| Глава 6. Організація роботи народних депутатів України |
|
| Право - Держ. буд. і місц. самоврядування (Серьогіна) |
|
Глава 6. Організація роботи народних депутатів України§ 1. Організація підготовки і проведення виборів народних депутатів України
§ 2. Організація роботи народних депутатів України у Верховній Раді України та у виборчому окрузі
§ 3. Запити і звернення народних депутатів України, порядок їх внесення і розгляду
§ 4. Гарантії діяльності народних депутатів України
§ 5. Організація роботи депутатських фракцій (депутатських груп). Погоджувальна рада депутатських фракцій (депутатських груп)
§ 1. Організація підготовки і проведення виборів народних депутатів України Чинний Закон «Про вибори народних депутатів України» від 25.03.04. закріплює пропорційну систему виборів до парламенту й передбачає, що депутати обираються за виборчими списками кандидатів від політичних партій, виборчих блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Вибори здійснюються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Законодавством встановлено два види парламентських виборів: чергові та позачергові. Чергові вибори депутатів проводяться у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України, а позачергові призначаються Президентом в порядку, встановленому Конституцією України, і проводяться в період 60 днів з дня опублікування указу глави держави про дострокове припинення повноважень парламенту. Відповідно до ст. 11 Закону «Про вибори народних депутатів України» виборчий процес включає такі етапи: 1) складання та уточнення списків виборців; 2) утворення виборчих округів; 3) утворення виборчих дільниць; 4) утворення виборчих комісій; 5) висування та реєстрація кандидатів у депутати; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення діяльності виборчих комісій. Завершується виборчий процес офіційним оприлюдненням ЦВК результатів виборів народних депутатів. Порядок підготовки та проведення виборів народних депутатів здійснюють державні органи спеціальної компетенції — виборчі комісії. Законодавством встановлена трирівнева система виборчих комісій: Центральна виборча комісія, окружні й дільничні виборчі комісії. Організація, підготовка та проведення виборів народних депутатів вимагає досить значних матеріально-фінансових витрат, які здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та виборчих фондів партій (блоків). Фінансове забезпечення виборів за рахунок коштів Державного бюджету здійснюється ЦВК, яка розподіляє необхідні асигнування між окружними комісіями, а вони розподіляють кошти між дільничними комісіями. Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за рік до виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за рік до дня виборів. Кандидатом у депутати може бути висунута особа, яка є членом цієї партії (членом партії, яка входить до блоку), або позапартійна особа, яка має право бути обраною депутатом. Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. При цьому кількість кандидатів у депутати, що висуваються партією (блоком), не може перевищувати кількості депутатів, що становить конституційний склад парламенту. Усі кандидати, висунуті партією (блоком), включаються до єдиного виборчого списку цієї партії чи блоку. Реєстрація кандидатів, включених до виборчого списку партії (блоку), здійснюється ЦВК. Голосування проводиться в день виборів з 7.00 до 22.00, у спеціально відведених приміщеннях, де розміщені кабіни для таємного голосування. Кожен виборець отримує виборчий бюлетень і голосує особисто. ЦВК на своєму засіданні на підставі протоколів територіальних комісій про підсумки голосування в межах територіальних виборчих округів та протоколів закордонних дільничних виборчих комісій не пізніш як на 15-й день з дня виборів встановлює результати виборів, про що складає протокол. Право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Мандати розподіляються між виборчими списками пропорційно до кількості отриманих голосів виборців. Спочатку визначається кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного мандата (виборча квота), яка обчислюється шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків, що отримали три і більше відсотків голосів виборців, на число депутатських мандатів. Після цього кількість голосів виборців, поданих за кандидатів, включених до виборчих списків, що набули право на участь у розподілі мандатів, ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить кількість мандатів, що отримали кандидати від цієї партії (блоку). Дробові залишки враховуються при розподілі решти депутатських мандатів. Партії (блоки), кандидати у депутати від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки після ділення, отримують по одному додатковому депутатському мандату, починаючи з виборчого спису партії (блоку), що має найбільший дробовий залишок. Якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках партій (блоків) однакові, першим додатковий мандат отримує той виборчий список, за кандидатів у депутати від якого віддано більшу кількість голосів виборців. Результатом виборів депутатів є визначення в порядку черговості у виборчих списках партій (блоків) осіб, обраних депутатами відповідно до кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій (блоків).
§ 2. Організація роботи народних депутатів України у Верховній Раді України та у виборчому окрузі Народні депутати України є повноважними представниками Українського народу у Верховній Раді України та відповідальними перед ним. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функцій парламенту. Правову основу роботи народних депутатів у Верховній Раді України та виборчому окрузі становлять норми Конституції України, законів «Про статус народного депутата України» від 17.11.92 р. N2790-XII (в ред. Закону від 22.03.01 р. №2328-Ш зі змінами), «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.95 р. №116/95-ВР (в ред. Закону від 22.12.05 р. N3277-IV зі змінами), Закону «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. N° 1861 -VI, постанов Верховної Ради України «Про порядок виконання окремих положень Закону України «Про статус народного депутата України» від 18.03.08 р. № 144-IV, «Про затвердження Положення про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України» від 13.10.95 р. № 3 78/95-ВР, «Про затвердження Положення про помічника- консультанта народного депутата України» від 13.10.95 р. № 379/95- ВР (зі змінами) та інших актів. Згідно з чинним законодавством народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі і мають вільний мандат. При виконанні своїх функцій і повноважень вони мають керуватися Конституцією України, законами України, а також загальновизнаними нормами моралі. Діяльність народного депутата у Верховній Раді України складається з таких форм: 1) участь у засіданнях Верховної Ради України; 2) участь у роботі депутатських фракцій; 3) участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних та слідчих комісій; 4) участь у роботі підкомітетів і робочих груп; 5) участь у парламентських слуханнях; 6) звернення з депутатськими запитами та депутатськими зверненнями; 7) виконання доручень Верховної Ради та її органів; 8) індивідуальна робота над законопроектами, іншими актами Верховної Ради; 8) інтерв’ю, участь у брифінгах, прес-конференціях, «круглих столах» тощо. Розклад робочого дня народного депутата планується з урахуванням розкладу роботи Верховної Ради України, а також тих комітетів і тимчасових комісій, до складу яких його обрано. При цьому індивідуальна робота депутата поєднується з колективною роботою у складі колегіальних органів парламенту (пленарні засідання парламенту, засідання комітетів, робочих груп, фракцій). Народний депутат за погодженням з відповідною депутатською фракцією може бути обраний членом одного парламентського комітету, однієї тимчасової слідчої та однієї тимчасової спеціальної комісій. При цьому Верховна Рада України забезпечує пропорційне обрання народних депутатів до складу відповідних комітетів. Кожен з народних депутатів забезпечується персональним місцем у залі засідань Верховної Ради України, окремим технічно обладнаним службовим кабінетом у приміщеннях парламенту з розташуванням у ньому постійного робочого місця його помічника-консультанта. Народний депутат зобов’язаний бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України. У разі неможливості прибути на пленарне засідання він повинен завчасно повідомити про це із зазначенням причин апарат Верховної Ради, голову комітету, комісії, до складу яких він обраний. Народний депутат як член парламенту користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких він входить. Він голосує особисто і має один голос. Депутат має право брати участь у роботі комітетів, комісій, членом яких він не є, з правом дорадчого голосу. Кожен депутат може впливати на зміст діяльності парламенту та його органів, бо йому надано право пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами; виступати із законодавчою ініціативою, висловлювати думку щодо кожного питання, яке розглядається на пленарному засіданні, виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування, брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні, порушувати питання про довіру складу органів, утворених парламентом, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено парламентом, передавати для внесення до протоколу і стенографічного бюлетеня текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються парламентом. Реалізації Верховною Радою свого повноваження щодо здійснення парламентського контролю сприяє надане депутату право порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України, щодо яких є дані про порушення ними чинного законодавства, про проведення депутатських розслідувань з будь-якого питання. Цьому ж сприяє і депутатський запит. Закон «Про статус народного депутата України» надає право народному депутату обирати і бути обраним до органів Верховної Ради — комітетів, тимчасових спеціальних і слідчих комісій. Народний депутат, який є членом комітету чи тимчасової комісії, має право вносити пропозиції про розгляд на їх засіданні будь-якого питання, що належить до їх компетенції, брати участь в обговоренні цих питань. Маючи широке коло прав у Верховній Раді, народний депутат несе відповідальність перед нею, виконує її доручення. Верховна Рада має право заслуховувати повідомлення про його роботу у парламенті і про виконання доручень. Обов’язки народного депутата у Верховної Раді України: а) дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави; б) додержуватися вимог Конституції України, Законів «Про статус народного депутата України», «Про Регламент Верховної Ради України» та інших законів, присяги народного депутата; в) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; г) особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються парламентом та його органами; д) виконувати доручення Верховної Ради України, комітету, депутатської фракції, тимчасової комісії, до складу яких його обрано; е) інформувати парламент та його органи про виконання їх доручень. Закон «Про статус народного депутата України» акцентує увагу на тому, що народні депутати повинні додержуватись вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики. Як зазначається у спеціальній літературі, парламентська етика — це не тільки сукупність правил стосунків депутатів між собою, адже у процесі своєї діяльності парламентарі спілкуються з виборцями, співпрацюють з державним апаратом. Вона охоплює питання поведінки народних обранців не лише стосовно співробітників своїх апаратів, а й щодо депутатського корпусу взагалі[1]. Діяльність депутата у виборчому окрузі складається з таких форм: 1) індивідуальний прийом громадян; 2) зустрічі з виборцями, трудовими колективами; 3) участь у роботі сесій місцевих рад та засіданнях їх органів; 4) відвідування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій; 5) зустрічі з керівниками та іншими посадовими особами органів публічної влади, підприємств, установ, організацій (у межах реалізації права на невідкладний прийом). Народний депутат у випадку порушень законності має право на місці вимагати негайного припинення порушення або звернутися з цією вимогою до відповідних органів і посадових осіб, які зобов’язані негайно вжити заходів для усунення порушення, а за необхідності — притягнути винних до відповідальності з подальшим інформуванням про це народного депутата. Закон «Про статус народного депутата України» передбачає низку обов’язків парламентарів у виборчому окрузі: 1) постійно підтримувати зв’язок з виборцями, інформувати їх про свою депутатську діяльність через ЗМІ, а також періодично, однак не менше двох разів на рік — на зборах виборців; 2) вивчати громадську думку, потреби і запити населення, у разі необхідності повідомляти про них Верховну Раду та її органи, вносити пропозиції та вживати в межах своїх повноважень заходи щодо їх врахування в роботі органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій; 3) розглядати звернення виборців та проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верховною Радою для роботи з виборцями; 4) здійснювати безпосередньо або із залученням своїх помічників- консультантів, представників громадськості контроль за розглядом в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, установах, організаціях пропозицій, заяв та скарг громадян, які надійшли на його ім’я. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, а також їх посадові особи зобов’язані сприяти організації звітів народних депутатів та їх зустрічей з виборцями. З цією метою відповідна місцева державна адміністрація, орган місцевого самоврядування надає безоплатно окреме пристосоване приміщення, обладнане засобами зв’язку, завчасно сповіщає виборців про час та місце звіту або зустрічі, інформує про це місцеві ЗМІ. Витрати, пов’язані з організацією та проведенням зустрічей народного депутата з виборцями та їх звітів, здійснюються за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
§ 3. Запити і звернення народних депутатів України, порядок їх внесення і розгляду Серед передбачених законодавством організаційно-правових форм здійснення парламентського контролю за діяльністю органів публічної влади, підприємств, установ і організацій в Україні провідне місце посідають депутатські запити і звернення. Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону «Про статус народного депутата України» депутатський запит — це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, заявлена на сесії до Президента, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів публічної влади, керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції. Запит народного депутата України — це результат його особистого волевиявлення, форма реалізації наданих йому повноважень. Праву депутата на запит кореспондує обов’язок суб’єктів, яким він адресується, своєчасно надати відповідь щодо результатів його розгляду та вжитих заходів. Таким чином, депутатський запит виступає засобом здійснення парламентського контролю у формі індивідуальної контрольної діяльності депутата[2]. Депутатський запит є універсальною формою парламентського контролю, що у поєднанні з простотою і доступністю процедури його внесення й розгляду пояснює доволі широке його застосування у практиці українського парламентаризму. Короткий зміст належним чином підготовленого і внесеного депутатського запиту оголошується головуючим на найближчому після дня його внесення пленарному засіданні Верховної Ради, на якому відведений час для оголошення депутатських запитів. На одному пленарному засіданні може бути оголошено не більше двох депутатських запитів одного народного депутата. Рішення про направлення депутатського запиту до Президента України має бути попередньо підтримане підписами не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, а в разі відсутності такої кількості підписів — шляхом відкритого поіменного голосування за підтримку запиту не менш як однієї третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Рішення про направлення попередньо підтриманого депутатського запиту до Президента вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту, і оформляється постановою Верховної Ради. Апарат Верховної Ради надсилає текст депутатського запиту до Президента разом з відповідною постановою Верховної Ради. Орган або посадова особа, до яких спрямований запит, повинні дати офіційну відповідь не пізніш як у 15-денний строк з дня його одержання. Якщо запит з об’єктивних причин не може бути розглянутий у цей строк, то посадова особа письмово повинна повідомити про це Голову Верховної Ради і народного депутата, групу народних депутатів чи комітет, що внесли запит, і запропонувати інший строк, що не повинен перевищувати 1 місяць після одержання запиту. Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу публічної влади, підприємства, установи чи організації. Відповідь на депутатський запит надсилається Голові Верховної Ради України і депутату, що його вніс. Відповідь на запит, внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної Ради України, надається відповідно Голові Верховної Ради України і народному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові парламентського комітету. Відповіді на депутатський запит оголошуються головуючим на пленарному засіданні, якщо на цьому наполягає народний депутат, який є ініціатором запиту. Після оголошення відповіді на депутатський запит народний депутат має право виступити з реплікою і дати оцінку відповіді. Згідно з рішенням Верховної Ради, прийнятим на пропозицію народного депутата, який є ініціатором запиту, а також у разі якщо така пропозиція підтримана не менш як однією п’ ятою від конституційного складу Верховної Ради підписів народних депутатів, на пленарному засіданні проводиться обговорення відповіді на депутатський запит. Іншою індивідуальною формою парламентського контролю є депутатське звернення — викладена у письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення або викласти свою позицію з питань, віднесених до їхньої компетенції. Депутат має право депутатського звернення до посадових осіб усіх державних органів і органів об’єднань громадян, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності й підпорядкованості з питань, пов’язаних із депутатською діяльністю. Звернення депутат безпосередньо надсилає посадовим особам або поштою. Воно є обов’язковим для розгляду протягом не більш як 10 днів з моменту отримання. У разі неможливості розгляду звернення у визначений строк депутата повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту одержання. Конституційний Суд України у рішеннях від 19.05.99 р. № 4-рп/99 (у справі про запити народних депутатів), від 11.04.00 р. №4-рп/2000 (у справі про запити народних депутатів України до прокуратури), від 20.03.2 р. №4-рп/2002 (у справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства) та від05.03.3 р. №5-рп/2003 (у справі про звернення народних депутатів України до Національного банку України) дав офіційне тлумачення положень Конституції та Закону України «Про статус народного депутата України» щодо предмета та порядку реалізації права народних депутатів на запити і звернення. Принципова позиція Конституційного Суду України полягає в тому, що запити і звернення народних депутатів не можуть містити в собі вказівок, вимог чи пропозицій судовим і правоохоронним органам щодо конкретних справ, які перебувають в їх провадженні. Проте народний депутат має право звернутися із запитом до Голови Національного банку України про надання інформації, яка становить банківську таємницю.
§ 4. Гарантії діяльності народних депутатів України Чинне законодавство України не тільки надає народним депутатам широкі повноваження, але й встановлює систему гарантій депутатської діяльності. Верховна Рада України, державні органи, підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності і підпорядкування, забезпечують умови для виконання депутатських повноважень, а об’ єднання громадян та їх органи сприяють їм у цьому. Систему гарантій депутатської діяльності становлять правові (юридичні), організаційні, інформаційні та соціально-економічні гарантії. Найважливішою правовою гарантією є непорушність депутатських повноважень. Ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, крім випадків, передбачених Конституцією, Законом «Про статус народного депутата України» та іншими законами України. Повноваження народного депутата та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Суттєве значення для забезпечення захисту народного депутата від переслідувань, пов’язаних з його політичною діяльністю, є депутатська недоторканність, основу якої становить конституційне право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції). Ця конституційна норма поширюється і на депутата, але як повноважний представник народу він має додаткові права. Стаття 80 Конституції закріплює, що народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Це означає, що вони не можуть без згоди Верховної Ради України бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. У Рішенні від 27.10.99 р. № 9-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що депутатська недоторканність поширюється на народного депутата з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення його повноважень. За чинним законодавством огляд, обшук, затримання, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, порушення таємниці кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів та застосування інших заходів, що обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховна Рада надала згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Рішення Верховної Ради України за поданням Генерального прокурора України щодо одержання згоди на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт приймається відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу парламенту і оформлюється постановою Верховної Ради України. У створенні належних умов для плідної праці народних депутатів важлива роль належить організаційним гарантіям, до яких належать права депутата на забезпечення окремим технічно обладнаним кабінетом у парламенті і виборчому окрузі, на забезпечення безпеки депутата та членів його сім’ї силами Управління державної охорони разом з органами СБУ та МВС, користування послугами помічників- консультантів, на транспортне забезпечення, користування урядовим та іншими видами зв’ язку. Народний депутат може мати до 31 помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом «Про статус народного депутата України», іншими законами, а також Положенням про помічника-консультанта народного депутата України. Чинне законодавство передбачає й низку інформаційних гарантій діяльності народних депутатів України. Зокрема, народний депутат має право виступу з питань його депутатської діяльності не рідше одного разу на місяць у друкованих ЗМІ, на радіо (до 10 хвилин на місяць) та телебаченні (до 20 хвилин на місяць) безкоштовно, засновником (спів- засновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету. Гарантією ефективного здійснення повноважень народним депутатом є також можливість одержання ним необхідних інформаційних матеріалів, консультацій спеціалістів, використання технічних засобів. Значну групу становлять соціально-економічні гарантії діяльності народних депутатів. До них належать, насамперед, право депутата на фінансове, медичне та соціально-побутове забезпечення, на забезпечення житловими приміщеннями. Окрему підгрупу становлять гарантії трудових прав народних депутатів. Зокрема, час роботи народного депутата у парламенті зараховується до стажу державної служби, до загального і безперервного стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю. Після закінчення строку його повноважень надається попередня робота (посада), а в разі неможливості цього — він зараховується до резерву кадрів Головного управління державної служби України. Народному депутату надається щорічна оплачувана відпустка у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати. У питаннях матеріального і соціально-побутового забезпечення народний депутат прирівнюється до членів уряду. Він безкоштовно забезпечується медичним обслуговуванням та путівками для санаторно-курортного лікування. Життя і здоров’я народного депутата підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів Верховної Ради України на суму 10-річного грошового утримання депутата. При досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків — не менше 25 років, жінок — не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом І або ІІ групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 % місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата.
§ 5. Організація роботи депутатських фракцій (депутатських груп). Погоджувальна рада депутатських фракцій (депутатських груп) Відповідно до Закону «Про Регламент Верховної Ради України» депутатські фракції формуються на партійній основі народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків), які за результатами виборів отримали депутатські мандати. При цьому політична партія (виборчий блок) має право формувати у Верховній Раді лише одну депутатську фракцію. Мінімальна кількість народних депутатів для формування фракції має становити не менше 15 народних депутатів. Народний депутат може входити до складу лише однієї депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку). Народний депутат, якого виключено зі складу фракції, є позафракційним. Поза- фракційні народні депутати можуть об’єднуватися у депутатську групу. Мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської групи має становити не менше 15 народних депутатів. Депутатські фракції формуються на першій сесії парламенту нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради, створення органів Верховної Ради. Кожна фракція повинна бути зареєстрована в Апараті Верховної Ради, для чого туди подається письмове повідомлення про її сформування із зазначенням назви, персонального складу, партійної належності членів, прізвищ голови та заступників голови фракції депутатів. Зазначене повідомлення про сформування фракції має бути особисто підписане кожним депутатом, який увійшов до її складу. Після реєстрації депутатського об’ єднання головуючий на пленарному засідання інформує депутатів про сформування фракції, її кількісний склад, голову та заступників. В аналогічному порядку здійснюється реєстрація депутатської групи, яка після реєстрації має права депутатської фракції. Про зміни в складі депутатської фракції (вступ, вихід з фракції) народний депутат має письмово повідомляти головуючого на пленарному засіданні. У разі коли склад депутатського об’єднання стає меншим від встановленої кількості, воно після 15 днів оголошується Головою Верховної Ради розпущеним. Голова Верховної Ради забезпечує зареєстровані депутатські фракції приміщенням, обладнанням тощо, закріплює за ними адміністративно-технічний персонал, який користується їх довірою, для надання їм допомоги у здійсненні своїх функцій у парламенті. Депутатські об’єднання попередньо обговорюють кандидатури на посади Голови Верховної Ради і його заступників, голів комітетів, персональний склад колегіальних органів парламенту, мають право на пропорційне представництво в усіх органах Верховної Ради та в офіційних парламентських делегаціях. Кожна депутатська фракція, група має гарантоване право на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради та її органів. Народні депутати можуть добровільно об’єднуватися у міжфракційні депутатські об’ єднання без реєстрації. Міжфракційне депутатське об’єднання не має прав депутатської фракції (депутатської групи). Про створення міжфракційного депутатського об’єднання оголошує головуючий на пленарному засіданні за письмовим повідомленням керівника такого об’єднання. На першій сесії парламенту нового скликання утворюється Погоджувальна рада депутатських фракцій (депутатських груп), яка є органом консультативно-дорадчого характеру, функції якої полягають у попередній підготовці й розгляді організаційних питань роботи Верховної Ради. До складу Погоджувальної ради входять Голова Верховної Ради України, його Перший заступник і заступник, голови депутатських фракцій (депутатських груп) з правом ухвального голосу та голови комітетів з правом дорадчого голосу. У разі відсутності голови фракції (групи) чи голови комітету за їх дорученням у засіданні Погоджувальної ради бере участь відповідно заступник голови фракції (групи), перший заступник (заступник) голови комітету з правом відповідно ухвального чи дорадчого голосу. Погоджувальна рада депутатських фракцій (депутатських груп) здійснює свою роботу в формі засідань, які скликаються Головою Верховної Ради (в разі його відсутності — Першим заступником чи заступником) або за ініціативою представників двох чи більше депутатських фракцій у разі необхідності. Як правило, засідання Погоджувальної ради проводяться по понеділках тижня пленарних засідань. Засідання проводиться відкрито і є правомочним за умови присутності на ньому не менше половини її складу з правом ухвального голосу. Погоджувальна рада депутатських фракцій (депутатських груп): а) узгоджує проект плану законопроектної роботи та рекомендує його Верховній Раді для затвердження; б) розглядає та ухвалює пропозиції щодо проектів календарного плану роботи сесії, порядку денного сесії, розкладу пленарних засідань та тижневого порядку денного пленарних засідань; в) погоджує кандидатів на посади голови комітету, першого заступника, заступника голови та секретаря комітету; г) вносить Голові Верховної Ради пропозицію про скликання позачергового пленарного засідання та дати його проведення на вимогу трьох фракцій чи п’яти комітетів; д) розглядає питання про вжиття заходів для забезпечення присутності депутатів на пленарних засіданнях; е) вносить пропозиції щодо проведення парламентських слухань; є) розглядає інші пропозиції з організації роботи Верховної Ради відповідно до Регламенту. Пропозиції Погоджувальної ради ухвалюються такою кількістю голосів її членів з правом ухвального голосу, яка у сумарному підрахунку голосів членів відповідних фракцій (груп) є достатньою для прийняття позитивного рішення при голосуванні питання у залі пленарних засідань. [1] Колесник, К. Особливості парламентської етики в Україні [Текст] / К. Колесник // Право України. - 2004. — № 6. - С. 85. [2] Майданник, О. Організаційно-правові форми здійснення парламентського контролю в Україні [Текст] /О. Майданник // Право України. - 2003. — № 7. - С. 10.
Питання для самоперевірки
|