Практичне значення наукових уявлень з питань право реалізуючої діяльності зумовлюється насам­перед її універсальною поширеністю, життєвою необхідністю для всіх і кожного — адже жодна лю­дина або група людей у сучасному суспільстві не можуть її уникнути.

Проте результативність право реалізуючої діяль­ності, її ефективність та інші бажані показники без­посередньо залежать від дотримання низки умов і вимог, від рівня досконалості вмінь та навичок здій­снення найрізноманітніших право реалізуючих вчинків, акцій, операцій, Формуванню саме таких умінь і навичок активно сприятимуть теоретичні положення, викладені у даній темі.

Окрім того, викладений теоретичний матеріал покликаний озброїти всіх громадян, насамперед професійних юристів, а також інших службових осіб, чіткими критеріями, орієнтирами правомірно­сті поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири (зокрема, принципи соціально-демократичної законності) не тільки засвоювалися теоретично, а й беззастереж­но, неухильно запроваджувалися у практику.

Цьому найбільше сприятимуть положення про юридичні гарантії законності, оскільки засвоєння саме таких положень — неодмінна умова вироблення прак­тичних навичок забезпечення та захисту законності.

1. Загальна характеристика правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це такі вчинки (діян­ня), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Види правомірної поведінки:

1) за суб'єктами — діяльність громадян (лю­дей), державних організацій (зокрема, органів держави), громадських об'єднань, соціальних спільностей;

2) за сферою суспільних відносин — економіч­на, політична та ін.

3) за об'єктивною стороною (тобто за формою зовнішнього прояву) — активна (вчинення дії), пасивна (утримання від неї);

4) за суб'єктивною стороною (тобто належно від психологічного ставлення особи до своїх діянь) — принципова, зумовлена особистим, внут­рішнім переконанням у необхідності поводитися правомірно; звичаєва, зумовлена особистою звич­кою без роздумів і сумнівів виконувати будь-який державний припис; пристосувальна (конфор­містська) , викликана прагненням не відрізнятися від інших суб'єктів, які поводяться правомірно;

маргінальна, що пояснюється загрозою відпові­дальності у разі вчинення правопорушення;

5) залежно від зафіксованості у законодав­стві — врегульована законодавством, не врегу­льована законодавством;

6) залежно від ставлення держави до правомір­ної поведінки — схвалювана, стимульована (за­охочувана), допустима;

7) за формою зовнішнього прояву — фізична (діяльнісна), вербальна (усна), письмова (доку­ментована).

2. Загальна характеристика реалізації правових норм

Реалізація правових норм — це здійснення їх при­писів у практичних діях (бездіяльності) суб'єктів.

Соціальна сутність реалізації правових норм — задоволення учасниками суспільного життя своїх потреб соціальне прийнятними (допустимими) спо­собами, засобами, які змодельовані, «сконструйо­вані» державою.

Форми реалізації правових норм залежно від характеру їх диспозиції розподіляються за такими видами:

використання — форма реалізації уповноважу-вальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту);

виконання — форма реалізації зобов'язальних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація законодавства про державні податки);

дотримання — форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, вчинюваній незалежно від їх власного бажання (наприклад, не порушення водіями транс­портних засобів обмежень швидкості руху в місті).

3. Загальна характеристика законності та правопорядку

Законність — це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним норма­тивно-правовим актам держави, який утворюєть­ся в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права.

Соціальна сутність законності — це узгод­жування певних реальних суспільних відносин з їх законодавчими моделями, інакше кажучи, розпо­всюдження «панування» волі законодавця на всю територію держави, на все суспільство.

Основні принципи законності у державі со­ціально-демократичної орієнтації:

- єдність — однаковість нормативно-правово­го регулювання на всій території країни; то­тожність застосування юридичних норм щодо всіх однойменних суб'єктів права;

- соціально-демократична доцільність — відповідність закону цілям забезпечення прав лю-• дини і прав нації (народу), соціальної демократії і прогресивного розвитку суспільства; необхідність вибору в межах закону найбільш ефективного (оп­тимального) засобу досягнення мети закону;

- реальність — забезпеченість законності дієвими, досконалими гарантіями.

Наслідком законності є встановлення в суспіль­ному житті правопорядку.

Правопорядок — це режим (стан) упорядкова­ності, організованості суспільних відносин, який складається за умов законності.

4. Загальносоціальні гарантії законності

Гарантії законності — це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджу­ється, охороняється і, в разі порушення, віднов­люється законність. Види загальносоціальних га­рантій законності: економічні, політичні, ідео­логічні.

Розглянемо докладніше лише останню групу га­рантій, зокрема правову культуру особи.

Правова культура — це така властивість осо­би, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною пра­вомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правове виховання — це цілеспрямована діяль­ність державних органів, громадських об'єднань і трудових колективів, а також інших суб'єктів щодо формування у громадян і службових осіб ви­сокої правової культури.

Засоби правового виховання: правове навчан­ня (зокрема юридичний всеобуч); правова пропа­ганда; юридична практика державних органів та інших організацій; правомірна поведінка грома­дян, їх особиста участь у здійсненні та охороні юридичних норм; самовиховання.

Юридичний всеобуч — це єдина загальнодер­жавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі верстви населення і всіх державних службовців.

Крім загальносоціальних гарантій законності, існують також гарантії спеціально-соціальні, зок­рема юридичні.

5. Юридичні гарантії законності

Юридичні гарантії законності — це передба­чені законом спеціальні засоби впровадження охо­рони і, в разі порушення, відновлення законності.

Види юридичних гарантій законності:

1) за найближчими цілями — превентивні, або попереджувальні, (спрямовані на запобігання правопорушенням); відновлювальні (спрямовані на усунення чи відшкодування негативних наслід­ків правопорушень);

2) за суб'єктами застосування гарантій — парламентські, президентські, судові, проку­рорські, муніципальні, адміністративні (управ­лінські), контрольні;

3) за характером юридичної діяльності — пра-вотворчі; правороз'яснювальні; правозастосов-ні; правореалізаційні;

4) за онтологічним статусом у правовій сис­темі — нормативно-документальні (норми пра­ва, а також роз'яснювальні (інтерпретаційні) юри­дичні акти загального характеру); індивідуально-документальні (правозастосовні акти, спеціально спрямовані на забезпечення та охорону законності, а також роз'яснювальні юридичні акти індивіду­ального характеру); діяльнісні (діяльність певних суб'єктів щодо: а) застосування юридичних норм;

б) реалізації нормативних та правозастосовних актів, що гарантують законність).