Глава 5. Організація роботи органів та посадових осіб Верховної Ради України Печать
Право - Держ. буд. і місц. самоврядування (Серьогіна)

Глава 5. Організація роботи органів та посадових осіб Верховної Ради України

 


§ 1. Організація роботи Голови Верховної Ради України та його заступників

§ 2. Система, будова та порядок утворення комітетів Верховної Ради України

§ 3. Функції та компетенція комітетів Верховної Ради України

§ 4. Форми і методи роботи комітетів Верховної Ради України

§ 5. Організація роботи тимчасових комісій Верховної Ради України

§ 6. Структура, функції та організація роботи апарату Верховної Ради України

§ 7. Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

 

 

§ 1. Організація роботи Голови Верховної Ради України та його заступників


Налагодження нормальної роботи значного за кількісним складом, складного за структурою та неоднорідного за політичними уподобан­нями депутатів представницького органу, яким є Верховна Рада Укра­їни, вимагає утворення керівного, організуючого центру. Для цього народні депутати обирають зі свого складу Голову Верховної Ради України, його Першого заступника і заступника. Повноваження і по­рядок діяльності цих посадових осіб регулюються розділом IV Кон­ституції України, Законом «Про Регламент Верховної Ради України», Розпорядженням Голови ВРУ «Про розподіл обов’язків між Головою Верховної Ради України, Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України» від 29.02.2000 р.

Голова Верховної Ради України та його заступники обираються з числа народних депутатів на строк повноважень Верховної Ради. Кандидатури на посаду Голови Верховної Ради та його заступників пропонуються на пленарному засіданні депутатськими фракціями або народними депутатами. Депутат може запропонувати для обран­ня свою кандидатуру. Після висунення кандидатур здійснюється їх попереднє обговорення в депутатських фракціях, а потім — на засі­данні Верховної Ради України. До початку обговорення висунутих кандидатур у фракціях Апарат Верховної Ради поширює серед депу­татів відомості про кожного кандидата, які містять дані про освіту, фах, належність до політичної партії, витяг із трудової книжки про трудову діяльність; автобіографію з висвітленням найбільш істотних результатів трудової діяльності; декларацію про доходи, зобов’язання фінансового характеру, про свій майновий стан та членів своєї сім’ ї за попередній рік за формою, встановленою для державних службов­ців першої категорії; відомості про входження до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Відомості мають бути власноручно під­писані кандидатом на посаду.

Питання про обрання Голови Верховної Ради України та його за­ступників не потребує підготовки в комітетах. Кандидати виступають на пленарному засіданні з доповідями щодо програми майбутньої ді­яльності і відповідають на запитання. Депутати мають право ставити їм запитання, висловлювати думку щодо їх програм, політичних, ді­лових та особистих якостей, агітувати за або проти кожного з них.

Прийняття рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради здійснюється таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. При цьому процедура (ad hoc), тобто прийняття рішення про одно­разове відхилення від процедур, передбачених Регламентом, не за­стосовується.

Організація та проведення голосування покладається на лічильну комісію. Обраним Головою Верховної Ради України вважається кан­дидат на посаду, який отримав більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, якщо бюлетені для таєм­ного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності. Про обрання Голови Верховної Ради України оформляється відповідна постанова Верховної Ради, яку під­писує обраний Голова. Повноваження Голови Верховної Ради України починаються відразу після його обрання.

Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України можуть бути обрані одночасно за єдиним списком. Рішення про об­рання Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради Укра­їни приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю на­родних депутатів від конституційного складу Верховної Ради і оформ­ляються відповідними постановами.

Голова Верховної Ради України може бути в будь-який час відкли­каний з посади Верховною Радою. Підставами відкликання Голови Верховної Ради є: його власне бажання, незадовільна робота на цій посаді, у тому числі відсторонення від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії; інші обставини, що уне­можливлюють виконання ним своїх обов’ язків; випадки дострокового припинення депутатських повноважень. Ініціаторами процедури від­кликання Голови Верховної Ради можуть виступати не менш однієї третини народних депутатів від конституційного складу парламенту (за їх підписами) або народні депутати на підставі висновку регламент­ного комітету (у разі відсторонення Голови від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії).

Рішення Верховної Ради про відкликання Голови Верховної Ради України з посади приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів і оформляється постановою. Голосування вважається таким, що відбулося, якщо бюлетені для таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності.

Перший заступник та заступник Голови Верховної Ради можуть бути в будь-який час відкликані за рішенням парламенту з підстав і в порядку, аналогічному тому, що передбачений для відкликання Голови Верховної Ради України.

Конституція України (ст. 88) передбачає, що Голова Верховної Ради України веде парламентські засідання; організовує роботу Верхов­ної Ради та координує роботу її органів; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє парламент у зносинах з інши­ми органами державної влади України та органами влади інших дер­жав; організовує роботу парламентського апарату.

Ці повноваження більш детально регламентовані у ст. 78 Регламен­ту, згідно з яким Голова Верховної Ради України на виконання визна­чених Конституцією його повноважень: веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту; організовує роботу Верховної Ради, координує діяльність її органів; підписує акти, прийняті Верховною Радою, забезпечує їх оприлюднення; здійснює представницьку функ­цію; вживає заходів для забезпечення безпеки і охорони парламенту, щодо охорони та захисту народних депутатів; веде засідання Погоджу­вальної ради; забезпечує дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань; вживає заходів щодо забез­печення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях; організовує розробку планів законопроектної роботи, підготовку пи­тань до розгляду на пленарних засіданнях; здійснює контроль за сво­єчасним направленням і розглядом депутатських запитів; видає розпо­рядження з питань організації роботи Верховної Ради і підписує від­повідні документи; розподіляє посадові обов’язки між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, координує діяльність комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій; визначає головний комітет з підготовки проектів актів, внесених на розгляд парламенту; має право скликати і проводити за­сідання комітетів, тимчасових спеціальних комісій для розгляду визна­чених ним або Верховною Радою питань, якщо ці органи несвоєчасно чи неналежно виконують свої функції; порушує перед відповідними органами, посадовими особами питання про відповідальність осіб за невиконання ними вимог, встановлених Законами «Про Регламент Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», про тимчасові комісії парла­менту; організовує роботу Апарату Верховної Ради й здійснює конт­роль за його діяльністю; у разі необхідності скасовує розпорядження свого Першого заступника чи заступника та керівника Апарату; про­понує Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду керів­ника Апарату; забезпечує розробку проекту кошторису витрат парла­менту на наступний рік, подає звіт про надходження коштів до кошто­рису за минулий рік та їх використання; звертається до суду з позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата в разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності; виконує доручення Верховної Ради та здійснює інші повноваження.

У межах нормотворчої форми роботи Голова Верховної Ради Укра­їни видає розпорядження, які можуть бути змінені, скасовані рішенням парламенту, прийнятим більшістю від його конституційного складу.

Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України:

1) виконують окремі повноваження Голови за розподілом обов’язків, які визначає Голова Верховної Ради України;

2) визначають за дорученням Голови Верховної Ради головний комітет з опрацювання внесених до парламенту проектів актів відповідно до предметів відання комітетів;

2)   вживають заходів для організації скоординованої спільної роботи комітетів, тимчасових комісій;

4) виконують інші повноваження, перед­бачені Регламентом, а також виконують доручення Верховної Ради, Голови Верховної Ради України.

Перший заступник виконує обов’язки Голови Верховної Ради України в разі його відсутності або неможливості виконання своїх обов’ язків. Він за розподілом обов’ язків веде організаційну та іншу роботу з питань: взаємодії парламенту з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування; підготовки і розгляду законопроекту про Державний бюджет, звіту про його виконання; здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої про­цедури та контрольних функцій; організовує розробку проекту ко­шторису парламенту.

Заступник Голови Верховної Ради України виконує обов’ язки Голо­ви в разі його відсутності або неможливості виконання своїх обов’язків, за відсутності або неможливості їх виконання Першим заступником. Заступник за розподілом обов’язків веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії парламенту з органами судової влади та інформа­ційного забезпечення діяльності Верховної Ради.

 


 

 

§ 2. Система, будова та порядок утворення комітетів Верховної Ради України


Парламент України крім представницької функції має забезпечу­вати ефективний розвиток суспільних відносин у всіх галузях держав­ного, соціально-економічного й культурного розвитку. Конституція покладає на нього здіснення найважливіших функцій з управління цими сферами. Одночасно слід враховувати, що вищий представниць­кий орган є колегіальним, що вимагає додержання рівності прав і свобод депутатів як представників народу й різних політичних партій у прийнятті будь-якого рішення. Для вирішення завдання поєднання представництва з прийняттям належних рішень створюються струк­турні підрозділи — комітети Верховної Ради України.

Комітети не виступають самостійними органами державної влади, а є лише внутрішніми, робочими органами Верховної Ради. Їх система визначається постановою останньої і має вирішувати питання здій­снення повноважень за предметами відання, які встановлені у ст. 92 Конституції України. Перелік комітетів, функціональна спрямованість їх діяльності визначаються з урахуванням вимог законодавчих актів, актуальності проблем державного, господарського, соціально- культурного будівництва, внутрішньоорганізаційної необхідності. У Верховній Раді VI скликання утворено 27 комітетів; у парламен­ті України IV та V скликання їх кількість дорівнювала 24 і 26 відпо­відно.

Комітети створюються на першій сесії Верховної Ради нового скликання на строк її повноважень з числа народних депутатів. Кожний депутат, за винятком Голови Верховної Ради, його Першого заступни­ка і заступника, повинен входити до складу комітетів. Утворення ко­мітетів складається з двох етапів: а) прийняття низки постанов на пленарному засіданні; б) прийняття рішень на засіданнях комітетів. На засіданні Верховної Ради затверджуються постанови «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів» й «Про обрання голів, перших заступників, заступників голів, секретарів, членів комітетів Верховної Ради України відповідного скликання та обрання голови, першого заступника, заступників голови, секретаря та членів Спеці­альної контрольної комісії Верховної Ради України з питань привати­зації». Остання створюється разом із комітетами відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного майна». Рішення ко­мітетів стосуються питання формування підкомітетів та робочих груп, розподілу обов’язків між Першим заступником, заступником (заступ­никами) голів комітетів.

Комітети створюються за галузевою, міжгалузевою та функціо­нальною ознакою. Першу групу становлять комітети, напрям діяль­ності яких пов’ язаний із відповідною сферою (з питань науки і освіти, культури і духовності, охорони здоров’я, будівництва, транспорту і зв’язку тощо). До міжгалузевих належать комітети з питань національ­ної безпеки і оборони; молодіжної, економічної, екологічної, промис­лової політики тощо. Функціональними визнаються комітети, діяль­ність яких не можна окреслити якоюсь галуззю (з питань бюджету, регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України).

Обрання народних депутатів до складу комітетів здійснюється на основі пропозицій депутатських фракцій, внесених з дотриманням квот, визначених Регламентом Верховної Ради України. Облік квот пропорційного представництва депутатських фракцій у комітетах здійснює регламентний комітет.

Верховна Рада створює комітети у складі голів, перших заступ­ників, заступників голів, секретарів та членів комітетів, обрання яких здійснюється більшістю голосів народних депутатів від конституцій­ного складу парламенту. Народний депутат може бути членом лише одного комітету. Квоти розподілу посад голів комітетів, перших за­ступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів визна­чаються пропорційно від кількісного складу фракцій до фактичної чисельності народних депутатів у порядку, встановленому Верховною Радою.

Список кандидатур на посади голів, перших заступників, заступ­ників голів та секретарів комітетів, по одній кандидатурі на кожну посаду, за поданням депутатських фракцій схвалюється Погоджуваль­ною радою. Після цього вони обираються за списком у цілому без обговорення на пленарному засіданні відкритим поіменним голосу­ванням. Члени комітетів обираються за списками кандидатів у члени всіх комітетів відкритим поіменним голосуванням без обговорення шляхом прийняття постанови Верховної Ради.

Для забезпечення конкретних напрямів своєї діяльності комітет створює із свого складу підкомітети. Підкомітет може створюватися у складі не менш як трьох членів комітету. Члени комітету можуть входити до складу кількох підкомітетів. Голова підкомітету обирається на засіданні комітету відкритим голосуванням більшістю голосів від затвердженого парламентом кількісного складу комітету.

Для підготовки проектів законів, рішень, рекомендацій, висновків комітетів і розгляду питань, що обговорюються на засіданнях комітетів, можуть створюватися робочі групи і призначатися їх керівники. До складу робочої групи включаються члени комітету, народні депутати, які не є членами цього комітету (за їх згодою), працівники парламент­ського апарату, науково-дослідних установ, автори проектів.

 


 

 

§ 3. Функції та компетенція комітетів Верховної Ради України


Згідно із Законом «Про комітети Верховної Ради України» осно­вними напрямами діяльності комітетів визнаються:

1) законопроектна функція, яка включає дії з розробки проектів законів, інших актів Верховної Ради України; попередній розгляд та підготовку висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених суб’єктами законодавчої ініціативи на розгляд парламенту; доопрацю­вання за дорученням Верховної Ради окремих законопроектів за на­слідками розгляду їх у першому та наступних читаннях; попередній розгляд, підготовку висновків і пропозицій щодо проектів загально­державних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, надання згоди на обов’язковість чи денонсацію міжнародних договорів України; уза­гальнення зауважень і пропозицій, що надійшли до законопроектів;внесення пропозицій щодо перспективного планування законопроектної роботи.

2.  Організаційна функція комітетів полягає в плануванні своєї ро­боти; проведенні збору та аналізу інформації з питань, що належать до їх повноважень, організації слухань із цих питань; попередньому об­говоренні відповідно до предметів їх відання кандидатур посадових осіб, яких обирає, призначає, затверджує Верховна Рада України або надає згоду на їхнє призначення, підготовці до розгляду парламентом відповідних висновків щодо цих кандидатур; підготовці питань на розгляд Верховної Ради України; участі у формуванні порядку денно­го пленарних засідань; прийнятті рішень, наданні висновків, рекомен­дацій, роз’яснень; розгляді звернень, що надійшли до комітету; участі в міжпарламентській діяльності, підготовці письмових звітів про під­сумки своєї діяльності, забезпеченні її висвітлення в засобах масової інформації.

3. Контрольна функція комітетів полягає в аналізі практики засто­сування законодавчих актів у діяльності державних органів, їх поса­дових осіб з питань, віднесених до предметів відання комітетів, під­готовці та поданні відповідних висновків та рекомендацій на розгляд Верховної Ради України; участі за дорученням парламенту у проведен­ні «години запитань до Уряду»; контролі за виконанням Державного бюджету України в порядку, встановленому законом; організації та підготовці за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань; організації та підготовці слухань у комітетах; підготовці та поданні на розгляд парламенту запитів від комітету до Президента України; взаємодії з Рахунковою палатою, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; направленні матеріалів для відповідного реагування в межах, установлених законом, органам Верховної Ради України, державним органам, їх посадовим особам.

Для реалізації зазначених функцій комітети наділені відповідною компетенцію. Предмети відання конкретного комітету чітко фіксують­ся у постанові про предмети відання комітетів й зумовлені сферою, цілями й завданнями їх створення. Закон «Про комітети Верховної Ради України» групує права та обов’ язки комітетів залежно від здій­снюваної функції. Так, статтями 15-33 зазначеного закону встановлю­ються повноваження стосовно здійснення законопроектної роботи; отримання інформації; права щодо участі у призначенні, звільненні, затвердженні та наданні згоди на призначення посадових осіб Верховною Радою України; участі у призначенні всеукраїнського референ­думу, призначенні виборів Президента України, Верховної Ради АРК, органів місцевого самоврядування; участі у формуванні порядку ден­ного; розгляді звернень; наданні відповідей на депутатські запити; участі у міжпарламентській діяльності; аналізу практики тощо. Права та обов’язки, закріплені в законі, знаходять свою деталізацію в Регла­менті Верховної Ради України, шляхом конкретизації завдань і ролі комітету у певних процедурах діяльності парламенту.

 

 


 

§ 4. Форми і методи роботи комітетів Верховної Ради України


Для реалізації своїх функцій та повноважень комітети використову­ють організаційну та матеріально-технічну форму діяльності. Оскільки вони є лише внутрішніми, допоміжними органами парламенту їх рішен­ням не можна надавати властивостей правових актів. Прийняті рішення мають обов’ язковий характер для самої Верховної Ради України; інші суб’єкти владної діяльності обов’язково повинні лише розглянути ви­сновки і рекомендації, що не характерно для правової форми діяльності (нормативно-правових та індивідуальних правових актів).

У той же час закон окреслює рішення, прийняті комітетом, по­няттям акти (ст. 49 Закону «Про комітети Верховної Ради України») й відносить до них: рішення — з питань, що стосуються організації ро­боти комітетів; рекомендації — щодо контрольної діяльності; щодо осіб, які пропонуються для обрання, призначення, надання згоди на призначення чи звільнення; щодо результатів слухань у комітетах; ви­сновки — у випадках, передбачених законом чи Регламентом Верховної Ради України (переважно щодо законопроектів і проектів інших актів, внесених суб’єктами права законодавчої ініціативи).

Рекомендації комітетів підлягають обов’ язковому розгляду держав­ними органами та їх посадовими особами, органами місцевого само­врядування та об’ єднань громадян, підприємствами, установами і організаціями. Про результати розгляду та вжиті заходи повинно бути повідомлено комітетам у встановлений ними строк.

До організаційних форм належать засідання комітетів та підкомі­тетів, виступи з доповідями й співдоповідями на сесії, робота робочих груп, персональна діяльність голови, першого заступника та заступників, секретаря, членів комітетів, «круглі столи» і конференції, робота секретаріату, слухання у комітетах, робота на місцях окремих членів комітетів, їх груп.

Основна організаційна форма роботи комітетів — засідання, які є правомочними, якщо на них присутня більш як половина від затвер­дженого складу комітету. Засідання проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли за рішенням комітету проводиться закрите засідання. Засідання скликає голова на підставі затвердженого комітетом плану роботи, доручення Верховної Ради України чи її Голови або за власною ініціативою. Голова комітету зобов’язаний скликати засідання коміте­ту, якщо на цьому наполягає не менше третини членів комітету. За результатами розгляду питань на засіданнях комітетів рішення при­ймаються більшістю голосів від присутніх.

Спільні засідання комітетів скликаються за ініціативою відповідних комітетів або за дорученням Верховної Ради України. Спільні засідан­ня веде один із голів цих комітетів за взаємною згодою. За дорученням Верховної Ради України або Голови Верховної Ради України такі за­сідання можуть вести відповідно Голова Верховної Ради України або його заступники. Голосування з обговорюваних на спільному засідан­ні питань проводяться окремо кожним комітетом.

Комітети мають право запрошувати на своє засідання Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, міні­стрів, керівників інших державних органів, органів місцевого само­врядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, а також їх посадових і службових осіб, отримувати від них необхідні для розгляду питань порядку денного роз’ яснення.

Для обговорення проектів найважливіших законодавчих актів, з’ясування ефективності реалізації прийнятих законів та інших рішень парламенту проводяться слухання у комітетах Верховної Ради Украї­ни, метою яких є отримання всебічної інформації щодо питань, які розглядаються комітетом, їх детальне вивчення та обговорення, залу­чення громадськості до участі у визначенні політики держави, розбу­дови демократичного суспільства.

Слухання проводяться в сесійний період у дні тижня, що відводять­ся для роботи в комітетах. Останні приймають рішення про тему, день та час проведення слухань, як правило, не пізніше ніж за тридцять днів до їх проведення. У рішенні про проведення слухання визначаються особи, відповідальні за організацію їх підготовки та проведення, до­повідачі з питань, що розглядатимуться, та порядок висвітлення в за­собах масової інформації; повідомляються учасники слухань про дату слухань, місце їх проведення та питання, що вносяться на обговорен­ня, не пізніш як за тиждень до початку їх проведення.

Слухання в комітетах можуть проводитися за взаємною згодою комітетів на їх спільному засіданні, якщо питання, що пропонується для слухання, стосується предмета відання кількох комітетів. Комітети, що проводять слухання, визначають приміщення для їх проведення, список запрошених осіб, регламент та черговість виступів учасників слухань. Не пізніше ніж за три дні до їх проведення надаються членам комітету аналітичні та довідкові матеріали з питань, що розглядати­муться. Інші учасники слухань у комітеті, як правило, отримують від­повідні матеріали під час реєстрації.

Під час проведення слухань кожен член комітету має право стави­ти запитання доповідачам та одержувати на них відповіді. Слухання не можуть бути припинені, поки всі бажаючі члени цього органу не скористаються правом на виступ. Слухання проводяться, як правило, у межах одного робочого дня. Пропозиції про проведення слухань з питань, які вже були предметом обговорення, можуть бути внесені не раніше ніж через півроку після проведення попередніх слухань.

На засіданні комітету ведеться протокол і стенограма засідання. Вони є офіційними документами, що підтверджують процес обгово­рення і прийняття рішення, висновку, рекомендації комітету.

Організаційними методами діяльності комітетів є планування, ви­роблення рішень, координації, метод контролю та інформаційного забезпечення.

Комітети планують проведення засідань комітету, його структурних підрозділів, перелік питань, які потрібно розглянути, контрольну ді­яльність, складають плани-графіки роботи над законопроектами тощо. Персональну відповідальність за складання і реалізацію планів несе голова комітету. Розклад засідань комітету не менш як на двотижневий строк складається головою комітету з урахуванням доручень парла­менту, його Голови, стану підготовленості питань до розгляду і затвер­джується на засіданні комітету.

Метод вироблення рішень передбачає прийняття належних рішень комітетом з дотриманням відповідної процедури. Особливість засто­сування цього методу полягає в тому, що, приймаючи висновки і реко­мендації, комітети попередньо розглядають законопроект чи інший акт,який згодом прийматиметься Верховною Ради України. В той же час їх оцінка проекту має тільки рекомендаційний характер.

При роботі над законопроектом комітет набуває статусу координу­ючого центру як всередині парламенту, так і ззовні. Саме на комітети покладено обов’язок забезпечення злагодженої співпраці всіх учасни­ків законотворчого процесу, урахування можливих пропозицій і аль­тернатив. Широке коло повноважень дають комітету змогу здійснюва­ти належну координацію діяльності депутатів, представників виконав­чої влади, громадських організацій, наукових установ і окремих громадян з метою підготовки якісних, погоджених законопроектів.

Метод контролю виступає як один з найефективніших засобів організації роботи комітету, підкомітетів і окремих їх членів. За його допомогою створюється можливість виявлення порушень виконання, а також їх попередження. Голова комітету, його заступники і секретар використовують цей метод як для реалізації функцій комітету, так і для здійснення керуючого впливу, спрямованого на забезпечення діяльно­сті комітету у режимі законності, дисципліни та відповідальності.

Метод інформаційного забезпечення діяльності передбачає на­лежне інформаційне забезпечення комітету, оскільки для ефективної реалізації ним своїх функцій потрібна статистична, науково-практична, аналітична інформація. Використання всіх можливих потоків інфор­мації, традиційних і сучасних (Інтернет), ресурсів Національної пар­ламентської бібліотеки, звернень громадян тощо впливає на якісний бік законопроектів, які готуються у комітеті.

 


 

 

§ 5. Організація роботи тимчасових комісій Верховної Ради України


Згідно зі ст. 89 Конституції України Верховна Рада України у ме­жах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Для проведення роз­слідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тим­часові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менше як одна третина від конституційного складу Верховної Ради. Висновки і про­позиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Організація і порядок діяльності комісій встановлюється Законом України «Про Регламент Верховної Ради України».

Тимчасові спеціальні комісії утворюються парламентом при необ­хідності для підготовки, попереднього розгляду питань, а також під­готовки і доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради на правах головного комітету, якщо предмет правового регулю­вання таких проектів не належить до предмета відання комітетів.

Про утворення тимчасової спеціальної комісії Верховна Рада Укра­їни приймає постанову, в якій визначає: назву, мету, завдання, коло питань, для підготовки яких сформована комісія, кількісний і персо­нальний склад, голову та заступника голови комісії, строки діяльності та звіту комісії, заходи щодо кадрового, матеріально-технічного, ін­формаційного, організаційного забезпечення її роботи.

Тимчасова спеціальна комісія обирається з числа народних депу­татів, які дали на це згоду. її кількісний склад формується з урахуван­ням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій. При цьому мінімальний кількісний склад комісії має забезпечувати представництво не менш як по одному депутату від кожної депутат­ської фракції. Однак, якщо фракція не запропонувала своїх представ­ників для роботи в комісії, то вона створюється без участі представни­ків цього депутатського об’єднання. Пропозиції щодо кількісного та персонального складу комісії подаються фракціями не пізніш як у п’ятиденний строк з дня направлення до них письмового звернення ініціатора утворення такої комісії.

На посаду голови тимчасової спеціальної комісії не може бути об­раний голова парламентського комітету. Секретар комісії обирається на першому засіданні тимчасової спеціальної комісії з числа її членів. Голова, заступник голови та секретар комісії не можуть бути членами однієї депутатської фракції.

Строк повноважень тимчасової спеціальної комісії не може пере­вищувати одного року з дня її утворення.

Тимчасова спеціальна комісія у визначений Верховною Радою строк, але не пізніш як через 6 місяців після її створення, подає пись­мовий звіт про виконану роботу, підготовлені нею проекти актів та інші матеріали, які поширюються серед депутатів. Після обговорен­ня результатів її роботи парламент приймає остаточне рішення щодо них або доручає комісії продовжити роботу і визначає для цього но­вий строк.

Повноваження тимчасової спеціальної комісії припиняються з при­йняттям парламентом остаточного рішення щодо результатів її роботи, з прийняттям акта, для підготовки проекту якого вона створювалася, а також у разі припинення повноважень Верховної Ради України, яка її створила.

Порядок утворення, вимоги до персонального складу тимчасової слідчої комісії визначаються в порядку, передбаченому для утворен­ня тимчасової спеціальної комісії. Особливості полягають у тому, що до складу тимчасової слідчої комісії не може входити народний де­путат, який:

а) є родичем або свояком посадової, службової особи, яка працює в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, чи особи, яка входить до керівного органу об’єднання громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування комісією, або посадової, служ­бової особи, щодо якої повинно проводитися зазначене розслідуван­ня;

б) має самостійні або через членів сім’ї майнові цивільно-правові інтереси в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, об’ єднанні громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією;

в) був або є учасником судового процесу, в якому учасником були або є державний орган, орган місцевого самовряду­вання, підприємство, установа, організація, їх посадові, службові особи, а також об’єднання громадян, окремі громадяни, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування комісією;

г) до набуття повноважень народного депутата брав участь у ревізії, аудиторській чи іншій перевірці, результати якої стали підставою для створення тимчасової слідчої комісії.

Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому звіті, який повинен містити висновки і пропозиції про факти й обставини, які стали підставами для проведення розслідуван­ня; відомості чи обставини, встановлені комісією, і докази, якими це підтверджується; відомості чи обставини, що не підтвердилися; факти й обставини, які не були перевірені, і причини цього.

У пропозиціях тимчасової слідчої комісії зазначається, яким чином мають бути використані висновки комісії в разі прийняття Верховною Радою рішення щодо них. Пропозиції тимчасової слідчої комісії ви­кладаються у проекті постанови чи іншого акта Верховної Ради і вносяться на розгляд парламенту членами комісії. За результатами розгляду висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії парламент може прийняти такі рішення:

1) взяти до відома висновки і пропозиції комісії;

2) припинити її повноваження;

3) продовжити роботу комісії на визначений Верховною Радою строк, але не більше одного року з дня її утворення.

При розгляді висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада в разі необхідності вирішує питання що­до направлення матеріалів комісії до Генеральної прокуратури України для їх вивчення й відповідного реагування; направлення висновків комісії Президенту України, Прем’єр-міністру України, відповідному державному органу, органу місцевого самоврядування чи посадовій особі для реагування згідно із законом; публікації висновків комісії в газеті «Голос України».

 

 


 

§ 6. Структура, функції та організація роботи апарату Верховної Ради України


Апарат Верховної Ради України є органом, який здійснює право­ве, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних де­путатів України.

Правовий статус Апарату Верховної Ради України визначається низкою актів, серед яких: Закон «Про Регламент Верховної Ради Укра­їни» від 10.02.2010 № 1861 -VI, Постанови Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20.04.00 №1678- ІІІ (зі змінами), «Про газету Верховної Ради України «Голос України» від 05.04.11 № 3173, Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Керівника та заступника Керівника Апарату Верховної Ради України» від 30.06.05 № 523 (зі змінами), «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконав­чої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.06 № 268 (зі змінами), Положення про апарат Верховної Ради України, затверджене розпорядженням Голови ВРУ від 14.03.06 № 217, Поло­ження про порядок роботи з документами у Верховній Раді України, затверджене розпорядженням Голови ВРУ від 25.05.06 № 448 (зі змі­нами), Порядок роботи із зверненнями громадян у структурних під­розділах апарату Верховної Ради України, затверджений розпоряджен­ням Голови ВРУ від 09.01.07 № 11, Положення про секретаріат комі­тету Верховної Ради України, затверджене розпорядженням Голови ВРУ від 22.02.08 № 305, Положення про секретаріат депутатської фракції у Верховній Раді України, затверджене розпорядженням Голо - ви ВРУ від 22.02.08 № 304, Порядок проведення щорічної оцінки ви­конання державними службовцями Апарату Верховної Ради України покладених на них обов’ язків і завдань, затверджений розпорядженням Голови ВРУ від 26.12.05 № 1726, та ін.

До внутрішньоорганізаційної будови Апарату належать Керівник Апарату, його перші заступники та заступники, головні управління (науково-експертне; юридичне; документального забезпечення; орга­нізаційне), управління (комп ’ютеризованих систем; по зв’язках з міс­цевими органами влади і органами місцевого самоврядування; забез­печення міжпарламентських зв’язків; кадрів; управління справами), відділи (зв’язків з органами правосуддя; контролю; з питань звернень громадян), секретаріати Голови Верховної Ради України та його за­ступників, секретаріати комітетів Верховної Ради України, спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, секретаріати зареєстрованих депутатських фракцій, прес-служба, інші структурні підрозділи. Відповідно до Постанови Верховної Ради Укра­їни від 01.07.04 № 1944-IV гранична чисельність Апарату Верховної Ради встановлена в кількості 1115 штатних одиниць.

Самостійним підрозділом у структурі Апарату Верховної Раді України є Інститут законодавства, який діє на підставі Положення, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 04.08.3       № 770 (зі змінами). Інститут законодавства є базовою уста­новою науково-правового забезпечення законодавчої діяльності парламенту України, основними завданнями якого є підготовка про­позицій щодо формування стратегії державної правової політики Верховної Ради України; розробка наукових концепцій розвитку національного законодавства; проведення порівняльних досліджень законодавства України й іноземних держав та проблеми приведення національного законодавства у відповідність до норм міжнародно­го права. На Інститут також покладено завдання щодо підготовки проектів перспективних та поточних державних програм законо- проектних робіт Верховної Ради України; організації моніторингу ефективності чинного законодавства України та прогнозування на­слідків його застосування; підготовки проектів законів з найважли­віших питань розвитку суспільства і держави та їх наукове обґрун­тування; проведення наукової експертизи проектів законодавчих актів тощо.

Видавництво Верховної Ради (Парламентське видавництво) друкує тексти прийнятих законів, організує видання газети «Голос України», «Відомостей Верховної Ради України». Згідно з Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. воно перетворено в самостійний госпрозрахунковий підрозділ.

За змістом своєї роботи Апарат є допоміжним підрозділом і само­стійно не вирішує питань державного управління. Його головне за­вдання — обслуговування діяльності законодавчого органу держави.

Апарат Верховної Ради України здійснює такі функції:

1)  організаційного забезпечення — забезпечення реалізації Верхов­ною Радою України її конституційних повноважень; реєстрація за­конопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради України суб’єктами права законодавчої ініціативи, ведення їх бази даних та контроль за їх проходженням у комітетах і спеціальній контрольній комісії з пи­тань приватизації; організаційно-методичне забезпечення роботи зареєстрованих депутатських фракцій; надання консультативної та організаційної допомоги народним депутатам, комітетам і спеціаль­ній контрольній комісії з питань приватизації у виконанні планів законотворчої та контрольної роботи, доопрацюванні законопроектів; методичне і організаційне забезпечення підготовки та проведення пленарних засідань, засідань комітетів; забезпечення народних депу­татів України законопроектами та інформаційними матеріалами з питань, що вносяться на розгляд Верховної Ради України; підготовка матеріалів, пов’язаних з вирішенням питань адміністративно- територіального устрою України, ведення автоматизованої системи «Адміністративно-територіальний устрій України»; організація при­йому громадян, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг, що надходять до Верховної Ради України та її органів, вивчення і узагальнення питань, які порушуються громадянами у зверненнях, внесення пропозицій щодо їх вирішення;

2)  аналітичну — здійснення аналізу практики застосування чин­ного законодавства з метою його вдосконалення та сприяння реалізації функції парламентського контролю Верховною Радою України та її органами; розробка на основі аналізу практики застосування законо­давства України прогнозів розвитку його відповідних галузей;

3)   правового і наукового забезпечення — розробка або участь у розробці за дорученням керівництва Верховної Ради України проектів законодавчих актів, актів комітетів і комісій; участь у доопрацюванні проектів законодавчих актів після першого, другого і наступних читань; візування законопроектів, що подаються на розгляд у другому та на­ступних читаннях; здійснення контролю за підготовкою проектів за­конів та інших актів щодо їх юридичного і редакційного оформлення; надання наукової та правової допомоги комітетам і комісіям у підго­товці законопроектів, консультування народних депутатів України; організація систематизованого обліку законодавства; роз’яснення по­ложень законодавства за зверненнями народних депутатів України, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, окремих грома­дян; підготовка за дорученням керівництва Верховної Ради висновків з окремих правових питань тощо;

4)   кадрову — організація та здійснення роботи з кадрового об­слуговування народних депутатів України, їх помічників-консультантів, працівників апарату, забезпечення виконання положень Закону «Про державну службу»; підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів з кадрових питань;

5)   комунікаційну — сприяння налагодженню взаємодії з питань законотворчої роботи комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій з Адміністрацією Президента України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, науковими і гро­мадськими організаціями, органами місцевого самоврядування; здій­снення взаємовідносин з органами правосуддя щодо відповідності актів Верховної Ради Конституції та законам України тощо;

6)   експертну — експертиза законопроектів; експертиза актів за­конодавства щодо їх відповідності Конституції і законам України; здійснення експертизи пропозицій Президента України щодо прийня­тих Верховною Радою законів;

7)  матеріально-технічну — здійснення фінансування діяльності Верховної Ради України та структурних підрозділів апарату відповід­но до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повно­важень парламенту; організація в межах наявних коштів матеріально- технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України; здійснен­ня оперативного управління державним майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України;

8) документального забезпечення — документальне обслуговуван­ня парламенту, комітетів і комісій, депутатських фракцій; ведення протоколів і стенограм засідань Верховної Ради України, нарад, прес- конференцій та інших заходів.

Загальне керівництво роботою Апарату здійснює Керівник Апарату, який призначається і звільняється з посади Верховною Радою за подан­ням її Голови. Він має перших заступників і заступників, які признача­ються на посади і звільняються Головою Верховної Ради України. Кожен з них керує певною ділянкою роботи згідно з розподілом обов’язків.

Керівники структурних підрозділів апарату, їх заступники, інші працівники Апарату призначаються на посаду і звільняються з посади відповідно до Порядку добору, прийняття на роботу, переведення на іншу посаду та звільнення з роботи працівників Апарату Верховної Ради України.

Керівник Апарату здійснює такі функції:

1) організаційна функція: загальне керівництво і координація роботи структурних підрозділів апарату; організація підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, нарад у Голови Верховної Ради України; забезпечення по­дання на підпис Голові Верховної Ради України прийнятих документів; затвердження планів роботи структурних підрозділів апарату;

2) ка­дрова функція: вносить на затвердження положення про апарат Верхов­ної Ради України та його структурні підрозділи, пропозиції щодо призначення на посади їх керівників та заступників, вирішує у вста­новленому порядку вжиття до них заходів заохочення та накладення стягнень; вносить пропозиції щодо структури та граничної чисельно­сті апарату Верховної Ради України, штатного розпису і чисельного складу підрозділів;

3) представницька функція: представляє апарат у відносинах з державними органами, установами, організаціями, об’ єднаннями громадян, зарубіжними установами і організаціями.

 

 


 

§ 7. Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини


Визначивши на конституційному рівні розвиток країни як соціаль­ної та правової держави (ст. 1 Конституції), яка розвивається на демо­кратичних засадах, цінує кожну людину, її вільний розвиток, Україна має застосовувати відповідні механізми забезпечення таких зобов’язань. Однією з таких гарантій для громадян стало запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Інститут Уповноваженого в Україні є досить молодим порівняно з іншими дер­жавами і одержав регламентацію лише у Конституції 1996 р. Вперше ж цей інститут виник у Швеції в 1809 р. і етимологічно позначав пред­ставника будь-чиїх інтересів. У зарубіжних країнах така особа має різну офіційну назву. В окремих скандинавських країнах це омбудсман; в Іспанії та Колумбії — народний захисник; у Франції — посередник; в Румунії — адвокат народу. Однак у цілому сутність цієї інституції зводиться до контролю за додержанням прав і свобод людини різними органами влади, а в окремих випадках і приватними особами або гро­мадськими об’єднаннями.

Правову основу організації та діяльності Уповноваженого Верхо­вної Ради України з прав людини становлять у першу чергу норми Конституції України, яка закріплює загальні засади його функціону­вання. Відповідно до п.17 ст. 85 Основного Закону Верховна Рада України призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого, заслуховує його щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Крім того, діяльність Уповноваженого є публічною, спрямована на роботу з кожним громадянином, який має право звернутися за захистом своїх прав.

Організація роботи Уповноваженого відображена у Законі «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Крім того, окремі аспекти його роботи містяться в законах «Про державну служ­бу», «Про звернення громадян», «Про Конституційний Суд України», у Постановах Кабміну «Про забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України та його Секретаріату», «Про оплату праці Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та ін.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою строком на п’ять років шляхом таємного голосуван­ня. Кандидат на посаду Уповноваженого має досягти 40-річного віку, володіти державною мовою, мати високі моральні якості, досвід право- захисної діяльності та проживати в Україні протягом останніх п’ яти років. Умовою набуття повноважень Уповноваженим є складення при­сяги на сесії Верховної Ради.

Пропозиції щодо кандидатури на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради України або не менше 1/4 народних депутатів

України від конституційного складу парламенту. Призначеним вважа­ється кандидат, за якого проголосувала більшість депутатів від консти­туційного складу Верховної Ради України, про що приймається по­станова. На Уповноваженого поширюється принцип несумісності зай­маної посади. Він не може бути членом будь-якої політичної партії.

Повноваження Уповноваженого можуть бути припинені за рішен­ням Верховної Ради у разі: а) порушення присяги, б) порушення вимог щодо несумісності діяльності, в) припинення громадянства України, г) неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов’язки через незадовільний стан здоров’я чи втрату працездатності, або з інших підстав, зокрема, на підставі власної за­яви про складення повноважень; набрання законної сили обвинуваль­ним вироком суду щодо нього; набрання законної сили рішенням суду про визнання такої особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою; складення присяги новообраним Уповноваженим; смерті Уповноваженого.

Для забезпечення діяльності Уповноваженого відповідно до По­ложення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 19.07.2005 р. утворюється постійно діючий орган — Секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка і покликаний всебічно забезпечувати діяльність Уповноваженого. Гранична чисельність працівників Секре­таріату, їх призначення та звільнення, структура, штатний розпис, кошторис витрат затверджуються Уповноваженим. До складу Секре­таріату Уповноваженого входять: керівник Секретаріату і його заступ­ники, керівники і працівники департаментів, управлінь, відділів, окре­мих служб.

Завдання Секретаріату Уповноваженого полягають в організацій­ному, правовому, науковому, консультативному, інформаційно- аналітичному, експертному, контрольному, матеріально-технічному, фінансовому та іншому забезпеченні його діяльності щодо:

а) реаліза­ції повноважень по забезпеченню парламентського контролю за до­держанням прав і свобод людини та захисту прав кожного на території України і в межах її юрисдикції;

б) додержання та поваги до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами;

в) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина, сприяння їх понов­ленню;

г) сприяння приведенню законодавства України стосовно прав і свобод людини і громадянина у відповідність до Конституції України, міжнародних стандартів у цій галузі;

ґ) подальший розвиток міжна­родного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини;

д) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

е) сприяння правовій інформованості населення;

є) захисту конфіденційної інформації про особу.

Важливим складником організаційної основи Уповноваженого є його представники, які наділені статусом посадової особи, призна­чаються і звільняються останнім і яким делегується частина його повноважень.

Представники діють з метою:

а) участі у захисті прав і свобод лю­дини і громадянина;

б) дотримання і поваги прав і свобод людини органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об’ єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, їх посадовими і службовими особами;

в) попередження порушень прав і свобод людини та сприяння їх по­новленню; г) попередження будь-яких форм дискримінації та приві­леїв при реалізації людиною своїх прав і свобод;

ґ) сприяння право­вому інформуванню населення та захисту конфіденційної інформації про особу.

Матеріально-фінансовою основою діяльності Уповноваженого є кошти Державного бюджету. Він розробляє і подає на затвердження Верховної Ради кошторис своїх витрат. Зокрема, станом на 2009 рік на організацію роботи Уповноваженого в бюджеті було передбачено 17 823 200 грн[1].

Важливе значення в процесі функціонування Уповноваженого мають гарантії його роботи. До важливих правових гарантій слід віднести право недоторканності на весь час повноважень. Йо­го не можна без згоди Верховної Ради України притягнути до кри­мінальної відповідальності або піддати заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затримати, зааре­штувати, піддати обшуку, а також особистому огляду. Крім того, Уповноважений не зобов’язаний давати пояснення по суті справ, які закінчені або перебувають у його провадженні. Щодо соціально- економічних гарантій, то за умовами матеріально-побутового, ме­дичного, санаторно-курортного та транспортного обслуговування, а також забезпечення засобами зв’язку Уповноважений прирівнюється до Голови Конституційного Суду України, його представники та керівник Секретаріату — до членів Кабінету Міністрів України, заступник керівника Секретаріату — до заступника Міністра Кабі­нету Міністрів України, секретар консультативної ради, перший помічник Уповноваженого, керівники департаментів — до керівни­ків структурних підрозділів апарату Кабінету Міністрів України, інші працівники Секретаріату — до відповідних категорій праців­ників апарату Кабінету Міністрів України. Посадовий оклад Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини становить 18 розмірів мінімальної заробітної плати.

Основними правовими формами роботи Уповноваженого є контрольна, правоохоронна та правозастосовна. Зокрема, у межах контрольної форми роботи Уповноважений має право:

1) безпере­шкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого само­врядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

2) ознайомлю­ватися з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримувати їх копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’ єднаннях громадян, на підприємствах, в уста­новах, організаціях незалежно від форми власності, органах про­куратури, включаючи справи, які перебувають у судах;

3) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій неза­лежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяль­ності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні переві­рок, експертиз і надання відповідних висновків;

4) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових по­яснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

5) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань та устано­ви примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання та інші права.

У межах правоохоронної форми Уповноважений приймає акти реагування — конституційне подання та подання. Конституційне подання — акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Пре­зидента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Авто­номної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції Укра­їни та законів України. Подання Уповноваженого — акт, який вно­ситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, уста­нов, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і грома­дянина. Поряд із зазначеними актами Уповноважений використовує й інші форми впливу на посадових осіб, що порушили права люди­ни, — оприлюднення заяв, звернень Уповноваженого, надсилання відкритих листів до вищих органів державної влади. Установча та нормотворча форми стосуються лише внутрішньоорганізаційних питань його роботи.

Діяльність Уповноваженого здійснюється в таких організаційних формах: персональна робота зі зверненнями громадян та їх індивіду­альний прийом; зустрічі з керівниками органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об’ єднань громадян, підприємств, установ, організацій; участь у засіданнях органів державної влади, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів; відвіду­вання органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, участь у їх засіданнях; відвідування місць тримання за­триманих, попереднього ув’язнення, установ відбування покарань та примусового лікування і перевиховання; участь у судових засіданнях; участь у науково-практичних конференціях; прес-конференції, інтерв’ю.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) із звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

2) із звернень народних депутатів України;

3) за власною ініціативою.

За статистичними даними, усього за час діяльності Уповноваженого станом на 1 січня 2008 р. звернулося 807 тис. осіб щодо порушення їх прав і свобод внаслідок рішень, дій чи бездіяль­ності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

[1] http://www. ombudsman. kiev. ua/finance_frame. htm

 

 

Питання для самоперевірки


  1. Як здійснюється обрання Голови Верховної Ради України та його заступників?
  2. Перелічіть основні повноваження Голови Верховної Ради України.
  3. Які підстави відкликання Голови Верховної Ради з посади?
  4. Зазначте форми роботи комітетів Верховної Ради України.
  5. В якому порядку проводяться засідання комітетів Верховної Ради України?
  6. Охарактеризуйте роботу підкомітетів і робочих груп комі - тетів Верховної Ради України.
  7. Які правові акти регулюють організацію та діяльність комі­тетів?
  8. Встановіть відмінність правового статусу, порядку органі­зації і діяльності тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України.
  9. Визначте функції Апарату Верховної Ради України.
  10. Як називаються акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини?