Однією з основ місцевого самоврядування є територіальна осно­ва. Закріплення її має важливе значення, оскільки місцеве самовряду­вання характеризується насамперед визначеними просторово- географічними факторами і може здійснюватися територіальною громадою лише в межах адміністративних кордонів населених пунктів. Територіальною основою місцевого самоврядування є визначені адміністративно-територіальні одиниці — село, селище, місто, район, область.

Реальність та ефективність місцевого самоврядування визначаєть­ся перш за все його матеріально-фінансовими ресурсами, які разом узяті становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самовря­дування.

Провідне місце у структурі матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування посідає комунальна власність, підставою для набуття якої є безоплатна передача майна територіальним громадам державою або іншими суб’єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядуван­ня в порядку, встановленому законом.

Суб’єктом права комунальної власності визнається територіальна громада села, селища, міста, району у місті. Перелік об’єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада. Згідно зі ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» до складу комунальної власності входить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, у тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’ я, науки, соціального обслу­говування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’ єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власно­сті, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Оскільки об’єкти права комунальної власності громадського кори­стування мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об’єктів, територіальна громада визначає їх як об’ єкти виключного права комунальної власності, які не можуть бути відчужені, а їх перелік встановлюється статутом територіальної гро­мади. До цієї групи об’єктів можуть бути віднесені: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; річки, водойми та їх береги; пам’ятки історії та архітектури; природні ландшафти, заповідники та інші об’єкти, встановлені територіальною громадою.

Територіальні громади мають право спільної власності, тобто мо­жуть на договірних засадах об’єднувати об’єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій та установ і створювати для цього відповідні органи і служби.

Однією з фінансових основ місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Місцеві бюджети розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, сели­щах, містах, а також районах у містах, у разі їх створення. Щодо ра­йонних та обласних рад, то вони затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відпо­відного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з міс­цевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм. При цьому втручання інших органів у процес складання, затвердження та виконання місцевого бюджету не допус­кається, крім винятків, встановлених законом України.

Місцевий бюджет складається з двох частин: дохідної і видаткової. Дохідна частина місцевого бюджету повинна формуватися так, щоб доходи були достатніми для ефективного здійснення місцевим само­врядування своїх завдань та функцій.

Доходи місцевих бюджетів формуються як за рахунок власних, визначених законом джерел, так і закріплених у встановленому за­коном порядку загальнодержавних податків, зборів, інших обов’язкових платежів, а також інших коштів. Доходи, які формують­ся за рахунок власних джерел, зараховуються до місцевого бюджету на підставі рішення відповідної ради і не потребують попереднього чи додаткового затвердження органом влади вищого рівня. До них належать місцеві податки і збори, до яких згідно зі ст. 10 Податково­го кодексу належать податок на нерухоме майно, відмінне від земель­ної ділянки, єдиний податок, збір за провадження деяких видів під­приємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування шляхом закріплення за ними у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів, інших обов’ язкових пла­тежів. Фінансова підтримка місцевого самоврядування також здійсню­ється через міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Вони здійсню­ються у вигляді дотацій вирівнювання для підвищення дохідної спро­можності бюджету й субвенцій, для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надан­ня субвенції. Обсяг міжбюджетних трансфертів залежить від розміру доходів, отриманих за рахунок закріплених за бюджетами місцевого самоврядування загальнодержавних податків, зборів, інших обов’язкових платежів.

До дохідної частини місцевого бюджету включаються також кошти, необхідні для фінансування витрат, пов’ язаних із здійсненням органа­ми місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконанням рішень органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бю­джету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.

Правову основу місцевого самоврядування становить сукупність правових норм, що регламентують його організацію і функціонування в Україні. До такої основи належать: норми Конституції України, за­конів України «Про ратифікацію Європейської хартії місцевого само­врядування» від 15.07.97 р. №452/97-ВР, «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» від 21.05.97 р. №280/97-ВР, «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 06.04.04 р. № 1667-IV, «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.02 р. №93-IV, «Про службу в органах місцевого самовряду­вання» від 07.06.01 р. № 2493-III, «Про столицю України — місто-герой Київ» від 15.01.99 р. №401-XIV, «Про органи самоорганізації населен­ня» від 07.06.01 № 2493-III, «Про всеукраїнський та місцеві референ­думи» від 03.07.91р. №1286-XI, норми статутів територіальних громад, регламентів місцевих рад, положень про символіку територіальної громади та інших актів, які приймаються органами і посадовими осо­бами місцевого самоврядування.

 

 


 

§ 6. Гарантії місцевого самоврядування в Україні


Необхідною умовою для повного й ефективного здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування є система гарантій. Під гаран­тіями місцевого самоврядування розуміють сукупність умов та за­собів, що забезпечують повну та ефективну реалізацію територіаль­ними громадами, їх органами та посадовими особами права на місце­ве самоврядування. Система гарантій місцевого самоврядування включає загальні та спеціальні (юридичні) гарантії.

До загальних гарантій місцевого самоврядування відносять досяг­нутий рівень розвитку держави, тобто ті економічні, політичні, духовні, соціальні відносини, які склалися в суспільстві. Відповідно до цього можна говорити про економічні, політичні та духовні гарантії.

До економічних гарантій належать існуюча економічна система українського суспільства, засади якої закріплені на конституційному рівні. А саме: єдність економічного простору, свобода переміщення товарів, послуг та фінансових коштів, свобода економічної діяльності; визнання та рівний захист різних форм власності, у тому числі кому­нальної (муніципальної) власності. Політичні гарантії пов’язані з демократичною, правовою, соціальною сутністю української держави, з демократичним характером політичного режиму, відносно децентра­лізованою системою територіальної організації влади. До духовних гарантій слід віднести існуючу в країні систему культурних та ідео­логічних цінностей, загальний рівень суспільної думки.

Важливу роль у діяльності місцевого самоврядування відіграють юридичні гарантії, тобто правові засоби забезпечення і захисту місце­вого самоврядування. Юридичними гарантіями місцевого самовряду­вання є: юридично гарантована самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування; юридична відповідальність державних органів, підприємств, організацій та установ, посадових осіб, окремих громадян та їх об’ єднань перед органами місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування; юридична відпові­дальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Юридичні гарантії місцевого самоврядування мають цільове при­значення і відповідно до нього розподіляються на гарантії організацій­ної, фінансово-економічної самостійності місцевого самоврядування та гарантії захисту прав місцевого самоврядування.

Гарантіями організаційної самостійності місцевого самоврядуван­ня є:

1) положення Конституції України про те, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиної системи органів державної вла­ди (ст. 5), а служба в органах місцевого самоврядування є самостійним видом публічної служби (ст. 38); 2) віднесення питань обрання органів місцевого самоврядування, обрання чи призначення посадових осіб місцевого самоврядування до повноважень місцевого самоврядування;

2)   встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» за­борона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самовряду­вання (ст. 71); 4) встановлена Законом заборона обмежувати права територіальних громад на місцеве самоврядування, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану (ст. 21).

До фінансово-економічних гарантій місцевого самоврядування належать:

1) наявність власної матеріально-фінансової основи (ст. 142 Конституції України);

2) обов’ язок держави фінансувати здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України);

3) заборона втручання державних органів у процес складання, затвердження та виконання місцевих бюджетів, за винятком випадків, передбачених Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 61);

4) право органів місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо (статті 68-70 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Гарантії щодо захисту прав місцевого самоврядування включають:

1) обов’язковість актів і законних вимог органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах повноважень, для ви­конання розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’ єднаннями громадян, підприємствами, установами, органі­заціями, посадовими особами, громадянами;

2) право органів та по­садових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо ви­знання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

3) підзвітність і підконт- рольність місцевих державних адміністрацій районним та обласним радам;

4) відповідальність органів та посадових осіб місцевого само­врядування перед територіальними громадами.

[1] Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 6. - Ст. 30.

 

 

Питання для самоперевірки


  1. Сформулюйте поняття місцевого самоврядування згідно з Конституцією України і Європейською хартією місцевого самоврядування.
  2. Назвіть елементи системи місцевого самоврядування в Україні.
  3. Обґрунтуйте, чому територіальна громада є первинним суб’єктом місцевого самоврядування.
  4. Зазначте ознаки територіальної громади як первинного суб’єкта системи місцевого самоврядування в Україні.
  5. Визначте основні функції територіальної громади та пере­лічіть форми здійснення територіальною громадою місце­вого самоврядування.
  6. Охарактеризуйте порядок призначення та проведення міс­цевого референдуму в Україні.
  7. Розкрийте порядок проведення зборів громадян за місцем проживання.
  8. Що таке «громадські слухання» і «місцеві ініціативи» ?
  9. Розкрийте основи місцевого самоврядування в Україні.
  10. Охарактеризуйте гарантії місцевого самоврядування в Україні.