§ 69. Правовий статус і компетенція Верховної Ради України

Держава — це організація публічної влади, яка перед­бачає наявність системи органів державної влади. Органи державної влади різнорідні, тому що виконують різні функ­ції.

Державні органи — це самостійні структурні одиниці державного апарату, створені та наділені відповідними повноваженнями для реалізації функцій держави.

Основним принципом організації органів державної вла­ди в Україні є поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України). Всі три гілки влади є самостійними і незалежними, що досягається шляхом за­кріплення їх компетенції (повноважень) та встановлення обсягу їх прав і обов'язків.

Важливим принципом організації державної влади є так звана "система стримання і противаг", тобто система балансу гілок влади. Суть її полягає в тому, щоб усі три гілки влади були врівноважені взаємними повноважен­нями. Таким чином, жодна з гілок влади не може при­власнити всю державну владу.

Єдиними органом законодавчої влади в Україні є пар­ламент — Верховна Рада України (ст. 75 Конституції). Вплив Верховної Ради на діяльність інших державних органів та органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом прийняття відповідних законів, які є загальнообов'язкови­ми на території України.

Верховна Рада представляє увесь український народ і виступає від його імені.

Верховна Рада України, як і парламенти ряду інших країн (Білорусії, Болгарії, Словацької Республіки, Греції, Фінляндії, Данії, Швеції, Португалії та ін.), складається з однієї палати. У багатьох країнах існують двопалатні пар­ламенти. До таких держав належать як такі, що мають федеративний устрій, (Росія, Югославія, ФРН, Швейцарія, США,  Канада,  Індія  та ін.),  так  і унітарні країни  (Словенія, Румунія, Польща, Чехія, Хорватія, Велика Брита­нія, Франція, Італія, Японія та ін.).

Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів України, які обираються загальними, рівними і прямими виборами терміном на 4 роки і працюють у Верховній Раді України на постійній основі.

Строк повноважень парламентів в інших країнах є різним. У Швеції, наприклад, він становить три роки, у Болгарії — чотири, у Республіці Молдова — чотири, у Білорусії — п'ять років. У державах з двопалатними парламентами строки повноважень палат, як правило, не збігаються.

Верховна Рада працює посесійно. На пленарному за­сіданні для прийняття рішень, що мають законну силу, повинно бути зареєстровано не менше 300 депутатів. Пер­ше засідання відкриває найстаріший за віком депутат України, який веде і подальші засідання, поки Верховна Рада не обере свого Голову.

Усі свої рішення Верховна Рада може приймати лише на пленарних засіданнях (загальних зборах депутатів) шля­хом голосування, яке може бути таємним чи відкритим і здійснюватися підняттям рук, бюлетенями чи за допо­могою технічних засобів. Депутат повинен голосувати осо­бисто, він не може доручати голосувати від свого імені іншим депутатам.

Рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів народних депутатів). Лише з питань, пов'язаних із внесенням змін до Конс­титуції України та усуненням Президента України з поста в порядку імпічменту, рішення приймаються відповідно не менш як 2/3 та 3/4 від конституційного складу Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Це означає, що на них дозволяється присутність журналістів і запрошених осіб, а самі засідання можуть транслюватися по радіо, на телебаченні тощо. Однак у разі розгляду питань, пов'язаних з національною безпекою, чи таких, що стосуються деяких аспектів організації та діяльності Верховної Ради, можливе проведення закритих засідань. У роботі таких засідань беруть участь лише депутати та спеціально запрошені особи.

Конституція України закріплює широкі повноваження Верховної Ради. Найважливішими з них є:

внесення змін до Конституції України;

прийняття законів;

визначення засад внутрішньої та зовнішньої по­літики;

затвердження загальнодержавних програм еконо­мічного, науково-технічного, соціального, націо­нально-культурного розвитку, охорони довкілля;

призначення всеукраїнського референдуму,

усунення Президента в порядку імпічменту;

оголошення за поданням Президента стану війни і укладання миру;

участь у формуванні ряду державних органів (на­дання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра і Генерального прокурора України); при­значення на посаду і звільнення з посади Голови Національного банку (за поданням Президента), Голови та членів Рахункової палати, Уповнова­женого Верховної Ради з прав людини, половини складу Національного банку, половини складу Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, призначення третини складу Конституційного Суду, призначення членів Цент­ральної виборчої комісії (за поданням Прези­дента) та ін.;

організація адміністративно-територіального уст­рою країни;

бюджетні повноваження (затвердження бюджету та ухвалення рішень щодо звіту про його вико­нання);

здійснення контрольних функцій (контроль за виконанням бюджету, діяльністю Уряду, конт­роль за використанням іноземних позик, конт­роль за діяльністю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини).

Верховна Рада може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів, що спричиняє його відставку. Така резолюція вважається прийнятою, якщо за неї проголо­сували не менш як 226 народних депутатів.

Конституція України (ст. 92) визначає коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шля­хом прийняття законів. Це стосується:

прав і свобод людини і громадянина та їх га­рантій; громадянства, статусу іноземців та осіб без громадянства;

засад використання природних ресурсів і осво­єння космічного простору; зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і ді­яльності політичних партій, інших об'єднань гро­мадян; засобів масової інформації; місцевого са­моврядування;

територіального устрою України;

основ національної безпеки, організації Збройних сил України і забезпечення громадського по­рядку;

бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валюти на території України;

прав корінних народів і національних меншин та порядку застосування мов;

правового режиму власності, правових засад і га­рантій підприємництва;

засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисцип­лінарними  порушеннями  та  відповідальності  за них;

амністії та низки інших питань.

§ 70. Законодавчий процес

Законодавчим процесом вважається діяльність, спря­мована на створення нових законів або на зміну чи скасу­вання чинних. Конституція України (ст. 93) визначає коло суб'єктів, яким надається право законодавчої ініціативи, тобто право офіційно вносити пропозиції щодо прийняття, зміни або скасування законів, які Верховна Рада зобов'я­зана розглянути по суті.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді Ук­раїни   надано   Президенту,   народним   депутатам,   Кабінету Міністрів і Національному банку України. Інші організації також можуть звертатися до Верховної Ради з відпо­відними пропозиціями, однак ці звернення не обов'язкові для розгляду в парламенті.

У більшості країн право законодавчої ініціативи нале­жить парламентаріям і уряду. Однак таке право може надаватися також парламентським комітетам і комісіям, вищим судовим і прокурорським інстанціям, певній кіль­кості громадян, які мають право голосу, а у федеративних державах — законодавчим органам суб'єктів федерації.

Законодавчий процес в Україні проходить такі стадії:

внесення суб'єктом законодавчої ініціативи зако­нопроекту на розгляд Верховної Ради;

прийняття законопроекту до розгляду і обгово­рення його в комітетах Верховної Ради;

перше читання — обговорення та схвалення за­конопроекту в цілому;

друге читання — постатейний розгляд і схвален­ня законопроекту;

третє читання — ухвалення закону не менш як 226 народними депутатами;

підписання закону Головою Верховної Ради і не­відкладне його направлення на підпис Прези­денту України;

підписання та офіційне оприлюднення закону Пре­зидентом України протягом 15 днів після отри­мання ним закону.

Проте протягом 15 днів від дня отримання Президент може закон не підписати, а повернути його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Вер­ховної Ради для повторного розгляду (тобто накласти на закон вето).

Коли після відхилення закону Президентом України при повторному розгляді Верховною Радою цей закон під­тримає не менш як 2/3 від її конституційного складу (не менш як 300 народними депутатами), вето Президента вважається подоланим. У цьому разі незалежно від свого ставлення до закону Президент зобов'язаний його підпи­сати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. Офіцій­ним оприлюдненням закону вважається його опубліку­вання у Відомостях Верховної Ради України, "Офіційному віснику України" та газеті "Урядовий кур'єр". За загаль­ним правилом, закон набирає чинності через десять днів з дня його опублікування. Але якщо у самому законі вка­зані інші строки, то саме вони визначають дату.

§ 71. Структура, органи та апарат Верховної Ради України

Структура Верховної Ради України передбачає:

керівництво Верховною Радою (Голова Верховної Ради, його Перший заступник і заступник);

комітети;

тимчасові спеціальні та слідчі комісії;

депутатські фракції і групи.

Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та може відкликати їх.

Повноваження Голови Верховної Ради України зумов­лені забезпеченням її діяльності.

Голова Верховної Ради України:

веде засідання Верховної Ради;

організовує підготовку питань до розгляду на за­сіданнях Верховної Ради;

підписує акти, прийняті Верховною Радою;

представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

організовує роботу Верховної Ради.

З метою здійснення законопроектних робіт, поперед­нього обговорення кандидатур посадових осіб, які обира­ються або затверджуються Верховною Радою, попереднього розгляду і підготовки висновків і пропозицій щодо рати­фікації міжнародних договорів і підготовки та поперед­нього розгляду інших питань, віднесених до повноважень Верховної Ради, утворюються її комітети, що працюють постійно.

При формуванні комітетів враховуються бажання депу­татів,  їх  спеціальність  і  попередній  досвід  роботи.  Комітети можуть створюватися з питань правової політики і судово-правової реформи; державного будівництва і само­врядування; соціальної політики та праці; з питань науки і освіти; національної безпеки і оборони; свободи слова та інформації; охорони здоров'я, материнства й дитинства; молоді, спорту і туризму; економічної політики; паливно-енергетичного комплексу; фінансів і банківської діяль­ності; екології тощо.

Перший заступник, заступник Голови комітету та сек­ретар комітету не можуть бути членами однієї фракції (групи).

Для розгляду питань, що мають тимчасовий характер, Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні ко­місії. За необхідності проведення розслідувань, пов'язаних із питаннями, що зачіпають інтереси всього суспільства, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії. Такі комісії не входять до системи правосуддя, а тому їхні висновки і пропозиції не є вирішальними для слідства й суду. Можна говорити про те, що результати роботи тим­часових слідчих комісій мають насамперед політичне зна­чення.

Відповідно до Регламенту Верховної Ради народні депу­тати мають право об'єднуватись у депутатські групи (фрак­ції), які формуються на підставі партійної належності депутатів. До кожної фракції має входити не менше 14 де­путатів. Після виборів 2002 р. у складі Верховної Ради України створено 6 фракцій (Єдина Україна, Наша Україна, Ю.Тимошенко, Комуністичної партії, Соціалістичної партії, Соціал-демократичної партії (об'єднаної).

Верховною Радою створюються Рахункова палата Вер­ховної Ради України та інститут Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини. Зазначені органи підзвіт­ні та підконтрольні Верховній Раді та відповідальні перед нею.

Рахункова палата складається з Голови, першого за­ступника Голови, головних контролерів і секретаря. Голова та члени Рахункової палати призначаються Верховною Радою на 7 років. Основним завданням Рахункової палати є організація і здійснення контролю від імені Верховної Ради за використанням коштів Державного бюджету Ук­раїни, за їх обсягами та цільовим призначенням. Рахун­кова палата здійснює також контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначенням ефективності і доцільності видатків держав­них   коштів,   валютних   та   кредитно-фінансових   ресурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національ­но-культурного розвитку, охорони довкілля тощо.

Конституцією України (ст. 101) передбачено здійснення парламентського контролю в Україні за дотриманням кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина Уповно­важеним Верховної Ради України з прав людини. Голов­ною метою діяльності Уповноваженого з прав людини є забезпечення гарантій державного захисту прав і свобод людини, їх дотримання і поваги державними органами, організаціями місцевого самоврядування і посадовими осо­бами. Така посада існує і в інших країнах (в Іспанії, Росії, Швеції) і має різні назви: омбудсмен, народний захисник, посередник тощо.

Згідно із Законом України "Про Уповноваженого Вер­ховної Ради України з прав людини" Уповноваженим може бути громадянин України, який досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід пра-возахисної діяльності та протягом останніх 5 років мешкає в Україні. Посада Уповноваженого несумісна із заняттям іншими видами діяльності. Строк повноважень Уповно­важеного становить 5 років.

Рішення щодо дострокового звільнення Уповноваже­ного ухвалює лише Верховна Рада. Підставами для такого рішення є:

порушення присяги;

порушення вимог щодо несумісності з іншими видами діяльності;

припинення громадянства України;

неспроможність протягом більше чотирьох міся­ців поспіль виконувати обов'язки через незадо­вільний стан здоров'я чи втрату працездатності.

Уповноважений наділений правами: бути присутнім на засіданнях будь-якого колегіального органу, відвідувати будь-які підприємства, установи, організації, бути присут­нім на засіданні судів усіх інстанцій, відвідувати місця позбавлення волі, знайомитися з будь-якими документами, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина та брати участь у судовому процесі; перевіряти стан дотримання прав і свобод відповідними державними органами; у разі виявлення порушень прав і свобод   людини   і   громадянина   направляти   у   відповідні органи акти реагування Уповноваженого для вжиття цими органами заходів; звертатися до Конституційного Суду Ук­раїни з конституційними поданнями.

Безпосереднє обслуговування законодавчого процесу, йо­го науково-юридичне, інформаційне та організаційно-тех­нічне забезпечення здійснює апарат Верховної Ради Ук­раїни. Згідно з постановою Верховної Ради щодо структури апарату Верховної Ради України визначено таку будову апарату парламенту:

Секретаріат Верховної Ради (загальний секрета­ріат, секретаріат комітетів Верховної Ради, сек­ретаріат Голови Верховної Ради та його заступ­ників);

Управління справами Верховної Ради;

Інститут законодавства Верховної Ради;

видавництво Верховної Ради.

Газетою Верховної Ради України є "Голос України". Газета виходить з 1 січня 1991 р.

§ 72. Статус народного депутата України

Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів (конституційний склад), якими можуть бути лише громадяни України, що на день виборів досягали 21 року, мають право голосу і проживають в Україні протягом останніх п'яти років.

Вимога щодо проживання депутата протягом п'яти років на території нашої держави спрямована на забез­печення знання депутатами тих проблем, які постали пе­ред суспільством і державою.

Особи, обрані до парламенту, мають здійснювати депу­татські повноваження на постійній основі. Це означає, що вони повинні відмовитися від іншого представницького мандата і не можуть перебувати на державній службі.

Громадянин не може бути обраний до Верховної Ради, якщо він має непогашену і не зняту у встановленому законом порядку судимість за вчинення умисного злочину.

Повноваження народних депутатів починаються від мо­менту складання ними перед Верховною Радою присяги такого змісту:

"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх спів­вітчизників".

Текст присяги перед відкриттям першої сесії ново­обраної Верховної Ради зачитує найстаріший за віком народний депутат України. Потім депутати ставлять свої підписи під текстом присяги, що й означає її складення. Якщо депутат відмовляється скласти присягу, він втрачає депутатський мандат.

Конституція закріплює низку гарантій, покликаних забезпечити сприятливі умови для виконання депутатами своїх повноважень. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність. Народних депутатів не може бути при­тягнено до будь-якого виду юридичної відповідальності за діяльність, яку вони проводять у ході реалізації депу­татських повноважень. Однак з цього є виняток: депутати несуть юридичну відповідальність за образу чи наклеп. Це має запобігати зловживанню народними обранцями своїм статусом, дисциплінувати їх, зобов'язує керуватися не емо­ціями, а неспростовними, юридично значущими фактами.

Депутатська недоторканність означає й те, що народ­ного депутата України не можна притягнути до криміналь­ної відповідальності, затримати чи заарештувати, якщо на це немає згоди Верховної Ради. Така згода має бути висловлена у відповідній постанові, прийнятій на пленар­ному засіданні парламенту.

Депутатська недоторканність поширюється на членів практично всіх парламентів світу, але її зміст може від­різнятися від змісту недоторканності народних депутатів України. Так, у Росії та деяких інших країнах депутата можна затримати, заарештувати, обшукати, якщо він за­триманий на місці вчинення злочину, без звернення до парламенту за одержанням згоди на це.

Важливим елементом статусу народного депутата є так званий вільний депутатський мандат. Вільний депутат­ський мандат означає, що народний депутат є представ­ником усього населення України, а не лише своїх вибор­ців, і не може бути відкликаний своїми виборцями (з цієї підстави його повноваження не можуть бути достроково припинені). Проте це зовсім не означає, що парламентарій не має ніяких обов'язків перед своїми виборцями. Закон України "Про статус народного депутата України" першим серед обов'язків депутата називає його обов'язок підтри­мувати тісні зв'язки з виборцями, регулярно інформувати про свою роботу у Верховній Раді та її органах.

Встановлюються два випадки обов'язкового звітування парламентарія перед виборцями:

не рідше разу на рік перед виборцями округу;

на вимогу не менш як 200 виборців.

Народні депутати України наділені широкими повнова­женнями. Зокрема, їм надається право голосу у Верховній Раді; право обирати і бути обраними в органи Верховної Ради; право об'єднуватися в депутатські групи (фракції); право законодавчої ініціативи у Верховній Раді; право порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, які розташовані на території України і щодо яких є дані про порушення ними чинного зако­нодавства.

Однією з важливих форм депутатської діяльності є депутатський запит — звернення народного депутата до певного органу чи посадової особи щодо надання офіцій­ного пояснення з питань, які належать до їхньої компе­тенції. Відповідно до регламенту депутатський запит у письмовій формі вноситься Голові Верховної Ради, оголо­шується ним на засіданні та передається Секретаріату. Секретаріат зобов'язаний негайно надіслати текст запиту відповідному адресату. Офіційна письмова відповідь на запит повинна бути надіслана Голові Верховної Ради Ук­раїни та депутатові, який його вніс.

Народний депутат має право відвідувати будь-які дер­жавні органи, органи об'єднань громадян, підприємства, установи й організації з питань депутатської діяльності і одержувати від них повну і достовірну інформацію з цих питань. Народний депутат користується також правом не­відкладного прийому керівниками та посадовими особами державних органів і установ тощо. Постійну допомогу народним депутатам надають помічники-консультанти, яких він може мати у кількості до десяти осіб.