§ 1. Поняття та види об'єктів цивільних прав

Під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини1. Об'єкти цивільних прав та об'єкти цивільних правовідносин — поняття тотожні. Цивільні правовідносини складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у правовідносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення своїх законних права та інтересів2.

Цивільний кодекс УРСР , який набрав чинності з 1 січня 1964 p. і є чинним і сьогодні, не містить ніяких окремих положень щодо об'єктів цивільних прав. Між тим у проекті ЦК України від 25 серпня 1996 p. цьому питанню присвячено цілий розділ. Стаття 161 проекту ЦК України відносить до об'єктів цивільних прав речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, роботи та послуги, результати творчої діяльності, службову та комерційну таємницю, особисті немайнові блага, та інші матеріальні та нематеріальні блага.

За критерієм їх оборотоздатності об'єкти цивільних прав можна поділити на три види:

1) об'єкти, які обертаються вільно;

2) об'єкти, які обмежені в обігу;

3) об'єкти, вилучені з обігу.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто можна зробити висновок, що на території України діє презумпція: об'єкти цивільних прав можуть вільно обертатися, якщо вони не вилучені з обігу або не обмежені в обігу. При цьому види об'єктів цивільних прав, які вилучені з обігу, та об'єктів цивільних прав, обмежених в обігу, мають бути прямо вказані в законі або визначені в порядку, встановленому законом.

Ці положення відображені у ст. 162 проекту ЦК України, яка має назву "Оборотоздатність об'єктів цивільних прав". Оборотоздатність об'єктів цивільних прав означає вчинення угод та інших не заборонених законодавством дій щодо таких об'єктів, спрямованих на передачу останніх у межах цивільного обороту. Тобто, обіг не слід звужувати виключно до переходу права власності.

Цивільне право розрізняє універсальне та сингулярне правонаступництво. При універсальному правонаступництві до правонаступника в результаті одного акта переходять всі права та обов'язки правоволодільця. Таке правонаступництво має місце при спадкуванні або при реорганізації юридичної особи. При сингулярному правонаступництві до особи переходять лише деякі права та обов'язки іншого Це стосується, наприклад, відчуження майна'.

Об'єкти, обмежені в обігу, — це об'єкти, які можуть належати тільки окремим учасникам цивільного обороту, або обіг таких об'єктів, їх придбання або відчуження може здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу. Статтею 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено перелік товарів, реалізацію яких дозволяється здійснювати виключно після отримання у встановленому законодавством порядку відповідного дозволу — ліцензії. Згідно з вищенаведеним законом до таких видів діяльності належать торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 10 вересня 1992 р. № 528 здійснювати будь-які операції з векселями дозволяється виключно юридичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності.

Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом угод та іншим чином переходити від одного суб'єкта до іншого в межах цивільного обороту. Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" визначені види діяльності, займатися якими мають право виключно державні підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" ядерні матеріали перебувають виключно у державній власності. Згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд" території природних заповідників є власністю народу України. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому законодавством України.

Порушення встановлених правил обігу для об'єктів, обмежених в обігу, та для об'єктів, вилучених з обігу, при укладенні угод тягне за собою визнання таких угод недійсними на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Окремо також можна виділити спеціальні правила оборотоздатності для певних об'єктів цивільних прав. Такими об'єктами є земля, природні ресурси, нерухоме майно. Відповідно до п. 14 Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності і розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 4 березня 1998 p. № 167/98 під час проведення розрахунків не допускається уступка вимоги та переведення боргу. Тобто такий об'єкт цивільних прав, як майнове право не може обертатися в цивільному обороті шляхом уступки вимоги.

Нарешті, слід сказати про необхідність вчинення певних дій для визнання об'єктом цивільних прав щодо окремих об'єктів. До таких об'єктів, наприклад, можна віднести нерухоме майно. При спорудженні нового будинку потрібно отримати акт введення в експлуатацію вказаного будинку, який є підставою для реєстрації права власності на будинок в уповноваженому державою органі. Тобто, держава своїм владним актом, яким є акт введення в експлуатацію, визнає такий об'єкт нерухомим майном.

§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно

Поняття "об'єкт права" в юридичній літературі вживається у різних значеннях. По-перше, про "об'єкт права" говорять як про елемент правовідносин, по-друге, — як про суспільні відносини, які в конкретних умовах підлягають правовому регулюванню. В даному випадку йтиметься про об'єкти цивільних прав як елементи цивільних правовідносин.

Юридичні і фізичні особи вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх потреб та інтересів. Об'єктами цивільних прав є все те, з приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки. Будь-який об'єкт повинен задовольняти потреби й інтереси учасників цивільних правовідносин, в іншому разі він не розглядатиметься як об'єкт цивільного права.

Об'єкти цивільних прав за правовим режимом і цільовим призначенням поділяють, зокрема, на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги, результати духовної та інтелектуальної діяльності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності.

Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види:

рухомі та нерухомі речі; вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.

Речі рухомі та нерухомі. До недавнього часу основним поділом речей у цивільному праві був їх поділ на засоби виробництва і предмети споживання, що на даний час втратило своє юридичне значення. Політична економія поділяє речі на основні і оборотні засоби залежно від того, споживаються дані засоби повністю при виробництві продукції (оборотні засоби), чи поступово переносять свою вартість на готовий продукт (основні засоби). Даний поділ речей мав своє вирішальне значення для визначення обсягу прав державних підприємств на закріплене за ними майно. Нині цей поділ має значення в основному для ведення бухгалтерського обліку.

У цивільному законодавстві більшості країн світу об'єкти цивільних прав поділяються на рухоме та нерухоме майно. Законодавство колишнього СРСР не знало даного поділу речей. У примітці до ст.21 ЦК УРСР 1923 p. зазначалося: "із відміною приватної власності на землю поділ майна на рухоме та нерухоме відміняється"'. Тому радянське законодавство не вживало термін "нерухомість", а замінило його терміном "основні фонди".

Проект ЦК України, на відміну від чинного ЦК України, поділяє речі на рухоме та нерухоме майно. При віднесенні речей до категорії нерухомості використовують два критерії: матеріальний — ступінь зв'язку цих речей із землею, і юридичний — віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою2. За першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх, є неможливим (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси). Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива, з огляду на це законодавець вважає за потрібне поширити на них правовий режим нерухомості (повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти). Перелік речей, які прирівнюються до нерухомих, не є вичерпним. Законодавець може визнати нерухомими речами й інші предмети.

Об'єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає у тому, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо. Особливістю правового режиму є також те, що дані об'єкти, правочини з ними, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідними органами. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів з нею є відкритою. Це означає, що орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний надати інформацію про здійснену реєстрацію та реєстровані права будь-якій особі. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Державну реєстрацію права власності, зокрема на жилі і нежилі будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках, здійснюють державні комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації. Порядок даної реєстрації регулює Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету, архітектури та житлової політики України від 9 червні 1998 p.'.

Що стосується земельних ділянок, то постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993р. затверджено Положення про порядок ведення державного земельного кадастру2, яке містить дані реєстрації права власності, права користування землею та договори на оренду землі, обліку, кількості та якості земель.

Нині підготовлено проект Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно", схвалений Кабінетом Міністрів 10 грудня 1998 p. Відповідно до ст. 5 цього закону обов'язковій державній реєстрації на нерухоме майно підлягають право власності, а також обмежені речові права.

Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі, а також угоди з ними підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом.

За ступенем свободи участі в цивільному обороті речі поділяються на: вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті та не вилучені з цивільного обороту. В умовах ринкової економіки більшість об'єктів обертаються без обмежень. Під оборотоздатністю розуміють можливість відчуження певного об'єкта за договором купівлі-продажу, міни, дарування, а також перехід його від однієї особи до іншої у порядку універсального правонаступництва (при спадкуванні чи реорганізації юридичної особи).

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. До речей, вилучених з цивільного обороту, належать об'єкти права власності українського народу (земля, за винятком земельних ділянок певного розміру, надра, води та інші природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони).

Обмеження речей у цивільному обороті вказує на те, що право власності на певні речі може бути передано іншій особі з додержанням вимог, передбачених законом. Наявність речей, вилучених з цивільного обороту, обмежених у цивільному обороті зумовлюється міркуваннями додержання державної безпеки. Так, Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1991 p. (з наступними змінами і доповненнями)' було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України" та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна викладені відповідно в додатках № 1

№ 2. До майна, що не може перебувати у власності громадян, належать бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини та інше. Щодо видів майна, для якого встановлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами (зброя, вибухові та радіоактивні речовини тощо), то дані предмети можуть бути придбані лише з дозволу відповідних органів.

Законодавство України також встановлює особливий правовий режим для такого виду майна, як земельні ділянки, валютні цінності, цінні папери та інші речі. Порядок укладення угод щодо них регулюється спеціальними нормативними актами.

Всі інші — це речі, не вилучені з цивільного обороту, тому вони можуть вільно відчужуватися, переходити у власність на підставах, передбачених законом.

Речі індивідуально-визначені і родові. Дана класифікація речей має важливе значення для цивільного обороту. Індивідуально-визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками:

а) єдині у своєму роді (наприклад, Софіївський собор);

б) відрізняються від інших кількома ознаками (наприклад, будинок Верховної Ради);

в) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, із партії авторучок, холодильників).

Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, що вони є юридичне замінними.

Правове значення такої класифікації полягає в тому, що існує ряд договорів, предметом яких можуть бути лише індивідуально-визначені речі (оренда, підряд, купівля-продаж). Крім того, наслідки загибелі індивідуально-визначеної речі і родової різні для боржника. Так, при загибелі індивідуально-визначеної речі виконання зобов'язання в натурі є неможливим, тому боржник звільняється від обов'язку передати її кредиторові, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Загибель родової речі в ряді випадків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 423 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 217 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги. Отже, зарахування автоматично недопускається, якщо предметом зобов'язання є індивідуально-визначена річ.

Речі головні та їх приналежність. Даний поділ речей є традиційним для цивільного права. Юридичне значення даного поділу полягає в тому, що приналежність в усіх випадках наслідує долю головної речі, якщо в договорі чи законі не встановлено інше (ст. 132 ЦК України). Це означає, що, наприклад, за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі. Між тим, дана норма має диспозитивний характер, з огляду на це сторони можуть самостійно в договорі визначити, що право власності переходить тільки на будинок чи господарські будівлі.

І приналежність і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність — залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до неї). Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, визначається договором. За відсутності такого рішення слід керуватися звичаями ділового обороту.

Приналежність не треба ототожнювати із складовою частиною речі, якою згідно зі ст. 131 ЦК України визнається все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження та істотного знецінення речі (наприклад, комп'ютер і монітор, телевізор і динамік). При переході права на річ складові частини її не підлягають відокремленню.

Проект ЦК України виділяє складні речі. Відповідно до ст. 171, якщо різнорідні речі утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, яке визнається сутністю з'єднання, їх вважають за одну річ (складна річ). Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо договором не визначено інше. До складних речей належить майно селянського (фермерського) господарства.

Речі споживні та неспоживні. Споживними є такі речі, які в результаті одноразового свого використання повністю знищуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на іншу річ (сировина). До споживних речей належать також гроші, оскільки використовувати їх можна, лише витрачаючи.

Неспоживними речами є такі, які при тривалому використанні зберігають своє призначення, їх зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини).

Цей поділ речей має своє правове значення. Оскільки предметом деяких договорів (оренди, майнового найму, прокату) можуть бути лише неспоживні речі, то за умовами договору власникові має бути повернута та сама річ (ст. 265 ЦК України). Інакше розв'язується питання про предмет договору позики, яким можуть бути споживні речі (гроші, речі, визначені родовими ознаками). Позичальник, використавши одержану річ, повинен повернути позикодавцеві таку суму грошей або рівну кількість речей тих самих роду і якості (ст. 374 ЦК України), а не ті гроші і речі, які він брав за договором позики.

Речі подільні і неподільні. До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призначення (наприклад, продукти харчування). Неподільними вважаються такі речі, які при поділі втрачають первісне призначення (автомашина, комп'ютер). Подільність речей набуває правового значення стосовно поділу спільної власності. Так, якщо спільна власність є частковою, кожний з її учасників має право вимагати виділення своєї частки зі спільного майна. Якщо виділити частку в натурі неможливо без нерозмірної шкоди для господарського призначення майна, учаснику, що виділяється присуджується грошова компенсація (ст. 115 ЦК України).

Іноді мається на увазі неподільність майна не у фізичному, а в юридичному значенні. Так, неподільними з юридичної точки зору є тематичні колекції картин, столовий сервіз, певна колекція книг, марок, листівок, меблевий гарнітур. Хоч за домовленістю сторін у деяких випадках такі комплексні речі можуть стати подільними.

Плоди і доходи. Плоди — це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи — це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (орендна плата, дивіденди, плата за житло). Відповідно до ст. 133 ЦК України плоди, приплід тварин, доходи, що приносять речі, належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Оскільки дана норма має диспозитивний характер, то сторони можуть, наприклад, у договорі застави зазначити, що плоди і приплід тварин залишаються у заставодержателя і зараховуватимуться у рахунок виконання зобов'язання.

Гроші та валютні цінності. Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня.

Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків.

Поряд з цим у ряді випадків гроші можуть виступати самостійним об'єктом певних договорів, зокрема позики (ст. 374 ЦК України), дарування (ст. 243), банківської позички (статті 382 і 383).

Валютні цінності — певні види майна, які визначаються законом такими. Так, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 p.1 до валютних цінностей належить валюта України, іноземна валюта, монетарні метали.

Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. До валютних цінностей належать також кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України.

Іноземною валютою визнаються відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, а також перераховані вище платіжні та інші документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Монетарними металами вважаються золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів.

Цінні папери. Цінні папери є необхідним атрибутом ринкової економіки. Значення даних об'єктів у сучасних умовах значно підвищилося, оскільки в багатьох випадках вони полегшують перехід грошей, товарів від одних суб'єктів до інших.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" цінними паперами визнаються грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також передачу грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Стаття 3 цього закону дає вичерпний перелік видів цінних паперів, до яких належать: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 p. передбачає ще один вид цінних паперів — похідні папери, "які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії"1. До похідних цінних паперів належать опціони, ф'ючерси, варанти та інші.

Цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права. Цінний папір повинен бути складений у визначеній законом формі та мати всі необхідні реквізити, перелік яких встановлюється законодавством конкретно щодо кожного виду цінних паперів. Класифікацію цінних паперів можна проводити за кількома підставами. Цінні папери можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі1.

Майно. Крім поняття речей у цивільному праві застосовується також і поняття "майно". Термін "майно" застосовується неоднозначно. По-перше, під "майном" розуміють річ чи конкретну сукупність речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, які визначають предмет договорів купівлі-продажу, оренди, дарування, позики тощо. По-друге, під цим терміном розуміють сукупність прав, які належать конкретній особі (ст. 10 ЦК України). По-третє, терміном "майно" позначають також сукупність майнових прав та обов'язків (наприклад, під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов'язки спадкодавця, які переходять до спадкоємця).

Оскільки правильне розуміння терміна "майно" в різних значеннях практично важливо для визначення конкретних прав та обов'язків сторін у правовідносинах, де майно є об'єктом права, потрібно щоразу визначати значення даного терміна шляхом тлумачення тексту правової норми2.

Цілісний майновий комплекс. Підприємство. З аналізу чинного законодавства в Україні можна зробити висновок про те, що термін "підприємство" використовується як щодо суб'єктів, так і щодо об'єктів права. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні"3 підприємство є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, в даному значенні підприємство визнається суб'єктом права. За цим же законом підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу (ст. 5), підприємство діє на основі статуту, що його затверджує власник (власники) майна (ст. 9), власник здійснює свої права з управління підприємства безпосередньо або через уповноважені ним органи (ст. 14). Згідно зі ст. 28 Закону України "Про власність"' громадським об'єднанням надається право відповідно до цілей, зазначених у їхніх статутах, мати у власності підприємства. У цих випадках йдеться про підприємство як майновий комплекс, що його використовують у підприємницькій діяльності, як про об'єкт права. Підприємство як цілісний майновий комплекс визнається нерухомістю, може в цілому або його частина бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод. Так, відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). При цьому підприємство, як єдине ціле, виступає лише як предмет оренди, а його орендодавцем є власник або уповноважений ним орган. Відповідно до п. 1 ст. 4 цього закону цілісним майновим комплексом вважається господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями та системою енергопостачання.

До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та Послуги (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом чи договором. Виключення із майнового комплексу того чи іншого об'єкта має бути окремо передбачено законом чи договором. В іншому разі при переході права власності на підприємство до іншої особи остання має право вимагати передачі всіх вищезазначених прав.

Поряд із цим слід зазначити, що в орендних правовідносинах підприємство може бути і суб'єктом правовідносин щодо окремо індивідуально-визначеного майна, а з дозволу відповідних органів — також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна. При цьому ми підтримуємо думку, яка висловлена в літературі, що "підприємство не може виступати в цивільному праві як суб'єкт правових відносин. Цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин — юридична особа"1. Таким чином, коли підприємство передає в оренду своє майно, воно виступає як юридична особа, а коли воно саме є предметом договору оренди — як майновий комплекс.

З вищевикладеного можна зробити висновок про те, що термін "підприємство" застосовується у двох різних значеннях. Підприємством визнається юридична особа — суб'єкт цивільного права. У цьому значенні підприємство підлягає державній реєстрації як суб'єкт підприємницької діяльності, виступає як сторона договору. Підприємством визнають і цілісний майновий комплекс, і в цьому значенні підприємство є об'єктом права.

§ 3. Цінні папери як об'єкти цивільних прав

В умовах становлення ринкової економіки дедалі ширшого застосування як у господарському обороті в межах України, так і у сфері зовнішньоекономічної діяльності набувають цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Легальне визначення цінних паперів містить ст. 1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 p.2

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (спосіб друку, папір, засоби захисту тощо) має відповідати встановленим вимогам. Проте слід мати на увазі, що Указом Президента України "Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність" від 25 травня 1994 p. було встановлено, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних). Згодом Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 p.' визначено правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Згідно зі ст. 4 цього закону цінні папери в Україні можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах.

Однією з головних ознак цінного папера є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера (одержання доходу у вигляді дивідендів або відсотків чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного папера і можуть бути різними — від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.

Як: зазначалося раніше, здійснення суб'єктивного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного папера. Тому втрата цінного папера, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами та організаціями, що випустили ці папери.. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника, то вона може в порядку, встановленому у главі 38 ЦПК України, просити суд про визнання папера недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.

Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

Іменним цінним папером визнається документ, що виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право.

Цінний папір на пред'явника (пред'явницький), на відміну від іменного, не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом України " Про цінні папери і фондову біржу" або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Відповідно до ст. З цього закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

Акцією визнається цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Як цінний папір акція має містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного папера — "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства та рік виплати дивідендів.

Акції поділяються на види, юридична суть яких полягає в тому, що акції одного виду (класу) дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в акціонерному товаристві. За ознакою класу акції поділяються на привілейовані і прості. Залежно від передбачених статутами товариств обмежень прав відчуження розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника.

Простими іменними визнаються акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, які вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з додержанням спеціальних правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укладення відповідного договору (п. 1 ст. 9 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні").

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію про емітента, реєстратора, власника іменних цінних паперів (фізичну чи юридичну особу), номінального утримувача (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 1 квітня 1996 p.).

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні").

Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації акцій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника.

Привілейовані акції — це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Привілеями є перш за все переважне право на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується у відсотках до номінальної вартості акції і виплачується у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденди з привілейованих акцій виплачують за рахунок резервного фонду. Разом з тим якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, з простих акцій перевищує розмір дивідендів з привілейованих акцій, власникам останніх може проводитися доплата до розміру дивідендів, виплачених простим акціонерам.

Привілейовані акції дають їх власникові також переважне право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Дивіденди з акцій виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та відсотків за банківський кредит.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни придбавають облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" в Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації можуть випускатися іменними та на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими)1, що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Рішення про їх випуск приймає відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. У рішенні мають визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержані від реалізації зазначених облігацій, спрямовуються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про випуск облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1997 року" від 5 лютого 1997 p. затверджено Основні умови випуску облігацій внутрішньої державної ощадної позики 1997 p., відповідно до яких зазначені облігації випускаються на пред'явника окремими випусками номінальною вартістю 50 грн. з терміном погашення шість місяців, один та два роки, з виплатою доходу відповідно до індексу споживних цін, збільшеного на 1 відсоток річних. Власниками цих облігацій можуть бути фізичні та юридичні особи, як резиденти, так і нерезиденти.

Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим оборотом.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України, приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом, який має містити відомості, зазначені в ст. 11 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера — "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків.

Доходи з облігацій підприємств виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Рішення про випуск довгострокових (від 5 до 10 років) та середньострокових (від 1 до 5 років) казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України, а рішення про випуск короткострокових (до одного року) зобов'язань — Міністерство фінансів, які визначають умови їх випуску, включаючи розмір і порядок виплати доходу.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків з нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання. Законодавство передбачає видачу як іменних сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явника. Реквізити ощадних сертифікатів визначені в ст. 18 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Доход з ощадних сертифікатів виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив.

Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 p. інвестиційний сертифікат є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселе-держателеві).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності постановою Верховної Ради України "Про застосування векселів в господарському обороті України" від 17 червня 1992 p. введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 p.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Приватизаційні папери можуть бути лише іменними. Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 p.2, а також іншими законодавчими актами України.

Так, запровадження в обіг приватизаційних майнових сертифікатів (цінних паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств) у паперовій формі було здійснено згідно з вищезазначеним законом, а також відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням" від 29 липня 1994 р.. Указу Президента України "Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів" від 21 квітня 1994 р. та Постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року "Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням" від 31 серпня 1994 p. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснювалася в порядку, встановленому Положенням про порядок видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердженим наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 p. із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 p.

Приватизаційні папери мають такі реквізити: запис про належність папера до України; найменування органу, що випустив папір; зазначення виду приватизаційного папера, серії та порядкового номера; дату випуску і строк використання;

номінальне значення приватизаційного папера у вартісному, обчисленому виходячи з відновної вартості майна, що приватизується, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях; прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника, відомості про документ, що посвідчує його особу;

підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку установи, яка видала папір.

У приватизаційних паперах також міститься інформація про умови і порядок використання їх та про права власника.

Приватизаційні папери використовуються громадянами України лише шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного папера з обов'язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і супроводжується погашенням приватизаційного папера. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених Законом України "Про приватизаційні папери", є недійсними.

Громадяни мають право застосовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватизаційних паперів у період приватизації забезпечується встановленням коефіцієнтів для перерахунку номінального значення папера одного виду при його конвертуванні в інший.

Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст. З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" є вичерпним переліком, який уявляється невиправдано обмеженим. У цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів, зокрема чек, коносамент тощо.

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателеві зазначену в чеку суму коштів (п. 44 Інструкції № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 p.).

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що засвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним у коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Коносамент застосовується переважно при здійсненні морських перевезень і є доказом приймання перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України. Передача коносамента здійснюється з додержанням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з додержанням правил, установлених для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами;

3) коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Таким чином, охарактеризовані документи мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку такими не визнані. У зв'язку з цим було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів, закріпленого Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", а сам перелік зробити відкритим.

§ 4. Вексель як об'єкт цивільних прав

Джерела вексельного законодавства. В господарському обороті широко застосовується вексель. Введений в обіг для заміни готівки, коли шляхи були малонадійними, а гроші — тільки металевими, вексель пройшов кілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахунків. Йшлося, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав своєму банкові. Останній доручав своєму банку-кореспонденту, який знаходився в іншому місті, виплатити суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі. З 18 ст. вексель почав виконувати функцію кредитування. Векселедавець, складаючи вексель, вказував у ньому віддалений термін платежу, в результаті чого з'являлася можливість продати товар, який був придбаний в обмін на вексель.

У сучасних умовах у світі існує дві основні системи вексельного законодавства. Одна з них основана на Женевській вексельній конвенції від 7 червня 1930 р. № 358, яка встановила "Одноманітний закон про переказний і простий вексель" (далі — Женевський вексельний закон). Країни, які входять у Женевську систему вексельного законодавства, уніфікували свої законодавство на основі названої конвенції або прийняли закони, змістом відповідні цій конвенції.

Друга світова система вексельного законодавства основана на англійському Законі про переказн! векселі 1882 р. До неї належать країни, які входять до загального права.

Самостійну групу становлять країни, вексельне законодавство яких не входить у жодну з названих систем і врегульоване національними нормами права.

Україна входить до першої із названих систем вексельного законодавства. Верховна Рада України 17 червня 1992 p. прийняла Постанову "Про застосування векселів у господарському обороті України", згідно з якою запроваджено вексельний обіг з використання простого і переказного векселів відповідно до Женевського вексельного закону.

Відповідно до Закону України від 6 липня 1999 p. Україна приєдналася до Женевської вексельної конвенції 1930 р. про переказний і простий вексель.

Керуючись Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР"1 та враховуючи, що Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1937 p. № 104/1341 2, розроблялося відповідно до Женевського вексельного закону, вексельний обіг на території України здійснюється з додержанням вимог цього Положення.

Слід зазначити, що Положення про переказний і простий вексель відтворює зміст Женевського вексельного закону.

Крім того, постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 жовтня 1992 р. № 528 підтвердила дію в Україні зазначеного Положення. В Україні прийнято також ряд інших законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють деякі питання вексельного обігу. Серед них закони України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про заставу", "Про підприємства", укази Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", "Про сплату державного мита за вексельні бланки". Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5.

Законодавством встановлено спеціальний правовий режим щодо складання і форми векселя, терміну платежу для пред'явлення векселя до оплати, пролонгації векселя, протесту на випадок несплати, терміну позовної давності.

Поняття та види векселя. Векселем є документ, який складений за встановленою законом формою і містить безумовне зобов'язання або вказівку векселедавця сплатити власникові векселя (векселеутримувачеві) у встановлений термін вказану суму грошей.

Як цінний папір вексель визначає взаємовідносини особи, яка його склала, особи, яка повинна здійснити платіж, і особи, на користь якої має бути здійснено платіж.

'Зобов'язання або вказівка векселедавця не пов'язані з виконанням яких-небудь договірних зобов'язань векселеутримувачем. Права добросовісного векселеутримувача не можуть заперечуватися умовами угоди, на підставі якої складено вексель.

У Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 21) вексель визначений як "цінний папір, який свідчить про безумовний обов'язок векселедавця сплатити після настання терміну вказану суму грошей власникові векселя (векселеутримувачеві) .

З наведеного визначення випливає, що вексель засвідчує безумовний обов'язок векселедавця виконати зазначені в ньому дії. Але аналіз вексельного законодавства дає достатні підстави для висновку про те, що вказане поняття відображає ознаки, властиві тільки одному із видів векселів — простому. Особливих ознак переказного векселя наведене поняття не відображає.

Крім того, викликає сумнів вказівка на термін платежу, яка наведена у визначенні, а саме: "сплатити після настання строку".

Векселеві властиво обмеження можливих вказівок про термін виконання зобов'язання. Обмеження встановлюються не тільки вказівкою про можливі терміни платежу, а й забороною сторін у договірному порядку обумовлювати які-не-будь інші терміни платежу.

Відповідно до Женевського вексельного закону (статті 2, 33 і 74) у векселі може бути вказаний термін платежу: за пред'явленням; у такий-то час від пред'явлення; у такий-то час від складання; на визначений день.

Векселі, які містять іншу вказівку на термін платежу або послідовність терміну платежу є недійсними. Термін платежу, вказаний або визначений векселем, є сталим: ніякі зміни ні законом, ні судом не допускаються (статті 2, 33 і 74).

Проект ЦК України, врахувавши всі істотні ознаки векселя, визначив його як "цінний папір, що посвідчує нічим не зумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого векселем строку певну суму власникові векселя (векселеутримувачеві).

Залежно від того, хто є платником за векселем — сам векселедавець чи третя особі, вексель може бути простим або переказним. У простому векселі міститься зобов'язання сплатити грошову суму, а в переказному — пропозиція сплатити грошову суму.

У простому векселі векселедавець є платником; він дає обіцянку сплатити грошову суму на користь векселеутримувача. Зміст простого векселя може бути таким: "Вексель. Виробничо-торговельна фірма "Амаль-сервіс" зобов'язується сплатити 10 квітня 1997 року за цим векселем грошову суму дві тисячі гривень юридичній фірмі "Право". Місце платежу — місто Київ. Складено четвертого січня одна тисяча дев'ятсот дев'яносто сьомого року у місті Бориспіль Київської області. Підписи керівника і головного бухгалтера фірми "Амаль-сервіс" скріплені печаткою".

У переказному векселі векселедавець пропонує іншій особі здійснити платіж грошової суми відповідно до вимог змісту вексельного документа на користь третьої особи.

У переказному векселі векселедавець іменується трасантом, а платник, який приймає переказний вексель — трасатом. Особа, на користь якої здійснюється платіж за переказним векселем, називається ремітентом.

Зміст переказного векселя може бути таким: "Вексель. Акціонерно-комерційному банку "Гарант" сплатити за цим векселем чотирнадцятого липня одна тисяча дев'ятсот дев'яносто сьомого року відповідно до наказу виробничого об'єднання "Континент" грошову суму двадцять тисяч гривень. Місце платежу — місто Одеса. Складено дев'ятого січня одна тисяча дев'ятсот дев'яносто сьомого року у місті Києві. Підписи керівника і головного бухгалтера акціонерно-комерційного банку "Україна" скріплені печаткою".

В даному разі векселедавцем (трасантом) є АКБ "Україна", який склав наведений вексель. Пропозиція сплатити відповідну грошову суму адресована АКБ "Гарант", який виступає платником (трасатом). Виробниче об'єднання "Континент", на користь якого має бути здійснений платіж, у наведеному векселі є першим векселеутримувачем (ремітентом).

Слід зазначити, що відповідно до ст. З Женевського вексельного закону переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця і на самого векселедавця. Тобто в одній особі збігається трасант і трасат або трасант і ремітент.

Таким чином, за формою документ складається як переказний вексель, а за змістом наявного в ньому зобов'язання він є простим векселем. Вирішення питання, яким є вексель — простим чи переказним — тягне за собою істотні наслідки. До переказного векселя застосовуються правила про акцепт, тобто згода платника сплатити за векселем. На перший погляд, пред'явлення такого векселя до акцепту є зайвим, оскільки на ньому вже є підпис векселедавця і платника, які збігаються в одній особі. Але у разі наявності за таким векселем регресних боржників, порушення правила про акцепт не дає можливості притягнути Їх до регресної відповідальності.

Форма векселя. Особливістю векселя є його стійкий формальний характер. Формалізм при складанні векселя поширюється не лише на його форму, а й на зміст, який передається у реквізитах, визначених законом. Г. Ф. Шершеневич з цього приводу зазначав: "Встановлена форма є суттю вексельного (а не взагалі) зобов'язання як з боку стилю, так і з боку змісту"1.

Реквізити переказного і простого векселя визначені Женевським вексельним законом (статті 1, 2, 75 і 76).

Переказний вексель має містити: найменування "вексель", яке включене до тексту самого документа і подане тією мовою, якою цей документ складений (у юридичній літературі цей реквізит прийнято називати вексельною міткою);

простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму;

найменування того, хто повинен сплатити (платника); зазначення строку платежу; зазначення місця, де має здійснитися платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця складання векселя, підпис того, хто видає вексель (векселедавця).

Переказний вексель, у якому немає будь-яких з названих реквізитів, не має сили, за винятком таких випадків: переказний вексель, строк платежу в якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням; за відсутності особливого зазначення, місце, позначене поряд з найменуванням платника, вважається місцем платежу і разом з тим місцем проживання платника; переказний вексель, у якому не вказане місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поряд з найменуванням векселедавця.

Простий вексель має містити такі реквізити: "вексельну мітку", просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити певну суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений; зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Питання про юридичну силу простого векселя, що не має будь-якого з названих реквізитів, вирішується аналогічно до переказного векселя.

Складання векселів в Україні має ряд особливостей, які визначені постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 1992 р. № 528. Використовувати векселі, а також бути векселедавцями, акцептантами (особами, які здійснюють передаточний напис на векселі про перехід прав на вексель до іншої особи), а також авалістами (особами, які гарантують виконання вексельних зобов'язань іншої особи) можуть лише юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України. Вексельний банк заповнюється друкованим способом. Сума платежу за вексель обов'язково заповнюється цифрами і літерами. Вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та завіряють печаткою.

Відповідно до ст. 92 Закону України "Про нотаріат" протест векселів про несплату, неакцепт або недатування акцепту проводять нотаріуси відповідно до законодавства України про переказний і простий вексель.