§ 90. Поняття правоохоронних органів

Серед численних напрямів державної діяльності важ­ливе місце посідає правоохоронна діяльність, спрямована на забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями, охорону та захист суверенітету, політичної системи, тери­торіальної цілісності України, прав і законних інтересів громадян, державних і громадських організацій.

Правоохоронні органи — це органи, наділені державою повноваженнями щодо охорони суспільних відносин, урегу­льованих правом. Правоохоронні органи можуть бути дер­жавними і недержавними.

До державних правоохоронних органів належать про­куратура, органи внутрішніх справ, органи Служби безпеки України, органи Міністерства юстиції України, органи охо­рони державного кордону, митні органи, органи податкової служби та ін.

До недержавних правоохоронних органів належать адво­катура, недержавні охоронні, розшукові та інші установи.

Суди посідають особливе місце серед правоохоронних органів, оскільки судова діяльність є самостійною гілкою державної влади, всі ж інші державні правоохоронні орга­ни належать до виконавчої влади або займають самостійне місце в державному механізмі.

Організація та діяльність правоохоронних органів регу­люються Конституцією України, відповідними законами України та іншими нормативними актами.

§ 91. Прокуратура України

Прокуратура України становить єдину централізовану систему державних органів, на яку покладаються функції підтримання державного обвинувачення в суді, представ­ництва інтересів громадян або держави в суді, а також нагляду   за   дотриманням   законів.   Організація,   повноваження та порядок діяльності органів прокуратури визна­чаються Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991  р.

Систему органів прокуратури складають: Генеральна прокуратура України, прокуратура Автономної Республіки Крим, обласні прокуратури, прокуратури міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, між­районні, інші прирівнені до них прокуратури, а також військові прокуратури.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій та рухів, займатися підприємниць­кою діяльністю.

Вимоги прокурора, які відповідають чинному законо­давству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

Конституція України покладає на прокуратуру такі функції:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представлення інтересів громадянина (або держа­ви) в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, діз­нання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а та­кож при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

§ 92. Правовий статус міліції

Міліція — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспіль­ства та держави від протиправних посягань. Загальні за­сади організації та діяльності міліції регламентуються За­коном України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р.

До складу міліції входять такі підрозділи:

кримінальна міліція;

міліція громадської безпеки;

транспортна міліція;

державна автомобільна інспекція;

міліція охорони;

спеціальна міліція.

На службу до міліції приймаються на добровільній договірній основі громадяни України, які за своїми осо­бистими, діловими і моральними якостями, освітнім рів­нем, фізичною підготовкою і станом здоров'я здатні вико­нувати покладені на міліцію завдання. Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засу­джувалися за вчинення злочину.

Основними завданнями міліції є:

забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

запобігання правопорушенням та їх припинення;

охорона і забезпечення громадського порядку;

виявлення   і   розкриття   злочинів,   розшук   осіб, які їх вчинили;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

захист власності від злочинних посягань.

Для виконання своїх обов'язків міліції надається ряд прав, серед яких права:

вимагати припинення протиправних дій;

перевіряти у підозрілих осіб документи, затриму­вати їх;

складати протоколи про правопорушення;

проводити  дізнання  та  слідчі дії  відповідно  до кримінально-процесуального законодавства;

вести оперативно-розшукову діяльність;

проводити огляди;

перевіряти технічний стан автотранспорту;

користуватися безкоштовно засобами зв'язку та ін.

У передбачених законом випадках міліція при вико­нанні покладених на неї функцій має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби (наручники, гумові кийки, сльозоточиві речовини, водомети та ін.), вогнепальну зброю.

Забороняється застосовувати вогнепальну зброю:

до жінок з явними ознаками вагітності;

до осіб похилого віку або з вираженими ознака­ми інвалідності;

до малолітніх.

Ця заборона не діє, якщо вказані особи вчиняють груповий напад на людей, який загрожує її життю і здоров'ю, на працівників міліції або збройний напад чи збройний опір.

§ 93. Служба безпеки України

Служба безпеки України (СБУ) — це державний право­охоронний орган спеціального призначення, який забез­печує державну безпеку України.

Правовою основою діяльності Служби безпеки України є Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 бе­резня 1992 р.

До органів СБУ приймаються на конкурсній, добро­вільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і ста­ном здоров'я ефективно виконувати службові обов'язки.

На Службу безпеки України покладається захист дер­жавного суверенітету, конституційного ладу, територіаль­ної цілісності, економічного, науково-технічного та оборон­ного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іно­земних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. Завданнями Служби безпеки України також є запобігання злочинам проти миру і безпеки людства, запо­бігання тероризму, корупції та організованій злочинній діяльності у сфері управління та економіки, а також виявлення, припинення та розкриття таких злочинів.

Служба безпеки України підзвітна Президентові Ук­раїни й підконтрольна Верховній Раді України. Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотри­мання прав і свобод людини, позапартійності та відпо­відальності перед народом.

При виконанні своїх функцій Служба безпеки України, як і міліція, органи Прикордонних військ та ряд інших визначених законом органів, може вдаватися до оперативно-розшукової діяльності.

§ 94. Поняття оперативно-розшукової діяльності

Оперативно-розшукова діяльність — це система глас­них і негласних пошуків, розвідувальних і контррозвіду-вальних заходів, що здійснюються із застосуванням опера­тивних та оперативно-технічних засобів. Така діяльність будується на засадах законності, дотримання прав і свобод людини та громадянина, взаємодії з органами управління та населенням.

Діяльність регламентується Законом України "Про опе-ративно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 p., згідно з яким до неї можна вдаватися за наявності, зо­крема, таких підстав:

достатньої інформації про злочини, що готуються або вже вчинені невстановленими особами, про осіб, які готують або вчинили злочин;

запитів повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниць;

потреби в одержанні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.

§ 95. Органи юстиції

Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики, дер­жавної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин.

Основними завданнями Міністерства юстиції України є:

підготовка пропозицій щодо проведення в Украї­ні правової реформи, сприяння розвитку право­вої науки;

забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина у визначеній сфері;

підготовка пропозицій щодо вдосконалення зако­нодавства, його систематизація, розроблення про­ектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, прове­дення правової експертизи проектів норматив­но-правових актів, державна реєстрація норма­тивно-правових актів, ведення Єдиного держав­ного реєстру таких актів;

планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності центральних органів ви­конавчої влади та контроль за здійсненням такої діяльності;

забезпечення реалізації державної правової полі­тики, державної політики з питань громадян­ства, міжнаціональних та міграційних відносин;

організаційне, матеріально-технічне забезпечення судів загальної юрисдикції (крім Верховного Су­ду України та арбітражних судів), організація виконання рішень судів та інших органів від­повідно до законів України, робота з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;

організація роботи нотаріату та органів реєстра­ції актів громадянського стану;

розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;

здійснення міжнародно-правового співробітництва.

Міністерство юстиції України здійснює свої повнова-безпосередньо та через утворені у встановленому порядку Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Київське та Севас­топольське міські управління юстиції, районні, районні у містах, міські (міст обласного підпорядкування) управ­ління юстиції, підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління.

Призначення на посаду і звільнення з посади керів­ників управлінь юстиції здійснює в установленому порядку Міністр юстиції.

§ 96. Органи охорони державного кордону України

Органи   охорони   державного   кордону   України   —   це органи, які забезпечують недоторканність державного кор­дону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорону економічної морської зони України, — Прикордонні війська.

Прикордонні війська зобов'язані:

припиняти будь-які спроби незаконного переходу державного кордону;

відбивати будь-які незаконні вторгнення на тери­торію України;

захищати  від  злочинних  посягань  населення  і власність у всіх її формах;

виявляти і затримувати порушників державного кордону;

здійснювати перепуск через державний кордон транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Центральним органом управління Прикордонних військ є Державний комітет у справах охорони державного кор­дону України. Голова Державного комітету є Командуючим Прикордонних військ. Він призначається на посаду і звіль­няється з посади Президентом України.

Правовою основою діяльності органів охорони кордону є Закон України "Про Прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 р.

§ 97. Державна податкова адміністрація

Державна податкова адміністрація України є централь­ним органом виконавчої влади. Головним завданням Дер­жавної податкової адміністрації та її служб на місцях є контроль за дотриманням податкового законодавства, за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету податків, зборів, інших обов'язкових платежів, установлених законодавством.

Державні податкові адміністрації мають право:

здійснювати перевірки фінансових та інших до­кументів;

вилучати необхідні довідки і документи;

обстежувати виробничі та інші приміщення;

застосовувати фінансові санкції до юридичних і фізичних осіб.

У системі податкової адміністрації створена і діє подат­кова міліція.

§ 98. Митна служба

Митна служба — це державні органи, що здійснюють митний контроль.

До складу митної служби України входять Державний митний комітет України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи. В Україні діють вісім територіальних митних управлінь — Дніпровське, Західне, Карпатське, Кримське, Південне, Південно-Східне, Східне, Центральне (м. Київ). На них покладено завдання безпо­середнього керівництва митними установами, розташова­ними на підпорядкованій їм території.

До повноважень митних органів належать:

захист економічних інтересів України;

боротьба з контрабандою та іншими порушення­ми митних правил.

Митні органи в пунктах перепуску та залах митного огляду здійснюють огляд, оформлення товарів, майна та інших предметів, транспортних засобів, речей громадян, поштових відправлень, валюти та інших цінностей, стяг­нення мита та інших зборів.

§ 99. Адвокатура

Конституція України вперше проголосила право кож­ного на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та для надання правової допо­моги при вирішенні справ у судах та в інших державних органах в Україні діє адвокатура (ст. 59 Конституції Ук­раїни).

Адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, яке покликане не тільки надавати правову допомогу населенню, а й сприяти захисту прав і свобод та представляти законні інтереси громадян, іноземних гро­мадян, осіб без громадянства, юридичних осіб.

Згідно з цими завданнями адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, довідки із законо­давства, складають заяви, скарги, інші правові документи, виконують повноваження представника в суді, в інших державних органах, перед громадянами; ведуть захист пі­дозрюваного, обвинуваченого, підсудного; проводять роботу з правового забезпечення підприємницької та зовнішньо­економічної діяльності громадян та юридичних осіб, а також здійснюють інші види юридичної діяльності.

Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р. передбачив реформування адвокатури за міжнародними стан­дартами. Проголошено такі принципи діяльності адвока­тури, як незалежність, демократизм, гуманізм і конфіден­ційність, які мають важливе значення для ефективного здійснення захисту прав громадян і представництва їх інтересів. Адже незалежність адвокатури дає змогу адво­катам виконувати професійні повноваження неупереджено, добиватися позитивного результату, застосовуючи всі на­дані їм законом права та існуючі засоби захисту. Ніхто не має права втручатися в адвокатську діяльність.

Виконання адвокатом професійних повноважень було б неможливим без існування довірчих відносин між ним і особою, якій він надає правову допомогу. Тому принцип конфіденційності має виконуватися адвокатом беззастереж­но (ст.  9 Правил адвокатської етики).

З 1 лютого 1993 p., коли набув чинності Закон Украї­ни "Про адвокатуру", встановлено досить суворі вимоги до тих, хто може стати адвокатом. Головне нововведення — кваліфікаційні іспити, складання яких є засобом перевірки рівня фахових знань осіб, котрі мають намір займатися адвокатського діяльністю. Іспити приймає атестаційна па­лата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Такі комісії створено в Автономній Республіці Крим, у кожній області, а також у містах Києві та Севастополі.

Для виконання покладених на адвокатуру завдань За­кон наділяє адвокатів певними професійними правами: збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази, зокрема запитувати та отримувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій, об'єд­нань, а також, від громадян, але за їхньою згодою; озна­йомлюватися з необхідними матеріалами, крім тих, таєм­ниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства тощо (ст.  6 Закону).

На адвокатів покладаються важливі обов'язки, наприк­лад неухильно додержуватися вимог чинного законодав­ства, використовувати всі передбачені законом заходи за­хисту, не використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийнято доручення; адвокат не вправі відмовитися від прийнятого на себе захисту підоз­рюваного, обвинуваченого, підсудного. Ст. 7 Закону перед­бачає, що у декотрих випадках адвокат не має права приймати доручення про надання правової допомоги, зо­крема коли він у даній справі подає або раніше подавав правову допомогу іншим особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, котра звернулася з проханням про веден­ня справи, або брав участь як слідчий, дізнавач, прокурор, суддя тощо.

Правила адвокатської етики зобов'язують адвоката за­безпечувати високий рівень професійної підготовки, нада­вати правову допомогу компетентно і добросовісно, вихо­дячи з домінантності інтересів клієнта, адвокат не може представляти одночасно декількох клієнтів, інтереси яких є суперечливими (ст. 7, 8, 10 Правил адвокатської етики).

Серед професійних вимог до адвоката є такі, як чесність і порядність, котрі безпосередньо стосуються встановлення необхідних для виконання доручення взаємовідносин між адвокатом і клієнтом, що сприяє підвищенню результатив­ності правової допомоги. Адвокату забороняється викорис­товувати протизаконні заходи для досягнення своїх профе­сійних чи особистих цілей. Певні обмеження існують щодо рекламування адвокатської діяльності. Наприклад, адвокат не має права пропонувати свої послуги конкретному клієн­ту ні особисто, ні через посередників.

Адвокати, виконуючи конституційні завдання, покла­дені на адвокатуру, здійснюють свої повноваження у кримі­нальному процесі як захисники підозрюваного, обвинуваче­ного, підсудного, а також надають правову допомогу як представники потерпілого, цивільного позивача і цивіль­ного відповідача.

Кримінально-процесуальний кодекс регламентує діяль­ність цих учасників процесу, наділяє їх певними правами і обов'язками.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р. громадяни можуть вибирати захисником своїх прав не тільки адвоката, а й особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

У випадках, коли участь захисника є обов'язковою згідно з ч. З ст. 46 Кримінально-процесуального кодексу, але він не буде запрошений підозрюваним, обвинуваченим, підсудним або його представниками, родичами, іншими особами за його дорученням на його прохання, захисник призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, судом або суддею через адвокатське об'єднання за місцем провадження справи (ст. 47 КПК).

У цивільному судочинстві адвокати беруть участь як представники сторін і третіх осіб згідно зі ст. 112 Цивіль­но-процесуального кодексу України.

Вільний вибір представника або захисника з числа адвокатів забезпечується через адвокатські об'єднання або адвокатами, які здійснюють адвокатську діяльність інди­відуально.

З метою належного забезпечення громадян правовою допомогою Указом Президента України "Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури" № 1240/99 від ЗО вересня 1999 р. запроваджено Єдиний реєстр адвока­тів, ведення якого здійснює Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України.

Згідно із Законом України "Про адвокатуру" адвокати та адвокатські об'єднання можуть створювати профспілки та асоціації. Реєстрація адвокатських об'єднань проводить­ся у Міністерстві юстиції України. В Україні діє громад­ська організація — Спілка адвокатів України.