§ 50. Поняття політичних прав і свобод

Особливість політичних прав і свобод полягає, насам­перед, у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише грома­дяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Політичні права і свободи закріплені в Конс­титуції України та в різних міжнародних документах, починаючи з Міжнародного договору про громадянські та політичні права.

Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єд­нань, політичних партій, профспілкових організацій, дер­жавних структур.

До політичних прав і свобод належать:

свобода думки і слова;

свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій;

право на звернення до органів державної влади і місцевого самоврядування;

право на об'єднання;

право на участь в управлінні державними спра­вами;

виборчі права.

§ 51. Свобода думки і слова

Свободу думки і слова як одне з фундаментальних прав людини закріплено у багатьох міжнародних доку­ментах, зокрема у Загальній декларації прав людини, Міжнародному договорі про громадянські та політичні пра­ва, Європейській конвенції про захист прав і фундамен­тальних свобод людини. Слід зазначити, що свобода думки взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити мож­на лише висловлювання певних думок, їх оприлюднення, чого часто бояться антинародні режими, переслідуючи так званих інакомислячих.

Право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції) — це можливість вільного вираження особою своїх поглядів і переконань у будь-якій формі, можливість особи на влас­ний розсуд збирати, зберігати, використовувати та поши­рювати інформацію в усній, письмовій формі або в будь-який інший спосіб (винятки щодо реалізації цього права мають закріплюватися в законі); це — заборона цензури (ч. З ст. 15 Конституції). Реалізація даного права конкре­тизована в Законах України "Про інформацію" від 2 жовт­ня 1992 p., "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 p., "Про телеба­чення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 p., "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України" від 18 липня 1997 p., "Про рекламу" від 3 липня 1996 p., "Про Національний архівний фонд й архівні установи" від 24 грудня 1993 р. та в деяких інших нормативно-правових актах.

Право на свободу думки і слова тісно пов'язане з правом на інформацію та з гласністю. Інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, які відбуваються в суспільстві, державі та дов­кіллі. Право на інформацію — це можливість осіб і державних органів вільно отримувати, використовувати, поширювати і зберігати відомості, необхідні для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, для здійснення завдань і функцій. Результатом всебічної й повної реа­лізації права на інформацію є гласність. Гласність — це стан поінформованості суспільства та окремих громадян про явища, події, процеси, що відбуваються в суспільстві та державі. Він є невід'ємною ознакою існування в країні режиму демократії.

Визнаючи право на свободу думки і слова, демократич­ні держави, в тому числі й Україна, обмежують його забороною пропагувати погляди, що суперечать інтересам національної безпеки, розпалюють міжнаціональну, між­етнічну або міжконфесійну ворожнечу, пропагують жор­стокість і насильство, провокують заворушення чи злочини тощо.

Свобода слова і друку не допускає також розголошення комерційної таємниці, інтимних сторін сімейного життя тощо.

§ 52. Свобода зборів, мітингів походів і демонстрацій

Право на мирні збори та маніфестації (ст. 39 Конститу­ції) є важливим демократичним надбанням і дійовим захо­дом, завдяки якому громадяни можуть вільно обговорю­вати актуальні питання державного і суспільного роз­витку, протестувати проти будь-яких обмежень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їхніх прав тощо. Це право належить до сис­теми світових демократичних стандартів у царині прав громадянина. Конкретні заходи щодо його здійснення регу­люються національним законодавством, у тому числі й законодавством України. Основною особливістю цього пра­ва є встановлення порядку, за яким збори і маніфестації мають бути мирними, їх учасники не повинні мати зброї. Про здійснення цих акцій мають завчасно сповіщатися органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації даного права може бути встановлене лише судом з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, охорони національної безпеки і громадського порядку.

§ 53. Право на звернення до органів державної влади та самоврядування

Право на звернення (ст. 40) може здійснюватися у різ­них формах, в індивідуальному чи колективному порядку. Адресатами звернень є державні органи різного рівня, органи місцевого самоврядування, посадові та службові особи цих органів. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Переслідування громадян і членів їхніх сімей за подання і звернення забороняється.

Дуже важливо, щоб звернення громадян розглядалися по суті справи, у строки, встановлені чинним законо­давством, а відповіді були обґрунтованими. Недодержання посадовими особами вимог закону дає громадянинові право звертатися до суду за захистом.

Здійснення права громадян на звернення регулюється Законом України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р. Цим Законом встановлено, що звернення розгля­даються й вирішуються протягом одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового ви­вчення, — невідкладно, але не пізніше як за 15 днів від дня їх отримання. Загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

§ 54. Право громадян об'єднуватися у політичні партії, професійні спілки та інші громадські організації

Право на об'єднання у політичні партії та громадські організації дає змогу громадянинові брати активну участь у громадському і політичному житті суспільства. Грома­дяни набувають можливості впливати на прийняття тих чи інших економічних рішень, на визначення політичного курсу країни. Ті чи інші питання люди можуть вирішу­вати більш ефективно, об'єднавшись у партії, профспілки, громадські організації, інші об'єднання.

Об'єднання громадян — це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів і спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Політична партія — це об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів державної влади і місцевого самоврядування та представництво в їх складі.

Громадська організація — це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, еко­номічних, творчих, вікових, національно-культурних, спор­тивних та інших спільних інтересів. Організаційна струк­тура, мета та цілі громадських організацій визначаються в їх статутах. Міжнародні громадські організації можуть мати свої керівні органи за кордоном. Членами громад­ських організацій можуть бути і іноземці. На початок 2001 р. в Україні зареєстровано 1376 всеукраїнських і міжнародних та понад 12,7 тис. місцевих громадських організацій.

Професійні спілки — це громадські організації, що об'єднують громадян, зв'язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності.  Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх тру­дових і соціально-економічних прав та інтересів. Профе­сійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

Згідно з Конституцією (ст. 36, 37) та Законом України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. гро­мадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і ви­раженню політичної волі громадян, беруть активну участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України, які досягли 18-річного віку. Політичні партії в Україні утворюються і діють тільки із всеукраїн­ським статусом. Вони реєструються в Міністерстві юстиції, мають свої статут і програму, можуть мати власну симво­ліку. Створення регіональних партій заборонено. У поряд­ку, передбаченому законодавством, політичні партії мають право: участі у виробленні державної політики; участі у формуванні органів державної влади, представництва в їх складі; доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації.

Політичні партії мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітацій­но-пропагандистських матеріалів, виробів з власною симво­лікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, ін­ших політичних заходів.

Політичним партіям забороняється прямо чи опосе­редковано одержувати кошти та майно від іноземних дер­жав та організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян або анонімних пожертвувачів. Політичні партії є неприбутковими організаціями.

На початок 2002 р. в Україні зареєстровано понад 120 політичних партій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи нена-лежність до політичних партій або громадських організа­цій.

Утворення і діяльність політичних партій та громад­ських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституцій­ного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігій­ної ворожнечі, зазіхання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих фор­мувань. Не допускаються створення і діяльність організа­ційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих структурах, органах міс­цевого самоврядування, у військових формуваннях, а та­кож на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Порядок організації і діяльності політичних партій регламентується Законом України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 року.

§ 55. Соціальні, економічні та культурні права

Конституція України закріплює систему економічних, соціальних і культурних прав. Немає потреби наголо­шувати значення цих прав, їх практичної реалізації. Адже саме вони покликані гарантувати економічну свободу лю­дини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життє­вих потребах особистості. У свою чергу, саме ці якості суспільного життя характеризують державу як соціальну, тобто таку, що забезпечує високий рівень життя своїх громадян. Оскільки справжня демократія повинна мати достатню матеріальну базу, яка є соціально-економічною гарантією її існування та розвитку, маємо всі підстави стверджувати, що здійснення в державі економічних, соці­альних і культурних прав і свобод є одним із важливих чинників для визнання такої держави дійсно демокра­тичною.

Система економічних, соціальних і культурних прав згідно з Конституцією України охоплює право кожного володіти,  користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42), на працю (ст. 43), на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44), на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст.46), на житло (ст. 47), на достатній життєвий рівень (ст. 48), на охорону здоров'я (ст. 49), на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім'ї (ст. 51, 52), право на освіту (ст. 53), на свободу творчої діяльності (ст. 54).

Ці права розглянуто в розд. III даного посібника "Окре­мі галузі законодавства України".