§ 9. Поняття права та його ознаки

Кожне суспільство є саморегулюючою системою. Це означає, що суспільство само забезпечує певний порядок, використовує для впливу на поведінку людей різні засоби регулювання (впорядкування) суспільних відносин.

До виникнення держави такими регуляторами були правила поведінки (норми) первісного, докласового, су­спільства, які мали форму родових і племінних звичаїв. Ці норми складалися в процесі життя суспільства, були обо­в'язковими лише для членів роду, племені, виражали спільні інтереси і тому виконувалися добровільно. У разі їх невиконання до порушників уживали заходів громад­ського впливу, аж до вигнання з роду (племені).

З виникненням держави і розшаруванням суспільства родові звичаї вже не могли підтримувати порядок у су­спільстві, оскільки були неспроможні узгоджувати інте­реси різних груп населення.

За таких умов виникла об'єктивна суспільна потреба у новому типі регуляторів поведінки людей — в юридичних (правових) правилах, або нормах права. їх основна від­мінність від норм (правил) первісного суспільства — тіс­ний зв'язок з державою. Отже, право зароджувалося і розвивалося разом із державою як основний регулятор суспільних відносин у ній, спосіб надання державній волі, яка виражається у законах та інших нормативних актах, обов'язкового характеру.

Держава і право відіграють важливу роль у підтри­манні й зміцненні цілісності суспільства та у його розвит­ку. Право належить до суспільних норм, тобто таких, які регулюють відносини між людьми.

Право — це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил поведінки (норм), які охороняються силою державного примусу і забезпе­чують юридичну регламентацію суспільних відносин у масш­табах усієї країни.

Право, як і держава, відображає певний тип вироб­ничих відносин, умови життя суспільства, його соціальну, класову структуру та співвідношення класових сил, тра­диції народу, його культуру. На державу і право впли­вають демографічні процеси в суспільстві, географічне се­редовище, а також зовнішні умови життя країни. Норма права є складовою права в цілому, а тому на неї поширю­ються загальні ознаки і властивості права.

Характерні ознаки правових норм:

норми права виникають разом із державою і офіційно встановлюються чи санкціонуються дер­жавою. Право — це правила поведінки, які походять уже не від суспільства в цілому, а лише від держави, виступаючи втіленням її волі, тобто державної волі політичних сил, які пере­бувають у влади;

норми права, у випадках невиконання їх добро­вільно, забезпечуються державною владою; дер­жава охороняє їх від порушень шляхом держав­ного примусу;

норми права регулюють і охороняють найбільш важливі, з позицій інтересів суспільства, Дер­жави та особи, суспільні відносини і соціальні цінності;

норми права — це правила поведінки загального характеру. Правила поведінки, відображені в пра­вовій нормі, адресовані не конкретному суб'єк­тові, а поширюються на всіх, хто стає учасником відносин, які регулюються даною нормою права;

норми права встановлюють юридичні права та обов'язки учасників суспільних відносин, або офі­ційно-правовий статус суб'єктів відносин;

норми права виражаються тільки в певних офі­ційних формально визначених формах (законах, постановах, указах, декретах) і мають свою чин­ність у часі й просторі;

правові норми тісно пов'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, пра­вові галузі та інші частини системи права.

Право як сукупність усіх правових норм, встановлених державою і чинних у цій державі, називають об'єктивним або позитивним, правом.

Суб'єктивним правом називають закріплені нормами права певні юридичні можливості людей, міру свободи, що належить суб'єктові, який сам, у міру своїх можливостей і бажання, вирішує, користуватися ними чи ні.

Об'єктивне та суб'єктивне право перебувають у тісному взаємозв'язку.

Функції права — це основні напрямки впливу права на суспільні відносини. Виділяють регулятивну й охоронну функції права.

Регулятивна функція використовується для запрова­дження позитивних правил поведінки шляхом закріплення наявних порядків (наприклад, закріплення повноважень власника щодо володіння, користування та розпорядження майном) або для забезпечення активної поведінки тих чи інших суб'єктів (наприклад, покладання обов'язку спла­чувати податки).

Охоронна функція призначена для вжиття заходів юри­дичного захисту і юридичної відповідальності і характе­ризується особливими засобами впливу на поведінку людей (наприклад, заборона розповсюдження наркотичних засо­бів, кримінальна відповідальність за крадіжку).

За характером приписів правові норми поділяються на такі види:

зобов'язуючі (закріплюють обов'язки певних учас­ників);

забороняючі (запроваджують заборони щодо здійс­нення тих чи інших діянь);

уповноважуючі (закріплюють за учасниками пев­ні права, надають право вибору поведінки).

Роль права в реалізації класових і загальносуспільних інтересів залежить від типу держави, класів і суспільних груп, які перебувають при владі, їх світогляду та рівня загальної культури, співвідношення класових сил, впливу релігії на суспільство та від низки інших чинників.

За ознакою класових і загальносуспільних інтересів усі правові норми можна поділити на три групи.

До першої групи належать правові норми, які вира­жають лише інтереси економічно і політично пануючих у суспільстві груп населення.

Друга група об'єднує правові норми, які виражають інтереси абсолютної більшості населення країни (виклю­чення становлять лише представники криміналітету, мафіозні угруповання та корумповані клани). Правові норми цієї групи спрямовані на запобігання епідеміям, стихійним лихам, міжетнічним конфліктам, на ліквідацію хвороб, злочинності, на сприяння розвиткові різних галузей гос­подарства, освіти і науки, забезпечення зайнятості насе­лення, на організацію оборони країни від нападу ззовні.

Правові норми третьої групи спрямовані на захист соціально незахищених верств населення (на допомогу інва­лідам, сиротам, справедливе пенсійне забезпечення, орга­нізацію пансіонатів для одиноких літніх осіб, безкоштовну медичну допомогу, безкоштовну освіту, врегулювання цін на товари першої необхідності тощо).

Гуманісти (мислителі, філософи, літератори, юристи) всіх часів і народів мріяли про державу, в якій діятимуть лише правові норми другої і третьої груп, тобто про державу соціальної справедливості, де правові норми є втіленням гуманізму, справедливості й милосердя. Проте одні з них убачали таку державу теологічною (заснованою на принципах і цінностях релігії), а інші — світською.

Очевидним є те, що побудова соціально справедливої держави не може здійснюватися жорстокими методами, масовим застосуванням примусу, обмеженням елементар­них природних прав людини; вона має ґрунтуватися на релігійних цінностях та кращих народних традиціях.

§ 10. Право — особливий вид соціальних норм.

Єдність та відмінність права і моралі

(спільні та відмінні ознаки права і моралі)

Право належить до соціальних норм, тобто до норм, що регулюють відносини між людьми та їх організаціями (громадськими утвореннями й об'єднаннями). Усі соціальні норми залежно від їх ролі й місця в системі соціального регулювання поділяються на правові (або юридичні), мо­ральні, релігійні, корпоративні, політичні норми, есте­тичні, звичаї та традиції.

Моральні норми вказують на принципи поведінки, мають ідейне обґрунтування в ідеалах справедливості та несправедливості, добра і зла, честі, совісті, обов'язку і забезпечуються певним духовним впливом, громадською оцінкою у формі схвалення або осуду. Головне в моралі це уявлення про добро і зло. Моральним є те, що приносить добро людям, і навпаки — дії, які тягнуть за собою зло, аморальні.

Релігійні норми — це такі норми, які регулюють від­правлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу. Вони викладені в Біблії, Корані, Талмуді, у рішеннях зборів духовенства (Постанови собо­рів), творах авторитетних релігійних теологів і пропо­відників, в яких поряд із релігійними канонами знайшли вираз загальнолюдські норми, правила людського спів­життя. Так, у біблійних заповідях встановлюються зобо­в'язання працювати протягом шести днів, а відпочивати на день сьомий, вимога поваги дітей до своїх батьків, забо­рона вбивства, злодійства, лихосвідчення, засуджується заздрість тощо.

Корпоративні норми — це правила поведінки, що встановлюються та забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями, іншими об'єднаннями людей. Корпоративними нормами є, наприклад, статути профспі­лок, статути партій, молодіжних, ветеранських, національ­них, культурних та інших громадських організацій.

Політичні норми — це норми, що регулюють політичні відносини між різними суб'єктами політичної діяльності.

Звичаї — це правила поведінки, які склалися вна­слідок історично тривалого повторення людьми певних дій, що закріпилися як стійкі звички (вітання при зустрічі, весілля, звичай "толоки" в селах тощо). Різновидом зви­чаїв є традиції, що вказують на епізодичне правило, стиль поведінки (поздоровлення із святами, відзначення "Дня матері", "Дня вчителя", "Дня медика" тощо).

Естетичні норми відображають ставлення людей до по­рядку оформлення й оцінки предметів духовної чи мате­ріальної культури з позицій краси, гармонії, якості тощо. Тут важливу роль відіграють усталені погляди людей на красиве й потворне тощо.

У регулюванні суспільних відносин, поведінки людей право взаємодіє із мораллю. Мораль як форма суспільної свідомості зародилася раніше за правову форму свідомості. Норми моралі— це продукт історичного розвитку людства, вони формувалися в боротьбі зі злом, за ствердження добра, людяності, щастя людей. Загальнолюдське у змісті моралі знайшло вираз у мудрому й найсправедливішому правилі: "Стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе".

Моральні критерії застосовуються до оцінки правових норм.

Високу моральну цінність являють основні права лю­дини: юридичне вираження свободи і гідності. Честь і гідність особи охороняються законом. Міцний правопо­рядок може існувати лише там, де у свідомості людей уявлення про справедливість і законність зливаються воє­дино. Право і мораль доповнюють одне одного, вони мають як спільні риси, так і відмінні.

Спільні риси права і моралі:

право і мораль є частиною надбудови над еко­номічним базисом;

мають нормативний зміст (виражені через пра­вила поведінки) і є регулятором суспільних від­носин;

мають спільні економічну, соціальну, політичну та ідеологічну бази;

входять у зміст культури суспільства і є цінніс­ними формами свідомості.

Відмінні риси права і моралі:

мораль виникає раніше за право;

у нормах права закріплено волю держави, в мо­ралі воля виступає як форма суспільної думки;

норми моралі регулюють значно більше коло су­спільних відносин, ніж право;

норми права характеризуються конкретністю, нор­ми моралі дають значно більший простір для їх тлумачення;

норми моралі утворюються й зберігаються в су­спільній думці, норми права закріплюються в офіційних актах;

внутрішнім гарантом виконання норм моралі є совість людини, зовнішнім — сила суспільної думки, а норми права забезпечуються приму­совою силою держави;

моральні норми не регламентують конкретні міри покарання за той чи інший вчинок, а правові норми можуть передбачати вид і міру покарання.

Право має впливати на укріплення суспільної моралі, моральне становлення особистості.

Слід підкреслити значення моральних норм у профе­сійній діяльності юриста. Покликання професійного юрис­та — діяти в інтересам суспільства, відновлювати спра­ведливість, захищати скривджених, виховувати в людині повагу до інших людей, перевиховувати громадян, які порушили закон. Чесність, непідкупність і справедливість мають бути його невід'ємними якостями.

Шляхами посилення моральної обумовленості правових норм мають бути прийняття державою таких правових норм, які відповідають високим принципам моралі, та скасування тих правових норм, які суперечать цим прин­ципам, встановлюють нерівність у правах, порушують соці­альну справедливість. Право має бути втіленням соціальної справедливості — надавати кожному те, на що він дійсно заслуговує; справедливість має бути присутньою в кожній правовій нормі.

Мораль і право пов'язані також із політичною і пра­вовою культурою.

Політична культура — це сукупність політичних по­глядів, переконань, цінностей, норм, традицій, які нахо­дять прояв в участі громадян у суспільно-політичному житті, в діяльності державних органів, політичних, дер­жавних діячів, політичних партій, рухів, об'єднань гро­мадян.

Правова культура є системою правових цінностей, част­кою духовної культури, яка відображає якісний рівень розвитку й досконалість правових відносин, дотримання законності. Правові цінності відображають рівність, спра­ведливість, стан свободи особистості, повагу до права у суспільстві. Прояви правого нігілізму є виявами низької правової культури, вони послаблюють вплив права на суспільство, перешкоджають зміцненню законності.

Правове виховання, предметом якого є право і мораль, — один з найважливіших засобів впливу на поведінку людей, формування правової культури і зміцнення законності.

Правове виховання передбачає:

юридичну освіту;

правову пропаганду та агітацію;

правове самовиховання.

Основними завданнями правового виховання є роз'яс­нення громадянам змісту правових норм, переконання їх у доцільності і справедливості цих норм, навчання методів і засобів їх застосування, формування навичок правової по­ведінки, привернення особи до цінностей правової куль­тури. Результати правового виховання виявляються у то­му, що людина починає вимогливо ставитися до себе та до інших, дає вчинкам правову оцінку.

§ 11. Джерела (форми) права

Термін "джерела права" тлумачиться неоднозначно. Його розуміють і як матеріальне джерело права (суспільно-економічні відносини, правові концепції, характер та особ­ливості ведення господарства та ін.), і як історичну па­м'ятку права, з якої ми одержуємо знання про існуюче в давні часи право (Кодекс Юстиніана, "Руська правда", "Права, за якими судиться малоросійський народ" та ін.), і як формальне джерело права — спосіб вияву змісту і закріплення правил поведінки, що встановлюється дер­жавою,  — "джерело (форма) права".

Основні джерела права такі.

Правовий звичай — звичаєве правило поведінки, яке санкціонується та забезпечується державою. Значна роль належала правовим звичаям у рабовласницькому суспіль­стві, в умовах феодалізму. Так, "Закони XII таблиць", "Салічна правда", "Руська правда" є переважно збірками звичаєвого права. Правовий звичай був дуже поширений в Україні і діяв у сільських місцевостях до XX ст.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент — рішення компетентного органу держави, якому надалі на­дається формально обов'язковість при розв'язанні в май­бутньому всіх аналогічних судових чи адміністративних справ. Ця форма права поширена в СІЛА, Великобританії та інших країнах, де є система загального права.

Нормативний договір — письмовий документ, в якому правила поведінки у відносинах між собою встановлюють кілька суб'єктів (учасників договору). Наприклад, колек­тивний договір у трудових правовідносинах, договір про утворення федерації у державно-правових відносинах. Це продукт узгодження, компромісу сторін, який містить пра­вила, обов'язкові для його учасників.

Міжнародно-правові акти — норми міжнародного спів­товариства, які за згодою держави поширюються на її територію.

Нормативно-правовий акт — письмовий документ дер­жавного органу, прийнятий в межах компетенції цього органу. Це найпоширеніше джерело права, основа, а іноді майже єдина форма права в багатьох державах, у тому числі в Україні. Правові акти поділяються на закони і підзаконні акти (укази, постанови), які складають систему писаного права.

В арабських і деяких інших країнах джерелом права залишаються мусульманські релігійні погляди. Саме вони визначають, у що мусульманин повинен вірити, що він повинен і що не повинен робити. Шаріат є основою того, що називають мусульманським правом.

§ 12. Поняття і структура правовідносин. Правосвідомість

Правовідносини — це суспільні відносини, врегульо­вані нормами права. Це саме життя норми права. Пра­вовідносини — явище складне для реального сприймання, їх не можна побачити чи сприйняти органами чуттів. Реально можна лише спостерігати конкретну поведінку людей, наприклад продавця і покупця, які реалізують свої суб'єктивні права, передбачені цивільним законодавством. Через правовідносини особи можуть реалізовувати свої пра­ва та обов'язки, задовольняти свої інтереси. Правовід­носини виникають в конкретній поведінці суб'єктів пра­вовідносин (громадян, організацій, підприємств та ін.).

Основні ознаки правовідносин:

є видом суспільних відносин фізичних.чи юри­дичних осіб, організацій і спільнот;

виникають на основі норм права;

характеризуються наявністю сторін, які мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки;

здійснення суб'єктивних прав чи додержання юри­дичних обов'язків у правовідносинах що контро­люється і забезпечується державою.

Правовідносини мають складну будову і включають такі елементи:

суб'єкти;

об'єкти;

зміст;

юридичні факти.

Суб'єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями взаємних суб'єктивних прав та юридичних обо­в'язків.

Розрізняють такі суб'єкти правовідносин:

фізичні та юридичні особи;

державні та громадські організації (органи дер­жави, профспілки, партії, фонди, земляцтва, ве­теранські, молодіжні організації тощо);

різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо).

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єкт-ністю — правоздатністю, дієздатністю й деліктоздатністю.

Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки.

Деліктоздатність — це обумовлена нормами права здатність суб'єктів нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення.

Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи при­пиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. їх поділяють на матеріальні й духовні блага, дії суб'єктів, правовідносини, результати їх діяльності, в тому числі й духовні.

Зміст правовідносин складають права та обов'язки його учасників (суб'єктів) та рівень їх здійснення на практиці.

Зміст суб'єктивного права (можливість певної поведін­ки) включає можливості:

1) діяти відповідно до свого бажання та користу­ватися соціальним благом, на оволодіння яким спрямоване суб'єктивне право;

вимагати певних дій від зобов'язаної сторони;

звертатися до суду, державного органу чи поса­дової особи щодо захисту свого права.

Змістом   юридичних   обов'язків   (належної   необхідної поведінки) є необхідність:

здійснення або нездійснення певних дій на ви­могу уповноваженої сторони;

юридичної відповідальності за невиконання чи не­належне виконання передбачених нормою права дій.

Залежно від тих чи інших ознак можна виділити такі види правовідносин:

1)         за галузями права:

а)         конституційно-правові;

б)         кримінально-правові;

в)         цивільно-правові;

г)          трудові;

д)         сімейно-правові;

є) фінансово-правові тощо;

2)         за кількістю суб'єктів (учасників):

а)         прості (між двома суб'єктами);

б)         складні (між трьома суб'єктами і більше);

3)         за розподілом прав та обов'язків суб'єктів:

а)         односторонні (кожен суб'єкт має або лише право,

або лише обов'язки, наприклад договір займу);

б)         двосторонні (кожен суб'єкт має і права, і обо­

в'язки, наприклад договір купівлі-продажу);

4)         за характером дій зобов'язаного суб'єкта:

а)         активні (суб'єкт повинен вчинити певні дії);

б)         пасивні (суб'єкт повинен утримуватися від вчи­

нення певних дій);

5)         за методом правового регулювання:

а)         договірні (виникають за волевиявленням сторін);

б)         управлінські (виникають на основі односторон­нього волевиявлення уповноваженої сторони);

6)         за дією у часі:

а)         довготривалі;

б)         короткотривалі;

7)         за функціональною спрямованістю відповідних норм права:

а)         регулятивні;

б)         охоронні.

Юридичними фактами є конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичні факти поділяються на окремі групи за та­кими показниками:

юридичними наслідками — утворюючі, право-змінні, правоприпиняючі;

складом — прості (складаються з однієї обста­вини, якої досить для настання юридичних на­слідків), складні (сукупність окремих обставин);

тривалістю у часі — одноактні (складаються з одноразового акту їх виявлення), тривкі, або сталі акти (тривають у часі);

наявністю волі суб'єктів (щодо волі учасників) — події, дії. Події — обставини, що не залежать від волі людини (стихійне лихо, досягнення певно­го віку, народження, смерть людини тощо). Дії — обставини, що залежать від волі людини. Дії бувають правомірні (відповідають вимогам право­вих норм) і неправомірні (протиправні — зло­чини, проступки).

Право тісно пов'язане зі свідомістю людей. Правосвідомість є формою суспільної свідомості, сукуп­ністю світоглядів, ідей, що виражають ставлення людей, соціальних груп, класів до права, його мети, до закон­ності, правосуддя, їх уявлення про те, що є правомірним і що є неправомірним.

Правосвідомість містить у своїй структурі:

1) правову ідеологію — систему пануючих у су­спільстві правових поглядів, які грунтуються на  певних соціальних, моральних, релігійних і нау­кових (теоретичних) позиціях;

2) правову психологію — звички, почуття, емоції конкретних людей щодо правових явищ, буденне ставлення членів суспільства до права.

Правосвідомість — це не тільки знання чинних прав, їх основних принципів і вимог, а й свідоме ставлення до права, орієнтація людей на поведінку, що відповідає вимо­гам права. Розрізняють правосвідомість людини, певної соціальної групи, суспільства загалом.

Правосвідомість пов'язана із правовою системою, яку слід відрізняти від системи права (сукупності чинних пра­вових норм і поділу їх на галузі та інститути). Під поняттям правової системи розуміють сукупність усіх вза­ємозв'язаних правових явищ у суспільстві: створення, реа­лізація, і охорона права, забезпеченість виконання право­вих норм, вплив права на суспільство, ставлення членів суспільства до чинного законодавства тощо.