§ 170. Загальна характеристика Кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 p., має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громад­ської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки люд­ства, а також запобігання злочинам.

Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. До Загальної частини включено норми загального зна­чення, які визначають підстави кримінальної відповідаль­ності, умови та особливості її застосування, поняття зло­чину та обставин, що виключають злочинність діяння, встановлюють види покарань, особливості кримінальної від­повідальності та покарання неповнолітніх тощо. В Особ­ливій частині визначаються види злочинів і кримінальна відповідальність за конкретні злочини. Загальна та Особ­лива частини тісно пов'язані й взаємообумовлені.

Дія норм Кримінального кодексу обмежується певним простором, колом осіб і часом. Кримінальний кодекс по­ширює свою дію в межах державного кордону України. До осіб, що підлягають відповідальності за Кодексом, нале­жать усі, хто вчинив злочин на території України, крім дипломатичних представників інших держав та громадян, які за законами України і міжнародними договорами не підсудні у кримінальних справах судам України.

Громадяни України, які вчинили злочин за її межами, підлягають відповідальності за українським законодавст­вом, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідаль­ності або віддані до суду на території України.

Громадяни України, що постійно проживають в Ук­раїні, які вчинили злочин за межами України, не можуть бути видані іноземній державі.

Норми Кримінального кодексу діють у часі за такими правилами. Злочинність і караність діяння визначаються законом про  кримінальну відповідальність,  який діяв на  час вчинення цього діяння. Закон, який скасовує злочин­ність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання. Закон, який встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

§ 171. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів

Злочином визнається передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Кримінальне законодавство злочином визнає лише кон­кретну поведінку, вчинок людини у формі суспільно небез­печного діяння або бездіяльності. Думки, переконання, записки для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не є діянням, вчинком.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча фор­мально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не ста­новить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди громадянину чи організації, те­риторіальній громаді, суспільству або державі.

З поняття злочину випливають такі його ознаки:

передбаченість Кримінальним кодексом. Злочином може бути визнано лише те діяння, яке прямо передбачено Кримінальним кодексом;

суспільна небезпечність. Наявність суспільної не­безпеки — головна ознака злочину;

винність — означає, що злочином визнається ли­ше діяння, вчинене умисно або з необережності;

наявність суб'єкта злочину.

Виною називається внутрішнє психічне ставлення осо­би до вчиненого передбаченого Кримінальним кодексом діяння, та його наслідків, що наступили або можуть на­ступити.

Вина може виявлятись у формі умислу або необереж­ності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Умисел визнається прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його су­спільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлю­вала суспільно небезпечний характер свого діяння, перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не ба­жала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Необережність поділяється на злочинну самонадіяність і злочинну недбалість. Злочинною самонадіяністю визна­ється така поведінка особи, коли вона передбачала мож­ливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинною недбалістю визнається така поведінка особи, коли вона не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Суб'єктом злочину може бути лише фізична особа (людина). Юридичні особи (організації) за заподіяну шкоду кримінальної відповідальності не несуть. Кримінальній від­повідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідаль­ності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб'єктом злочину вважається лише осудна особа, тоб­то така, яка під час учинення діяння, передбаченого Кри­мінальним кодексом, могла усвідомлювати свої дії і ке­рувати ними.

Залежно від ступеня тяжкості злочини за Криміналь­ним кодексом поділяються наступним чином:

злочини невеликої тяжкості, за які законом пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання;

злочини середньої тяжкості, за які законом пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

тяжкі злочини, за які законом передбачено по­карання у вигляді позбавлення волі на строк не більше  10 років;

особливо тяжкі злочини. Ними визнаються зло­чини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.

§ 172. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Кримінальне законодавство визначає три стадії вчи­нення злочину:

готування до злочину — це пошук, пристосуван­ня засобів чи знарядь, підшукування співучас­ників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину;

замах на злочин — це навмисна дія, безпосе­редньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця;

закінчений злочин — це діяння, яке містить всі ознаки складу злочину.

За готування до злочину та замах на нього відпо­відальність настає за статтею Кримінального кодексу, що передбачає кримінальну відповідальність за конкретний злочин.

Особа, яка добровільно відмовилася від готування до злочину або замаху на злочин, усвідомлюючи можливість доведення злочину до кінця, звільняється від кримінальної відповідальності при умові, що фактично вчинене нею діяння не містить склад іншого злочину. Але коли зло­чинну діяльність вдалося перервати на етапі готування до злочину чи замаху на злочин попри волі злочинця, то він не звільняється від покарання.

§ 173. Співучасть у вчиненні злочину

Злочин може бути вчинений однією особою чи за спільною участю двох або більше осіб — співучасників. За загальним правилом, учинення злочину кількома особами становить більшу суспільну небезпеку, ніж учинення злочину однією особою. Співучастю вважається умисна спіль­на участь двох або більше осіб у вчиненні умисного зло­чину.

До співучасників злочину, залежно від характеру ді­яльності особи та ступеня її участі в злочині, належать разом із виконавцями організатори, підбурювачі і пособ-ники.

Виконавець — це особа, яка безпосередньо вчинила злочин особисто чи шляхом використання інших осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності.

Організатор — це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням, або особа, яка утворила організовану групу чи злочинну орга­нізацію, фінансувала чи приховувала злочинну діяльність.

Підбурювач — це особа, яка схилила інших співучас­ників до вчинення злочину.

Пособник — це особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами і вказівками, підкупом чи погрозами, наданням певних засобів чи усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом.

Співучасть у вчиненні злочину характерна для орга­нізованої злочинності й корупції. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинців чи слідів зло­чину.

У разі призначення покарання кожному із співучас­ників суд враховує ступінь і характер його участі у вчи­ненні злочину.

§ 174. Мета і види кримінального покарання. Обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність

Метою покарання за кримінальним законодавством є виправлення і перевиховання засуджених, запобігання вчи­ненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання як особливий засіб державного примусу характеризується такими ознаками:

призначається лише за вчинення злочину;

застосовується лише на підставі закону;

призначається лише судом;

передбачає позбавлення та обмеження прав і свобод;

за своєю сутністю є карою, яка полягає в обме­женні прав і свобод засудженого.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Кримінальний кодекс передбачає такі види покарань:

штраф — грошове стягнення, що накладається судом у розмірах залежно від тяжкості вчи­неного злочину та з урахуванням майнового ста­ну винного;

позбавлення військового, спеціального звання, ран­гу, чину або кваліфікаційного класу;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до п'яти років;

громадські роботи, які полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи час суспільно корисних робіт;

виправні роботи строком від шести місяців до двох років за місцем роботи засудженого і з відрахуванням у доход держави від 10 до 20 відсотків суми заробітку;

службові обмеження для військовослужбовців стро­ком до двох років (із суми грошового забезпе­чення засудженого відраховується в доход дер­жави від 10 до 20 відсотків; засуджений не може бути протягом цього строку підвищений у посаді та у військовому званні);

конфіскація майна за особливо тяжкі, а також за корисливі злочини;

арешт — тримання засудженого в умовах ізоля­ції строком від одного до шести місяців;

обмеження волі — тримання засудженого в кри­мінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням до праці строком від одного до п'яти років;

тримання військовослужбовців у дисциплінар­ному батальйоні строком від шести місяців до двох років;

позбавлення волі на певний строк, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його в кри­мінально-виконавчі установи строком від одного до 15 років;

довічне позбавлення волі. Цей вид покарання встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, коли суд не вважає за можливе застосувати міру по­карання у виді позбавлення волі на певний строк.

У разі призначення покарання суд враховує особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтя­жують відповідальність.

За Кримінальним кодексом обставинами, які пом'як­шують відповідальність, визнаються:

з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

учинення злочину неповнолітнім;

учинення злочину жінкою в стані вагітності;

учинення злочину внаслідок збігу тяжких осо­бистих, сімейних чи інших обставин;

учинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залеж­ність;

учинення злочину під впливом сильного душев­ного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

учинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

виконання спеціального завдання із запобігання злочинній діяльності організованої групи чи роз­криття її, поєднане із учиненням злочину.

За наявності декількох обставин, що пом'якшують по­карання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого

злочину,  з урахуванням особи винного суд може призна­чити покарання більш м'яке, ніж передбачено законом.

При призначенні покарання обставинами, які його обтя­жують, визнаються:

вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 або 3 ст. 28);

вчинення злочину на ґрунті расової, національ­ної та релігійної ворожнечі або розбрату;

вчинення злочину у зв'язку з виконанням по­терпілим службового або громадського обов'язку;

тяжкі наслідки, завдані злочином;

вчинення злочину щодо малолітнього, особи по­хилого віку або особи, що перебуває в безпорад­ному стані;

вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

вчинення злочину щодо особи, яка перебуває у матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страдає психічним захворюванням чи недоумством;

вчинення злочину з особливою жорстокістю;

вчинення злочину з використанням умов воєн­ного або надзвичайного стану, інших надзвичай­них подій;

вчинення злочину загально небезпечним спосо­бом;

вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманю­ючих засобів.

§ 175. Поняття неосудності

Неосудність — це нездатність особи внаслідок психіч­ного розладу, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, усвідомлювати свої дії або керувати ними під час вчинення суспільно небезпечного діяння.

До неосудного можуть бути вжиті примусові заходи медичного характеру. До примусових заходів медичного характеру закон відносить госпіталізацію до психіатрич­ного закладу.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, яка позбавила її мож­ливості усвідомлювати свої діяння або керувати ними. Така особа може підлягати відповідальності лише після одужання.

§ 176. Особливості відповідальності неповнолітніх

Кримінальний кодекс розглядає вчинення злочину не­повнолітніми як пом'якшуючу обставину. Адже закон зва­жає на те, що формування неповнолітнього як особистості ще не закінчилося. Кримінальній відповідальності підля­гають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Але за вчинення ряду злочинів, наприклад — умис­не вбивство, посягання на життя працівника міліції, умис­не тяжке і середньої тяжкості ушкодження, крадіжку, бандитизм, зґвалтування, розбій, вимагання, умисне зни­щення або пошкодження майна, шляхів сполучення, транс­портних засобів, незаконне заволодіння транспортними за­собами, хуліганство, кримінальній відповідальності під­лягають особи, яким до дня вчинення злочину випов­нилося 14 років.

У разі призначення покарання неповнолітньому суд враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

До неповнолітніх можуть бути застосовані такі види покарань:

штраф — застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход або майно;

громадські роботи;

виправні роботи на строк від двох місяців до одного року;

арешт на строк від 15 до 45 діб;

позбавлення волі у спеціальних виховних уста­новах на строк до 10 років, а за особливо тяж­кий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини,  — на строк до 15 років.

До неповнолітнього, що вчинив злочин, який не стано­вить великої суспільної небезпеки, може бути застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку тривалістю від одного до двох років.

До неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої тяжкості й виявив щире розкаяння, судом можуть бути застосовані, зокрема, такі заходи виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особ­ливих вимог до поведінки; передача під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу; направлення до спеціальної навчаль­но-виховної установи для дітей і підлітків на строк, що не перевищує трьох років.

У разі ухилення неповнолітнього від примусових за­ходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він направляється для відбування призначеного покарання.

§ 177. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

У разі призначення покарання особі, яка засуджується до позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також у разі призначення покарання у вигляді виправних робіт суд, враховуючи особу винного та можливості його виправлення і перевиховання, може прийняти рішення про звільнення винного від відбування покарання з випробу­ванням.

Засудженому встановлюється іспитовий строк триваліс­тю від одного до трьох років. Суд . може покласти на засудженого певні обов'язки: попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; не виїжджати за межі України; повідомляти про зміну місця проживання;

періодично з'являтися для реєстрації в органи криміналь­но-виконавчої системи, пройти курс лікування від алко­голізму чи наркоманії.

Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюють органи виконання покарань за місцем проживання засу­дженого. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, суД направляє його для відбування призначеного покарання-Засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки» після закінчення іспитового строку звільняється від при­значеного йому покарання.

§ 178. Амністія і помилування

Амністія  є  видом  повного  або  часткового  звільнення осіб, засуджених за вчинення злочинів, від відбуття пока' рання. Оголошення амністії належить до повноважень Вер' ховної Ради України і встановлюється виключно законом, в   якому   зазначаються   категорії   осіб,   котрі   підлягають амністії.  Амністія  може передбачати:  скорочення  строків покарання   або   заміну   призначених   судом   покарань   ін­шими,   м'якшими;   зняття   судимості;   припинення   кримі­нального переслідування; закриття кримінальних справ на будь-якій  стадії кримінального  процесу.   З гуманних  мір­кувань амністія може передбачати звільнення жінок,  які мають  маленьких  дітей,  хворих,  неповнолітніх.  Амністія не   звільняє   від   матеріальної   відповідальності,   і   поши­рюється   на   ті   злочини,   які   були   вчинені   до   видання закону про амністію.

Відповідно до Закону України "Про застосування амніс­тії в Україні" від 1 жовтня 1996 р. амністію не може бути застосовано до особливо небезпечних рецидивістів; осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі; осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; осіб, яких засуджено за особ­ливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умис­не вбивство за обтяжуючих обставин.

Помилування за своїм змістом наближається до амніс­тії. Однак акти про помилування завжди мають індивіду­альний характер і застосовуються лише персонально до окремих осіб. Актом помилування може бути здійснено заміну засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років.

Помилування здійснюється, як правило, на прохання засудженого, його рідних, захисника, громадських орга­нізацій тощо. Питання про помилування відносно іно­земних громадян може бути поставлене також урядами їхніх країн і міжнародними організаціями. Помилування може бути застосоване до будь-якої особи, але насамперед до тих, хто щиро розкаявся і довів це своєю поведінкою. Згідно з Конституцією України помилування здійснює Пре­зидент України.

§ 179. Види злочинів. Відповідальність за окремі злочини

Кримінальний кодекс України визначає такі види зло­чинів:

проти основ національної безпеки України;

проти життя і здоров'я особи;

проти волі, честі та гідності особи;

проти статевої свободи та статевої недоторканнос­ті особи;

проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина;

проти власності;

у сфері господарської діяльності;

проти довкілля;

проти громадської безпеки;

проти безпеки виробництва;

проти безпеки руху та експлуатації транспорту;

проти громадського порядку та моральності;

у сфері обігу наркотичних засобів, психотроп­них речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення;

у сфері охорони державної таємниці, недотор­канності державних кордонів, забезпечення при­зову та мобілізації;

проти авторитету органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування та об'єднань гро­мадян;

у сфері використання електронно-обчислюваль­них машин (комп'ютерів), систем та комп'ю­терних мереж;

у сфері службової діяльності;

проти правосуддя;

проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини);

проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Серед злочинів проти життя і здоров'я людини най­тяжчим є умисне вбивство за обставин, які обтяжують покарання. Цей злочин посягає на найважливіше природне право людини — право на життя. Умисне заподіяння смерті іншій людині за обставин, які обтяжують пока­рання (вбивство двох або більше осіб, вагітної жінки, заручника, вчинене з корисливих або хуліганських мо­тивів, вчинене на замовлення та ін.), карається позбав­ленням волі на строк від 8 до 15 років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.

Останнім часом набуло поширення таке ганебне явище, як торгівля людьми, що в Кримінальному кодексі відне­сено до злочинів проти волі, честі та гідності особи. Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійс­нення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, по­в'язаної з переміщенням її через державний кордон Ук­раїни з метою подальшого продажу чи передачі іншій особі для сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці тощо, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Нині в Україні спостерігається збільшення кількості майнових (корисливих) злочинів. Між собою корисливі злочини проти власності різняться насамперед засобами і методами вчинення.

Для крадіжки характерною є таємність викрадення, вчинення її за відсутності інших осіб.

Грабіж — це відкрите, а отже більш зухвале викра­дення чужого майна. Грабіж може поєднуватися із засто­суванням  насильства яке  не  є  небезпечним  для  життя  і  здоров'я, до потерпілого чи до осіб, які перешкоджають грабіжникові заволодіти майном.

Розбій — це заволодіння чужим майном шляхом на­паду; в його ході застосовується насильство, яке є небез­печним для життя чи здоров'я.

Шахрайство передбачає використання для заволодіння майном обману або зловживання довір'ям, внаслідок чого майно переходить до шахрая нібито з волі потерпілого.

На визначення покарання за ці злочини впливають такі обставини:

учинення злочину групою осіб;

учинення злочину повторно;

проникнення в приміщення або житло;

розміри (вартість) викраденого або привласненого.

Останнім часом спостерігається поширення такого зло­чину, як вимагання (рекет).

Вимаганням вважається вимога передачі індивідуаль­ного майна громадянина чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою насиль­ства над потерпілим або близькими йому особами, розго­лошення відомостей, що ганьблять громадянина або близь­ких йому осіб, пошкодження чи знищення їх майна. Обтяжуючими обставинами цього злочину є повторність його вчинення, здійснення його групою, погроза потер­пілому вбивством чи нанесення тяжких тілесних ушко­джень. Всі ці злочини за умов наявності обтяжуючих обставин караються позбавленням волі на строк до 15 ро­ків з конфіскацією майна або без такої.

Значну суспільну небезпеку становлять собою злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Сувора кримінальна відповідальність, аж до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, може бути застосована судом за незаконне заволодіння транспортним засобом. Пору­шення особою, яка керує транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушко­дження, карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Серед злочинів проти громадського порядку і мораль­ності Кримінальний кодекс передбачає і нищення, руйну­вання чи псування пам'яток історії або культури, хулі­ганство, наругу над могилою, жорстоке поводження з тва­ринами.

Найпоширенішим серед цих злочинів є хуліганство. Суспільна небезпечність хуліганства полягає в тому, що воно порушує умови побуту, відпочинку і праці людей, часто пов'язане із завданням шкоди особі або пошко­дженням майна. На ґрунті хуліганства нерідко скоюються інші тяжчі злочини.

Згідно з Кримінальним кодексом хуліганство — це умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства, характеризуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Для хулі­ганства характерним є вчинення дій без очевидного при­воду чи з використанням незначного приводу для розправи з потерпілими, намагання показати грубу силу, зневагу до громадського порядку.

Хуліганство може становити такі дії, як нанесення побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, пошкодження або знищення майна без обтяжуючих обста­вин тощо. Хуліганство карається штрафом до 50 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Хуліганство, вчинене групою осіб, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.

В Україні налічується чимало пам'яток історії і куль­тури, а також природних об'єктів, взятих під охорону держави. Охорона цих пам'яток, дбайливе ставлення до них є ознакою культури і моральності людини. Руйну­вання таких об'єктів є виявом бездуховності й вандалізму. Ніхто не має права без спеціального дозволу проводити розкопки курганів та інших пам'яток археології. Пока­ранням за такі дії може бути позбавлення волі на строк до п'яти років.

Кримінальний кодекс установлює покарання позбав­ленням волі на строк до трьох років за наругу над моги­лою (розриття її, руйнування надмогильних пам'ятників, плит тощо), за викрадення предметів, які знаходяться в могилі чи на могилі.

Законодавство, спрямоване на запобігання жорстокому поводженню з тваринами, є однією з ознак цивілізованості країни, турботи держави про моральне здоров'я громадян. Кримінальний кодекс встановлює, що жорстоке поводжен­ня з тваринами, мучення тварин із застосуванням садист­ських методів або із хуліганських мотивів, а так само нацьковування тварин одна на іншу, вчинене із хуліган­ських чи корисливих мотивів, караються штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ареш­том на строк до шести місяців.