Об'єднання трьох зазначених у назві цієї глави правових категорій зумовлено єдиною правовою природою. Історично ці поняття грунтуються на латинському терміні mutuum (частковий синонім creditum — позика), що означав передачу родових речей (особливо грошей) позичальнику з тим, щоб останній через деякий час повернув таку ж кількість речей того ж роду та такої самої якості.

§ 1. Позика

1. У ст.1046 ЦК з незначними редакційними змінами надається визначення договору позики, що містилось у ст.374 ЦК 1963 р.

Самостійний характер договору позики зумовлений наявністю суттєвих ознак, що відрізняють його від інших цивільно-правових договорів. Правила щодо договору позики застосовуються до кредитних зобов'язань, якщо інше не визначено положеннями про кредитний договір і не суперечить самій суті відповідних зобов'язань.

Об'єктом позикових відносин можуть бути грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками. Поняття "грошові кошти" охоплює готівку, тобто грошові знаки національної валюти України — банкноти і монети, а також кошти на рахунках у банках та депозити до запитання (Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів").

Відповідно до ст.192 ЦК функцію законного платіжного засобу виконує грошова одиниця України — гривня. Родові ознаки речей, що передаються у позику, характеризуються ознаками, визначеними у ст.184 ЦК. Речі, визначені індивідуальними ознаками, не можуть бути предметом позики.

Особливість договору позики полягає у тому, шо позичальник отримує предмет позики у власність.

2. Договір позики належить до групи реальних договорів і, відповідно, вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Будь-яка обіцянка надати у майбутньому позику, момент підписання договору, або вказівка у договорі на строк, протягом якого відбудеться передача позики, не мають юридичного значення. Договір набуває чинності лише з моменту, коли позикодавець передає предмет позики позичальнику. Саме з моменту передачі грошей або речей, що є предметом позики, позичальник стає їх власником. На предмет позики поряд з іншим майном, що належить позичальнику, може бути звернуто стягнення за його зобов'язаннями.

Договір позики є одностороннім договором. Позикодавець за договором набуває лише права, позичальник — обов'язки. Після передачі предмету позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а позикодавець набуває права вимоги щодо повернення суми позики або певної кількості речей того ж роду та такої ж якості.

Позика грошових коштів може бути здійснена як у гривнях, так і в іноземній валюті. Відносини позики іноземної валюти та валютних цінностей на території України повинні відповідати вимогам Декрету про систему валютного регулювання та положенням іншого валютного законодавства України.

3. У ст.1047 ЦК передбачені спеціальні умови щодо форми договору позики, що укладається між фізичними особами. На відміну від загального правила стосовно форми правочинів (ст.205 ЦК),договір позики на суму, що не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, повинен бути вчинений у письмовій формі. Вартість родових речей, шо передаються у позику, встановлюється за домовленістю сторін. Вартісна оцінка родових речей є підставою для визначення форми договору. У випадках коли позикодавцем є юридична особа, письмова форма є обов'язковою незалежно від суми позики. Недодержання письмової форми договору позики не має наслідком його недійсність, але позбавляє сторони права, у випадку виникнення  судового  спору,   посилатися для  підтвердження факту позики на свідчення свідків (ст.218 ЦК).

На підтвердження укладення договору позики та його умов, у тому числі і договору позики між громадянами на суму, що не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, може бути представлена розписка позичальника або інший документ (наприклад розрахунковий або товаророзпорядчий документ, письмове прохання позичальника про відстрочку повернення отриманих грошей або речей, листи та ін.), який засвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У разі виникнення спору рішення суду може грунтуватися на показаннях свідків, якщо сума позики не перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у 10 разів, або якщо сума позики перевищує цей розмір, але виникла в наслідок кількох позикових правочинів, кожен з яких не перевищує зазначеної межі.

4.  У ст.374 ЦК 1963 p. передбачалось, що договір позики між громадянами є виключно безвідплатним. Зараз ЦК передбачає, що договір позики може бути як відплатним, так і безвідплатним. Умови відплатності за договором позики встановлюються сторонами. Якщо інше не передбачено законом або договором позики, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів відсуми позики у розмірах і в порядку, передбачених договором. Якщо у договорі не визначений розмір процентів, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки НБУ. Якщо сторонами не встановлено домовленості щодо строків виплати процентів, позичальник зобов'язаний щомісячно виплачувати проценти до дня повернення позики (ст.1048 ЦК).

Договір позики має бути безпроцентним, якщо: І) він укладений на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний Із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Умова договору позики про відплатність є недійсною, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін.

Так само недійсною є умова про одержання винагороди позикодавцем за передані речі, визначені родовими ознаками.

5.  Обов'язком позичальника є дії, спрямовані на повернення позикодавцеві позики (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порядок повернення суми позики (щомісяця, певними частками, іншим способом) визначається договором. Правила про строки повернення позики мають диспозитивний характер і застосовуються у тих випадках, коли порядок і строки повернення суми позики не визначені в умовах договору. У випадках коли строк повернення позики договором не встановлено або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом ЗО днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше невстановлено договором.

Якщо інше не передбачено договором позики, сума безпроцентної позики може бути повернена позичальником достроково. У випадку коли у договорі процентної позики відсутні умови щодо дострокового повернення суми позики, таке повернення можливе лише за згодою позикодавця.

Зобов'язання позичальника повернути суму позики вважається виконаним у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Розпорядження позичальника на списання коштів з власного поточного рахунку з метою їх перерахування для погашення позики не є підставою для припинення його зобов'язання перед позикодавцем. Списання грошових коштів з рахунку позичальника не звільняє його від відповідальності за повернення суми позики, якщо ці кошти не надійшли на рахунок позикодавця.

6.  Наслідки порушення договору позичальником відповідно дост.1050 ЦК визначаються загальною нормою ст.625 цього Кодексу. Позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. При цьому позичальник,який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу позикодавця повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення речей, визначених родовими ознаками, передбачає сплату неустойки (штрафу, пені), яка відповідно до ст.549 UK може бути сплачена позичальнику у вигляді грошової суми, що обчислюється у відсотках, або передана у вигляді іншого майна. Предметом неустойки може бути як рухоме так і нерухоме майно.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у позикодавця збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань. При цьому проценти на неустойку не нараховуються. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за інших обставин, які мають істотне значення.

Сплата суми неустойки або передання іншого майна не звільняє позичальника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє позикодавця права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за договором позики. Слід також враховувати положення ст.617 ЦК, яка передбачає, що позичальник звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом позичальника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Сума неустойки нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК.

7.  У тих випадках, коли умовами договору передбачено повернення позики частинами (з розстроченням), в разі порушення позичальником строку повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, шо залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно дост.1048 ЦК.  Позичальник повертає проценти за весь строк, що встановлений у договорі, якщо про це у договорі є домовленість сторін.

8.  Позичальнику надається право у судовому порядку оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі фактично не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Оспорювати договір позичальник вправі і в тому випадку, коли ним видана розписка(ст.1051 ЦК).

9.  Умова про забезпечення повернення позики не є істотною або необхідною для договору зазначеного виду. Позика може надаватися і без забезпечення. Проте якщо забезпечення передбачається договором, позикодавець набуває додаткових прав.

У випадку невиконання позичальником обов'язків, передбачених договором позики, щодо забезпечення повернення позики (наприклад, неможливість укладення договору поруки, застави або ненадання банківської гарантії та ін.), а також у разі втрати або погіршення Його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності (наприклад, банкрутство поручителя, знецінення об'єкта застави або цінних паперів, що були у заставі), позикодавець за загальним правилом (якщо інше не встановлено договором) має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК. Тобто позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо Інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Проценти не сплачуються, якщо договір позики укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, І не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін, а також у випадку передачі позичальникові речей, що визначені родовими ознаками.

До умов щодо забезпечення виконання зобов'язання позичальником застосовуються правила ст.579 ЦК про заміну предмета застави. Так, при загибелі предмета застави, вилученні його з цивільного обігу або якщо заставодавця на законних підставах позбавлено права власності на предмет застави, відповідні наслідки можуть настати лише у випадку, коли заставодавець відмовився поновити або замінити його рівноцінним майном, якщо він не позбавлений цього права згідно з умовами договору застави.

10. Стаття 1053 ЦК передбачає можливість новації боргу. Новація боргу у позикове зобов'язання повинна здійснюватися з дотриманням вимог ст.604 ЦК, що регулює особливості припинення зобов'язання за домовленістю сторін. За домовленістю сторін борг, шо виникає з договорів купівлі-продажу, найму майна або з інших підстав (так зване первісне зобов'язання), може бути замінений позиковим зобов'язанням (новим зобов'язанням). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, передбачених законом.

Заміна боргу за договором позики провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа — незалежно від суми.

§ 2. Кредит

1. У вузькому розумінні під поняттям "кредит" можна розглядати грошові кошти, які банк зобов'язується надати або вже надав позичальникові в розмірі і на умовах, передбачених кредитним договором, і які підлягають поверненню разом з відсотками, що нараховуються на них. З іншого боку, кредит — це грошова сума, яка отримана позичальником від банку на підставі кредитного договору і підлягає поверненню разом з відсотками на неї.

У широкому розумінні кредит — це право відношення кредитора (банку або іншої фінансової установи) та позичальника в зв'язку з виникненням, виконанням, забезпеченням виконання та припиненням зобов'язань за кредитним договором. Таке правовідношення називається кредитним правовідношенням. Об'єктом кредитного правовідношення є гроші як особливий різновид речей.

2. Кредитний договір регулює кредитні відносини між різними учасниками цивільного обігу. Коло кредитодавців (кредиторів) за цим договором обмежується банківськими та іншими фінансовими установами. Відповідно до ст.1 Закону про фінансові послуги фінансовою установою визнається юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Правовий статус та особливості діяльності зазначених установ регламентуються відповідними законодавчими актами (закони про Національний банк України, про банки, про фінансові послуги, про кредитні спілки, про платіжні системи та переказ грошей в Україні, про фінансовий лізинг, про страхування, про інститути спільного Інвестування). Позичальниками у кредитному договорі можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

Предметом кредитного договору, як правило (за винятком комерційного кредиту), є грошові кошти (кредит). Гроші, що є предметом кредитного договору, можуть надаватись у національній та Іноземній валюті у готівковій та безготівковій формі.

У ст.1 Закону про фінансові послуги передбачено, шо фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти. Поняття банківського кредиту визначається як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст.2 Закону про банки). На відміну від інших позикодавців, банк, як правило, надає грошові кошти, що не належать Йому на праві власності. Це кошти, що залучені банком від його клієнтів. Більш того, банківський кредит обтяжений правами вимоги з боку клієнтів банку (у випадку ліквідації банку ці вимоги включаються у ліквідаційну масу).

Відповідно до ст.47 Закону про банки до кредитних операцій належать:

—  розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

— організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

— здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені(включаючи андеррайтинг — купівлю на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладення договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп зафіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані);

• надання гарантій і поруки та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
• набуття права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);
• лізинг та ін.

Проте зазначені банківські операції не регулюються кредитним договором, а оформлюються відповідними цивільними правочинами.

При укладенні кредитного договору необхідно керуватися ст.49 Закону про банки, яка передбачає ряд заборон і обмежень, що стосуються умов здійснення окремих банківських операцій. Так, банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе лише з дозволу НБУ. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Виняток можливий лише у випадку, коли при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові (без забезпечення) кредити за умов додержання економічних нормативів. Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. Надання безпроцентних кредитів допускається як виняток у випадках, прямо передбачених законом.

Кредитний договір є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами), двостороннім (встановлює права і обов'язки як для кредитодавця, так і для позичальника) та відплатним (обов'язкова відплатність фінансових послуг з надання кредиту у вигляді процентів). При його укладенні кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит І набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту і несе зобов'язання шодо

Істотними умовами кредитного договору, шо визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів. Проценти за користування кредитними коштами нараховуються з моменту зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, а не з моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавець зобов'язаний був надати грошові кошти. Це правило зумовлене тим, що проценти на суму кредиту сплачуються за час реального користування грошовою сумою, За згодою кредитодавця та позичальника в договорі можуть бути передбачені інші умови, наприклад, цільовий характер кредитування, договірне списання, право банку видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за користування ним.

На кредитні відносини поширюються загальні положення про позику, якщо особливе регулювання не встановлене законом або не випливає із суті кредитного договору.

3. На відміну від договору позики, кредитний договір має укладатися у письмовій формі, незалежно від суми кредиту. Якщо кредитний договір містить умову про заставу нерухомого майна, а також в інших випадках, встановлених законом, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації в порядку, передбаченому законом (ст.577 ЦК).

Недотримання сторонами письмової форми має наслідком недійсність кредитного договору. Такий договір вважається нікчемним. У цьому разі визнання правочину недійсним судом не вимагається. Правові наслідки недійсності такого договору передбачені ст.216 ЦК.

4. Статтею 1057 ЦК визначені особливості комерційного кредиту. Юридична природа комерційного кредитування характеризується можливістю авансування, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Особливість комерційного кредитування полягає в тому, що правовим діям однієї сторони, зумовленим переданням у власність грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, кореспондують правові дії другої сторони шодо передачі товару, виконання робіт або надання послуг.

Суб'єктами комерційного кредитування можуть бути будь-які юридичні особи та фізичні особи-підприємці. На відміну від надання позики або банківського кредиту комерційне кредитування не може бути оформлене як самостійна договірна конструкція. Здійснюється комерційне кредитування в межах відповідного зобов'язання з реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг.

Так, наприклад, на виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу, комерційний кредит може бути наданий покупцем продавцю у формі авансу або попередньої оплати товарів і навпаки, продавцем покупцю шляхом відстрочення або розстрочення оплати товарів. При цьому товар, що передається продавцем покупцеві, може належати до категорії як родових, так і індивідуально визначених речей.

До комерційного кредиту застосовуються положення відповідних статей ЦК, що регулюють відносини за кредитним договором та договором позики, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання. Стаття 1057 ЦК встановлюється правило про те, що надання комерційного кредиту можливе лише в зв'язку з виконанням певного зобов'язання.

5. Кредитодавець може відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі в окремих випадках.

Одним з таких випадків є порушення процедури визнання позичальника банкрутом. Відповідно до ст.11 Закону про відновлення платоспроможності боржника процедура визнання позичальника банкрутом розпочинається з моменту винесення суддею ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій зазначається про прийняття заяви до розгляду, введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та інші елементи процедури.

До інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений, можна віднести, наприклад, ненадання документальної звітності за договором, незадовільну структуру балансу позичальника тощо.

6. На відміну від кредитодавця, позичальник вправі відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі незалежно від будь-яких умов, але це право може бути реалізоване лише до отримання суми кредиту. Сума кредиту вважається отриманою з моменту зарахування коштів у безготівковій формі на рахунок, що належить позичальникові, або з моменту отримання позичальником готівки у касі кредитодавця. Прийнявши рішення про відмову від одержання кредиту, позичальник зобов'язаний повідомити про це кредитодавця до передбаченого договором строку його надання,якщо інше не встановлено договором або законом.

7.    Невиконання   позичальником   передбачених   договором обов'язків щодо цільового використання кредиту передбачає виникнення у кредитодавця права відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. Відмову у наданні кредитуслід розглядати як підставу для розірвання договору у повному обсязі або частково відповідно до ч.З ст.651 ЦK.

§ 3. Банківський вклад

1. Поняття договору банківського вкладу збігається із поняттям депозиту, що визначено у ст.2 Закону про банки, відповідно до якої це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України чи в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладникові відповідно до законодавства України та умов договору. Однією стороною у договорі банківського вкладу (депозиту) виключно банківська установа (ст.47 Закону про банки передбачено, шо операції, пов'язані з прийманням вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, належать до виключно банківських операцій), іншою стороною (вкладником) може бути як фізична, так і юридична особа.

Договір банківського вкладу є реальним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошову суму (вклад). За договором банківського вкладу (депозиту) кошти в готівковій або у безготівковій формі, що передані вкладником, стають власністю банку, який у свою чергу використовує їх при здійсненні так званих активних операцій (наприклад, кредитування суб'єктів цивільного обігу).

Водночас у банка виникає зобов'язання шо до повернення вкладнику такої ж самої суми грошей та нарахованих на цю суму процентів або доходу в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу є одностороннім, з моменту його укладення банк має обов'язок повернути суму вкладу та нараховані проценти, а вкладник набуває права вимагати виконання зазначених дій. Зобов'язання банку щодо нарахування і виплати процентів або доходу в іншій формі характеризує цей договір як відплатний.

2.  Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, кваліфікується як публічний договір (ст.633 ЦК). Банк немає права відмовитися від укладення договору банківського вкладу з громадянином за наявності у нього можливостей надання фінансових послуг. Можливості банкуй зумовлені наявністю банківської ліцензії, технічного оснащення для прийняття вкладів; економічними нормативами, що встановлюються НБУ відповідно до вимог чинного законодавства; відсутністю інших причин, що позбавляють банк можливості прийняти вклад. Банк не має права надавати перевагу одному вкладнику перед іншим щодо укладення договору, якщо інше не встановлено законом. Умови договору банківського вкладу встановлюються однаковими для всіх вкладників,крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Проте слід зазначити, що це правило діє лише для вкладів, що приймаються на одних і тих самих умовах. Банк має можливість змінювати свої процентні ставки залежно від строку дії договорів, суми вкладів, видів вкладів, умов повернення вкладу та інших умов. У разі не обгрунтованої відмови банку від прийняття вкладу громадянин має право звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих такою відмовою. Умови договору банківського вкладу, які відрізняються від загальновизначених банком умов щодо прийняття вкладів громадян, є нікчемними.

Прийняття вкладу супроводжується відкриттям вкладного (депозитного) рахунку. При регулюванні відносин банку із вкладником застосовуються норми про договір банківського рахунка (гл.72 ЦК), якщо інше не встановлено гл.71 ЦК або не випливає із суті договору банківського вкладу. Так, за депозитним рахунком не можуть проводитися розрахункові операції за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги. Правила про розрахунки, що містяться в гл.72, не можуть застосовуватися у правовідносинах за договором банківського вкладу.

3.  Для договору банківського  вкладу обов'язковою є  проста письмова форма. Якщо внесення вкладником грошової суми підтверджується видачею банком ощадної книжки або депозитного (ощадного) сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаям ділового обігу, то вимога про письмову форму договору банківського вкладу вважається додержаною.

Порядок випуску, оформлення, розміщення і погашення ощадних (депозитних) сертифікатів регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій. Відносини щодо залучення вільних грошових коштів клієнтів банку шляхом передачі їм, наприклад, векселів, облігацій, інших цінних паперів, не можуть бути оформлені як договір банківського вкладу, оскільки мають іншу юридичну природу.

У разі недодержання простої письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Грошові кошти підлягають поверненню як набуті без достатніх правових підстав (ст. 1212 ЦК). Вкладник має право вимагати відшкодування доходів (ст. 1214) та виплати процентів, нарахованих на суму вкладу (ст.ст.536, 1061 ЦК).

4.  Залежно від умов повернення вкладу банківські вклади можуть бути строковими та вкладами на першу вимогу. Умовами договору щодо вкладу на вимогу передбачено, що вкладник має право на першу вимогу отримати грошову суму у повному розмірі або її частину. За строковим вкладом повернення суми вкладу передбачається зі спливом строку, визначеного сторонами договору.

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах ЇЇ повернення. Наприклад, за домовленістю сторін може передбачатися, що вклад повертається з настанням певних обставин.

5.  Незважаючи на вид вкладу, банк зобов'язаний видати суму вкладу у повному обсязі або Його частину за першою вимогою вкладника. Це правило має забезпечити захист економічних інтересів вкладників і закріплює право на односторонню зміну умов договору,  передбачене ст.525 ЦК.   Водночас воно не стосується вкладів, внесених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову вкладника від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною, проте сторони у договорі можуть передбачити порядок видачі вкладу на першу вимогу. Це особливо актуально, якщо сума вкладу, що підлягає видачі, є значною і банку для накопичення цієї суми потрібен певний час.

6.  Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладнику на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу,якщо договором не встановлений вищий процент. Це правило захищає економічні інтереси банку у випадку реалізації вкладником свого права на дострокове повернення вкладу. Зобов'язання банку щодо виплати процентів змінюється в частині їх розміру. Якщо сторони не домовилися про більш високий процент при достроковому поверненні суми вкладу в повному розмірі або у певній частині, банк нараховує проценти за вкладом на вимогу. При цьому банк нараховує проценти за вкладом на вимогу, враховуючи суму вже виплачених процентів за ставками строкового вкладу.

у договорі банківського вкладу сторони можуть передбачити умову щодо подовження строку вкладу, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення. Якщо така умова відсутня, договір вважається подовженим на умовах вкладу на вимогу.

7. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Суттєвою умовою договору банківського вкладу є зобов'язання банку виплатити вкладникові  проценти на суму вкладу. Якщо договором розмір процентів не встановлений, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки НБУ. Облікова ставка — це один з інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів.

Облікова ставка найнижча серед процентних ставок НБУ І є орієнтиром вартості грошових коштів. Облікова ставка НБУ — це виражена у процентах плата, що береться НБУ, за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка найнижча серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші (Закон про Національний банк України).

Правочин, яким може передбачатися, що банк не зобов'язаний платити вкладнику винагороду за користування грошовими коштами, має іншу правову природу, ніж договір банківського вкладу.

8. Якщо інше не встановлено договором банківського вкладу на вимогу, банк має право в односторонньому порядку змінити (збільшити або зменшити) розмір процентної ставки. Прийнявши рішення про підвищення процентної ставки, банк може не повідомляти про це вкладника. При цьому банк самостійно визначає порядок встановлення такого підвищення.

Реалізація рішення банку щодо зменшення розміру процентної ставки за договором банківського вкладу на вимогу можлива лише за певних умов. Насамперед зменшення розміру процентів на вклади на вимогу стосується вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів. Прийнявши рішення зменшити розмір процентної ставки за договором банківського вкладу на вимогу, банк зобов'язаний у визначеному договором порядку повідомити про це вкладника. Якшо порядок повідомлення про зменшення розміру процентів на вклади на вимогу не передбачено договором, банк самостійно визначає спосіб повідомлення вкладника (вручення листа під розписку, направлення поштою рекомендованого листа та ін.).

У договорі банківського вкладу на вимогу сторони можуть визначити момент, з якого запроваджується зменшений розмір процентної ставки. Якщо у договорі така умова відсутня, рішення банку щодо зменшення розміру процентної ставки за договором банківського вкладу на вимогу набирає чинності лише зі спливом місяця з моменту відповідного повідомлення.

Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на інших умовах його повернення, за умови настання визначених договором обставин незалежно від того, хто є вкладником — фізична чи юридична особа, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 1060 ЦК вкладник має право на дострокове повернення частини вкладу, але проценти в такому випадку будуть виплачуватись у розмірі процентів за вкладами на вимогу і в подальшому банк має право зменшувати розмір процентної ставки на загальних підставах.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Іншими словами, у день надходження грошових коштів вкладника у банк за договором банківського вкладу і у день їх повернення вкладникові або списання з рахунка вкладника з інших підстав проценти на банківський вклад не нараховуються.

Якщо в договорі банківського вкладу сторони не передбачили порядок і строки виплати процентів на вклад, банк зобов'язаний на вимогу вкладника виплатити відповідну суму процентів зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а не витребувані в цей строк проценти збільшують суму вкладу (капіталізація процентів на вклад), на яку нараховуються проценти.

У разі повернення вкладу виплачуються всі нараховані до цього моменту проценти. Якщо вклад повертається до закінчення відповідного строку виплати процентів, то сума процентів нараховується, виходячи з фактичного строку користування коштами вкладника, і сплачуються одночасно з поверненням основної суми вкладу.

9.  Будь-яка фізична або юридична особа може внести грошові кошти на рахунок, раніше відкритий вкладником відповідно до договору банківського вкладу. Внесення грошових коштів на рахунок вкладника іншою особою неможливе, якщо у договорі банківського вкладу передбачена умова щодо заборони банком зарахування коштів на відповідний рахунок від третіх осіб. Якшо третя особа надасть всі необхідні відомості про рахунок за вкладом і тим самим підтвердить факт згоди вкладника на одержання коштів від третьої особи, банк зобов'язаний прийняти грошові кошти та зарахувати їх  на  рахунок вкладника.  Розпорядження  грошовими коштами, що внесені на рахунок відповідно до договору банківського вкладу (в тому числі третіми особами), може здійснювати лише вкладник.

Кошти, зараховані на рахунок вкладника внаслідок помилки банку, особи, що вносить грошові кошти, або вкладника, який надав невірні відомості про рахунок, підлягають поверненню. Відповідно до ч.З ст.388 ЦК власник має право витребувати від банківської установи помилково зараховані на рахунок вкладника грошові кошти.

10. Певні особливості, що має договір банківського вкладу на користь третьої особи, визначені у ст.1063 ЦК. Фізична або юридична особа може укласти договір банківського вкладу (зробити вклад) на користь третьої фізичної або юридичної особи. За своєю правовою природою цей правочин є договором на користь третьої особи (ст.636 ЦК). Внесення грошових коштів на користь третьої особи зумовлює необхідність відкриття рахунка. У випадку, коли вкладником є громадянин, істотною умовою зазначеного договору _є чітке визначення його прізвища, власного імені та по батькові (ст.28), якщо вклад зроблено на користь установи, товариства або іншої організації, істотною умовою є зазначення найменування юридичної особи (ст.90 ЦК).

Договір банківського вкладу, в якому відсутнє ім'я або найменування особи, на користь якої відкритий депозитний рахунок, вважається нікчемним правочином. Особа, що укладає такий договір, може у повному обсязі здійснювати відповідні права вкладника лише до моменту пред'явлення третьою особою до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або вираження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. До моменту виявлення третьою особою волі щодо вкладу, особа, що уклала договір банківського вкладу, може, наприклад, отримати проценти на вклад, достроково розірвати або змінити договір за згодою банку. Особа, на ім'я якої укладено договір, може у будь-який момент звернутися (усно або письмово) до банку і виразити намір щодо набуття прав вкладника.

Для набуття прав вкладника особі, на користь якої укладено договір, достатньо, наприклад, звернутися до установи банку з вимогою виплати процентів за вкладом, самого вкладу або його частини; внести грошові кошти на вклад; оформити заповідальне розпорядження на вклад; направити листа до установи банку із зазначенням свого імені і з вимогою надати відомості про рахунок за банківським вкладом тощо. З моменту виявлення третьою особою волі щодо вкладу відбувається заміна особи у відповідному зобов'язанні, і особа, що уклала договір банківського вкладу, втрачає права вкладника.

Якщо особа, на користь якої зроблено вклад, відмовилася від нього (повідомила про це особу, яка уклала договір або установу банку), особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або переведення його на власне ім'я.

11. Ощадна книжка оформлюється банком і видається вкладнику на підтвердження факту укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом.

Основними даними, що вказуються в ощадній книжці, є найменування і місцезнаходження банку (його філії), ім'я вкладника, вид вкладу, номер рахунка за вкладом, усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк. Крім того, в ощадній книжці містяться графи, в яких зазначається дата відкриття рахунка, підпис уповноваженої особи, підписи оператора банківської установи та вкладника.

На підставі відомостей про вклад, що зазначаються в ощадній книжці, банківська установа здійснює виплату процентів за вкладом, всього вкладу або його частини, а також проводить зарахування грошових коштів на рахунок вкладника.

Здійснення таких повноважень вкладника, як отримання банківського вкладу і процентів за ним, надання розпоряджень банку про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом Іншим особам, можливе лише у разі пред'явлення ощадної книжки у банківську установу. Реалізація інших прав вкладника не потребує обов'язкового пред'явлення ощадної книжки у банк. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку. Як правило, банківська установа здійснює видачу нової ощадної книжки на підставі спеціально встановлених правил, які регулюють відповідні випадки.

12. Відповідно до ст.З Закону про цінні папери ощадний (депозитний) сертифікат є одним з видів цінних паперів. Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Володільцями ощадного сертифіката можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на^: визначений строк) або на вимогу, іменні та на пред'явника. Статтею 18 Закону про цінні папери передбачено, що іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Порядок випуску, оформлення, розміщення і погашення ощадних (депозитних) сертифікатів регулюється Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій.

Сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в національній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками тільки в національній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в іноземній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками за бажанням їх власників як в іноземній, так і в національній валюті за курсом НБУ на дату їх погашення, зазначену в депозитному сертифікаті.

Строк обігу сертифіката встановлюється від дати видачі сертифіката до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги вкладу за сертифікатом.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного папера — "ощадний (депозитний) сертифікат"; найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дата випуску сертифіката; сума вкладу (депозиту), строк повернення вкладу (для строкового сертифіката); зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит; процентна ставка за користування депозитом; умови виплати процентів — у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку; найменування або ім'я володільця сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи; печатку банку. Сертифікат має містити також умови випуску, сплати та обігу сертифіката. Банк, який випускає сертифікат, може долучити до його реквізитів та умов інші додаткові умови та реквізити, які не суперечать законодавчим актам України.

Виготовлення бланків сертифікатів здійснюється тільки на державних спеціалізованих підприємствах відповідно до вимог Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку. Бланк сертифіката заповнюється банком друкованим способом або від руки — чорнилом чи кульковою ручкою. Жодні виправлення при заповненні сертифіката не допускаються. Якщо при заповненні бланка сертифіката допущені помилки, він вважається зіпсованим і підлягає знищенню.

Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. Сертифікат, виписаний на користь юридичної особи, отримує в комерційному банку керівник підприємства або уповноважена на це особа, а сертифікат, виписаний на користь фізичної особи — особа, яка внесла кошти на депозит, або інша уповноважена на це особа. У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти пред'явлення сертифіката на підставі заяви вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, в якій зазначається рахунок, на який мають бути зараховані кошти. Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум за ними для юридичних осіб здійснюються тільки в безготівковій формі. Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум за ними для фізичних осіб здійснюються як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Умови випуску в обіг депозитних сертифікатів НБУ, проведення аукціонів з їх розміщення та порядок погашення регламентується Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків.

Володілець строкового сертифіката має право достроково пред'явити його у банк до оплати. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачується сума вкладу та проценти, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів. Якщо термін отримання вкладу за строковим сертифікатом прострочено, такий сертифікат вважається вкладом на вимогу, за яким на банк покладається зобов'язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу та процентів на дату вимоги, вказану в сертифікаті.