1. Поняття Верховної Ради — парламенту України

Чинна Конституція України визначає Верховну Раду України як єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (статті 75-76 Конституції).

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його винятковість як єдиного органу законодавчої влади у державі, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлена, насамперед, унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу, судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади і загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. Не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень.

Верховна Рада с загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти весь Український народ - громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу. Це випливає як із преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - "Верховна Рада України".

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів України. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Постійний, постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на п'ять років і здійснюють свої повноваження в ній на постійній основі. Верховна Рада України, як зазначається в її Конституції (ст. 82) і в Законі України "Про внесення змін до Конституції України", працює сесійно.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює пріоритетний вид державної влади — законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу І виразником його волі. Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та Із суб'єктами політичної системи; політичними партіями тощо.

2. Склад і структура Верховної Ради України

Склад і структура Верховної Ради України є важливим надбанням держави і суспільства протягом останніх років і відображенням рівня і напрямів їх розвитку.

Загальний кількісний склад Верховної Ради та її структура визначаються Конституцією України. Згідно з чинною Конституцією України (ст. 76) конституційний склад Верховної Ради

України - 450 народних депутатів. Ця кількість обумовлена рядом факторів: кількістю населення (громадян) України і виборців, традиційною системою виборчих округів, однопалатністю парламенту та рядом інших причин.

Якісний склад Верховної Ради природно не передбачається ні Конституцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними і демократичними, проте Конституцією встановлюється ряд вимог до народних депутатів України. Зокрема, народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Конституція 1996 року, на відміну від попередніх конституційних актів, значно понизила віковий ценз народних депутатів - з 25 до 21 року і підвищила ценз осілості з двох до п'яти років, а також встановила обмеження для осіб, які мають судимість.

Формування чисельного складу Верховної Ради відбувається на основі Закону України "Про вибори народних депутатів України", прийнятому 25 березня 2004 p., який передбачив перехід до нової, пропорційної системи виборів. Інші виборчі системи - мажоритарна і мажоритарно-пропорційна - вичерпали або не виправдали себе. Так, мажоритарна система зумовлює проведення парламентських виборів у кілька турів, а мажоритарно-пропорційна не дозволяє сформувати стійку парламентську більшість через наявність значної кількості позапартійних народних депутатів, що обираються за цією системою.

Ефективність роботи парламенту залежить значною мірою від його структурованості, а вона, в свою чергу, - від партійності народних депутатів. В українському парламенті IV (XV) скликання близько половини народних депутатів (203) були позапартійними. Найбільш масовими, численними і впливовими в парламенті були такі партії в особі їх фракції, як Комуністична партія України (56), Регіони України (52), Соціалістична партія України (26).

Хоча партійність народних депутатів є основою утворення фракцій, але вона не тотожна фракційності у всіх відношеннях, оскільки фракції нерідко об'єднують депутатів, які належать до кількох партій.

Найбільш актуальними проблемами подальшого розвитку і вдосконалення українського парламенту, з точки зору його якісного і кількісного складу, є, зокрема: структуризація більшості складу парламенту на партійній основі; представництво в парламенті юристів за фахом, представників інших гуманітарних професій, жінок, молоді, робітників і селян; вдосконалення виборчої системи з метою забезпечення обрання конституційного складу парламенту (450 народних депутатів) у найбільш стислі строки; недопустимість одночасного проведення кількох видів виборів (народних депутатів України, Президента України та місцевих виборів), оскільки це істотно впливає на рішення і виборців, і кандидатів, ускладнюючи їх прийняття; забезпечення значно більшої наступності у складі парламенту під час кожних виборів, оскільки при оновленні складу парламенту більше ніж на половину, що мало місце під час формування складу Верховної Ради IV (XV) скликання, двох останніх скликань (XII і XIII), об'єктивно потрібен досить тривалий час (до 1-2 років) для досягнення парламентаріями і парламентом загалом необхідного професійного рівня.

Ефективність діяльності Верховної Ради залежить як від її складу, так і від її структури. Конституція України 1996 року в цілому залишила загальну структуру Верховної Ради без змін у вигляді однопалатного парламенту, проте значно оновила окремі її інститути. Найбільш Істотними новелами української парламентської реформи є: припинення існування Президії Верховної Ради України як постійно діючого органу загальної компетенції, перетворення постійних комісій Верховної Ради у комітети Верховної Ради, формування Рахункової палати Верховної Ради, створення Інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та ряду інших Інститутів, зокрема Інститутів найстарішого за віком народного депутата для відкриття першого засідання першої сесії Верховної Ради та для здійснення процедури складання присяги народними депутатами; представника Президента України у Верховній Раді та інших.

Покладено початок створенню ряду елементів інфраструктури Верховної Ради: видавництва, парламентської бібліотеки. Інституту законодавства, друкованих органів - журналу "Віче", газети "Голос України" та ряду інших.

Відповідно до чинної Конституції України (ст. 88) і Закону України "Про внесення змін до Конституції України" Верховна Рада України обирає з свого складу Голову Верховної Ради. Першого заступника і заступника Голови та відкликає їх з цих посад.

Голова Верховної Ради України має такі повноваження: 1) веде засідання Верховної Ради України; 2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів; 3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України; 4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; 5) організовує роботу апарату Верховної Ради України (ст. 88 Конституції України).

Голова Верховної Ради України здійснює свої повноваження, передбачені чинною Конституцією, тау порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

Основними галузевими органами Верховної Ради є комітети Верховної Ради (таблиця № 1). Верховна Рада для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників та секретарів цих комітетів.

Таблиця № 1

Комітети Верховної Ради України VI скликання

(станом на 15 вересня 2009 р.)

Основними функціями комітетів, як і постійних комісій, мають бути такі:

1) законопроектна робота, яка включає насамперед організацію розробки за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою України;

2) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням Державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економічності та ефективності використання державних коштів;

3) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод, проектів перспективних програм економічного і соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;

5) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

Під час здійснення законопроектних робіт комітет, визначений головним з певного законопроекту чи проекту іншого акта Верховної Ради України, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради України. Головний комітет має право також вносити пропозиції і поправки під час розгляду законопроекту на своєму засіданні.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати також тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Крім того, для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюється законом.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою. Верховна Рада, здійснюючи парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, заслуховує щорічні доповіді Уповноваженого про стан дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України.

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради першочерговим є істотне зміцнення їх правової бази, зокрема оновлення законів про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата та ряду інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; ширше залучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функцій Верховної Ради суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного і установчого процесу; забезпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та її органів з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об'єднаннями громадян.

3. Функції та повноваження Верховної Ради України

Верховна Рада - парламент України здійснює ряд функцій, напрямків діяльності й має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією України. Визначення парламенту як органу законодавчої влади обумовлене насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не єдиною.

Отже, функції Верховної Ради України - це основні напрямки діяльності українського парламенту.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих йому формах бере участь у здійсненні ряду функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних (законодавчої, установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є; 1) законодавча; 2) представницька; 3)установча (державотворча, організаційна): 4) функція парламентського контролю; 5) бюджетно-фінансова функція; 6) зовнішньополітична функція.

Пріоритетною функцією Верховної Ради вважається законодавча. Загалом вона являє собою передбачений Конституцією напрям діяльності Верховної Ради, який полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, (скасуванні) або в призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції Верховної Ради є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають, зокрема, народні депутати України (ст. 93 Конституції України). Крім того. Верховна Рада забезпечує видання законів, наукові дослідження, у тому числі 16 з проблем ефективності й розвитку законодавства, наукову експертизу законопроектів тощо.

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради за новою Конституцією є внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85 Конституції України).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради України є, звичайно, прийняття законів. З змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом та належать до повноважень інших органів державної влади.

Відповідне положення знайшло своє відображення в Рішенні Конституційного Суду України від 2 березня 1999 р. № 2-рп (справа про комунальні послуги). Так, Конституційний Суд України вирішив, що, приймаючи Закон України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України", Верховна Рада України вийшла за межі повноважень, визначених Конституцією України, і втрутилась у повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, чим порушила статті 6 і 19 Конституції України.

Конституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції України, лише законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, лише законами України визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання: засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демографічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, зокрема засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації: організація і порядок проведення виборів і референдумів; організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, органів і установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.

Виключно законами також визначаються територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Традиційним функціями парламенту є також законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

Крім того, виключно законами встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і інше. Законами встановлюються також порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим, відмінний від загального, та оголошується амністія (ст. 92 Конституції України).

Представницька функція Верховної Ради являє собою вид діяльності парламенту України, що полягає в представництві Українського народу - громадян України всіх національностей - у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізації та захисту його інтересів.

Основними складовими змісту цієї функції є, зокрема, призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених Конституцією, та виборів; обговорення питань внутрішньої і зовнішньої політики та визначення засад внутрішньої! зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє та зовнішнє становище України; прийняття законів, внесення змін до Конституції і законів та інших правових актів тощо. Адже загальновизнано, що парламенти є не лише законодавцями, а й "великим жюрі" кожної нації.

Іншою не менш важливою функцією Верховної Ради України з числа її головних функцій є установча (державотворча) функція. Пріоритетними напрямами діяльності парламенту зі здійснення цієї функції є, звичайно, формування або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади. Але ці напрями далеко не вичерпують собою установчу функцію Верховної Ради. Ця функція охоплює собою також такі напрями державотворчої діяльності Верховної Ради, як формування власних, парламентських структур; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприяння формуванню органів місцевого самоврядування; вирішення питань, що стосуються інших елементів (атрибутів) механізму держави: територіального устрою. Збройних Сил України та інших складових механізму держави.

Головним напрямом діяльності Верховної Ради України зі здійснення установчої функції є. звичайно, формування Уряду. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. Верховна Рада України призначає за поданням Президента України Прем'єр-міністра України. Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, а також призначає за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голову Фонду державного майна України, звільняє зазначених осіб з посад, вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України.

Іншим не менш важливим напрямом установчої діяльності Верхової Ради є формування органів судової влади та участь у призначенні Генерального прокурора України. Зокрема. Верховна Рада України призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України, обирає суддів безстроково, надає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України; може висловлювати недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Поряд з цими напрямами установчої діяльності Верховна Рада має ряд повноважень щодо формування інших органів державної влади і державних організацій та служб. Зокрема, Верховна Рада призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України Голову Служби безпеки України; призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; призначає на посади та звільняє з посад членів ЦВК за поданням Президента України; затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України.

Складовим напрямом установчої діяльності Верховної Ради України є також формування внутрішніх структур Верховної Ради. Зокрема, Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верхової Ради України та відкликає їх з цих посад; для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретаріатів цих комітетів; у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань та для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верхової Ради України; призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Верхової Ради України; затверджує кошторис Верховної Ради України та структуру його апарату.

Верховна Рада також призначає на посади та звільняє з посад Голову та інших членів Рахункової палати; призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховуючи його щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні.

Значне місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів інших країн, займає парламентський контроль. За чинною Конституцією України функція парламентського контролю не лише залишилась за ним, але й певною мірою збагатилась.

Основними напрямками контрольної діяльності Верховної Ради є: 1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, відповідно до Конституції та Закону України "Про внесення змін до Конституції України"; 2) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист, що здійснюється через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 3) бюджетно-фінансовий контроль, що здійснюється насамперед через Рахункову палату; 4) прийняття рішення Верховною Радою України про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи Комітету Верховної Ради України; 5) запит народного депутата України на сесії Верховної Ради України; 6) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії в межах, визначених Конституцією та Законом України "Про внесення змін до Конституції України".

Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова функція Верховної Ради. Верховна Рада має значні повноваження зі здійснення цієї функції. Вона затверджує законом Державний бюджет та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання (ст. 85 Конституції України).

Про зовнішньополітичну функцію Верховної Ради свідчать такі її повноваження, як визначення засад зовнішньої політики; законодавча діяльність в галузі зовнішніх зносин; надання Верховною Радою у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України, указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; про схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних сил інших держав на територію України.

Підтвердженням наявності у Верховної Ради відповідних зовнішніх функцій є її міжпарламентські зв'язки, зовнішньоекономічна діяльність, діяльність у сфері митної справи, щодо основ національної безпеки, організації Збройних Сил України; щодо правового режиму воєнного і надзвичайного стану, які визначаються виключно законами України.

Поряд Із законодавчою, представницькою, установчою, контрольною, бюджетно-фінансовою та зовнішньополітичною функціями як головними функціями парламенту. Верховна Рада України, як і парламенти багатьох країн, здійснює й ряд інших функцій, зокрема об'єктні функції, тобто ті, що опосередковують собою зміст діяльності держави. Головними об'єктними функціями держави є: політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна (з числа внутрішніх функцій) і захисна (оборонна), зовнішньополітична, зовнішньоекономічна та інші (з числа зовнішніх функцій держави).

Оскільки ці функції держави здійснюють насамперед І головним чином органи державної влади, в тому числі законодавчої, то природно, що всім цим органам державної влади або принаймні їх переважній більшості, властиві функції, аналогічні основним об'єктивним функціям держави.

Зокрема, Верховна Рада як орган законодавчої влади здійснює серед внутрішніх функцій: політичну, економічну, соціальну, культурну та екологічну функції, а серед зовнішніх - оборонну, зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну та інші зовнішні функції.

4. Основні форми роботи Верховної Ради України

Установленні парламентаризму майже кожної країни одним з найскладніших, найтриваліших і найважчих є встановлення певної системи, порядку в роботі її парламенту. Це зумовлено багатьма факторами: змістом і формами його роботи, складом і структурою, статусом і особистими рисами парламентаріїв тощо.

Першочергове значення у встановленні порядку роботи парламенту, тобто організації його роботи має його нормативно-правове визначення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної Ради, законами України про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата України, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих нормативно-правових актів організація роботи парламенту має певні форми - організаційні.

Організаційні форми роботи Верховної Ради України – це передбачені Конституцією України. Регламентом Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами способи організації роботи парламенту України, його органів, народних депутатів України і посадових осіб з метою здійснення ними своїх функцій і повноважень протягом встановленого часу.

Відповідно до цих правових актів основними організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради е її сесії і пленарні засідання.

Сесія Верховної Ради України - це передбачений Конституцією {Регламентом Верховної Ради України загальний, основний, постійний, колегіальний спосіб організації роботи парламенту України з метою здійснення ним своїх функцій і повноважень протягом півріччя або іншого встановленого ним (парламентом) часу.

Пленарні засідання Верховної Ради України - це передбачені Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України загальні, основні, колегіальні способи організації роботи парламенту протягом дня або тижня.

Відповідно до Конституції (ст. 82) і Закону України "Про внесення змін і доповнень до Конституції України" Верховна Рада працює сесійно. Сесії Верховної Ради України поділяються на чергові й позачергові. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня. У зв'язку з конституційною визначеністю щодо часу свого початку чергові сесії не скликаються.

Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. У разі оголошення Указу Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання (ст. 83 Конституції).

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час воєнного надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Порядок роботи Верхової Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верхової Ради України. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Конституції України" у Верховній Раді за результатами виборів І на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Порядок денний чергової сесії Верховної Ради затверджується на кожній черговій сесії. Цей документ включає, як правило, два розділи: перший - питання, які повністю підготовлені для включення до розділу пленарних засідань; другий - питання, підготовку і доопрацювання яких Верховна Рада доручає здійснити комітетам, тимчасовим комісіям чи відповідним органам або особам.

Рішення про зміну чи включення питань із затвердженого в цілому порядку денного сесії приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від Конституційного складу Верховної Ради. У разі, коли із зазначеного питання є пропозиції погоджувальної ради депутатських фракцій, груп, рішення щодо неї приймається без обговорення більшістю голосів депутатів від конституційного складу.

Засідання Верховної Ради поділяються на пленарні, тобто загальні засідання; засідання її органів (комітетів) тощо.

Засідання Верховної Ради відбуваються, як правило, відкрито. Закриті засідання відбуваються за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (ст. 84 Конституції). Основним видом засідань і тим самим пріоритетною організаційною формою їх роботи є пленарні засідання.

Відповідно до Конституції України (ст. 84) рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. До того ж голосування на засіданнях здійснюється народними депутатами особисто.

Засідання Верховної Ради проводяться згідно з розкладом засідань. Рішення (крім процедурних) приймаються лише з питань, внесених до порядку денного засідання, за винятком випадків, передбачених Регламентом Верховної Ради. У разі порушення цієї вимоги прийняте рішення є недійсним і Голова Верховної Ради не має права підписувати відповідний акт.

Засідання Верховної Ради відкривають, ведуть і закривають Голова Верховної Ради або його заступники. Якщо вони з будь-яких причин не здійснюють цього, то ці функції виконує один з голів комітету Верховної Ради, визначений Головою Верховної Ради, один з його заступників або ж обраний народними депутатами" головуючий на засіданні. Під час обрання головуючого засідання веде найстарший за віком присутній у залі засідань депутат.

Перед кожним пленарним засіданням відбувається поіменна реєстрація депутатів з пред'явленням посвідчення, персональної картки для голосування і з особистим підписом депутата. На початку кожного засідання Верховної Ради головуючий повідомляє про кількість депутатів, що зареєструвалися, а також про яких відомо, що вони відсутні з поважних причин. На початку першого засідання кожного робочого дня головуючий оголошує порядок денний на весь день роботи. Питання розглядаються в тій послідовності, в якій вони включені до порядку денного. Перед закриттям засідання робочого дня головуючий уточнює та оголошує порядок денний на наступний день пленарної роботи відповідно до розкладу засідань Верховної Ради.

Рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймаються, як правило, після його обговорення. Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань або у відведеному для таємного голосування місці біля зали засідань.

Верховна Рада приймає закони, постанови та інші акти більшістю голосів депутатів від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. Рішення з питань парламентської процедури у процесі засідання (процедурних питань) приймаються більшістю голосів депутатів, які взяли участь у голосуванні, за винятком випадків, передбачених законом.

Рішення Верховної Ради приймаються відкритим голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів та таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-якого з депутатів, підтриманою не менш як 1/3 кількості депутатів, що взяли участь у голосуванні. На голосування ця пропозиція ставиться першою серед Інших пропозицій щодо способу голосування.

Під час розгляду й обговорення питань порядку денного надається час для доповіді - не менше 30 хв, співдоповіді - 20 хв і заключного слова - 10 хв. Виступаючим у обговоренні надається час (10 хв) для заяв, внесення запитів, резолюцій, виступів - 5 хв, для повторних виступів - 3 хв.

На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого. Промовець мусить виступати тільки з питання, з якого йому надано слово: він не повинен вживати образливі висловлювання та непристойні й лайливі слова, закликати до незаконних і насильницьких дій. Головуючий на засіданні має попередити промовця про недопустимість таких висловлювань і закликів або припинити його виступ, а у разі повторного порушення - позбавити його права виступу на цьому засіданні.

Кожна функція Верховної Ради (законодавча, установча, контрольна та інші) має свій порядок здійснення або свої особливості. Реалізація цих функцій або окремих дій Верховної Ради та її органів, як правило, називається процедурами, або процесом. Відповідно розрізняють законодавчу процедуру (законодавчий процес), формування органів державної влади (установчу процедуру), процедуру парламентського контролю, бюджетну та інші спеціальні процедури.

5. Законодавчий процес в Україні

Головним видом парламентських процедур є законодавча процедура (законодавчий процес), який являє собою передбачений Конституцією і законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації законодавчих повноважень.

Законодавча процедура є складною і багатогранною. Вона поділяється на види і стадії. Основними видами законодавчого процесу (законодавчої процедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес. Інституційний процес (конституційна процедура) являє собою порядок внесення змін до Конституції (відповідно до статей 154-159). Звичайний законодавчий процес (законодавча процедура) - порядок прийняття, зміни, відміни (скасування) законів або призупинення їх дії.

Законодавча процедура складається з низки послідовних процедур (стадій). Це вияв законодавчої ініціативи, обговорення законопроекту, прийняття закону, його підписання й оприлюднення (опублікування). Кожна з таких основних стадій, у свою чергу поділяється на окремі етапи, стадії, серед яких розрізняють, зокрема, стосовно першої стадії: розробку проектів законів; внесення і відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок; розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах, тимчасових спеціальних комісіях; прийняття законів; щодо другої і третьої стадій законодавчого процесу (розгляд законопроектів і прийняття законів) розрізняють розгляд законопроектів у трьох читаннях тощо. Заключна стадія законодавчого процесу включає процедуру підписання законів, опублікування і введення їх у дію тощо.

Суб'єкт, який має право законодавчої ініціативи або представляє орган, що має право законодавчої ініціативи, вносить на ім'я Верховної Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи) у письмовій формі за своїм підписом.

Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності їх розробки або прийняття, а також характеристику цілей, завдань і основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце в системі чинного законодавства, очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування. У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних чи інших витрат за рахунок державного або місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат.

Внесені для розгляду Верховною Радою законодавча пропозиція чи проект закону, в разі невідповідності вимогам Закону про Регламент Верховної Ради та положенням про порядок розробки проектів законів і про структуру; виклад, зміст та оформлення проектів законів з урахуванням висновків комітету з питань регламенту не пізніш як у 15-денний термін, повертаються заступниками Голови Верховної Ради або Головою Верховної Ради їх ініціаторам із зазначенням причин повернення. Основні підстави повернення законодавчих пропозицій чи проектів законів мають бути передбачені Регламентом Верховної Ради України.

Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту (закону) включає обговорення і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та загалом (розгляд у трьох читаннях). Кількість повторних читань законопроекту не обмежується.

Законопроект, підготовлений головним комітетом до першого читання, висновки відповідних комітетів та інші матеріали до нього надаються депутатам не пізніше як за шість днів, а такий, що стосується Конституції, - не пізніш як за 14 днів до розгляду на засіданні. Готуючи законопроект до першого читання, головний комітет бере один із текстів законопроектів за основу або складає інший текст.

Під час першого читання законопроекту Верховна Рада заслуховує доповідь його Ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету, заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту і послідовність їх викладення), заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення, розглядає проект закону про внесення змін чи доповнень до чинних законів, інші проекти рішень Верховної Ради, внесені ініціатором.

За результатами обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про: а) прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання; б) відхилення законопроекту; в) передачу законопроекту ініціаторові його внесення на доопрацювання у запропонований ініціатором внесення термін, але не більше 30 днів, і повторне його подання головним комітетом на перше читання; г) передачу законопроекту комітетам Верховної Ради на доопрацювання з встановленням строку доопрацювання і повторне подання його на перше читання; ґ) опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання.

Основним у розгляді законопроекту є, звичайно, його друге читання. Законопроект до другого читання подається у вигляді таблиці, яка містить: 1) законопроект, прийнятий у першому читанні за основу; 2) усі внесені й не відкликані у встановленому порядку пропозиції, поправки із зазначенням ініціаторів їх внесення; висновки головного комітету щодо пропозицій і поправок; 4) законопроект, запропонований головним комітетом в остаточній редакції.

Під час другого читання законопроекту Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та здійснює постатейне голосування.

За результатами другого читання законопроекту Верховна Рада після скороченого обговорення може прийняти рішення про: а) прийняття законопроекту у другому читанні, підготовку його на третє читання; б) відхилення законопроекту; в) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на повторне друге читання; г) опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання; ґ) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним поданням його на третє читання.

Законопроект, підготовлений до третього читання, висновки відповідних комітетів та інші матеріали поширюються серед депутатів не пізніше як за два, а пов'язані з Конституцією - за чотири дні до його розгляду на засіданні Верховної Ради.

Під час третього читання Верховна Рада обговорює законопроект разом з іншими документами у такій послідовності:

1) закінчення постатейного голосування щодо всіх статей законопроекту, якщо воно не було до кінця здійснене під час другого читання; 2) прийняття постанови про схвалення внесеного Кабінетом Міністрів плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для впровадження закону в життя; 3) прийняття законопроектів про внесення змін, доповнень до чинних законів; 4) голосування щодо частин законопроекту; 5) прийняття законопроекту в цілому; 6) прийняття в цілому проекту закону або постанови про порядок введення прийнятого закону в дію.

За результатами третього читання законопроекту Верховна Рада може прийняти рішення про; 1) прийняття закону в цілому; 2) відхилення законопроекту; 3) повернення законопроекту на доопрацювання з наступним його поданням на повторне третє читання; 4) відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень; 5) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його тексту на всеукраїнський референдум, якщо законопроект стосується питання, зазначеного у ст. 73 Конституції (про зміну території України).

Тексти законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради, після чого закон невідкладно надсилається на підпис Президенту.

Відповідно до ст. 94 Конституції України, Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України.

Після набуття чинності конституційної реформи з 1 січня 2006 р. в Конституції був закріплений механізм подолання колізії, яка виникала, коли глава держави не підписував закон України у встановлений термін, але й не повертав його до парламенту (така практика була досить поширеною в Україні). Нині уразі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюдненим.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, тобто кваліфікованою більшістю, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Половою Верховної Ради України й опубліковується за його підписом (ст. 94 Конституції) .

Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

6. Народні депутати України

Статус народного депутата України є насамперед відображенням статусу парламенту, демократизму держави і суспільства, стану безпосередньої s представницької демократії та їх гарантом. Природно, що його нормативно-правове визначення займає значне місце в чинному законодавстві.

Статус народного депутата і порядок здійснення ним депутатських функцій і повноважень визначається насамперед Конституцією України і Законом України "Про статус народного депутата України", прийнятим 17 листопада 1992 р. з наступними змінами і доповненнями. Регламентом Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до цих правових актів статус народного депутата України є багатогранним за своїми функціями і повноваженнями, за змістом і формами його діяльності.

Народні депутати України є повноважними представниками Українського народу у Верховній Раді України. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні функцій Верховної Ради, насамперед законодавчої та контрольної.

Отже, народний депутат України - це виборний представник Українського народу у Верховній Раді України, покликаний відповідно до Конституції та законів України здійснювати функції парламенту і Українського народу.

Як особа, яка представляє народ в органі державної влади, народний депутат України є насамперед суспільним, політичним діячем, покликаним виражати і захищати інтереси суспільства та інтереси своїх виборців. Водночас він є державним діячем, членом парламенту, парламентарієм, який бере активну участь у здійсненні законодавчої, контрольної та інших функцій парламенту І тим самим функцій держави.

За Конституцією України 1996 року, на відміну від українських радянських конституцій, в статусі народного депутата України відбулися радикальні зміни. Нині народний депутат має вільний депутатський мандат. Він має право підтримувати тісні зв'язки з виборцями, інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді України та її органах, про роботу Верховної Ради та її органів, про реалізацію своєї передвиборчої програми та здійснювати інші колишні депутатські функції, але не зобов'язаний це робити.

За чинною Конституцією України народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі; тобто є парламентаріями. Вони не можуть мати іншого представницького мандату чи бути на державній службі.

Відповідно до Конституції України (ст. 78) і Закону України "Про внесення змін до Конституції України", народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Вимога щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюється законом. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у 20-денний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Народний депутат України користується парламентським імунітетом. Відповідно до ст. 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканість. Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком образи чи наклепу.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнуті до юридичної відповідальності, затримані чи заарештовані.

У Верховній Раді України неодноразово порушувалось питання про вилучення з Конституції і Закону України положень щодо депутатської недоторканості народних депутатів України. Проте ця пропозиція не знаходить достатньої підтримки серед народних депутатів України.

Обираються народні депутати на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Порядок виборів народних депутатів регулюється окремим Законом. Існує ряд вимог (цензів) до народного депутата України.

Народним депутатом може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 76 Конституції України).

Повноваження народного депутата України як члена парламенту починаються з моменту складання ним присяги. Відповідно до ст. 79 Конституції України перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет, незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників".

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.

Для здійснення своїх функцій народний депутат має широке коло повноважень у Верховній Раді України та її органах. Насамперед народний депутат як член Верховної Ради (парламенту) має право ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких він входить.

Депутат набуває права ухвального голосу у Верховній Раді з початком його повноважень як народного депутата, тобто з моменту складення присяги.

Під час здійснення права ухвального голосу депутат у Верховній Раді та її органах, членом яких він є, має один голос. Якщо депутат не є членом якого-небудь органу Верховної Ради, він може брати участь у його роботі з правом дорадчого голосу.

До пріоритетних прав народного депутата у Верховній Раді належать також його права обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України (комітетів та ін.) та пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами. Тобто народний депутат має право впливати як на конституювання Верховної Ради, П структуру, так і на зміст роботи органу законодавчої влади.

Одним із головних прав народного депутата України є право законодавчої ініціативи. Це право передбачене Конституцією України (ст. 93) і Законом України "Про статус народного депутата України".

Відповідно до цих правових актів право законодавчої ініціативи у Верховній Раді означає насамперед передбачену законом можливість вносити до Верховної Ради законопроекти, обов'язкові для розгляду.

Поряд з правом законодавчої ініціативи народний депутат має ряд споріднених прав, зокрема право ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про внесення його на народне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них; вносити пропозиції та поправки до проектів законів та інших законодавчих актів, а також пропозицій щодо порядку голосування.

Багатогранними є також повноваження народних депутатів установчого (організаційного, державотворчого) характеру. Поряд з правом обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України, вони мають право висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України та ставити питання про недовіру складу органів, утворених Верховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено Верховною Радою України.

Серед головних, найважливіших прав контрольного характеру народний депутат має право звернутися Із запитами, брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданнях, вимагати відповіді на запит.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України" депутатський запит - це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції Отже, депутатський запит-це виняткове за правовим змістом офіційне звернення народного депутата до передбаченого Конституцією або законом кола органів державної влади і посадових осіб з вимогою дати відповідь з будь-яких питань, віднесених до їх компетенції.

Відповідно до ч. 1ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат має право на депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Поряд з цими головними повноваженнями - правом ухвального голосу, правом обирати і бути обраним, правом законодавчої ініціативи, правом депутатського запиту - народні депутати мають і ряд інших прав, зокрема процедурного, контрольного, інформаційного та іншого характеру. Зокрема, право виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій з мотивів голосування, давати довідки, передавати головуючому на засіданні Верховної Ради України текст свого виступу, окремі думки, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються Верховною Радою, для включення до протоколу і стенографічного звіту засідання, оголошувати на засіданнях Верховної Ради та її органів, за попередньою згодою головуючого, тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян, чи їх об'єднань якщо вони мають суспільне значення, безкоштовно користуватися засобами зв'язку, розмножувальною технікою у Верховній Раді України.

Крім повноважень у Верховній Раді, народний депутат України має за чинним законодавством ряд прав у виборчому окрузі та за його межами. Зокрема, народний депутат України має право брати участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань, що зачіпають інтереси громадян та організацій,' звертатися в державні органи та органи об'єднань громадян, до підприємств, установ і організацій, посадових осіб з питань своєї депутатської діяльності; відвідувати будь-які державні органи і органи об'єднань громадян, підприємства, установи, організації з питань своєї депутатської діяльності; одержувати повну і достовірну інформацію з питань, пов'язаних із здійсненням депутатських повноважень, від усіх державних органів і органів об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій та посадових осіб; перевіряти з власної ініціативи із залученням за необхідності представників державних органів і об'єднань громадян відомості про порушення закону, прав та інтересів громадян і організацій, що охороняються законом; вимагати від відповідних органів і посадових осіб припинення порушень закону, прав та інтересів громадян і організацій, що охороняються законом; проводити збори виборців округу, зустрічі з виборцями, трудовими колективами, об'єднаннями громадян; брати участь у засіданнях об'єднань народних депутатів, виборців, органів самоорганізації населення, зборах трудових колективів, громадян за місцем проживання, військовослужбовців у військових частинах; об'єднувати в депутатські клуби, інші депутатські формування.

За дорученням Верховної Ради України депутат має право брати участь у депутатському розслідуванні, яке призначається за рішенням Верховної Ради України, Як гарантія цього права народного депутата Закон України "Про статус народного депутата" (ст. 14) передбачає обов'язок всіх державних органів і посадових осіб подавати допомогу в проведенні розслідування. На вимогу депутатської комісії з розслідування всі державні органи та органи об'єднань громадян, підприємства, установи, організації, їх посадові особи, а також громадяни повинні безпереглядно надавати необхідні для розслідування відомості і документи.

Поряд із широким колом прав у Верховній Раді та її органах народний депутат України має ряд обов'язків у них. Зокрема, народний депутат України зобов'язаний бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їх доручення, додержувати Закону "Про регламент Верховної Ради України" та інших парламентських актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та її органів.

У разі неможливості прибути на сесію або засідання народний депутат зобов'язаний повідомляти про це Секретаріат Верховної Ради та голову відповідного комітету.

Крім того, народний депутат України зобов'язаний брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рішень її органів; інформувати Верховну Раду України та її органи, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної Ради та її органів.

Повноваження народного депутата України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Водночас у передбачених Конституцією, Законом України "Про внесення змін до Конституції України" окремих випадках повноваження народного депутата можуть припинятися достроково, зокрема у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто; 6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції; 7) смерті.

Повноваження народного депутата припиняються також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України - в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України - з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України з складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі Закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України всебічно гарантуються. Вони є майже непорушними. Ніхто не має права обмежити повноваження народного депутата України, за винятками, передбаченими Конституцією України та Законом України "Про статус народного депутата України". Навіть під час запровадження надзвичайного чи військового стану громадянські права і депутатські повноваження народного депутата України, як зазначається в Законі України "Про статус народного депутата України", не обмежуються (ст. 26).

Однією з найважливіших гарантій статусу народного депутата є депутатська недоторканість народного депутата.

Відповідно до ст. 27 Закону України про статус народного депутата України, народний депутат не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в содовому порядку без його письмової згоди або згоди Верховної Ради України.

Не допускається догляд, обшук, затримання, огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата, а також порушення таємниці кореспонденції, прослуховування телефонних переговорів та застосування інших заходів, що обмежують свободу депутата.

Депутат після закінчення строку повноважень може бути притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності за порушення закону, яке було вчинене ним під час виконання депутатських повноважень, лише в порядку, передбаченому законодавством щодо народного депутата України.

Кримінальну справу щодо народного депутата України може бути порушено тільки Генеральним прокурором України.

Для одержання згоди Верховної Ради України на притягання депутата до кримінальної відповідальності, арешт або застосування заходів адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку. Генеральний прокурор України вносить до Верховної Ради подання, про що негайно доводиться до відома депутата. Подання вноситься до пред'явлення депутату обвинувачення, або дачі санкції на арешт, або направлення справи про адміністративне правопорушення на розгляд до суду.

Верховна Рада України розглядає подання Генерального прокурора України не пізніше як у місячний строк у порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України.

Вона приймає більшістю 3/3 голосів депутатів від конституційного складу народних депутатів України вмотивоване рішення і у триденний строк повідомляє про нього Генерального прокурора України. Депутат має право брати участь в обговоренні Верховною Радою питання про його депутатську недоторканість. За результатами цього розгляду Верховна Рада приймає постанову (ст. 28 Конституції).

Крім того, народний депутат має й ряд інших гарантій правового. Інформаційного, фінансового, соціального та іншого характеру.

7. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

У структурі державного механізму України, згідно з Конституцією України і Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 p., з'явилась нова інституція - Уповноважений Верховної Ради з прав людини, який у багатьох країнах світу називається омбудсманом. Історія цього інституту бере свій початок у Швеції з 1809 року, де він уперше був запроваджений.

Діяльність Уповноваженого з прав людини спрямована на реалізацію прогресивних ідей у сфері забезпечення прав людини і громадянина, встановлення ділових і конструктивних відносин громадян України з органами державної влади. На постійній основі він здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції.

Демократичний характер інститути Уповноваженого полягає не лише у тому, що він виконує правозахисну функцію стосовно громадян України, а й щодо іноземців та осіб без громадянства. Це відповідає положенню ст. 3 Конституції про те, що людина в Україні визнається найвищою соціальною цінністю.

Інститут Уповноваженого виступає додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини в Україні щодо інших правозахисних механізмів. Це випливає з ч. 2 ст. 4 Закону, згідно з якою діяльність Уповноваженого доповнює наявні засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не має наслідком перегляд компетенції державних органів, що забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Він заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту прав людини, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.

Згідно із Законом Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів України та посадових осіб, що має суттєве значення для визначення місця і ролі цього інституту в правозахисному механізмі нашої держави і для забезпечення його незалежності під час реалізації своїх функцій. На це спрямовано положення Закону (ч. 1 ст. 20) про те, що втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, їх посадових та службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється. Його повноваження не можуть бути припиненні чи обмежені у разі закінчення строку повноважень парламенту України або його розпуску (саморозпуску).

Законом чітко встановлюються вимоги щодо претендента на посаду Уповноваженого і процедура його обрання. Омбудсманом може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Відповідно в інтересах неупередженого ставлення до виконання своїх обов'язків і об'єктивного вирішення справ передбачено, що Уповноважений не може мати представницького мандата, займати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднань громадян, на підприємствах, установах, організаціях незалежно від фори власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом жодної політичної партії.

Термін повноважень омбудсмана - п'ять років. Він починається з дня прийняття ним присяги на сесії Верховної Ради. На відміну від суддів Конституційного Суду, строк повноважень яких обмежений дев'ятьма роками і вони не мають права переобиратися. Законом про Уповноваженого не забороняється, щоб одна й та сама особа призначалась на цю посаду кілька разів.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України шляхом таємного голосування. Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради або не менше 1/4 народних депутатів України від конституційного складу парламенту Відповідний комітет Верховної Ради подає парламентові свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого, відповідності її вимогам, передбаченим Законом, та про відсутність причин, які б перешкоджали зайняттю нею цієї посади. Голосування проводиться на пленарних засіданнях парламенту, але не раніше як через 10 днів і не пізніше, ніж через 20 днів після закінчення строку висування кандидатів для участі у виборах. Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувала більшість парламентаріїв, про що приймається відповідна постанова. Але якщо на посаду Уповноваженого було висунуто більше, ніж два кандидати і жодного з них не було призначено. Верховна Рада проводить повторне голосування стосовно двох кандидатів, які одержали найбільшу кількість голосів. У разі, якщо жоден з кандидатів на посаду Уповноваженого не набрав необхідної кількості голосів, знову проводиться висування для призначення на посаду Уповноваженого. Призначення омбудсмана парламентом цілком відповідає юридичній природі цього інституту, і така практика існує у більшості країн світу.

Закон про Уповноваженого з прав людини чітко регламентує порядок припинення його повноважень та звільнення з посади, що є важливого гарантією його діяльності. Його повноваження припиняються за таких обставин: у разі відмови Уповноваженого від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень; набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою; складення присяги новообраним Уповноваженим; смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого. Парламент України може прийняти рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, тільки у таких випадках: порушення ним присяги; порушення вимог щодо несумісності діяльності; припинення громадянства України; неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності. Законом встановлено, що висновок про наявність підстав для звільнення з посади Уповноваженого повинна дати тимчасова спеціальна комісія парламенту України. Верховна Рада за наявності зазначених підстав розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради або не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного складу парламенту. Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу парламенту.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - відповідальна державна посадова особа, що виконує досить важливі завдання. Тому він повинен мати необхідні гарантії реалізації своїх функцій. Важливими гарантіями його діяльності є те, що він користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень і не може бути без згоди парламенту України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальна справа проти Уповноваженого може бути порушена лише Генеральним прокурором України. За порушення законодавства щодо гарантій Діяльності Уповноваженого, його представників та працівників секретаріату Уповноваженого винні особи притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Омбудсман не зобов'язаний давати пояснення по суті справ, які закінчені або знаходяться у його провадженні.

Для реалізації своїх повноважень Уповноважений формує секретаріат, який є юридичною особою. Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються положеннями про секретаріат Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюється омбудсманом. Відповідно він контролює роботу секретаріату, визначає основні напрямки його діяльності.

При Уповноваженому з метою надання консультативної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватись консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, які мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений має право призначити своїх представників у межах виділених коштів, затверджених парламентом України. Але Законом не визначено, чи це будуть представники Уповноваженого на місцях чи представники Уповноваженого з певних питань. Ця невизначеність дає підстави вважати, що в майбутньому можуть бути застосовані обидва підходи. На наш погляд, пріоритетним повинен бути принцип представництва на місцях, оскільки конкретні конституційні права громадян порушуються саме на місцях, у тому числі органами місцевого самоврядування, місцевою державною адміністрацією, посадовими особами підприємств, організацій і установ. Але не виключається й те, що можуть бути створені представники Уповноваженого і з конкретних питань, напрямів його правозахисної діяльності. Так, у ФРН, Данії існує омбудсман з питань оборони, у Фінляндії - омбудсман з питань рівності прав чоловіків і жінок, омбудсман із захисту прав споживачів та контролю за конкуренцією, в Угорщині - Уповноважений з прав національних та етнічних меншин, в Канаді - омбудсман з національних мов. За яким принципом будувати структуру Інституту омбудсмана в Україні ще не визначено. Але цілком можливе поєднання обох принципів. На наш погляд, це було б найбільш ґрунтовно в сучасних умовах розвитку політико-правового процесу і стану із забезпеченням прав людини і громадянина в Україні.

Вступаючи на посаду. Уповноважений на пленарному засіданні Верховної Ради України складає присягу, в якій зобов'язується чесно і сумлінно захищати права свободи людини і громадянина, добросовісно виконувати свої обов'язки, додержуватися Конституції і законів України та керуватися справедливістю і власною совістю, діяти незалежно, неупереджено, в інтересах людини і громадянина. Повноваження Уповноваженого починаються з моменту складання присяги.

Ефективне функціонування інституту Уповноваженого зумовлюється необхідністю належного фінансового його забезпечення. З огляду на це. Закон встановлює, що фінансування діяльності Уповноваженого здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Уповноважений розробляє і подає на затвердження парламенту України та виконує кошторис своїх витрат. Верховна Рада і відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють необхідні умови для діяльності Уповноваженого, його секретаріату та його представників. На жаль, фінансові аспекти діяльності Уповноваженого та створюваних ним структур у сучасних умовах вирішуються досить складно.

Для реалізації своїх завдань і функцій Уповноважений наділений законом відповідною компетенцією, яка випливає з мети парламентського контролю, що здійснює Уповноважений. Цією метою є: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини та громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій сфері; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини та громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій поінформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. З огляду на це, Уповноважений має право невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради, Прем'єр-міністром, головами Конституційного Суду, Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, їх посадовими та службовими особами.

Уповноважений може бути присутнім на засіданнях парламенту, уряду, Конституційного Суду, Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, колегії Генпрокуратури України та інших колегіальних органах, на засіданнях усіх інстанцій, зокрема на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим, звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом. У структурі правозахисного механізму забезпечення прав громадян у правовій державі суди посідають провідне місце. Закріплення в Законі таких значних можливостей Уповноваженого щодо різних випадків стосовно судових органів має суттєве значення. Він може також звертатися до Конституційного Суду з поданням: про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради АРК, які стосуються прав і свобод людини і громадянина; про офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Уповноважений може відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування та ізоляції, психіатричні лікарні, осіб, які там перебувають, та одержувати інформацію щодо умов іх тримання, перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Без одержання необхідної інформації Уповноважений не міг би результативно виконувати свої повноваження. З огляду на це, йому надано право безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, бути присутнім на їх засіданнях, вимагати від посадових і службових осіб цих органів і організацій сприяння у проведенні перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі перевірок, експертиз і надання відповідних висновків, запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються за справою.

Обов'язки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - невід'ємний елемент його конституційно-правового статусу. Згідно із Законом, він зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права.

Формою реагування Уповноваженого на факти порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина є акти Уповноваженого, які він має право направляти у відповідні органи для вжиття цими органами необхідних заходів. Такими актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та їх посадових і службових осіб. При цьому конституційне подання Уповноваженого - це акт реагування до Конституційного Суду щодо вирішення питання про відповідність Конституції України закону чи інших нормативно-правових актів відповідних державних органів, а також тлумачення Конституції України та законів України. Подання Уповноваженого - це акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненням громадян, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників, за зверненням народних депутатів України, за власною ініціативою. Уповноважений приймає та розглядає їх звернення відповідно до Закону України "Про звернення громадян". Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте поняття Верховної Ради України та назвіть основні юридичні ознаки українського парламенту.

2. Вкажіть історико-правові витоки українського парламентаризму та охарактеризуйте перспективи його подальшого розвитку. Аргументуйте Вашу правову позицію стосовно можливості запровадження в Україні бікамералізму.

3. Розкрийте передбачений Конституцією України порядок формування парламенту.

4. Як Конституція України визначає склад і структуру Верховної Ради України? Що означає термін "повноважність Верховної Ради України"?

5. Охарактеризуйте конституційну правосуб'єктність парламентської коаліції та парламентської опозиції.

6. Розкрийте функціональне призначення комітетів Верховної Ради України, порядок їх формування та діяльності.

7. Визначте та охарактеризуйте основні форми роботи Верховної Ради України за Конституцією та законами України.

8. Які підстави закріплені в Основному Законі щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради України? Яка з цих підстав була використана Президентом України для дострокового припинення повноважень Верховної Ради України у скликання в 2007році?

9. Що являє собою законодавчий процес і які його стадії Вам відомі? Які нормативно-правові акти регулюють законодавчий процес в Україні?

10. Охарактеризуйте конституційно-правовий статус народного депутата України,

11. Визначте особливості конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в сучасний період.