§ 1. Загальні положення про відшкодування шкоди

Зобов'язання із заподіяння шкоди

1. Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання із заподіяння шкоди — це цивільне правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) вправі вимагати відшкодування заподіяної йому шкоди у повному обсязі, а інша сторона (завдавач) зобов'язана відшкодувати шкоду, заподіяну його діями.

Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов'язань: їх суб'єкти — кредитор (потерпілий) та боржник (завдавач шкоди) — не перебувають у договірних відносинах; або обов'язок відшкодувати шкоду не пов'язується з невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань між ними. Однак у випадках, передбачених законом, за нормами гл.82 ЦК відшкодовується шкода, завдана також порушенням договірних зобов'язань. Так, ст.928 ЦК підкорила дії норм про деліктні зобов'язання відповідальність перевізника за договором перевезення за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира.

Зобов'язання із заподіяння шкоди виникають в результаті порушення прав, що мають абсолютний характер — майнових прав (права власності) або особистих нематеріальних благ (життя, здоров'я, честь). Проте зазначене зобов'язання має відносний характер, оскільки в ньому вже безпосередньо визначені носій права (кредитор) та носій обов'язку (боржник).

2. Суб'єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов'язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов'язку відшкодувати шкоду в свою чергу можуть виступати дві групи осіб:

Безпосередній завдавач шкоди:

— фізична особа, яка є деліктоздатною. Згідно з ЦК (ст. 1179) деліктоздатною визнається особа, яка досягла 14 років (крім випадків, визначених ч.2 ст.1179 ЦК) та не визнана недієздатною. Недієздатні фізичні особи не є відповідальними за завдану ними шкоду. Лише у виключному випадку, якщо опікун недієздатної особи помер або в нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи (ч.2 ст. 1184 ЦК).

Шкода, завдана дієздатною фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується, крім випадків, коли ця особа сама довела себе до такого стану шляхом вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин (ст.1186 ЦК). З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею шкоди частково чи в повному обсязі;

— юридична особа або фізична особа — роботодавець. Відповідно до ст.1172 ЦК юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом)під час здійснення ним підприємницької діяльності від імені товариства чи кооперативу (ч.З ст.1172).

Інші особи (не завдавачі шкоди),  на яких законом покладений обов'язок відшкодування шкоди:

• батьки (усиновлювачі), опікуни, інші особи, які здійснюють виховання малолітньої особи, відповідають за шкоду, заподіяну малолітньою особою (яка не досягла 14 років), якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч.і ст.1178 ЦК);
• навчальний заклад, заклад охорони здоров'я, інший заклад,що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою; особа, що зобов'язана здійснювати нагляд за малолітньою особою на підставі договору, зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини (ч.2 ст.1178 ЦК);
• заклад, який за законом здійснює функції опікуна малолітньої особи (дитячий будинок, школа-інтернат тощо) відшкодовує шкоду, завдану малолітньою особою, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (ч.З ст.1178 ЦК);
• батьки (усиновлювачі), піклувальники неповнолітньої особи(віком від 14 до 18 років), заклад, який за законом здійснює функції піклувальника щодо такої особи, відшкодовують шкоду, завдану неповнолітньою особою, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини(ст.1179 ЦК). Обов'язок вищезазначених осіб відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоду, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди;
• опікуни недієздатної фізичної особи або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, якщо не доведуть,що шкода була завдана не з їх вини (ст.1184 ЦК). Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою,не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності;
• чоловік (дружина), повнолітні діти фізичної особи, яка завдала шкоди в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладомабо недоумством, можуть бути суб'єктами відшкодування шкоди за рішенням суду, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди (ч.З ст. 1186 ЦК);
• замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника (ст. 1172 ЦК);
• держава, АРК, орган місцевого самоврядування є суб'єктами відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 1173); шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадових або службових осіб органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень(ст.1174); шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади АРК, органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК);
• держава відшкодовує шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК), а також шкоду,завдану майну фізичної особи внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст.1177 ЦК).

3. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлений законом (ч.і ст.1191 ЦК). Права зворотної вимоги не мають батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, та фізичною особою, визнаною недієздатною, які відшкодували шкоду, завдану такими особами (ч.4 ст.1191 ЦК). Держава, АРК, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину (ч.2 ст.1191 ЦК). Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення у її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч.З ст.1191 ЦК).

4. ЦК врегульовує також ситуації, коли шкода завдається спільними діями кількох осіб (наприклад, при скоєнні групового злочину). Загальне правило тут визначено ст. 1190 ЦК, відповідно до якої особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (див. також коментар до гл.48 ЦК). За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частині відповідно до ступеня їхньої вини. Винятки із загального правила встановлено ст.ст. 1181, 1182 ЦК. Так шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частині, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду. Якщо в момент завдання шкоди 782

кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається рішенням суду (ст. 1181 ЦК). Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частині, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду. Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує шкоду в частині, яка визначається за рішенням суду (ст.1182 ЦК).

5.  Предметом (об'єктом) зобов'язання із завдання шкоди визнається те відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому. Воно може виражатися а) у формі відновлення майнової сфери потерпілого — відшкодування шкоди в натурі (передачі речі того ж роду і такої ж якості, полагодженні пошкодженої речі тощо),б)  у формі  відшкодування  завданих збитків  в  повному обсязі(ст.1192 ЦК). Вибір форми відшкодування покладається на потерпілого та затверджується рішенням суду з урахуванням обставин справи. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч.2 ст.1192 ЦК).

6.  Зобов'язання із завдання шкоди, врегульовані гл.82 ЦК, можна умовно поділити на дві групи: а) зобов'язання із заподіяння шкоди протиправними діями або деліктні  зобов'язання;  б)  зобов'язання із заподіяння шкоди правомірними діями. Між зазначеними групами зобов'язань спостерігається істотна різниця: якщо протиправно нанесена шкода підлягає відшкодуванню в будь-яких випадках, то правомірна шкода — лише у випадках, встановленихЦК та іншим законом (ст. 1166). Обов'язок відшкодування правомірної шкоди не припускається. Якщо доведена правомірність діяння, такий обов'язок повинен прямо випливати із норм ЦК або іншого законодавчого акта. Прикладами таких норм є ст. 1170 ЦК,відповідно до якої в разі прийняття закону, що припиняє правовласності на певне майно, шкода, завдана власнику цього майна,відшкодовується державою в повному обсязі, а також ст. 1171 ЦК,відповідно до якої шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій,спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами(крайня необхідність), відшкодовується особою, що її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, встановлено ст.277 КТМ, відповідно до якої збитки, яких зазнано внаслідок зроблених умисно і розумно надзвичайних витрат або пожертвувань з метою врятування судна, фрахту і вантажу, що перевозиться на судні, від загальної для них небезпеки (загальна аварія) розподіляються між судном, фрахтом і вантажем пропорційно до їх вартості.

Отже, сфера дії зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої правомірними діями, є обмеженою. За своєю природою та сутністю ці зобов'язання повинні бути персоніфіковані та індивідуалізовані щодо суворо визначених ситуацій. Зобов'язання "із завдання шкоди протиправними діями (деліктні зобов'язання), становлять основну масу зобов'язань в системі зобов'язань із завдання шкоди та є формою реалізації цивільно-правової відповідальності за порушення абсолютних прав суб'єктів цивільних правовідносин.

7. Норми правового інституту відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями, визначені у гл.82 ЦК, за своїм змістом розділяються на дві основні групи. Перша група включає в себе загальні правила та норми, які застосовуються до всіх зобов'язань із заподіяння шкоди, оскільки спеціальний закон (норма) не передбачає якихось винятків із загальних правил. Сюди зокрема можна віднести правила ст.ст.1166, 1167, 1172, 1191—1193 ЦК. Друга група норм, на відміну від першої, може бути названа спеціальною, оскільки в ній містяться правила, передбачені законом для особливих випадків заподіяння та відшкодування шкоди. Ця група норм присвячена окремим (спеціальним) видам зобов'язань із заподіяння шкоди, як-то: зобов'язання із завдання шкоди актами влади (ст.ст. 1173—1175); зобов'язання із завдання шкоди правоохоронними органами (ст. 1176); зобов'язання із завдання шкоди малолітніми, неповнолітніми та недієздатними особами (ст.ст. 1178— 1184); зобов'язання із завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст.ст. 1187—1188); зобов'язання із завдання шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (§2 гл.82); зобов'язання із завдання шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (§3 гл.82).

2. Підстави цивільно-правової відповідальності за завдання недоговірної шкоди

1. Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання недоговірної шкоди втілено у ст. 1166 ЦК, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Стаття 1166 ЦК 2003 p. відтворює правило, яке раніше містилося у ст.440 ЦК 1963 р., та більш повно регулює загальні підстави відповідальності за завдання шкоди. Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). В науці цивільного права акт завдання шкоди прийнято в процесі теоретичного аналізу розмежовувати на складові елементи (елементи складу цивільного правопорушення), до яких належать: а) протиправна поведінка завдавача шкоди; б) настання шкоди; в) причинний зв'язок між двома першими елементами; в) вина завдавача шкоди.

Протиправність поведінки в цивільних правовідносинах має дві форми: дія та бездіяльність. Протиправність означає будь-яке порушення чужого суб'єктивного (в даному випадку) абсолютного права. Деліктна відповідальність спирається на так званий принцип генерального делікту, відповідно до якого будь-кому заборонено завдавати шкоду майну або особистості будь-кого, і будь-яке завдання шкоди іншому є протиправним, якщо особа не була уповноважена завдавати шкоду.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) применшення нематеріального блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода — це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності. За загальним правилом ст. 1166 ЦК завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Із правила повного відшкодування завданої шкоди ЦК встановлює виняток. Так ст. 1193 Кодексу допускає зменшення розміру відшкодування з урахуванням грубої необережності самого потерпілого, а також матеріального становища фізичної особи — завдавача шкоди, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.

2. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Вирішення питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між поведінкою особи та шкодою, що настала, може бути ускладнено тим, що ЦК в ряді випадків передбачає відповідальність одних суб'єктів за дії інших (відповідальність юридичної особи за шкоду, завдану за вини її працівників, відповідальність батьків за шкоду, завдану малолітньою особою тощо). В цих та аналогічних випадках причинний зв'язок складається з двох та більше ланок: перша ланка виражає зв'язок поведінки безпосереднього завдавача шкоди зі шкодою, що настала; друга — зв'язок між поведінкою безпосереднього завдавача та діями відповідальної особи.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за винне завдання шкоди. Вина завдавача шкоди презюмується, тобто відсутність вини доводиться особою, яка завдала шкоду (ч.І ст.1166 ЦК).

Перелічені підстави визнаються загальними, оскільки для виникнення деліктної відповідальності їх наявність вимагається в усіх випадках, якщо інше не встановлено законом. Якщо закон змінює коло цих обставин, говорять про спеціальні умови відповідальності, до яких, наприклад, можна віднести випадки завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого несе відповідальність незалежно від вини (ст.1187), або відповідальність за шкоду, завдану актами влади (ст.ст. 1173—1175 ЦК).

3. Підстави звільнення від обов'язку відшкодування завданої шкоди

1. Відповідно до норм ЦК не в усіх випадках завдавач шкоди зобов'язаний її відшкодувати. Закон передбачає певне коло обставин, наявність або відсутність яких може зняти із завдавача шкоди обов'язок її відшкодувати або зменшити обсяг відшкодування. Серед обставин звільнення від обов'язку відшкодування завданої шкоди слід виділяти:

а) зовнішні обставини, які впливають на поведінку завдавача шкоди. До таких обставин належать землетруси, повені, інші стихійні лиха, які розглядаються юридичною наукою як обставини непереборної сили (надзвичайні та невідворотні за даних умов події — ст.263 ЦК). Для того, щоб вищезазначені обставини могли бути підставою звільнення від відповідальності, необхідна наявність двох ланок причинного зв'язку: перша ланка зв'язує обставини непереборної сили та поведінку завдавача шкоди, а друга ланка акту — зазначену поведінку та шкоду, що настала.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом (ч.З ст. 1166 ЦК);

б)  протиправні дії третіх осіб є однією з підстав повного чи часткового звільнення завдавача шкоди від відповідальності перед потерпілим. Для цього необхідно, щоб поведінка третьої особи включала в себе всі елементи підстави цивільно-правової відповідальності.  Вона повинна бути протиправною,  винною та причинно пов'язаною з заподіяною шкодою;

в)  обставини, які характеризують стан завдавача шкоди. Частина 1 ст.1186 ЦК передбачає, що шкода, завдана дієздатною фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. Для застосування ст. 1186 та звільнення особи від відповідальності істотне значення мають причини такого стану особи. Вказана стаття застосовується, якщо стан недієздатності особи виник внаслідок хвороби або сильної моральної, душевної травми. Проте якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах ЦК.

У випадку, передбаченому ст.1186 ЦК, суд може постановити рішення про повне або часткове відшкодування шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, з урахуванням її майнового стану та майнового стану потерпілого;

г) обставини, які характеризують поведінку потерпілого. Закон надає юридичне значення протиправній поведінці потерпілого, якщо він діяв умисно або з грубою необережністю. Проста необережність не розглядається як підстава звільнення завдавача шкоди від відповідальності.

Умисел потерпілого є свого роду абсолютною підставою звільнення завдавача шкоди від обов'язку відшкодувати шкоду потерпілому (ч.і ст.1193 ЦК). На відміну від умислу, груба необережність є відносною підставою звільнення від відповідальності. Відповідно до ч,2 ст. 1193 ЦК якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоду — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Вина потерпілого не враховується в разі відшкодування потерпілому, якому завдано шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч.і ст.1195), а також у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (ч.З ст.1193 ЦК);

д) майновий стан завдавача шкоди. За загальним правилом майновий стан не є підставою для звільнення від відповідальності за завдану шкоду. Проте ч.4 ст.1193 ЦК надає суду право зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.

4. Окремі (спеціальні) делікти

Поряд із загальним або генеральним деліктом, яким визначаються загальні умови відповідальності за завдання позадоговірної шкоди, ЦК визначає окремі (спеціальні) делікти, в яких відображаються особливості окремих складів правопорушень, та які становлять винятки із загальних положень про деліктні зобов'язання і застосовуються у випадках, прямо передбачених законом. Сфера їх дії прямо визначена законом та не підлягає ні розширеному тлумаченню, ні аналогії.

Виділення окремого (спеціального) делікту здійснюється або у зв'язку з особливостями якоїсь загальної підстави (наприклад, покладення відповідальності незалежно від вини), або у зв'язку із встановленням додаткових, спеціальних підстав відповідальності (наприклад, завдання шкоди особливим суб'єктом або у зв'язку з проведенням специфічної діяльності).

Оскільки загальні умови деліктної відповідальності передбачені загальній нормі (ст.1166 ЦК), а спеціальні умови передбачаються в особливих нормах цивільного законодавства, співвідношення між ними є співвідношенням між загальним та спеціальним законодавством, що регулює однорідні відносини. Таке співвідношення підкоряється двом загальним правилам. По-перше, якщо правовідношення врегульовано спеціальною нормою, загальна норма не застосовується. По-друге, якщо в спеціальній нормі те чи інше питання не вирішене, треба керуватися загальними нормами цивільного законодавства.

Відповідальність за шкоду, завдану актами влади.

Згідно зі ст.56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

ЦК врегулював питання відшкодування шкоди, завданої актами влади, у трьох статтях гл.82. Це ст.1173 "Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування", ст.1174 "Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування" та ст.1175 "Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфеpi нормотворчої діяльності". Підставами для виділення цих випадків у окремий (спеціальний) делікт є як особливості застосування до нього загальних умов позадоговірної відповідальності, так і спеціальних умов, додатково встановлених законом.

Певними особливостями характеризується така загальна умова відповідальності, як протиправність актів влади. Статті 1173—1175 ЦК говорять про "незаконні" рішення, дію чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, а також про прийняття вищезазначеними органами "незаконного" нормативно-правового акта, який було скасовано.

Незаконними є діяння або нормативно-правові акти, які суперечать не тільки законам, а й іншим правовим актам. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

Якогось переліку незаконних діянь органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, які можуть породжувати деліктні зобов'язання,  передбачені  ст.ст.1173—1175 ЦК, законодавство України не містить. Отже, ними можуть бути будь-які дії, акти управління та нормативні акти за умови, що вони прийняті при здійсненні вищезазначеними органами, їх посадовими або службовими особами своїх повноважень. Якщо шкода заподіюється не у сфері адміністративно-владних відносин, а у сфері господарської або технічної діяльності (наприклад, в результаті ДТП шкода заподіюється громадянину автомобілем голови обласної державної адміністрації), вона підлягає відшкодуванню не на підставі ст.ст. 1173—1175, а на загальних підставах (у вказаному випадку — на підставі ст. 1187 ЦК).

В українському деліктному праві, як і в праві більшості країн континентальної Європи, застосовується система генерального делікту, відповідно до якої будь-яке заподіяння шкоди визнається протиправним та спричиняє обов'язок заподіювача відшкодувати таку шкоду, якщо він не доведе свою уповноваженість на її заподіяння. В галузі, що розглядається, діє протилежне правило, а саме, що будь-який акт влади визнається законним, в тому числі і той, яким заподіяно шкоду. Отже, для відшкодування шкоди необхідно визнати акт влади незаконним. В разі якщо шкода заподіяна внаслідок прийняття органом влади незаконного нормативно-правового акта, вона піддягає відшкодуванню лише в тому випадку, якщо такий нормативно-правовий акт було визнано у відповідному порядку незаконним та скасовано (ст. 1175 ЦК).

Певну специфіку має і така загальна умова відповідальності, як причинний зв'язок. У зазначеній сфері шкода частіше, ніж в інших сферах, завдається нероздільними діями кількох органів влади, їх посадових та службових осіб, що пояснюється існуючою системою побудови державної влади та управління. Часто виникає ситуація,коли важко встановити, чия конкретно поведінка призвела до заподіяння шкоди.

І нарешті специфіка суб'єктивної сторон відповідальності полягає в тому, шо в ЦК вперше визначено, що шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень або у сфері нормотворчої діяльності, а також шкода, заподіяна посадовими або службовими особами зазначених органів, відшкодовується незалежно від вини цих органів, їх посадових або службових осіб.

Поряд з особливостями загальних умов відповідальності, делікти, що розглядаються, характеризуються наявністю спеціальних умов. Так, відповідно до ст.1174 ЦК суб'єктом заподіяння шкоди може бути не будь-який працівник органу державної влади, органу влади АРК та органу місцевого самоврядування, а тільки їх посадова або службова особа. Законодавче визначення посадової особи надається ст.2 Закону про державну службу, відповідно до якої посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Поняття "службова особа" міститься у Примітці 1 до ст.364 КК. Отже, службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Відповідальність за шкоду, заподіяну актами влади, не залежить від того, хто виступає як потерпілий — фізична або юридична особа.

Відповідно до ст.ст. 1173—1175 ЦК шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування, посадовими або службовими особами зазначених органів відшкодовується державою, АРК, органами місцевого самоврядування. Від імені держави, АРК, органів місцевого самоврядування, як правило, виступають відповідні фінансові органи, тобто державне казначейство, фінансові управління, районні фінансові відділи тощо. Держава Україна, АРК, орган місцевого самоврядування має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.і ст.1191 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану правоохоронними органами.

Стаття 1176 ЦК встановлює особливий режим відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. На відміну від актів органів влади, акти правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов'язання, визначені в ЦК вичерпно. Так, відповідно до ст. 1176 ЦК спеціальний делікт виникає в разі:

— незаконного засудження фізичної особи. Засудженою визнається фізична особа, стосовно якої має місце вирок суду, винесений відповідно до ст.332 КПК;

• незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності. Притягненим до кримінальної відповідальності визнається громадянин, стосовно якого органами дізнання, попереднього (досу-дового) слідства, прокуратури винесена постанова про притягнення як обвинуваченого (ст.ст.131, 132 КПК);
• незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд. Взяття під варту та підписка про невиїзд як запобіжні заходи можуть бути обрані органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури, суду у порядку ст.ст. 151, 155 КПК;
• незаконного затримання. Затриманою вважається особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину (ст.43-1 КПК);
• незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Адміністративні стягнення у вигляді арешту або виправних робіт можуть застосовуватися згідно зіст.ст.31, 32 КпАП.

До переліку, встановленого ст.1176 ЦК, не включені такі дії правоохоронних органів та суду, які також можуть завдати шкоду особі, як незаконне проведення обшуку та виїмки, незаконне застосування примусових заходів медичного характеру та деякі інші. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі вищезазначеними діями, а також іншими незаконними діями, бездіяльністю, незаконним рішенням органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч.б ст.1176 ЦК). Тут йдеться про застосування ст.ст. 1173—1175 ЦК, якими встановлюється відповідальність за шкоду, завдану актами влади.

Для настання відповідальності за ч. 1 ст.1176 ЦК необхідно, щоб вище перелічені дії правоохоронних органів та суду були незаконними. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю у сфері правосуддя, виникає за умови:

• постановления судом виправдувального вироку (ч.4 ст.327КПК);
• скасування незаконного вироку суду. Незаконний вирок суду може бути скасований при перегляді справи в апеляційному(ст.366) або касаційному (ст.396 КПК) порядку;
• закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства.  Перелік підстав закриття кримінальної справив становлений ст.6 КПК. До них належать: відсутність події злочину, відсутність в діянні особи складу злочину, сплив строків давності тощо. І тільки якщо кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, права на відшкодування шкоди не виникає (ч.З ст.1176 ЦК).

— закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відповідно до СТ.293 КпАП.

Незважаючи на наявність хоча б однієї із вище перелічених підстав, потерпілому може бути відмовлено у відшкодуванні завданої шкоди, якщо така особа у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом само обмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч.4 ст.1176 ЦК).

Особливі підстави відшкодування встановлені ч.5 ст.1176 ЦК, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановления незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана незаконними діяннями правоохоронних органів та суду, визначеними у ч.і ст.1176 ЦК, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету в повному обсязі незалежно від вини службових осіб вищезазначених органів.

Порядок відшкодування шкоди встановлений Законом про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, відповідно до якого відшкодуванню підлягають: заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки за ними, цінні папери та відсотки за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода. Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.

Розмір відшкодованої шкоди в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду — до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись із скаргою до відповідного прокурора (ст. 12 Закону про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями).

Відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами.

Деліктну відповідальність за завдану шкоду можуть нести тільки особи, які здатні розуміти значення своїх дій та оцінювати їх можливі наслідки. Така властивість особи в науці цивільного права отримала назву "деліктоздатність" та за загальним правилом ЦК з'являється у фізичної особи з 14 років (ст.ст.31, 33). Проте шкода, завдана особою до 14 років (малолітньою особою), також підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст.1178 ЦК відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть:

— батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч.і ст.1178). Оскільки обов'язок здійснювати виховання дитини покладається в рівній мірі на обох батьків, обидва з батьків в рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, проживають вони разом з дітьми, чи ні.

Особливо вирішено питання про відповідальність батьків, позбавлених батьківських прав (ст. 1183 ЦК). Законом враховано, що звичайно підставою для позбавлення батьківських прав є безвідповідальне відношення батьків до виховання дітей, зловживання своїми правами, жорстоке відношення до дитини, що не може не відобразитися на поведінці дитини, в тому числі і стосовно третіх осіб. Однак оскільки батьки, позбавлені батьківських прав, не можуть брати участі у вихованні дітей, їх відповідальність за шкоду, завдану дітьми, обмежується трьохрічним строком. Після збігу цього строку відповідальність батьків, позбавлених батьківських прав, виключається;

• заклад, який за законом здійснює функції опікуна малолітньої особи, якщо не доведе, що шкоду завдано не з його вини (ч.Зст.1178 ЦК). В цій нормі йдеться про дитячі будинки, школи-інтернати та інші заклади освіти та охорони здоров'я, які визнаються опікунами малолітніх осіб, що там перебувають;
• навчальний заклад, заклад охорони здоров'я, інший заклад,що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою; особа, яка зобов'язана здійснювати нагляд за малолітньою особою на підставі цивільно-правового договору — якщо не доведуть,  що шкоду було завдано не з їх вини (ч.2 ст.1178 ЦК). До таких належать школи, дитячі садки, оздоровчі табори, лікарні, а також фізичні особи, з якими укладений договір про приватне виховання та навчання дитини (няня, приватний вчитель тощо).

Умовою відповідальності як батьків та опікунів, так і інших осіб, що здійснюють нагляд за дитиною в момент завдання шкоди, вважається їх власна винна поведінка. При цьому вина батьків та опікунів тлумачиться більш широко, ніж вина осіб, які в силу закону або договору здійснюють нагляд за малолітньою особою. Під виною батьків (опікунів) розуміється як нездійснення необхідного нагляду за малолітніми, так і несумлінне здійснення або ухилення від їх виховання. Для того, щоб довести відсутність своєї вини, батьки (опікуни) повинні обґрунтувати неможливість здійснення виховання дітей та нагляду за ними, наприклад, внаслідок тривалої хвороби тощо.

Що стосується вини закладів та осіб, які повинні здійснювати нагляд за малолітньою особою, то вона може проявлятися лише у нездійсненні необхідного нагляду за дитиною в момент завдання нею шкоди. За низький рівень виховної роботи зазначені особи відповідальності не несуть. Більш того, якщо буде доведено, що шкода завдана малолітньою особою з вини як батьків, так і закладу або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, ці особи зобов'язані відшкодувати шкоду у частині, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду (ч.4 ст.1178 ЦК).

Оскільки відповідальність батьків (усиновлювачів) та інших осіб, визначених ст.1178 ЦК — це відповідальність за власну вину, їх обов'язок з відшкодування шкоди, завданої малолітнім, не припиняється з набуттям останнім повної дієздатності або отриманням власного майна, достатнього для відшкодування шкоди. На цій же підставі вони позбавлені права регресної вимоги до малолітнього завдавача шкоди по досягненні ним повноліття (ч.5 ст.1178 ЦК). Водночас ЦК допускає можливість того, що обов'язок з відшкодування шкоди потерпілому може бути покладений на самого завдавача шкоди. Це можливо за одночасної наявності наступних підстав (ч.5 ст.1178).

По-перше, допускається перекладення обов'язку лише з відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю. Шкода, завдана майну осіб, відшкодовується батьками (усиновлювачами). По-друге, як особи, відповідальні за шкоду, завдану малолітнім, повинні виступати батьки (усиновлювачі), опікуни малолітнього та інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ч.і ст.1178 ЦК). Якщо відповідальною особою є юридична особа, перекладення обов'язку відшкодувати шкоду на самого малолітнього не допускається. По-третє, обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладений на самого завдавача шкоди, якщо фізичні особи, відповідальні за завдану шкоду, є неплатоспроможними або померли. І нарешті, сам завдавач шкоди повинен мати достатні кошти для відшкодування шкоди.

Рішення про покладення на завдавача шкоди обов'язку її відшкодувати приймається судом за позовом заінтересованої особи. До таких осіб можна віднести потерпілого або фізичну особу, відповідальну за дії малолітнього.

Якщо шкода завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, вона відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частині, яка визначається за домовленістю між ними, а в разі неможливості досягнення домовленості — за рішенням суду. При цьому суд може брати до уваги вік малолітнього, участь кожного малолітнього у завданні шкоди, можливе часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо. Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається за рішенням суду (ч.2 ст. 1181 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану неповнолітніми особами

ЦК визнає неповнолітніми фізичних осіб віком від 14 до 18 років (ч.і ст.32). На відміну від малолітніх, неповнолітні особи є деліктоздатними, а отже, самостійно відповідають за завдану ними шкоду на загальних підставах (ч. 1 ст. 1179). Батьки (усиновлювачі) та піклувальники (громадяни або установи, які мають такий статус стосовно неповнолітнього) несуть відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім за наявності двох підстав: а) власної винної поведінки; б) відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди. На відміну від випадків завдання шкоди малолітніми, за шкоду, завдану в результаті протиправних дій неповнолітніх від 14 до 18 років, відповідають тільки батьки (усиновлювачі) та піклувальники. Стаття 1179 ЦК виключає відповідальність установ, які зобов'язані здійснювати нагляд за неповнолітнім. При цьому в тих випадках, коли шкода завдана діями неповнолітнього при виконанні ним трудових обов'язків в юридичній особі, перед потерпілим відповідає ця особа за правилами ст. 1172 цього Кодексу.

За своїм характером відповідальність батьків та піклувальників є додатковою або субсидіарною. її суть полягає в тому, що вищезазначені особи відповідають перед потерпілим в тій частині, в якій не можуть відповідати самі неповнолітні через відсутність у них майна, достатнього для відшкодування шкоди. Вина батьків, піклувальників неповнолітніх, як і вина батьків та опікунів малолітніх осіб, презюмується та полягає у неналежному здійсненні виховання та нагляду за дітьми. До відповідальності з шкоду, завдану неповнолітнім, повинні бути притягнуті обидва з батьків. Батьки неповнолітнього, позбавлені батьківських прав, несуть відповідальність за нормами ст. 1183 ЦК, як і батьки малолітнього, позбавлені батьківських прав.

Відповідальність   батьків   та   піклувальників   неповнолітнього припиняється у наступних випадках:

• після досягнення завдавачем шкоди повноліття (18 років);
• коли завдавач шкоди до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди (ч.З ст. 1179);
• в разі набуття неповнолітньою особою повної цивільної дієздатності до досягнення повноліття внаслідок одруження або емансипації (ст.1180 ЦК).

При цьому в разі відсутності у особи, яка набула повної дієздатності до досягнення повноліття, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної дієздатності (ст.35 ЦК) і не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням завдавачем шкоди повноліття (ч.2 ст.1180 ЦК).

Оскільки відповідальність батьків (усиновлювачів), опікунів неповнолітнього — це відповідальність за власну вину,  регресні вимоги вищезазначених осіб до безпосереднього завдавача шкоди навіть після досягнення ним повноліття або набуття повної дієздатності не допускаються.

В разі завдання шкоди спільними діями кількох неповнолітніх, які походять від різних батьків та (або) знаходяться під піклуван-794

ням різних закладів, така шкода відшкодовується ними у частині, яка визначається за домовленістю між ними, а в разі неможливості досягнення домовленості — за рішенням суду. Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами, одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається рішенням суду (ст.1182 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом в порядку ст.39 ЦК, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Недієздатні особи є неделіктоздатними, тобто не несуть відповідальності за шкоду, завдану ними після визнання їх недієздатними.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе її опікун або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за такою особою (як правило, йдеться про психіатричні лікарні, спеціалізовані інтернати тощо), якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини (ч. 1 ст.1184 ЦК). Під виною опікунів та відповідних закладів слід розуміти нездійснення ними належного нагляду за недієздатним під час завдання ним шкоди. Оскільки опікун та відповідна організація несуть відповідальність за свою вину, їх обов'язок з відшкодування шкоди не припиняється в разі наступного поновлення цивільної дієздатності завдавача шкоди (ст.42 ЦК). Вони також не мають права звертатися до недієздатної особи з регресними вимогами.

Водночас із зазначеного загального правила існують винятки. Встановлено, що суд може постановити рішення про відшкодування шкоди частково або в повному обсязі за рахунок майна недієздатної особи за наявності наступних умов: а) шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого; б) опікун недієздатної особи, яка завдала шкоду, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди; в) сама недієздатна особа має таке майно (ч.2 ст.1184 ЦК). Із зазначеним позовом до суду може звернутися заінтересована особа, якою, як правило, є опікун недієздатного, сам потерпілий або його родичі, якщо шкода завдана смертю особи.

Відповідальність за шкоду, завдану фізичною особою, дієздатність якої обмежена

Відповідно до ст.36 ЦК суд може обмежити дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе і свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом повинна утримувати, у скрутне матеріальне становище. Фізичним особам, цивільна дієздатність яких обмежена, призначається піклувальник.

Особливість обмеження дієздатності таких осіб полягає в тому, Що будучи обмеженими у можливості вчиняти правочини, одержанні заробітної плати, пенсій, стипендій та інших доходів, ці особи є повністю деліктоздатними, тобто самостійно несуть відповідальність за завдану ними шкоду на загальних підставах (ст.1185 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними

Іноді в житті мають місце ситуації, коли шкода завдається повністю або частково дієздатною особою чи особою, обмеженою у дієздатності, але яка в момент завдання шкоди знаходилася в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Це може бути викликано раптовою втратою свідомості, станом афекту, знаходженням особи під гіпнозом. В кримінальному праві подібний стан, який виключає відповідальність, називають "неосудністю" (ст. 19 КК). Стан неосудності виключає вину завдавача шкоди, тому шкода, завдана особою в такому стані, юридично кваліфікується як така, що виникла внаслідок випадку, а отже, за загальним правилом ст. 1186 ЦК не відшкодовується.

Однак ЦК передбачає із цього загального правила кілька винятків.

По-перше, суд, враховуючи інтереси потерпілого, може постановити рішення про відшкодування неосудною особою шкоди самостійно частково або в повному обсязі з урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоду.

По-друге, якщо фізична особа — завдавач шкоди — сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо (наприклад у випадку самогіпнозу), шкода, завдана такою особою, відшкодовується на загальних підставах (ч.і ст. 1186 ЦК).

По-третє, якщо шкода завдана особою, яка була неосудною у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді (ч.2 ст. 1186 ЦК). Така норма введена як в інтересах потерпілих, так і з метою посилення  нагляду за психічно хворими  або  недоумкуватими особами,   оскільки   практика   показує,   що   стосовно   осіб,   які страждають на різноманітні психічні захворювання і в силу цього не можуть оцінити небезпеку своїх дій або керувати ними, не ставиться питання про визнання їх недієздатними, а отже, відсутні особи (опікуни), на яких може бути покладена відповідальність.

Відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки

В науці цивільного права завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки традиційно виділяється у спеціальний делікт з урахуванням особливостей механізму завдання шкоди, а також умов виникнення деліктного зобов'язання.

Особливість механізму полягає в тому, що шкода завдається потерпілому не будь-якими діями, а саме діяльністю, яка підпадає під 796

характеристику джерела підвищеної небезпеки, надану у ст. 1187 ЦК. Відповідно під джерелом підвищеної небезпеки слід розуміти діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Отже, для віднесення тієї чи іншої діяльності до джерела підвищеної небезпеки потрібно, щоб така діяльність створювала підвищену небезпеку для самої особи, яка її здійснює, а також для інших осіб. Підвищена небезпека в розумінні ст. 1187 ЦК є об'єктивною категорією, не пов'язаною з психологічним поняттям страху, та означає більшу вірогідність настання негативних, шкідливих наслідків, ніж при проведенні будь-якої іншої діяльності. Причиною підвищеної небезпеки є такі властивості об'єктів, з якими здійснюється діяльність, які зумовлюють неможливість повного контролю за такою діяльністю з боку людини на певному етапі розвитку науки та технологій. Тому, незважаючи на дотримання правил техніки безпеки, існує підвищена вірогідність завдання шкоди внаслідок проведення такої діяльності.

Перелік видів діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою, який наводиться у ч.і ст.1187 ЦК 2003 p., є більш широким порівняно з ЦК 1963 р. та постановою Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди". Крім використання транспортних засобів, роботи промислових підприємств, будівництва, ЦК до джерел підвищеної небезпеки відносить утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід, використання, зберігання хімічних та радіоактивних речовин тощо. Однак перелік видів діяльності, які створюють підвищену небезпеку, не є вичерпним. Питання про те, чи є та чи інша діяльність джерелом підвищеної небезпеки, має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням висновків відповідних експертиз (технічної, радіаційної, хімічної тощо).

При цьому слід мати на увазі, що визнання тієї чи іншої діяльності джерелом підвищеної небезпеки нерідко залежить не тільки від якісних характеристик об'єкта, з яким така діяльність здійснюється, а й від його кількісних характеристик. Так, киснева подушка, яка продається в аптеці, ніякої небезпеки для оточуючих не створює. Однак цього не можна сказати про кисневий газгольдер (сховище кисню).

Особливі правила ст.1187 ЦК діють тоді, коли шкода завдана тими шкідливими властивостями об'єкта, завдяки яким діяльність з ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Так, шкода, завдана автомобілем, буде відшкодовуватися за правилами ст.1187 ЦК тільки тоді, коли автомобіль знаходився в русі, а не тоді, коли він стояв в гаражі або на стоянці.

Суб'єктом відповідальності згідно зі ст.1187 ЦК є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє

транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст.1187 ЦК треба визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів. Як правило, повинні мати місце обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки, крім випадків, передбачених в законі.

Так, не визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки та не несе відповідальності перед потерпілим особа, яка здійснювала фактичне володіння (управління, експлуатацію) небезпечним об'єктом в силу трудових відносин з володільцем такого об'єкта (водій, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.

Якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без якогось юридичного оформлення (наприклад, передається управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він нестиме відповідальність за завдану шкоду.

Володілець небезпечного об'єкта не може бути визнаний суб'єктом відповідальності за завдану шкоду, якщо транспортним засобом, механізмом та іншим небезпечним об'єктом неправомірно заволоділа інша особа (наприклад, при угоні транспортного засобу). В цьому випадку відповідальність перед потерпілим за правилами ст.1187 ЦК нестиме особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом. Однак власник або інший володілець джерела підвищеної небезпеки також може бути притягнений до відповідальності, якщо буде доведено, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), наприклад, якщо особа не здійснювала належної охорони транспортного засобу або іншого об'єкта, залишила незачиненими двері автомобіля тощо. В такому випадку до відповідальності притягуються як володілець джерела підвищеної небезпеки, так і особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом, у частині, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч.4 ст.1187 ЦК) — ступеня вини володільця об'єкта у недбалому ставленні до його зберігання, величини завданої шкоди, матеріального становища сторін тощо.

Нерідко трапляється так, що шкода завдається кількома об'єктами, діяльність з якими пов'язана з підвищеною небезпекою, наприклад, в результаті зіткнення кількох автомобілів постраждалим є пасажир або пішоход. В такій ситуації відповідальність перед потерпілим несуть всі володільці небезпечних об'єктів солідарно незалежно від їхньої вини (ч.2 ст.1188 ЦК). В подальшому особа, яка відшкодувала шкоду потерпілому, але є невинною у її завданні може звернутися до інших осіб з регресними вимогами.

Якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самим їх володільцям, її відшкодування відбувається за правилами ст.1188 ЦК. Так, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. За наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується. За наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частині залежно від обставин, що мають істотне значення. До таких обставин може бути віднесено ступінь вини кожного завдавача, їх матеріальне становище, часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо.

Особливість відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, також полягає у специфіці умов виникнення цього деліктного зобов'язання. Відповідальність тут настає незалежно від вини володільця джерела підвищеної небезпеки, а отже, є більш суворою порівняно зі звичайною цивільно-правовою відповідальністю. Саме в цьому розумінні відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки називають підвищеною, що не слід ототожнювати з випадками, коли підвищеним є розмір відповідальності.

Підставами звільнення від відповідальності за ст.1187 ЦК є тільки непереборна сила та умисел потерпілого. Що стосується непереборної сили (надзвичайної або невідворотної за даних умов події (ст.263 ЦК), то слід зазначити, що в цьому випадку йдеться про зовнішні стосовно небезпечного об'єкта чинники (як правило, стихійні лиха), внаслідок яких об'єкт виходить з-під контролю людини, в результаті чого завдається шкода. Шкідливі властивості самого об'єкту не є непереборною силою. Умислом потерпілого визнається свідоме бажання останнього, щоб йому була завдана шкода. На практиці доведений умисел потерпілого на завдання йому шкоди трапляється дуже рідко.

Компенсація моральної шкоди

Відповідно до положень Конституції (ст.ст.32, 56, 62) фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав та законних інтересів. Зазначене право знайшло своє подальше відображення в ЦК, зокрема у ст.ст.23, 1167, 1168.

Відповідно до ст.23 ЦК моральна шкода може полягати:

• у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
• у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням її майна;
• у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Зазначений перелік дій, внаслідок яких особа може зазнавати моральної шкоди, безперечно не є виключним та не перелічує всі випадки, коли особі завдається моральна шкода. Отже, правильним є визначення моральної шкоди, яке надається п.З постанови Пленуму Верховного Суду "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може також полягати в порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, у втратах немайнового характеру у зв'язку з посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку юридичної особи, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням інших дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності тощо.

Стаття 1167 ЦК встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної (немайнової) шкоди, причинного зв'язку та вини завдавача. При цьому треба враховувати, чим підтверджується факт завдання особі моральної шкоди, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вона завдана, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить та інші обставини.

Винятки із цього правила зазначені ч.2 ст. 1167 ЦК, де передбачені випадки притягнення особи до відповідальності за завдання моральної шкоди незалежно від її вини. До таких випадків зокрема належать:

а)  завдання моральної шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. В цьому випадку для настання відповідальності незалежно від вини необхідною є наявність одночасно двох умов. Перша —це причина виникнення моральної шкоди, якою є каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть фізичної особи. Друга — це особливість діяльності, під час якої завдається моральна шкода — дія джерела підвищеної небезпеки. При цьому якщо каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи настала внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, моральна шкода, завдана володільцям об'єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки, компенсується залежно від вини кожного з них за правилами ст. 1188 ЦК;

б)  завдання шкоди фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. В цьому випадку компенсація моральної шкоди відбувається на підставі ст. 1176 ЦК;

в)  в інших випадках, встановлених законом, наприклад, в результаті завдання моральної шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (§3 гл.82 ЦК); або у випадках, передбачених Законом про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями.

Суб'єктом права вимоги компенсації моральної шкоди є особа, якій ця шкода безпосередньо завдана неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ч.2 ст.1168 ЦК). При доведенні фактів проживання з померлим однією сім'єю (спільне проживання, ведення спільного господарства тощо) факт родинного зв'язку значення не має.

За загальним правилом ч.5 ст.23 ЦК моральна шкода відшкодовується одноразово. Тобто незалежно від того, що об'єкт відшкодування: гроші чи інші майнові цінності — їх передача повинна бути здійснена одноразовим актом. Винятком із цього правила є норма ч.і ст.1168 ЦК, відповідно до якої моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

§ 2. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

1. Конституція (ст.З) проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в державі. Отже завдання фізичній особі каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або позбавлення її життя породжують зобов'язання з відшкодування шкоди, яке має ряд специфічних особливостей порівняно із загальними правилами про зобов'язання із завдання шкоди. Зазначений випадок традиційно виділяється в цивільному законодавстві у особливий делікт, регулювання якого поряд з ЦК здійснюється також спеціальними нормативними актами, що діють у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких можна віднести закони про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку, про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням тощо.

Вищезазначене деліктне зобов'язання виникає за наявності загальних умов цивільно-правової відповідальності, які в цьому випадку мають певні особливості. Оскільки життя та здоров'я особи є абсолютною цінністю, будь-яке завдання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я громадянинові або позбавлення його життя є протиправним. І тільки у виключних випадках, прямо передбачених законом, завдання шкоди життю або здоров'ю людини є допустимим (наприклад, коли шкода завдається у стані необхідної оборони).

Шкода, завдана життю або здоров'ю людини, яка спричинила її каліцтво, травму або смерть, не може бути відшкодована в натурі, а її грошова компенсація найчастіше не може призвести до повного відновлення порушеного стану потерпілого. Ця обставина визначає специфіку цього делікту. Обсяг шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому, має складатися із двох елементів: компенсації майнових втрат (втрати заробітку, інших доходів, витрат на відновлення здоров'я, витрат на поховання тощо) та компенсації моральної шкоди. Якщо ніякої майнової шкоди у потерпілого не виникло, хоча його здоров'ю і завдана шкода, його права обмежуються можливістю вимагати компенсації за фізичні та моральні страждання, які він пережив.

2. Специфіка причинного зв'язку як умови відповідальності полягає у встановленні кількох ланцюгів причинного зв'язку: по-перше, має бути встановлений причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) завдавача шкоди та ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого, а по-друге — причинний зв'язок між ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого та майновими втратами, вираженими у втраті заробітку, додаткових витратах тощо.

Умовою відповідальності за шкоду, заподіяну життю або здоров'ю потерпілого, є вина завдавача шкоди, крім випадків завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187); актами влади та діями правоохоронних органів (ст.ст. 1173—1176), а також шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) — §3 гл.83 ЦК. Згідно з загальним правилом ст.1166 ЦК вина завдавача презюмується, отже, для звільнення від відповідальності він повинен надати докази своєї невинуватості.

3. В ЦК зазначений делікт поділяється на два основні різновиди. Залежно від того, яким благам завдана шкода, виділяються: а) відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; б) відповідальність за шкоду, завдану смертю потерпілого. Вказані випадки відрізняються один від одного обсягом та характером відшкодування, суб'єктним складом та цілим рядом інших обставин.

Відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я

Відповідно до ст. 1195 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної чи загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто в результаті каліцтва або іншого ушкодження здоров'я майнові втрати фізичної особи можуть виражатися у втраті заробітку (доходу), якого вона позбавилася повністю або частково у зв'язку з втратою працездатності, а також у додаткових витратах, які громадянин повинен нести у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох чинників, а саме: а) середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я; б) ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якшо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (ч.і ст.1197 ЦК).

В разі якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч.З ст.1197 ЦК). Якщо потерпілий ніколи не працював та не має професії, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст.1195 ЦК).

Поряд із відомими принципами визначення обсягу та характеру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, ЦК закріпив підхід, який раніше не був відомий законодавству. Йдеться про можливість відшкодування заробітку, який потерпілий міг би мати. Відповідно до ч.4 ст.1197 ЦК якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

До складу втраченого заробітку (доходу) потерпілого включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. В разі зайняття особою підприємницькою або творчою діяльністю доходи від такої діяльності також включаються до складу втраченого заробітку (доходу) на підставі даних органу державної податкової служби. Розмір такого доходу визначається із річного доходу потерпілого, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо потерпілий одержував дохід менш як дванадцять місяців, розмір його втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (ст.1198 ЦК).

До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч.З ст.1197 ЦК).

Другим чинником, який впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), є ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — ступінь втрати загальної працездатності. Ступінь втрати працездатності визначає МСЕК у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК проводить огляд потерпілого за направленнями лікувально-профілактичного закладу, профспілкового органу підприємства, органів слідства, прокуратури. Розмір відшкодування потерпілому визначається у відсотках до середньомісячного заробітку, що відповідає ступеню втрати працездатності. В разі втрати 100% працездатності потерпілий має право на відшкодування повної суми середньомісячного заробітку (доходу).

При визначенні розміру відшкодування пенсії, призначені потерпілому у зв'язку з втратою здоров'я пенсії, які потерпілий ом римував до цього, а також інші доходи не враховуються та не спричиняють  зменшення  розміру  відшкодування  за  заподіяну шкоду (ч.З ст. 1195 ЦК). Тобто можлива ситуація, що особа після каліцтва або іншого ушкодження здоров'я змінила професію, наприклад зайнялася бізнесом, внаслідок чого її дохід значно збільшився, але це не впливає на розмір відшкодування, на яке вона має право.

Другим видом майнової шкоди, яка може бути заподіяна потерпілому внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати (ст. 1195 ЦК). Закон містить лише приблизний перелік можливих додаткових витрат, які, наприклад, можуть виражатися у витратах на лікування, посилене харчування, санаторно-курортне лікування, протезування, сторонній догляд тощо. Потерпілому, який потребує кілька видів допомоги, відшкодовуються витрати, пов'язані з отриманням кожного виду де помоги.

Певні особливості визначені законом щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи. При заподіянні шкоди малолітній особі (до 14 років), яка, як правило, не має заробітку (доходу), вишкодуванню підлягають лише додаткові витрати, викликані ушкодженням здоров'я (ч.і ст. 1199 ЦК). Після досягнення потерпілим 1-яроків (учнями — 18 років) йому також відшкодовується шкода!пов'язана із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. В разі якщо на момент заподіяння шкоди неповнолітня особа (від 14 до 18 років) мала заробіток, шкода відшкодовується їй виходячи із розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст. 1199 ЦК).

Якщо потерпілий здобув певну кваліфікацію, то після початку_; трудової діяльності він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, пов'язану зі зменшенням його працездатності, виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації. Слід також відзначити новелу ЦК. Йдеться про потерпілого, який не мав професійної кваліфікації і після досягнення повноліття залишається непрацездатним внаслідок каліцтва, завданого йому до повноліття. Він має право отримати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч.4ст. 1199 ЦК).

Відшкодування, призначене у зв'язку з втраченим заробітком (доходом) не є величиною незмінною. У випадках, прямо вказаних в законі, його розмір може змінюватися. Так, якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди, він має право на збільшення розміру відшкодування шкоди (ст.1203 ЦК). В свою чергу особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, вправі вимагати 804

зменшення розміру відшкодування, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст.1204 ЦК). Збільшення розміру відшкодування можливе також за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя (ст.1208 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану смертю потерпілого

В разі смерті потерпілого особа, яка несе за це цивільно-правову відповідальність, зобов'язана відшкодувати шкоду, яка виникла у зв'язку із втратою годувальника у непрацездатних осіб, які знаходилися на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитини потерпілого, народженої після його смерті. Відповідно до ч.і ст.1200 ЦК шкода відшкодовується:

а) дитині — до досягнення нею 18 років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років);

б) чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом — довічно;

в) інвалідам — на строк інвалідності;

г)  одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому члену сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами,внуками померлого — до досягнення ними 14 років;

д) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого — протягом п'яти років після його смерті.

Конкретний розмір відшкодування шкоди, призначений на користь кожної особи, яка має право на відшкодування, визначається виходячи із середньомісячного заробітку (доходу) померлого, з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають право на відшкодування шкоди (ч.2 ст.1200 ЦК).

Встановлений кожному, хто має право на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника, розмір відшкодування за загальним правилом не підлягає подальшому перерахунку. Із цього правила закон прямо встановлює два винятки, а саме: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч.4 ст.1200 ЦК). У вказаних випадках перераховується частина заробітку (доходу) померлого годувальника, що припадає на кожну особу, яка має право на відшкодування шко-Ди, з урахуванням збільшення або зменшення кількості таких осіб. Як і при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суми відшкодування, що сплачуються громадянам у зв'язку із втратою годувальника, підлягають індексації за рішенням суду в разі підвищення вартості життя (ст.1208 ЦК).

Закон не передбачає відшкодування якихось додаткових витрат, пов'язаних зі смертю годувальника, хоча такі витрати можливі (наприклад, витрати по догляду за потерпілим до його смерті тощо). Єдиним винятком є витрати на поховання, відшкодуванню яких присвячена ст.1201 ЦК. До таких витрат судова практика відносить витрати на придбання необхідних приналежностей для поховання, транспорт, на оплату звичайних ритуальних послуг, на спорудження надгробного пам'ятника. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Як правило, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, здійснюється щомісячними платежами (ч. 1 ст. 1202 ЦК). За наявності обставин, що мають істотне значення, суд з врахуванням матеріального становища завдавача шкоди може присудити здійснення відшкодування одноразовим платежем, але не більш, ніж за три роки наперед. Такою обставиною, що має істотне значення, може бути, наприклад, виїзд завдавача шкоди за кордон, тривале відрядження, що ускладнить виплату ним щомісячного відшкодування. Стягнення додаткових витрат може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на підставі висновку відповідної лікарської експертизи,; а також в разі необхідності попередньої оплати послуг і майна і (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

В разі смерті громадянина, зобов'язаного відшкодувати шкоду, обов'язок з її відшкодування переходить до його спадкоємців в межах вартості спадкового майна. При реорганізації юридичної_; особи, визнаної відповідальної за шкоду, заподіяну життю або здоров'ю, обов'язок з виплати необхідних платежів покладається на її правонаступника. В разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, що мають право на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або зазначеним особам. В разі відсутності у юридичної особи коштів для капіталізації платежів обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ст.1205 ЦК).

§ 3. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)

1. Параграф 3 гл.82 ЦК 2003 p. визначає положення, що стосуються окремого делікту, не відомого ЦК 1963 p., який отримав назву "відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)". Вперше у вітчизняному законодавстві норма, що захищає інтереси споживачів в разі завдання їм шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), з'явилася у 1991 р. у Законі про захист прав споживачів. Однак зазначений Закон має на увазі захист інтересів тільки визначеної групи осіб — споживачів, під якими слід розуміти фізичних осіб, які перебувають у безпосередніх договірних відносинах з продавцем (виготовлювачем) товару, виконавцем робіт, надавачем послуг або планують вступити у такі відносини. В свою чергу ЦК поширює свої норми (ст.ст. 1209—1211) на будь-яких осіб (фізичних або юридичних), яким завдано шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Як і будь-який делікт, завдання шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) породжує позадоговірне відношення між сторонами. При цьому позадоговірний характер відносин має місце і тоді коли потерпілий та завдавач шкоди пов'язані договірними відносинами. В цьому випадку треба чітко відрізняти ті їх права та обов'язки, які реалізуються в межах укладеного договору, і ті, які здійснюються поза договором. Так, відповідно до ст.678 ЦК покупець в разі продажу йому товару неналежної якості має різноманітний комплекс прав, в тому числі і право вимагати сплаченої за товар грошової суми. Це право має договірний характер та реалізується в межах договору купівлі-продажу. Якщо ж внаслідок недоліку придбаного товару була завдана шкода здоров'ю або майну покупця, відносини сторін з цього приводу матимуть позадоговірний характер.

2. Спеціальний режим відповідальності за шкоду, завдану в результаті недоліків товарів, робіт (послуг), поширюється також на ситуації, коли потерпілий сам не придбавав та не користувався товарами (роботами, послугами). Наприклад, в результаті дефекту зливного клапану пральної машини вода під час прання вилилася на підлогу, в результаті чого була затоплена квартира знизу. В цьому випадку право на відшкодування шкоди §3 гл.82 має не тільки власник машини, а й постраждалий сусід.

На підставі ст.1209 ЦК відповідальність за шкоду, завдану в результаті недоліків товарів, несе їх продавець або виготовлювач. Це пов'язано з великою кількістю імпортних товарів на ринку, що може ускладнити реалізацію права потерпілого звертатися до їх виготовлювачів. Право вибору, до кого звертатися з позовом, належить потерпілому. При цьому він вправі звернутися з вимогою про відшкодування шкоди і до обох вищезазначених суб'єктів одночасно. Відповідальним за шкоду, завдану внаслідок недоліків робіт або послуг, є виконавець, який виконував такі роботи або надавав послуги (ч.2 ст.1209 ЦК).

3. Умови, за наявності яких настає відповідальність за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), в основному збігаються із загальними умовами відповідальності за завдану шкоду, хоча кожна з них має певну специфіку.

Насамперед дії продавця або виробника товару, виконавця робіт або послуг повинні бути протиправними. Протиправність поведінки в цьому випадку може полягати:

• у наявності в товарах (роботах, послугах) конструктивних,технологічних, рецептурних та інших недоліків, які є наслідками порушення вимог до їх якості;
• у недостовірній та недостатній інформації про товари (роботи, послуги). Ненадання повної та достовірної інформації про товар буде протиправним в усіх випадках, коли це може бути причиною завдання шкоди як внаслідок невірного використання товару(результату роботи), так і через відсутність у товару тих властивостей, які йому передписувалися.

Шкода та причинний зв'язок як умови відповідальності у сфері, що розглядається, особливої специфіки не мають. Шкода може полягати у знищенні або пошкодженні майна, розладі здоров'я.