Глава 3. Основи організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні Печать
Право - Держ. буд. і місц. самоврядування (Серьогіна)

 

 

Глава 3. Основи організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні


§ 1. Поняття основ організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні

§ 2. Територіальна основа системи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні

§ 3. Правова основа організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні

§ 4. Матеріальна і фінансова основа організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні

 

 

§ 1. Поняття основ організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні


Термін «основи» використовується в юриспруденції для визначен­ня широкого кола правових явищ, як-то «основи конституційного ла­ду», «основи місцевого самоврядування», «основи державної та муні­ципальної служби» тощо. У науці державного будівництва та місцевого самоврядування термін «основи» застосовується в організаційно- правовому аспекті, тобто з точки зору організації та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Основи організації та діяльності органів публічної влади — це система зовнішніх чинників, що виступають як необхідні умови іс­нування й ефективного функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування. Це ті об’єкти реальної дійсності, на які спираються у своїй діяльності владні органи, ті ресурси, що вони мають у своєму розпорядженні. Основи є різноманітними за своєю природою, об’ єктним складом, що дає змогу їх наукової класифікації.

Насамперед, усі органи публічної влади та їх посадові особи мають діяти тільки на основі, у межах повноважень та у спосіб, що перед­бачені Конституцією та законами. Органам публічної влади притаман­на правова форма діяльності, що вимагає від них, приймаючи певне рішення й оформлюючи його правовим актом, вдаватися до аргументації, підводити під рішення правову базу. Тому й система правових норм, що служить юридичним підґрунтям організації та діяльності органів публічної влади, називається їх правовою основою.

Влада кожного з органів публічної влади поширюється на чітко окреслену територію, юридична сила їх актів обмежена не тільки у часі та за колом осіб, але й у просторі. Водночас потенційні можливості органів публічної влади об’єктивно обмежені ресурсними можливостя­ми відповідних частин території країни. Особливості підвладної тери­торії суттєво позначаються на всіх елементах організації та діяльності органів публічної влади. Адже територіальні одиниці кожної країни від­різняються за економічними, екологічними, соціальними, історичними, культурними, національними, демографічними, релігійними та іншими ознаками. Тому при розробці та прийнятті владних рішень відповідні органи та посадові особи повинні приймати їх не лише на підставі пра­вових приписів, але й з урахуванням різноманітних кількісних і якісних показників підвладної території. Природний і соціальний потенціал географічного простору, що перебуває під юрисдикцією органів держав­ної влади чи місцевого самоврядування і на який вони спираються при розробці, прийнятті та здійсненні своїх владних рішень, називається територіальною основою органів публічної влади.

Існування й повноцінне функціонування органів публічної влади можливе тільки у певних матеріальних і фінансових умовах. Адже вони повинні мати адміністративні будинки, кожен з підрозділів повинен працювати в окремому приміщенні, обладнаному оргтехнікою, меблями, засобами зв’язку. Оперативне вирішення питань безпосередньо на місцях вимагає наявності службового транспорту. Особам, що працюють в органах публічної влади на постійній основі, необхідно виплачувати заробітну плату, стимулювати їх преміями й надбавками, забезпечувати їхнє оздоровлення й відпочинок, створювати необхідні службові й жит­лові умови. Означені фактори обумовлюють об’ єктивну потребу в тому, щоб кожен з органів державної влади чи місцевого самоврядування мав у своєму розпорядженні таке майно та фінансові ресурси, які необхідні для виконання покладених на нього функцій і повноважень. Обсяг і перелік цих ресурсів має бути достатнім для того, щоб кожен з органів був у змозі функціонувати самостійно й ефективно, без допомоги інших суб’єктів. Сукупність об’єктів публічної (державної та комунальної) власності, що забезпечують діяльність органів публічної влади, назива­ється їх матеріально-фінансовою (економічною) основою.

 

 


 

§ 2. Територіальна основа системи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні


На відміну від родоплемінної організації влади публічна влада сучасного суспільства являє собою колективність, жорстко «прив’язану» до певної території. Влада державних і муніципальних органів поши­рюється на підвладних суб’єктів не за соціальною (родинною, корпо­ративною, релігійною тощо), а за територіальною ознакою. Цій владі мають підкорятися всі суб’єкти, які перебувають у межах відповідної просторово-географічної одиниці, визначеної законодавством. Тери­торіальними межами діяльності органів публічної влади обумовлена й дія у просторі тих правових актів, що ними приймаються.

При цьому особливості організації та діяльності публічної влади значною мірою залежать не тільки від політико-правових характери­стик чи рівня фахової підготовки службовців, а й від географічних ха­рактеристик відповідної території. «Як засвідчує історичний досвід, — підкреслюється в сучасній теоретичній літературі, — сама земля, те­риторія держави становить той стратегічний ресурс, який за значимістю, можливо, переважає усі інші ресурси»[1].

Територіальною основою організації та діяльності органів пу­блічної влади називається певна частина соціального (насамперед, населення), природного (у тому числі природно-ресурсного та еколо­гічного), економічного, інфраструктурного, культурно-історичного і просторового потенціалу країни, що перебуває в юрисдикції загально­державних чи місцевих органів публічної влади. Під «територією» у даному випадку розуміється сукупність просторово співпадаючих частин соціального, природно-ресурсного та інших потенціалів країни, відносно якої з боку органів державної влади і з боку органів місцево­го самоврядування можна здійснювати відповідні регулятивні дії.

Територіальна основа діяльності органів публічної влади включає в себе низку ознак, які дають кількісну та якісну характеристику того географічного простору, на який поширюється влада зазначених орга­нів. До них належать географічні розміри і масштаби підвладної території, місце знаходження органів влади, топографія, умови для певно­го виду економічної діяльності, наявність природних ресурсів, доступ до транспортних вузлів та комунікацій та ін. Ці аспекти мають суттєве значення для з’ясування потенційних і реальних можливостей держа­ви і місцевого самоврядування, визначення місця й ролі певних місце­востей серед аналогічних територіальних одиниць.

Територіальну основу вищих органів Української держави та централь­них органів виконавчої влади становить вся державна територія України загальною площею 603,7 тис. кв. км. Територія України складається з території природних поселень (міст, селищ, сіл) та територій між ними в межах Державного кордону України. Державна територія України може бути змінена тільки шляхом всеукраїнського референдуму.

У місцевих органів публічної влади в Україні територіальна основа діяльності визначається адміністративно-територіальним устроєм. Так, для Верховної Ради, Ради міністрів і республіканських органів вико­навчої влади АРК територіальною основою є виключно територія авто­номії. Територіальною основою місцевих державних адміністрацій і територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади є територія відповідних адміністративно-територіальних одиниць Укра­їни (областей, міст районів, міст, районів у містах Києві та Севастопо­лі). Територіальною основою органів місцевого самоврядування є територія відповідних областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл). У випадку добровільного об’ єднання за рішенням місцевого ре­ферендуму кількох територіальних громад сусідніх сіл, що мають спільний адміністративний центр, в єдину територіальну громаду, територіальну основу відповідних органів місцевого самоврядування може складати загальна територія об’єднаних сіл.

Адміністративно-територіальними одиницями України є 24 області, одна адміністративно-територіальна автономія (Автономна Республіка Крим), два міста зі спеціальним статусом (Київ і Севастополь), 608 райо­нів (з них у містах — 118), 177 міст обласного і 280 районного значення, 885 селищ міського типу, 490 сільських і 121 міський район, а також 28 471 сільський населений пункт, з яких — 1305 селищ і 27 166 сіл.

Регіони України суттєво відрізняються за багатьма показниками. Поряд з регіонами, що розвиваються, існують так звані депресивні регіони. Тому регіональна політика має бути спрямована на недопу­щення і нівелювання різких територіальних диспропорцій, забезпечен­ня цілісності державної території та поступального розвитку всіх те­риторіальних одиниць. Саме з таких міркувань виходив законодавець,закріплюючи в ст. 132 Конституції України, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної тери­торії, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Згідно з п.13 ч. 1 ст. 92 Конституції України територіальний устрій нашої держави має визначатися спеціальним законом. На сьогодні проект такого закону розроблений і перебуває на розгляді у парламен­ті. Водночас вищими органами державної влади прийнято низку актів політико-правового характеру, спрямованих на удосконалення терито­ріальної основи органів публічної влади, забезпечення поступального розвитку всіх частин території України. Серед таких актів слід зазна­чити, насамперед, Концепцію державної регіональної політики, за­тверджену Указом Президента України від 25.05.2001 р. № 341/2001, Концепцію сталого розвитку населених пунктів, схвалену Постановою Верховної Ради України від 24.12.1999 р. № 1359-XIV та Основні на­прями забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональ- них міст, схвалені постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. №521, а також постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українсько­го села на період до 2015 року» від 19.09.2007 р. № 1158, постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011-2015 роки» від 29.11.2010 р. № 1090, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформи місцевого само­врядування» від 29.07.2009 р. № 900-р.

 


 

 

§ 3. Правова основа організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні


Правова основа — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі організації й функціону­вання органів публічної влади, закріплюють елементи їх організації і діяльності. Норми, що становлять правову основу організації та ді­яльності органів публічної влади, наповнені єдиним юридичним зміс­том, але можуть бути диференційовані й за іншими ознаками.

У зв’язку з комплексністю й багатоаспектністю відносин, що ви­никають у процесі організації й функціонування органів публічної влади, норми, спрямовані на їх врегулювання, є різноманітними і за галузевою належністю можуть бути віднесені до конституційних, адміністративних, фінансових, цивільних, трудових, муніципальних тощо. За роллю в механізмі реалізації функцій та повноважень органів публічної влади ці норми поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми закріплюють призначення і міру можливої та необ­хідної поведінки органів публічної влади, їх структурних підрозділів та посадових і службових осіб у владних правовідносинах. Процесу­альні норми визначають юридичну процедуру, порядок і умови реалі­зації передбачених матеріальними нормами функцій і повноважень, надаючи цій процедурі правової і частково організаційної форми.

Правові норми регламентують фактично всі елементи організації роботи органів публічної влади, починаючи від визначення загальних принципів до форм і методів їх владної діяльності. Вони закріплені у нормативних актах різної юридичної сили — від Конституції та законів України до підзаконних актів. Правова основа діяльності органів пу­блічної влади не обмежується нормами актів національного законодав­ства, а включає в себе й міжнародно-правові норми, кількість яких дедалі збільшується разом з посиленням інтегрованості України у світове співтовариство. Наприклад, правову основу організації і ді­яльності центральних органів виконавчої влади становлять норми Конституції України, законів України «Про центральні органи вико­навчої влади», «Про Кабінет Міністрів України», указів Президента України «Питання оптимізації системи центральних органів виконав­чої влади» від 06.04.2011 р. № 370/2011, «Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» від 24.12.2010 р. № 1199/2010, «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади в Україні» від 12.03.1996 р. № 179/96, постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження загального положення про колегію центрального органу виконавчої влади і місцевої державної адміністрації» від 02.10.2003 р. № 1569, «Про затвердження Типового положення про урядовий орган державного управління» від 22.02.2000 р. № 386, «Про затвердження Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та орга­нізації» від 26.11.2008 р. № 1040, а також норми правових актів самих центральних органів виконавчої влади.

У процесі деталізації правового регулювання організації роботи органів публічної влади відбувається подальша диференціація право­вих норм за системно-структурною ознакою: формуються блоки право­вих норм, що регулюють організацію роботи керівництва, посадових, службових осіб, допоміжного персоналу відповідних органів. З усклад­ненням юридичних процедур виокремлюються блоки норм, що регу­люють окремі провадження та стадії прийняття владних рішень.

При визначенні правової основи організації й діяльності конкрет­ного органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування слід враховувати період дії правового акта, оскільки акти, що втратили юридичну силу, мають цінність при характеристиці еволюції правової основи органу публічної влади. Крім того, потрібно мати на увазі, що правову основу можуть становити норми як правових актів у цілому (наприклад, статусних законів «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад» та ін.), так і норми, що містяться в окремих статтях чи окремі положення правових актів (наприклад, положення галузевих законів «Про основи містобудування», «Про транспорт», «Про зайнятість населення» встановлюють повноваження органів місцевого самоврядування в певних сферах суспільного життя).

 

 


 

§ 4. Матеріальна і фінансова основа організації та діяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні


Матеріально-фінансова основа — це майно та грошові кошти, що використовують органи публічної влади у поточній діяльності, при здійсненні своїх функцій і повноважень. Матеріально-фінансова осно­ва органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування в Україні має як спільні, так і відмінні риси. Для матеріально-фінансової основи всіх органів публічної влади в Україні характерні певні риси.

Первинними суб’єктами права власності на об’єкти, що становлять матеріально-фінансову основу будь-яких органів публічної влади в Україні, є колективні суб’єкти — Український народ чи окремі тери­торіальні громади. Тому органи публічної влади лише виконують управління цим майном від імені первинних суб’єктів.

Матеріальна основа діяльності всіх органів публічної влади скла­дається з природних ресурсів, рухомого і нерухомого майна. Фінансо­ва основа складається переважно з бюджетних коштів, тобто з тих фінансових ресурсів, які акумулюються і витрачаються згідно із вста­новленими нормативами. Головне джерело бюджетних надходжень — це податки і збори, сплата яких у порядку і розмірах, встановлених законом, є конституційним обов’язком кожного.

Переважна більшість питань, пов’язаних з матеріально-фінансовою основою організації та діяльності органів публічної влади, визначаєть­ся тільки законами України. Так, згідно зі ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються засади використання природних ре­сурсів, виключної економічної зони, континентального шельфу, орга­нізації та експлуатації енергосистем, транспорту, зв’язку, правовий режим власності, засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи. Крім того, виключно законами України встановлюється Дер­жавний бюджет України і бюджетна система України; система опо­даткування, податки і збори; засади створення і функціонування фі­нансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний режим, відмінний від загального.

В Україні застосовується виключно казначейська форма обслуго­вування всіх бюджетів (Державного бюджету України, бюджету АРК, місцевих бюджетів), що передбачає здійснення Державним казначей­ством України та його територіальними органами:

1) операцій з бюджетними коштами;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3) контролю бюджетних повно­важень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та про­веденні платежів;

4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання відповідного бюджету (статті 48, 78 Бюджетного ко­дексу України).

В Україні існує єдина бюджетна класифікація. (Класифікація до­ходів і видатків Державного та місцевих бюджетів України затвердже­на наказом Міністерства фінансів України «Про бюджетну класифіка­цію» №11 від 14.01.2011 р.)

Водночас між матеріально-фінансовою основою діяльності органів державної влади, органів влади АРК та місцевого самоврядування іс­нує низка відмінностей. Насамперед, відрізняється правовий статус об’єктів, що становлять матеріально-фінансову основу: для державних органів — це об’єкти загальнодержавної власності, для органів влади АРК — це власність автономії, а для органів місцевого самоврядуван­ня — комунальна власність.

За чинним Цивільним кодексом України у державній власності є май­но, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна; від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади; управління майном, що є у державній власності, здій­снюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб’єктами (ст. 326). У комунальній власно­сті перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територі­альній громаді, а управління цим майном здійснюють безпосередньо громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ст. 327).

Згідно зі ст. 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’ єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах нале­жить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприєм­ства, установи та організації, у тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’ я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’ єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у вла­сність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Майно, передане органам публічної влади для забезпечення їхньої діяльності, перебуває на балансі цих органів і має використовуватися за цільовим призначенням. До такого майна належать адміністративні будинки, споруди, меблі, офісна техніка, бібліотечний фонд, обладнан­ня, інвентар, транспорт, засоби зв’язку тощо. Загальна кількість майна, що може бути на балансі певного органу публічної влади, нормативно не обмежується, однак суми витрат на їх придбання, жорстко ліміту­ються постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устат­кування, мобільних телефонів, комп’ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок дер­жавного і місцевих бюджетів» від 04.04.2001 р. №332 (з наступними змінами).

Матеріальну основу діяльності органів публічної влади може ста­новити не лише власне (державне чи комунальне) майно, але й те, яке передане їм на підставах та у порядку, що передбачені Законом Укра­їни «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 03.03.1998 р.

За Законом України «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30.06.1999 р. фінансова основа цих органів обмежена ко­штами Державного бюджету України. Органам державної влади за­боронено створювати будь-які позабюджетні рахунки або використо­вувати кошти, одержані за здійснення ліцензійно-реєстраційної діяль­ності, інакше як шляхом зарахування їх до Державного бюджету.

За чинним Бюджетним кодексом України, бюджет — це план фор­мування та використання фінансових ресурсів для забезпечення за­вдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органа­ми влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого само­врядування протягом бюджетного періоду. Бюджети в Україні поділяються на два види: державний і місцеві. У свою чергу, місцеві поділяються на бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, район­ні бюджети, бюджети районів у містах, а також бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань).

Бюджети (як державний, так і місцеві) використовуються для регулювання соціально-економічних і фінансово-правових завдань певної території, тому їх можна розглядати як правовий акт, згідно з яким органи виконавчої влади отримують легітимне право на розпо­рядження певними фондами грошових ресурсів, а також як план (ко­шторис) доходів і видатків відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Держава та органи місцевого самовряду­вання приймають відповідні акти в галузі бюджету. Проте, якщо рані­ше очевидним був централізований порядок вирішення основних пи­тань правової організації доходів бюджету, то нині можемо спостері­гати децентралізацію цього порядку, виходячи хоча б з позицій побудови ієрархічної бюджетної системи країни, яка складається з окремих самостійних ланок[2].

Фінансове забезпечення бюджетів в Україні побудоване за ієрар­хічною системою: державний ^ обласний ^ районний ^ бюджети місцевого самоврядування (територіальних громад). При цьому існує прямо пропорційна залежність одного рівня від бюджету іншого, як правило, вищого рівня, але вже немає колишньої підпорядкованості всіх місцевих бюджетів державному бюджету.

Єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінансу­вання бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної ді­яльності, організаційного устрою й іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів називається бюджет­ною класифікацією. Вона застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів публічної влади, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджет­них показників.

Згідно зі ст. 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація має чотири складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету; 4) кла­сифікація боргу.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податко­ві надходження — передбачені податковими законами України загаль­нодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі;

2)  неподаткові надходження — доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерцій- ного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження;

5) доходи від операцій з капіталом;

6) трансферти — кошти, одержані від інших органів дер­жавної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безпо­воротній основі.

Кошти Державного бюджету є державною власністю і належать Українській державі. Кошти місцевих бюджетів є об’єктами права комунальної власності і належать відповідним територіальними гро­мадам (ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Тери­торіальні громади можуть об’єднувати на договірних засадах на праві спільної власності кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

Згідно зі ст. 29 Бюджетного кодексу України доходи Державного бюджету України включають три групи надходжень:

1) доходи (за ви­нятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами), які отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі, а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок держбюджету, та інших визначених за­конодавством джерел (включаючи кошти від продажу активів, що на­лежать державі або підприємствам, установам, організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить дер­жаві в майні господарських товариств);

2) гранти і дарунки у вартіс­ному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів;

4) 50 відсотків надходження адміністративних штрафів у сфері забезпе­чення безпеки дорожнього руху.

Відповідно до ст. 63 Закону «Про місцеве самоврядування в Укра­їні» доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, ви­значених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’ язкових платежів. Доходи бюджетів районних у місті рад формуються відпо­відно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськра­дами. У дохідній частині бюджету окремо виділяються доходи, необ­хідні для виконання власних повноважень, і доходи для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. З держав­ного бюджету передаються кошти у вигляді трансфертів, які розподі­ляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування до­хідних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів. Ці кошти використовуються й для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення вико­нання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повно­важень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімаль­них соціальних потреб.

[1] Любашиц, В. Я. Теория государства и права [Текст] : учебник / В. Я. Любашиц, А. Ю. Мордовцев, И. В. Тимошенко, Д. Ю. Шапсугов. - М. : ИКЦ «МарТ», Ростов н/Д : Изд. центр «МарТ», 2003. - С. 77.

[2] Музика, О. А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодавством [Текст] : монографія / О. А. Музика. - К. : Атіка, 2004. - С. 48.

 

 

Питання для самоперевірки


  1. Розкрийте зміст поняття «основи організації і діяльності органів публічної влади».
  2. Що таке «територіальна основа організації і діяльності ор­ганів публічної влади» ?
  3. Які чинники характеризують територіальну основу органі­зації і діяльності органів публічної влади ?
  4. Які повноваження мають органи місцевого самоврядування щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою ?
  5. Визначте правову основу організації і діяльності органів державної влади в Україні.
  6. Назвіть відмінності матеріально-фінансової основи органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
  7. Зазначте складові частини бюджетної класифікації в Украї­ні.
  8. Дайте загальну характеристику матеріально-фінансової основи органів влади Автономної Республіки Крим.
  9. Який порядок передачі майна державної та комунальної форми власності?
  10. Які особливості формування та витрачання бюджетних коштів органів публічної влади й організації міжбюджетних відносин ?