Розділ 12 ВИБОРИ В УКРАЇНІ

§ 1. Поняття виборчої системи і виборчого права

Обов’язковою передумовою і визначальною ознакою демократич­ної, правової держави, якою Україну проголошено на конституційному рівні, є проведення періодичних, вільних виборів, сутність яких по­лягає в оновленні складу представницьких органів публічної влади та зміні виборних посадових осіб на основі демократичних процедур. Існує два підходи до визначення поняття виборчої системи. Відповід­но до широкого підходу, виборча система розглядається як сукупність усіх суспільних відносин, які складаються в процесі формування пред­ставницьких органів публічної влади (органів державної влади та органів місцевого самоврядування). Згідно з вузьким підходом, вибор­ча система — це спосіб голосування та визначення результатів ви­борів і порядок розподілу депутатських мандатів у представницькому органі публічної влади за результатами виборів.

У світовій конституційно-правовій практиці існує велика кількість різновидів виборчих систем, але всі вони є специфічними модифікаці­ями одного з трьох типів: мажоритарної, пропорційної та змішаної (мажоритарно-пропорційної).

Першою за часом виникнення і найпоширенішою в сучасному світі є мажоритарна виборча система, в основу якої покладено прин­цип більшості. За цієї виборчої системи виборці голосують за конкрет­них осіб, а обраним вважається той із кандидатів, який отримав зако­нодавчо встановлену більшість голосів виборців: відносну, абсолютну або кваліфіковану (залежно від цього розрізняють мажоритарні систе­ми відносної, абсолютної чи кваліфікованої більшості).

Пропорційну виборчу систему було запроваджено в державно- правову практику з появою політичних партій. У її основі лежить принцип пропорційного представництва політичних об’єднань у пред­ставницьких органах влади — політична партія отримує кількість мандатів, яка є пропорційною кількості набраних нею голосів виборців. Особливістю цього типу виборчої системи є те, що виборець голосує не за конкретну особу, а за виборчий список політичної партії чи ви­борчого блоку політичних партій. За пропорційної виборчої системи зазвичай встановлюється виборчий бар’єр (тобто мінімальна кількість голосів виборців), лише подолавши який політична партія чи виборчий блок можуть брати участь у розподілі депутатських мандатів. Окреми­ми різновидами пропорційної виборчої системи є: з жорсткими спис­ками (виборці не мають можливості впливати на розташування канди­датів у виборчому списку), з напівжорсткими списками (виборцю на­дається право змінювати розташування кандидатів у виборчому спис­ку) та з преференціями (від слова «перевага» — виборець віддає пере­ваги окремим кандидатам у виборчих списках).

Змішана (пропорційно-мажоритарна) виборча система поєднує позитивні риси обох основних типів виборчих систем.

Виборче право можна розглядати: 1) як конституційно-правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що закріплюють порядок формування органів публічної влади (виборче право в об’єктивному розумінні); 2) як суб’єктивне право, тобто право громадянина обирати (активне виборче право) та право бути обраним (пасивне виборче право). Активне виборче право в широкому розумінні включає не лише право голосувати, але й право брати участь у висуванні кандидатів у депутати та на виборні посади (у тому числі і на партійному чи між- партійному з’їзді), у проведенні передвиборної агітації, у проведенні передвиборчих заходів (мітингів, зустрічей, круглих столів, дебатів), у роботі виборчих комісій, право бути довіреною чи уповноваженою особою, представником, офіційним спостерігачем, розпорядником ви­борчого фонду тощо.

Виборче право — це конституційно-правовий інститут, який об’єднує в собі норми Конституції України і норми поточного виборчого зако­нодавства, якими закріплено основоположні принципи участі громадян у виборах, порядок призначення, підготовки та проведення виборів, а також порядок і процедури встановлення результатів народного во­левиявлення.

§ 2. Загальна характеристика виборчої системи України та її принципи

Класифікація виборів може здійснюватися за різними критеріями. Так, за часом проведення можна виокремити такі види виборів: черго­ві, позачергові, повторні та замість вибулих депутатів (за мажоритарної та змішаної виборчої системи). За територією розрізняються: загально­державні, республіканські (вибори депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим) та місцеві (вибори органів та посадових осіб місцевого самоврядування). За суб’єктами вирізняють: парламентські вибори, вибори глави держави, вибори депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, вибори депутатів місцевих рад, вибори сільських, селищних та міських голів.

Виборча система України є пропорційно-мажоритарною.

Вибори народних депутатів України здійснюються на засадах пропор­ційної виборчої системи з обранням депутатів у багатомандатному за­гальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками від політич­них партій та виборчих блоків політичних партій. У розподілі депутат­ських мандатів беруть участь ті партії та виборчі блоки, виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

Президент України обирається за мажоритарною виборчою си­стемою абсолютної більшості (а при повторному голосуванні — від­носної більшості)^[1].

Вибори депутатів місцевих рад здійснюються за пропорційною та мажоритарною виборчими системами. Депутати міських, районних у містах, районних, обласних рад, міських рад міст Києва та Севасто­поля, а також депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим обираються за пропорційною системою, тобто за виборчими списка­ми від місцевих організацій політичних партій та виборчих блоків. Депутати сільських та селищних рад, а також сільські, селищні та міські голови обираються за мажоритарною системою відносної більшості.

Усі вибори в Україні відбуваються на основі таких конституційних принципів: вільних виборів, загального, рівного, прямого виборчого права, а також таємного голосування.

Сутність принципу вільних виборів полягає в тому, що виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільно­го виявлення при голосуванні. При цьому забороняється застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що пере­шкоджають вільному волевиявленню виборця.

Принцип загального виборчого права означає, що право голосу на виборах мають усі громадяни України, яким на день виборів випов­нилося вісімнадцять років, за винятком осіб, що визнані судом недіє­здатними. Юридичною підставою для реалізації права голосу на ви­борах є включення громадянина до списків виборців на виборчій дільниці.

Рівне виборче право означає, що: а) громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах; б) кожний виборець має лише один голос, тобто може проголосувати тільки один раз; в) виборець може використати свій голос лише на одній виборчій дільниці.

Принцип прямого виборчого права означає, що громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку політичної партії (виборчого блоку). Непрямими є такі вибори, коли громадяни спочатку обирають виборщиків, які згодом формують відповідний орган чи обирають поса­дову особу (наприклад, вибори Президента США є непрямими).

Сутність принципу таємного голосування полягає в конституцій­но встановленій забороні здійснювати в будь-якій формі контроль за волевиявленням виборців.

Окрім конституційних принципів участі громадян у виборах, існує й низка принципів, закріплених в поточному законодавстві, зокрема принцип добровільності участі у виборах, відповідно до якого ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті в голосуванні. Разом з тим у деяких державах законодавчо встановлено обов’язок голосува­ти (Італія, Бельгія, Австрія, Греція, Туреччина, Пакистан, Аргентина). Принцип особистого голосування означає, що: а) кожний виборець голосує на виборах особисто; б) голосування за інших осіб не допус­кається; в) передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі за­бороняється. До інших законодавчо закріплених принципів виборчого процесу відносять: політичний плюралізм і багатопартійність; глас­ність і відкритість; свободу передвиборної агітації, рівний доступ до засобів масової інформації; законність і заборону незаконного втру­чання будь-кого в цей процес; рівні можливості кандидатів у депутати в проведенні передвиборчої кампанії; неупереджене ставлення органів державної влади та органів місцевого самоврядування до суб’єктів виборчого процесу тощо.

Виборчий процес — це сукупність послідовних, логічно обумовлених стадій (етапів) здійснення виборчих процедур, спрямованих на форму­вання органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Виборчий процес включає такі основні стадії (етапи) : 1) скла­дання та уточнення списків виборців; 2) утворення територіальних виборчих округів; 3) утворення виборчих дільниць; 4) утворення ви­борчих комісій; 5) висування та реєстрація кандидатів у депутати; 6)   проведення передвиборної агітації; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків голосування; 9) встановлен­ня результатів виборів депутатів і їх офіційне оприлюднення.

§ 3. Правова регламентація порядку організації та проведення виборів на­родних депутатів України^[2]

Виборчий процес в Україні починається з прийняттям Централь­ною виборчою комісією рішення про оголошення виборів у строки, передбачені Конституцією України.

Списки виборців. Для підготовки проведення голосування ви­борців складаються списки виборців. Порядок складання списків ви­борців за українським виборчим законодавством неодноразово зміню­вався. Так, наприклад, за виборчим законодавством 1989 р. складання списків виборців покладалося на дільничну виборчу комісію, за законо­давством 2004 р. — на виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які, відповідно до закону, здійснюють їх повно­важення, а за Законом України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 7 липня 2005 р. — на робочі групи обліку виборців. При цьому коло осіб, які зобов’язані надавати відомості про виборців до робочих груп обліку виборців, значно розширилося, а процедура скла­дання й уточнення списків виборців значно ускладнилася.

Порядок формування списків виборців кардинально змінився у 2007 році. З ухваленням Закону України «Про Державний реєстр виборців» від 22 лютого 2007 р. складання списків виборців передба­чається здійснювати на базі автоматизованої інформаційно-телекому­нікаційної системи, тобто банку даних виборців. Розпорядником Дер­жавного реєстру виборців визнається Центральна виборча комісія, а органами його ведення: у районах, районах у містах Києві та Севасто­полі — відповідні структурні підрозділи районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій; містах обласного (рес­публіканського в Автономній Республіці Крим) значення без районно­го поділу — відповідні виконавчі органи міських рад; у районі в місті обласного значення з районним поділом — відповідні виконавчі орга­ни районних у містах рад або відповідні структурні підрозділи ство­реного в районі виконавчого органу міської ради.

Виборчі округи. Вибори народних депутатів України проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який включає всі територіальні виборчі округи та закордонний вибор­чий округ.

Для проведення виборів народних депутатів територія України по­діляється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Се­вастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з ураху­ванням їх адміністративно-територіального устрою. Територіальні виборчі округи утворюються з приблизно рівною кількістю виборчих дільниць, виходячи з кількості виборчих дільниць, які були утворені під час попередніх чергових виборів Президента України або народних депутатів України. Територіальний виборчий округ включає один або кілька районів, міст. На території великих міст може бути утворено більше ніж один територіальний виборчий округ. Не допускається включення до одного територіального виборчого округу частин тери­торії двох чи більше регіонів, а також територій, що не межують між собою. Тобто територіальний виборчий округ не може складатися з районів чи частин районів, які входять до різних областей (чи до складу Автономної Республіки Крим та однієї з областей України, до складу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, до складу Київської області та міста Києва).

Закордонний виборчий округ охоплює всі закордонні виборчі діль­ниці.

Виборчі дільниці. Для підготовки організації й проведення голо­сування та підрахунку голосів виборців утворюються виборчі дільни­ці. Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закор­донною. Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від два­дцяти осіб до двох тисяч п’ятисот осіб. Виборчі дільниці поділяються на: 1) малі — з кількістю виборців до 500 осіб; 2) середні — з кількі­стю виборців від 500 до 1500 осіб; 3) великі — з кількістю виборців понад 1500 осіб.

Звичайні виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями для організації голосування виборців за місцем їх прожи­вання за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад. Окружна ви­борча комісія своїм рішенням установлює єдину нумерацію виборчих дільниць у межах територіального виборчого округу, межі кожної звичайної виборчої дільниці (назва населеного пункту, вулиця, перелік житлових будинків), а також місцезнаходження дільничної виборчої комісії та приміщення для голосування.

Спеціальні виборчі дільниці утворюються в стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування в плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового пере­бування виборців з обмеженими можливостями пересування.

З метою забезпечення участі у виборах громадянам України, які постійно чи тимчасово перебувають за кордоном, Центральною ви­борчою комісією за поданням Міністерства закордонних справ Украї­ни при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консуль­ських установах України за кордоном, у військових частинах (форму­ваннях), дислокованих за межами України, утворюються закордонні виборчі дільниці.

Виборчі комісії. Для підготовки та проведення виборів депутатів створюються виборчі комісії. Виборчі комісії є спеціальними колегі­альними органами, уповноваженими організовувати підготовку та проведення виборів депутатів, забезпечити додержання та однакове застосування виборчого законодавства, а також встановлювати резуль­тати голосування в межах відповідної виборчої дільниці, виборчого округу та всієї України. До системи виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів депутатів, входять: 1) Центральна виборча комісія; 2) окружні (чи територіальні) виборчі комісії; 3) діль­ничні виборчі комісії.

Центральна виборча комісія є постійно діючим колегіальним дер­жавним органом який діє на підставі Конституції України, Закону Укра­їни «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р. та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготов­ки й проведення виборів Президента України, народних депутатів Укра­їни, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів. Центральна виборча комісія складається з п’ятнадцяти членів, які призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України. Строк повноважень члена Центральної виборчої комісії становить сім років. Центральна виборча комісія очолює систему виборчих комісій і є комісією вищого рівня щодо всіх окружних (територіальних) та дільничних виборчих комісій.

Окружна виборча комісія утворюється Центральною виборчою комісією у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії в кількості не менше дванадцяти та не більше вісімнадцяти осіб. Право подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій ма­ють політичні партії та виборчі блоки, які в поточному складі Верховної Ради України станом на 15 вересня року, що передує рокові проведен­ня виборів, мали свої партійні фракції або фракції виборчих блоків, а також інші політичні партії та виборчі блоки — суб’єкти виборчого процесу (кандидати від яких включаються до складу відповідних ви­борчих комісій за результатами жеребкування).

Окружна виборча комісія є юридичною особою і визначається комісією вищого рівня щодо всіх дільничних виборчих комісій в межах відповідного територіального виборчого округу з питань виборів де­путатів. Окружна виборча комісія: 1) забезпечує підготовку та прове­дення виборів депутатів у межах округу; 2) здійснює в межах округу контроль за додержанням і однаковим застосуванням законодавства про вибори; 3) утворює виборчі дільниці; 4) утворює дільничні ви­борчі комісії та здійснює інші повноваження.

Дільнична виборча комісія утворюється відповідною окружною виборчою комісією у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії. Дільнична виборча комісія є суб’єктом виборчо­го процесу, але не визнається юридичною особою. Головне її призна­чення полягає в забезпеченні організації голосування на виборчій дільниці. Вона має право звертатися в межах своїх повноважень до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до підприємств, закладів, установ і організацій, їх посадових та служ­бових осіб. Дільнична виборча комісія має власну печатку, зразок якої затверджується Центральною виборчою комісією.

До складу окружної виборчої комісії чи дільничної виборчої комі­сії звичайної або спеціальної виборчої дільниці можуть входити ви­борці, які проживають у межах території України. Виборець може входити до складу лише однієї виборчої комісії.

Висування кандидатів у народні депутати України. Право ви­сування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні пар­тії та виборчі блоки у строки, встановлені виборчим законодавством.

Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за триста шістдесят п’ять днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що всі партії, які входять до його складу, зареєстровані не пізніш як за триста шістдесят п’ять днів до дня виборів. Виборчий блок може бути утво­рено двома і більше політичними партіями на підставі рішень з’їзду (зборів, конференції) кожної з цих партій. Таке рішення підписується керівником партії та скріплюється печаткою партії. З’їзди (збори, кон­ференції) партій, які приймають рішення про утворення виборчого блоку, можуть відбутися в будь-який час до закінчення терміну вису­вання кандидатів у депутати. Керівники або представники партій, яким надано з’їздами (зборами, конференціями) повноваження щодо утво­рення виборчого блоку, укладають угоду про утворення виборчого блоку, яка підписується ними і скріплюється печатками партій, що утворили виборчий блок.

Кількість кандидатів у депутати, що висуваються політичною пар­тією чи виборчим блоком, не може перевищувати чотирьохсот п’ятдесяти і не може бути меншою від вісімнадцяти громадян. Партія або виборчий блок може висунути кандидатом у депутати громадяни­на, який є членом цієї партії (членом партії, яка входить до блоку), або позапартійного громадянина. Партія, яка входить до виборчого блоку, не може самостійно висувати кандидатів у депутати чи входити до складу іншого виборчого блоку.

Висування кандидатів у депутати здійснюється політичною партією на її з’їзді (зборах, конференції), а виборчим блоком — на міжпартійно- му з’їзді (зборах, конференції) політичних партій, що входять до блоку. У з’їзді (зборах, конференції), на якому здійснюється висування канди­датів у депутати, повинно брати участь не менше двохсот делегатів. Висування кандидатів у депутати здійснюється у вигляді виборчого списку кандидатів у депутати від політичної партії або виборчого блоку. Усі кандидати в депутати, висунуті політичною партією або виборчим блоком, включаються до єдиного виборчого списку партії чи блоку). Черговість кандидатів у списку визначається на з’їзді (зборах, конфе­ренції). Особа може бути включена до виборчого списку лише від од­нієї політичної партії чи одного виборчого блоку.

Однією з головних стадій виборчого процесу є передвиборна агі­тація, тобто здійснення будь-якої діяльності з метою спонукати виборців голосувати за або проти певного суб ’єкта виборчого про­цесу. Політична партія чи виборчий блок, кандидати в депутати, вне­сені до виборчих списків, мають право розпочати свою передвиборну агітацію з моменту реєстрації Центральною виборчою комісією кан­дидатів, включених до виборчого списку партії. Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п’ятниці перед днем виборів. За­бороняється проведення передвиборної агітації напередодні дня ви­борів та в день виборів.

Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми політичних партій та виборчих блоків, а також політичні, ділові та особисті якості кандидатів у депутати, вести агітацію за або проти партій, виборчих блоків та кандидатів у депутати.

Передвиборна агітація може проводитися в таких формах: 1) про­ведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями; 2) проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів; 3) проведення публічних дебатів, дискусій, «круглих столів», прес-конференцій стосовно по­ложень передвиборних програм та політичної діяльності партій (бло­ків); 4) оприлюднення в засобах масової інформації політичної реклами, виступів, інтерв’ю, нарисів, відеофільмів, кліпів, інших публікацій та повідомлень; 5) розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, у яких роз­міщено матеріали передвиборної агітації; 6) розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої ре­клами; 7) проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстра­ції фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії — суб’єкта виборчого процесу чи кандидата, а також оприлюд­нення інформації про таку підтримку; 8) публічні заклики голосувати за чи проти партій-суб’єктів виборчого процесу або публічні оцінки ді­яльності цих партій (блоків) чи кандидатів у депутати; 9) будь-які інші форми, що не суперечать Конституції України та законам України.

Політична реклама — це одна з форм передвиборної агітації, оплачена за рахунок коштів виборчих фондів політичних партій чи виборчих блоків, розміщена за допомогою рекламних засобів, яка спо­нукає виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу. До політичної реклами належить використання символіки або логотипів партій, повідомлення про підтримку партією або кандидатом видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі в таких заходах партії чи певних осіб як кандидатів у депутати від певної партії чи виборчого блоку.

Законодавством встановлено певні обмеження щодо проведення передвиборної агітації. Зокрема, у передвиборній агітації забороня­ється брати участь: 1) іноземцям та особам без громадянства, у тому числі через журналістську діяльність чи у формі участі в концертах, виставах, спортивних змаганнях, інших публічних заходах, що про­водяться на підтримку чи за підтримки партії (блоку)-суб’єкта вибор­чого процесу чи кандидата у депутати; 2) органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам і судам; 3) посадовим і службовим особам органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів і судів, крім ви­падків, коли відповідна посадова чи службова особа є кандидатом у депутати; 4) членам виборчих комісій протягом строку їх повноважень у відповідних виборчих комісіях.

Забороняється проведення передвиборної агітації, що супроводжу­ється наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів (крім товарів, що мі­стять візуальні зображення назви, символіки, прапору партії (партії, що входить до складу блоку; блоку), за умови, що вартість таких това­рів не перевищує три відсотки мінімального розміру заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей. Така передвиборна агітація або надання ви­борцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт тощо, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати або не голосувати за певну партію (блок) або згадуванням назви партії (блоку) чи імені кандидата, вважається непрямим підкупом виборців.

Фінансування підготовки і проведення виборів здійснюються за рахунок: 1) коштів Державного бюджету України, виділених на під­готовку та проведення виборів депутатів; 2) коштів виборчих фондів політичних партій та блоків, кандидатів у депутати від яких зареєстро­вано Центральною виборчою комісією.

Політична партія чи виборчий блок, кандидатів у депутати від яких зареєстровано ЦВК, для фінансування своєї передвиборної агітації зобов’язані утворити свій виборчий фонд, що формується у встанов­леному законом порядку. Фінансування передвиборних агітаційних заходів чи матеріалів з інших джерел забороняється. Витрачання коштів з поточних рахунків виборчого фонду партії чи виборчого блоку має здійснюватися лише в безготівковій формі.

Партія (виборчий блок) із числа кандидатів, включених до вибор­чого списку цієї партії (блоку), або своїх уповноважених осіб у загаль­нодержавному виборчому окрузі призначає двох розпорядників ви­борчого фонду, які мають виключне право на розпоряджання коштами з накопичувального рахунку виборчого фонду партії (блоку). Крім того, із числа кандидатів, включених до виборчого списку партії (блоку), або своїх уповноважених осіб у відповідному територіальному вибор­чому окрузі партія призначає по одному розпоряднику виборчого фонду партії (блоку) для кожного поточного рахунку. Розпорядник ви­борчого фонду партії (блоку) має виключне право на розпорядження коштами з відповідного поточного рахунку виборчого фонду партії

Виборчий фонд партії (блоку) формується за рахунок власних кош­тів партії (партій, що входять до виборчого блоку), а також добровіль­них внесків фізичних осіб. Добровільний внесок до виборчого фонду однієї партії (блоку) не може перевищувати чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Власні кошти партії (блоку), які перерахо­вуються на накопичувальний рахунок, не підлягають обмеженням за сумою і кількістю перерахувань. Забороняється робити добровільні внески до виборчого фонду партії або виборчого блоку: 1) іноземцям та особам без громадянства; 2) анонімним жертводавцям.

Гарантії діяльності партій (блоків), кандидатів у депутати, офіційних спостерігачів. Партія (блок), яка висунула кандидатів у депутати, має право делегувати одного представника до ЦВК з правом дорадчого голосу, який уповноважений представляти інтереси партії (блоку) в Центральній виборчій комісії під час виборчого процесу. Кандидатура представника затверджується центральним керівним органом партії (керівним органом блоку). Представником партії (бло­ку) у ЦВК може бути громадянин України, який має право голосу.

Партія (блок)-суб’єкт виборчого процесу може мати не більше п’яти уповноважених осіб у загальнодержавному виборчому окрузі і не більше двох уповноважених осіб у кожному територіальному окрузі. Уповнова­жена особа партії (блоку) представляє відповідну партію (блок)-суб’єкта виборчого процесу і не є самостійним суб’єктом виборчого процесу.

Уповноважена особа партії (блоку): 1) сприяє партії (блоку) в її участі у виборчому процесі, в тому числі у проведенні передвиборної агітації; 2) представляє інтереси партії (блоку) у відносинах з вибор­чими комісіями (крім Центральної виборчої комісії), органами вико­навчої влади, судами, органами місцевого самоврядування, виборцями; 3) може брати участь з правом дорадчого голосу в засіданнях виборчих комісій на території відповідного виборчого округу; 4) має право бути присутньою на виборчій дільниці під час голосування та на засіданні дільничної виборчої комісії при підрахунку голосів виборців; 5) має права офіційного спостерігача від партії (блоку).

Гарантії діяльності кандидатів у депутати. Кандидату в депута­ти не може бути відмовлено у звільненні на період передвиборної агітації від виконання виробничих або службових обов’язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.

Кандидат у депутати під час виборчого процесу не може бути звільнений з роботи з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, командира військової частини (формування). Кандидат у депутати без його згоди не може бути переведений на іншу роботу, направлений у відрядження, а також призваний на військову або альтернативну (невійськову) службу, на­вчальні (перевірні) та спеціальні збори військовозобов’язаних. Канди­дат у депутати має права уповноваженої особи партії (блоку), які він здійснює в загальнодержавному виборчому окрузі.

У виборчому процесі можуть брати участь офіційні спостерігачі від: 1) політичних партій та виборчих блоків; 2) громадських органі­зацій; 3) іноземних держав та міжнародних організацій. Офіційні спо­стерігачі можуть вести спостереження за ходом виборчого процесу.

Порядок голосування на виборчій дільниці. Голосування на ви­борах здійснюється за допомогою виборчого бюлетеня. Форма і текст виборчого бюлетеня затверджуються ЦВК. Виборчі бюлетені повинні бути однаковими за розміром, кольором та змістом. Виборчий бюлетень має містити назву та дату виборів депутатів, номер територіального виборчого округу або позначення закордонного виборчого округу, номер виборчої дільниці, а також позначення місця для печатки діль­ничної виборчої комісії, прізвища та підпису члена дільничної вибор­чої комісії, який видаватиме виборчий бюлетень. Текст виборчого бюлетеня викладається державною мовою і повинен бути розміщений на одному аркуші і лише з одного боку. У ньому зазначаються: повна назва кожної партії (або партій, що входять до виборчого блоку); прі­звища, імена, по батькові перших п’яти кандидатів, включених до списку партії чи виборчого блоку. Ліворуч біля назви кожної партії (блоку) розташовується порожній квадрат. Після переліку партій (бло­ків) розміщується відділений від переліку партій (блоків) неперервною лінією текст: «Не підтримую кандидатів у народні депутати України від жодної політичної партії, виборчого блоку політичних партій» і ліво­руч біля цього тексту розташовується порожній квадрат. Назви партій (блоків) у виборчому бюлетені розміщуються в порядку їх номерів, визначених жеребкуванням.

Виборчий бюлетень обов’язково має містити роз’яснення щодо порядку його заповнення виборцем під час голосування. Він обов’язково повинен мати контрольний талон, відокремлений лінією відриву. Конт­рольний талон повинен містити назву та дату виборів, номер територі­ального виборчого округу або позначення закордонного виборчого округу, номер виборчої дільниці, а також позначення місця для номера, за яким виборця внесено до списку виборців на дільниці, підпису ви­борця, який отримує виборчий бюлетень, прізвища та підпису члена дільничної виборчої комісії, який видаватиме виборчий бюлетень.

Голосування проводиться в спеціально відведених та облаштованих приміщеннях, у яких обладнуються кабіни для таємного голосування й визначаються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлення ви­борчих скриньок. Приміщення для голосування має бути обладнане достатньою кількістю кабін для таємного заповнення виборчих бюле­тенів. У приміщенні для голосування або безпосередньо перед ним дільнична виборча комісія в обов’язковому порядку має розмістити плакати, що роз’яснюють порядок голосування та відповідальність за порушення законодавства про вибори депутатів, виборчі списки кан­дидатів у депутати від кожної партії (блоку) та інформаційні плакати партій (блоків), які розміщуються в порядку розташування партій (блоків) у виборчому бюлетені.

Про час і місце голосування дільнична виборча комісія звичайної або закордонної виборчої дільниці зобов’язана двічі сповістити ви­борців, включених до списку виборців на цій дільниці, іменними за­прошеннями. Дільнична виборча комісія в день виборів не раніш як за сорок п’ять хвилин до початку голосування має розпочати підготовче засідання. На початку засідання всі присутні мають право оглянути стрічку, якою було опечатано сейф (металеву шафу), де зберігаються виборчі бюлетені.

Голова дільничної виборчої комісії зобов’язаний надати для огляду почергово всі наявні на виборчій дільниці виборчі скриньки, оголо­шуючи номер кожної скриньки, членам дільничної виборчої комісії, присутнім кандидатам у депутати, уповноваженим особам партій (блоків), офіційним спостерігачам та представникам засобів масової інформації. Після огляду кожної виборчої скриньки вона пломбується або, в разі коли це неможливо зробити, опечатується печаткою діль­ничної виборчої комісії, після чого до неї опускається контрольний лист, у якому зазначаються номер територіального округу, номер ви­борчої дільниці, номер виборчої скриньки, час вкидання контрольного листа до виборчої скриньки, підписи присутніх членів дільничної ви­борчої комісії та, за бажанням, кандидатів у депутати, уповноважених осіб партій (блоків), офіційних спостерігачів. Зазначені підписи мають скріплюватися печаткою виборчої комісії.

Голосування проводиться в день виборів з сьомої до двадцять дру­гої години без перерви. На закордонних виборчих дільницях голосу­вання проводиться за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці. Організація проведення голосування та підтримання в приміщенні для голосування належного порядку, забезпечення таємності волевиявлен­ня виборців під час голосування покладаються на дільничну виборчу комісію.

У разі вчинення в приміщенні виборчої дільниці правопорушень, за які законом встановлена юридична відповідальність, голова або за­ступник голови дільничної виборчої комісії мають право запросити до приміщення для голосування працівника органів внутрішніх справ, який повинен вивести порушника із приміщення для голосування і після цього вжити до нього передбачених законом заходів. Перебу­вання працівників органів внутрішніх справ у приміщенні для голо­сування в інших випадках забороняється.

При проведенні голосування на виборчій дільниці два члени діль­ничної виборчої комісії мають надати виборцю можливість проголо­сувати. При цьому один член дільничної виборчої комісії за умови пред’явлення виборцем одного з документів, що посвідчує особу та підтверджує громадянство, та наявності виборця у списку виборців на відповідній виборчій дільниці має надати виборцю список для підпи­су. Другий член дільничної виборчої комісії зобов’язаний вписати своє прізвище і розписатися у визначеному місці на виборчому бюлетені і контрольному талоні виборчого бюлетеня, проставити на контроль­ному талоні в позначеному місці номер, за яким виборця внесено до списку виборців на дільниці. Виборець повинен розписатися за отри­мання виборчого бюлетеня у списку виборців та на визначеному місці на контрольному талоні виборчого бюлетеня. Після цього член вибор­чої комісії має відокремити від виборчого бюлетеня контрольний талон і видати виборцю виборчий бюлетень для голосування.

Виборець може перебувати в приміщенні для голосування лише протягом часу, необхідного для голосування. Виборчі бюлетені запов­нюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у ка­біні для таємного голосування інших осіб. Виборець, який внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатися допомогою іншого виборця, крім члена виборчої комісії, кандидата в депутати, уповноваженої особи партії (блоку), офіційного спостерігача.

Виборець не має права передавати свій виборчий бюлетень іншим особам. Отримання виборчого бюлетеня від інших осіб (крім уповно­важеного члена виборчої комісії, який видає бюлетені), заохочення або змушування виборців до передачі виборчого бюлетеня іншим особам шляхом підкупу, погроз або іншим способом забороняється.

У виборчому бюлетені виборець має зробити одну позначку «плюс» або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти назви тієї партії чи виборчого блоку, за кандидатів у депутати від якої (якого) він голосує. Виборець може голосувати за кандидатів у депутати лише від однієї партії чи блоку або не підтримати кандидатів у депутати від жодної партії чи блоку. У разі якщо виборець не підтримує кандидатів у депутати від жодної партії чи блоку, він робить позначку «плюс» або іншу, що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти слів «Не під­тримую кандидатів від жодної політичної партії, виборчого блоку політичних партій».

Виборець зобов’язаний особисто опустити заповнений виборчий бюлетень до виборчої скриньки. Якщо ж через фізичні вади він не може самостійно опустити виборчий бюлетень до виборчої скриньки, тоді з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії має пра­во доручити зробити це у своїй присутності іншій особі, крім члена виборчої комісії, кандидата в депутати, уповноваженої особи партії (блоку), офіційного спостерігача.

О двадцять другій годині голова дільничної виборчої комісії має оголо­сити про закінчення голосування, після чого проголосувати мають право лише ті виборці, які перебувають у приміщенні для голосування.

Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснюєть­ся на підсумковому засіданні дільничної виборчої комісії, яке розпо­чинається відразу після закінчення голосування виборців на виборчій дільниці й проводиться в тому ж приміщенні, де відбувалося голосу­вання. Підсумкове засідання проводиться без перерви і закінчується після складення та підписання протоколу про підрахунок голосів ви­борців на виборчій дільниці. У разі якщо під час проведення голосу­вання до дільничної виборчої комісії надходили заяви, скарги стосов­но порушень, що мали місце під час проведення голосування на ви­борчій дільниці, дільнична виборча комісія розглядає їх на початку засідання до початку підрахунку голосів виборців на дільниці.

Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці має здійснювати­ся відкрито й прозоро виключно членами дільничної виборчої комісії і лише у встановленій законом послідовності. Спочатку дільнична ви­борча комісія має перевірити, чи дорівнює кількість виборчих бюлетенів, отриманих дільничною виборчою комісією, сумі кількості невикориста­них виборчих бюлетенів і кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені. У разі невідповідності цих даних дільнична виборча комісія складає про це акт. Невикористані виборчі бюлетені погашаються шля­хом відокремлення правого нижнього кута виборчого бюлетеня. Після цього дільнична виборча комісія, перевіривши цілісність пломб або печаток на виборчих скриньках, почергово відкриває їх. Кількість ви­борчих бюлетенів у кожній виборчій скриньці, за винятком предметів та виборчих бюлетенів, які не підлягають врахуванню, та номер відповідної виборчої скриньки оголошуються і заносяться до протоколу про під­рахунок голосів виборців на виборчій дільниці. Після відкриття остан­ньої скриньки загальна кількість бюлетенів у скриньках підсумовується. Встановлена в підсумку після підрахунку кількість виборчих бюлетенів є кількістю виборців, які взяли участь у голосуванні. Ця кількість оголо­шується головою дільничної виборчої комісії і заноситься секретарем дільничної виборчої комісії до протоколу дільничної виборчої комісії про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.

Виявлені у виборчих скриньках виборчі бюлетені невстановленої форми, на яких зазначені номери територіального виборчого округу та (або) виборчої дільниці не відповідають номерам відповідної виборчої дільниці, відповідного територіального виборчого округу, а також ви­борчі бюлетені, на яких відсутній відтиск печатки цієї дільничної ви­борчої комісії або наявний відтиск печатки іншої виборчої комісії чи будь-якої іншої печатки, вважаються такими, що не підлягають враху­ванню при встановленні загальної кількості виборців, які взяли участь у голосуванні, та при підрахунку голосів виборців.

Дільнична виборча комісія підраховує кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку кожної партії (блоку), а також кількість голосів виборців, які не під­тримали кандидатів у депутати від жодної партії (блоку). Результати підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці оголошуються і за­носяться секретарем виборчої комісії до протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.

Дільнична виборча комісія може визнати голосування на виборчій дільниці недійсним у разі встановлення нею порушень вимог закону, внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волеви­явлення виборців, за таких обставин: 1) виявлення фактів незаконного голосування (опускання виборчого бюлетеня до виборчої скриньки за виборця іншою особою; голосування виборцем більше ніж один раз) у кількості, що перевищує десять відсотків кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчій дільниці; 2) знищення або по­шкодження виборчої скриньки (скриньок), що унеможливлює встанов­лення змісту виборчих бюлетенів, якщо кількість цих бюлетенів пере­вищує десять відсотків кількості виборців, які отримали виборчі бю­летені на дільниці; 3) виявлення у виборчих скриньках бюлетенів у кількості, що перевищує більш як на десять відсотків кількість ви­борців, які отримали бюлетені на дільниці.

Протоколи всіх дільничних комісій разом з іншими виборчими до­кументами передаються відповідним окружним виборчим комісіям. Окружна виборча комісія після прийняття і розгляду протоколів діль­ничних виборчих комісій встановлює результати голосування в межах територіального виборчого округу, відомості про що заносяться до протоколу окружної виборчої комісії. Протоколи окружних виборчих комісій разом з протоколами дільничних виборчих комісій та іншими виборчими документами транспортуються до Центральної виборчої комісії.

Розподіл депутатських мандатів здійснюється Центральною ви­борчою комісією. Право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців (тобто подолали так званий виборчий бар’єр), які взяли участь у голосуванні в загальнодержавному виборчому окрузі. Кандидати в депутати, вклю­чені до виборчого списку партії (блоку), який отримав менше трьох відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, права на участь у розподілі депутатських мандатів не мають.

Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами в депутати, включеними до виборчих списків партій. Спочатку Центральна виборча комісія визначає виборчу квоту, яка обчислюється в такому порядку: сумарна кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків тих партій та виборчих блоків, що отримали три і більше відсотків голосів виборців, ділиться на число депутатських мандатів, тобто на чотириста п’ятдесят. Потім кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії чи виборчого блоку, ділиться на виборчу квоту. Ціла частина отриманого числа становить кількість депутатських мандатів, що отримали кандидати в депутати від цієї партії чи блоку. Політичні партії та виборчі блоки, виборчі списки від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки, отримують по одному додатковому депутатському мандату, починаю­чи з виборчого списку партії (блоку), що має найбільший дробовий залишок. Якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках партій (блоків) однакові, першим додатковий депутатський мандат отримує той виборчий список партії (блоку), за кандидатів у депутати від якої віддано більшу кількість голосів виборців. Розподіл додаткових депутатських мандатів закінчується після вичерпання загальної кіль­кості депутатських мандатів. Результатом виборів депутатів є визна­чення в порядку черговості у виборчих списках партій (блоків) осіб, обраних депутатами від партій (блоків), відповідно до кількості депу­татських мандатів, отриманих виборчими списками партій (блоків).

Після встановлення кількості депутатських мандатів, отриманих виборчими списками партій (блоків), та визначення осіб, обраних де­путатами, Центральна виборча комісія в протоколі про результати виборів народних депутатів України в багатомандатному загальнодер­жавному виборчому окрузі зазначає: 1) кількість депутатських манда­тів, отриманих виборчими списками партій (блоків); 2) прізвища, імена, по батькові, рік народження, професію, посаду (заняття), місце роботи, адресу місця проживання, партійність обраних депутатів.

ЦВК приймає рішення про реєстрацію обраного громадянина на­родним депутатом України за умови надання ним не пізніше як на двадцятий день з часу офіційного оприлюднення результатів виборів документа про його звільнення з роботи чи посади, не сумісної з де­путатським мандатом.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття виборчої системи та вибор­чого права.

2. У чому полягає різниця між поняттям виборчого права в об’єктивному та суб’єктивному розумінні?

3. Які типи виборчих систем та їх головні різновиди іс­нують у світовій практиці?

4. На яких принципах побудована виборча система Укра­їни?

5. Які є головні стадії виборчого процесу?

6. Хто є суб’єктами виборчого процесу?

7. Який порядок утворення виборчих округів і виборчих дільниць?

8. Якою є система виборчих комісій по виборах народних депутатів України і яка компетенція цих комісій?

9. Який порядок висування кандидатів у народні депута­ти України?

10.  З яких джерел здійснюється фінансування виборів?

11. Який порядок проведення передвиборної агітації?

12. Як відбувається підрахунок голосів виборців і визна­чення результатів виборів?

^[1] Порядок виборів Президента України детально розкривається у Розділі 17 цього підручника.

^[2] Головні стадії виборчого процесу розглядаються в цьому розділі на основі за­конодавства про вибори народних депутатів України.