§ 83. Поняття судової влади та її завдання

Судова влада — незалежна гілка державної влади, яка має захищати права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства, забезпечувати додержання законності та спра­ведливості шляхом застосування законів до конкретних життєвих ситуацій. Самостійна судова влада, яка діє неза­лежно від законодавчої і виконавчої влади, — одна з ознак правової держави. Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конс­титуцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Судова влада виступає в ролі арбітра, що вирішує спір незалежно від того, між ким цей спір виникає: між громадянами, громадянами і підпри­ємствами, громадянами і державними чи громадськими орга­нізаціями, між громадянами і державою в цілому тощо.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суди відповідно до ст. 6 Конституції є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідно­сини, що виникають у державі.

Завданням правосуддя є:

всебічне зміцнення законності та правопорядку;

захист соціально-економічних, політичних та осо­бистих прав і свобод громадян;

охорона закріплених у Конституції України по­літичної та економічної систем від будь-яких посягань;

захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань;

виховання громадян у дусі точного і неухильного виконання Конституції і законів України, до­тримання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов'язку, поваги до честі і гідності інших громадян;

запобігання  злочинам  та  іншим  правопорушен­ням;

виправлення та перевиховання осіб, які поруши­ли закон.

Згідно з Конституцією (ст. 124) судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судова система України встановлюється Конституцією Ук­раїни (розд. VIII і XII), Законами України: "Про судоуст­рій" від 7 лютого 2002 p., "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 p., "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 p., "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 p., "Про Вищу Раду юстиції" від 15 січня 1998 p., "Про дер­жавну виконавчу службу" від 24 березня 1998 р.

Діяльність судів з розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних справ стосовно спорів про права і інтереси громадян, громад­ських об'єднань, підприємств, установ, організацій, а та­кож кримінальних справ регламентована процесуальними нормами, що містяться, насамперед, у Цивільному проце­суальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі та Господарському процесуальному кодексі.

Засади здійснення правосуддя в Україні наступні.

Здійснення правосуддя виключно судами. Право­суддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегу­вання функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов'язком.

Право на судовий захист. Усім суб'єктам право­відносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, на участь у розгляді своєї справи. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами Ук­раїни.

Рівність перед законом і судом. Правосуддя в Ук­раїні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судо­вого процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси,   кольору   шкіри,   мови,   політичних,   релігійних   та інших переконань, національного чи соціального походжен­ня, майнового стану, роду і характеру занять, місця прожи­вання та інших обставин.

Правова допомога при вирішенні справ у судах. Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допо­моги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвока­тура. У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.

Гласність судового процесу. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або пись­мової інформації щодо результатів розгляду своєї судової справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду і інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання до­пускаються з дозволу суду. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випад­ках, передбачених процесуальним законом.

Обов'язковість судових рішень. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України і після набрання ним законної сили є обов'язковим до виконання усіма органами державної вла­ди, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Право на оскарження судового рішення. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апе­ляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Колегіальний та одноособовий розгляд справ. Спра­ви у судах першої інстанції розглядаються суддею одноосо­бово, колегією суддів або суддею і народними засідате­лями, а у випадках, визначених процесуальним законом, -також судом присяжних. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, перед­бачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів.

Самостійність судів і незалежність суддів. Суди здійснюють  правосуддя  самостійно.   Судді   при   здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Гарантії незалежності суддів забезпе­чуються забороною втручання в здійснення правосуддя, встановленням відповідальності на неповагу до суду та суддів, визначеними законом заходами забезпечення осо­бистої безпеки суддів, їхніх сімей та майна тощо.

Недоторканність суддів. Недоторканність суддів і народних засідателів та присяжних на час виконання у суді їхніх обов'язків гарантується Конституцією України, Законом про статус суддів та іншими законами.

Незмінюваність суддів. Судді, обрані достроково, перебувають на посаді судді до досягнення ними шістде­сяти п'яти років.

Державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Зако­ну. України "Про судоустрій України" судочинство в Ук­раїні проводиться державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві дозволяється у випадках і порядку, визначених законом. Відповідно до ст. 9 ЦПК України та ст. 19 КПК України судочинство проводиться українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.

Суддівське самоврядування. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Судову систему України складають суди загальної юрис­дикції та Конституційний Суд України. У системі судів загальної юрисдикції законодавство передбачає загальні суди і спеціалізовані суди (господарські суди, адмініст­ративні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України).

§ 84. Система судів загальної юрисдикції

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації (ст. 125 Конс­титуції України). Територіальний принцип наближує суди до населення, а спеціалізація діяльності судів дає їм змогу зосередитися на окремих галузях законодавства (господар­ського, адміністративного), на специфічних правовідноси­нах, які розглядаються судами, і, отже, підвищувати ква­ліфікацію суддів і якість роботи судів.

До системи судів загальної юрисдикції належать:

місцеві суди;

апеляційні суди, Апеляційний суд України;

Касаційний суд України;

вищі спеціалізовані суди;

Верховний Суд України;

військові суди, які здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спе­ціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпе­чується зокрема:

єдиними засадами організації та діяльності судів;

єдиним статусом суддів;

обов'язковістю для всіх судів правил судочинст­ва, визначених законом;

забезпеченням Верховним Судом України одна­кового застосування законів судами загальної юрис­дикції;

обов'язковістю виконання на території України судових рішень тощо.

Місцеві загальні суди. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськраионні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять чоловік, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

Загальні місцеві суди розглядають цивільні, трудові, сімейні, адміністративні та інші справи, а також кримі­нальні справи, за винятком тих, які віднесені законом до відання інших судів. Ці суди вважаються основними тому, що вони є найближчими до населення і щороку вирішують сотні тисяч справ.

У складі загального місцевого суду працюють судді, консультанти,   судові   вихователі   неповнолітніх,   секретарі судових засідань, діловоди, завідувач канцелярії, секрета-рі-друкарки, працівники архіву, працівники бухгалтерії, господарської частини та ін.

У разі тимчасової відсутності (з причин хвороби, від­пустки та ін.) голови суду виконання його обов'язків може бути покладено на заступника або одного із суддів цього суду.

Голова місцевого суду та його заступники признача­ються на посаду з числа суддів строком на 5 років і звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України.

Секретарі судових засідань ведуть протоколи судових засідань, викликають учасників судового розгляду і свід­ків, забезпечують інформацію про справи для слухання. Секретарі суду ведуть діловодство по судових справах, зберігають справи, ведуть необхідні журнали й картки, забезпечують зберігання речових доказів по кримінальних справах, оформляють закінчені провадженням справи і здають їх до архіву. Безпосереднє керівництво діловод­ством покладається на завідувача канцелярії.

Консультанти місцевого суду надають допомогу суддям у підготовці справ до слухання.

Судові вихователі здійснюють комплекс заходів з ви­конання судових рішень щодо неповнолітніх та їхніх бать­ків (беруть участь у вихованні неповнолітніх та ін). Судо­вими вихователями можуть бути особи, які мають досвід роботи з неповнолітніми і вищу юридичну, педагогічну або психологічну освіту.

Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апе­ляційний суд Автономної республіки Крим, військові апе­ляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-морсь­ких Сил України, а також Апеляційний суд України.

У складі загальних апеляційних судів утворюються судові палати у цивільних справах та судові палати у кримінальних справах.

Апеляційний суд України діє у складі:

судової палати у цивільних справах;

судової палати у кримінальних справах;

військової судової палати.

Повноваженнями загальних апеляційних судів є:

розгляд справ в апеляційному порядку відповід­но до процесуального закону;

розгляд  у   першій   інстанції   справ,   визначених законом;

ведення та аналіз судової статистики вивчення і узагальнення судової практики;

надання методичної допомоги у застосуванні зако­нодавства місцевим судом.

Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку.

В апеляційному суді діє президія апеляційного суду, до складу якої входять голова суду, його заступники, а також судді, обрані загальними зборами судів цього апеля­ційного суду. Президія апеляційного суду розглядає пи­тання організації діяльності суду, затверджує персональ­ний склад судових палат та вирішує інші організаційні питання.

У загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України) діє суд присяжних, який утворюється для розгляду справ у першій інстанції.

Списки присяжних формуються спеціальними комісія­ми з представників суду, органів юстиції та відповідних рад за участю голів апеляційних судів. Ці списки затвер­джуються рішенням відповідних рад строком на чотири роки і переглядаються кожні два роки. Присяжними мо­жуть бути громадяни, які постійно проживають на тери­торії тієї області, де діє суд присяжних, досягли 30-річ-ного віку, є дієздатними, не мають судимості. Не можуть бути присяжними депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, нота­ріуси і адвокати.

Касаційний суд України. Касаційний суд України діє у складі суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.

У складі Касаційного суду України діють:

судова палата у цивільних справах;

судова палата у кримінальних справах;

військова судова палата.

У касаційному суді для вирішення організаційних пи­тань діє президія. Президія формує за поданням голови суду склад судових палат. Голова Касаційного суду Украї­ни призначається на посаду строком на п'ять років Пре­зидентом України. Голова Касаційного суду має першого заступника та заступників голови суду, які виконують обов'язки голів судових палат.

Касаційний суд України:

розглядає в касаційному порядку справи, відне­сені до його підсудності, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;

веде та аналізує судову статистику, вивчає й уза­гальнює судову практику;

надає методичну допомогу у застосуванні законо­давства судами нижчого рівня;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Розгляд справ у Касаційному суді України здійснюєть­ся колегіями у складі не менш трьох суддів.

Верховний Суд України. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі загальної юрис­дикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, за­безпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

розглядає у касаційному порядку рішення загаль­них судів у справах, віднесених до його підсуд­ності процесуальним законом; переглядає в по­рядку повторної касації усі інші справи, розгля­нуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, роз­глядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами;

дає судам роз'яснення з питань застосування за­конодавства на основі узагальнення судової прак­тики та аналізу судової статистики;

звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрис­дикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конс­титуції України та законів;

веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в су­дах з практикою застосування законодавства;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Су­ду України.

До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково. їх кількість встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. Голова Верховного Суду України обирається Пленумом Верховного Суду строком на п'ять років шляхом таємного голосування. Голова Верховного Суду має першого заступника і заступників.

У складі Верховного Суду України діють:

Судова палата у цивільних справах;

Судова палата у кримінальних справах;

Судова палата у господарських справах;

Судова палата в адміністративних справах.

У складі Верховного Суду України діє також Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяль­ності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду. Президія Верховного Суду, зокрема, затверджує персо­нальний склад судових палат, розглядає питання фінан­сування та організаційного забезпечення діяльності Вер­ховного Суду, розглядає питання роботи з кадрами тощо.

Судові палати Верховного Суду України:

здійснюють судочинство у справах, віднесених до їх відання;

аналізують судову статистику та вивчають судову практику;

готують проекти постанов Пленуму Верховного Суду України тощо.

Судова палата Верховного Суду України утворюється за рішенням Пленуму Верховного Суду України за по­данням Голови Верховного Суду України. Судову палату Верховного Суду України очолює голова Судової палати, який   організовує   роботу   відповідної   Судової   палати   та формує колегії суддів для розгляду судових справ, головує в судових засіданнях або призначає для цього суддів та ін.

Голова Судової палати Верховного Суду України при­значається на посаду за рекомендацією Президії Верхов­ного Суду України з числа суддів Верховного Суду Ук­раїни строком на п'ять років та звільняється з посади Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного го­лосування.

Колегіальним органом Верховного Суду України є Пле­нум Верховного Суду, до складу якого входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голова Касаційного суду Ук­раїни та голова Апеляційного суду України.

Пленум Верховного Суду України обирає на посаду та звільняє з посади Голову Верховного Суду, а також здійс­нює призначення та звільнення суддів з інших адмініст­ративних посад у Верховному Суді; утворює судові палати Верховного Суду України, визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників; визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду України та обирає їх; призначає на посаду та звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду; заслуховує інфор­мації Голови Верховного Суду, голів судових палат Верхов­ного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та апеляційних судів щодо ор­ганізації роботи судових палат та діяльності відповідних судів; дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з пи­тань застосування законодавства; приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів; за­тверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України тощо.

Засідання Пленуму Верховного Суду України є пов­новажним за умови присутності на ньому не менш як двох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції Ук­раїни. Пленум Верховного Суду України складається за необхідністю, але не менш як один раз на три місяці. Постанови Пленуму підписуються головуючим на засідан­нях Пленуму та секретарем Пленуму і публікуються в офіційному друкованому органі Верховного Суду. У ньому вміщуються також матеріали судової практики Верховного Суду.

При Верховному Суді діє Науково-консультативна рада. Вона утворюється з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов Пленуму Верховного Суду щодо роз'яснення законодавства, надання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення.

Господарські суди. Спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції, які покликані розглядати спра­ви, що виникають з господарських правовідносин, прий­мати і переглядати рішення, є господарські суди.

Система господарських судів складається з місцевих господарських судів, які як правило, діють в кожній області, з апеляційних судів, які діють в м. Києві та в обласних центрах регіонів, що включають кілька областей, з Вищого господарського суду України.

Право звернутися з позовом до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а в окремих випадках, передбачених законодавчими акта­ми України, мають право звертатись також державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємниць­кої діяльності.

Переважна більшість справ, які розглядаються госпо­дарськими судами, — це справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Господарські суди розглядають також справи про банкрутство, вивчають та узагальнюють практику за­стосування законодавства; ведуть роботу, спрямовану на запобігання правопорушенням у сфері господарських від­носин та ін. У 2000 р. господарські суди розглянули понад 157 000 справ і їх кількість з кожним роком зростає.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інс­танції усі справи, підвідомчі господарським судам. Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одно­особово, але залежно від категорії і складності справи її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Рішення місцевого господарського суду може бути пере­глянуте в апеляційному порядку апеляційним господар­ським судом колегією суддів у складі трьох суддів, а також у касаційному порядку Вищим господарським судом колегією суддів у складі не менш трьох суддів.

Вищий господарський суд вивчає і узагальнює судову практику, надає методичну допомогу та рекомендаційні роз'яснення з питань застосування господарського законо­давства судам нижчого рівня. Вищий господарський суд знаходиться у м. Києві.

§ 85. Конституційний Суд України

Конституційний суд — особливий орган, єдиною або головною функцією якого є здійснення конституційного нагляду або конституційного контролю, тобто перевірка відповідності законів та інших нормативних актів конс­титуції країни.

Така перевірка може здійснюватися:

всіма судами загальної юрисдикції (США, Арген­тина, Данія, Мексика, Норвегія, Японія);

верховними судами країни (Індія, Канада, Ірлан­дія, Швейцарія);

спеціальними конституційними  судами  (Росія, Австрія, ФРН, Італія, Туреччина).

Вперше конституційний суд було запроваджено в Авст­рії у 1920 р.

Встановлення Конституцією України і Законом Ук­раїни "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. єдиного органу конституційної юрисдикції — Конс­титуційного Суду України має сприяти стабілізації і зміц­ненню конституційного ладу в Україні, утвердженню прин­ципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпеченню конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів, які призначаються у рівній кількості (по шість) Президен­том України, Верховною Радою та з'їздом суддів України строком на дев'ять років без права бути призначеними на повторний строк. Такий механізм призначення суддів Конс­титуційного Суду України має сприяти утвердженню їх незалежності від будь-якої гілки влади у вирішенні кон­кретних справ. Голова Конституційного Суду України оби­рається самими суддями Конституційного Суду України із свого складу шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк без права бути переобраним.

Широкі владні повноваження, якими наділений Конс­титуційний Суд України, зумовлюють досить високі вимо­ги до кандидатів на посади суддів Конституційного Суду України. Ними можуть бути лише громадяни України з великим життєвим досвідом, які на день призначення досягли 40-річного віку, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років. До того ж, ці особи мають проживати в Україні протягом останніх 20 років і володіти державною мовою (ст. 148 Конституції Ук­раїни).

Конституційний Суд України разом з іншими судами складає третю гілку влади, незалежну від двох інших — законодавчої і виконавчої — та їм непідзвітну.

Однак правовий статус Конституційного Суду України має низку істотних особливостей порівняно з іншими су­дами. Він не входить до системи судів так званої загальної юрисдикції, які розглядають цивільні, кримінальні та інші справи. Найвищим судовим органом судів загальної юрис­дикції є Верховний Суд України.

Конституційний суд — це окремий, незалежний від судів загальної юрисдикції, єдиний в Україні орган конс­титуційної юрисдикції. Він не може бути касаційною, апеляційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. Це означає, що до нього не можна звертатися зі скаргами на необґрунтованість рішень чи вироків, вине­сених судами. Функції Конституційного Суду України інші.

Процедура розгляду справ Конституційним Судом Ук­раїни суттєво різниться від процедури розгляду справ судами загальної юрисдикції. Конституційний суд розгля­дає справи не в порядку звичайної судової процедури, передбаченої процесуальними кодексами, а за правилами конституційного судочинства відповідно до Конституції Ук­раїни, Закону України "Про Конституційний Суд України" та регламенту, затвердженого самим Конституційним Су­дом України.

Основними принципами діяльності Конституційного Су­ду України є:

верховенство права;

незалежність діяльності;

колегіальність;

рівноправність суддів;

гласність;

повний і всебічний розгляд справ;

обґрунтованість прийнятих рішень.

Повноваження Конституційного Суду України можна поділити на чотири групи. Перша з них охоплює повнова­ження, пов'язані з вирішенням питання щодо відповід­ності (конституційності) Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Пре­зидента України (насамперед, указів і розпоряджень), актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Слід наголосити, що серед актів, які можуть розгля­датися Конституційним Судом України щодо їх консти­туційності, немає актів міністерств і державних комітетів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також рішень органів місцевого самоврядування. їх законність перевіряється відповідно до встановленого порядку не Конс­титуційним Судом України, а судами загальної юрисдик­ції.

Друга група повноважень Конституційного Суду стосу­ється офіційного тлумачення Конституції та законів Ук­раїни з точки зору їх відповідності Конституції.

Третя група повноважень пов'язана із розглядом Конс­титуційним Судом України справ щодо відповідності Конс­титуції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. Ідеться, зокрема, про підписані Україною міжнародні договори до їх ратифікації чи затвердження Верховною Радою України.

Нарешті, до четвертої групи повноважень Конституцій­ного Суду України належить надання висновку щодо до­держання конституційної процедури розслідування та роз­гляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту відповідно до ст. 111 Конституції Ук­раїни.

Справи, у яких відкрито провадження, Конституцій­ний Суд України розглядає по суті на своїх пленарних засіданнях. Для того, щоб пленарне засідання Консти­туційного Суду України було повноважним, у ньому по­винно взяти участь не менше 12 суддів Конституційного Суду України, а його рішення та висновки вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало не менше 10 суддів Конституційного Суду України, тобто більше поло­вини його конституційного складу.

Суб'єктами звернень до Конституційного Суду України з питань, пов'язаних із першою групою його повноважень, можуть бути Президент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноваже­ний Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Окремим громадянам право безпосереднього звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших пра­вових актів Конституцією України не надано. Проте це не означає, що громадяни взагалі позбавлені можливості по­рушувати зазначені питання перед Конституційним Судом України. Громадяни можуть робити це опосередковано — через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, головна функція якого полягає у здійсненні пар­ламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Коло суб'єктів звернень до Конституційного Суду Ук­раїни з питань, пов'язаних з другою групою його повнова-Конституцією України не визначається, з чого мож­на зробити висновок, що воно практично не є обмеженим. Інакше кажучи, за офіційним тлумаченням Конституції України та законів України до Конституційного Суду Ук­раїни можуть звертатися всі державні органи та органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, окремі громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Підставами для такого звернення можуть бути: неоднозначне сприйняття тих чи інших положень Конституції або законів органами законодавчої, виконавчої чи судової влади, що спричиняє істотні відмінності у практиці їх застосування; потреба в роз'ясненні окремих положень Конституції України щодо прав і свобод людини і громадянина у випадках, коли суб'єкт права на конс­титуційне звернення вважає, що ці положення тлума­чаться органами державної влади неправильно, внаслідок чого його права і свободи зазнають утиску.

Право звертатися до Конституційного Суду України з питань, пов'язаних із третьою групою його повноважень, мають Президент і Кабінет Міністрів України, а з питань, що стосуються четвертої групи цих повноважень, — Вер­ховна Рада України.

Обмеження кола суб'єктів звернень до Конституційного Суду України з питань, пов'язаних з третьою групою його повноважень, цілком виправдане. Адже міжнародні дого­вори укладаються, як правило, главою держави — Президентом України таорганами виконавчої влади, насамперед, Урядом. Ними ж вони і виконуються.

Обмеження кола суб'єктів звернень до Конституційного Суду України з питань, що стосуються четвертої групи його повноважень, Верховною Радою цілком зрозуміле. Процедуру імпічменту ініціює згідно зі ст. 111 Конституції Верховна Рада України. Вона ж проводить розслідування і розгляд справ щодо імпічменту. Тому логічно, що для прийняття об'єктивного рішення вона має одержати ви­сновок Конституційного Суду України про дотримання конституційної процедури імпічменту.

Провадження у зверненнях, які надійшли до Консти­туційного Суду України, здійснюється відповідно до Зако­ну України "Про Конституційний Суд України" та затвер­дженого ним регламенту.

За результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституційний Суд України приймає рішення, яким може визнати неконсти­туційним правовий акт у цілому або в окремій його частині. Підставою для визнання неконституційними пра­вових актів у цілому або їх окремих положень може бути невідповідність актів або їх частин Конституції України, порушення встановленої Конституцією процедури їх роз­гляду тощо.

Рішеннями Конституційного Суду України оформлю­ються також результати розгляду справ з питань офіцій­ного тлумачення Конституції та законів України.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язкови­ми до виконання на всій території України, вони є оста­точними і не можуть бути оскаржені до будь-якого іншого державного органу України та будь-яких міжнародних ін­ституцій.

У справах із питань про відповідність Конституції України чинних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також про додер­жання конституційної процедури розслідування і розгляду справ про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту Конституційний Суд України дає висновки.

Рішення і висновки Конституційного Суду України підлягають офіційному оприлюдненню негайно після їх підписання суддями Конституційного Суду України.  Вони мають бути опубліковані у друкованому органі Консти­туційного Суду України — "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях.

§ 86. Статус суддів України

Правовий статус суддів регулюється Конституцією Ук­раїни (розд. VIII), Законом України "Про статус суддів", іншими законами. Судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повнова­женнями здійснювати правосуддя і виконувати на профе­сійній основі в судах свої обов'язки. Як носії судової влади вони здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади.

Право на зайняття посади судді місцевого загального суду, а також місцевого господарського суду має гро­мадянин України, який не молодший 25 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше 10 років і володіє українською мовою. Право на зайняття посади судді апеляційного суду має громадянин України, який не молодший ЗО років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше п'яти років, в тому числі не менш як три роки на посаді судді, і володіє україн­ською мовою. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня вста­новлюються законом. Суддями спеціалізованих судів мо­жуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді здійснюють правосуддя лише у складі колегій судів. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання ква­ліфікаційного екзамену. Ця вимога не поширюється лише на осіб, які мають стаж роботи на посаді судді 11 років. Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Суддя не може бути народним депутатом, належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади або виконувати іншу оплачувану роботу, окрім викладацької, наукової та творчої діяльності.

Перше призначення на посаду професійного судді стро­ком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Судді є недоторканними і незалежними. Недоторкан­ність поширюється на службові та приватні приміщення суддів, їхнє листування, засоби зв'язку і документи. Суд­дів усіх рівнів не можна без згоди Верховної Ради України затримати чи заарештувати до винесення обвинувального вироку судом.

При здійсненні правосуддя судді зобов'язані дотри­муватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд справ з дотри­манням встановлених законом строків.

Виняткове призначення суду — органу, що має ствер­джувати справедливість у суспільстві, — може бути здійс­нене лише за умов високої моральності, чесності, безко­рисливості й професіоналізму суддів.

§ 87. Цивільно-процесуальне право

Цивільно-процесуальне право — це галузь права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ. У порядку цивільного судочинства розглядаються справи із спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справи, що виникають з адмі­ністративно-правових відносин, і справи окремого прова­дження.

До таких належать справи про порушення умов дого­вору між громадянами, про розподіл майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, справи про від­шкодування збитків, заподіяних шкодою, справи щодо захисту честі, гідності й ділової репутації, справи про розлучення, стягнення аліментів, справи про поновлення на роботі та ін.

Справи, що виникають з адміністративно-правових від­носин, можуть бути пов'язані зі скаргами на дії органів і посадових осіб у зв'язку із накладенням адміністративних стягнень, порушеннями у стягненні податків; на відмову в реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності; на від­мову в реєстрації громадських організацій і партій, на бездіяльність державного виконавця, на неправильності в списках виборців та ін.

Справи окремого провадження пов'язані із захистом інтересів  громадян,   що  охороняються   законом:   про  встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; про оскарження нотаріальних дій або відмову у вчиненні їх; про встановлення стажу роботи; про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, про усиновлення дітей та ін.

Цивільні справи в судах розглядаються, як правило, за заявою особи (позивача) шляхом подання до суду позовної заяви. Сторонами в цивільному процесі є позивач і від­повідач. Сторонами можуть виступати громадяни, підпри­ємства, організації.

Позовна заява повинна містити:

назву суду, до якого подається заява;

точну назву позивача і відповідача, їх місце про­живання або знаходження;

зміст позовних вимог;

виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

зазначення доказів, що стверджують позов;

зазначення ціни позову;

підпис позивача із зазначенням часу подання за­яви.

Позови, як правило, пред'являються в суд за місцем проживання відповідача. Позови про стягнення коштів на утримання (аліменти), про встановлення батьківства, про поновлення на роботі, позови, що випливають з автор­ського права, права на відкриття, винахід, позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, можуть по­даватися також за місцем проживання позивача. Позови про право на будівлю, про виключення майна з опису належить пред'являти за місцем знаходження цього майна.

Цивільна справа розглядається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому суд заслуховує пояснення сторін, по­кази свідків, висновки експертів, знайомиться з пись­мовими доказами, оглядає речові докази. У судовому засі­данні провадяться судові дебати, під час яких надається слово позивачеві та його представникові, а потім відпо­відачеві та його представникові. Після судових дебатів суд іде до нарадчої кімнати, де приймає рішення. Рішення повинно бути законним і обгрунтованим.

Рішення місцевого суду може бути оскаржене в апе­ляційному порядку протягом одного місяця після проголо­шення рішення. При розгляді справи в апеляційній інс­танції суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази тощо.

Суд в апеляційному провадженні, зокрема, має право:

постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги;

постановити ухвалу про скасування рішення су­ду першої інстанції і направити справу на новий розгляд;

змінити або ухвалити нове рішення.

Сторони мають право оскаржити також рішення апеля­ційної інстанції у зв'язку з порушенням матеріального чи процесуального права. Під час розгляду справи в касацій­ному порядку суд перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Разом з тим, суд касаційної інс­танції не вправі встановлювати нові факти, вирішувати питання про достовірність або недостовірність доказів.

Основним джерелом цивільно-процесуального права є Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий у 1963 р. У зв'язку з суспільно-політичними та економіч­ними змінами до цього Кодексу внесені численні зміни і доповнення.

У шести розділах Кодексу регламентуються процедури, пов'язані з наступним:

визначенням складу суду, підвідомчістю цивіль­них справ, письмовими та речовими доказами, показаннями свідків, призначенням експертизи, судовими витратами, процесуальними строками;

статусом осіб, які беруть участь у справі, їхніми правами і обов'язками;

порядком провадження справ у суді першої інс­танції (у місцевому суді);

процедурами перегляду судових рішень в апеля­ційній і касаційній інстанціях, переглядом рі­шень, що набрали законної сили у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

виконанням судових рішень.

§ 88. Кримінально-процесуальне право

Кримінально-процесуальне право — це галузь права, норми якої визначають порядок провадження у криміналь­них справах.

Ці норми встановлюються з метою забезпечення охо­рони прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, а також з метою швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнений до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Гуманістичні принципи кримінального процесу закріп­лені в Конституції України (ст. 29, 62, 63), проголошені в таких міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (1948 p.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 p.), Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1948 p.).

За Конституцією України, особа вважається невинува­тою у вчиненні злочину і не може бути піддана кри­мінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинуваль­ним вироком суду, який набув законної сили.

Закон забороняє домагання показань обвинуваченого та інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Суддя зобов'язаний до першого допиту обвинуваченого та підсудного роз'яс­нити їм право мати захисника. Обов'язкова участь захис­ника передбачена у справах щодо осіб у віці до 18 років, осіб з психічними чи фізичними вадами, у випадках, коли санкція статті, за якою звинувачується особа, передбачає довічне ув'язнення.

Стадіями кримінального судочинства є:

порушення кримінальної справи;

досудове розслідування кримінальної справи;

віддання обвинуваченого до суду;

судовий розгляд справи;

апеляційне провадження у справі;

касаційне провадження у справі;

виконання вироку;

перегляд судових рішень у порядку виключного провадження.

Порядок здійснення кримінального судочинства визна­чається Кримінально-процесуальним кодексом України, у якому в систематизованому вигляді викладено норми, що визначають порядок порушення кримінальної справи, про­ведення дізнання і попереднього слідства, розгляду справи у суді та виконання вироку.

Держава гарантує захист здоров'я, честі, гідності, жит­ла, майна державних виконавців і членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього обов'язків, тягнуть за собою встановлену законом відпо­відальність.

§ 89. Державна виконавча служба

Виконання рішень судів та інших державних органів згідно із Законом України "Про державну виконавчу служ­бу" від 24 березня 1998 р. покладається на державну виконавчу службу. Завданням державної виконавчої служ­би є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Органами державної вико­навчої служби є: Департамент державної виконавчої служ­би Міністерства юстиції України, відділ державної вико­навчої служби Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, відділи державної виконавчої служби обласних, районних і міських управлінь юстиції.

Управління юстиції контролюють діяльність відповід­них відділів державної виконавчої служби; організують професійну підготовку та атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохо­чують за успіхи у роботі й накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби.

Державними виконавцями є начальник, заступник на­чальника, старший державний виконавець районного, місь­кого (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Державні виконавці є дер­жавними службовцями, які здійснюють примусове вико­нання рішень у порядку, передбаченому законом. Дер­жавні виконавці зобов'язані сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушень прав громадян та юридичних осіб.