Розрахунок у цивільному обігу слід розглядати як певну правову Дію особи, що здійснюється з метою часткового або повного погашення грошового зобов'язання. Розрахунок може виконувати ряд функцій. Як правило, проведення розрахунку спрямоване на здійснення платежу, який у свою чергу спрямований на повне або часткове виконання грошового зобов'язання шляхом сплати безпосередньо кредитору певної грошової суми готівкою або зарахування коштів у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок. Проте розрахунки можуть провадитись з метою зарахування зустрічних вимог (ст.601 ЦК) або як дії, спрямовані на здійснення переказу коштів. У деяких випадках під розрахунками розуміють дії боржника за грошовим зобов'язанням, які призводять до припинення або заміни цього зобов'язання, наприклад, передання відступного (ст.600), новація (ст.604) або прощення боргу (ст.605 ЦК). У розрахункових відносинах важливу роль відіграють банківські установи. Банківські операції шодо здійснення розрахунків є одним з основних видів послуг, що банки надають своїм клієнтам.

§ 1. Загальні положення про розрахунки

1. Регулювання розрахункових відносин в Україні здійснюється ЦК, законами України про Національний банк України, про банки, про платіжні системи та переказ грошей в Україні, про застосування реєстраторів розрахункових операцій, про телекомунікації, іншими законодавчими актами України та нормативцо-правовими актами НБУ, наприклад Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами, Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, Уніфікованими правилами з інкасо, Уніфікованими правилами стосовно договірних гарантій та іншими міжнародно-правовими актами, а також правилами ділового обігу, які є усталеними у банківській сфері при вчиненні безготівкових розрахункових операцій тощо.

Обіг грошових коштів може здійснюватися шляхом передачі готівкою певної грошової одиниці — гривні, яка відповідно до ст. 192 ЦК є законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, та іноземної валюти, яка може використовуватися в Україні у випадках І в порядку, встановлених законом. Статтею 3 Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні передбачено, що грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, які мають зазначену на них номінальну вартість. При розрахунках готівкою відбувається передача матеріальних знаків певної грошові одиниці. Саме в такий спосіб, як правило, відбуваються розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності.

Фізичні особи, які не здійснюють підприємницької діяльності, при розрахунках можуть застосовувати також і безготівкову форму, яка передбачає передачу коштів шляхом використання банківських рахунків і здійснення розрахункових банківських операцій. Відповідно до ст.2 Закону про банки розрахунковими банківськими операціями є рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

Під час обігу грошових коштів у безготівковій формі не відбувається передачі матеріальних знаків, проте відповідна грошова сума обліковується на відповідному рахунку в банку і надалі грошовий обіг відбувається за допомогою розрахункових документів у електронному (відповідно до ст.1 Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні електронним документом є документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, в тому числі й електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері) або паперовому вигляді. Об'єктом розрахункових відносин є майно (ст.190 ЦК) у формі грошових прав вимоги до банківської установи.

Частиною 2 ст. 1087 ЦК передбачено, що розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитись як у безготівковій, так і готівковій формах, за умови, шо законом замість готівки не встановлена інша форма розрахунків. Відповідно до ст-51 Закону про банки банки відкривають та ведуть банківські рахунки фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті. Банківські розрахунки провадяться у готівковій та безготівковій формах згідно з правилами, встановленими нормативно-правовими актами НБУ.

Відносини учасників безготівкових розрахунків регулюються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Ця Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб у грошовій одиниці України на території України, шо здійснюються за участю банків. Положення Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Порядок організації готівкових розрахунків у національній валюті юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлених підрозділів, представництв Іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється на підставі Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні. Розрахунки готівкою юридичних осіб між собою та фізичними особами-підприємцями проводяться за рахунок як коштів, одержаних з кас банків, так і готівкової виручки і здійснюються через касу відповідної особи з веденням касової книги встановленої форми.

При здійсненні операцій з розрахунків у готівковій або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти необхідно враховувати правила Закону про застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції та який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій купівлі-продажу іноземної валюти та (або) реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо).

Організація роботи з готівкового обігу установами банків, порядок та механізм здійснення розрахунків у готівковій формі регулюються Інструкцією про касові операції в банках України та Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України.

2. Стаття 1088 ЦК містить перелік окремих видів безготівкових розрахунків. Цей перелік не є вичерпним. Зазначається, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки з застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також Інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обігу.

Крім зазначених способів, на практиці використовуються, наприклад, клірингові розрахунки, а також розрахунки за допомогою такого цінного паперу, як вексель. Кліринг (англ. clearing— розчишати) — один з видів безготівкових розрахунків, шо грунтується на зарахуванні зустрічних вимог і зобов'язань. Сутність кліринга полягає в тому, що рівнозначні суми зустрічних вимог кредиторів і зобов'язань боржників один до одного погашаються, а платежі здійснюються лише на залишок різниці. Законом про платіжні системи та переказ грошей в Україні кліринг визначається як механізм, Що включає збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозалІку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також обчислення за кожним з них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог та зобов'язань.

Правове регулювання вексельного обігу здійснюється законами України про обіг векселів в Україні, про цінні папери, Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів та іншими прийнятими згідно з ними актами законодавства України.

Застосування конкретних форм розрахунків, платіжних засобів учасники цивільно-правового обігу визначають у договорі. Умови щодо розрахунків у договорі є найбільш важливими. Враховуючи принцип свободи договору (ст.627 ЦК), сторони є вільними у визначенні того платіжного інструмента (засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія Інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунка платника), за допомогою якого будуть здійснюватися розрахунки.

Проте законом можуть бути передбачені винятки з цього правила. Так, наприклад, відповідно до ст.22 Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги). Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу є стягувач або при договірному списанні — отримувач. Акти цивільного законодавства, що регулюють договірні відносини, як правило, не визначають умову про форму розрахунків як обов'язкову. Відсутність такої умови може розглядатися як опосередкована згода на застосування будь-якої форми розрахунків, що влаштує сторону, яка отримує оплату.

Формою організації безготівкових розрахунків в Україні є платіжна система. Відповідно до Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні основними елементами платіжної системи є платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу грошей.

Платіжною організацією є юридична особа, яка є власником або одержала право на використання товарного та інших знаків, що ідентифікують належність платіжних карток та інших платіжних інструментів до платіжної системи, і яка визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність відповідно до закону та договору.

Членом платіжної системи є юридична особа, яка на підставі належним чином оформленого права (отриманої ліцензії платіжної системи, укладеного з платіжною організацією платіжної системи договору тощо) надає послуги учасникам платіжної системи щодо проведення переказу за допомогою цієї платіжної системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги в межах України. Банки або інші фінансові установи за наявності ліцензії НБУ та укладеного з платіжною організацією договору є членами платіжної системи.

Обробка та передача в межах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями з застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні. До внутрішньодержавних банківських платіжних систем належать системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Система міжбанківських розрахунків призначена для переказу грошей у межах України між банками на виконання зобов'язань їх клієнтів, а також власних зобов'язань цих банків. Система масових

платежів призначена для переказу грошей за операціями, що здійснюються юридичними та фізичними особами із застосуванням окремих платіжних інструментів.

Відповідно до ст.9 Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні банк визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи з урахуванням вимог закону та нормативно-правових актів НБУ, з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу грошей між його підрозділами.

Внутрішньодержавні небанківські платіжні системи, членами яких в Україні можуть бути Інші фінансові установи (наприклад, клірингові установи), мають право здійснювати діяльність, пов'язану з проведенням безготівкових розрахунків, виключно після їх реєстрації в НБУ та отримання відповідного дозволу НБУ. Порядок реєстрації та отримання внутрішньодержавними небанківськими платіжними системами дозволу на здійснення діяльності, пов'язаної з переказом коштів, визначається НБУ.

§ 2. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

1. Стаття 1089 ЦК передбачає загальні положення про розрахунки із застосуванням платіжних доручень. За дорученням платника банк зобов'язується на підставі платіжного доручення переказати певну грошову суму коштів, що розміщені на рахунку платника у цьому банку, на визначений платником рахунок фізичної або юридичної особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обігу.

За міжнародною класифікацією безготівкові розрахунки поділяються на кредитовий переказ та дебетовий переказ.

Сутність кредитового переказу полягає у тому, що платник (дебітор) ініціює переказ коштів у банківській системі шляхом надання банку розпорядження кредитувати рахунок отримувача (кредитора). Як платіжний інструмент використовується платіжне доручення про списання коштів з зазначеного у дорученні рахунка (дебетове списання). Платіжне доручення виконується в межах коштів, що знаходяться на рахунку платника.

Договором банківського рахунка сторони можуть передбачити положення про надання клієнту кредиту (ст.1069 ЦК), шо надається банком надійному клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебатування його рахунка.

Строки проведення переказу передбачені ст.8 Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні. Якщо кошти перераховуються отримувачу, рахунок якого знаходиться в іншому банку, ніж рахунок платника, переказ виконується в строк до трьох операційних днів (операційний день — частина робочого дня банку або іншої установи — члена платіжної системи, протягом якої від клієнтів приймаються документи на переказ і документи на відкликання та можна за наявності технічної можливості здійснити їх обробку, передачу та виконання; тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою — членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах).

Переказ, що здійснюється в межах одного банку (внутрішньобанківський переказ) виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів. Договором банківського рахунка можуть встановлюватися коротші строки, ніж визначені законом.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними І нетоварними платежами;

• за фактично відвантажену або продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
• у порядку попередньої оплати, якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством або обумовлено в договорі;
• для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством;
• для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;
• для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів;
• в інших випадках відповідно до укладених договорів або чинного законодавства.

Фізичні особи використовують платіжні доручення в разі перерахування коштів зі своїх поточних та вкладних (депозитних) рахунків згідно з режимом використання цих рахунків, що встановлений Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків, без будь-яких підтверджу вальних документів.

2. Зміст І форма платіжного доручення та розрахункових документів (розрахунковий документ — документ на паперовому носії, що містить доручення або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача), що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Розрахункові документи складаються на бланках, форми яких визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Реквізити розрахункових документів за формами, наведеними в додатках до цієї Інструкції, заповнюються згідно з вимогами, що містяться у відповідних додатках до цієї Інструкції та відповідних її розділів.

Розрахункові документи повинні містити такі реквізити:

• назва розрахункового документа;
• код розрахункового документа за Державним класифікатором управлінської документації, затвердженим наказом Держстандарту України від 6 листопада 1996 р. № 472;

—  номер розрахункового документа,  що  може  включати як цифри, так і букви;

— дата складання розрахункового документа;

—     дата валютування (зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в банку, що обслуговує отримувача, або в установі — членіплатіжної системи);

• з великої букви сума розрахункового документа та слово"гривень" ("гривня", "гривні" або "грн."), копійки — цифрами та слово "копійка" ("копійки", "копійок" або "коп."). Якщо сума складається лише з копійок, то перед її зазначенням обов'язковим є написання слів "Нуль гривень". Якщо сума платежу виражена в цілихгривнях, то зазначається "00 копійок" або "00 коп.";
• ідентифікаційні коди платника та отримувача за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або реєстраційний (обліковий) номер платника податку з Тимчасового реєстру Державної податкової адміністрації України, для фізичних осіб — ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів. Якщо ідентифікаційний код (номер) юридичній (фізичній) особіне присвоєний, то ставиться дев'ять нулів;
• назва платника, що відповідає назві платника, яка заявлена в банку платника в картці зі зразками підписів та відбитка печатки,або його скорочена назва, яка відповідає зареєстрованій в установчих документах та назва отримувача, що відповідає назві отримувача, яка заявлена в банку отримувача в картці зі зразками підписів та відбитка печатки, або його скорочена назва, яка відповідає зареєстрованій в установчих документах;
  • номер рахунка платника та отримувача у відповідних банках;
  • назва та місцезнаходження (населений пункт) банку платника та банку отримувача;
    • коди банку платника та банку отримувача;
    • призначення платежу;
    • дата списання коштів з рахунку платника;
    • відбитки печатки, підписи платника та відповідального виконавця банку.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків і кодів банків, суми податку на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку. Банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів вимогам, визначеним у додатках до цієї Інструкції. Якщо розрахункові документи, у яких перевірені реквізити, заповнено з порушенням вимог Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання. Крім того, банки повертають без виконання розрахункові документи, якщо:

• у розрахунковому документі не заповнено хоча б один з реквізитів, заповнення якого передбачено його формою;
• відсутні супровідні документи, надання яких разом з розрахунковим документом  передбачено Інструкцією,  або закінчився строк дії цих супровідних документів

• розрахунковий документ подано до банку з порушенням законодавства України або документ не може бути виконано відповідно до законодавства України;
  • порушено інші вимоги Інструкції.

Порядок повернення банком клієнту оформлених ним розрахункових документів та супровідних документів визначається в договорі банківського рахунка. При поверненні розрахункового документа банк у день його надходження має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, або пункт нормативно-правового акта НБУ, який порушено) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку).

Якшо на вимогу банку клієнт не надасть документи і відомості, що потрібні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану, або умисно надасть неправдиві відомості про себе, то банк повертає йому платіжне доручення без виконання. Банк, повертаючи таке платіжне доручення у день надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на ст.64 Закону про банки та на відповідний пункт Інструкції) і зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку).

Якшо банк відмовляє клієнту у виконанні платіжного доручення за операцією, яка містить ознаки такої, що підлягає фінансовому моніторингу, то таке платіжне доручення клієнта банк повертає йому без виконання. Банк, повертаючи таке платіжне доручення у день надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на ч.2 ст.7 Закону про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів та на відповідний пункт Інструкції) і зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця, відповідального працівника, який приймає рішення щодо віднесення операцій клієнта до операцій, які підлягають фінансовому моніторингу, та відбитком штампа банку).

У разі відмови виконати розрахунковий документ, оформлений клієнтом іншого банку чи органу державного казначейства, банк у день надходження документа має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, або пункт нормативно-правового акта НБУ, який порушено), зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця І працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку) і не пізніше наступного робочого дня надіслати цей розрахунковий документ у банк чи орган державного казначейства, від якого він надійшов.

Напис про причину повернення без виконання платіжної вимоги стягувана _на примусове списання, стягнення коштів засвідчують підписами керівник (його заступник) і головний бухгалтер (його заступник) банку або філії. У відділенні цей напис засвідчує підписом його керівник (у разі його відсутності — уповноважений працівник).

Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якшо інше не встановлено законом або банківськими правилами. Так, згідно з п.2.26 гл.2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк платника може робити в розрахункових документах виправлення реквізитів у разі:

• часткового виконання розрахункового документа;
• зміни з ініціативи банку платника (у зв'язку з реорганізацією банку, зміною в банк) системи обліку, виконанням банком вимог нормативно-правових актів НБУ) номера рахунка платника, назви та коду банку платника. При цьому, відповідальний виконавець вносить у розрахунковий документ виправлення, передбачені п.2.26гл.2 зазначеної Інструкції, засвідчуючи їх своїм підписом. На звороті цього розрахункового документа зазначаються дата внесення виправлень, пункт Інструкції, згідно з яким вони вносяться, підстава для їх унесення, і це засвідчується підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

Платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якшо інше не встановлено договором між платником і банком. Договором банківського рахунка сторони можуть передбачити положення про надання клієнту кредиту (ст.1069 ЦК), що надається банком понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми. У такому випадку платіжне доручення приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми ліміту за кредитом.

3. Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банку одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, що сума Цього платіжного доручення не перевищує суму, яка є на його рахунку.

Платіжні доручення платника у разі відсутності або недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником. При перерахуванні грошо^вих коштів банк платника може робити переказ через кореспондентські рахунки банку, який обслуговує отримувача. Банки здійснюють переказ з кореспондентських рахунків інших банків — своїх клієнтів у межах залишку грошей па цих рахунках, крім випадків надання обслуговуючим банком кредиту банку-клієнту.

Статтею 31 Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні передбачено порядок завершення переказу у випадку неможливості виплати суми переказу. У разі неможливості здійснення банком одержувача виплати суми переказу, що має бути сплачена у готівковій формі, через неявку отримувача протягом ЗО робочих днів з дня надходження цієї суми, банк одержувача зобов'язаний протягом трьох робочих днів переказати суму переказу ініціатору. У разі неможливості здійснення банком одержувача виплати суми переказу через неявку одержувача протягом ЗО робочих днів з дня надходження цієї суми ця банківська установа зобов'язана протягом трьох робочих днів ініціювати переказ відповідної суми на адресу ініціатора.

Для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні, банк платника має право перерахувати кошти через третій банк (виконуючий банк), в якому знаходиться кореспондентський рахунок банка одержувача.

На вимогу клієнта банк повинен негайно інформувати його про виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором банківського рахунка.

4. За здійснення операції з виконання платіжного доручення клієнта відповідає банк. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до правил, встановлених гл.51 ЦК, тобто на загальних підставах цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання. Враховуючи положення ст.ст.528, 618 ЦК, банк платника відповідає перед своїм клієнтом і в тому випадку, якщо платіжне доручення не виконано з вини виконуючого банка, який залучений до здійснення розрахунків.

Спори, пов'язані зі здійсненням банками переказів, розглядаються у судовому порядку. При розгляді спору в суді за ініціативою платника виконуючий банк може бути залучений у справі як другий відповідач. Проте в договорі банківського рахунка сторони можуть передбачити, що відповідальність у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта несе безпосередньо банк, який виконує відповідну операцію.

Положення щодо відповідальності банків при здійсненні переказу передбачені також ст.32 Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні. У разі порушення банком, шо обслуговує платника, встановлених Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк. За цією нормою судом покладається відповідальність на банк, шо порушив порядок розрахунків. Для того, щоб з'ясувати стан виконання доручення та виявити можливе порушення, клієнт має право на отримання відповідної Інформації. Відповідно до ст.32 Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні банк ініціатора зобов'язаний на вимогу ініціатора письмово повідомити про стан виконання його доручення, що міститься у відповідному документі на переказ.

У разі помилкового переказу грошових коштів, що відбувся внаслідок порушення правил розрахункових операцій, банк несе відповідальність відповідно до норм гл.51 ЦК. та правил ст.32 Закону про платіжні системи та переказ грошей в Україні.

У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. Інакше отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника Ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10% суми переказу. Водночас банк-порушник зобов'язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу І про необхідність ініціювання останнім переказу еквівалентної суми грошей в цей банк протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється НБУ.

У разі переказу банком-порушником за рахунок власних коштів суми переказу отримувачу та своєчасного повідомлення неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу, а також своєчасного переказу неналежним отримувачем суми переказу цьому банку банк-порушник залишає цю суму у власному розпорядженні. При цьому у разі порушення неналежним отримувачем зазначеного триденного строку банк-порушник має право вимагати від неналежного отримувача повернення суми переказу, а також сплату пені в розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день, починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення грошей включно, яка не може перевищувати 10% суми переказу.

У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати відповідну суму грошей з рахунка платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком за короткостроковими кредитами, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якшо інша відповідальність не передбачена договором.

У разі переказу з рахунка платника без законних підстав за Ініціативою неналежного стягувача з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав гроші з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком за короткостроковими кредитами за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

§ 3. Розрахунки за акредитивом

1. Акредитив є досить складним розрахунковим платіжним інструментом. Залежно від умов відкриття акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні. Мета розрахункової операції та кількісний склад ЇЇ учасників впливають на зміст та правову природу акредитива. Співвідношення правової природи акредитива та договору відображено у ст.З Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів.

Акредитив за своєю природою становить угоду, відокремлену! від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, і банки ніякою мірою не пов'язані й не зобов'язані займатися такими контрактами, навіть якщо в акредитиві є які-небудь посилання на такий контракт.

Отже, установа банку, що оплачує, акцептує й сплатила тратти або негоціює та (або) повністю виконує будь-які інші зобов'язання за акредитивом, не є предметом позовних вимог заявника, заснованих на його угоді з банком-емітентом або бенефіціаром. На бенефіціара ні в якому разі не поширюються договірні відносини банками або між заявником і банком-емітентом.

Відповідно до ст.1093 ЦК акредитив (нім. Der Akkrediti — повноваження на будь-які дії) розглядається як зобов'язання банку-емітента (банк, який відкрив акредитив), що виникло на підставі доручення клієнта-платника, здійснити платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи — бєнефіціар (особа, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив).  Банк-емітент може доручити проведення відповідного платежу іншому (виконуючому) банку.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національні ній  валюті акредитив  визначається як договір,  що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнт та (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, якц відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара  або доручає  іншому  (виконуючому)  банку здійснити цей платіж.

Відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів акредитив визначається як будь-який правочин, як би він не був названий або позначений, згідно з яким банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі Інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені:

1)  повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) або йогонаказу, або акцептувати І сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або

2)  уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або

3)  уповноважує Інший банк негоціювати проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.

Обравши акредитивну форму розрахунків, сторони договору повинні погодити такі умови:

• строк дії та порядок розрахунків за акредитивом;
• найменування банку-емітента;
• вид акредитива та особливості його виконання;
• спосіб повідомлення одержувача коштів про відкриття акредитива;
  • перелік документів, що надає одержувач коштів у банк для списання грошової суми акредитива;
  • строк надання документів після відвантаження товару, надання послуг або виконання робіт;
    • вимоги до оформлення документів,  що  надає одержувач коштів.

Залежно від наявності покриття акредитиви поділяються на покриті (забезпечені шляхом депонування певної грошової суми) та непокриті (гарантовані). Покриття означає попереднє надання в розпорядження виконуючого банку (банку-кореспондента) коштів (покриття) в сумі акредитива на строк дії зобов'язання з умовою можливого використання цих коштів для виплат за акредитивом. У разі відкриття покритого акредитива банк-емітент при його відкритті зобов'язаний забронювати (депонувати) за власний рахунок або за рахунок платника (залежно від умов договору) суму платежу на спеціальному рахунку або перерахувати суму платежу виконуючому банку.

При відкритті непокритого акредитива банк-емітент гарантує виконуючому банку оплату за акредитивом у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту. Тим самим виконуючий банк має право вимоги до банку-емітента щодо списання суми акредитива. За наявності між банками кореспондентських відносин акредитив може відкриватися у виконуючому банку шляхом надання йому права списання суми акредитива з кореспондентського рахунка банку-емітента, який ведеться виконуючим банком.

2. На бланку акредитива повинно бути чітко зазначено, до якого виду він належить (відкличний або безвідкличний). У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача (бенефіціара) наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом. Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед одержувачем грошових коштів (ст.1094 ЦК).

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що всі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара. Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк-емітент є виконуючим банком). Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.

Документи за акредитивом, шо відповідають умовам акредитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті. Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті у разі здійснення платежу виконуючим банком до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний надати відшкодування виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу. Стаття 8 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів передбачено, що відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара. Проте банк-емітент зобов'язаний:

1)    надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення платежу по пред'явленню, акцепті або негоціації за відкличним акредитивом, за будь-який платіж, акцепт або негоціацію, проведені цим банком до одержання ним повідомлення про зміну або ануляцію, проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива;

2) надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення платежу з розстроченням за відкличним акредитивом, якщо цей банк до одержання ним повідомлення про зміну або ануляцію прийняв документи, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива.

3. Безвідкличний акредитив не може бути анульований або змінений без згоди одержувача грошових коштів. Для бенефіціара безвідкличний акредитив є найбільш гарантованим платіжним інструментом, який забезпечує платіж за поставлені ним товари або надані послуги (ст.1095 ЦK).

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті безвідкличний акредитив — це тверде (гарантоване) зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеного в акредитиві, або банку-емітента. та дотримані строки та умови акредитива. Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував (повідомив) йому ці зміни. БенефіцІар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін. Прийняття часткових змін не дозволяється. Бенефіціар може достроково відмовитися віл використання акредитива.

На прохання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива.

Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку. Підтвердження безвідкличного акредитива означає прийняття виконуючим банком додаткового до зобов'язання банка-емітента самостійного зобов'язання шодо здійснення платежу у відповідності з умовами акредитиву.

4. Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, які передбачені умовами акредитива, шо підтверджують виконання всіх умов акредитива. Банки повинні перевіряти всі, передбачені акредитивом, документи з розумною старанністю з тим, щоб упевнитися, що за зовнішніми ознаками вони відповідають строкам та умовам акредитива. Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально. Реквізити, що передбачені формою заяви, є обов'язковими (крім реквізиту "Додаткові умови"), і тому в разі відсутності одного з них акредитив не відкривається і заява повертається заявнику без виконання. Якщо перелік документів не вміщується на бланку заяви, то заявник акредитива подає його окремим додатком, кількість примірників якого має відповідати кількості примірників заяви. Оригінал цього додатка підписується уповноваженими особами та скріплюється відбитком печатки заявника акредитива. Відповідність передбачених документів за зовнішніми ознаками строкам та умовам акредитива визначатиметься встановленими міжнародними банківськими звичаями відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів. Документи, не передбачені в акредитиві, не перевіряються банками. Одержавши такі документи, вони повертають їх особі, що надала такі документи, або передаватимуть їх, не беручи на себе відповідальності. Виконуючий банк має розумний строк, що не перевищує 7 банківських днів з наступного дня після прийняття документів, для перевірки документів І ухвалення рішення про їх прийняття чи повернення, а також для повідомлення відповідного рішення особі, шо надала документи.

Якщо акредитив передбачає умови без зазначення документів, що подаються у відповідності з ними, банк вважає ці умови не вказаними і не розглядає їх. У цьому випадку виконання акредитива не провадиться.

Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів, які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він повинен негайно повідомити про це одержувача грошових коштів І банк-емітент з визначенням причин відмови. Відповідно до ст, 14 Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, одержавши документи, виконуючий банк, шо діє від їхнього імені, повинен вирішити, виключно на основі самих документів, чи відповідають вони за зовнішніми ознаками строкам та умовам акредитива. Якщо документи за зовнішніми ознаками не відповідають строкам та умовам акредитива, виконуючий банк може відмовити У прийнятті цих документів. Якщо виконуючий банк вирішив відмовити у прийнятті документів, він повинен негайно сповістити про це за допомогою телетрансмісійного повідомлення, або, якщо це неможливо, іншим прискореним шляхом, не пізніше, як за сім банківських днів з дня, наступного після прийняття документів. Таке повідомлення надсилається банку, від якого одержані документи, або бенефіціару, якщо документи одержані безпосередньо від нього. У такому повідомленні мають бути вказані всі розбіжностей, через які банк відмовляє в прийнятті документів.

Якшо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком документи, вважає, шо вони не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і вимагати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві грошових коштів з порушенням умов акредитива, а за непокритим акредитивом відмовитися від відшкодування сплачених сум.

5. Специфіка розрахункових відносин при виконанні акредитива може передбачати залучення виконуючого банка. У такому випадку банк-емітент, відповідно до ст.618 ЦК, відповідає за порушення зобов'язання залученим ним банком, на який покладено виконання акредитива (ст.528 ЦК), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця. Саме таких два винятки з загального правила міститься у ст. 1097 ЦК, якою передбачена відповідальність виконуючого банка. Так, у разі необгрунтованої відмови у виплаті або неправильної виплати грошових коштів за акредитивом внаслідок порушення виконуючим банком умов акредитива виконуючий банк несе відповідальність перед банком-емітентом.

Слід відмітити, що, як правило, при порушенні умов акредитива, платник звертає свої вимоги до банка-емітента, оскільки вони знаходяться в договірних відносинах. Проте ЦК передбачено, що в разі порушення виконуючим банком умов покритого акредитива або підтвердженого ним безвідкличного акредитива відповідальність перед платником може бути за рішенням суду покладена на виконуючий банк.

6. У всіх акредитивах обов'язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Дата, яку зазначено в заяві, є останнім днем для подання бенефіціаром до оплати реєстру документів за акредитивом та документів, передбачених умовами акредитива. Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитива, який зазначений у заяві. Підстави, за яких закривається акредитив, передбачені ст.1098 ЦК. Акредитив закривається у разі:

1)  спливу строку дії акредитива;

2)  відмови одержувача грошових коштів від використання акредитива до спливу строку його дії, якщо це передбачено умовами акредитива;

3)  повного або часткового відкликання акредитива платником, якщо таке відкликання передбачене умовами акредитива.

Про закриття акредитива виконуючий банк повідомляє банк-емітент.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті у день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній в кінці операційного дня меморіальним ордером списує кошти з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами" та перераховує в банк-емітент на рахунок, з якого вони надійшли. Банк-емітент зараховує одержані кошти на рахунок заявника акредитива та списує відповідну _Су_Му з відповідного позабалансового рахунку, шо призначений для обліку акредитивів.

Виконуючий банк одночасно з закриттям акредитива негайно повертає банку-емітентові невикористану суму покритого акредитива Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на рахунок платника, з якого депонувалися грошові кошти.

У розділі III Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні _в національній валюті зазначено, що про закриття непокритого акредитива в зв'язку з закінченням строку його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту електронною поштою або іншими засобами зв'язку, що передбачені договором між банками, та списує суму акредитива з відповідного позабалансового рахунку, шо призначений для обліку акредитивів. Після отримання повідомлення про закриття акредитива банк-емітент списує відповідну суму з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів.

§ 4. Розрахунки за інкасовими дорученнями

І. При розрахунках за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк-емітент вчиняє ряд дій (здійснює банківську операцію з інкасування) з метою одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу (згода на оплату або гарантування оплати документів) на користь свого клієнта. Інкасову операцію банк здійснює за дорученням та за рахунок клієнта. Розмір оплати банківських послуг залежить від виду операції. Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті інкасування (інкасо) — це здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/або супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/або супровідних документів на інших умовах.

Здійснення інкасування передбачає вчинення ряду правочинів за участю банків та їх клієнтів. Підставою для проведення такої банківської операції є договір доручення (ст. ІООО ЦК) між одержувачем коштів і банком-емітентом на проведення інкасування, який укладається на виконання договору банківського рахунка. Проте, при здійсненні інкасування банком-емітентом можуть бути залучені інші банківські установи, що передбачає вчинення ряду односторонніх та двосторонніх правочинів.

У відповідності з Уніфікованими правилами з інкасо інкасова операція здійснюється банком на підставі отриманих від клієнта інструкцій. Розмір комісійних банка залежить від виду операції. Розрізняють декілька видів інкасових операцій;

• просте (чисте) інкасо — операція, відповідно до якої, банк зобов'язується отримати гроші від третьої особи на підставі платіжної вимоги, яка не супроводжується комерційними документами;
• документарне (комерційне) інкасо — операція, відповідно до якої, банк зобов'язується пред'явити третій особі, отримані від свого клієнта документи, як правило, товаророзпорядчі, і видати їх цій ^особі тільки проти платежу або проти акцепту платежу .

За банківськими правилами розрахунки в порядку інкасо здійснюються па підставі платіжної вимоги-доручення (розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей з свого рахунка на рахунок отримувача), платіжної вимоги розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми грошей з рахунку платника на рахунок отримувача). Зарубіжні банки на інкасо приймають різні грошові та товарно-розрахункові документи: векселі, чеки, акції, облігації, заставні тощо.

Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк). Зміст договору доручення на виконання Інкасо між банком-емітентом та виконуючим банком є тотожним до договору доручення між одержувачем коштів і банком-емітентом на проведення інкасування.

Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дорученнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. При укладені договору на виконання розрахунків за інкасовим дорученням сторони можуть передбачити положення, що містяться в Уніфікованих правилах з інкасо, які будуть обов'язковими для виконання сторонами, якщо ' інше не обумовлено імперативними нормами чинного законодавства України.

2. Інкасове доручення супроводжується визначеним договором певним переліком розрахункових документів, документів, що підтверджують відвантаження товару, його вартість, документи на виконання робіт або надання послуг. Банк повинен перевіряти відповідність реквізитів та фактичних даних розрахункових документів з тими, що містяться в інкасовому дорученні. Якщо виконуючий банк помічає відсутність певного документа або певний документ за зовнішніми ознаками не відповідає інкасовому дорученню, банк відповідно до ч.і ст.1100 ЦК повинен негайно повідомити про не особу, яка надала інкасове доручення. У разі не усунення зазначених недоліків банк зобов'язаний повернути документи без виконання. Строк на усунення недоліків може бути передбачений договором, але він не може перевищувати терміну прийняття до виконання відповідного розрахункового документа, який встановлюється банківськими правилами. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачає, що банк, повертаючи розрахунковий документ у день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, та/або розділ/пункт нормативно-правового акта НБУ, який порушено) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку). Напис про причину повернення без виконання платіжної вимоги стягувача на примусове списання, стягнення коштів засвідчують підписами керівник (його заступник) і головний бухгалтер (його заступник) банку/філії. У відділенні цей напис засвідчує підписом його керівник (у разі його відсутності — уповноважений працівник).

Банк платника подає документи своєму клієнту у тій формі, в якій вони одержані, за винятком банківських відміток І написів, необхідних для оформлення інкасової операції. Так, наприклад, банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити "Дата надходження" і "Дата виконання", засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп "Вечірня". Банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі, за винятком випадків, обумовлених нормативно-правовими актами НБУ.

Документи, що підлягають оплаті при їх поданні (платіжна вимога-доручення, платіжна вимога), виконуючий банк зобов'язаний подати до платежу негайно з отриманням інкасового доручення.

Якщо документи підлягають оплаті в інший строк, виконуючий банк повинен для одержання акцепту платника подати документи для акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимогу платежу має здійснити не пізніше, ніж у день настання строку платежу, визначеного у документі. Платіжна вимога-доручення, що надійшла до банка платника оплачується платником у порядку акцепта, При згоді повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник оформлює її підписами осіб, шо уповноважені розпоряджатися рахунком і відбитком печатки на всіх екземплярах, які передає до обслуговуючого банка.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачена часткова оплата платіжних вимог. Факт списання банком коштів з рахунку клієнта та їх зарахування на рахунок оформляється меморіальним ордером за формою, яка міститься у додатках до цієї Інструкції. Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунку платника. Меморіальний ордер засвідчується підписами відповідального виконавця банку, який його оформив, і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку. Меморіальний ордер, що оформлений для перерахування коштів на рахунки клієнтІв-отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в інших банках, засвідчується підписами керівника (його заступника) і головного бухгалтера (його заступника) банку або підписами уповноважених згідно з внутрішніми нормативними документами банку осіб. В інкасовому дорученні може бути передбачена умова щодо прийняття часткових платежів за наявності спеціального дозволу одержувача. Якшо такий дозвіл відсутній, то відповідно до ст.529 ЦК, одержувач може не приймати від платника виконання його зобов'язання частинами.

Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен зарахувати ш суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому кошти як оплату банківських послуг та провести відшкодування витрат та (або) видатків, що були ним понесені при здійсненні відповідної операції.

3. Обов'язком банків (виконуючого банка та банка-емітента) є інформування одержувача коштів про хід виконання інкасового доручення. Це, з однієї сторони, зумовлено тим, що банки є представниками одержувача, а з іншої — для одержувача важливо знати чи погашене платником грошове зобов'язання. Адже в даному випадку не застосовується загальна норма ст.532 ЦК шодо місця виконання грошового зобов'язання, яка передбачає, що таким місцем є місцезнаходження кредитора. При розрахунках за інкасовими дорученнями сутність правовідносин передбачає, що місцем погашення грошового зобов'язання є місцезнаходження представника одержувача, тобто виконуючого банка або банка-емітента (якщо він самостійно виконує функції виконуючого банка).

Таким чином, з моменту списання суми боргу за поставлений товар, надані послуги або виконані роботи з рахунка платника погашається його грошове зобов'язання перед одержувачем платежу. Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, у строк передбачений договором платник вважається таким, що прострочив виконання свого зобов'язання (ст.612 ЦК). При цьому, виконуючий банк повинен негайно повідомити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту. Банк-емІтент повинен негайно повідомити про це клієнта, запитавши у нього вказівки щодо подальших дій.

У разі неотримання вказівок щодо подальших дій у строк, встановлений банківськими правилами, а якщо він не встановлений, — _а у розумний строк виконуючий банк має право повернути документи банку-емітентові.

§ 5. Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків

1. Відповідно до ст.1102 ЦК розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках юридичних та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів. Юридичні особи не можуть здійснювати обмін розрахункового чека на готівку та отримувати здачу з суми чека готівкою. Фізичні особи можуть обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати здачу з суми розрахункового чека готівкою (але не більше, ніж 20% від суми цього чека).

Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися-Прийняття банком на себе зобов'язання по оплаті чека може виникати на підставі договору банківського рахунку або відповідно до чекового договору (договору на обслуговування розрахункових чеків) який доповнює відносини між банком та клієнтом щодо застосування чеків при здійсненні розрахунків.

Відкликання чека до спливу строку для Його подання не допускається. Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що розрахунковий чек з чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується). Строк дії чекової книжки — І рік, розрахункового чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — З місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються. Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

Відносини між чекодавцем та чекодержателем регулюються відповідним цивільно-правовим договором (купівлі-продажу, підряду тощо). При цьому чек є самостійним зобов'язанням, незалежним від основного. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий. Грошове зобов'язання продовжується до моменту оплати чека платником. З моменту оплати чека платником грошове зобов'язання по основному договору погашається.

Порядок та умови використання чеків встановлюються ЦК, законами України про Національний банк України, про банки, про платіжні системи та переказ грошей в Україні, Іншими законодавчими актами України, та нормативно-правовими актами НБУ, зокрема, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, При укладенні договору на виконання розрахунків за інкасовим дорученням сторони можуть передбачити положення, що містяться у Додатку № 1 до Конвенції, що встановлює Одноманітний закон про чеки, які будуть обов'язковими для виконання сторонами, якщо Інше не буде обумовлено імперативними нормами чинного законодавства України.

Розрахунковий чек обов'язково має містити всі реквізити, що передбачені його формою та додатком 8 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, і заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору) або з використанням технічних засобів (місяць видачі та сума розрахункового чека мають зазначатися словами). Чек, в якому відсутній будь-який з реквізитів або до якого внесені виправлення, замість підпису використовується факсиміле, є недійсним.

Форма чека та порядок його заповнення встановлюються законом і банківськими правилами. Розрахункові чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором НБУ чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, за зразком, затвердженим НБУ. Розрахункові чеки (додаток 5 Інструкції) брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Розрахункові чеки, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються як окремі бланки, їх облік банки ведуть окремо від чекових книжок. Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

2. Банк-платник оплачує чек за рахунок грошових коштів чекодавця. Кошти, за рахунок яких проводяться платежі, можуть знаходитися на рахунку чекодавця, з якого списуються банком при оплаті за чеком. Чековим договором може бути передбачено депонування грошових коштів для покриття платежів за чеком, або банк-платник може надати кредит за рахунок якого покриваються чекові платежі.

Порядок та умови бронювання грошових коштів на рахунку для розрахунків із застосуванням чеків встановлюються банківськими правилами. Так, відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків далі — аналітичний рахунок "Розрахунки чеками") у банку-емітенті. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок "Розрахунки чеками" (фізична особа може подавати заяву про перерахування коштів за відповідною формою на перерахування коштів з її рахунку або вносити суму готівкою). Чекову книжку на Ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця. Один або кілька розрахункових чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою.

Чек підлягає оплаті платником за чеком за умови подання його до оплати у строк, встановлений банківськими правилами. Відповідно до положення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті розрахунковий чек з чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки розрахункового чека не враховується).

Платник за чеком повинен пересвідчитись усіма можливими способами в справжності чека, а також у тому, що пред'явник чека є уповноваженою особою. Приймаючи розрахунковий чек до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель, відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, перевіряє:

• відповідність його встановленому зразку;
• правильність заповнення;
• відсутність виправлень;
• відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку;
  • строк дії;
  • достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека;

__ наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та даних чекодавця (прізвища, ім'я, по батькові — фізичної особи даних документа, що засвідчує їда особу).

Після цього чекодержатель встановлює особу пред'явника розрахункового чека за документом, що її посвідчує. Після зазначеної перевірки чекодержатель відриває (відрізає) розрахунковий чек від корінця, ставить на звороті чека та корінці календарний штемпель і підписує цей чек, а також робить відмітку у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки. Розрахунковий чек, оформлений з порушенням вимог банківських правил, до оплати не приймається. Банк чекодержателя зобов'язаний перевірити заповнення реквізитів реєстру чеків згідно з вимогами встановленими Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті та своєчасність пред'явлення їх до оплати.

Збитки, завдані у зв'язку з оплатою підробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на платника за чеком або чекодавця — залежно від того, з чиєї вини вони були завдані.

3. Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одному банку, то після перевірки правильності заповнення реквізитів розрахункових чеків і реєстру чеків банк на підставі першого примірника реєстру чеків списує кошти з відповідного рахунку чекодавця та зараховує їх на рахунок чекодержателя. У разі здійснення клієнтами різних банків розрахунків чеками банк чекодержателя приймає чеки з реєстром чеків і разом з другим та третім примірниками цього реєстру інкасує їх до банку-емітента. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються банком, що його обслуговує, тільки після отримання їх від банку-емітента. Подання чекало банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу. Прийняті на інкасо розрахункові чеки обліковуються за відповідним позабалансовим рахунком групи "Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо". Останній примірник реєстру чеків повертається чекодержателю з відміткою про оплату, якщо клієнти обслуговуються в одній установі банку, або з відміткою про дату прийняття його на інкасо, якщо клієнти обслуговуються в різних банках.

Умови інкасування розрахункових чеків повинні зазначатися в договорі банківського рахунка. На підставі договору банківського рахунка банк чекодержателя зобов'язаний прийняти чеки та провести їх інкасування, тобто за дорученням клієнта пред'явити їх для оплати платнику у порядку, встановленому ст.11ОО ЦК.

Банк-платник, отримавши розрахунковий чек разом з двома примірниками реєстру чеків, перевіряє:

• належність чека до цього банку;
• відповідність підписів та відбитка печатки чекодавця заявленим банку в картці зі зразками підписів та відбитка печатки або наявність напису "За дорученням від  ";
• чи не перевищує сума чека граничної суми ліміту чекової книжки;
• належність номера чека до номерів чеків виданої чекової книжки та дотримання строків дії чекової книжки;
  • відповідність оформлення чека вимогам цього розділу.

Зробивши перевірку, банк-платник на підставі першого примірника реєстру чеків списує кошти з рахунку чекодавця та перераховує їх па рахунок чекодержателя. Сплачений розрахунковий чек разом з примірником реєстру чеків запишається в банку-платнику. На розрахунковому чеку ставиться штамп банку "Проведено". Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунок чекодержателя провадиться після одержання платежу від платника, якщо інше не передбачено договором між чекодержателем і банком. Обов'язком банку в якому обслуговується чекодержатель, є зарахування коштів на рахунок чекодержателя, як тільки вони поступили на кореспондентський рахунок банку від банка-платника.

4. Банк-платник може відмовитися від оплати розрахункового чека, якщо:

• чек або реєстр чеків заповнено з порушенням вимог цього розділу або є виправлення, замість підпису стоїть факсиміле;
• чек виписаний чекодавцем на суму, більшу, ніж заброньована на аналітичному рахунку "Розрахунки чеками".

У разі відмови за цих причин оплатити розрахунковий чек банк-платник викреслює цей чек з реєстру чеків, виправляє загальний підсумок і не пізніше наступного робочого дня надсилає його до банку чекодержателя. Одночасно банк-платник повідомляє електронною поштою банк чекодержателя про причини не оплати розрахункового чека.

Банк чекодержателя, отримавши розрахунковий чек і повідомленій про причини не оплати цього чека, списує суму реєстру чеків з відповідного позабалансового рахунку групи "Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо" та повертає розрахунковий чек чекодержателю з зазначенням причин його не оплати. Чекодержатель повинен повідомити чекодавця про неплатіж протягом двох робочих днів, наступних за днем вчинення протесту або рівнозначного акта.

Особа, що не надіслала повідомлення у зазначений строк, не втрачає своїх прав. Вона відшкодовує збитки, які можуть статися внаслідок неповідомлення про несплату чека. Розмір відшкодовуваних збитків не може перевищувати суми чека.

5. Банк-платник несе відповідальність перед чекодержателем у разі безпідставної відмови щодо оплати чека. У цьому випадку чекодержатель має право пред'явити позов до суду з вимогою оплати суму чека. Крім вимоги оплати чека, чекодержатель має право вимагати від банку-платника відшкодування витрат, пов'язаних з одержанням оплати, а також процентів у відповідності з ч.2 ст.625 ЦК.

Позов чекодержателя до банку-платника може бути пред'явлений протягом одного року з дня закінчення строку пред'явлення чека до оплати. Якщо разом з банком-платником солідарно несе відповідальність інший банк (наприклад, банк-аваліст), то регресій вимоги за позовами зобов'язаних осіб погашаються протягом одного року з дня, коли відповідна зобов'язана особа задовольнила вимогу, або з дня пред'явлення до цієї особи позову чекодержателя.