Ринкова економіка зумовлює необхідність чіткого розмежування як учасників цивільного обороту, так і товарів та послуг, що наповнюють ринок. У радянські часи особливої потреби в такому розмежуванні не виникало. Радянський ринок у переважній своїй частині відчував постійну нестачу товарів і послуг, внаслідок чого проблема потреби в правовому регулюванні, правових відносин, що складалися у сфері створення і використання розпізнавальних символів чи якихось інших позначень, не виникала. Правда, був прийнятий нормативний акт про товарні знаки. Проте він діяв скоріше в торгівлі колишнього СРСР із зарубіжними країнами. На території колишнього СРСР він застосовувався нечасто і не користувався великим попитом.

Звичайно, Україна свого законодавства про товарні знаки не мала.

З переходом України до ринкової економіки різко зросла потреба у правовому регулюванні відносин в галузі індивідуалізації уже не лише товарів і послуг, а й учасників цивільного обороту. 15 грудня 1993 p. був прийнятий Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі — Закон про товарні знаки)'. На розвиток цього закону патентне відомство прийняло рад відомчих нормативних актів. Закони про фірмове найменування (фірму) і про місце походження товару поки що не прийнято. Але потреба в них є і, безумовно, вони будуть розроблені і прийняті найближчим часом. Цього потребують інтереси розвитку підприємництва.

Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової, економіки надзвичайно різноманітна, багатопрофільна і в той же час багато підприємств виробляють одну й ту саму продукцію, надають одні й ті самі послуги, але неоднакових якості і рівня. Споживачеві іноді буває непросто відрізнити товар одного підприємства від такого самого товару, що виробляється іншим підприємством, послуги одного підприємства від послуг іншого. Ось тут споживачеві можуть допомогти правові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих виробників, посередників тощо. Саме цими факторами було зумовлено прийняття Закону про товарні знаки.

Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізнити товари різних виробників один від одного. Проте в сучасних умовах ринкової економіки одних таких знаків уже замало. Виникла потреба розрізняти виробників, що виробляють товари одного й того самого виду, підприємств, що, надають послуги такого самого роду. Тому у світовій практиці виник такий засіб розрізнення виробників, як їх назва, найменування, фірма. Але якщо одна така фірма виробляє товари чи надає послуги, які роблять їй честь, то такою ж назвою можуть скористатися й інші підприємці, які виробляють товар нижчої якості, що не користується попитом у споживачів, з метою ввести в оману того ж споживача. Тому виникла необхідність надати правову охорону такому найменуванню або фірмі, щоб нею не могли скористатися неправомірно інші особи. Так склався цивільно-правовий інститут — право на фірмове найменування або просто право на фірму, завданням якого є індивідуалізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх осіб.

Крім товарних знаків, виникла необхідність ще в одному правовому засобі розрізнення товарів одного і того самого виду. На ринку має значення не лише якість товару, його зовнішній вигляд та його виробник. Часто на якісні характеристики товару впливають природні властивості географічного району, місця виготовлення товару, що, безумовно, впливає на його попит. Наприклад, миргородська вода, оборонське пиво тощо. Отже, виникла потреба розрізняти деякі товари і за місцем їх виробництва. Так з'явився ще один цивільно-правовий інститут — право на найменування місця походження товару.

Отже, склалася група з трьох цивільно-правових інститутів, завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Це право на фірмове найменування (фірму), право на знаки для товарів і послуг, право на найменування місця походження товару. В такому порядку й будуть викладені зазначені інститути.

§ 1. Право на фірмове найменування (фірму)

Чинне цивільне законодавство також поки що не знає такого інституту, він перебуває у стадії становлення. Проте назріла необхідність у розробці і прийнятті спеціального закону, який мав би своїм завданням охорону прав на фірмове найменування (фірму). Не має значення, чи буде окремий закон, чи це буде глава в новому ЦК України.

У законі про охорону прав на фірмове найменування (фірму) має бути сформульовано його поняття. Це передусім будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що має статус юридичної особи. Назва має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприймається і запам'ятовується або, як кажуть, благозвучною. Однією із необхідних умов такого фірмового найменування має бути відповідність назви характерові діяльності даної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву "принцип істинності фірми". Не може бути визнане найменування фірми "Дарунки ланів" як такої, що продає одяг, вироблений із вовни овець.

Ще однією правовою ознакою фірмового найменування має бути вимога щодо оригінальності найменування. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використовуване або настільки схоже з ним, що його легко сплутати з іншими. Найменування фірми має чітко відрізнятися від інших подібних.

Нині спостерігається ситуація, коли багато різних підприємницьких структур з різними напрямами своєї підприємницької діяльності мають однакові найменування або дуже схожі між собою. Багато підприємців не знають про те, що фірмове найменування має бути захищено чинним законодавством, але за умови його державної реєстрації.

Користування одним і тим самим найменуванням різними підприємствами, організаціями, установами та іншими підприємницькими структурами може завдавати помітних матеріальних і моральних збитків окремим користувачам одного й того самого найменування.

Фірмове найменування має своїм призначенням індивідуалізацію даного підприємства, організації чи установи, передусім виокремлення її підприємницької чи будь-якої іншої діяльності. Така індивідуалізація необхідна для підкреслення, пропаганди якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмового найменування. Проте йдеться про правову охорону фірмового найменування не як про самоціль, а як про правову охорону назви фірми, яка має це найменування, її ділової репутації, її престижу, авторитету. Ця ділова репутація досягається зусиллями цілого (великого, чи малого) колективу, його розумінням потреб ринку, зокрема споживачів, умінням організувати підприємницьку діяльність, підприємливість своєї фірми. Все це спонукає користувача фірмового найменування оберігати свою назву, тобто престиж фірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми йде двома шляхами. Перший — це заборона використовувати такі самі найменування іншим особам, тобто протидіяти неправомірному посяганню на престиж, ділову репутацію фірми.

Другий шлях полягає в тому, що фірма для підтримки і розвитку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про свій авторитет, розвивати виробництво на якісно вищій технічній основі, використовувати енергоекономічні технології, підвищувати постійно якість своєї продукції тощо. Використання фірмового найменування покладає на його користувача ряд важливих обов'язків щодо свого іміджу.

Індивідуалізація підприємства, організації чи установи засобом фірмового найменування зумовлює потребу надати правову охорону такому найменуванню. Без правової охорони користування фірмовим найменуванням втрачає будь-який смисл, практичний резон. Але надання правової охорони фірмовому найменуванню з боку держави може мати місце лише за наявності певних умов.

Передусім у майбутньому законі має бути чітко визначено, хто має право бути володільцем фірмового найменування (фірми). Сам об'єкт правової охорони — фірмове найменування (фірма) — уже свідчить про те, що суб'єктом може бути будь-яка юридична особа, яка має своє постійне місцеперебування на території України. Чи може бути суб'єктом права на фірмове найменування (фірму) фізична особа? Питання не безспірне. Видається, що фірму може створити і фізична особа. Але ж носієм права на фірмове найменування все ж буде не фізична особа, а фірма, створена нею. При цьому не має значення кількість членів колективу цієї фірми. Він може складатися також з однієї особи — засновника. В такому разі суб'єктом права на фірмове найменування буде фірмач — засновник, фізична, особа.

Чинність права на фірмове найменування (фірму) настає з дати державної реєстрації найменування в Україні. Без такої реєстрації право на найменування не настає. У законі про фірмове найменування має бути передбачена норма про право попереднього користування. Відповідно до неї фірма, яка користувалася найменуванням до його реєстрації іншою фірмою, зберігає право на його подальше використання. Право попереднього користування стосується всіх об'єктів промислової власності, а також і фірмового найменування.

Право на фірмове найменування (фірму) полягає в тому, що юридична особа, яка ним користується і зареєструвала його у встановленому порядку, має виключне право на його використання. Це означає також, що володілець фірмового найменування має право заборонити іншим особам використовувати це саме фірмове найменування.

Проте володільцю фірмового найменування необхідно надати право передавати виключне право на його використання іншими особами шляхом видачі виключної або невиключної ліцензії. При цьому в ліцензійному договорі має бути обов'язкове застереження, що використання фірмового найменування ліцензіатом будь-яким способом не введе в оману споживача щодо якості та інших характеристик товару.

Володілець фірмового найменування повинен бути наділений правом використовувати його в будь-який спосіб, що не суперечить закону. Так, фірмове найменування може бути використано на товарах, його упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації, пов'язаній з його діяльністю. Безумовно, фірмове найменування може використовуватися також при демонстрації товару на виставках, ярмарках, що проводяться на території України.

За міжнародною практикою фірмове найменування може також використовувати володілець у товарних знаках, які належать йому.

Проте володілець фірмового найменування за тією ж міжнародною практикою не може відчужувати його окремо від підприємства. Однак це правило не поширюється на випадки реорганізації юридичної особи чи відчуження підприємства в цілому.

Використання зареєстрованого на ім'я певної юридичної особи фірмового найменування іншими юридичними особами без дозволу володільця не допускається. Досягнута володільцем фірмового найменування ділова репутація в умовах ринкової економіки має досить високу ціну. Вона здобута наполегливою працею колективу юридичної особи, в результаті якої досягнуто високої якості товару, надання послуг, інші економічні досягнення. Цей труд винагороджується великим попитом товару, що виробляється підприємством під певним фірмовим найменуванням. Отже, закон має надавати володільцеві фірмового найменування право розпоряджатися виключним правом на фірму на свій розсуд. Він, безумовно, повинен мати право передавати своє виключне право на використання фірмового найменування іншим особам за певну винагороду. Фірмове найменування має приносити своєму володільцю прибуток шляхом здачі його у своєрідний найм. Так, наприклад, вартість знака фірми "Холдинг-центр" на 1 січня 1993 p. становила 2 млн 300 тис. доларів, Російської товарно-сировинної біржі — 769 тис. російських рублів. На жаль, даних про вартість знаків українських власників поки що немає.

В законі, очевидно, немає потреби визначати строк чинності права на фірмове найменування. Виключне право на використання фірмового найменування не повинно обмежуватися певними строками. Так склалася міжнародна практика.

Проте в законі мають бути чітко визначені підстави припинення чинності виключного права на фірмове найменування. Передусім чинність права на фірмове найменування має припинятися у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, відмовою від даного фірмового найменування. Закон може визначити й інші підстави припинення чинності фірмового найменування.

В законі має бути встановлена цивільно-правова відповідальність за порушення виключного права на використання фірмового найменування. Юридична особа, яка неправомірно використала чуже фірмове найменування (фірму) має бути зобов'язана припинити його використання і відшкодувати потерпілому заподіяні збитки в повному обсязі.

§ 2. Право на знаки для товарів і послуг. Значення знаків для товарів і послуг.

В умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що виробляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різними особами. При перевищенні виробництва товарів і наданні послуг над попитом споживачів гостро постає питання певної індивідуалізації їх. Товари і послуги, що виробляються (надаються) різними підприємцями, завжди відрізняються характеристиками, ознаками, якістю тощо. Споживач повинен точно знати, хто виробник того чи іншого товару, хто надає ті чи інші послуги, чим характеризується той чи інший товар (послуги), який товар вигідніше придбати, які послуги відзначаються вищою якістю тощо. Тут споживачеві допомагають знаки для товарів і послуг, або товарні знаки.

Товарний знак — це знак, який допомагає відрізнити продукт одного підприємства від такого самого продукту іншого. Продукт у цьому разі вживається у значенні товар, тобто все, що продається. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак, аби покупець міг вибрати потрібний товар серед подібних. Такий вибір істотно спрощується, якщо продукт позначений товарними знаками, оскільки, знаючи товарні знаки тієї чи іншої фірми, покупець може судити про якість та інші характеристики товару. Товарні знаки, зокрема, мають важливе значення для товарів народного споживання, у тому числі і для тих, які вживаються у домашньому господарстві. До товарного знака дуже близький знак обслуговування. Він має своїм призначенням розрізняти сервіс різних підприємств. До сервісу входять, наприклад, надання автомобілів в оренду, організація туристичних мандрівок, підготовка різного роду оглядів і т. п. Економічна роль сервісу останніми роками зростає, тому знаки обслуговування набувають дедалі більшого значення.

В міжнародній практиці існують два специфічні види знаків: колективні знаки і сертифікатні знаки. Колективний знак належить групі або асоціації підприємств, і користуватися ним можуть тільки члени цієї групи або асоціації. Колективні знаки служать для позначення характерних властивостей продуктів, що випускаються цими підприємствами, зокрема на відповідність певним стандартам якості. Сертифікатні знаки мають те саме призначення, що й колективні, але користуються ними не тільки члени певної групи або асоціації підприємств, а й інші підприємства, якщо вони додержуються встановлених вимог.

У світі немає країн, де б не застосовувались товарні знаки і де б вони не захищались. Виключне право на використання товарних знаків, як правило, дістають шляхом їх реєстрації, але в деяких країнах це виключне право закріплюється фактом першого використання знака.

Товарні знаки виконують в основному чотири функції:

1) вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що перебувають у цивільному обороті; 2) вказівка на походження товару або послуг; 3) вказівка на певну якість товарів і послуг;

4) рекламування даного товару і послуг.

Як уже зазначалося, товарний знак виокремлює товари і послуги конкретного підприємства серед інших подібних. Це допомагає володільцю знака у продажу товару або наданні послуг, а покупцеві — у виборі потрібного товару чи послуги серед аналогічних.

Аби це виокремлення маркованого товару чи послуг було ефективнішим, знаки мають бути характерними (тобто відрізнятися від назви самого товару або сфери його застосування) і в той же час різко відрізнятися від знаків, що використовуються конкурентами.

Функція вказівки на джерело походження товару чи послуги дуже близька до функції виокремлення. Тут під джерелом мається на увазі не географічна область, а підприємство.

Функція вказівки на певну якість товару чи послуг полягає в тому, що товарний знак, за загальним правилом і традицією, що склалася, повинен вказувати на якість товару чи послуг, які у споживача не викликають сумніву, тобто такий знак вказує на високу якість та інші позитивні характеристики товару чи послуг.

Функція рекламування є також однією з основних функцій знака. Внаслідок зв'язку між товаром (послугами) і законом останній дає суспільству інформацію про товари і послуги і цим самим допомагає володільцям стимулювати і зберігати попит на ці товари і послуги. Отже, знаки неповинні вводити в оману споживача, використовуватись для фальсифікованої реклами або нечесної конкуренції.

Варто зазначити, що хоч продавці і покупці (споживачі) як учасники ринкових відносин є протилежними сторонами, вони однаковою мірою заінтересовані в недопущенні фальсифікації товарних знаків. Продавець прагне не допустити захоплення його ринку обманним шляхом, споживачеві не хочеться бути обманутим, щоб при виборі товару він був захищений

від підробки.

Розвиток тієї чи іншої країни визначається рядом факторів. Основними є придбання і освоєння передових технологій, а також заохочення національних кадрів до винахідницької та інноваційної діяльності. Успішне поширення і впровадження нововведень істотно залежить від ситуації, яка складається в галузі підприємництва. Ефективно діюча система товарних знаків може мати позитивний вплив на економічний розвиток країни, допомагаючи створенню у країні сприятливих для підприємництва умов, необхідних для придбання і впровадження передових технологій.

Використання товарних знаків для позначення вироблюваних у країні товарів і послуг, що надаються, зумовлює необхідність постійно піклуватися про їх високу якість, про повсякденне підвищення ефективності і раціональності виробництва продукції. Зростання попиту на високоякісну продукцію і послуги, у свою чергу, зумовлює необхідність розширення виробництва, зайнятості населення тощо. Усі ці фактори разом забезпечують рівень добробуту народу в цілому, стимулюють виробництво сировини, необхідної для задоволення попиту на споживчі товари, що зумовлює поліпшення національного бюджету.

Товарні знаки безпосередньо впливають на технологічний розвиток країни через інновації, необхідні для постійного збереження якості товарів і послуг. Такому розвитку можуть сприяти ліцензії на товарні знаки тощо.

Як зазначалося вище, Україна до цього часу не мала законодавства про товарні знаки. Навіть у чинному ЦК України немає згадки про такий цивільно-правовий інститут. Існував лише союзний нормативний акт.

Правове регулювання суспільних відносин, що склалися в процесі створення і використання товарних знаків, належало до компетенції колишнього СРСР. Союзним республікам не дозволялося мати своє законодавство про товарні знаки, аби вони не набували надмірної незалежності.

Тим часом роль і значення товарних знаків у міжнародній практиці швидко зростали. Вже в 1883 p. фабричні, або товарні, знаки було включено до Паризької конвенції про охорону промислової власності як один із найважливіших об'єктів промислової власності. Пізніше було укладено Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію товарних знаків. Нарешті, 28 жовтня 1994 p. Україна підписала новий міжнародний Договір про закони щодо товарних знаків, який мав забезпечити гармонізацію законодавства у цій сфері і цим самим значно спростити реєстрацію знаків у зарубіжних країнах. Було прийнято ряд міжнародних угод про товарні знаки.

В Україні правова охорона товарних знаків здійснюється Законом про товарні знаки. Отже, законодавство України про товарні знаки перебуває у стадії становлення. Але є його стрижень, навколо якого розвиватиметься інше законодавство про товарні знаки.

Прийняття Закону про товарні знаки, як і прийняття інших законів про промислову власність, є визначною подією у законотворчій діяльності нашої держави. Прийняттям цих законів закладено міцний правовий фундамент у галузі інтелектуальної власності.

Закон України про товарні знаки своїм основним завданням має індивідуалізацію товарів і послуг певними позначеннями. В умовах ринкової економіки така індивідуалізація вкрай потрібна, оскільки вона дає змогу товари одного виробника чи послуги однієї організації відрізняти від однорідних товарів і послуг інших виробників чи осіб, які надають послуги. Саме цим Закон про товарні знаки відрізняється від законодавства про фірмове найменування (фірму), завданням якого є індивідуалізація виробників, а не товарів чи послуг.

Закон про товарні знаки за своїм змістом відповідає основним вимогам Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Його функції полягають не тільки в розрізненні товарів і послуг. Знак для товарів і послуг має значно ширше значення. Позначення певних товарів чи послуг товарним знаком накладає на його володільця серйозні зобов'язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги. Жоден підприємець, який зареєстрував знак на своє ім'я, не ризикуватиме своєю діловою репутацією, виробляючи товари чи надаючи послуги нижчої якості порівняно з товарами і послугами своїх конкурентів. В іншому разі йому треба залишати свою підприємницьку діяльність, бо він не витримає конкуренції в умовах ринку. Споживач дуже швидко розбереться у якості товарів чи послуг, хто їх виробляє чи хто дає послуги. Тому широке впровадження знаків для товарів і послуг — це шлях істотного підвищення якості продукції у найширшому значенні цього слова. Під якістю товарів слід розуміти широкий спектр якісних характеристик товару, позначеного знаком певного виробника. Це його технічний, рівень, зовнішній вигляд, якість конструктивного рішення і якість його виготовлення, мала матеріаломісткість і енергоощадливість та багато інших параметрів.

Отже, товарний знак не просто позначення для розрізнення товару одного виробника від однорідного товару іншого. Це один із досить ефективних правових засобів підвищення ефективності технічного рівня самого виробництва, бо без належного технічного рівня виробництва виготовити товар, який би відповідав сучасним вимогам, просто неможливо. Це засіб оновлення виробництва, приведення його технології до сучасного рівня, засіб істотного підвищення якості вироблюваної продукції чи надання послуг. Засобом товарного знака досягається необхідний споживачеві асортимент товарів чи послуг, бо на ринку попит матиме той товар чи послуга, які потрібні споживачеві.

Закон про товарні знаки істотно відрізняється від законодавства про товарні знаки колишнього СРСР. Положення про товарні знаки колишнього СРСР мало скоріше символічний характер. Позначення за цим Положенням скоріше мали значення загальновживаних символів, а не товарних знаків. Це можна простежити на такому прикладі як позначення "Київський торт". Важко визначити функціональне призначення цього позначення. У всякому разі ролі товарного знака воно не відігравало. Під цим позначенням міг випускати торти будь-який хлібозавод, і за якість торту виробник ніякої відповідальності не ніс. Таких прикладів можна навести чимало.

Основна позитивна риса нового Закону України про товарні знаки саме і полягає в тому, що за ним товарний знак наділений тими функціями, які він має виконувати, а саме:

розрізняти товари одного виробника від подібних товарів чи послуг іншого виробника чи особи, яка надає послуги.

Поняття та види знаків для товарів і послуг. Закон про товарні знаки не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнати товарним знаком. Закон наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Звідси можна зробити висновок, що всі інші позначення, які не містяться у переліку закону, можуть бути визнані знаком для товарів і послуг. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг, не повинно відповідати певним вимогам. Закон встановлює вимоги, яким має відповідати позначення, що заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг. Передусім, правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені законом.

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це, безумовно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є не припустимим. Таке позначення порушує іншу норму охороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знаку, що зображує державну символіку. Крім того, норми Паризької конвенції не допускають використання у знаках навіть стилізації державних символів.

Отже, вимоги до знака для товарів і послуг у згаданому законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим законом або вироблені практикою.

Заявлене позначення має бути новим, невідомим у межах України, тобто новизна позначення обмежується лише територією України.

Позначення має бути корисним. Це випливає із ст. 5 Закону про товарні знаки, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги.

Знак повинен мати об'єктивне вираження, яке дає змогу маркувати ним випущені вироби й упаковку, використовувати у технічній і супровідній документації тощо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики та ергономіки, що включає благозвучність, у тому числі бути милозвучним і легковимовним. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як знак для товарів і послуг.

Відповідно до закону основні функції знаків для товарів і послуг — це індивідуалізація вироблюваної продукції і надаваних послуг, захист їхньої якості та інших достоїнств від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлінних виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.

Закон чітко визначає, які позначення не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Перелік позначень, наведених у законі, що не можуть бути визнані як знак для товарів і послуг, поділяється на чотири групи.

Першу групу становлять символи, позначення, відзнаки, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства. До цієї групи належать: герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав; скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, а також офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки.

При згоді компетентних органів або власників позначень вони можуть вноситися до знака як елементи, що не охороняються.

Другу групу позначень становлять позначення, які не відповідають вимогам законодавства. Вони або не мають розрізняльної здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуги. Так, не визнаються, зокрема, знаками для товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитою змією, оскільки це позначення є загальновживаним символом для фармацевтичних препаратів і взагалі для медицини. Численні словесні позначення такі, як "Укрторгреклама", "Промінвестбанк", "Українська біржа нерухомості" та інші, підпадають під зазначений виняток і можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого розташування у зображенні знака.

До цієї ж другої групи належать позначення, які не можуть бути визнані знаками, що можуть ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками також позначення, що є загальновживаними символами і термінами.

До третьої групи позначень закон відносить такі, що є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи щодо однорідних товарів і послуг;

— знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

— фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них, до дати подання до патентного відомства заявки стосовно однорідних товарів і послуг;

— найменування місця походження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я інших осіб, які мають право користуватися такими найменуваннями;

— сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Українським виробникам довелося відмовитися від вживання таких назв напоїв, як "Коньяк", "Шампанське", які майже зникли з етикеток. Така продукція походить з відповідних провінцій Франції — Коньяк і Шампань, і тому такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для товарів.

Проте експертиза України відмовила американській фірмі "Сінгрен"" у реєстрації знака "Київська Русь" для спиртних напоїв, тому що це історична назва місцевості, яка й сьогодні, і не лише для українського споживача, аж ніяк не асоціюється із Сполученими Штатами Америки. А згідно з постановою Київської міської ради депутатів на всі запозичення, що стосуються історичних цінностей, пов'язаних з містом Києвом, необхідно одержати дозвіл та сплатити значний податок.

Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів:

— промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

— назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

— прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

Отже, знаки для товарів і послуг — це зареєстровані у встановленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг:

словесні (слова й абревіатури, наприклад, Таврія, Славутич, КРАЗ); зображувальні (композиція ліній, плям; фігур, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки — флакони, пляшки тощо); комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів). Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Закон України про товарні знаки не згадує про звукові знаки, але такі знаки є, наприклад, музичні сигнали як позивні тієї чи іншої організації радіомовлення. У законодавстві зарубіжних країн про товарні знаки звукові сигнали можуть визнаватися товарними знаками.

Суб'єкти прав на знаки для товарів і послуг. Варто розрізняти суб'єктів права на подання заявки на знак для товарів і послуг і суб'єктів права на знак для товарів і послуг. Суб'єктом права на подання заявки на знак для товарів і послуг може бути будь-яка особа. Це передусім громадянин України, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. Це будь-які юридичні особи — юридичні особи України, юридичні особи, постійне місцеперебування яких у зарубіжних країнах. Це може бути будь-яке інше об'єднання тих чи інших осіб. Право на подання заявки на знак для товарів і послуг мають також правонаступники зазначених осіб.

Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до патентного відомства України заявку на видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг. Заявка може бути подана особисто заявником або через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. Іноземні громадяни та юридичні особи, які проживають чи мають постійне місцеперебування поза межами України, у відносинах з патентним відомством реалізують права через представників у справах інтелектуальної власності.

Отже, право на одержання свідоцтва може мати будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники за умови правильного оформлення заявочних матеріалів'. Якщо заявку на одне й те саме або тотожне позначення подали дві чи більше осіб, то право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання, або якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.

Заявка складається українською мовою і повинна стосуватися лише одного заявника. Вона має містити такі документи:

а) заяву про реєстрацію знака; б) зображення позначення, що заявляється; в) перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.

У заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, заявника (заявників), якщо заявку подає громадянин. Якщо заявка подається від імені юридичної особи, то в заяві зазначається її адреса.

Знак для товарів і послуг може бути заявлений у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. У такому разі в заяві має бути вказаний колір чи поєднання кольорів, охорону яких заявник просить. До заяви в такому разі мають бути додані кольорові зображення зазначеного знака в кількості примірників, що визначається патентним відомством.

Назви у знаках для товарів і послуг подаються українськими заявниками українською мовою, якщо товари реалізуються, а послуги надаються виключно на території України (ч. З ст. 36 Закону УРСР "Про мови в Українській РСР").

За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до патентного відомства разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки.

Дата подання заявки визначається за днем надходження до патентного відомства заявочних матеріалів. Проте допускається, з метою закріплення зазначеної дати за заявником, подання заявки в неповному складі. Патентне відомство може визначити дату подання заявки за днем її надходження, якщо в її складі будуть, принаймні, такі матеріали: а) клопотання в довільній формі про реєстрацію знака, викладене українською мовою; б) відомості щодо заявника та його адреси, викладені українською мовою; в) частина, яка зовнішньо нагадує позначення, що може бути знаком; г) відомості щодо переліку товарів і послуг, для яких заявляється знак.

Якщо заявку подано до патентного відомства не з повному складі, то вона може бути доповнена протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення патентного відомства. Якщо протягом зазначеного строку заявка не буде приведена у відповідність до вимог закону, то датою подання заявки вважатиметься дата одержання патентним відомством повністю оформленої відповідно до вимог закону заявки. Якщо цього не буде, зроблено, заявка вважається неподаною, про що заявникові надсилається повідомлення.

Рішення патентного відомства про встановлення дати подання заявки надсилається заявникові після надходження документа про сплату збору за подання заявки. В іншому разі рішення заявнику не надсилається, а сама заявка вважається відкликаною.

Проте слід мати на увазі, що заявник може скористатися правом на пріоритет попередньої заявки на такий самий знак протягом шести місяців від дати подання попередньої заявки до патентного відомства чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Пріоритет знака може бути визначений також за датою відкриття офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставок, якщо знак був використаний в експонаті, що демонструвався на зазначених виставках. Проте для визнання пріоритету знака за цією датою необхідні дві неодмінні умови: 1) виставка проведена на території держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності; 2) заявка надійшла до патентного відомства не пізніше шести місяців від дати відкриття зазначеної виставки.

Правом пріоритету можна скористатися за умови, що заява про це надійшла до патентного відомства не пізніше трьох місяців від дати подання заявки. В заяві має бути зазначено дату подання і номер попередньої заявки та додано копію заявки в перекладі українською мовою. Якщо ж йдеться про виставочний пріоритет, то має бути поданий документ, який підтверджує показ зазначеного знака на виставці. Право на пріоритет втрачається, якщо у встановлені строки не будуть представлені зазначені матеріали.

Експертиза заявки. Після встановлення дати подання заявки на знак для товарів і послуг патентне відомство України проводить експертизу заявки. За власною ініціативою або на запрошення патентного відомства заявник може брати участь особисто або через свого представника в розгляді питань, що могли виникнути під час проведення експертизи. Протягом цього часу до прийняття рішення про реєстрацію знака або про відхилення заявки заявник може з власної ініціативи вносити до заявки виправлення та уточнення. Додаткові матеріали до заявки розглядаються, якщо вони не виходять за межі розкритої у поданій заявці суті позначення та переліку зазначених у заявці товарів і послуг. Додаткові матеріали вважаються такими, що виходять за межі розкритої у поданій заявці суті позначення, якщо вони містять ознаки, які слід включити до позначення, яке заявляється як знак.

Експертиза заявки на знак для товарів і послуг фактично складається із двох окремих експертиз — експертиза заявки за формальними ознаками та експертиза заявки по суті.

Перша експертиза має на меті встановити відповідність матеріалів заявки встановленим вимогам і наявність документа про сплату збору за подання заявки. У разі виявлення невідповідності матеріалів заявки встановленим вимогам про це повідомляється заявник. Протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення патентного відомства заявка має бути виправлена заявником. Якщо протягом цього строку заявку не буде приведено у відповідність до встановлених вимог і заявник не подасть клопотання про подовження цього строку, заявка відхиляється, про що повідомляється заявнику.

За позитивними результатами експертизи заявки за формальними ознаками проводиться експертиза по суті. Метою цієї експертизи є виявлення відповідності заявленого позначення умовам надання правової охорони. Експертиза заявки по суті починається за наявності в матеріалах заявки правильно оформленого документа про сплату збору за подання заявки. Патентне відомство має право зажадати від заявника додаткових матеріалів, якщо без них проведення експертизи по суті неможливо. Додаткові матеріали мають бути подані протягом двох місяців від дати одержання запиту патентного відомства. Якщо протягом зазначеного строку заявник не подасть матеріали, заявка вважається відкликаною.

За позитивним результатом експертизи заявки по суті патентне відомство надсилає заявникові рішення про реєстрацію знака1. В іншому разі надсилається рішення про відхилення заявки.

До дати прийняття рішення про реєстрацію знака заявник має право в будь-який час відкликати свою заявку.

Після прийняття рішення про реєстрацію знака патентне відомство у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про видачу свідоцтва. Така публікація можлива лише за наявності документа про сплату збору за видачу свідоцтва. Якщо ж такого документа немає і протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу свідоцтва він не надійде до патентного відомства, публікація не проводиться, а заявка вважається відкликаною.

На підставі публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки'.

Водночас з публікацією відомостей про видачу свідоцтва патентне відомство здійснює державну реєстрацію знака2. Після внесення до реєстру відомостей про знак будь-яка особа має право ознайомитися з ними.

На підставі державної реєстрації знака патентне відомство України в місячний строк після цього видає заявнику свідоцтво. Якщо право на одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видається одне свідоцтво.

Будь-яке рішення патентного відомства за заявкою на знак може бути оскаржене заявником протягом трьох місяців від дати одержання рішення. Рішення може бути оскаржене до Апеляційної ради патентного відомства України. Скарга має бути розглянута Апеляційною радою протягом чотирьох місяців від дати її одержання. Скарга розглядається у межах мотивів, викладених у ній.

Рішення Апеляційної ради може бути оскаржене до суду протягом шести місяців від дати його одержання.

Права та обов'язки, що випливають із свідоцтва на знак. Права, що надаються заявникові одержаним на знак свідоцтвом, діють від дати подання заявки і за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво про реєстрацію знака надає його володільцю право власності на знак. Строк його чинності 10 років від дати подання заявки. Чинність свідоцтва за клопотанням його власника може бути подовжена щоразу на 10 років. Клопотання про подовження чинності свідоцтва має бути подано протягом останнього року його дії. Кількість разів подовження чинності свідоцтва не обмежена, тобто свідоцтво на знак для товарів і послуг може діяти необмежений строк, але для підтримання його в силі необхідно кожні 10 років подовжувати його чинність, безумовно, за умови сплати встановленого збору.

Свідоцтво надає його власникові виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд.

Знак для товарів і послуг може бути використаний будь-яким способом, що не суперечить чинному законодавству. Це може бути застосування на товарах і при наданні послуг, для яких зареєстровано знак, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час демонстрації експонатів на виставках, ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та іншій документації, пов'язаній із запровадженням зазначених товарів і послуг у господарський оборот.

Якщо знак належить кільком власникам, то користування ним визначається угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний із співвласників має право користуватися знаком на свій розсуд. Але жоден з них не має права видавати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності іншій особі без згоди інших співвласників свідоцтва.

Власник свідоцтва має право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу.

Право власності на знак на підставі договору може бути передано будь-якій іншій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва*. Проте передача права власності на знак не допускається, якщо така передача може ввести в оману споживача щодо товару і послуг або щодо особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Суб'єкту права власності на знак належить право видавати дозвіл (видавати ліцензію) будь-якій іншій особі на використання знака на підставі ліцензійного договору. В ліцензійному договорі має бути обов'язково передбачена умова, за якою ліцензіат бере на себе зобов'язання ні в якому разі не допустити зниження якості товарів і послуг. Ліцензіар зобов'язаний здійснювати контроль за додержанням цієї умови.

Договір про передачу права власності на знак та ліцензійний договір під загрозою їх недійсності мають бути зареєстровані у патентному відомстві України. Для будь-яких третіх осіб зазначені договори набувають чинності лише після їх реєстрації.

Іноді проставляння знака на товарах буває недостатньо для його охорони. У такому разі власник свідоцтва має право поряд із знаком проставляти попереджувальне маркування, яке застерігає потенційних порушників про те, що знак зареєстрований. Особи, що здійснюють посередницьку діяльність і мають свій знак, на підставі договору з виробником товару або особою, що надає послуги, поряд із знаком зазначених осіб можуть проставляти свій знак або замість їх знаку.

Використання знака для товарів і послуг має здійснюватися таким чином, аби це не заподіювало шкоди іншим особам. Власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва.

Чинність свідоцтва може бути припинена або свідоцтво може бути визнано недійсним у встановлених законом випадках. Так, власник свідоцтва може у будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до патентного відомства України. Така відмова набирає чинності з моменту публікації відомостей про це в офіційному бюлетені патентного відомства.

Свідоцтво на знак припиняє свою чинність у разі несплати збору за подовження строку його дії. Сплата збору за подовження строку його чинності на наступний строк має бути здійснена протягом останніх двох місяців його чинності, а документ має надійти до патентного відомства до кінця останнього року чинності свідоцтва.

Як уже зазначалося, чинність свідоцтва припиняється, якщо його дію не подовжено. Збір за подовження дії може бути сплачено, а документ про його сплату надійти до патентного відомства протягом шести місяців після закінчення встановленого строку. У такому разі розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків.

Чинність свідоцтва може бути припинена за рішенням суду, якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено. Проте при вирішенні цього питання суд може зважити на подані власником свідоцтва докази того, що знак не використовувався з незалежних від нього причин.

Чинність свідоцтва може припинитися за рішенням суду також у разі перетворення знака на позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заяви.

Дія свідоцтва припиняється з першого дня, що настає за днем закінчення строку чинності свідоцтва, за який було сплачено збір.

Свідоцтво може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

— невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

— наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

Чинність свідоцтва може бути оспорена будь-якою особою протягом шести місяців від дня опублікування відомостей про видачу свідоцтва до Апеляційної ради. Апеляційна рада зобов'язана розглянути цю скаргу протягом шести місяців від дати надходження скарги. Власник свідоцтва має право ознайомитися зі скаргою. У розгляді скарги можуть брати участь скаржник і власник свідоцтва. Апеляційна рада розглядає скаргу в межах викладених мотивів, що містяться в ній.

Рішення Апеляційної ради за скаргою може бути оскаржено до суду.

Якщо видачу свідоцтва не була оскаржено у встановлений строк до Апеляційної ради, то свідоцтво може бути визнано недійсним тільки у судовому порядку.

Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати подання заявки.

Знак може бути зареєстрований в іноземній державі будь-якою особою. Якщо реєстрація знака в іноземній державі здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, то заявка на зарубіжну реєстрацію подається через патентне відомство України. Пов'язані з реєстрацією в іноземній державі витрати несе заявник або за його згодою інша особа.

Захист прав на знаки для товарів і послуг. Захист прав на знаки для товарів і послуг може здійснюватися в адміністративному, змішаному або судовому порядку.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припинено. Якщо порушенням власнику свідоцтва були заподіяні майнові чи моральні збитки, їх має відшкодувати порушник.

Порушення прав власника може бути в будь-якій, формі чи будь-яким способом. Тому і відповідальність порушника може бути різною. Зокрема, власник свідоцтва має право вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використовуваного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Виготовлені зображення знака або позначення можуть бути знищені на вимогу власника свідоцтва. Право на захист має також особа, яка користується знаком на підставі ліцензійного договору, якщо інше не передбачено в ньому.

Суди, відповідно до їх компетенції, розглядають спори про встановлення власника свідоцтва, укладення та виконання ліцензійних договорів, порушення майнових прав власника свідоцтва.

Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав на знак для товарів і послуг.

При цьому важливо ознайомитися з деякою зарубіжною практикою захисту прав на товарні знаки. Чинність зареєстрованого товарного знака поширюється на всю державу, де або для якої цей знак зареєстрований. Вислів "для якої" стосується тих випадків, коли товарний знак зареєстрований для ряду країн у Міжнародному бюро ВОІВ або в регіональному відомстві з товарних знаків, зокрема в Африканській організації з охорони інтелектуальної власності. Реєстрація знака в одній країні не має сили в інших країнах. Щоб одержати правову охорону в інших країнах, товарний знак має бути зареєстрований у кожній країні, за винятком випадків реєстрації у відповідних міжнародних органах.

Як уже зазначалося, на відміну від винаходів, охорона товарного знака не обмежена часом. Прикладом може бути товарний знак винозаводчика П. А. Смирнова. Якщо охорона основана на реєстрації, то національні закони містять приписи, що реєстрація має силу тільки протягом того часу, на який його зареєстровано, наприклад, на 10 років. Проте його охорону можна подовжувати необмежену кількість разів, зокрема через кожні 10 років, сплачуючи при цьому встановлений збір. Таким чином охорона товарного знака може бути необмеженою. Практиці відомі випадки, коли товарний знак охороняється понад сто років.

Використання знака. Виключне право на товарний знак, яке набувається через його реєстрацію, можна визначити як право заборони іншим особам використовувати цей знак для комерційних цілей. Що означає "для комерційних цілей"? Тут можливі два варіанти. Найпростіший випадок порушення виключного права на товарний знак — це коли знак використовує інше підприємство для таких самих товарів або послуг, що і сам володілець. Це явне порушення, і немає потреби з'ясовувати, чи є в даному разі ризик обману споживачів.

Звичайно вважають, що "використання" знака означає відтворення його на товарах або при наданні послуг, або при рекламуванні, продажу, імпорту товарів із незаконним використанням знака, або при пропозиції і наданні послуг під таким знаком. У деяких законах згадуються також навіть підготовчі дії, зокрема накопичення товарів для продажу на складах.

Практично в усіх країнах визнається, що порушення має місце, якщо використання товарного знака для аналогічних товарів вводить в оману споживача. Іншими словами, якщо рядовий споживач вважає, що товар чи послуга, для яких відповідач використав товарний знак, вироблені на підприємстві володільця знака, то він уже введений в оману і, отже, володілець товарного знака має право вимагати припинення такого використання.

Таким чином, у багатьох країнах визнається, що охороні підлягають також товари і послуги, які не перераховані в реєстраційному переліку, за умови, що вони настільки близькі до перелічених, що це може ввести в оману споживача. Застосовуючи це правило, звичайно враховують масштаб використання захищеного товарного знака, розмір підприємства володільця даного знака: чим більше підприємство і чим ширше використовується товарний знак, тим більший обсяг охорони.

Національні закони багатьох країн, крім розглянутих, називають ще два випадки порушення прав на товарний знак:

використання знака невідповідне його статусу або не за призначенням.

Перший випадок стосується використання охоронюваного товарного знака для абсолютно інших товарів чи послуг. Наприклад, якщо товарний знак "Кока-кола" використовується виробником джинсів і якщо при цьому складається враження, що запропонований товар підвищує репутацію "Кока-кола" як напою, який вживає сучасна молодь, то це слугуватиме інтересам компанії "Кока-кола". І навряд чи можна стверджувати, що може виникнути плутанина щодо походження джинсів, якщо виробник їх зазначить, що виробила їх компанія "Кока-кола". Він тільки одержить прибуток, скориставшись репутацією товарного знака "Кока-кола", не вводячи споживача в оману.

Другий випадок стосується використання охоронюваного знака в словниках, енциклопедіях або інших подібних виданнях. Тут також складається ситуація, коли відомі товарні знаки іноді використовуються як назви продуктів. Може трапитися так, що редактори словника ненавмисне використовують товарний знак як назву продукту. Звичайно, таке використання не має комерційної мети і не вважається порушенням. Проте, оскільки це використання завдає все ж володільцю товарного знака певної шкоди, бо виникає небезпека перетворення товарного знака на родову назву, то в ряді країн вважають, що володілець знака може таке використання заборонити.

§ 3. Право на найменування місця походження товару

Право на найменування місця походження товару — це новий цивільно-правовий інститут, який в Україні тільки складається.

До цього часу такого інституту ні радянське цивільне законодавство, ні українське не знало. В Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 р. про цей інститут ще не згадується. Але вже в Законі Російської федерації "Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару" від 23 вересня 1992 p. він виступає як сформований цивільно-правовий інститут. У країнах з розвинутою ринковою економікою цей інститут відомий уже давно. Він згадується у Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 p. Конвенція, зокрема, проголошує, що вказівка на походження або найменування місця походження товару належить до об'єктів промислової власності і підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Ст. 10 Конвенції проголошує, що пряме чи побічне використання неправильного зазначення походження виробу або особи виробника, фабриканта чи комерсанта є правопорушенням, яке тягне за собою відповідальність за цивільним законодавством. Якщо при виробництві товару або торгівлі ним буде неправильно зазначено місце його походження чи місцевість, де розташований цей пункт, або неправильно вказано країну чи країну, де застосовується неправдива вказівка про походження, то це визнається порушенням прав фізичної чи юридичної особи, яка є виробником чи комерсантом цього товару.

Зміст цих статей Паризької конвенції про охорону промислової власності наведено для того, щоб підкреслити значення найменування місця походження товару в умовах ринкових відносин ще наприкінці минулого століття. Протягом цього століття значення і роль права на найменування місця походження товару не тільки не знизились, а навпаки, ще більше зросли. Свідченням цього є розробка і прийняття законодавства про місце походження товару в країнах СНД, де до цього часу його ніколи не було. Не було такого законодавства і в Україні. 16 червня 1999 p. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про охорону прав зазначення походження товарів".

Розробка і прийняття зазначеного законодавства — це не данина моді ринкових відносин. Це гостра потреба нашого часу. Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають ще й інші фактори, які часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими факторами, що зумовлюють значною мірою якісні та інші характеристики товару, можуть бути певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори — вода, повітря, грунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. Так, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в такій-то місцевості, на виробництво пива впливають ряд властивостей саме даного географічного району — вода, ячмінь, хміль тощо. Тканина даного сорту може бути вироблена тільки з вовни овець певної породи, що вирощується у певній місцевості.

Це природні фактори географічного району, які можуть зумовлювати певні якісні показники вироблюваного товару (наприклад, мінеральної води). Але на якісні характеристики товару можуть впливати також і люди — виробники цього товару, наприклад гуцульські киптарики, мабуть, ніхто краще не зробить як самі гуцули. Виробництвом оптичних приладів прославив себе київський завод "Арсенал", миколаївські та херсонські суднобудівники користуються авторитетом у світі. Таких прикладів можна навести багато, коли саме майстерність, професіоналізм виробника, технічний рівень виробництва зумовлюють більший попит товару і, отже, його конкурентоспроможність на ринку.

Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоспроможність товару — це поєднання географічного фактору з людським. Вміле використання спеціалістами високого класу, фахівцями переваг, властивостей та інших якостей даного місцевого району істотно підвищує конкурентоспроможність їх виробів, значно підвищує ефективність вироблюваного товару, в результаті чого зростає попит на нього, поширюються чутки про особливі властивості товару, вироблюваного в тому чи іншому географічному районі. Наприклад, з винограду, що має особливі властивості, винороби високого класу виробляють вино, яке користується великим попитом на ринку. Зрозуміло, що некваліфікований винороб навіть з хорошого винограду не зробить добре вино. Таке поєднання місцевого фактору з людським дає високий ефект, підвищує конкурентоспроможність товару.

Таким чином, на ринку складається певна оцінка товару, виробленого в певному географічному об'єкті та ще й у поєднанні з людським фактором. Зростає значення найменування місця походження товару, виникає необхідність його правового регулювання.

В умовах переходу України до ринкових відносин постає потреба впровадити цей інститут і в нашому цивільному законодавстві. Власного досвіду в розробці такого законодавства Україна не має. Але є досвід зарубіжних країн, у тому числі Російської Федерації, який має бути використаний. Тим більше, що в зарубіжній законодавчій практиці виробилися вже певні стереотипи, якими можна скористатися при розробці законодавства України. Це має особливе значення саме тепер, коли в Україні проводяться активні кодифікаційні роботи.

Видається доцільним взяти за основу Закон Російської Федерації "Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару". Це пояснюється тим, що рівень ринкових відносин у Російській Федерації і в Україні однаковий, тому і рівень правового регулювання цих відносин має бути також приблизно однаковим.

При цьому слід мати на увазі особливість права на найменування місця походження товару. Вона полягає в тому, що право на найменування місця походження товару не має виключного характеру, тобто право на найменування місця походження товару не є монопольним. Найменування місця походження товару може належати кільком користувачам водночас. Ця своєрідна особливість накладає певний відбиток на інститут у цілому.

Безумовно, правова охорона місця походження товару може здійснюватися нормами, викладеними в окремому законі чи у відповідному розділі ЦК України, чи у будь-якому іншому законодавчому акті. Це принципового значення не має.

У такому акті (далі — закон) має бути дано визначення поняття "місце походження товару". В ньому мають бути визначені його основні правові ознаки. По-перше, найменуванням місця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого іншого географічного об'єкта. Це може бути історична назва географічного об'єкта.

Законодавства зарубіжних країн, як правило, містять певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоч і містять назву географічного об'єкта, проте увійшли до загальновживаного обороту як позначення товару певного виду, не пов'язаного з місцем його вироблення.

По-друге, однією із необхідних ознак такого визначення має бути вимога, що найменування місця походження товару використовується для позначення певного роду товарів, які виробляються у даному географічному об'єкті, тобто в конкретно визначеній місцевості.

По-третє, позначення вказує на особливі властивості товару, якого не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об'єкті.

По-четверте, ці особливі властивості товару зумовлені саме природними або людськими факторами даного географічного об'єкта або природними і людськими факторами водночас.

Тільки у своїй сукупності ці правові ознаки географічного об'єкта дають йому найменування місця походження товару, яке здатне до реєстрації.

Найменування місця походження товару набуває значення лише за умови його державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку або внаслідок міжнародних договорів держави.

Заявником на реєстрацію найменування місця походження товару може бути будь-яка юридична чи фізична особа, яка має намір виробляти товар з характерними для даного географічного об'єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інституту, що право на використання найменування місця походження товару не є монопольним, тобто воно не є виключним правом. Це означає, що одне й те саме найменування місця походження товару може бути зареєстровано на ім'я кількох заявників — користувачів цим найменуванням.

Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця походження товару, набуває право на його використання (але не виключне право), якщо вироблюваний товар відповідає вимогам, викладеним у заявці на реєстрацію.

Проте для користування найменуванням місця походження товару не обов'язково усім користувачам його реєструвати, досить однієї реєстрації на ім'я будь-якої фізичної чи юридичної особи.

Право користування цим найменуванням місця походження товару на підставі державної реєстрації може бути надано будь-якій фізичній чи юридичній особі. Але таке право може бути надано за однієї неодмінної умови — виробник товару перебуває у тому самому географічному об'єкті і виробляє товар з тими самими властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію найменування місця походження товару.

Безумовно, в законі про найменування місця походження товару має бути чітко визначено порядок і умови проведення державної реєстрації, склад заявки та інші умови, що визначаються законом. Заявка має бути піддана відповідній експертизі, порядок проведення якої також має бути визначений у законі. Коротше кажучи, в законі має бути передбачена процедура розгляду заявки у відомстві, якому буде доручено кваліфікувати заявку.

Якщо в результаті експертизи заявки на реєстрацію найменування місця походження товару буде встановлено, що заявлене найменування відповідає вимогам закону і охороноздатності, то на підставі результатів експертизи приймається рішення про видачу свідоцтва на право використання найменування місця походження товару. На підставі цього рішення проводиться його реєстрація в Державному реєстрі найменувань місця походження товару держави, а на підставі реєстрації видається свідоцтво на право користування найменуванням місця походження товару.

Свідоцтво на право використання найменування місця походження товару надає його володільцю певні права і накладає на нього певні обов'язки. Основним правом, що надається свідоцтвом, є право на користування найменуванням місця походження товару.

Використанням найменування місця походження товару прийнято вважати застосування його на товарах, для яких воно зареєстровано, а також на його упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також при демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.

Як уже зазначалося, право на користування найменуванням місця походження товару не є виключним, і тому володілець свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на використання цього найменування іншим особам. Цим іншим особам можна просто одержати свідоцтво на право користування цим же найменуванням місця походження товару.

У законодавстві зарубіжних країн передбачається право юридичних і фізичних осіб, які здійснюють посередницьку діяльність, використовувати свій товарний знак разом з найменуванням місця походження товару на підставі договору.

Для більшої ефективності правової охорони свого права на користування найменуванням місця походження товару володілець свідоцтва має право проставляти поряд з найменуванням місця походження товару попереджувальне маркування. Воно має застерегти про те, що використовуване найменування місця походження товару зареєстровано у встановленому порядку.

Закон Російської Федерації "Про товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місця походження товару" встановив правило, за яким реєстрація найменування місця походження товару діє безстрокове. Проте в більшості країн строк чинності свідоцтва обмежений, як правило, 10 роками. Але в законодавстві багатьох країн є правило, за яким володілець свідоцтва може клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подовження строку чинності свідоцтва не обмежується. Проте чинність свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що володілець свідоцтва перебуває у тому самому географічному об'єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями. В законі має бути встановлений порядок та умови подовження чинності свідоцтва.

Володілець свідоцтва на право користування найменуванням місця походження товару повинен мати право реєструвати дане найменування в зарубіжних країнах. У законі мають бути визначені умови та порядок реєстрації найменування місця походження товару в зарубіжних країнах. Зарубіжна реєстрація найменування місця походження товару є не лише засобом його правової охорони, а й своєрідною формою реклами товару.

У законі мають бути передбачені підстави припинення правової охорони найменування місця походження товару. Такими підставами можуть бути:

— визнання недійсною реєстрації найменування місця походження товару за скаргою будь-якої особи, якщо реєстрацію було здійснені з порушенням вимог законодавства; зникнення характерних для даного географічного об'єкта умов і неможливість виробництва товарів із зазначеними в реєстрі властивостями;

— дія реєстрації найменування місця походження товару на ім'я іноземної юридичної чи фізичної особи, крім зазначених підстав, може, припинитися також у зв'язку з втратою права на дане найменування місця походження товару в країні походження товару.

Чинність реєстрації найменування місця походження товару має припинитися з моменту публікації рішення відомства про це в бюлетені.

Крім зазначених підстав припинення чинності реєстрації, в законі мають бути визначені підстави припинення чинності свідоцтва. Такими підставами можуть бути:

— втрата товаром особливих властивостей, зазначених у реєстрі стосовно даного найменування місця походження товару;

— в разі анулювання реєстрації найменування місця походження товару;

— у зв'язку з ліквідацією юридичної особи — володільця свідоцтва;

— на підставі заяви володільця свідоцтва, поданого до відомства.

Зрозуміло, що в разі припинення чинності реєстрації місця походження товару припиняється і чинність свідоцтва на право його використання. Адже зникає підстава права на використання найменування місця походження товару.

У законі можуть бути передбачені й інші підстави припинення чинності як самої реєстрації найменування місця походження товару, так і права на його використання.

Якщо найменування місця походження товару набуває правового захисту, то в законі має бути передбачений захист цього права в разі його порушення.

Володілець свідоцтва має право забороняти використання найменування місця походження товару особами, які не мають свідоцтва на право його використання. Якщо свідоцтво на право використання найменування місця походження товару мають кілька осіб, то всі вони мають право забороняти його використання іншим особам.

Порушенням права на використання найменування місця походження товару має визнаватися й те, що використовується з такими висловами, як "рід", "тип", "імітація" і тому подібними. Порушенням має визнаватися також використання подібного позначення для однорідних товарів, що здатне ввести в оману щодо місця походження товару та його особливих властивостей.

Крім заборони неправомірного використання найменування місця походження товару, володілець свідоцтва повинен мати право вимагати від порушника:

— припинити його використання, а також відшкодувати всім потерпілим завдану шкоду в повному обсязі;

— опублікувати судове рішення про визнання неправомірним використання найменування місця походження товару іншими особами з метою відновлення ділової репутації потерпілих;

— усунення з товару або його упаковки незаконно використаного найменування місця походження товару або позначення, подібного йому, або знищення виготовлених зображень найменування місця походження товару чи позначення, подібного йому.

Всі спори, пов'язані з використанням найменування місця походження товару, має розв'язувати суд.