Розділ ХІІ Злочини проти безпеки виробництва

§ 1. Поняття та види злочинів проти безпеки виробництва

У сучасних умовах важливе значення має охорона безпеки виробництва^[1]. Відхилення від нормативних приписів та встановлених вимог безпеки, що є на підприємствах, шахтах, будовах, у сільському госпо­дарстві, можуть спричинити або спричиняють серйозну шкоду життю і здоров’ю працівників виробництва, сторонніх осіб, власності, до­вкіллю.

Родовим об ’єктом злочинів, що розглядаються, є суспільні від­носини, які забезпечують безпеку виробництва. Під виробництвом слід розуміти не тільки діяльність, пов’язану безпосередньо зі створенням продукції, а й будь-яку діяльність підприємства, установи, організації чи громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на одержання суспільно-корисного результату.

У ході виробничої діяльності або використанні її результатів лю­дина зазнає або може бути піддана небезпечним чи шкідливим впливам виробничих факторів найрізноманітнішого характеру і ступеня — ме­ханічним, хімічним, тепловим, електричним, електромагнітним тощо. Наявність на виробництві небезпечних і шкідливих факторів зумовлює потребу в станах (умовах), що необхідні для охорони життя, здоров’я, збереження майна, довкілля. Таким станом на виробництві є його без­пека. Безпека виробництва — це такий технічний стан, за якого ней­тралізується можливість уражаючого впливу на людей, майно і до­вкілля небезпечних та шкідливих виробничих факторів. Для забезпечення безпеки виробництва використовуються закони та підзаконні акти, що стосуються різних галузей законодавства (трудового, при­родоохоронного, цивільного, господарського, адміністративного, кри­мінального та ін.), а також технічні норми. У цій системі норми кри­мінального законодавства охороняють відносини безпеки виробництва від найбільш небезпечних посягань.

Безпосередні об ’єкти окремих злочинів проти безпеки виробництва входять до системи суспільних відносин, що являють родовий об’єкт, хоча й мають свої особливості. Вони залежать передусім від видів без­пеки виробництва, рівнів безпеки, характеру можливої шкоди та сфер її поширення.

Необхідною складовою безпеки будь-якого виробництва є безпека праці, яка поділяється на технічну і санітарну, а за рівнями — на без­пеку звичайних і підвищено небезпечних робіт. Деякі виробництва (як технічне ціле), окремі речовини (що є предметами праці) мають ви­няткову небезпечність, що вимагає особливих організаційно-технічних режимів їх функціонування (використання), враховуючи правове за­безпечення. Такими є: вибухонебезпечні виробництва, а також вироб­ництва, в яких використовуються ядерні та радіоактивні матеріали. Нарешті, низка виробництв здатна заподіяти шкоду позавиробничим інтересам у зв’язку з використанням готової промислової продукції, її напівфабрикатів, а також експлуатацією зведених будівель та споруд.

Основними безпосередніми об ’єктами цих злочинів є безпека окре­мих видів виробництв. Додатковими обов’язковими об’єктами всіх злочинів, що посягають на безпеку виробництва, є життя і здоров’я людини, а додатковими факультативними об’єктами злочинів, перед­бачених статтями 272-275 КК, — власність і довкілля (екологічна безпека).

Потерпілими від цих злочинів можуть бути або тільки працівники виробництва (ст. 271 КК), або і працівники виробництва, і сторонні особи (статті 272-274 КК), або тільки сторонні особи (ст. 275 КК).

З об ’єктивної сторони злочини проти безпеки виробництва скон­струйовані однотипно. Усі вони описані в законі як злочини з так званим матеріальним складом і тому вимагають встановлення діяння, наслідків і причинного зв’язку.

Суспільно небезпечне діяння як ознака об’єктивної сторони ви­являється в порушенні шляхом дії або бездіяльності вимог безпеки, що містяться в правилах безпеки праці та виробництва. При цьому порушення зазвичай становить не одиничну дію (бездіяльність), а є сукупністю діянь (системою), де порушується не одне, а різноманітні вимоги безпеки. Під порушенням слід розуміти недотримання або не­належне дотримання вимог безпеки, передбачених правилами, або здійснення в ході виробничої діяльності дій, прямо заборонених пра­вилами.

Злочини проти безпеки виробництва являють собою порушення єдино писаних правил безпеки. Диспозиції статей, що розглядаються, є бланкетними, у зв’язку з чим для їх застосування слід звертатися до законодавчих та інших нормативно-правових актів (постанов, правил, інструкцій, стандартів тощо), що регулюють безпеку виробництва та з’ ясовувати, які з них порушено.

Відповідальність за порушення вимог законодавства щодо безпеки осіб під час здійснення іншої діяльності залежно від конкретних об­ставин справи настає за статтями КК про злочини проти життя і здоров’ я особи, у сфері службової діяльності, проти довкілля тощо.

Обов’язковою ознакою цих злочинів є суспільно небезпечні наслід­ки. Вони можуть бути двох видів. Перший вид наслідків закон пов’язує зі створенням загрози загибелі людей чи настання інших тяжких на­слідків (частини перші статей 272-275 КК). Другий вид наслідків становлять ті, настання яких пов’язане зі спричиненням реальної шко­ди. Це: «шкода здоров’ю потерпілого» (частини перші статей 271-275 КК); «загибель людей» (частини другі статей 271-275 КК) та «інші тяжкі наслідки» (частини другі статей 271-275 КК).

Створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких на­слідків має бути реальним, свідчити про виникнення в конкретному виробничому процесі або внаслідок його такого небезпечного стану (загрози), коли з необхідністю можуть настати передбачені законом наслідки. Тяжкість імовірних наслідків визначається залежно від цін­ності благ, які поставлено під загрозу, кількості осіб, які можуть по­страждати від небезпечних дій, розміру можливої матеріальної шкоди тощо. Ненастання наслідків може бути пов’язане або зі своєчасним припиненням порушення як самим порушником, так і іншими особами, або за «щасливої випадковості» (наприклад, при руйнації конструкції, коли в зоні її падіння нікого не виявилося).

Шкода здоров’ю потерпілого охоплює види виробничого травма­тизму або нещасних випадків із сторонніми на виробництві, пов’ язані із заподіянням одній особі середньої тяжкості тілесного ушкодження або заподіянням одній чи кільком особам легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності.

Загибель людей — це випадки смерті однієї або кількох осіб.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти випадки заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам або середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше особам. Злочини, перед­бачені статтями 272-275 КК, охоплюють також випадки заподіяння шкоди у великих розмірах підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності та видів їх діяльності, окремим грома­дянам, а також довкіллю. Однак самого лише заподіяння шкоди у ве­ликому розмірі недостатньо для визнання його наслідком злочинів, що розглядаються. Потрібно, щоб такий наслідок був результатом пору­шення вимог безпеки на виробництві й супроводжувався створенням загрози життю або здоров’ ю людей або заподіянням їм різних за сту­пенем тяжкості тілесних ушкоджень. В іншому випадку може йтися лише про злочин проти власності або у сфері господарської чи служ­бової діяльності.

У випадках, коли при вчиненні злочинів, передбачених статтями 271-275 КК, одночасно настали наслідки, передбачені різними части­нами цих статей, усі ці наслідки повинні бути зазначені у відповідному процесуальному документі (постанові, вироку), а дії особи належить кваліфікувати тільки за тією частиною статті КК, яка передбачає від­повідальність за більш тяжкі наслідки.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів, що розгля­даються, є причинний зв ’язок між допущеними порушеннями правил безпеки і реальною шкодою або можливістю її настання. Причинний зв’язок у цих злочинах має низку особливостей. Зокрема, у більшості випадків має місце опосередкований, а не прямий розвиток причинно­го зв’язку. Крім того, настання наслідку може бути зумовлене пору­шенням кількох вимог безпеки. Такі порушення можуть бути допуще­ні одним або кількома суб’єктами. Тому у випадках, коли для встанов­лення причинного зв’язку необхідні наукові, технічні або інші спеці­альні знання, призначаються експертизи.

Суб’єктивна сторона злочинів визначається їх об’ єктивною сто­роною. Щодо порушення правил безпеки можуть мати місце умисел або необережність, щодо наслідків — тільки необережність (тобто змішана форма вини або необережність у чистому вигляді). Ставлення суб’єкта до наслідків є визначальним, тому в цілому злочини проти безпеки виробництва є необережними.

Суб’єкт злочинів проти безпеки виробництва — спеціальний. Це особи, які зобов’язані дотримуватися правил безпеки виробництва. За правовим статусом їх можна поділити на три групи: службові особи та громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, на що прямо вказано у ст. 271 КК, в інших випадках це випливає із закону (стат­ті 272-275 КК); робітники і службовці (статті 272-275 КК); сторонні для виробництва особи (статті 273 і 274 КК). Виходячи з виняткової небезпеки вибухонебезпечних підприємств (цехів), виробництв, де використовуються ядерні та радіоактивні матеріали, сторонні особи, які перебували з дозволу (правомірно) на таких підприємствах (екс­курсанти, працівники інших підприємств, установ, організацій та ін.), зобов’язані у встановленому нормативними актами порядку дотриму­ватися правил безпеки, зміст яких можна сприйняти без спеціальної підготовки. Наприклад, на вибухонебезпечному виробництві — «ку­рити заборонено».

Отже, під злочинами проти безпеки виробництва потрібно розуміти суспільно небезпечні винні діяння, що порушують встановлені законо­давчими та іншими нормативно-правовими актами правила безпеки виробництва, які призвели до настання передбачених кримінальним за­коном суспільно небезпечних наслідків, вчинені суб ’єктом злочину.

Виходячи з подібності безпосередніх об’єктів, характеру виробни­цтва та суспільно небезпечних наслідків, потрібно розрізняти:

-   злочини у сфері безпеки праці (статті 271 і 272 КК);

-   інші злочини у сфері безпеки виробництва (статті 273-275 КК).

§ 2. Злочини у сфері безпеки праці

Порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК). У Кримінальному кодексі цей злочин визначено як «Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадя­нином — суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого...».

Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують безпеку праці. Згідно зі стандартами безпека праці — це «стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідли­вих виробничих чинників усунуто, або вплив шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих значень»^[2].

Потерпілими від злочину можуть бути тільки особи, які мають по­стійний чи тимчасовий зв’язок з певним підприємством, установою, організацією чи з виробничою діяльністю громадянина - суб’єкта під­приємницької діяльності. Це особи, які безпосередньо працюють, при­були у відрядження, на практику або стажування, та інші особи, діяль­ність яких пов’язана з даним виробництвом. Порушення вимог законо­давства про охорону праці, що заподіяло шкоду життю або здоров’ю інших громадян, які не пов’ язані із зазначеним виробництвом (напри­клад, особи, які випадково опинилися на території підприємства, уста­нови, організації), тягне відповідальність за статтями про злочини у сфе­рі службової діяльності або злочини проти життя і здоров’я особи.

Діяння визначено у ст. 271 КК як «Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці...». Диспози­ція цієї норми є бланкетною і відсилає до законодавчих та інших нормативно-правових актів (законів, указів, постанов, інструкцій, по­ложень, норм, вказівок, стандартів тощо). Ці акти встановлюють пра­вила з охорони праці, що містять різноманітні вимоги до охорони праці. За характером вимог та їх галузевої спрямованості розрізняють загальні та спеціальні правила охорони праці. До загальних належать правила, що регулюють питання охорони праці у всіх галузях вироб­ництва. Це Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. (у редакції від 21 листопада 2002 р.)^[3], а також окремі правила держав­них міжгалузевих і галузевих актів, що містять вимоги безпеки для всіх галузей виробничої діяльності (наприклад, вимога про проведен­ня первинного інструктажу з техніки безпеки на робочому місці). Спеціальні правила містять вимоги безпеки для однієї галузі або для однієї якоїсь роботи.

Статтею 271 КК не охоплюються порушення спеціальних правил безпеки при виконанні робіт із підвищеною небезпекою (гірничих, будівельних інших), правил безпеки на вибухонебезпечних підпри­ємствах (цехах), правил ядерної або радіаційної безпеки на виробни­цтві, правил безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд. Порушення таких правил кваліфікуються за статтями 272-275 КК.

Порушення вимог про охорону праці найчастіше полягають у від­сутності необхідного інструктажу або поверховому інструктажі з тех­ніки безпеки, недостатньому нагляді за дотриманням правил охорони праці, неогородженні рухомих частин механізмів, незадовільному санітарно-гігієнічному стані виробничих приміщень і робочих місць, несправності робочого устаткування, інструментів та ін.

За частиною 1 ст. 271 КК наслідком злочину є «шкода здоров’ю потерпілого». Необхідно встановлювати причинний зв’язок між по­рушенням правил і цим наслідком.

Суб ’єктивна сторона злочину характеризується змішаною або необережною формами вини.

Суб’єкт злочину — службова особа підприємства, установи, орга­нізації незалежно від форми власності або громадянин — суб’єкт під­приємницької діяльності. За статтею 271 КК можуть відповідати лише ті службові особи, які на підставі наказу адміністрації, посадової ін­струкції чи відповідно до займаної посади мають спеціальні обов’язки з охорони праці на певній ділянці роботи або контролю за їх виконан­ням. Ними можуть бути особи, які спеціально відповідають за забез­печення виробничо-технічної дисципліни на підприємстві чи на окре­мих його ділянках або керують виконанням тих чи інших робіт, але порушують при цьому вимоги з охорони праці.

У частині 2 ст. 271 КК встановлено відповідальність за те саме ді­яння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Допущене службовою особою порушення, якщо воно спричинило вказані в ч. 1 або ч. 2 ст. 271 КК наслідки та заподіяло одночасно іс­тотну шкоду підприємству, організації або громадянам чи інші тяжкі наслідки, утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 271 і 367 КК.

Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підви­щеною небезпекою (ст. 272 КК) може мати місце на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов’язана їх дотримувати, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого.

Численні роботи, що виконуються на виробництві, характеризу­ються підвищеною небезпекою, оскільки ймовірність настання небез­печної шкоди при їх виконанні є набагато вищою, ніж за звичайних робіт. Це роботи в гірничому і будівельному виробництвах, з високо­токсичними промисловими отрутами або електрозварювальні роботи та ін. Порушення правил безпеки при виконанні таких робіт може при­звести, наприклад, до обвалів у шахтах, значних за кількістю потерпі­лих нещасних випадків, падіння людей із висоти, спричинення значної матеріальної шкоди.

Основним безпосереднім об ’єктом цього злочину є безпека праці при виконанні робіт із підвищеною небезпекою.

Потерпілим унаслідок злочинних діянь, передбачених ст. 272 КК, є працівник виробництва. За загальним правилом, у випадках заподі­яння шкоди стороннім особам відповідальність настає або за злочин у сфері службової діяльності (наприклад, службова недбалість — ст. 367 КК), або за злочин проти життя і здоров’я особи (статті 119, 128 КК). Разом із тим у певних випадках, спеціально передбачених відпо­відними правилами безпеки проведення робіт з підвищеною небез­пекою, сторонні особи, як і працівники виробництва, можуть бути визнані потерпілими від злочину, передбаченого ст. 272 КК^[4].

Діяння описано у ст. 272 КК як «Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві...». Перелік таких робіт є в нормативно- правових актах. Відповідно до Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. (ч. 2 ст. 30) перелік таких робіт затверджується Державним комітетом з нагляду за охороною праці^[5]. Цей перелік має чинність на всіх підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та видів їх діяльності. До таких робіт належать: підземні роботи на шахтах і рудниках, підземна геологорозвідка, укладення великогабаритних труб у траншеї, роботи на висоті, вантажно-розвантажувальні роботи за допомогою машин і механіз­мів, електрозварювальні роботи та ін. Для встановлення протиправ- ності діяння необхідно також звертатися до нормативно-правового акта (галузевого або міжгалузевого), яким визначені правила безпеки під час проведення відповідних робіт, що входять до Переліку, маю­чи на увазі, що у даному випадку має значення не галузь виробництва, а сам характер таких робіт.

За статтею 272 КК може наставати відповідальність і при порушен­ні правил безпеки під час виконання робіт з підвищенною небезпекою у зв’язку з підприємницькою діяльністю, яка здійснюється без перед­баченої законом державної реєстрації чи без одержання ліцензії на види діяльності, які підлягають ліцензуванню, або з порушенням умов та­кого ліцензування, а також при зайнятті забороненими видами підпри­ємницької діяльності або діяльності за яку відповідальність установ­лено окремими статтями Особливої частини КК. У випадках поєднан­ня порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищенною небезпекою з діяннями, передбаченими іншими статтями Особливої частини КК, вчинене має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 272 КК та відповідною статтею Особливої частини КК, наприклад статтями 202-204, 263 (п. 10 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 12 червня 2009 р.).

Порушення правил безпеки може бути допущене шляхом дії (на­приклад, використання для кріплення перекриття штреків бракованих стійок) або бездіяльності (наприклад, незабезпечення на висоті без­печними пристосуваннями: приймальними площадками, захисними щитами та ін.) або в їх поєднанні (наприклад, направлення робітників на виконання робіт із підвищеною небезпекою без попереднього об­стеження місця цих робіт та складання акта про таке обстеження).

Наслідками злочину є: створення загрози загибелі людей чи на­стання інших тяжких наслідків; заподіяння шкоди здоров’ю потерпі­лого. Між порушеннями правил безпеки при виконанні робіт із підви­щеною небезпекою і вказаними наслідками необхідно встановлювати причинний зв’язок.

Із суб ’єктивної сторони злочин, що розглядається, характеризу­ється змішаною або необережною формами вини.

Суб’єкт — особа, яка зобов’ язана дотримувати правил безпеки при виконанні робіт з підвищеною небезпекою. Це можуть бути гро­мадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, службові особи (ке­рівники робіт, інженерно-технічні працівники), технічні службовці, працівники, що безпосередньо виконують роботи.

Частина 2 ст. 272 КК встановлює більш сувору відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

§ 3. Інші злочини у сфері безпеки виробництва

Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприєм­ствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273 КК) може призвести до вибухів, пожеж, пошкодження або знищення майна, загибелі багатьох людей. Тому такого роду діяння розглядають як одне з найнебезпечні- ших посягань на безпеку виробництва.

Згідно з ч. 1 ст. 273 КК відповідальність настає за порушення пра­вил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебез­печних цехах особою, яка зобов’ язана їх дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є безпека вибу­хонебезпечних виробництв (включаючи безпеку праці).

Потерпілими від злочину можуть бути як працівники вибухонебез­печного виробництва (підприємства, цеху, іншої ділянки виробничої діяльності), так і особи, які не мають до нього відношення.

Діяння має бути вчинено у визначеному місці — вибухонебезпечно­му підприємстві або у вибухонебезпечному цеху. До вибухонебезпечних належать підприємства або окремі цехи, що використовують, наприклад, аміак, ацетон, бензин, бутан, доменний газ, силон, метан, спирт, толуол, коксовий газ, ефір, сірководень, сірковуглець, уайт-спірит як сировину або основний продукт, або ці речовини виділяються при виробництві. Вибухонебезпечними визнаються підприємства і цехи, що виробляють вибухонебезпечні речовини, порох і боєприпаси. До вибухонебезпечних належать також деякі цехи збагачувальних і брикетних фабрик (напри­клад, цех термічного сушіння, подрібнювальний і пресувальний цехи). Це може бути і хімічна лабораторія, де в результаті різноманітних до­слідів утворюються вибухонебезпечні речовини. До вибухонебезпечних підприємств належать і шахти, небезпечні через можливість виділення газу (метану) або через наявність вугільного, сірчаного або сульфідного пилу, це також шахти з розробки вугільних пластів, схильних до рапто­вих викидів вугілля і газу або ж до самозаймання копалини.

Відповідальність за ст. 273 КК може настати при вибухах речовин, що зумовили визнання підприємства (цеху) вибухонебезпечним.

Належність підприємства (цеху) до вибухонебезпечних визнача­ється не характером наслідків, що настали, а категорією і класом виробництва за вибухонебезпечністю, встановленими технологічним регламентом. Ці категорії, класи та їм подібні характеристики встанов­люються проектними організаціями, міністерствами, виробничими об’єднаннями, органами Держгіртехнагляду і деякими іншими орга­нізаціями як для підприємства в цілому, так і для окремого його комп­лексу, а також для різноманітних основних (цех, ділянка, відділення) і допоміжних (склади, лабораторії) виробничих підрозділів, зовніш­нього обладнання, вугільних пластів та інших об’єктів промисловості, сільськогосподарських та інших підприємств.

Не можна кваліфікувати за ст. 272 КК діяння, що викликало вибух і заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого або загибель людей на вироб­ництві, не віднесеному в установленому порядку до вибухонебезпеч­ного.

Порушення правил, що забезпечують безпеку виробництва на ви­бухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах, може полягати в палінні у приміщенні вибухонебезпечного цеху, користу­ванні відкритим вогнем у газовій (метановій) шахті, веденні робіт за відсутності належної вентиляції тощо.

За частиною 1 ст. 273 КК наслідками злочину є: створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого. Між порушеннями правил безпеки і вказаними наслідками необхідно встановлювати причинний зв ’язок.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується змішаною або необережною формами вини.

Суб ’єкт — особа, яка зобов’язана дотримувати правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах. Ними можуть бути: громадяни — суб’єкти підприємницької діяльнос­ті; службові особи (керівники підприємств, головні інженери, началь­ники цехів, їх заступники, механіки, завідуючі вентиляцією, началь­ники ділянок, майстри тощо), робітники та службовці вибухонебезпеч­них цехів і підприємств. Сторонні для цих виробництв особи, які пере­бували з дозволу (правомірно) на таких підприємствах (практиканти, працівники інших установ та організацій, екскурсанти тощо), внаслідок реальної можливості усвідомлювати особливу небезпечність таких виробництв також можуть нести відповідальність за ст. 273, якщо до їхнього відома у встановленому порядку були доведені правила без­пеки на вибухонебезпечних підприємствах.

Частина 2 ст. 273 КК встановлює відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274 КК). У частині 1 цієї статті передбачено відповідальність за порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки особою, яка зобов’язана їх дотримувати, якщо воно створило загрозу загибелі лю­дей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого. Такі порушення можуть заподіяти винятково тяжкі на­слідки: людські жертви, вибухи, знищення або пошкодження атомних реакторів та інших експлуатаційних установок, радіоактивне забруд­нення місцевості, опромінення населення.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є ядерна або радіаційна безпека виробництва (включаючи безпеку праці).

Ядерна безпека — це дотримання норм, стандартів та умов вико­ристання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку.

Радіаційна безпека — дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, що встановлені нормами, правилами та стандартами з безпеки.

Потерпілими від злочину можуть бути як працівники виробництва, на якому використовуються ядерні або радіоактивні матеріали, так і особи, які не мають до такого виробництва відношення.

Порушення вчинюються на виробництвах, де використовуються ядерні або радіоактивні матеріали. До виробництв, де використовують­ся ядерні матеріали, належать атомні станції, споруди і комплекси з промисловими, експериментальними і дослідницькими ядерними реакторами і ядерними стендами тощо. До виробництв, що містять радіоактивні матеріали, належать, зокрема, сховища радіоактивних відходів. Ядерними матеріалами є: уран, плутоній, торій у вигляді металу, сплаву, хімічного концентрату, якийсь інший матеріал, що містить зазначені речовини у певній концентрації. Радіоактивними є джерела іонізуючого випромінювання природного або штучного по­ходження, що перебувають у будь-якому стані.

Основним нормативним актом, що регулює безпеку використання ядерних і радіоактивних матеріалів, у тому числі на виробництві, є За­кон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р.¹

Порушеннями правил ядерної або радіаційної безпеки можуть бути: допуск до роботи осіб, які не мають права працювати на об’єктах атомної енергетики, порушення фізичного захисту атомних реакторів або установок, у яких використовуються радіоактивні матеріали, тощо.

Наслідками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 274 КК, є: створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподі­яння шкоди здоров’ю потерпілого. Між порушеннями правил і вказа­ними наслідками необхідно встановлювати причинний зв ’язок.

Із суб’єктивної сторони злочин, що розглядається, може мати змішану або необережну форми вини.

Суб’єктом злочину можуть бути: громадяни — суб’єкти підпри­ємницької діяльності, службові особи, робітники та службовці, сто­ронні виробництву особи, зобов’ язані додержуватися на виробництві правил ядерної чи радіаційної безпеки.

Частина 2 ст. 274 КК встановлює відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст. 275 КК). У частині 1 цієї статті злочин описано як порушення під час розроблення, конструювання, виготовлення чи зберігання промис­лової продукції правил, що стосуються безпечного її використання, а також порушення під час проектування чи будівництва правил, що стосуються безпечної експлуатації будівель і споруд, особою, яка зобов’язана дотримувати таких правил, якщо це створило загрозу за­гибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шко­ду здоров’ю потерпілого.

Небезпека таких порушень полягає в тому, що вони можуть спри­чинити під час використання продукції небезпечні для її споживача наслідки: вибух, пожежу, техногенну аварію, руйнацію будівель і спо­руд, що супроводжуються нещасними випадками, знищенням майна.

Заподіяння шкоди в процесі створення промислової продукції внаслідок порушення правил охорони праці ст. 275 КК не охоплю­ється. За наявності відповідних підстав такі дії слід кваліфікувати за ст. 271 КК.

Основним безпосереднім об ’єктом злочину є безпека використан­ня промислової продукції та безпека експлуатації будівель і споруд.

Потерпілими від злочину є споживачі промислової продукції: ті, хто працює на даному або інших виробництвах; користуються нею в побуті; а також особи, які працюють, проживають або іншим чином використовують будівлі та споруди.

З об ’єктивної сторони злочин може бути спричинений порушенням правил, що убезпечують використання промислової продукції, при роз­робленні або конструюванні такої продукції (наприклад, серйозні про- рахунки при розробці ракет-носіїв, авіаційних двигунів, турбін та ін.) або в процесі її виготовлення чи зберігання. Так, при виготовленні продукції може бути використано недоброякісні матеріали, а при її зберіганні — по­рушено, наприклад, вимоги температурних режимів або вологості сховищ. Окрім того, з об’єктивної сторони злочин може полягати у порушенні правил безпеки при проектуванні або зведенні будівель і споруд (напри­клад, помилки, допущені при проектуванні, або деконструктивні відхи­лення від встановлених технологій будівництва мостів, висотних споруд, складних перекриттів, виступаючих елементів будівель тощо).

Наслідками злочину, що передбачений ч. 1 ст. 275 КК, є: створення загрози загибелі людей або настання інших тяжких наслідків; заподі­яння шкоди здоров’ю потерпілого. Між порушеннями правил і вказа­ними наслідками має бути встановлено причинний зв ’язок.

Із суб ’єктивної сторони злочин, що розглядається, може мати змішану або необережну форми вини.

Суб’єктом злочину можуть бути: громадяни — суб’єкти підпри­ємницької діяльності, службові особи, конструктори, проектувальники, працівники промислового або будівельного виробництв, які зобов’язані дотримувати правил, що стосуються безпечного використання про­мислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд.

Частина 2 ст. 275 КК встановлює відповідальність за те саме ді­яння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Злочин, передбачений ст. 275 КК, слід відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 227 КК, — випуск або реалізація недоброякісної про­дукції, предметом якого є недоброякісна і некомплектна продукція чи товари, що випускаються на товарний ринок або реалізуються безпо­середньо споживачеві. У той же час предметом злочину, передбаченого ст. 275 КК, є недоброякісна промислова продукція, що не відповідає вимогам якості, які забезпечують безпеку її використання, тобто коли при використанні такої продукції (товару) була створена реальна загро­за загибелі людей, настали інші тяжкі наслідки або заподіяна шкода здоров’ю потерпілого. У таких випадках особа, яка при розробленні, конструюванні, виготовленні або зберіганні продукції припустилася порушення правил, що стосуються безпечного її використання, несе відповідальність за ч. 1 або ч. 2 ст. 275 КК. За відсутності перелічених вище наслідків дії особи необхідно кваліфікувати за ст. 227 КК.

Контрольні запитання

1. Як визначається родовий об’єкт злочинів проти безпеки ви­робництва, його зміст?

2. Від чого залежать особливості безпосередніх об’єктів окре­мих злочинів проти безпеки виробництва?

3. Що являє собою діяння при вчиненні злочинів проти без­пеки виробництва?

4. Які види суспільно небезпечних наслідків передбачені в нор­мах КК, що забезпечують безпеку виробництва?

5. Які форми вини притаманні суб’єктивній стороні злочинів проти безпеки виробництва?

6. Хто може бути визнаний суб’єктом злочинів проти безпеки виробництва?

^[1] Роз’яснення щодо застосування законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти безпеки виробництва надані в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 7 «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва» // Вісн. Верхов. Суду України. - 2009. - № 8. - С. 15-19.

^[2] ДСТУ 2293-99. Охорона праці. Терміни та визначення основних понять [Текст] : затв. 26.03.1999 р. (п. 4.14). - К. : Держстандарт України, 1999.

^[3] Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 2. - Ст. 10.

^[4] Див., напр.: Типова інструкція для осіб, відповідальних за безпечне проведення робіт з переміщенням вантажів кранами (п. 2.1.6) : затв. 20 жовт. 1994 р. // Бюл. нормат. актів. - 1995. - № 8. - С. 22.

^[5] Перелік робіт з підвищеною небезпекою : затв. наказом Держ. ком. України з на­гляду за охороною праці від 26 січ. 2005 р. № 15 // Офіц. вісн. України. - 2005. - № 8. - Ст. 455.