Оскільки об'єктивне юридичне право — не по­одинока система нормативного регулювання у сус­пільстві, усвідомити повною мірою його особли­вості й можливості можна лише з урахуванням інших видів соціальних норм. Положення даної те­ми, присвячені цьому питанню, сприяють такому усвідомленню; їх засвоєння, зокрема, допоможе відмежувати правові (юридичні) норми від мораль­них або інших соціальних приписів. А це не тільки полегшує загальну орієнтацію у суспільному жит­ті, а й сприяє правильному та ефективному здійс­ненню юридичних норм.

1. Загальне поняття й ознаки об'єктивного права

Об'єктивне юридичне право — це система за­гальнообов'язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої части­ни соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загальносоціальних потреб і забезпечуються державою.

В якому відношенні таке явище є об'єктивним, було вже коротко з'ясовано (тема 9). В якому ро­зумінні воно є явищем юридичним — про це теж йшлося раніше. Та, крім цього, слід пояснити ще одну суттєву обставину: чому для позначення по­няття, яке відображає феномен, що розгля­дається,— державні формально-обов'язкові нор­ми — протягом всієї історії державно-організова­ного суспільства використовується саме термін «право», а не інший.

Ймовірно, це пояснюється тим, що будь-яка держава зацікавлена у тому, щоб представити, про­голосити, задекларувати встановлені нею приписи поведінки як дещо правильне, праведне, правдиве, справедливе. У такий спосіб сама етимологія за­значеного терміну начебто «підключається» держа­вою для ідеологічної забезпеченості, обґрунтова­ності, підтримки її політики, її законів. Проте ли­ше реальна соціальна політика може засвідчити, чи є дійсно такими ці норми, тобто чи сприяють вони насамперед здійсненню й захисту основних прав людини, прав нації (народу), прав людства, чи допомагають вони прогресу всього суспільства.

Соціальна норма — це зумовлене об'єктивними закономірностями правило фізичної поведінки (діяль­ності), яке має загальний характер, виражає волю певної частини або всього суспільства і забезпечуєть­ся різноманітними засобами соціального впливу.

Загальний характер такого правила полягає в тому, що воно розраховане не на один випадок, а на групу, вид, коло суспільних відносин.

Соціальні норми класифікуються таким чином

1) за їх генезисом, тобто за джерелом і спосо­бом утворення — моральні, юридичні (правові), корпоративні (норми громадських об'єднань);

2) за сферою суспільних відносин, що ними ре­гулюються,— економічні, політичні, сімейні та ін.

Для кращого усвідомлення сутності й специфі­ки юридичних норм (система яких утворює об'єк­тивне юридичне право) їх слід співставити з: а) ти­ми нормами, які існували у соціально не розшарованому, соціальне однорідному суспільстві, і б) нормами, що існують у соціальне неоднорідно­му суспільстві одночасно, «паралельно» з об'єк­тивним юридичним правом.

Своєрідним соціальним явищем є система пра­вил діяльності, які встановлені або санкціоновані декількома державними чи міждержавними (між­народними) організаціями, виражають їх узгодже­ну волю і спрямовані на регулювання їхніх взаємин. Для позначення поняття, яке відображає таке явище, теж використовується термін «пра­во» — міжнародне публічне право.

Крім соціальних, існують також інші види норм фізичної поведінки, скажімо, правила технічні, фі-

Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки у первісному, соціальне однорідному суспільстві:

Ознаки, які відрізняють норми від інших соціальних норм у соціально неоднорідному суспільстві:

зіологічні (біологічні), медичні, екологічні, агрономіч­ні. Зачіпаючи у багатьох випадках інтереси людей, їхніх груп, об'єднань, тобто набуваючи певного со­ціального значення, вони нерідко «озброюються» від­повідними засобами соціального контролю й забезпе­чення, а отже, функціонують як соціальні норми.

Від різноманітних правил фізичної поведінки (вчинків) слід відрізняти правила інтелектуальної (розумової, теоретичної, духовної) діяльності, на­приклад, правила логіки, математики, аутопсихо-тренінгу (медитації) тощо.

Нарешті, слід враховувати і те, що на поведінку людини, діяльність інших суб'єктів суспільного жит­тя впливають не тільки (а зрештою, і не тільки) різноманітні соціальні норми, але й ненормативні ре­гулятори, зокрема певні соціально-психологічні яви­ща (громадська думка, «атмосфера» та ін.), індивіду­ально-психологічні явища (почуття, підсвідомість,

інтуїція, сумління, переконання, вірування та ін.), явища природи (біоенергетичні фактори, фізіологічні потреби, інстинкти, вроджені рефлекси та ін.).

2. Об'єктивне юридичне право та правосвідомість

Як зазначалось, формально-обов'язкові норми держави, система яких утворює об'єктивне юри­дичне право, є результатом цілеспрямованої, свідо­мої діяльності держави, певних її органів. Отже, безпосереднім, найближчим джерелом правил по­ведінки, що встановлює держава, є свідомість осіб, які входять до складу її відповідних органів, тобто погляди, уявлення цих людей щодо цілей, змісту і форми таких правил. Тому така свідомість якраз і вважається юридичною, «правовою» свідомістю.

Вона, безперечно, властива не тільки «авторам» юридичних норм, а й усім людям, які так чи інакше стикаються або можуть «контактувати» а об'єк­тивним юридичним правом.

Правосвідомість -'- це система понять, по­глядів, уявлень і почуттів з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов'язаної з цим правом.

Склад правосвідомості

У складі правосвідомості виділяють такі елементи,

1) за змістом правових поглядів — інформацій­ний або когнітивний,— знання права (обізнаність із законодавством, поінформованість щодо змісту юридичних норм); оцінний або аксіологічний (ставлення до законодавства, до його складових ча­стин — позитивне, негативне, байдуже); регуля­тивний — психологічна установка щодо поведінки, врегульованої правом (схильність, готовність вико­нувати або, навпаки, порушувати приписи юри­дичних норм);

2) за формою (способом) відображення правової дійсності — поняття про правові явища (напри­клад, поняття форми права); правові погляди (на­приклад, на роль законів у системі законодавства або причини правопорушень), правові уявлення (скажімо, уявлення про «образ» судді чи іншого представника юридичної професії); правові почуття (наприклад, почуття справедливості закону або судо­вого рішення, почуття особистої відповідальності за дотримання закону, за виконання вимог договору);

3) за рівнем відображення правової дійснос­ті — правова психологія (це правосвідомість, яка постає з буденної практики, в процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому фор­мується здебільшого стихійно, спорадично, несистематизовано; вона не осмислена теоретично, не впорядкована логічно; у ній переважають не поняттєві форми відображення правової дійсності) і пра­вова ідеологія (концептуалізована, логічно система­тизована, теоретично осмислена правосвідомість, в якій переважають «інтелектуалізовані» форми відображення правової дійсності; вона формується насамперед шляхом юридичної освіти, юридичних наукових досліджень). Ці обидві частини, «повер­хи» правосвідомості можуть включати як інтелек­туальні, так і емоційні елементи (хоча й у різних «пропорціях»), а також як правильні, істинні, так і помилкові знання про правову дійсність (хоча у теж неоднакових дозах);

4) за територіальною поширеністю — загаль­на правосвідомість; локальна (місцева, регіональ­на) правосвідомість;

5) за суб'єктами (носіями) правосвідомості — індивідуальна і колективна: а) загально соціальна (за­гальнонародна), б) національна, в) класова, г) групова;

6) за характером діяльності носив правосвідо­мості — професійно-юридична (практично-юридич­на, наприклад, правосвідомість суддів, юрискон­сультів організацій; науково-юридична, наприклад, правосвідомість науковців дослідно-юридичних ус­танов, викладачів юридичних вузів); професійно-не-юридична (наприклад, правосвідомість керівників підприємств, лікарів, бухгалтерів); непрофесійна (наприклад, правосвідомість учнівської молоді).

Взаємодія правосвідомості та правового регулювання

Вплив правосвідомості на право полягає в тому, що вона:

- виступає найближчим ідейним джерелом об'єктивного юридичного права;

- прогнозує і визначає зміни, вдосконалення, розвиток об'єктивного юридичного права, безпосе­редньо зумовлює правотворчість;

- є засобом, «каналом» тлумачення норм права;

- є духовною (ідеологічною) гарантією забезпе­чення здійснення права, додержання законності (проте здатна відігравати і протилежну роль);

- може використовуватися як інструмент подолан­ня прогалин у законодавстві при його застосуванні;

- є чинником вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норми (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопо­рушення);

- виступає чинником виховання поваги до права. Вплив об'єктивного юридичного права, правового регулювання на правосвідомість виражений у тому, що вони виступають найважливішими дже­релами її формування, перетворення і розвитку (щоправда, зміст, напрямок його впливу може бути неоднозначним: він залежить від якості законодав­ства, його відповідності реальним потребам та інте­ресам певних соціальних верств; від рівня роботи державного апарату; кваліфікованості і правової культури юристів; стану законності в країні та ін.).