§ 56. Завдання реформування змісту освіти

Освіта і виховання є важливими чинниками станов­лення України як демократичної і правової держави. Пе­ребудову системи освіти в Україні розпочато за складних соціально-політичних та економічних умов. З метою ви­роблення нової освітньої політики у листопаді 1993 р. було прийнято Державну національну програму "Освіта (Украї­на XXI століття)".

Завданнями реформування змісту освіти в Україні ви­значалися:

вироблення державних стандартів формування системи та обсягу знань, умінь, навичок творчої діяльності, інших якостей особистості на різних освітніх рівнях;

забезпечення альтернативних можливостей для здобуття освіти відповідно до індивідуальних по­треб і здібностей;

органічне поєднання в змісті освіти загальноос­вітньої та фахової складових;

вивчення української мови в усіх навчально-ви­ховних закладах;

оптимальне поєднання гуманітарної і природни­чо-математичної складових освіти, теоретичних і практичних компонентів, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, зв'язок з національною історією, культурою, традиціями;

створення передумов для розвитку здібностей мо­лоді, формування готовності й здатності до само­освіти.

Серед перших кроків на шляху реформування освіти визначились:

загальна гуманізація навчальних програм;

надання більшої свободи педагогічній творчості;

урізноманітнення спектра навчальних закладів з метою урахування інтересів і нахилів підростаю­чого   покоління,   а  також   реальних   потреб   су­спільства. Освіта   —   це   основа   інтелектуального,   культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Мета освіти — всебічний розвиток людини як особистості  та найвищої цінності суспільства,  розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей та утвердження гуманізму,   взаємоповаги   між   націями   і   народами,   ви­ховання високих моральних якостей.

Розвиток у державі системи освіти є свідченням ду­ховного і соціального прогресу суспільства. Але для того, щоб цей процес був ефективним, необхідно, аби члени суспільства мали потребу і можливість здобути відповідну освіту.

Законодавство України про освіту базується, на Конс­титуції України, Законах України "Про освіту" від 4 черв­ня 1991 р. (у редакції від 23 березня 1996 p.), "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 p., "Про загальну середню освіту" від 13 травня 1999 p., "Про професійно-технічну освіту" від 10 лютого 1998 р. та на інших законодавчих актах.

§ 57. Конституційне закріплення права на освіту

Право на освіту є одним з основних соціально-куль­турних прав громадян, закріплених Конституцією України (ст. 53). Це право має кожен громадянин незалежно від соціального походження, національності, політичних, ре­лігійних та інших переконань, статі, майнового стану та інших ознак. У Конституції закріплюється, що повна за­гальна середня освіта є обов'язковою. Держава має забез­печувати доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Державною гарантією права громадян на освіту є той факт, що нині в Україні діє близько 22,5 тисяч державних шкіл і професійно-технічних училищ, понад 900 держав­них вищих закладів освіти, а також понад 150 вищих навчальних закладів, заснованих на недержавній формі власності.   У   державних   і   недержавних   загальноосвітніх закладах чимало класів, груп, а то й шкіл з поглибленим вивченням різних предметів (іноземної мови, математики, права та ін). Отже, створюються умови для вибору про­філю навчання. Держава надає низку пільг і переваг тим, хто навчається: учням, студентам, аспірантам.

Конституція України гарантує широкі можливості для здобуття освіти громадянам, які належать до національних меншин: право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закла­дах або через національні культурні товариства.

Обов'язковість повної загальної середньої освіти, за­кріплену в Конституції України, слід розуміти як обо­в'язок кожного громадянина України отримати загальну середню освіту.

§ 58. Закон України "Про освіту"

Основним нормативно-правовим актом у галузі освіти є Закон України "Про освіту" 1991 р.

Завданням законодавства України про освіту є регулю­вання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки гро­мадян України.

Основними принципами освіти в Україні є:

доступність для кожного громадянина України усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реаліза­ції її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм, пріоритетність загально­людських духовних цінностей;

органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

незалежність освіти від політичних партій, гро­мадських і релігійних організацій;

науковий, світський характер освіти;

інтеграція з наукою і виробництвом;

взаємозв'язок з освітою інших країн;

гнучкість і прогностичність системи освіти;

єдність і наступність системи освіти;

безперервність і різноманітність освіти;

поєднання державного управління і громадсько­го самоврядування в освіті.

Редакція Закону України "Про освіту" 1996 р. відно­вила обов'язковість повної середньої освіти, проголосила право на безоплатне навчання в усіх державних закладах.

Вузи недержавної форми власності створюються на основі Законів України "Про освіту", "Про вищу освіту", "Про власність", "Про підприємництво", "Про господарські товариства". Вже на початку 1996/97 навчального року Міносвіти України надало ліцензії на право освітянської діяльності 123 навчальним закладам І—III рівнів акре­дитації, серед яких 5 університетів, 7 академій, 77 інсти­тутів, 10 технікумів. У цих навчальних закладах навча­лося понад 70 тис. студентів.

Закон України "Про освіту" встановлює, що Україна визначає освіту пріоритетною сферою соціально-економіч­ного, духовного і культурного розвитку суспільства.

§ 59. Система та рівні освіти в Україні. Типи загальноосвітніх закладів відповідно до Закону "Про загальну середню освіту"

Система освіти складається із закладів освіти, науко­вих, науково-методичних установ, науково-виробничих під­приємств, державних і місцевих органів управління осві­тою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти має такий вигляд:

дошкільна освіта;

загальна середня освіта;

позашкільна освіта;

професійно-технічна освіта;

вища Освіта;

післядипломна освіта;

аспірантура;

докторантура;

самоосвіта.

Відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" встановлюються такі рівні навчальних закладів системи загальної середньої освіти:

I           ступінь — початкова школа з терміном навчання 4          роки;

II           ступінь —  основна школа з терміном навчання 5          років;

III          ступінь — старша школа, як правило, професійного спрямування з терміном навчання 3 роки.

Крім того, існують:

гімназії — загальноосвітні навчальні заклади II—III сту­пенів з поглибленим вивченням окремих предметів відпо­відно до професій;

ліцеї — загальноосвітні навчальні заклади III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

колегіуми — загальноосвітні навчальні заклади III сту­пеня з філологічно-філософським або культурно-естетич­ним профілями;

спеціалізовані школи — загальноосвітні навчальні за­клади І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів.

Загальноосвітні навчальні заклади є юридичними осо­бами. За своїми організаційно-правовими формами вони можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності. Загальноосвітній навчальний заклад на основі положення про загальноосвітній навчальний заклад роз­робляє свій статут, який затверджується власником (для державних та комунальних навчальних закладів — від­повідним органом управління освітою) та реєструється міс­цевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування.

Навчально-виховний процес у загальноосвітніх навчаль­них закладах здійснюється за груповою та індивідуальною формами навчання. Бажаючим надається право приско­реного закінчення школи, складання іспитів екстерном і створюються для цього умови. Навчання незалежно від форм власності навчальних закладів має відповідати ви­могам державного стандарту.

У загальноосвітніх навчальних закладах забороняється утворення і діяльність воєнізованих формувань, організа­ційних структур політичних партій, а також релігійних організацій.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16 грудня 1999 р. мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова. У державних і комунальних навчальних закладах поряд із державною, українською мовою відповідно до положень Конституції, зокрема ч. 5 ст. 53, та законів Ук­раїни в навчальному процесі можуть також застосову­ватися та вивчатися мови національних меншин.

§ 60. Закон України "Про вищу освіту". Освітні рівні вищої освіти

Закон України "Про вищу освіту" регулює суспільні відносини у галузі навчання, виховання, професійної під­готовки громадян України. Він встановлює правові, орга­нізаційні, фінансові та інші основи діяльності системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особис­тості, забезпечення потреб суспільства і держави у квалі­фікованих фахівцях.

Відповідно до форм власності, на яких засновуються вищі навчальні заклади, вони розподіляються наступним чином:

вищий навчальний заклад державної форми влас­ності — вищий навчальний заклад, що засно­ваний державою, фінансується з державного бюд­жету і підпорядковується відповідному централь­ному органу виконавчої влади;

вищий навчальний заклад, що перебуває у влас­ності Автономної Республіки Крим, — вищий навчальний заклад, що заснований органами вла­ди Автономної Республіки Крим, фінансується з бюджету Автономної Республіки Крим і підпоряд­кований органам влади Автономної Республіки Крим;

вищий навчальний заклад комунальної форми власності — вищий навчальний заклад, що за­снований місцевими органами влади, фінансу­ється з місцевого бюджету і підпорядкований місцевим органам влади;

вищий навчальний заклад приватної форми влас­ності — вищий навчальний заклад, заснований на приватній власності і підпорядкований влас­нику (власникам).

Держава здійснює ліцензування та акредитацію вищих навчальних закладів усіх форм власності.

Ліцензування — це процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освіт­ню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти.

Враховується також наявність матеріально-технічної бази (приміщень для занять, бібліотеки, комп'ютерних кабіне­тів) кваліфікованих педагогічних кадрів та ін.

Акредитація — процедура надання вищому навчаль­ному закладу певного типу права провадити освітню діяль­ність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Стандартами вищої освіти є сукупність норм, які ви­значають зміст вищої освіти, терміни навчання та засоби визначення якості вищої освіти. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підго­товки.

До структури вищої освіти входять освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) неповна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають роз­виток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфіка­ційним рівнем молодшого спеціаліста. Молодших спеціалістів готують вищі учбові заклади пер­шого рівня акредитації (технікум, училище);

2) базова вища освіта — освітній рівень вищої ос­віти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають роз­виток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфіка­ційним рівнем бакалавра. Бакалаврів готують переважно коледжі — учбові заклади другого рівня акредитації;

3) повна вища освіта — освітній рівень вищої осві­ти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають роз­виток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфіка­ційним рівнем спеціаліста або магістра. Магіст­рів і спеціалістів готують вищі учбові заклади третього і четвертого рівнів акредитації (акаде­мії, інститути, консерваторії). Державному вищо­му навчальному закладу четвертого рівня акреди­тації може бути надано статус національного; йому можуть бути надані повноваження укла­дати державні контракти на підготовку спеціа­лістів для потреб вищої освіти, встановлювати і присвоювати вчені звання доцента чи професора вищого навчального закладу, визначати та встанов­лювати власні форми морального і матеріального заохочення працівників та ін.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчаль­ні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчаль­них закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадяни здобувають вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, на­пряму підготовки і спеціальності.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти, крім права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено міжнародними дого­ворами.

§61. Учасники навчально-виховного процесу. Права та обов'язки учнів

Закон України "Про освіту" визначає, що учасниками навчально-виховного процесу є:

вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, ста­жисти, клінічні ординатори, аспіранти, докто­ранти;

керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти;

батьки або особи, які їх замінюють, батьки — ви­хователі дитячих будинків сімейного типу;

представники підприємств, установ, кооператив­них, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

Учням та іншим учасникам навчально-виховного про­цесу, що навчаються, гарантоване державою право:

навчання, вибору закладу освіти, форми навчан­ня тощо;

користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

доступу до інформації в усіх галузях знань;

участі у науково-дослідній та інших видах науко­вої діяльності, конференціях, олімпіадах, вистав­ках, конкурсах;

на безпечні й нешкідливі умови навчання та пра­ці, трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

участі у громадському самоврядуванні, в обгово­ренні, вирішенні питань удосконалення навчаль­но-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, по­буту тощо;

участі в об'єднаннях громадян.

Користуючись   зазначеними   вище   правами,   кожен   з учнів мусить пам'ятати і про свої обов'язки, а саме:

додержуватись законодавства, моральних, етич­них норм;

систематично й глибоко оволодівати знаннями, практичними навичками, професійною майстер­ністю, підвищувати загальний культурний рі­вень;

додержуватись статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти;

дбайливо ставитись до природи, тваринного і рос­линного світу.

Законодавство, положення, статути тощо можуть вста­новлювати й інші обов'язки осіб,  що навчаються.

Учні та інші особи, що навчаються, повинні пам'ятати вимоги ст. 68 Конституції України, де зазначено: "Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції Ук­раїни та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звіль­няє від юридичної відповідальності".

Слід наголосити, що основним правом і обов'язком учнів, а також інших осіб, що навчаються, є набування знань. Наш мудрий мислитель Григорій Сковорода за­повідав: "З усіх скарбів знання — найкращий. Його не можна ні вкрасти, ні загубити, ні знищити".

§ 62. Управління освітою

В Україні для управління освітою створена система державних органів управління і органів громадського само­врядування, які діють у межах повноважень, визначених законодавством.

До державних органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки України, міністерст­ва і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим; місцеві органи дер­жавної виконавчої влади та органи місцевого самовряду­вання і підпорядковані їм органи управління освітою.

Міністерство освіти і науки України є головним (про­відним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діль-ності та інтелектуальної власності.

Основними завданнями Міністерства освіти і науки України  є:

участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та ін­телектуальної власності;

створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

забезпечення розвитку освітнього, наукового та науково-технічного потенціалу України;

визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку освіти, наукової, науково-технічної, ін­новаційної діяльності та інтелектуальної влас­ності;

сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації;

забезпечення інтеграції вітчизняної освіти і на­уки у світову систему із збереженням і захистом національних інтересів.

§ 63. Правовий статус навчально-виховних закладів

Правовий статус (правове положення) навчально-вихов­ного закладу — це сукупність його прав і обов'язків. Відповідно до Законодавства України заклади освіти ство­рюються органами державної виконавчої влади та орга­нами місцевого самоврядування, підприємствами, устано­вами, організаціями, незалежно від форм власності, грома­дянами відповідно до соціально-економічних, національ­них, культурно-освітніх потреб за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази та педаго­гічних кадрів.

Робота навчального закладу розпочинається за наяв­ності ліцензії на здійснення освітньої діяльності, яка вида­ється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

Заклад освіти повинен мати власну назву. В ній обо­в'язково вказуються тип закладу (дитячий садок, школа, гімназія, ліцей, коледж, інститут, академія, університет тощо)  та  організаційно-правова  форма,   де  визначаються:

структура, організація навчального процесу, учасники нав­чально-виховного процесу, управління закладом освіти, май­но закладу освіти, фінансово-господарська діяльність, між­народні зв'язки, контроль за діяльністю закладу освіти тощо.

Правовий статус навчального закладу визначається За­коном України "Про освіту", Законом України "Про вищу освіту", Законом України "Про професійно-технічну осві­ту", Законом України "Про загальну середню освіту" і статутом закладу.