1. Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

1. Договори, за якими здійснюється розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, поділяються на такі:

1)  ліцензійний договір;

2)  ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3)  договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4)  договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5)  інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Перелік таких договорів не є вичерпним.

2. Ліцензійні договори, які у свою чергу поділяються на:

1)  авторські договори;

2)  договори про передачу (відступлення) виключних майнових авторських прав;

3)  договори про передачу права на використання твору;

4)  договори про видання твору своїм коштом;

5)  договори про управління майновими правами авторів та їх правонаступників.

3.  Форма договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності повинна бути обов'язково письмовою. Недотримання простої письмової форми договору має наслідком його недійсність, проте законом можуть бути встановлені випадки,в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатися усно, наприклад для написання статті у газету чи журнал, тез доповідей тощо письмова форма правочину не потрібна.

4.  Ліцензійний договір у сфері промислової власності — це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу (ліцензІар) надає фізичній або юридичній особі (ліцензіату) дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов'язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу.

5.  Ліцензійні договори про використання творів. Як уже зазначалося, Закон про авторське право виділяє ліцензійні договори в окрему групу авторських договорів. Так, відповідно до цього Закону авторові належить виключне право надавати іншій особі дозвіл на використання твору одним або всіма відомими способами на підставі невиключної чи виключної ліцензії.

За ліцензійним договором автор чи його правонаступник, який має   виключне   право   на  твір   (ліцензіар),   надає   іншій   стороні (ліцензіату) дозвіл на право використання твору способом, обумовленим у договорі. Власне кажучи, всі авторські договори на право використання твору, крім договорів на замовлення, є ліцензійними. У ліцензійному договорі мають бути визначені права, шо надаються за ліцензійним договором, межі та строки  їх використання. Ліцензійний договір, як правило, є о платним. За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає ліцензіатові право на використання твору і при цьому зберігає за собою право на використання цього самого твору і видачі ліцензії на право використання його Іншим особам.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта прав інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Виключна ліцензія може бути обмежена територією, строком або кількістю примірників твору. В такому разі ліцензіар має право видати ліцензію на використання твору іншим особам за межами дії ліцензій.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливість використання ліцєнзіаром цього об'єкта.

6. Ліцензійний договір передбачає способи використання твору,тобто конкретні права, що передаються за таким договором, строк дії договору та визначає територію його чинності; розмір винагороди і порядок ЇЇ визначення за кожний спосіб використання твору,порядок і строки її виплати. У ліцензійний договір за бажанням сторін можуть бути включені й інші умови, що конкретизують ліцензійний договір.

Якщо в ліцензійному договорі не визначено спосіб використання твору (конкретні права, що передаються за договором), договір щ вважається укладеним на такі способи використання твору, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, шо були викладені під час укладення договору.

Може бути укладено ліцензійний договір, у якому не визначено строк його чинності. У такому разі договір може бути розірвано в односторонньому порядку після закінчення 5 років від дати його укладення, але за умови, що користувач буде попереджений про це за 6 місяців до розірвання договору.

Ліцензійний договір, який не містить умови про територію його чинності, діє на всій території України. Предметом ліцензійного договору можуть бути права на використання твору, якого на момент укладення договору ще немає.

7. Права, передані ліцензіаром ліцензіатові, можуть бути предметом субліцензії лише за згодою ліцензіара.

Умови ліцензійного договору не можуть обмежувати автора у праві створювати в майбутньому твори на певну тему або в певному жанрі.

Ті умови цього договору, що суперечать чинному законодавству про" авторське право, є недійсними.

У договорі має бути визначено розмір винагороди за угодою сторін. Відмова автора чи його правонаступників від винагороди є

недійсною.

Ліцензійний договір може укладатися на будь-який строк, але в межах чинності авторського права.

8. Найпоширенішими є авторські ліцензійні договори про використання творів. До них належать: видавничий договір; договір про депонування рукопису твору; постановочний договір; сценарний договір; договір художнього замовлення; договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-ужиткового мистецтва та Ін.

2. Видавничий договір

І. Видавничі договори поділяються на: видавничий договір на літературні твори; видавничий договір на твори образотворчого мистецтва; видавничий договір на музичні твори; договори на видання творів у перекладі та ін.

Предметом видавничого договору можуть бути твори в галузі науки, літератури, музики, образотворчого мистецтва, тобто будь-які твори, які допускають можливість їх відтворення і тиражування видавничими засобами (друкарським або іншим способом).

2. Видавничим є договір, на підставі якого автор чи його правонаступник передає або зобов'язується передати видавництву твір наукової чи літературної творчості, а видавництво бере на себе зобов'язання цей твір опублікувати, тобто випустити у світ.

Випуском твору у світ або опублікуванням визнається випуск в обіг примірників твору чи фонограми або відеограми за згодою автора або іншої особи, яким належить авторське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє розумні потреби публіки, шляхом продажу, здачі в найм, публічного прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору або фонограми. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору чи фонограми через електронні системи інформації. Об'єктом видавничого договору є продукт творчої діяльності автора — твори науки, літератури чи мистецтва, виражені в об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати твір і розмножувати його, тобто випускати у світ. Як уже зазначалося, об'єктом видавничого Договору може бути як готовий твір, так і твір, який автор ще тільки зобов'язується створити і передати видавництву. Це можуть бути твори художні, наукові, суспільно-публіцистичні, навчальні тощо, твори образотворчого мистецтва — оригінали, ескізи, ескізи-макети; музичні твори — ноти у формі клавіру, партитури тощо.

3. Зміст видавничого договору становлять права та обов'язки сторін. Передусім видавничий договір має містити поштові адреси сторін, у ньому визначається місцезнаходження видавництва, особа, яка представляє його і діє на підставі статуту чи іншого документа, що робить цю особу уповноваженою. Зазначається повне прізвище, ім'я та по батькові автора чи його правонаступника та їх точна адреса.

У договорі обов'язково має бути зазначено місце і дата його укладення.

Далі в договорі чітко визначається його об'єкт — твір і наводиться його попередньо погоджена назва. Назва твору може уточнюватися у процесі роботи над твором.

Автор зобов'язаний передати твір в обсязі та за структурою, щ₀ визначені завданням видавництва, яке додається до видавничого договору і є його невід'ємною частиною. Завдання формулює видавництво, воно вважається прийнятим автором з моменту його письмової згоди на це.

4.  У договорі автор має однозначно підтвердити належність саме йому авторського права і те, що він не зробив щодо нього ніяких розпоряджень, які б суперечили чинному законодавству чи умовам договору. Таке застереження має стосуватися також усякого іншого матеріалу, що використовується у творі. Якщо автор пропонує ілюстративний матеріал, який йому не належить, він має застерегти про це видавництво.

5.  Крім того, автор може передати видавництву на час дії основного права ще й додаткові права:

1)  право попередньої публікації чи пізнішого передруку повністю або частково, в тому числі в газетах або часописах;

2)  право перекладу іншими мовами;

3)  право надання ліцензій на україномовні видання в інших країнах;

4)  право на видання мікро копій;

5)  право на інші форми розмноження, у тому числі фотомеханічним чи подібним до нього способом (наприклад фотокопіюванням);

6)  право запису чи знімання на апаратурі для пізнішого повторення у зображенні чи звуку, як і право розмноження та відтворення таких записів;

7)  право надання ліцензій на реалізацію вищезазначених прав.

Стосовно обов'язків видавництва, протягом 6 тижнів від подання автором усього твору видавництво зобов'язане розглянути рукопис і постановити рішення про його прийняття, необхідність доопрацювання чи відхилення, про шо повідомляє автора.

Протягом встановленого у договорі строку видавництво повинні но видати твір. При цьому воно бере на себе всю організацію, матеріально-технічні, фінансові та інші витрати щодо підготовки рукопису до друку, виготовлення і розповсюдження тиражу. Видавництво здійснює також художнє та технічне оформлення, встановлює розміри тиражу, термін випуску, порядок розповсюдження Строк видання твору — 6 місяців від дати прийняття рукопису.

Видавництво виплачує автору гонорар у встановленому договором розмірі протягом місяця після виготовлення тиражу.

Видавництво зобов'язане при виданні твору друкувати в ньому знак © відповідно до Закону про авторське право.

3. Договір про депонування рукопису

1. Тривалість видання твору досить часто зумовлює передчасне старіння інформації, яка становить його зміст. Це стосується   переважно наукових творів. Крім того, висока вартість видання такого твору, необхідність донести наукову чи науково-технічну інформацію якнайшвидше до заінтересованих осіб зумовили необхідність пошуків іншого, відмінного від видання, способу донесення інформації до широкого кола читачів. Такий спосіб був знайдений у формі депонування рукопису твору без його видання. Належним чином оформлений твір передається певній організації для зберігання з метою ознайомлення з твором будь-кого, хто цього бажає. Така форма інформації дістала назву "депонування", з'явився новий вид авторського договору, який поки що грунтовно не досліджено. Немає і нормативного акта, який би регулював відносини депонування.

2. Об'єктом договору є реферати статей, огляди, монографії,збірки наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, симпозіумів  тощо  вузькоспеціалізованого  характеру,   які  буває  недоцільно видавати звичайним друкарським способом. Особливості зазначених об'єктів полягають у їх рукописній формі і вузько-спеціалізованому характері.

Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних, республіканських наукових з'їздах, конференціях і семінарах, звіти про науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи і дисертації об'єктом договору про депонування бути не можуть.

3.  Суб'єктами цього договору виступають організації усіх форм власності. З одного боку, це можуть бути науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, вищі навчальні заклади, редколегії або редакційні ради наукових і науково-технічних журналів та інші організації, з другого — Державна науково-технічна бібліотека України, група депонування.

4.  Обов'язки підготувати рукопис до депонування відповідно до встановлених вимог покладаються на самого автора або організацію, що подає рукопис. Передусім має бути прийнято рішення про депонування рукопису. Таке рішення мають право приймати вчені,науково-технічні (технічні), редакційно-видавничі ради наукових,науково-дослідних, проектно-конструкторських організацій, вищих навчальних закладів; редакційні колегії або редакційні ради наукових, науково-технічних журналів. Рішення зазначених органів має затвердити керівник організації. До рукопису додається реферат. Направлення рукопису на депонування здійснюється тільки за згодою автора. Організація, яка направляє рукопис на депонування,відповідає за його зміст.

Таким чином, з договору про депонування рукопису випливає право організації на передачу рукопису на депонування, а для органу інформації — обов'язок прийняти підготовлений відповідно До встановлених вимог рукопис на депонування.

Проте орган інформації може відмовитися прийняти рукопис на Депонування, якщо рукопис оформлено неналежним чином. ,   Факт прийняття рукопису на депонування і опублікування ретрату засвідчується довідкою про депонування. Факт депонування Рукопису прирівнюється до опублікування друкованих робіт.

Таким чином, автор рукопису після його депонування набуває авторських прав щодо опублікованої праці, але не має права на винагороду.

Інформація про депонування рукопису поширюється шляхом публікації рефератів (або бібліографічних описів) цих рукописів у відповідних реферативних журналах та бібліографічних покажчиках

4. Постановочний договір

1. Зміст літературного твору може бути обнародуваний (випущений у світ) шляхом його публічного виконання на сцені спеціальних видовищних організацій. У такий спосіб найчастіше у світ випускають музичні, драматичні, естрадно-циркові та інші твори.

Раніше за чинним законодавством предметом сценічного договору міг бути лише неопублІкований твір. Опублікований твір використовувався без договору з автором. Нині Закон про авторське право такої можливості видовищній організації не надає — твір незалежно від того, опублікований він чи ні, видовищна організація може використати лише за договором з автором.

2. Постановочний договір — це консенсуальний правочин, на підставі якого автор передає або зобов'язується створити І передати видовищній організації драматичний, музичний або музично-драматичний,   хореографічний   або   пантомімний   твір,   а   органІзація-постановник  зобов'язується  здійснити   в  обумовлений договором строк постановку і публічне виконання твору (випустити його у світ) та виплатити авторові обумовлену договором винагороду.

Об'єкти постановочного договору — драматичні, музичні, музично-сценічні, хореографічні та пантомімні твори як створені на момент укладення договору, так і ще не створені.

3. Суб'єкти постановочного договору — автор-творень сценічного твору і відповідна видовищна організація. Якщо твір створено кількома авторами (автор лібрето опери і композитор), суб'єктами постановочного договору є автори усіх складових частин твору.

За постановочним договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищній організації для публічного виконання обумовлений договором твір, що має відповідати творчій заявці автора, схваленій організацією.

Видовищна організація зобов'язана здійснити публічне виконання твору протягом строку, обумовленого договором.

Видовищна організація зобов'язана виплатити авторові твору винагороду за його використання. Розмір винагороди визначається угодою сторін. Проте практика виробила певний порядок виплати винагороди за виконання твору шляхом публічного виконання. Винагорода, що виплачується авторові, складається з двох частин: одноразової винагороди і відрахувань від по-спектакльних зборів. Сума одноразової винагороди визначається угодою сторін з урахуванням виду, обсягу та якості твору. Поспектакльна винагорода обчислюється у розмірі, що встановлюється нормативними актами. Авторська винагорода за публічне виконання твору нараховується, як правило, незалежно від того, платним чи безплатним є вхід для глядачів чи слухачів. Наприклад, за музику, що її виконують оркестри на танцювальних майданчиках, у будинках культури, палацах культури, авторська винагорода нараховується в усіх випадках. Тому названі видовищні підприємства зобов'язані чітко зазначати, якого автора музика виконувалася.

4. Театр має право розірвати договір і стягнути з автора одержані ним суми, включаючи аванс, у таких випадках:

1) автор не подав твір у встановлений строк зі своєї вини чи в строк, встановлений для внесення виправлень і доопрацювання;

2) при невідповідності твору затвердженій І погодженій з автором заявці;

3)   при відмові автора внести необхідні виправлення, якщо вимога про їх внесення не виходить за межі заявки і договору;

4)   при виявленні плагіату в частині чи цілому творі.

Аванс може бути стягнутий і в разі визнання судом недобросовісності автора у виконанні замовлення. В інших випадках розірвання договору не має наслідком стягнення авансу.

5. Сценарний договір

1.  Це — договір, за яким автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- або організації радіомовлення сценарій для фільму або телерадіопередачі в обумовлений сторонами строк,а студія зобов'язується сплатити авторові обумовлену договором винагороду.

2.  Сценарний договір може бути реальним або консенсуальним. Коли йдеться про передачу студії (організації) готового твору, то в такому разі це буде реальний договір. Коли ж йдеться про створення твору та його наступну передачу для використання, то це вже консенсуальний договір.  Сценарний договір  — договір двосторонній і оплатний.

Об'єктом сценарного договору є літературний сценарій. Він має відповідати творчій заявці, яку затверджує організацІя-постановник і яка додається до сценарного договору. За загальним правилом у творчій заявці викладено основну ідею твору, сюжетний задум і характеристику головних діючих осіб майбутнього сценарію. У сценарії має бути дано опис повних і послідовних дій, діалогів тощо, тобто це закінчений кіно-, теле- чи радіодраматичний твір.

Слід мати на увазі, що творцем аудіовізуального твору є не лише автор літературного сценарію. Автори музичних творів, використаних у творі, режисери, художники-постановники, оператори тощо — всі вони є творцями аудіовізуального твору. Але зараз йдеться про договір на створення лише літературного сценарію, який має бути ідей но-художньою основою аудіовізуального твору.

3.   Сторонами  у договорі  завжди  є  автор  (сценарист)  і  організація (підприємство), яка на основі літературного сценарію має створити аудіовізуальний твір чи твір для радіомовлення. У роботі над  сценарієм   можуть  брати   участь   кілька   авторів   —   автори Діалогів, текстів пісень, музики тощо. У такому разі всі вони є стороною у договорі. Сценарний договір може бути укладений також із правонаступниками автора.

Контрагентом автора у сценарному договорі є організація будь-якої форми власності, що здійснює виробництво аудіовізуального твору або іншим способом має використати літературний сценарій.

4.  Укладення сценарного договору породжує для сторін певні права та обов'язки, в основному такі, як І в будь-якому іншому авторському договорі. Проте у сценарному договорі є свої особливості, які зумовили характер прав та обов'язків. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати літературний сценарій для аудіовізуального твору чи радіомовлення. Якщо автор бере на себе обов'язок створити твір, то в договорі визначається строк виконання такого замовлення, якого автор повинен додержуватися. За загальним правилом, у договорі може бути умова, за якою автор протягом певного строку не може передати цей самий літературний сценарій іншим організаціям для використання.

Якщо організація, яка взялася використати літературний сценарій, внаслідок попереднього його розгляду дійде висновку, що сценарій слід доопрацювати, то автор зобов'язаний це зробити в обумовлений строк.

На автора літературного сценарію за договором може бути покладено обов'язок брати участь у роботі з реалізації сценарію (консультування режисера-постановника, акторів з питань тлумачення сцен, образів дійових осіб, обставин дій тощо).

У свою чергу, організація-постановник зобов'язується за договором надавати авторові необхідні консультації та іншу допомогу. Проте вона не має права без письмової згоди автора вносити зміни до літературного сценарію, його назви, а також у позначення імені автора. Організація повинна зазначати прізвище автора в усіх випадках використання твору — літературного сценарію.

5.  За загальними правилами, що вироблені практикою, організація-користувач літературного сценарію має право розірвати договір і стягнути з автора всі виплачені йому за договором суми в таких випадках:

1)  літературний сценарій не поданий у строк, обумовлений договором, або у строки, визначені для доопрацювання сценарію;

2)  поданий літературний сценарій не відповідає вимогам і умовам договору;

3)  автор літературного сценарію відмовився вносити до нього виправлення і доробки, запропоновані організацією користувачам відповідно до договору і творчої заявки;

4)  автор літературного сценарію без письмової згоди організації-користувача, з якою укладено сценарний договір, передав цей самий літературний сценарій для використання третій особі;

5) без письмової згоди організації — замовника літературного сценарію автор залучав до Його написання третіх осіб;

6)  суд визнав недобросовісність автора при написанні замовленого йому літературного сценарію.

6. Договір художнього замовлення

1. Це — угода, за якою автор зобов'язується створити і передати замовникові в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу оплатити її вартість. Це договір консенсуальний, двосторонній та оплатний.

Зазначений договір використовується для регулювання відносин автора і замовника досить широко, оскільки часто виникає необхідність створити твір образотворчого мистецтва саме на замовлення. Як правило, ініціатива укладення цього договору виходить не від автора, а від замовника, бо саме в нього виникає потреба у створенні певного твору. Мета створення твору образотворчого мистецтва може бути різна, сфера його застосування досить широка. Це можуть бути різні форми живопису, скульптури, фотографії тощо, призначені для оздоблення житла, парків тощо, для увічнення пам'яті державних чи громадських діячів або близьких родичів тощо.

Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

2. Договір художнього замовлення має дві особливості. Перша полягає в тому, що замовником може бути будь-яка особа — фізична, юридична, іноземний громадянин, особа без громадянства, іноземна юридична особа. При цьому не має особливого значення, чиє організація-замовник юридичною особою. Замовником може виступати й організація, яка прав юридичної особи не має, вона сама є складовою частиною юридичної особи.

Другою особливістю договору художнього замовлення є те, що замовник не зобов'язаний випускати твір образотворчого мистецтва у світ. Він може це зробити, а може й не робити — це його право.

3. Сторонами договору художнього замовлення можуть бути як фізичні,  так і  юридичні  особи.  Про замовника  йшлося  вище. Контрагентом у цьому договорі виступає сам автор. Не має значення, хто буде автором — громадянин України, іноземець чи особа без громадянства. Не має значення і вік автора, ним може бути і неповнолітній.

Часто виконавцем замовлення на створення твору образотворчого мистецтва виступає не сам автор, а організація, до якої належить автор, наприклад художні майстерні. Але у такому разі це буде вже не договір художнього замовлення, особливістю якого є саме те, що він укладається з автором.

Об'єктом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Поняття "твір образотворчого мистецтва" охоплює Досить широке коло художніх творів. Це живопис, графіка, скульптура, твори декоративно-ужиткового мистецтва, монументально-декоративного оформлення, а також фотографічні твори та твори, одержані способом, аналогічним фотографії.

7. Договір про використання твору декоративно-ужиткового мистецтва

1. За договором про використання твору декоративно-ужиткового мистецтва автор зобов'язується передати або створити і передати твір декоративно-ужиткового мистецтва промисловому підприємству, яке зобов'язується виплатити авторові обумовлену договором винагороду І випустити твір у світ на промисловій основі.

2. Об'єктом зазначеного договору є твори декоративно-ужиткового мистецтва. Бажано, шоб твір не був ще опублікований, але закон такої вимоги не містить. Зрозуміло, неопублікований твір, використаний на промисловій основі, матиме більший попит на ринку, тому користувач підприємці можуть включити до договору умову про те, що твір декоративно-ужиткового мистецтва має бути неопублікований.

Законодавство не визначає, шо слід розуміти під творами декоративно-ужиткового мистецтва. Є лише приблизний перелік таких творів, які можуть бути об'єктом зазначеного договору. У додатку № З до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав" наведено понад 20 різних творів образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва, які можуть бути використані на промисловій основі. До них належать твори декоративного призначення: скульптура малих форм, панно, вази, тарелі, тканини та інші предмети, призначені для оформлення приміщень; твори ужиткового призначення: посуд, столові набори, ювелірні вироби, вази, шкатулки, скриньки, корзинки, ляльки, Іграшки, меблі та інші художньо оформлені вироби.

3.  Особливістю зазначеного договору є те, що стороною в цьому договорі завжди є промислове підприємство будь-якої форми власності, яке може використати твір декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, за цим договором однією із сторін є автор, що створив і передав або зобов'язується створити й передати для використання твір, а контрагентом є промислове підприємство, яке зобов'язується випустити твір у світ на промисловій основі. Твір має бути придатний для використання саме на промисловій основі і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Зміст договору про використання в промисловості твору декоративно-ужиткового мистецтва становлять права та обов'язки сторін, що випливають із договору. Як уже зазначалося, автор зобов'язаний передати готовий для використання твір в обумовлений договором строк.

4.  Автори за своїм правовим статусом поділяються на дві категорії. Одну становлять штатні художники промислового підприємства, де буде використано твір, другу — художники, які  непов'язані з зазначеним підприємством трудовим договором. Але йдеться лише про художників. Іноді твір декоративно-ужиткового мистецтва може бути створено не штатним художником підприємства, де він працює, а Іншим працівником. У такому разі з ним має бути укладений договір про використання твору, тоді як із штатним художником такого договору укладати не потрібно, оскільки відносини між ним і підприємством регулюються трудовим договором.

Якщо твір декоративно-ужиткового мистецтва створив штатний художник, а потім цей твір передано на інші підприємства для використання, то з його автором має бути укладений відповідний договір, оскільки для інших підприємств автор твору не є штатним художником.

Авторська винагорода за використання твору декоративно-ужиткового мистецтва визначається угодою сторін залежно від багатьох факторів, зокрема норми виробітку, а також тиражу.

Відповідальність сторін за договором настає за загальними правилами.

8. Договір про створення аудіовізуального твору

1.  Аудіовізуальним твором є твір, який складається з набору пов'язаних між собою зображень, що створюють відчуття руху, із супровідним звучанням або без нього, який можна бачити, а за наявності супровідного звучання — чути.

До аудіовізуальних творів належать кінематографічні та інші твори, виражені засобами, аналогічними кінематографічним, — такі, як телевізійні способи фіксації зображень із супровідним звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо. Отже, об'єктом договору на створення аудіовізуального твору можуть бути наведені твори.

Проте своєрідність об'єктів цього договору полягає в тому, що аудіовізуальний твір становлять складові, які, усвою чергу, можуть бути окремими об'єктами авторських договорів. Основою аудіовізуального твору, як уже зазначалося, є літературний сценарій. Крім сценарію, аудіовізуальний твір становлять діалоги, музичні твори, тексти пісень, послідовність рухів тощо.

Багатоманітність складових аудіовізуального твору зумовлює численність його створювачів — авторів. Тому однією із сторін можуть бути автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для аудіовізуального твору, режисери-постановники, художники-постановники, оператори тошо. Для створення окремих елементів аудіовізуального твору можуть залучатися й Інші фахівці та митці.

Особливість зазначеного договору полягає в тому, що контрагентом у ньому можуть бути дві особи — організація, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсер. Такими організаціями є кіностудія, телестудія та інші, що мають своїм родом занять створення аудіовізуальних творів. Це можуть бути організації будь-якої форми власності, але з правами юридичної особи.

Продюсер — особа, яка організовує або організовує і фінансує постановку аудіовізуального твору. Автори за своїм вибором можуть укладати авторські договори як з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, так і з продюсером.

2.  Авторські договори укладаються між організацією, що зобов'язується здійснити виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером і з кожним з авторів окремих творів, що становлять У цілому аудіовізуальний твір. Вони є авторами окремих видів творів, які спеціально створені для даного аудіовізуального твору й увійшли складовою частиною до всього аудіовізуального твору. При цьому не має значення, створено цей твір спеціально для аудіовізуального твору раніше чи в процесі роботи над ним, чи ці твори взагалі існували раніше (наприклад, музика, текст пісень тощо). Отже, автор раніше створеного твору, переробленого або не переробленого, але включеного складовою частиною до аудіовізуального твору також вважається співавтором аудіовізуального твору.

Укладення авторського договору на створення аудіовізуального твору (або на передачу прав на раніше створені твори) спричиняє передачу авторами цих творів (або іншими володільцями авторських прав на раніше створені твори) виробникові аудіовізуального твору виключних прав на його використання, якщо інше не передбачено авторським договором.

Проте автор музичного твору з текстом чи без тексту, створеного спеціально для аудіовізуального твору як виняток із загального положення, зберігає право на одержання винагороди за використання цього музичного твору при кожному його публічному виконанні або публічному сповіщенні, а також здачі в ігайм примірників аудіовізуального твору.

Це означає, що автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору І передати майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру, не мають права заперечувати проти відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення і виконання, передачі в ефір і по проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору, а також проти субтит-рування і дублювання його тексту. Але ця норма не стосується музичних творів, включених до аудіовізуального твору.

Автори творів, що увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому. Проте в договорі з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером може бути передбачено інше.

Виробник аудіовізуального твору має право при кожному використанні цього твору зазначати своє ім'я чи найменування або вимагати такого зазначення.

Відповідальність сторін у договорі на створення аудіовізуального твору за порушення умов договору настає за загальними правилами.

9. Авторський договір про видання твору своїм коштом

1. Останнім часом поширилися видання літературних творів за рахунок самого автора. Бувають ситуації, коли авторові вкрай необхідно видати твір якнайшвидше. Найбільше в цьому заінтересовані здобувані наукових ступенів. Відповідно до встановлених вимог здобувач докторського ступеня може бути допущений до захисту докторської дисертації лише за наявності монографії обсягом не менше 10 друкованих аркушів (для гуманітарних наук — не менше 15 аркушів). Видавництва мало заінтересовані у виданні такихнаукових праць, оскільки вони не приносять очікуваного прибутку. Тому автори таких монографій вдаються до укладення з видавництвами видавничого договору на видання монографії за свій рахунок.

Автори за таким договором зобов'язані внести до каси видавництва необхідну суму, яка б відшкодувала виробничі витрати. Цю суму визначає видавництво і погоджує її з автором. Вноситься вона до видання твору. Суму може внести сам автор або інші особи, які заінтересовані у виданні твору або бажають посприяти авторові з благочинною метою. Так, названу суму може внести навчальний чи науковий заклад, де працює автор, або інша особа, яка має намір надати допомогу авторові.

Видавництво бере на себе обов'язок видати замовлений і оплачений твір в обумовлений договором строк. У такому разі автор бере на себе зобов'язання розповсюдження твору. Виручені від реалізації твору суми є власнІстю автора, якщо інше не передбачено договором.

2. Як правило, договір про видання твору за рахунок автора укладається на видання наукових творів. Але чинне законодавство не містить будь-яких перешкод для видання у такий спосіб будь-якого іншого твору — літературного, художнього тощо. Зазначений договір має відповідати всім встановленим вимогам. Відповідальність за порушення умов договору настає за загальними правилами.

10. Договори про використання об'єктів суміжних прав

І. Це зовсім новий вид договорів, які за своєю природою є також авторськими, оскільки йдеться про використання результатів творчої діяльності.

Об'єктами суміжних прав є виконання твору, фонограми та відеограми і програми мовлення. Безумовно, виконання твору може стати об'єктом використання лише за умови певної фіксації, у тому числі трансляції та ретрансляції. Фонограми, відеограми і програми мовлення — це вже об'єктивовані результати творчості, і тому вони також можуть бути об'єктами будь-якого використання.

Об'єктами них договорів є виконання твору, фонограма, відеограма чи програма мовлення.

2.   Суб'єктами договорів є  виконавці,  виробники фонограм,відеограм   та   організації   мовлення   —   володільці   виключних суміжних прав. їх контрагентами у договорі можуть бути будь-які інші фізичні чи юридичні особи — користувачі зазначених об'єктів суміжних прав.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльністю, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери. Виробники фонограм та відеограм — фізичні чи юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі чи відеограмі.

Організації мовлення — юридичні особи, постійне місцезнаходження яких у межах України.

3.   Зміст договорів про використання об'єктів суміжних прав визначається умовами договорів. Так, виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконання, фіксацію на матеріальному носії раніше зафіксованого виконання та передачу в ефір І по проводах їх виконання. До виключних прав виконавців належать також права відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння або способом оренди чи прокату фонограм або відеограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого продажу та Іншої передачі у власність чи володіння.

Виробники фонограм чи відеограм мають виключне право дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здачі в найм, оренду, прокат незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм чи відеограм.

Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми.

Будь-яке використання об'єктів суміжних прав у будь-який вищенаведений спосіб має бути оформлене відповідним авторським договором володільця виключного права з користувачем.

Виключні права виконавців та виробників фонограм чи відеограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконання чи фонограми або відеограми, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання чи виконання фонограми або відеограми та інші умови.

Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач. Розмір винагороди визначається угодою сторін.

11. Договір про передачу (відступлення) авторського права

І. Договір про передачу (відступлення) авторського права — це консенсуальний правочин, за яким автор чи його правонаступники передають свої майнові права на твір іншій особі на невизначений строк. Цей договір може бути платним і безоплатним. Безумовно, автор чи його правонаступники передають увесь комплексмайнових прав без будь-яких застережень. Вони за певних умов повністю відмовляються від своїх майнових прав, передаючи їх власність іншої особи.

Об'єктом цього договору є майнові права автора у повній своїй сукупності. Перелік майнових прав автора наведено у ст.14 Закону про авторське право, і при цьому він не є вичерпним.

Стороною у договорі може бути сам автор або його правонаступник. До правонаступників належать спадкоємці та інші особи, до яких авторське право перейшло за законом чи договором. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Контрагентом у такому договорі також може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Майнові права автора — об'єкт цивіль-730

ного обороту і, отже, щодо цього об'єкта можуть вчинятися будь-які цивільні правочини.

2. Цей договір безстроковий, але його чинність зберігається лише в межах чинності самого авторського права. Проте тут можуть виникнути нерозв'язані проблеми. Якщо володільцем майнових прав автора стала інша фізична чи юридична особа, то постає питання про строк чинності зазначених прав. Видається, що цей строк має встановлюватися відповідно до закону, тобто його слід визначати за особою автора. Наприклад, автор продав свої майнові права іншій особі і після продажу прожив ше 20 років. Отже, у набувача майнових прав автора вони зберігають чинність до смерті автора і 50 років після його смерті.

Відповідальність за порушення умов договору про передачу (відступлення) авторського права настає за загальними правилами про відповідальність за зобов'язаннями.

12. Договори про управління майновими правами авторів

1, Закон про авторське право передбачає можливість утворення спеціальних організацій для управління майновими правами авторів на колективній основі. Доцільність такої форми управління майновими правами авторів не викликає жодного сумніву. Такі організації діють на основі І в межах повноважень, добровільно переданих їм авторами та іншими особами, які мають авторське право або суміжні права.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються авторами та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права, безпосередньо на основі письмових договорів.

Отже, об'єктом зазначених договорів є майнові права авторів та їх правонаступників. Це можуть бути майнові права у своїй повній сукупності або окремі майнові права.

Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори.

Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

2. Сторонами у цих договорах є, з одного боку, автори та їх правонаступники, з другого — організації, що їх створюють для управління майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі. Зазначені організації не мають права займатися комерційною діяльністю. На них не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

Зміст договорів про управління майновими правами авторів та їх правонаступників. На основі одержаних повноважень організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають певні права та обов'язки. Передусім вони надають ліцензії користувачам творів та об'єктів суміжних прав. Усі спірні питання, що виникають між авторами, їх правонаступниками та користувачами розглядають зазначені організації, що видали такі ліцензії.

3. Зміст повноважень, які передаються авторами та їх правонаступниками організаціям, що управляють їх майновими правами, визначаються договорами. Особи, які здійснюють використання творів, зобов'язані надавати:

1)   точну інформацію про перелік І програми публічного використання творів, виконання, фонограм, програм мовлення;

2)   звіти про одержані прибутки, належним чином завірені.

Таку інформацію користувачі творів зобов'язані надавати авторам та іншим особам, які мають авторське право І суміжні права, їх представникам, а також організаціям, що управляють майновими правами на колективній основі.

Користувачі зобов'язані виплачувати авторові або його представникам винагороду в обумовлений договором строк та у визначеному розмірі.

Організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, шо надійшла їм від користувачів. Після 3 років з моменту надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права.

13. Види ліцензій на об'єкти промислової власності

1. Обсяг прав, що передаються за ліцензійним договором, зумовлюється вибором сторонами виду ліцензії. Розрізняють патентні та безпатентні ліцензії. Патентними визнаються ліцензії, об'єкти яких захищені охоронними документами. Безпатентними є ті ліцензії,об'єкти яких не мають патентної охорони, зокрема ноу-хау.

2. Крім того, у галузі промислової власності існують два основні види ліцензій — проста (невиключна), одинична (виключна). Законодавство багатьох країн передбачає ще й інші ліцензії — примусову, дозвільну та деякі інші.

Виключна (одинична) ліцензія дає ліцензІатові гарантії в тому, що він не матиме конкурентів у виробництві ліцензованої продукції. Така ліцензія залишає ліцензіарові лише формальне право.

Проте не варто тлумачити виключну ліцензію так однозначно. Виключна ліцензія може бути також обмежена або певною територією, або часом, або кількістю виробленої продукції. Але ці обмеження мають бути зафіксовані у ліцензійному договорі.

Особливістю простої (невиключної) ліцензії є її зобов'язальний характер. За цією ліцензією ліцензіар залишає за собою право виробляти і реалізовувати продукцію, а також надавати не виключнІ ліцензії третім особам.

3. Об'єктивними істотними умовами ліцензійного договору визнаються ті, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

Суб'єктивні істотні умови ліцензійного договору — це ті, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами.

Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір не набирає чинності.

До об'єктивних Істотних умов належать: сторони у договорі; предмет договору; вид ліцензії; вартість ліцензії, винагорода; строк чинності договору; реєстрація ліцензійного договору в Установі.

Суб'єктивними істотними умовами є: вступна частина договору (преамбула); територія чинності договору; технічна сфера застосування; субліцензії; креслення та Інша технічна документація; якість продукції, виробленої за ліцензією; технічна допомога у навчанні фахівців; удосконалення; платежі за технічну документацію; момент виникнення права на ліцензію; платежі і розрахунки; податки і збори; облік і звітність; охорона патентних прав; таємність; гарантії виконання; правовий захист, розгляд спорів; розірвання договору у зв'язку з неможливістю виконання; завершення зобов'язальних відносин.

4. Ліцензіар — це будь-яка юридична чи фізична особа, що має право власності і передає будь-якій Іншій фізичній чи юридичній особі право на використання одного чи кількох зазначених об'єктів у певних межах. Мета ліцензіара — видати ліцензію на найвигідніших для себе умовах, а отже, знайти вигідного покупця. Це досить складний процес. Щоб знайти такого покупця, ліцензіар заздалегідь має підготувати ті пропозиції, які він може запропонувати покупцеві ліцензії. Вони й становлять обов'язки ліцензіара. Стороною у ліцензійному договорі може бути будь-яка особа незалежно від громадянства та Інших обставин.

Основний обов'язок ліцензіара полягає у передачі ліцензІатові реально існуючого об'єкта промислової власності І за можливістю гарантування його безперешкодного використання в обумовлених межах. Тому в договорі має бути також визначений предмет — що передається і на яких умовах; може бути передбачений обов'язок ліцензіара разом із предметом договору передати також і всю необхідну технічну документацію і можливо право на її розмноження ліцензіатом. Ліцензіар має визначити територію, у межах якої діятиме ліцензія. Важливою умовою договору є строк його чинності та інші строки, що визначають сторони. Це можуть бути строки морального старіння предмета ліцензії, строк повного освоєння ліцензії та ін. Важливо також передбачити правові наслідки впливу визначених строків,

Ліцензіар зобов'язаний не просто передати ліцензІатові предмет ліцензії, а й забезпечити необхідні умови для найефективнішого використання ліцензії. До цього обов'язку ліцензіара належить передача всієї інформації, необхідної для виробництва продукції за ліцензією, а також надання потрібної технічної допомоги.

Для правової оцінки таких побічних зобов'язань слід у кожному конкретному випадку визначити, чи є ці об'єкти і послуги Невід'ємними від предмета ліцензії, чи вони є об'єктом окремого самостійного зобов'язання, на який правовий режим ліцензійного Договору не поширюється. У такому разі має бути укладений окремий договір.

У будь-якому ліцензійному договорі визначається коло прав ліцензіара, які кореспондують відповідним обов'язкам ліцензіата.

Передусім ліцензіар має право вимагати від ліцензіата використання предмета ліцензії в обумовлених межах; не розголошувати змісту предмета ліцензії; не передавати предмет третім особам, якщо це не передбачено договором. Ліцензіар має право на інформацію про межі й обсяг використання предмета ліцензії та одержані ліцензіатом прибутки, а також право контролю облікової і звітної документації. Ліцензіар має також право на інформацію про наступні вдосконалення ліцензіатом предмета ліцензії та їх безоплатне використання.

Основним правом, заради якого, власне, й укладається ліцензійний договір, є право на винагороду та інші виплати за використання предмета ліцензії. Порядок обчислення, розмір та строки виплат встановлюються умовами ліцензійного договору.

Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг і зміст визначаються принаймні двома основними факторами — обсягом і змістом прав та обов'язків ліцензіара, передбачених договором і видом ліцензії.

5. Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг та зміст зумовлюють обсяг і зміст прав та обов'язків ліцензіара, адже не може ліцензіар передати більше прав, ніж має сам. Варто підкреслити, що права та обов'язки розподіляються між сторонами нерівномірно.

До основних прав ліцензіата слід віднести його право на використання об'єкта промислової власності у своїх інтересах і в межах, обумовлених ліцензійним договором. Ліцензіат має право вимагати від ліцензіара забезпечити використання цього права як з технічного, так і практичного боку. Якщо ліцензійним договором буде передбачено, то ліцензіат може мати право на негайну і безоплатну передачу йому ліцензіаром усіх наступних удосконалень предмета ліцензії. Може бути обумовлено і право ліцензіата на першочергове одержання зазначених удосконалень.

6. Коло обов'язків ліцензіата досить широке. Основний обов'язок — виплата ліцензійної винагороди. Складною є проблема економічного аспекту визначення розміру винагороди.

Розмір винагороди за використання винаходів, як правило, зумовлюється двома факторами — обсягом виробництва й обороту продажу ліцензованої продукції, а також обсягом прав, переданих за ліцензією.

Однією з умов ліцензійного договору може бути обмеження у використанні патентних прав. До таких обмежень ліцензіар вдається з метою уникнути конкуренції ліцензіата. Обмеження може стосуватися обсягу випуску предмета ліцензії або ліцензія обмежується тільки виробництвом продукції, яка використовуватиметься для певних цілей (наприклад для виробництва ліків лише для людини, але не для тварин). Обмеження може стосуватися також використання предмета ліцензії на певному виробництві або продажу продукції на певній території. Територіальні обмеження мають місце тоді, коли ліцензіар за межами території дії договору сам бажає реалізувати предмет ліцензії. Проте якщо у договорі територію не визначено, то слід виходити з того, що чинність патенту і ліцензії за територією збігаються.

7. У договірній практиці ліцензійні угоди укладаються як щодо користування винаходом, на який зроблено заявку на отримання патенту або вже отримано патент, так і на незапатентовані технічні рішення і таємниці виробництва (ноу-хау). Тому ліцензійні договори умовно можна поділити на три групи: а) патентний ліцензійний договір; б) безпатентний ліцензійний договір; в) комплексний ліцензійний договір, який поєднує у собі елементи першої і другої груп договорів.

Предметом договору першої групи є надання комплексу виключних правомочностей на: використання винаходу; виготовлення на його основі продукту; виробництво; продаж виготовленого продукту. Обов'язковою умовою цього виду договору є наявність у ліцензіара охоронного документа — патенту або іншого документа, в тому числі тимчасового охоронного свідоцтва, виданого Установою на підставі заявки на отримання патенту.

Різновидом патентного договору на виготовлення є ліцензія на розробку. За таким договором ліцензіар надає ліцензіатові право розробляти далі самостійно об'єкт винаходу. Це відбувається, як правило, у тому разі, коли ліцензіар не має змоги довести свою розробку до промислового освоєння.

Другу групу ліцензійних договорів становлять безпатентні ліцензійні угоди, які поділяються на два види: договори на винаходи, на які ще не подано патентні заявки або на які патентні заявки подано, але патент ще не видано або які зберігаються як конфіденційна інформація.

У разі укладення ліцензійних договорів щодо винаходів, на які заявки ще не подано або подано, але патент ще не видано, рекомендується чітко визначити права та обов'язки сторін.

На практиці ми зустрічаємось з досить широким колом ліцензійних договорів. Кількісний склад таких договорів зумовлюється широким спектром об'єктів інтелектуальної власності. Крім розглянутих договорів можна назвати ще й такі:

1)  ліцензійний договір про використання промислового зразка;

2)  ліцензійний договір на знак для товарів і послуг;

3)  ліцензійний договір про використання компонування інтегральної мікросхеми та ін.

Всі ці договори мають свій окремий предмет, але об'єднує їх єдиний ліцензійний характер даних правовідносин.

8. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та інші договори про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Така реєстрація можлива на вимогу ліцензіара або ліцензіата. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності.