Розділ 5 ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ

§ 1. Поняття і зміст громадянства

Громадянство України — це правовий зв ’язок між фізичною осо­бою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.

Громадянство слід розглядати як: а) складову частину основ кон­ституційного ладу України; б) суттєву характеристику основ право­вого статусу особи; в) як суб’єктивне право особи на громадянство і г) як правовий інститут конституційного права.

Це означає, по-перше, що громадянство є однією з головних ознак держави; по-друге, що від наявності громадянства залежить обсяг правосуб’єктності особи, оскільки негромадяни володіють меншим обсягом прав, свобод і обов’язків, і, по-третє, що кожна людина має право на громадянство, тобто на постійний правовий зв’язок з відпо­відною державою. Право на громадянство як суб’єктивне право за­кріплюється не тільки в нормах конституційного права, а й у міжна­родних документах.

Громадянство як правовий інститут — це сукупність конституцій­них норм, які врегульовують однорідні суспільні відносини по набут­тю, припиненню громадянства, процедур із питань громадянства. Громадянство в Україні регламентується такими актами, як Конститу­ція України, Закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. в редакції Закону від 16 червня 2005 р., а також «Порядком проваджен­ня за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконан­ня прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 р. в редакції Указу від 27 червня 2006 р. У статті 4 Закону «Про громадянство України» встановлено, що питання грома­дянства регламентуються і міжнародними договорами, і якщо цими договорами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в Законі «Про громадянство України», то застосовуються правила міжнародно­го договору.

Інститут громадянства замінив інститут підданства. Термін «під­данство» вживається лише в монархічних державах, і зазвичай у тому самому значенні, що й термін «громадянство».

Наявність у особи громадянства дає їй можливість користуватися всіма правами і свободами і нести всі обов’язки, передбачені законо­давством певної держави. Їх обсяг залежить від наявності чи відсут­ності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянство — ви­значальний чинник для характеристики правового статусу особи, найважливіший його елемент. По-перше, наявність громадянства озна­чає, що за особою закріплено повний обсяг право- та дієздатності, який визнається державою, і особливо в політичній царині. По-друге, лише громадяни несуть у повному обсязі обов’язки (військова служба, як правило, не поширюється на іноземців). По-третє, громадяни пере­бувають у більш вигідних соціально-економічних умовах. Держава віддає перевагу своїм громадянам у питаннях зайнятості, освіти, охо­рони здоров’я тощо. У практиці правового регулювання часто заборо­няли надавати іноземцям землі, нерухомість тощо. По-четверте, гро­мадянство покладає додаткові обов’язки на державу щодо гарантуван­ня піклування і захисту про своїх громадян не лише всередині країни, але й поза її межами.

Тому слід розрізняти поняття «народ» і «населення», оскільки, на відміну від населення як сукупності осіб, що проживають на території України і становлять демографічну категорію, громадяни України утворюють її народ, що є державно-правовою категорією.

В інституті громадянства концентровано виявляється суверенітет держави, оскільки Україна шляхом законодавчого регулювання визна­чає, хто є громадянином України. Право на громадянство — невід’ємне право кожної людини, що визначено в Загальній декларації прав лю­дини (ст. 15), у Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (ст. 24). Відповідно до цього Україна вживає заходів щодо змен­шення на своїй території випадків безгромадянства. Виходячи зі зна­чення інституту громадянства для кожної людини, суспільства і дер­жави, питання регламентації відносин громадянства, згідно зі статтями 85 та 92 Конституції України, віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України.

Громадянство — це постійний, а не тимчасовий правовий зв’язок. Він знаходить свій вияв у просторі й часі. Змістом громадянства є вза­ємні права і обов’язки громадянина і Української держави. Постійний правовий зв’язок між особою і державою виникає й існує на підставі визнання державою цієї особи своїм громадянином. Суверенна влада держави поширюється на цю особу навіть якщо вона перебуває за кордоном. Тому такий зв’язок є постійним і стійким. Відповідно гро­мадяни володіють усім комплексом соціальних, економічних, особи­стих і політичних прав, несуть усі обов’язки, зобов’язані виконувати Конституцію і закони, захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Держава ж повинна охороняти права і свободи громадян, створювати належні умови для реалізації громадянами своїх прав і свобод. Це випливає з того, що, згідно з Конституцією (ст. 3), утвер­дження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25).

Таким чином, громадянство в Україні у юридичному сенсі харак­теризується: а) стійким характером зв’язків Української держави і особи; б) індивідуальним, документально юридично оформленим громадян­ством кожної людини (наявність відповідного документа, який містить вказівку на громадянство); в) двостороннім зв’язком людини й держа­ви, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов’язках; г) по­ширенням на громадянина суверенної влади держави як усередині країни, так і за її межами.

§ 2. Принципи громадянства

Принципи громадянства України — це вихідні засади, керівні ідеї, які дістали закріплення в законодавстві у взаємовідносинах дер­жави і особи.

«Принцип» у перекладі з латинської означає «засади», «основа». Принципи громадянства України втілилися в Конституції України, За­коні «Про громадянство України», у Декларації про державний суве­ренітет України, у Декларації прав національностей України, у Законі «Про національні меншини». Вони становлять цілісну систему ідей, які є основою законодавства про громадянство, у взаємовідносинах між Українською державою і громадянами.

У статті 2 Закону «Про громадянство України» встановлюється, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких прин­ципах: 1) єдиного громадянства; 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства іноземцем чи особою без громадянства та автоматичного його припи­нення; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від під­став, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збере­ження громадянства України незалежно від місця проживання.

З урахуванням Конституції України та законодавства про громадян­ство вважаємо, що громадянство в Україні базується на таких принципах:

а) єдиного громадянства України; б) запобіганні виникненню випадків безгромадянства; в) неприпустимості позбавлення громадянина України громадянства; г) неможливості автоматичного набуття і втрати грома­дянства; ґ) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України; д) збере­женні громадянства України незалежно від місця проживання громадя­нина України; е) визнання права громадянина на зміну громадянства; є) захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України; ж) невидачі громадян України іноземній державі, неприпусти­мості їх вигнання за межі України.

Принцип єдиного громадянства, закріплений у ст. 4 Конституції України і у ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що ви­ключається можливість існування громадянства адміністративно- територіальних одиниць, у тому числі громадянства Автономної Рес­публіки Крим. Законодавство України не допускає існування подвій­ного громадянства в нашій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Це конституційне положення спрямоване на забезпе­чення єдиного правового статусу для всіх громадян України та одна­кового правового зв’язку кожного громадянина з державою. Не тільки безгромадянство (апатризм), а й подвійне громадянство є негативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, що врегульовують питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли одна й та сама особа визнається громадянином кількох держав. Для запобігання виникненню таких ситуацій держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб із подвійним громадянством та створення умов, які запобігали б виникненню подвійного громадян­ства, чи регулюють правовий статус осіб, які тимчасово набули грома­дянство двох або більше країн. Так, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Так само, якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Принцип запобігання виникненню випадків безгромадянства, закріплений ст. 2 Закону «Про громадянство України», стосується не лише громадян України, які мають намір змінити громадянство, але й іноземців та осіб без громадянства, що прагнуть набути громадянство України. Він означає, зокрема, недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із за­конодавством інших держав, громадянство яких бажає набути грома­дянин України. Так, згідно з ч. 12 ст. 18 Закону, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянства іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Однією з умов прийняття до громадян­ства України іноземців є взяття ними зобов’язання припинити інозем­не громадянство, яке повинно бути виконано протягом двох років з мо­менту прийняття їх до громадянства України (п. 2 ст. 9 Закону).

Принцип недопустимості позбавлення громадянства громадя­нина України має особливе значення. Він закріплений у Конституції України (ч. 1 ст. 25), у Законі «Про громадянство України» (п. 3 ст. 2) відповідає світовим стандартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав людини про те, що кожна людина має право на громадянство. У частині 2  ст. 15 Декларації встановлено: «Ніхто не може бути безпідставно по­збавлений громадянства або права змінити своє громадянство». У ра­дянські часи позбавлення громадянства широко застосовувалося як форма боротьби з інакомислячими, як своєрідна форма репресії.

Заборона на застосування позбавлення громадянства випливає із права людини на громадянство, двостороннього характеру зв’язків щодо громадянства між людиною і державою, недопустимістю розі­рвання цих зв’язків як однією, так і другою стороною без взаємної згоди.

Принцип неможливості автоматичного набуття і втрати гро­мадянства закріплений у п. 5 ст. 2 Закону «Про громадянство України», де йдеться про те, що громадянство в Україні ґрунтується на принципі неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства шляхом укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подруж­жя в результаті припинення шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя. У статті 19 вказується на підстави втра­ти громадянства України. Утім, воно втрачається не автоматично, тобто при настанні відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а з моменту видання Президентом України від­повідного указу (ст. 22). Це стосується й неможливості автоматичного набуття громадянства. Стаття 9 Закону послідовно проводить принцип стійкого правового зв’язку громадянина з державою, що є суттєвою ознакою громадянства. При цьому вона виходить із положення Кон­венції про громадянство заміжньої жінки 1957 року, у якій визначаєть­ся, що ні укладання, ні розірвання шлюбу з іноземцем, ні зміна грома­дянства чоловіком у період шлюбу не веде до автоматичної зміни громадянства жінки. Але вона може набути громадянство чоловіка в порядку натуралізації.

Принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України, закріплений у п. 6 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свобо­дами і обов’язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення час його набуття. Ця норма випливає з ч. 1 ст. 24 Консти­туції України, яка закріплює основоположний принцип конституцій­ного ладу України і світового конституціоналізму: громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Прин­цип рівності громадянства передбачає необхідність застосування од­накових стандартів прав, свобод і обов’язків для всіх громадян Украї­ни незалежно від будь-яких ознак і обставин, у тому числі часу набут­тя громадянства. За законодавством США, наприклад, Президентом США може бути лише громадянин США за народженням.

Принцип збереження громадянства України незалежно від міс­ця проживання громадянина України, закріплений у п. 7 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виїзд громадянина за межі території держави і навіть постійне проживання в іншій країні не при­зводить до втрати ним громадянства України. Однією з підстав втрати громадянства України, згідно із Законом «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. (в редакції від 16 квітня 1997 р.), було перебування за межами України за умови, що особа не стала без поважних причин на консульський облік протягом семи років. У чинному Законі така під­става для втрати громадянства України не передбачена.

Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства, закріплений у п. 4 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що громадянин має право вільно, без перешкод змінити своє грома­дянство в порядку, встановленому законодавством. У частині 1 ст. 25 Конституції України закріплено: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». Це один із основоположних конституційних принципів, який характеризує не тільки інститут громадянства, а й у цілому правовий статус особи, є відображенням демократизму конституційного ладу. Ніхто не може позбавити права громадянина на зміну громадянства. Стійкий характер правових зв’язків особи і Української держави не означає насильниць­кого, примусового утримання людини в громадянстві. Це б обмежува­ло її свободу і суперечило тенденції демократизації суспільних від­носин.

Принцип захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України, закріплений у ч. 3 ст. 25 Консти­туції в положенні: «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Це зобов’язує диплома­тичні представництва і консульські установи України, посадових осіб вживати необхідних заходів для забезпечення прав українських гро­мадян, які перебувають за кордоном, користуватися в повному об­сязі правами, наданими законодавством країни перебування, міжна­родними договорами, учасниками яких є Україна і держави перебу­вання громадянина.

Принцип невидачі громадян України іноземній державі, недо­пустимість їх вигнання випливає із положення ч. 2 ст. 25 Конституції, а саме: «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі». Це означає, по-перше, що держава та її органи і посадові особи не мають права ухвалювати з політичних чи будь-яких інших мотивів рішення про заборону та неприпустимість (чи небажаність) перебування громадян України на її території. Дер­жава не має права примусити громадянина залишити її територію або заборонити його повернення на територію України.

По-друге, поширення суверенної влади української держави на громадян знаходить свій вияв у неприпустимості їх видачі іноземній державі. Йдеться, насамперед, про випадки притягнення громадян України до юридичної відповідальності в разі скоєння правопорушен­ня на території іншої держави. Це, однак, не означає звільнення гро­мадян від юридичної відповідальності. Відповідно до кримінального законодавства України, громадянин України, який учинив злочин за межами України, підлягає кримінальній відповідальності за Кримі­нальним кодексом України. Але це не означає, що цей громадянин не може бути притягнутий до відповідальності за місцем учинення зло­чину, тобто за кордоном.

§ 3. Підстави та форми набуття громадянства України

При розгляді питань громадянства будь-якої держави виникає необ­хідність з’ясувати, кого ж вважати громадянином цієї держави, оскіль­ки визначення кола осіб, що належать до громадянства, є її суверенним правом. Згідно зі ст. 3 Закону «Про громадянство України», громадя­нами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно про­живали на території України; 2) особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мов­них чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом Украї­ни «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внут­рішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент при­буття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та між­народних договорів України. Особи, зазначені в п. 1, є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 р., а зазначені у п. 3, — з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства Укра­їни; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове по­свідчення громадянина України; проїзний документ дитини; диплома­тичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; по­свідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно до ст. 6 Закону, громадянство України набувається на таких підставах: за народженням; за територіальним походженням; у результаті прийняття до громадянства; внаслідок поновлення в грома­дянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю або передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя;

внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Встановлені під­стави набуття громадянства відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Набуття громадянства за народженням (філіація) є головною фор­мою набуття особою статусу громадянина держави. У будь-якій країні переважна більшість її жителів має статус громадянина саме за наро­дженням. У Законі «Про громадянство України» (ст. 7) закріплюються такі форми набуття громадянства України за народженням. Особа, батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадя­нами України, є громадянином України. Особа, яка народилася на те­риторії України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, котрі по­стійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином Украї­ни. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народжен­ням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Укра­їні чи притулок в Україні, є громадянином України. Особа, яка наро­дилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є грома­дянином України. Новонароджена дитина, знайдена на території Укра­їни, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

У нормах законодавства України, що регулюють питання набуття громадянства України за народженням, поєднуються принципи права крові та права ґрунту. Стаття 7 Закону базується на положенні міжна­родних документів щодо зменшення кількості осіб без громадянства, зокрема п. 3 ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 1 ст. 1 Конвенції про скорочення випадків безгромадянства.

Набуття громадянства України за територіальним походженням означає, що особа, яка сама чи хоча б один із її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радян­ської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Со­ціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов’язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповно­літні діти реєструються громадянами України.

Важливою підставою набуття громадянства України є прийняття до громадянства України, яке визначається як натуралізація. Натура­лізація — це надання органами державної влади громадянства зацікав­леній особі на її прохання відповідно до визначеної законодавством процедури.

Є дві основні форми натуралізації: індивідуальна натуралізація і натуралізація в результаті правонаступництва держави. Останній вид натуралізації автоматично виникає в момент утворення нової держави. Надання громадянства в порядку натуралізації відбувається на основі вільного волевиявлення особи. Індивідуальну натуралізацію поділяють на таку, що ґрунтується на особливому виборі, і натуралізацію в ре­зультаті прийняття закону.

У статті 9 Закону «Про громадянство України» встановлена низка вимог та умов, які є обов’язковими для прийняття особи до громадян­ства України. Це: визнання і дотримання Конституції та законів Укра­їни; подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов’язання припинити іноземне грома­дянство (для іноземців); безперервне проживання на законних підста­вах на території України протягом останніх п’яти років; отримання дозволу на імміграцію; володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, але ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі); наявність за­конних джерел існування. Ця вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок. Для осіб, які мають ви­значні заслуги перед Україною або прийняття до громадянства Украї­ни яких становить державний інтерес для України, передбачений дещо спрощений порядок прийняття до громадянства України.

У Законі «Про громадянство України» (ст. 9) визначені обставини, за яких громадянство не може бути надане. Так, до громадянства Укра­їни не приймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчи­нення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або знят­тя судимості); вчинила на території іншої держави діяння, яке визнане законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Датою набуття громадянства України за процедурою прийняття є дата видання відповідного Указу Президента України.

Одним із способів набуття громадянства є поновлення в громадян­стві України, яке прийнято визначати як репатріацію, або реінтеграцію. Цей спосіб є важливим для тих осіб, які раніше перебували в громадянстві України, але за якихось обставин його припинили. Репатріація відрізня­ється від натуралізації спрощеним порядком набуття громадянства. Так, особа, яка припинила громадянство України, є особою без громадянства і подала заяву про поновлення в громадянстві України, реєструється гро­мадянином України, незалежно від того, проживає вона постійно в Укра­їні чи за кордоном, за відсутності обставин через які особа не може бути прийнята до громадянства України. Особа, яка після припинення грома­дянства України набула іноземне громадянство або іноземні громадянства, повернулася в Україну на постійне проживання і подала заяву про понов­лення в громадянстві України та зобов’язання припинити іноземне гро­мадянство, реєструється громадянином України.

У громадянстві не поновлюються особи, які втратили громадянство України у зв’язку з його набуттям унаслідок обману, свідомого подан­ня неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

Датою набуття громадянства України в разі поновлення громадян­ства є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов’язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Закон «Про громадянство України» регламентує підстави набуття дітьми громадянства України в результаті усиновлення (ст. 11), вна­слідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, у дитячий буди­нок сімейного типу чи прийомну сім’ю або передачі на виховання в сім’ю патронажного вихователя (ст. 12), у зв’язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 13), у результаті визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьків­ства чи материнства (ст. 15). Аналіз Закону «Про громадянство Укра­їни» свідчить, що в ньому закріплено змішану систему набуття грома­дянства, за якої переважне значення надається принципу права крові, який поєднується із застосуванням принципу права ґрунту.

Набуття громадянства України дітьми віком від 14 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.

Відповідно до п. 10 ст. 6 Закону «Про громадянство України», гро­мадянство набувається і за підставами, передбаченими міжнародни­ми договорами України. Таке набуття громадянства має місце: а) при об’єднанні двох і більше держав в одну і при розпаді великої держави; б) при укладенні мирних договорів, угод із питання репатріації, спеці­альних угод з територіальних питань, які пов’язані з переходом части­ни території від однієї держави до другої (цесія), обміну окремими частинами територій, продажу частини території.

У разі територіальних змін можливі оптація і трансферт. Оптація — це добровільний вибір особою громадянства шляхом подання індивіду­альної заяви про те, що оптант бажає жити на території держави, якій передається територія його проживання. Трансферт — автоматична зміна громадянства, коли разом із переходом території автоматично змінюється громадянство незалежно від згоди чи незгоди населення території, яка переходить під юрисдикцію іншої держави. Наприклад, фактично трансферт відбувся при об’єднанні НДР і ФРН.

§ 4. Підстави і форми припинення громадянства України

Припинення громадянства — це припинення постійного право­вого зв’язку особи з Українською державою.

Світовий досвід правового регулювання громадянства свідчить, що громадянство може припинятися за такими підставами:

1) відпо­відно до закону;

2) позбавлення громадянства;

3) внаслідок виходу або відмови від громадянства;

4) на підставі міжнародних договорів;

5) внаслідок припинення існування держави як суб’єкта міжнарод­ного права.

Згідно зі ст. 17 Закону «Про громадянство України», громадянство припиняється: а) внаслідок виходу з громадянства України; б) внаслі­док втрати громадянства України; в) на підставах, передбачених між­народними договорами України.

Вихід із громадянства — це припинення громадянства за ініціа­тивою особи.

Європейська конвенція містить норму, відповідно до якої всі дер­жави, що підписали конвенцію, зобов’язані передбачити можливість припинення громадянства за бажанням особи. Право особи на вихід із громадянства міститься в ч. 2 ст. 15 Загальної декларації прав людини, в положенні про те, що ніхто не може бути позбавлений права змінити громадянство. Більшість європейських держав не дозволяють виходу із громадянства, якщо це призведе до апатризму, тобто безгромадянства особи. Встановлення відповідних обмежень щодо виходу з громадян­ства є правомірним.

Вихід із громадянства України — найбільш поширена підстава його припинення. Конституція України (ч. 1 ст. 25) встановлює, що громадя­нин України не може бути позбавлений права змінити громадянство. Вихід із громадянства — акція добровільна, яка відбувається за особи­стим клопотанням громадянина на ім’я Президента України. Ніхто не має права заборонити особі змінити своє громадянство. Згідно зі ст. 18 Закону «Про громадянство України», громадянин України, який, відпо­відно до чинного законодавства, є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

При цьому суттєве значення має вирішення питання про громадян­ство дітей. Закон передбачає такі варіанти розв’язання цієї проблеми. Якщо дитина виїхала разом із батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом із батьками з громадянства України може вийти і дитина. Якщо один із батьків виїхав разом із дитиною на постійне проживання за кордон і виходить із громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить із громадянства України, за його клопотанням. Якщо один із батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить із громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить із грома­дянства України, за його клопотанням. Якщо дитина виїхала на постій­не проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов із громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов із громадянства України. Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов із громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадян­ства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов із громадянства України. Дитина, яка, відповідно до чинного законодавства України, вважається такою, що постійно про­живає за кордоном, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків. Дитина, яка набула громадянство України за народжен­ням, якщо на момент її народження батьки або хоча б один із них були іноземцями чи особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця прожи­вання дитини. Дитина, яка усиновлена подружжям, один із якого є гро­мадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем. Дитина, уси­новлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з гро­мадянства України за клопотанням одного з усиновителів.

Принципове значення має положення, що вихід дітей віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років із громадянства України може відбуватися лише за їх згодою.

Для запобігання набуттю громадянином України статусу особи без громадянства законом чітко встановлено, що вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

У Законі закріплено також, що вихід із громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід із громадянства Укра­їни, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чин­ності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України внаслідок виходу є дата видання відповідного Указу Президента України. Таким чином, йдеть­ся не про автоматичне припинення особою громадянства.

Втрата громадянства. Закон України «Про громадянство Укра­їни» (ст. 19) встановлює підстави втрати громадянства України. Такими підставами є: 1) добровільне набуття громадянином Украї­ни громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої дер­жави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набут­тя громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встанов­леного національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Не вважається добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням гро­мадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) на­буття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства в результаті одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином Укра­їни, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок засто­сування законодавства іноземної держави, якщо такий громадянин не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадян­ства іншої держави; 2) прийняття до громадянства України внаслі­док обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фаль­шивих документів; 3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка за законодавством цієї держави не є загальним вій­ськовим обов’язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Причому підстави, передбачені пунктами 1 і 3, не застосовувати­муться, якщо внаслідок їх застосування громадянин України стане особою без громадянства.

У Законі «Про громадянство України» визначена правосуб’єктність громадянина України, який подав заяву про вихід із громадянства та щодо якого оформляється втрата громадянства. Така особа до набран­ня чинності рішенням про припинення громадянства користується всіма правами і несе всі обов’язки громадянина України.

У статті 21 цього Закону встановлено, що рішення про оформлен­ня набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України шляхом обману, внаслідок подання свідомо не­правдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь- якого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.

§ 5. Повноваження державних органів, що вирішують питання громадянства. Процедури з питань громадянства

До державних органів, на які покладається вирішення питань гро­мадянства, належать Президент України, Комісія при Президентові України з питань громадянства, спеціально уповноважений централь­ний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва, консульські установи. Крім цих органів, питаннями громадянства займаються органи Служби безпеки України, суди.

У системі державних органів особливе місце належить Президен­ту України, який: приймає рішення і видає укази відповідно до Кон­ституції України і закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові Украї­ни з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства: 1) роз­глядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід із грома­дянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; 2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід із громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного зако­нодавства України; 3) контролює виконання рішень, прийнятих Пре­зидентом України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства у своїй діяльності керується нормами Конституції України, Закону «Про гро­мадянство України», іншими законами, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також «Положенням про Комісію при Президентові України з питань громадянства», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 р. (в редакції Указу Президен­та України від 27 червня 2006 р.). Ця Комісія є допоміжним органом при Президентові України. Вона утворена відповідно до Закону «Про громадянство України». Комісія діє у складі Голови, заступника Голо­ви, відповідального секретаря та інших членів. Персональний склад Комісії затверджується Президентом України. До складу Комісії вхо­дять не більше тринадцяти осіб. Заступником голови Комісії за поса­дою є керівник Служби забезпечення діяльності Комісії при Президен­тові України з питань громадянства Секретаріату Президента України, відповідальним секретарем Комісії — керівник відповідного структур­ного підрозділу цієї Служби. Голова Комісії, його заступник та інші члени Комісії беруть участь у її роботі на громадських засадах. Орга­нізаційною формою роботи Комісії є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше одного разу на два місяці.

Для реалізації своїх завдань Комісія має необхідні повноваження: право повертати документи про прийняття до громадянства України чи про вихід із громадянства України Міністерству внутрішніх справ України або Міністерству закордонних справ України для їх оформ­лення відповідно до вимог чинного законодавства України; одержува­ти в установленому порядку від центральних та місцевих органів ви­конавчої влади матеріали, необхідні для розгляду заяв про прийняття до громадянства України і про вихід із громадянства України, подань про втрату громадянства України тощо.

Згідно зі ст. 24 Закону «Про громадянство України», спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань грома­дянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження:

1) встановлюють належність до громадянства України;

2) приймають заяви разом із необхідними документами щодо прийняття до грома­дянства України та виходу з громадянства України, перевіряють пра­вильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід із громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

3) готують подання про втрату особами грома­дянства України і разом із необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

4)  приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за всіма підставами, крім прийняття до громадянства України;

5)  скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття грома­дянства України у випадках, передбачених ст. 21 цього Закону;

6) ви­конують рішення Президента України з питань громадянства;

7) ви­дають особам, які набули громадянство України, паспорти громадяни­на України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про реєстрацію особи громадяни­ном України;

8) вилучають у осіб, громадянство України яких припи­нено або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадян України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини і видають довідки про припинення громадянства України;

9) ведуть облік осіб, які набули громадянство України і при­пинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз на півріччя повинен інформувати Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Пре­зидента України з питань громадянства. Він і підпорядковані йому органи здійснюють повноваження з питань громадянства стосовно осіб, які про­живають на території України. Функції спеціально уповноваженого цен­трального органу виконавчої влади з питань громадянства виконує Дер­жавний департамент з питань громадянства, міграції та реєстрації фізич­них осіб у складі Міністерства внутрішніх справ України.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представни­цтва і консульські установи України здійснюють повноваження з питань громадянства стосовно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Процедури провадження у справах з питань громадянства деталь­но регламентуються Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень (у редакції Ука­зу Президента України від 27 червня 2006 р.). Цей Порядок відповідно до Закону «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення належності до громадянства, при­йняття до громадянства, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлен­ня набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень із питань громадянства України.

Заяви з питань громадянства оформлюються: про прийняття до громадянства України та про вихід з громадянства України — на ім’я Президента України;

про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, — на ім’я началь­ника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управ­ління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севас­тополі за місцем проживання особи;

про оформлення набуття громадянства України особою, яка про­живає на території України, — на ім’я начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі за місцем проживання особи;

про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, — на ім’я керів­ника дипломатичного представництва чи консульської установи Укра­їни за місцем постійного проживання особи;

про перевірку належності до громадянства України особою, яка пере­буває за кордоном, — на ім’я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем перебування особи;

про оформлення набуття громадянства України особою, яка по­стійно проживає за кордоном, — на ім’я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійно­го проживання особи.

Заява з питань громадянства подається в письмовій формі із зазна­ченням дати її складання та підписується заявником. Заяву з питань громадянства дитини підписує один із її батьків або інший законний представник дитини. Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву з питань громадянства підписує самостійно. Заяву з питань громадянства неді­єздатної особи підписує її опікун. Якщо заявник не може підписати заяву через неписьменність або фізичні вади, заяву на його прохання підписує інша особа.

Заяви та інші документи з питань громадянства подаються: особою, яка проживає в Україні, — до районного, районного в місті, міського управління або відділу Міністерства внутрішніх справ Укра­їни за місцем проживання особи;

особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, — до районного, районного в місті, міського управління або відділу Міні­стерства внутрішніх справ України за місцем реєстрації особи;

особою, яка постійно проживає за кордоном, — до дипломатично­го представництва чи консульської установи України за місцем по­стійного проживання особи.

Заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає осо­бисто. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява та інші документи з питань громадянства на прохання за­явника можуть подаватися іншою особою або надсилатися поштою.

Заява та інші документи з питань громадянства недієздатної особи подаються її опікуном. Заява та інші документи з питань громадянства дитини подаються одним із її батьків або іншим законним представ­ником дитини за місцем проживання дитини або одного з її батьків чи іншого законного представника. Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, за­яву та інші документи з питань громадянства подає самостійно.

Згода на набуття громадянства України або на вихід з громадянства України дитини віком від 14 до 18 років надається нею у формі пись­мової заяви, подається в присутності дитини. За наявності поважних причин (хвороба дитини, стихійне лихо тощо) така заява може пода­ватися за відсутності дитини.

Загальний строк розгляду органами внутрішніх справ заяв і подань із питань громадянства, рішення за якими приймає Президент України, не повинен перевищувати восьми місяців із дня їх надходження. За­гальний строк розгляду органами внутрішніх справ заяв про прийнят­тя до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати шести місяців із дня їх надходження.

Загальний строк розгляду заяв і подань про прийняття до громадян­ства України або припинення громадянства України не повинен переви­щувати одного року з дня їх надходження. Загальний строк розгляду заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати дев’яти місяців із дня їх надходження.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття громадянства України.

2. На яких принципах базується правове регулювання громадянства України?

3. Які є підстави та форми набуття громадянства України?

4. Які є підстави та форми припинення громадянства України?

5. Розкрийте систему органів, які вирішують в Україні питання громадянства.

6. Якою є процедура провадження у справах про грома­дянство?